Презентація "Науково-художня та науково-популярна література як різновид дитячої пізнавальної літератури.

Науково-художня та науково-популярна література як різновид дитячої пізнавальної літератури.

Пізнавальні твори Перший тип (науково-популярна) розширює кругозір читача з конкретної галузі знання завдяки детальним описам певних науковихфактів. Література другого типу (науково-художня) володіє не тільки інтелектуально-пізнавальною, а й естетичною цінністю. Такі твори містятьхудожньо-виражальні засоби (епітети, метафори, порівняння),науково-популярнінауково-художні

Науково-популярна література - це твори, у яких наукову інформацію подано так, щоб її могла зрозуміти широка аудиторія (навіть той, хто не є науковцем). Із такої літератури ми дізнаємося про різноманітні наукові знання. Вона завжди містить достовірну, об’єктивну, перевірену інформацію. Науково-художня література - це твори, у яких поєднано науковий і художній стилі. У науково-художньому творі пізнавальну інформацію розкрито за допомогою сюжету, характеристики (опису) образів, подій, явищ. За жанровою різноманітністю це оповідання, пізнавальні казки, повісті про явища природи, історичні події, про видатних особистостей, відкриття в різних галузях знань. Пригадаймо!

Матеріал підручника

КВІТИ ВІД ЖАР-ПТИЦІ (Дитинство Марії Приймаченко)

Народилася 24 березня 1981 року в м. Фастові Київської області. Дитячі роки пройшли в селищі Борова Фастівського району. З 1989 року – киянка. В 2004 році закінчила із відзнакою магістратуру Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала редактором телекомпанії "ЮАна", автором та ведучою телепередачі "Гармонія душі", старшим редактором Всесвітньої служби радіомовлення України, референтом з питань українознавства КУН, Секретарем Ради Національної Спілки письменників України по роботі з молодими авторами, головним редактором часопису "Гранословіє".2006-2008 рр. — Голова Всеукраїнської Ліги українських жінок. З 2004 року — член Національної спілки письменників України. З 2010 – член Асоціації Українських Письменників. Авторка поетичних книжок "Суцвіття слів" (Київ, 2000) , "Поміж бузкових снів" (Київ, 2002), "Між богами і нами" (Київ, 2005), "Мандрівка линвою" (2008, Львів-Радом, "Каменяр", двомовне видання у співавторстві з польським письменником Войчехом Песткою), "Інші лінії" (Київ, ВЦ "Просвіта", 2009); роману "Етимологія крові" (Київ, "ФАКТ", 2008), низки оповідань та драматичних творів, опублікованих в антологіях, альманахах та літературних часописах. ПРОЗАПОВІСТІДорога на схід (Дитинство Слави Стецько)Квіти від жар-птиці (Дитинство Марії Приймаченко)Маленька Ляпутета (Дитинство Марії Заньковецької)Підхоплена вітром (Дитинство Ванги)Українська лицарка (Дитинство Олени Теліги)

КВІТИ ВІД ЖАР-ПТИЦІ (Дитинство Марії Приймаченко) Хто така Марія Приймаченко?

1909, 12 січня - Марія Примаченко народилася в селі Болотня Іванківського району на Київщині. Від матері - талант до вишивання, батько теж мав художню натуру, робив знамениті ворота з дерев'яними головами за старою язичницькою традицією. В семирічному віці Марія хворіла на поліомієліт (казала, що це був дитячий переляк), після чого все життя їй важко було ходити1935 - 1937 - навчається в Школі народних майстрів у Києві1935 - 1941 - створює "Звірину серію", що не має аналогів у нашому й світовому мистецтві1937 - картини Примаченко показали на Всесвітній виставці в Парижі1941 - народився син Федір. Його сини Петро й Іван та онуки живуть в Іванкові1959 - Марію Примаченко прийнято до Спілки художників України1961 - за допомогою районної влади художниці побудовано нову хату в Болотні1966 - отримує Шевченківську премію за цикл картин "Людям на радість" (авторська назва "Квіти - радість життя")1997, 18 серпня - померла, похована в Болотні. Хронологія життя та творчостіПриймаченко — художник єдиний з-поміж свого роду. В ній уособлена естетика нашого народу. Микола Глущенко, художник

Марія Приймаченко належить до числа кращих художників-примітивістів світу. У дитинстві перехворіла на поліомієліт, одна її нога не була повноцінно розвинена, тому носила довгі спідниці. Уміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.Її улюблений колір — зелений. Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні й веселі підписи — пояснення. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його — по лобі». — це підпис до однієї з картин Приймаченко. Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність. У 1937 році картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він. Надзвичайно привабливий світ фантастичних образів української самобутньої художниці Марії Приймаченко. Багато мистецтвознавців визнають її роботи явищем світового масштабу.2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Це цікаво!

