Презентація "Празька поетична школа"

«Празька школа» об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших.

(Освальд Фрідріхович Бурґардт) На нашій ниві справили дожинки, Щоб не лишилось нам ні колоска Хай ложем буде нам стерня колюча, Коли нам ордер на життя усучать

ОСВІТА 1911р. – закінчив із золотою медаллю Першу (Олександрівську) гімназію у місті Київ. 1921р. – захистив диплом Київського університету Святого Володимира, діставши ґрунтовну філологічну освіту. 1923 р. – закінчив дворічний курс аспірантури при дослідному інституті Української академії наук.

Творчість поема «Прокляті роки» (1937), поетична збірка «Каравели» (1943), збірка містифікацій «Дияволічні параболи» (1947) — надрукована під псевдонімом Порфирій Горотак (спільно з Л. Мосендзом), епопея «Попіл імперій» (1943—1947), есе «Спогади про. неокласиків» (1946), низки літературознавчих досліджень українською й німецькою мовами, кілька новел, переклади із французької, англійської, німецької та інших літератур.

Погляди на життя Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу І мудрості вином розвести тугу. Бо, може, це нам вічний заповіт. *** Життя біжить, мінливе і химерне, Кипить, шумуючи, мов катаракт. Ось брижа понеслась – і не поверне. Час – між двома безчассями антракт. *** Історія відміни любить. Щоб не урвався нам терпець, Гримлять її веселі труби, Що дії другій вже кінець. Завіса падає додолу, Завіса вгору знову іде: Нове окреслюючи коло, Хтось інший натовпи веде.

Думка великих «Антологія української неокласики в німецькій мові» Юрія Клена – конгеніальна.» В. Державін «Зачарований красивими людьми поет прагнув засобами поезії підносити дух і волю сучасників, свідомо проводив паралелі між античною Елладою, Київською Руссю і Україною 20-х років ХХ століття, протиставляючи натуралістично-казенній літературі «соцреалізму» велику духовну традицію французького, німецького, українського неокласицизму» П.Кононенко «Освальд Бургардт пішов туди, куди кликала його під українським небом розквітла душа, куди вела його християнська етика і обов’язок не колоніста чи колоніального підпоручника метрополії, лише обов’язок сина землі. І в обороні духу тієї Землі він і впав» Є.Маланюк

Зостанься безпритульним до сконання, Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий фльорентинець, у вигнанні. Та перед смертю дітям повтори Ту казку, що лишилася, як спомин Прадавньої, забутої пори, Як у грозі, у блискавиці й громі Колись страшну почвару переміг Святий Георгій в ясному шоломі... І як дракон, звитяжений, поліг

Мій ярий крик, мій біль тужавий, Випалюючи ржу і гріх, Ввійде у складники держави, Як криця й камінь слів моїх.

1914 р. – закінчив гімназію в Єлисаветграді (зараз Кіровоград). 1914 р. – розпочав навчання в Політехнічному інституті м. Петрограда. 1923 р. – вступає до Української академії, яку очолював Іван Шовгенів.

Його перу належать 10 поетичних збірок — «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «П'ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1954), «Серпень» (1959), «Перстень і посох» (1972, видана після смерті)

Творчість поета «Книга спостережень» у 2-х томах, що містить літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті та есе, котрі друкувалися в еміграційних часописах. Творча спадщина Є. Маланюка в повному обсязі досі не видана.

Життєва позиція І все боюсь: Скінчиться термін.А я не скінчу завданняІ попливу один без керми,У тьму вмираючого дня. Мушу випити келих до краю – полиновий мед самоти… Малоросійство бо – наша історична хвороба, хвороба многовікова, отже, хронічна. Ні часові застрижи, ні навіть хірургія – тут не допоможуть. Їх треба буде довго – довгі десятиліття ізживати

Думка відомих …Він єдиний мене розумів, він єдиний сказав мені правду…Всі інші мені кадили…Так воно й сталося…Від кларнета мого пофарбована дудка зосталася.. Всі мені кадили, а він один сказав правду. П. Тичина Маланюк ніщо нам не змальовує спокійно, як обсерватор, лише в усе вдихає живу душу, змушуючи свій твір тремтіти пристрастю, захопленням чи ненавистю і гнівом. …всі ці поезії, не дивлячись на різнорідність тематики, мають одну і ту ж, властиву цілій збірці, рису – найвище напруження почуття, втілене в досконалу форму. О. Теліга:

Подєбрадська Академія була,перш за все, л а б о р а т о р і є ю, де культивувався тип Нового Українця, що систематичною творчою працею, з одного боку – ліквідував у собі психо-історичні щербини, а з другого - культивував свій національний розвиток можливо якнайприродніше та якнайширше, розуміється, наскільки це було можливим на чужині.

