Презентація "Пам'ятай про Крути"

Сто років тому відбулась одна з найтрагічніших подій в історії нашої країни. Українські студенти віддали своє життя, аби захистити Київ від наступу більшовиків. Сьогодні складається враження, що історія повторюється. Принаймні так вважає більшість українців. Однак факт залишається фактом, цей бій залишив неабиякий слід в нашій національній пам’яті.

Бій під Крутами. Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.

Станція крути. Проміжна вантажно-пасажирська станція Південно-Західної залізниці, відкрита у 1868 роціРозташована у 146 км від Києва

Схема бою під крутами

Хід Бою. Вранці 29 січня 1918 р. 6-тисячний більшовицький загін червоногвардійців на чолі з П. Єгоровим розпочав наступ на українські позиції. Кулемети студентів та юнаків стріляли дуже влучно. Радянські війська зазнали значних втрат. Кулемети студентів та юнаків почали замовкати – перегріті на морозі вони швидко псувались. У цей час червоногвардійці рішуче наступали на правий фланг, де знаходились юнаки. За таких обставин сотник А. Гончаренко наказав студентам і юнакам відступати. Але правий і лівий фланги були розділені між собою залізничним насипом, по якому вже курсував ворожий панцирний потяг. r

Закінчення Бою. Бій тривав до вечора. Кілька атак було відбито. Бойові втрати складали майже 300 вбитих, поранених, полонених і пропалих безвісти. Зокрема, до більшовицького полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів. Чимало полягло й червоногвардійців, однак точних даних про їхні втрати немає. Командир А. Гончаренко наказав відійти до ешелону, що чекав на відстані 2 км.

Розстріл студентів. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення. Хлопці відчайдушно атакували, проте сили були нерівні. 27 полонених студентів та гімназистів, включаючи сотника Омельченка, трохи згодом були розстріляні на самій ст. Крути.

Вшанування загиблих25 серпня 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути відкрили з участю Президента Віктора Ющенка.

Зранку 30 січня з Києва прибув потяг, роззброєні військові повертались з фронту Першої світової. Їх пропустили за обіцянку не лагодити пошкоджену попереду колію, однак домовленість не була виконана. Загін хлопців, який виїхав слідом за фронтовиками не встиг перешкодити ремонтним роботам і потрапив під радянський обстріл. Багато юнаків повернулись пораненими.

Про полон, знущання і розстріл35 січовиків опинилося у полоні. Лише сім із них врятувалося. З їхніх слів, уже кілька місяців пізніше, почули січовики про жахливу долю своїх товаришів. Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх, окрім згаданих семи, розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали.

ПАМ`ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

Під Крутами бій, під Крутами кров... Про давню трагедію згадаю знов. Під Крутами смерть, під Крутами плач... І кулю у серце націлив палач. Під Крутами юність, під Крутами сум. Над життям юнацьким надруга і глум. Під Крутами розум і нації цвіт. А хто за цей злочин дасть нам отвіт?Під Крутами сльози, зітхання тяжке...І як же це сталось, здатний хто на таке?Стало каменем серце отут біля КрутІ заповідь божа затоптана в бруд. А заповідь п’ята каже; "Не вбий!"То хто ж породив тебе кате людський?Під Крутами вбивство, під Крутами гнів...І все пам’ятаю через тисячі днів.І пам'яті свічка горить не згасаІ 300 сердець - наша гордість, краса. Під Крутами квіти, "Реквієм" спів... Пам’ятай, Україно, патріотів синів!

Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.

Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та “українським” полком ім. Шевченка з Ніжина, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”. То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. Серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.

Збереглися спогади учасників бою: Івана Шарого, Ігоря Лоського та інших, а також командира бою сотника Аверкія Гончаренка, як і свідчення начальника штабу Армії УНР сотника (згодом генерала) Олександра Удовиченка, якому в присутності Петлюри було надано докладний звіт одразу ж після бою.

Михайло Грушевський. Промова біля Центральної Ради під час похорону крутянців. Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони — і не опустили тієї рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в цій святій боротьбі. Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров'ю забезпечення цієї свободи!От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров'ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!Вони щасливі, що могли купити своєю кров'ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку!Михайло Грушевський.  Хто такі українці і чого вони хочуть.

style.opacity

Схилімо свої голова перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів, які далекого січневого ранку заступили собою шлях ворогам на Київ во ім'я воскреслої сьогодні України. Молитва. О Боже наш добрий. З високого неба Молитву сьогодні Заносим до Тебе. За тих, що боролись При станції Крути За нашу Державу Із ворогом лютим. Що в битві цій впали В цю зиму криваву... Прийми їх до себе! Прийми в своїх славу!А нам від цих Триста, О Боже, благаєм Любові та й вчитись до рідного краю. Чи на рідних полях Чи в чужій стороні Осенило чи ні Святохреснее рам’я. Вам усім, хто поляг За тризубовий стяг. Вічная пам'ять