Презентація "Пам'ятки Кіровоградщини"

Підготувала. Супрун І. М. Урок-презентація“ Пам’ятки Кіровоградщини ”

“ Пам’ятки Кіровоградщини ”

Скільки найцікавіших місць планети вражають величчю і неповторністю!Давні люди нараховували всього сім чудес світу. Та завдяки самій природі і технічному прогресу цей список сьогодні значно більший. Навіть від заочного знайомства з грандіозними пам’ятками захоплює дух, вони викликають щире зачарування силою природи й людського генія. Кіровоградщина, наш край степовий, знаходиться в центрі України. Вона велична і проста. Талановитий наш народ – сім’я багатонаціональна й працьовита. Неповторністю та загадковістю можуть здивувати немало місць і пам’яток нашого краю.

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор, режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени, антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам. Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького — обласний музично-драматичний театр у місті Кіровограді, перший професійний український театр, головна театральна сцена Кіровоградської області.

(Театр після реконструкції)Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького

За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега, Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п"єсам «Чумаки» І. Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І. Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я. Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю. Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М. Кропивницького (1996), «Хрест життя» М. Старицького (1978), «Чмир» М. Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А. Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п"єсою Я. Верещака « Хованка» (2006).

Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області. У 2000 році в театрі створено «Золотий фонд театру ім. М. Л. Кропивницького», на стенди якого занесені імена фундаторів театру та його сподвижників, які стояли біля колиски першого професійного театру, а також імена спадкоємців усіх років, які удостоєні високих почесних звань. За роки незалежності театр взяв участь майже у тридцяти престижних театральних фестивалях, у тому числі семи міжнародних. 17 травня 2004 року кропивничани першими серед мистецьких колективів України відіграли благодійну виставу за п"єсою М. Гоголя «Ревізор» і виручені кошти перерахували на спорудження Кобзаревої церкви у Каневі.

Постановою колегії Міністерства культури і туризму України від 22 лютого 2006 року № 2 / 11- г Кіровоградському обласному українському музично-драматичному театру ім. М. Л. Кропивницького надано статус академічного. У 2007 р. урочисто відзначено 125-річчя театру. У результаті перемоги на конкурсі заміщення вакантних посад «директора театру» і «головного режисера театру» з вересня 2012 р. театр корифеїв очолили — директор — Володимир Єфімов і головний режисер — Євген Курман. Театр відкрили після реконструкції в жовтні 2012 року

Державний музей-заповідник І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» створений на території садиби, що належала визначному драматургу, театральному діячеві кінця 19 — початку 20 ст. І. Карпенку-Карому (Тобілевичу).

Садибу закладено в 1871 р. батьком драматурга К. Тобілевичем і названо іменем його дружини Н. Тарковської. Згодом І. Карпенко-Карий обирає садибу постійним місцем проживання. Спочатку сім'я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця. Після повернення з трирічного політичного заслання, навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи — за його власним висловом «оазис в степу». 

На хуторі Надія ним написано 11 п'єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані ним історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» та інші. У садибі у різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Тут зустрічалися талановиті митці М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників.

До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 11 га та ставок. Встановлено пам'ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. Нині тут постійно проводяться традиційні театральні свята «Вересневі самоцвіти».

Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини. 1956 року «Хутір Надія» оголошено державним заповідником-музеєм. Відтоді заклад працює на правах відділу обласного краєзнавчого музею. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук тощо. У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським. У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію. У заповіднику-музеї «Хутір Надія» експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім'єю Тобілевичів-Тарковських. Щорічно «Хутір Надія» відвідують понад 4 тисячі гостей з різних регіонів України та зарубіжжя.

Дендропарк “ Веселі боковеньки ”Перлиною Кіровоградської області є дендропарк „Веселі Боковеньки”, який розташований в Долинському районі. Ця пам'ятка садово-паркового мистецтва, що заснована в 1893 р., є справжньою прикрасою степового краю. Головною композиційною віссю його є річка Боковенька і балка Скотувата, на яких створена система мальовничих ставків. Засновником парку вважається відомий еколог Микола Давидов. Говорять, історія парку тісно пов'язана з трагічною історією кохання Миколи Давидова і Ганни Бурдзункевич – дочки сусідського поміщика. Дівчина вийшла заміж за іншого, і померла молодою. Давидов був невтішний. Він вислав дорогу від найближчої станції, куди привезли тіло померлої коханої, до кладовища пелюстками троянд. За розказами, Давидов так ніколи і не одружився, все своє кохання він віддав саду.

