ТРАНСНІСТРІЯЧернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу союзника Німеччини - Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії нацисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.
Губернатором Трансністрії призначено Георге Алексяну з осідком в Одесі (спершу в Тирасполі); він підпорядковувався «Військово-цивільному кабінетові для управління Басарабією, Буковиною і Трансністрією» при Раді міністрів Румунії. Адміністрація Трансністрії була з вихідців із Румунії. Спеціальні комісії «румунізації й колонізації» румунізували наддністрянські повіти, а офіційно вживаними мовами були румунська, російська й німецька.
Румунська адміністрація провадив жорстку окупаційну політику, спрямовану на пограбування міст і сіл, а також майна населення. Алексяну — організатор масового геноциду євреїв (усього замордовано понад 278 тисяч осіб), депортації українського населення (56 тисяч осіб) до Румунії та Німеччини. Активно провадив політику румунізації захоплених українських земель, видав накази про заборону вжитку української мови, виконання українських пісень тощо. Під час румунської окупації багато євреїв було депортовано до Придністров'я з Бессарабії та Буковини. У період 1941—1944 років, 200.000 ромів і євреїв стали жертвами румунської окупації Придністров'я.
Дистрикт «Галичина»Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало також польські землі з центром у м. Кракові з генерал-губернатором Гансом Франком на чолі, якому належала вся повнота адміністративної і військової влади.
Дистрикт Галичина створено 1 серпня 1941 року з центром у Львові, охоплював територію понад 48 тисяч км². Ділився на окружні староства та виділені міста. Процедура входження Галичини до складу Генерального губернаторства розтягнулася у часі і була остаточно завершена тільки 1 листопада 1941 року, коли було ліквідовано поліційний і митний кордон між дистриктом та рештою територій Генерального Губернаторства. На чолі Дистрикту Галичина стояв губернатор. Урядовою мовою була німецька. Першим губернатором був призначений Карл фон Ляш, якого, у січні 1942 року на цій посаді змінив Отто Вехтер.
Тут було дозволено функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українцям віддавали перевагу перед поляками. Попри відносно «м'яку», в порівнянні з Рейхскомісаріатом Україна, політику, ненімецьке населення Галичини все одно залишалося для німців громадянами другого сорту. Будь-які українські ініціативи в культурному та освітньому житті потребували схвалення німецької окупаційної адміністрації, а випадки непокори суворо каралися. Останнє особливо чітко можна простежити на ставленні німців до членів ОУН.
Рейхскомісаріат Україна утворено за наказом А. Гітлера 20 серпня 1941 року. Він поділявся на шість округів. Рейхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента Східної Пруссії Е. Коха, а центром рейхскомісаріату визначив місто Рівне. Підпорядковувався Кох Міністерству окупованих східних територій у Берліні (Німеччина) на чолі з рейхсміністром А. Розенбергом.
В Рейхскомісаріаті “Україна” окупаційна влада була зосереджена в руках Еріха Коха і була жорсткою. Було встановлено режим расового, політичного і поліційного терору, знищено все єврейське населення, яке проживало в Рейхскомісаріаті, заборонено діяльність представницького органу українців, заборонено діяльність Академії наук, вищих навчальних закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. У церковному питанні німецька адміністрація не бажала посилення церкви.
…Населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати. Ми – панівний народ, а це означає, що расово найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший порівняно з місцевим населенням. Фюрер наказав вивезти з України до Німеччини 3 млн тон зерна, і ми повинні це зробити. Еріх Кох
У східних районах, що знаходилися під владою військової адміністрації, допускалось існування деяких українських громадських організацій і не існувало всеохоплюючого систематичного поліцейського терору. Загальне військове керівництво та економічне управління на цій території здійснювалось Вермахтом. Безпосереднє керівництво тут здійснювали комендатури оперативних тилових районів, які також залучали до співпраці в місцевих цивільних органах управління невдоволених радянською владою представників місцевого населення. Прифронтова зона відмежовувалась від рейхскомісаріату кордоном, переходити який дозволялося лише в певному місці за спеціальними перепустками.
Нацистський «новий порядок» в Україні: Установлення «нового порядку» на окупованих територіях передбачалося планом «Ост», розробленим ще в травні 1940 р. Планувалося здійснити таке:знищення місцевого населення для звільнення українських земель, щоб оселилися німецькі колоністи;депортація частини населення на роботи в Німеччину (остарбайтери);перетворення України в аграрно-сировинний придаток Німеччини, місцевого населення на рабів;інші заходи з пограбування населення та економіки України (зокрема культурних цінностей).
колабораціонізм. Незначна частина населення пішла на співробітництво з окупантами, спричинивши колабораціонізм. Колабораціонізм – співробітництво з окупаційною владою урядів, окремих осіб, країн, захоплених нацистською Німеччиною в період війни На території України крім окупаційних воєнної і цивільної адміністрацій створювалася допоміжна адміністрація із представників місцевого населення, які виявили бажання співробітничати з окупантами. На співробітництво з окупантами з різних причин погодилося близько 1 % населення.