Презентація "Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації.

Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації. Образ героя-адресата – уособлення боротьби між «естетикою» і «живим чоловіком». Гуманізм новели.

Мотиви прози І. Франка. Народницько-просвітницькіІсторичні Соціальні Збірка «В поті чола» «Галицькі образки»«Захар Беркут»«Перехресні стежки» «Борислав сміється»

Починаючи з 1900-х рр., І. Франко береться за нові для більшості тогочасних письменників теми, поєднує у своїй творчості традиційний уже метод реалізму з новим – модернізмом. Зокрема звертається до естетики імпресіонізму, символізму, неоромантизму, екзистенціалізму і навіть сюрреалізму з його завжди присутнім відтінком містичності, нерідко дуже вдало художньо поєднує ці стилі. Цілісні особистості героїв Франка-прозаїка тепер постають не так борцями за народні права, як людьми з плоті й крові, яким не чужі муки кохання, гріхи і непоправні помилки, – а тоді ще й болючий катарсис, адже внаслідок глибоких переживань, каяття й тяжко здобутих висновків настає просвітлення, очищення, прощення собі й іншим припущених у житті помилок, причому навіть тих, які межують зі зрадою чи підлістю.

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва літературно-мистецьких напрямів, течій та шкіл нереалістичного спрямування кінця XIX—початку XX століття: символізму, імпресіонізму, експресіонізму, неоромантизму та ін.

Модерною називаємо епоху як період в історії культури, художній метод як спосіб образного пізнання дійсності, літературний напрям як конкретно-історичне втілення художнього методу та стильові течії як сукупність художніх засобів, властивих певній кількості митців у літературному процесі. Виокремлюють три етапи розвитку модернізму. Декаданс. Власне модернізм. Авангардизм. Що спонукало І. Франка звернутися до модернізму?

«Коли старі письменники виходять від малювання верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруження. Властиво, те окруження само собою їм мало цікаве і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати».І. Франко

«Сойчине крило»Твір належить до пізнього періоду творчості І. Франка. Він написаний у 1905 р. й увійшов до збірки «На лоні природи». Жанр «Сойчиного крила» літературознавці визначають по-різному. Одні вважають його оповіданням, другі – новелою, треті – повістю. Найдоцільніше «Сойчине крило» І. Франка вважати повістю-новелою. Підзаголовок «Із записок відлюдька» Поясніть назву новели. Прокоментуйте її підзаголовок «Із записок відлюдька». Дехто вважає, що твір - психологічна новела. В її основі — внутрішній конфлікт між двома закоханими, ширше — між двома поглядами на світ: раціональним та емоційним. ?Точка зору

Герої новели

Пригадаймо!Новела «Сойчине крило» починається зі знайомства з головним героєм, який у передноворічний час замислюється про минулі роки. Життєвим кредо Хоми є «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!» Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього середовища. Хома хотів би зустріти свято спокійно, але повільний хід його думок був порушений листом із далекого Порт-Артура. Його написала дівчина, з якою він колись зустрічався, і яку, як думав, утратив назавжди. Безпосередня, енергійна красуня, донька лісника Маня, яка жартівливо називала себе Сойкою, надіслала йому засушене сойчине крило.

У листі дівчина згадувала їхні зустрічі, своє кохання до нього, надто лінивого егоїста, ревнощі до лісової пташки, яка зазвичай будила коханого раніше за неї. «Невже вона, та, яку я від трьох літ споминаю між помершими? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течії громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її. Невже се з тої самої сойки крило?»Свого часу герой не оцінив чистого енергійного пориву дівчини, а втративши назавжди, відчув біль і смуток. Маня зізнається: «Тоді вже знала, що нам не бути в парі, що та сойка — то наша розлучниця. Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи». Як сміх характеризує головну героїню?

