Під час вивчення роману-хроніки М. Куліша "Чорна рада" для розширення світогляду учнів вважаю актуальним ознайомити школярів із філософським поняттям образу дороги в літературі шляхом впровадження міжпредметних зв'язків.
Дорога в українській культурі використовується не лише для переміщення в просторі. Образ дороги в культурі українського народу співвідноситься із життєвою мандрівкою людини, шляхом душі в потойбіччя. Якщо свій простір - це рідна домівка, то чужий розпочинається за порогом хати, де перед людиною пролягала дорога.
У літературі ХΙХ століття образ дороги представлений у різноманітних значеннях. Це розмаїття поняття дороги допомагає читачеві глибше усвідомити і зрозуміти велич творіння класиків, їх погляди на життя і навколишнє суспільство, на взаємодію людини і природи. Пейзажні замальовки, пов'язані зі сприйняттям дороги, найчастіше несуть у собі ідейну спрямованість усього твору або окремо взятого образу.
У російській літературі тема подорожі, тема дороги зустрічається дуже часто. Можна назвати такі твори, як «Мертві душі» М. В. Гоголя, «Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова або «Кому на Русі жити добре» Н. А. Некрасова. Цей мотив часто використовувався як з'єднуючий сюжет. Проте іноді він сам по собі є однією з центральних тем, метою якої є опис життя країни в певний період часу. Мотив дороги випливає зі способу оповідання - показу життя очима героїв.
Поширеним є образ дороги в прислів'ях та приказках: "І на гладкій дорозі люди ноги ламають""Проста дорога найліпша" Досить часто під час вибору дороги важливу роль відіграє її якість, зовнішня характеристика:"Одинокому дорога дуже довга""Краще погана дорога, ніж поганий супутник." Під час мандрівки подорожній не лише долає шлях, а й отримує нові знання:"Хто в дорозі буває, той розуму набуває""Язик до Києва доведе"
Саме з фольклору починається історія розвитку мотиву дороги, підхоплена потім письменниками ХVΙΙΙ століття. Яскравим прикладом твори з чітко прослідковується мотивом дороги стало «Подорож з Петербургу до Москви» О. М. Радищева. Основне завдання автора полягала в тому, щоб «заглянути» в російську соціальну дійсність.
Для М. В. Гоголя дорога стала стимулом до творчості, до пошуку істинного шляху людства. Вона символізує надію на те, що такий шлях стане долею його нащадків.«Какое странное, и манящее, и чудесное в слове: дорога! и как чудна она сама, эта дорога...» (М. В. Гоголь "Мертві душі") Дивним чином розкривається мотив шляху в невеликих ліричних творах, які наповнюють його духовністю. Це вірші О. Пушкіна “Зимова дорога”, “Для берегів вітчизни дальньої”, “Біси”, “Дорожні скарги”, вірші Лермонтова “Виходжу один я на дорогу…” і “Прощай, немита Росія…”, вірші М. Некрасова “Залізниця”, “В дорозі”, “Роздуми біля парадного під’їзду”.
У любовній ліриці дорога символізує розлуку, розставання або ж переслідування. Яскравим прикладом такого осмислення образу став вірш А. С. Пушкіна «Таврида».... За нею по наклону гор. Я шел дорогой неизвестной,И примечал мой робкий взор. Следы ноги ее прелестной —Зачем не смел ее следов. Коснуться жаркими устами,Кропя их жгучими слезами...
Немислима дорога без мандрівників, для яких вона стає сенсом життя, стимулом до розвитку особистості. Дорога - це джерело змін, життя й підмога у важку хвилину. Дорога - це і здатність до творчості, і здатність до пізнання істинного шляху людини і всього людства, і надія на те, що такий шлях вдасться знайти сучасникам. Висновок