Робота над створенням парку продовжувалася протягом 30 років, тут було висаджено близько 250 різних видів і форм древесно–чагарникових порід на площі 109,3 га. Ці рослини Микола Давидов збирав багато років. Колекція дендропарку на сьогоднішній день налічує близько 1000 видів дерев і чагарників. Тут зростає одне з найдавніших на Землі дерев - гінкго, залізне дерево, деревина якого тоне у воді, цегельне дерево, західний платан, завезений до України з Південної Америки в 1809 році. Можна тут зустріти і болотистий кипарис, унікальну породу горіхів, липи, кленів, тюльпанчик і навіть дуже рідкі в нашій широті південноамериканські дерева. А ще в парку є величезна колекція бузку. Територія парку дуже мальовнича. Окрім річки Боковеньки в парку є три озера, в яких можна купатися, і водоспад. У 1893 році на базі дендропарку був створений дослідно – селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки», який займає площу майже 540 га. До речі, тут можна придбати саджанці декоративних пород, фундуків, горіхів. Дендропарк є вельми популярним серед туристів. Сьогодні «Веселі Боковеньки» переживають новий життєвий етап – його колекції розширюються і поновлюються, створено декілька нових туристичних маршрутів. Тут вам розкажуть про історію створення парку, різновиди флори і фауни. Є всі умови для пікнікового відпочинку на березі ріки Боковенька, рибалки. Дістатися сюди можна рейсовим автобусом або маршрутним таксі з Кіровограда, вас привезуть прямо до дендропарку.  

Онуфріївський парк"Онуфріївський парк" розташований в Кіровоградській області, на околиці селища з однойменною назвою Онуфріївка. Сьогодні парк має офіційний статус пам'ятки садово-паркової культури. Територія парку складає 64 га лісового масиву і 24 га водного плеса. Лісовий масив включає рідкісні породи дерев, які були завезені в Онуфріївку з різних куточків земної кулі, і сьогодні в Україні вони збереглися лише в цьому парку.

Заснував парк - зразок садово-паркової архітектури на початку 20-х років XІX століття місцевий граф М. Д. Толстой. Керували спорудженням дендропарку німецькі і чеські майстри. А ось імені автора проекту цього зеленого дива історія, на жаль, не зберегла. Парк ділиться на дві частини — Старий парк, заснований на початку двадцятих років ХІХ століття, і Новий, закладений в другій половині того ж ХІХ століття. Композиційним «серцем» парку була група ставків з величезними водними дзеркалами. Особливо мальовничим був Нижній ставок з насипним островом, обсадженим вербами. На Нижньому спорудили два двометрові водоспади, ажурні містки оригінальної конструкції, човнову пристань і будиночок для лебедів. У північно-східному кутку Старого парку розміщувалися оранжерея і теплиця, де вирощували тропічні культури і квіти. Кількість екзотичних рослин досягала 150 видів. Сьогодні їх значно менше, і багато що в Онуфріївському парку змінилося, але і досі ця пам'ятка садово-паркової культури продовжує приголомшувати своєю красою і величчю. Прогулятися його доріжками – одне задоволення. А ще є можливість покататися на конях.

Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна

Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна — меморіальний музей, присвячений життю і творчості російського і українського живописця Олександра Олександровича Осмьоркіна, а також художня галерея — зібрання картин митця та його учнів з різних пострадянських країн. Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна було відкрито в 1994 році. Музей розташований у будинку, де провів свої дитячі і юнацькі роки видатний художник першої половини ХХ сторіччя Олександр Олександрович Осмьоркін. Будинок, що є пам'яткою архітектури, побудовано в 1899 році в неоросійському стилі за власним проектом архітектора Я. В. Паученка, рідного дядька О. О. Осмьоркіна. Будинок спершу складався з шести кімнат, інтер'єри їх вирізнялися ліпним і різьбленим декором, які, на жаль, у середині 1950-х років були повністю спотворені. Активну участь у створенні музею взяла участь вдова художника Надія Георгіївна Осмьоркіна. Будучи архітектором за фахом, вона власноручно розробила проект реконструкції будинку-музею, що припускав, як відновлення початкового зовнішнього вигляду будинку, так і внутрішню перебудову з метою створення експозиційних залів. Н. Г. Осмьоркіна також люб'язно передала музею художні твори майстра, його особисті речі, зокрема, предмети творчої праці художника — мольберт, палітру, етюдник, пензлі тощо. Низку картин учнів О. О. Осмьоркіна було передано музею в дарунок Російським Фондом культури.

Експозиція Художньо-меморіального музею О. О. Осмьоркіна розміщена у трьох залах. Великий зал пропонує відвідувачам познайомитися з життям і творчістю О. О. Осмьоркіна. У вітринах подані фотографії, документи, особисті речі, предмети з творчої майстерні, меморіальні речі з будинку Паученків-Осмьоркіних. Але особливу увагу привертають художні роботи майстра. Вони подають всі улюблені жанри, у яких працював художник. Це — портрети, пейзажі, натюрморти. Найбільш яскраво подано в експозиції творчість художника 1930—1940-х років, а також прекрасні твори останніх років життя майстра. У двох малих залах експонуються твори художників з різних пострадянських держав — учнів О. О. Осмьоркіна. Це полотна — натюрморти Е. А. Асламазян, М. П. Кончаловського, Р. М. Зелінської, І. І. Вітман, Г. В. Павловського, колоритні пейзажі Є. Є. Моісеєнка, В. Ф. Подковиріна, М. П. Тетеріна, характерні портрети О. Ю. Нікича, Я. М. Хаїмова, Є. Є. Лещинської.

