Презентація “Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене!” Вивчення життєвого і творчого шляху І. Карпенка-Карого.

“Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене!”

Народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (Кіровограда).

У 14 років батько влаштував Івана на посаду писаря у станового пристава в містечку Мала Виска. Пізніше працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді.

Іменем коханої дружини назвав Іван Тобілнвич хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником, скарбницею духовних надбань родини Тобілевичів. Перше глибоке й незгасне кохання – Надія Карлівна Тарковська

Хутір Надія

У 1865 році, переїхавши до Єлисаветграда, І. Тобілевич був секретарем міської поліції та мав чин колезького секретаря, чиновницька кар’єра його не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна й громадсько-політична діяльність.

1883 року Івана Карповича за розпорядженням міністра внутрішніх справ звільнили з роботи в поліцейському управлінні. І він активно починає грати в театрі.

Театральна родина Тобілевичів

Серед шести дітей Тобілевичів Іван був найстарший. Згодом четверо з них стали активними діячами театру корифеїв. Ім’я одного з головних персонажів п’єси “Назар Стодоля” – Карого – Тобілевич узяв собі за псевдонім.

Микола в пам’ять материного роду підписувався прізвищем Садовський, Панас утворив свій псевдонім від назви місцевої річки Саксагань. Єдина дочка Марія, на сцені Садовська-Барілотті, стала однією з найкращих артисток свого часу.

Через 3 роки після смерті Надії Тарковської, у 1883 році одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького, у 1885 році у них народилася донька Марійка. Марія Тобілевич Софія Дітковська

На початку 1884 року було заборонено з Ростова (був на гастролях) повертатися в Україну. Відбував три роки заслання в Новочеркаську. Там його підтримувала Софія Дітковська.

Л. М. Кропивницький у нарисі “Спогади про Бобринець і бобринчан” писав: “Заслуги Івана Карповича перед українським театром великі… він зоставив по собі слід, котрий не заросте і не затерніє, поки живе Україна”.

Літератутна творчість

Написав такі твори: “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Безталанна”, “Бондарівна”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта” та ін.

Помер І. Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року. Поховали його в селі Карлюжині на Херсонщині (тепер Кіровоградщина).

Іван Франко на смерть Івана Карпенка-Карого відізвався так: “І знов наше письменство понесло велику втрату… Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кождий, хто чи то бачив його на сцені, чи хоч би лише читав його твори.

Се зрозуміє кождий, хто знає, що він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наше література”

Підготувала вчитель української мови та літератури Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 Шпильова Світлана Павлівна