Марія Примаченко прожила 89 плідних років, створивши понад 650 картин. На її картинах часто були зображені неіснуючі тварини та звірі з українських казок та легенд, фантастичні квіти, сюжети із сільського побуту. В арсеналі художниці не було професійних секретів: вона малювала на ватмані звичайними пензлями, використовуючи гуаш та акварель, які давали яскраву та густу декоративну основу з виразними графічними контурами. Чарівна казка в музиці злилася... З картин зійшов чудний мрійливий світ. Смішні, а інколи – сумніВсі звірі так на диво схожі. Пташки прозорі, неземні. Крізь полотно звучить незрима пісня –То гімн красі вкраїнської землі.Її талант – творіння Боже,Її душа – незвичні кольори.«Присвята Марії Примаченко»Софія Куць

Примітивізм (від лат. primitivus — початковий, первісний) — художня стилістика, для якої характерні спрощені, зазвичай пласкі, форми, локальні, чисті кольори, відсутність повітряної перспективи та інших ознак академізму; тенденція в мистецтві, яка виникла наприкінці 19-го — початку 20-го століття, основною ознакою якої є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сходу і т. д. Прочитай!

Невисока рубана хата Оксента Григоровича майже нічим не відрізнялася від решти хат у Болотні. Хіба лише тим, що на широкій огорожі перед нею стояли різьблені голови дерев’яних химер. Чи то були звірі, чи люди, а чи старі боги — ніхто не міг сказати достеменно. Але кожен, хто проходив уперше повз двір Приймаченка, зупинявся й захоплено розглядав отих банькатих та носатих істот. А проте, побачене, може, і не здалося б їм аж такою дивиною, якби знали наперед: господар цього двору —тесля-віртуоз, неперевершений різьбяр. А якби ще хтось розповів тим роззявам і про господиню — Параску Василівну, відому майстриню вишивки, то вже напевно не пройшли б отак просто повз, а завітали б до невисокої рубаної хати, яка майже нічим не відрізнялася від решти хат у Болотні. Та коли вже правду казати, то спершу там мешкали тільки дід Федір та баба Харитина. Вони не мали рідних дітей. І це їх дуже гнітило. Бо ж комусь мусили заповісти своє добро у спадок. Та й на сиву старість — хтось мусив про них подбати. КВІТИ ВІД ЖАР-ПТИЦІ (Дитинство Марії Приймаченко)Виразне читання

Самостійне читання Марія Приймаченко народилася на: А Поділлі;Б Поліссі;В Волині. Переглянь кілька картин відомої художниці. Чим вони тебе здивували?ТЕСТПоміркуй!

І серед отих поліських див, серед розкішної природи, де все живе — у великій гармонії, зростала Приймаченкова донечка Маруся. Змалку була красунечкою та розумницею. Могла годинами сидіти коло мами й заворожено стежити за її вишиванням. Марусі тоді здавалося, що її ненька —справжня чарівниця. Бо ж уміє отак — звичайною голкою з ниткою — складні й дивовижні орнаменти на чисте полотно викликати! Різне вишивала її матуся Параска Василівна: і рушники, і святкові скатертини, й завіси на вікна. Але найчастіше прикрашала своїми чарівними візерунками одяг для всіх домашніх. Навіть баба Харитина ходила по селу, вбрана по-святковому — у вишиту сорочку, й тішилася подумки, що на старість Бог послав їй таку добру та роботящу невісточку. ‘На Марусиних сорочках Параска Приймачівна вишивала яскраві сонячні квіти. Дівчинка була безмежно щаслива від того, що може спостерігати за маминим чародійством. І сама аж світилася — разом із тими вишитими квітами. А одного разу несподівано сказала неньці:— Я теж хочу навчитися робити так, як Ви! Лагідної вдачі жінка, відклавши п’яльця, пригорнула до себе донечку й мовила їй пошепки:— Звісно ж, я тебе навчу, коли трохи підростеш.— І в мене будуть такі ж красиві візерунки, як у Вас, мамо? — зраділа мала.— Вони будуть значно кращими, ніж мої…Виразне читання