Фортеця святої Єлизавети в Кіровограді Фортецю святої Єлисавети було побудовано біля південної межі Нової Сербії — військово-поселенської області, створеної 1752 року для оборони Південної України від нападів турків і кримських татар. Указ про створення на правому березі Інгулу фортеці підписала імператриця Єлизавета 11 січня 1752 року. Проект затверджений 30 липня 1752 року. Вибір місця розташування обумовлений приблизно рівною відстанню від вже наявних тоді фортець — Архангельської (тепер — Новоархангельськ) на Синюсі та Мішуриноріжської на Дніпрі, що створювало оборонну лінію з трьох великих укріплень, проміжки між якими захищалися новосербськими шанцями та козацькими форпостами. Місце для фортеці обрав генерал артилерії І. Ф. Глєбов згідно з наданою йому 3 лютого 1752 року спеціальною інструкцією. Затвердив його Сенат на засіданнях 21 березня та 1 квітня 1753 року. Але у зв'язку з напруженою політичною ситуацією будівництво було затримано і указ про його початок вийшов тільки 3 березня 1754 року. Урочисте закладання фортеці відбулося 18 червня 1754 року. Будівельними роботами керував інженер-підполковник Л. І. Менцеліус.

Фортеця Св. Єлисавети є унікальною фортифікаційною пам'яткою XVIII ст. Фортецю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини України. Фортеця складалася з утвореного земляними валами шестикутника бастіонних фронтів з шістьома равелінами поперед куртин. Вся фортифікаційна система оточувалася глибокими сухими ровами, вздовж зовнішнього периметру яких проходила фортечна дорога, прикрита шістьома гласисами.

В цілому зведення укріплення зайняло 3 роки. Одночасно з будівництвом укріплень зводилися соборна церква, казарми, будинки для офіцерів і різні господарські будівлі. У 1794 фортецю була роззброєна. Зброю передали в Херсонську фортецю, будівництво якої завершилося в 1787 році. А в 1805 році фортеця була ліквідована. Але проте і зараз можна побачити збережені будівлі XVIII століття, в яких розташована міська лікарня № 1. Тут знаходиться і меморіал Вічного вогню на військовому кладовищі. А своєрідним пам'ятником доблесті російських солдатів служать 2 гармати, які стоять на постаментах при в'їзді на територію фортеці. 

Сьогодні ми можемо спостерігати залишки оборонних земляних валів Єлизаветинської фортеці, розташованих у формі шестикутника, а також казарм, в яких розміщувався полк легендарного полководця Михайла Кутузова. Гармати, встановлені під відкритим небом, нагадують про події давніх часів та про битви, що відбувалися тут. 

Кіровоградський обласний художній музейІсторія створення музею почалась наприкінці ХІХ століття, коли у 1870 році представники передової інтелігенції поставили питання про створення в місті художнього музею. Але лише в 1921 році була створена картинна галерея, яка в 1924 році ввійшла до складу природничо-історичного музею. В 1926 році зібрання галереї налічувало 150 експонатів, з них 26 оригіналів, які були зібрані в дореволюційні роки, а також пожертвувані любителями мистецтва. Повністю розграбована під час фашистської окупації, картинна галерея, відродилася у 1965 році, і стала відділом обласного краєзнавчого музею. Картинна галерея була розташована в приміщенні Свято-Преображенської церкви, але, в 1991 році, після повернення церкви віруючим галереї було виділено інше приміщення пам’ятки архітектури. Будинок був побудований на рубежі ХІХ-ХХ століть на замовлення купця І. Шполянського. Його інтер’єр мав високу художню цінність, являв собою один з прикладів початкового періоду стилю модерн.

За розпорядженням Представника президента України від 4 січня 1993 року на базі картинної галереї було створено Кіровоградський обласний художній музей, який після тривалої перерви, викликаної проведенням ремонтно-реставраційних робіт будівлі музею, у травні 2001 року відкрив свої двері для відвідувачів. Музей має п’ять виставкових залів, з них три є стаціонарними: «Сакральне мистецтво», «Західноєвропейське та російське мистецтво ХVІІІ – початку ХХ століть», «Художники-земляки». Також в експозиції музею представлено комплекс декоративно-ужиткового мистецтва. Фонди музею, більшою мірою, укомплектовані за рахунок експонатів, одержаних із Державного Ермітажу, Державної Третьяковської галереї, Київських музеїв російського та українського мистецтва, Дирекції художніх виставок України, а також робіт, що були передані пізніше відомими художниками – уродженцями міста і області. Зібрання музею складається з дев’яти груп зберігання: живопис, графіка, скульптура, кераміка і скло, тканина, дерево, метал, архівно-документальна, фото.

Зал сакрального мистецтва

ЗАЛ західноєвропейського і російського мистецтва XVIII – ПОЧАТКУ XX століття

Зал художників-земляків

Экспозиція декоративно-прикладного мистецтва