Сенс життя Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Її втеча з Генрисем, який виявився злодієм, не принесла щастя. Коли чоловіка було заарештовано, їй довелося звабити поліцмейстера, аби той допоміг звільнити крадія. Потім вона стала заручницею програшу свого чоловіка і перейшла у власність до російського магната. Долаючи численні виверти долі, Маня не може забути першого кохання і, згадуючи його як найсвітліший період життя, пише коханому, сподівається, що він не забув її. Доля жорстоко покарала дівчину за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч. З далекого Порт-Артура, ніби з того світу, лунає голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов». Що ви можете сказати про життєві митарства лісникової дочки Марії?Чи була у цьому провина самої Манюсі?

Оповідач схаменувся близько дванадцятої. Його обличчя було мокрим від сліз, аж раптом дзвінок у двері — і Маня в сукні з білими цяточками, у тій самій, яка була добре знайома Хомі, увійшла до вітальні. Украй збентежений, Массіно нарешті дізнається, що прийшла та, на яку він чекав, задля якої здатний прокинутися і стрясти з себе ті пута, і рвонутися до нового життя, яке є справжнім, наповненим і щастям, і стражданням. Фінал несподіваний і водночас відкритий, адже письменник дає нам можливість самостійно домислити, як можуть скластися чи не скластися стосунки між героями. Це одна з особливостей модерністської прози. Тим паче, що у вуста Массіно І. Франко вкладає незаперечну істину: «Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»Які риси характеру головного героя вам імпонують, а які – категорично ні? Чому?

Паспорт твору

Образ Хоми (він же на італійський лад Томассо – Томассіно – Массіно, як його називає дочка лісника Марія – Маня, Манюся) Сорокалітній самотній громадський діяч. Соціальний рівень життя Массіно – далеко не найнижчий. Згодом виявиться, що цей чоловік працює в державній конторі, має слугу Івася, домашню бібліотеку, захоплюється класичною музикою, а інтер’єр квартири досить пристойний як для пересічного чиновника. Хома свідомий того, що сильна духом українська жінка ніколи не дозволяла власному чоловікові ставитися до себе як до рабині, водночас її природа тяжіла до щасливої сім’ї, материнських радощів. Герой порівнює жінку із соняшником, який повертається до єдиного небесного світила – власної родини, живе почуттями, а не тверезим розумом. Хома постійно наголошує, що він сильний, сам творить власну долю, як «нездобуту фортецю». Чи варто жити для самого себе?

Головний герой — «освічений чоловік, матеріаліст і детермініст», сповнений реформаторських планів щодо створення хліборобських спілок, участі в них інтелігенції, потреби агітації серед народних мас, організації «великої людової партії», проведення виборчої реформи. Він весь у вирі громадського життя, але коли його покинула Марія, Хома став самітником, відлюдьком, байдужим до суспільних інтересів: «Суспільність, держава, народ! Усе це подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза — насилля, а другий паралельний з ним, виплетений із м’якої павутини — конвенціальної брехні. Один в’яже тіло, другий душу, а оба з одною метою — опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи — людську одиницю». У чому сенс повноцінного життя?Чому у творі немає портрета головного героя?

Підтвердіть характеристику прикладами з тексту!

1. Що основне в характері Массіно? 2. Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням літературознавця І. Денисюка, що герой за вдачею – «меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у «підземеллі». Його пасивність і врівноваженість видаються Манюні байдужістю, егоїзмом і сибаритством». А яка ваша думка? 3. Чи здатний Массіно на всепрощення? 4. А ви змогли б простити так, як Массіно?

Образ Марії-Сойки. Героїня «Сойчиного крила» з перших сторінок постає перед читачами дівчиною-мисливцем, яка постійно полює на дичину, виявляється єдиною дочкою лісникавдівця й почувається в лісі природно та безпечно. Вродливій Марії-Манюсі не можна відмовити у кмітливості й навіть авантюризмі. Дівчина начитана, свавільна, гостра на язик і самовпевнена. Вона закохується в постійно вдавано сердитого громадського діяча, з розчаруванням інстинктивно відчуваючи, що між обов’язком перед народом і любов’ю до жінки він вибере перше. Спочатку Марія тільки експериментує над власними та його почуттями. Далі – необачно переходить межу, вирішує перевірити почуття Хоми своєю втечею з Генрисем. Небажання і невміння свавільної, але надто молодої Мані передбачувати тяжкі наслідки свого необачного кроку призводять до смерті її батька та повного розчарування Хоми в її любові. Випадкові супутники, тимчасові чоловіки, страх і невпевненість у завтрашньому дні – й ось уже програна в карти черговим коханцем Манюся стає здобиччю золотопромисловця Свєтлова.