Самостійне читання Скільки років було дівчинці, коли вона захворіла?А 6 Б 8 В 10 ТЕСТЧому дівчинку почали кликати на весілля?Дай відповідь на питання

Довго та важко дівчинку лікували — і мазями, й гіркими мікстурами, й порошками всякими. І знову баба Киндориха щось вишіптувала. Поки Маруся вдома хвора лежала, багато вишивала — ляхівкою, хрестиком, гладдю — як мама-майстриня навчила. І все про свої сни думала, про ті квіти казкові: “А що, як спробувати їх якось намалювати?”. Але не було їй чим малювати. Тож почала ті дивні сни на полотно пе-реносити — малювала голкою. І виходили з-під голки-чарівниці сонячні квіти, ніби й на мамині схожі, та значно химерніші. І птахи, розписані яскравими барвами: зозулі, павичі, ластівки, а ще багато таких, що й не знала, як називаються…Але ж повільно Маруся іще вишивала, та й рученьки її часто слухатися не хотіли. Тож поки над однією химерою марудилася, друга, не дочекавшись, із її голови утікала хутко. “От якби намалювати…” — часто собі думала. Дівчинка ніби й одужала, але хвороба не минула їй просто так — одна ніжка помітно покривилася й ніби стала коротшою від іншої. Від того Марусі було боляче ходити. І батькові довелося придбати для неї милиці. Але часом набридали їй ті милиці, тоді кидала їх і повільно шкутильгала по двору — наскільки вистачало сил. Через ту хвору ногу Маруся була непридатна до роботи в полі. Тож більше займалася хатніми справами. Від певного часу вона ніби замкнулася в собі, її очі стали не по-дитячому замисленими й стурбованими, увесь час пильно вдивлялася вона в усе, що її оточувало, ніби скрізь шукаючи якоїсь таїни…Виразне читання

А тоді заходилася ворожити паличкою на піску. Намалювала кілька квіток, обплела їх красивим орнаментом. А відтак пригадала пташку, що наснилася їй минулої ночі. То була чудернацька птаха — із отаке-е-е-енним хвостом, а в тому хвості — пір’я барвами переливається й небачене світло випромінює. Справжнісінька тобі жар-птиця! Ніби з казки прилетіла в Марійчин сон. Якби ж таку намалювати! Та де там. На піску хіба кольори знайдеш?..І щойно Маруся про це продумала, як раптом бачить: жар-птиця чарівна — та сама, що зі сну — над річкою кружляє! І золоте пір’я від сонячних променів ще яскравіше, ніж уві сні, світиться. А гуси собі й далі ґелґочуть, ніби дивної гості над собою помічати не хочуть. Дівчина від подиву аж рота роззявила, очима до птахи тієї немов прикипіла. А та покружляла-покружляла над річкою, а тоді, одну золоту пір’їну на берег скинувши, якось непомітно зникла в хмарах. Захоплена Маруся навіть забула про свої хворі ніжки. Умить схопилася і, накульгуючи, подалася до берега — туди, де жар-птицина пір’їна впала” Аж дивиться: а на тому місці видніються якісь нерівні синюваті смужки. Дівчина підійшла ближче і, узявши камінця, почала довбати ним прибережний ґрунт — там був синій глей. Набрала в пелену того глею й понесла додому. Поперед неї ґелґотіли задоволені гуси. Виразне читання

Самостійне читання. Уперше талант Марії побачили, коли вона: А намалювала картину на землі;Б розмалювала хату;В вишила сорочку. ТЕСТПерекажіть уривок, як Марія розмалювала хату. Чому дівчинку охопив страх?

Розписала сусідову хату — не згірш, як свою. Радіє малий Володько, сидячи на печі: тепер і в нього багато синіх квіток цвістиме!А там уже й інші сусіди просяться, аби і їхні хати порозписувала. Ото роботи на дівчину звалилося! Але щаслива від того, бо подобається їй квіти на болотнянських хатах малювати. Згодом ще й інших природних барв відшукала, аби не тільки синьо, а й жовто, червоно, бузково пелюстки її квітів світилися — людям на радість. — От і добре, що заняття собі знайшла наша Марусинка, — батьки тішилися, між собою перемовляючись. Бо ж була їхня донечка калічкою. А таким завжди важче раду собі давати та поміж інших людей приживатися, аби жалість чужа менше допікала. Оксент дістав для донечки папір і акварелі. Хай малює. Бо коли малює — про свою хвору ногу, про все на світі тоді забуває. Тоді світиться вся, якась нетутешня стає, ніби з іншої планети до Болотні прилетіла. Але малювати правою рукою Марусі чомусь не виходило, тільки лівою. Хоч правою завжди всю хатню роботу робила, і ложку тримала — теж.— Це ж робота мого серця, — пояснювала всім, — тому й малюю тією рукою, що до серця ближче.Із уяви на папір квіти яскраві списувала. А ще — звірів своїх вигаданих. Виразне читання