Родинне вогнище Родина - тільки вбогий човен На невмолимих бурунах. Вичерпуй воду. Затикай пробоїни. Будь мужем, татом. Керуй. Молись. Не нарікай.

ПОДЄБРАДСЬКІ ДНІ Магдаліні Папанківні Пухкі, лапасті зірочки зарямили вікно, розстелюють по вулиці відбілене рядно і шелестом виманюють: зробити тільки крок, а там впірнеш, зануришся у пуховий танок... Ще площа в сніжній білості досвітні бачить сни, боюся й доторкнутися серпанку тишини. Щоб не бруднити сніжності— обережно іду, і шкода пуху збитого на кожному сліду. Метальний Юрій, убраний в кунтуш із соболів, вдивляється у візії своїх минулих снів, але керує впевнено в непевнім сході дня на Захід крок розмірений спижевого коня. А вдалині ввижається: прабатьківський майдан, на огирі степовому зчарований Богдан, а булава гетьманськая вп'ялась в чужинний Схід... На Захід знов шукаємо давно забутий слід, шукаємо, загублений у крові і вогні, І з вірою приймаємо ці подєбрадські дні. Євген Маланюк

О Україно! Хай нас людство судить, - Тобі одній думки і кожний рух! Твоїм щитом – гарячі наші груди, Твоїм мечем – ці міліони рук!

поетичні збірки «Рінь»(1935), «Вежі» (1940), «Підзамча» (1946, видана посмертно), а також низка ґрунтовних досліджень із археології, надрукованих українською, чеською, німецькою та англійською мовами.

Освіта Олег ходив до школи в Києві у Пущі-Водиці У 1924 - 1925 роках Олег Кандиба (Ольжич) стає слухачем філософського факультету престижного Карлового університету в Празі.

Погляди на життя Нащо слова?Ми діло несемо. Ніщо мистецтво і мана теорій, Бо ж нам дано знайти життя само В красі неповторній і суворій. *** Читайте спільно рядки з-під поли, І бліднуть уста і обличчя. Ніхто-бо не знає години, коли І де його справа покличе. *** Тепер вже тобі не підняти вінця. Твоєї єдиної пихи. Підеш неухильно, підеш до кінця, І вибух зголосить твій прихід. Ольжич з родичами

Пам'ять про митця Загинув у фашистському концтаборі Заксенгаузен 10 червня 1944р. Пошли мені, молюся, дар один: В ім’я її прийняти мужньо муки І в грізні дні залізної розплати В шинелі сірій вмерти від гранати.

Революція Сховалось равликом місто. Січе його дощ, січе. В під'їздах будов – тісно. Набої через плече. Забиті. Числить? Ледве. З-під мурів – повів гниття. Життя, що таке щедре, - Багате таке життя. Хто дихав хоч день так вільно, До смерті хмільний украй. …Ти збурилось пінно-пінно І – вилилось через край. Олег Ольжич

Заметемо вогнем любови межі. Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить, І злитись знову із своїм народом.

Освіта 1910-1917 – домашня освіта; 1917-1919 – навчання в гімназії Дучинської у Києві; 1923 – складає екстерном іспити за середню школу у м. Падєбради (Чехословаччина); 1925-1929 – навчання на історико – філологічному факультеті педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі.

«Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «Полум'яні межі» (1977), а також загальне видання «О. Теліга. Збірник» (1977). “Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича ” (1994), Збірник “ О краю мій ” (1999).