«Для Мані головне – любов «приборканих», упокорених нею чоловіків… Тож не дивно, що в Хоми виривається крик душі: “Женщино, демоне! Чого тобі треба від мене?.. Я віддав тобі все, що було найкраще у моїй душі, без домішки хоч би атомика низького, брудного, а ти погралася моїми святощами і кинула їх у болото…” А тому лист Марії – це ще одна спроба… завдати якомога більшого болю». Віктор Грищенко. Нібито за дивовижним збігом, хоч насправді добре продуманим експресіоністським підходом автора, й лист, і Марія з’являються в домі Хоми майже одночасно. Для Массіно це два етапи глибоких емоційних переживань: лист із крилом пташки розчулює і готує Хому до зустрічі, спонукає переглянути власні погляди на життя, прийняти Марію-Сойку такою, якою вона є, а не такою, якою була чи могла стати.

Пройшовши через численні випробування («Я давно отупіла на всі страховища свого життя. Я відівчилася плакати, відівчилася жалувати, відівчилася боятися чого-небудь»), вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». У лист вона вкладає сойчине крило як спогад про їхню любов, а ще одне залишає в себе. Ці два крила — ніби дві частини її зболеної душі.

І. Франко змальовує новий тип героїні. Образ фатальної емансипованої жінки, свідомої як своїх бажань, так і здатної осмислити свої помилки, чи не вперше в українській літературі змалювано в новелі «Сойчине крило» Марія незалежна, самостійна, сильна особистість, здатна відстоювати свої позиції, навіть помиляючись. Дівчина кидає виклик пасивному патріархальному світу й прагне не бути підкореною чоловікові, прагне довести своє право на почуття і їх вияв так, як вона хоче це робити.

1. Яка за вдачею Манюня? 2. Що переважає в її характері: раціо чи емоціо? 3. Чи відповідає опис зовнішності героїні її внутрішньому світовї? 4. Убивство сойки. Як ви поясните вчинок героїні, зважаючи на її характер? 5. Вчинок Марії ви розцінюєте як легковажний? 6. Як його розцінює головний герой? Автор? 7. Чи може помилка Марії стати застереженням і для сучасних читачок?

Основним образом-символом твору є сойка – лісова птиця-хижак із яскравим оперенням. Сойка галаслива, як і героїня твору з її постійним безпричинним сміхом. Ця птаха – пересмішниця й переспівниця, що також властиве Марії, яка ревнує свого Массіно навіть до сойки, чий рід до пори до часу дівчина милувала, щоб випадково не знищити ту, яка гніздилася поблизу тимчасового помешкання Хоми.«Здається, що се летить до тебе половина моєї душі… Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене.., то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе»Несподіване вбивство Марією сойки, палкі поцілунки тільця вже мертвої пташки й кров жертви на губах дівчини, а невдовзі також близьке до жертовного поїдання закоханою парою сойки – не випадкові художні деталі. Це своєрідні символи-наголоси, як і одне сойчине крило, надіслане з далекого Порт-Артура Хомі, а собі залишене друге не просто так

Символи новели

Отож головна ідея твору (відповідно до його проблематики) полягає у твердженні: людина щаслива тоді, коли повертається до своєї справжньої сутності, а її справжня сутність — у любові. Ця гуманістична думка становить зміст новели.

«Образ сойчиного крила – це фокус, що вбирає всю багатовимірність твору, це епіцентр психологічних катаклізмів, зав’язка, кульмінація і розв’язка, а водночас символ великого почуття… Письменник-гуманіст вірить у перемогу добра над злом, великодушності над невдячністю. І пронесе крізь жахи упадку «Сойчине крило», що свідчить про те, що людина здатна зберегти від життєвого бруду незаплямлену душу». Іван Денисюк

Які враження, думки і відчуття викликала у вас новела «Сойчине крило»?