Були вони з ратицями, рогами, зубами, з голови до лап візерунками дивовижними розписані. Ті, котрі яскраві, з квітами — добрі були на Марусиних картинах. І навіть очі їхні добро випромінювали. А котрі темні, з пащами зубатими та пазурами довгими — ті ніби якусь злу силу уособлювали. Бо таке життя людське та світ такий: з добра і зла складається. Але найбільше любила дівчина жар-птицю малювати —оту, що колись їй наснилася, що золотою пір’їною знак подала. Розкажіть, що уособлювали дивовижні звірі.

Швидко слава про Марусин талант по всій Болотні розійшлася. А незабаром і з сусідніх сіл почали люди приїздити, аби на ті намальовані дива подивитися. Вишивальниці радили Марусі, аби на полотно все намальоване переносила. І дівчина Творила — рушники, панно, — чарівною голкою свої картини повторювала. Химери тоді в яскравих нитках оживали, плуталися в орнаментах із квітів, соняшників, гороху, всілякої городини. А відтак дарувала свої витвори — людям.— Пошли мені, Боженьку, нових і яскравих барв, — перед сном молилася, — не хочу грошей багато, хочу тільки, аби люди жили, як квіти цвіли. Оце й усе, що я хочу, Боже…Засинала й бачила уві сні чарівну жар-птицю —над цілим морем яскравих квітів. Виразне читання

Як сама дівчинка говорила про свій хист до малювання?Що зацікавило тебе у творі «Квіти від Жар-птиці»? Якими талантами була обдарована Маруся?Дайте відповіді на питання

Історія людини в історії людства Марія Приймаченко стада відомою українською художницею й була відзначена найвищою державною нагородою України — Національною премією імені Т. Шевченка. Мистецтвознавці називають стиль її живопису “наївним мистецтвом” або “народним примітивізмом”. Художниця малювала переважно казкові сонячні квіти, а ще — химерних звірів і птахів, що жили в її снах, були витвором її чистої уяви. Також вона сама вигадувала цікаві підписи до своїх картин —віршовані примовки. Марія Приймаченко була малограмотною. Усі знання черпала із древніх і вічних джерел поліського фольклору, зберігши в собі дивовижне вміння сприймати життя наче красиву дитячу казку. Малювала на простому папері аквареллю та гуашшю, спочатку наносячи лінії та контури олівцем. Творчість Марії Приймаченко — це унікальне явище для світової культури. У 1957 році на Міжнародній виставці в Парижі художниця отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами увесь світ. її виставки з великим успіхом проходили у Франції, Канаді, Польщі, Болгарії, Росії, Німеччині, Японії… У “Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва” (Белград, 1984) українська народна майстриня була визнана “зіркою першої величини”. До смеріі Марія Приймаченко жила в рідному селі, за 50 кілометрів від Чорнобиля. Після зловісної аварії на ЧАЕС їй неодноразово пропонували переїхати до Києва, на що народна художниця відповідала: “Смішні. Мене — від Болотні? Де вічна гармонія природи… Як можна босими ногами по асфальту пройтися? Або не чути, як пахне вранішня роса?.” Поза всяким сумнівом, рідна земля надихала її. додавала творчих і життєвих сил. Нині стало модним прикрашати одяг і аксесуари малюнками Марії Приймаченко. її роботами цікавиться дедалі більше приватних колекціонерів. Адже чисте, живе, справжнє завжди вабить людське око й серце… “Роблю сонячні квіти, тому що людей люблю, творю на радість, на щастя людям…” — казала про себе художниця.

Стиль живопису Марії Приймаченко називають: А сучасним мистецтвом;Б модерним мистецтвом;В наївним мистецтвом. Що ви думаєте про такий стиль мистецтва? Чи виправдано його називають наївним?ТЕСТДай відповідь на питання

Чи можна вважати останнє речення твору відповіддю на запитання: «У чому криється успіх української художниці»? Прокоментуй свою думку.