Презентація національно-патріотичного виховання “Моя мала Батьківщина”

Керівник: Дарченко Тетяна Василівна КЗ «Пеньківський ліцей Вінницького району Вінницької області” “Моя мала Батьківщина”

Село Пеньківка Пеньківка - село, центр сільської ради. На правому березi рiчки Згар, розкинулось село Пенькiвка. В давнину тут була болотиста мiсцевiсть, оточена з трьох сторiн лiсами. Знаходиться 20 км від районного центру і в 25 км від обласного центру. Населення - 2080 людей. Сільській раді підпорядковані населені пункти Бруслинівка, Супрінув, Підлісне.

В другiй половинi XVІІ столiття територiї сучасного села належали графу Рафаїлу Холоневському. Вiн володiв 8274 десятинами землi. Граф використовував працю селян -крiпакiв, якi поселялись тут, тiкаючи вiд своїх панiв. Першi поселенцi , напевне, займалися виробництвом поташу. Вони вирубували лiс , спалювали деревину i щотижня звозили в назначене мiсце попiл, з якого виготовляли поташ. Ще й тепер пiвденна частина села називасться «Майданом». Бiля нього є купи затужавiлого попелу , який використовують як добриво. На мiсцi вирубок залишалось багато пенькiв, через це село й отримало свою назву Пенькiвка. Пенькiвчани займалися землеробством та теслярством , а також ходили на заробiтки на сусiднi цукровi заводи, зокрема, в Уладiвку. Історія села

На початку ХVІІІ ст. в селi була вже церква, яка проiснувала до 1760 року, коли було збудовано нову церкву на кошти селянина Дамiана Короля i обслуговувала вона 1840 прихожан.  В 1891 роцi церква згорiла вiд удару блискавки i тому було закладено нову церкву, яка була збудована в 1898 роцi. 1994 року було розпочато будiвництво церкви, яка вже в 1996 роцi почала дiяти.  

  В часи феодалiзму селяни сплачували податки i виконували повинностi. Бiднота не раз пiднiмалась на боротьбу з помiщиками. За переказами селяни пiдтримували народного ватажка Устима Кармалюка, загiн якого дiяв на територiї Чорного лiсу, що оточує i наше село.  На початку 1869 р. Пеньківка входила до Сосонської волості. Волосне правління знаходилось в с. Соснах. До середини ХІХ столiтгя в Пенькiвцi не було школи i, навiть, лiкаря, тому люди часто хворiли. Першу церковно-приходську школу було вiдкрито лише в 1868 роцi, в нiй нанчалось бiля 50 учнiв.

Нерозв’язнiсть аграрного питання , майнова та соцiальна диференцiацiя часто були причиною зiткнень мiж мiсцевими помiщиками та селянами. Один з подiбних виступiв вiдбувся в1898 роцi, а потiм - в 1905 роцi пiд проводом Мокiя Пнєвського. Тодi було спалено попiвський буди-нок та графську конюшню. Того разу учас-никам виступу вдалось втекти вiд полiції. А в 1906 роцi, коли вiдбулось заворушення пiд проводом Маламури Трифона, всiх учасникiв виступу було вислано до Сибiру. За даними 1908 року загальна кiлькiсть населения с. Пенькiвки становила 2218 чоловiк, з яких 2041 були православними, 110 - католиками, 67 - iудеями. У 2001-2002 роках було розпочато будівництво, а вже 2003 р. відкрито Дім Молитви.

Війна Пiд час першої свiтової вiйни 1914 року з села багато чоловiкiв було мобiлiзовано до частин дiючої армiї, властiтакож реквiзували велику кiлькiсть коней, провiанту, рiзноманiтного спо-рядження. Це призвело до занепаду господарства,  погiр-шення рiвня життя селян i стало при-чиною нових виступiв проти мiсцевого пана. В роки першої свiтової вiйни чимало пенькiвчан зарекомендували себе смiливими хоробрими воїнами. Так, Микичур Онисько Васильович, за героїзм, проявлений у боях, був нагороджений трьома Георгiєвськими хрестами i трьома медалями. У чинi унтерофiцера вiн став повним геор-гієвським кавалером. Повернувшись додому, Микичур Онисько жив i працював у рiдному селi.   Мирну працю селян перервала Друга Світова вiйна. В кiнцi червня 1941 року 611 пень-кiвчан отримали повiстки з вiйськомату. Незабаром вони були вiдправленi на формування бойових частин, що мали протистояти вороговi. А вже 19 липня 1941 року фашисти ввiйшли в село. З приходом гiтлерiвцiв встановився жорсткий окупацiйний режим. Для управлiння селом нова влада призначила старосту. Колгоспники виконували усi сiльськогосподарськi роботи, але плати за це не отримували. Зiбраний урожай окупанти вивозили