“Коли ми, поети, пишемо про відвагу, твердість, шляхетність і цими творами запалюємо та шлемо на небезпеку інших, то як можемо ми самі цього не робити? Справжня поезія – це не видумана комбінація, це виплив душі. Як же чутимусь я, коли піду проти своєї поезії? Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла й як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі, - це вже буде зрада мене самої”

Михайло та Олена Теліги Чоловікові …Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому – Може завтра вже нас відкличе Канонада грізного грому…

Критика “Може, вперше в українській поезії те, що ми звемо жіночим комплексом, знайшло собі в її віршах такий сильний і ще в нас нечуваний вираз. В Лесі Українки цей комплекс був недоростом, у Н.Холодної переростом, а в О.Теліги він став уповні гармонійним компонентом чистої поезії” (С.Гординський) “Вечірня пісня” Олени Теліги – “неперевершений зразок ліричного артистизму чи не в усій новітній поезії” (В.Державин) Олена Теліга – “поетка твердости, чести й гордості” (О.Жданович)

У пам'яті народу вічно Розстріляна німецькими фашистами у Бабиному Яру 21 лютого 1942p.   Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання.

Пам'яті Олени Теліги Вона загинула, заквітчана в словах, Які весною тільки проростають, Коли від щастя голова тяжка І шийку дітям легко смерть ламає. Її забили, бо вона поет. Помазаники перші йдуть на жертву, В тюрмі за стінкою голосить кулемет За них живих, що ждуть своєї смерті. Галя Мазуренко

видатний український мислитель історіософського та геополітичного спрямування поет прозаїк перекладач лікар Вперед, Україно! В Тебе – тяжкі стопи, Пожари хат димлять з-під них: Ні Росії, ні Європі Не зрозуміти синів Твоїх!

Освіта Початкову освіту здобув у гімназії № 4 м. Одеси. Навчався в Новоросійському (Одеському) університеті. 1922р . вступає на медичний факультет Познанського університету в Польщі. 1929 р. закінчив Вищу школу політичних наук при Варшавському університеті.

брошури «Союз Визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Носіть свої ознаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у роки національно-визвольних змагань 1917—1920 рр., «Українська доба», «Українська раса» (1936), поетичні збірки «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), славетна історіософсько-геополітична трилогія у книгах «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941), роман «Козаки в Московії» (1934)

Життєва позиція …не є письменником той, що пише лише для розваги, який у пошуках дешевої популярності запобігає перед низькими інстинктами натовпу, задовольняє його найприземленіші прагнення. Письменник має бути духовним провідником, вождем нації. твір має дію тільки на тих людей, душевні особливості яких втілені в його естетичних властивостях. Коротше кажучи, художній твір діє тільки на тих, чия душевна організація є хоч і нижчою, але аналогічною організації митця… Література - це одна з найсправніших сил до розуміння внутрі раси. Літературні факти-синтези творять довкола себе споєність

Спогади відомих « Ю.Липа презентував мені через Е.Маланюка першу книжку віршів з написом. Двічі перечитавши її в потязі Подєбради-Прага, я був щиро збентежений... Невже це твори автора "Князя полоненого"? Здавалося, що на пій книзі ще тяжить спадщина манірної доби есте­тизму й модернізму, доби "Української хати" (Київ, 1908-1914). Особливо дратував вірш з початковим рядком: "Садів аркади тріпот­ливі..." Зрештою, під впливом цього була написана рецензія, тоді ж і надрукована, в якій було в повній мірі висловлене здивування несвоєчасністю "Тріпотливих аркад". Але - дивна річ - нефортунний зшиток "Світлости" чомусь аж ніяк не міг вибрести з моєї актівки, і мало не щодня під час залізничної подорожі я заглядав до нього, бо, по-перше, деякі вірші мені одразу дуже сподобалися. І от, що далі, то більше знаходилося непомітної спочатку краси і глибини змісту, аж, за вийнятком 2-3 річей, ціла решта збірочки цілковито "сприйнялася» М.Мухин

Вічна пам’ять 1944р. Юрія Липу було жорстоко закатовано енкаведистами

Тюрми і голод, нещастя, убивство й помори Шли нам, Найвищий, бичуй нас, - нам певна потреба Раз покоритися волі небес і молитися, Раз у нужденність тілесності вчутись і впасти, Твердеє серце скрушіти й наново почати Ще раз, ще більш так, як досі такого не було, Більш, як гетьманства, король чи великі князівства, Божиїм троном поставити край свій і нарід, Біль перелить на молитву, що в битві і в мирі триває. Юрій Липа