Весною 1942 року гiтлерiвцi насильно почали вивозити молодь на роботи в Нiмеччину.  Серед них були 16 -18 рiчнi Григорук Н. М., Кузьменко Г. Т., Пнсвський 1. П., Расько Г.Т. та багато iнших. На фронтах Великої  Вiтчизняної  вiйни загинуло 286 жителiв Пенъкiвської сiльської  Ради, а 145 з них - пенькiвчани. В 1974 роцi в центрi села було вiдкрито пам’ятник полеглим воїнам. А в I984 роцi - пам’ятник спаленим селам (Пенькiвка, Супрунiв , Пiдлiсне, Брусленiвка). Бурлацi  Ісаку Юхимовичу -- жителю села Пенькiвки присвоєно звання Героя Радянського Союзу . Його iм’ям названа вулиця в селi.  Пiсля закiнчення вiйни село пiднiмалось з руїн. Люди жили спочатку в землянках, поступово будувались новi хати. Матерiальний рiвень життя був дуже низьким. В 1947 роцi в село знову прийшов голод, хоча наслiдки його не були такими страшними як в 1933 роцi. В 1962 роцi було зведено 5 добротних корiвникiв , 4 свинарники, 2 птахоферми,  млин, пелораму та iншi будiвлi. За рахунок колгоспу на територiї сiльської  Ради побудовано 4 фельдшерсько-акушерських пункти, пологовий будинок. В 1965 роцi було вiдкрито новi дитячi ясла, клуб на 400 мiсць з бiблiотекою , в якiй нараховувалось 5050 примiрникiв книг. В селi створено радiовузол на 1200 точок. В 1966 - 1967 роках було повнiстю електрифiковано село.

1974 року в селi збудовано двоповерхову контору, де розмiстилися контора колгоспу, сiлъська Рада, вiддiлення зв’язку.

В 1982 роцi в селi став до ладу новий клуб, де також розмiстилась сiльська бiблiотека.

В 1985-1986 роках за рахунок колгоспу було збудовано новий дитячий садок на 900 мiсць, тут також розмiстився медичний пункт.

В 1988-1989 роках за рахунок державних коштiв в селi побудовано нову триповерхову  середню школу на 450 учнiв. В школi обладнано спортзал, актовий зал, бiблiотеку, майстерню та їдальню. Педколектив школи нараховує більше 23 вчителiв з вищою освiтою.  

В вереснi 1993 роцi на цвинтарi вiдкрито i посвячено пам’ятний знак жертвам голодомору с. Пенькiвки. А  2007 року на цьому місці відкрито пам’ятник.

На сьогоднішній день на території сільських землеволодінь працюють 5 фермерських господарств, які орендують паї мешканців села,. Деякі пайовики відокремились із своїми паями і працюють самостійно, бо більшість з них мають свої засоби механізації.

Із самого початку військових дій на Сході України жителі нашого села активно включалися в патріотичний рух допомоги українським військовим та біженцям зі Сходу. Збирали не тільки кошти, а й продукти харчування. Активну участь у цьому прийняли Бурлака Р. О., Кузьменко О. І., Маламура Л. С., волонтер Бондаренко С.І., Кієнко С. Ф., який свої транспортним засобом вивіз продукти і все зібране біженцям зі Сходу та інші. Від хати до хати ходили вони, і люди села давали, що могли.

Участь в АТО приймали і приймають жителі нашого села: Дозорець Роман Юрійович (1993 р. н., який перебував у Слов’янську та в інших районах Донбасу, як військовий), Лещенко Андрій Вікторович (1984 р.н., направлений від міліції), Бурлака Сергій Степанович (1964 р. н.), Корольчук Сергій Васильович (1994 р.н.) Теплих Олександр Олегович (1993 р. н.) та Пнєвський Андрій Миколайович (1986 р. н.) який будучи у складі спецпідрозділу «Ягуар», а потім Національної гвардії України був на Майдані та у Слов’янську в 2014 - 2015 рр. ,  2015-2016р. перебував у зоні АТО житель села Журавльов Микола Вікторович (1985 р.) А також уродженці села Павлюк Олександр Петрович – син Павлюків Петра та Галини та їх внук Павлюк Сергій Олегович (1986 р. н.), який загинув уже влітку 2015 р. в автокатастрофі під Полтавою, повертаючись додому з АТО. В нього залишилось два маленьких сини. Вперше скорбота прийшла в наше село. Адже тут проживають його дідусь з бабусею інші родичі та знайомі. Довгий час перебував в зоні АТО уродженець нашого села військовий хірург Шамолюк Андрій Миколайович, син Шамолюка М. С., учасника ліквідації аварії на ЧАЕС  

Село моє в пахучім цвіті Мені всміхається здалля Для мене ти одне на світі Бо тут мій край, моя земля!