У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна пишатися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для Закарпаття є унікальні в своєму роді дерев’яні церкви, збудовані талановитими майстрами без жодного цвяху у специфічних архітектурних стилях, прекрасні й автентичні пам’ятки народного мистецтва, в яких, напевно, найбільше виражений національний колорит архітектури.
Багатогранна історія Закарпаття залишила нащадкам багатий історико-культурний спадок. Переплетіння різних епох, народів, релігій створили неповторний ансамбль об’єктів дерев’яного зодчества. Сьогодні нараховується 110 дерев’яних храмів, 43 з яких збудовано в першій половині ХХ ст. Цікавими з архітектурної точки зору є близько 100 дзвіниць, 33 з яких внесені до списку пам’яток історико-культурної архітектури.
Українське зодчество готичного стилю представлено кам’яними замками, фортецями, церквами та дерев’яними будівлями. Споруди мають приклади фрескового живопису та іконопису в готичному стилі. Найвагомішу роль на початковому етапі поширення готичного стилю в церковній архітектурі на західноукраїнських землях відіграв Львів: саме на місцевому ґрунті постали й збереглися найхарактерніші його зразки. Серед культових споруд переважали католицькі костели. Архикатедральна базиліка Успіпня Пресвятої Діви Марії (Латинський катедральний собор) — один з найдавніших готичних храмів України, це пам'ятка сакральної архітектури ХІУ-ХУІІІ ст.
Цікавим західноукраїнським храмом є церква Різдва Богородиці у Рогатині (Івано-Франківщина), у якій простежується своєрідне поєднання традицій мурованого церковного будівництва княжої доби (тринавний план з двома опорними стовпами, арки в завершенні стін тощо) і європейської готики (контрфорси, зірчасті склепіння з нервюрами (ребрами склепіння).
Церква Різдва Богородиці — один із перших прикладів використання європейського готичного досвіду в українській мурованій церковній архітектурі. До західного фасаду пізніше прибудовано бароковий портал на двох круглих колонах та кам'яні сходи. Численні перебудови храму визначили його зовнішній вид, у якому творчо переплелися елементи готичної та барокової архітектури.
Окрім мурованої, на західноукраїнських землях поширювалася також дерев’яна костельна архітектура, проте вона була втрачена. До нас дійшли лише церкви, споруджені пізніше, але в дотриманні готичних принципів зодчества. Церква святого Миколи Чудотворця — справжній шедевр дерев'яної сакральної архітектури, яку називають Мармароською готикою, або дерев"яною готикою Потисся.
Миколаївську церкву датують 1704 роком. Про історичну цінність храму свідчить напис на зовнішньому боці церкви: “Тут у 1707 році представилась матушка Марія…”. Під кінець Другої світової війни храм було закрито, більшість ікон пропала. Вціліли тільки два образи Богородиці та ікона св. Миколи. Також вдалось зберегти обрамлення намісних ікон XVIII сторіччя, царські врата, свічники, кивот. Церква в с. Сокирниця Дзвіниця церкви св. Миколая Чудотворця
Греко-католицька церква Святого Великомученика Дмитра — дерев'яна церква, зразок мармарошської готики, яка знаходиться у селі Репинне, Міжгірського району, Закарпатської області. Дмитрівська церква, збудована із смерекових брусів 1780 року, є зразком поширеного на міжгірській Верховині готичного стилю. Це досить велика церква — значні розміри зрубів, круті схили дахів, вежа строгої форми надають споруді монументальності.
Микола́ївська це́рква — пам'ятка архітектури національного значення. Розташовується у селі Данилово Хустського району Закарпатської області. Належить до типу культових споруд. Друга відома назва, яка вживається — храм Святого Миколая Чудотворця. Споруда належить Русинській греко-католицькій церкві.
Храм був заснований 14 травня 1779 року. Про це свідчить надпис на дверях пам'ятки архітектури. Дерев'яний храм Святого Миколая Чудотворця — взірець мармарошської готики. Церква двозрубна та тридільна. Споруда побудована з врахуванням найкращих традицій закарпатської народної школи. Побудована без використання цвяхів. Розташовується у центральній частині села на конусоподібному пагорбі. Має високий та тонкий шпиль. Висота шпилю сягає 14 метрів . Фундамент будівлі виготовлений з каменю, сама будівля побудована з використанням дубових брусів. Церковний іконостас містить 9 ікон, які відносяться до 18 століття . Стіни будівлі були вкриті розписами німецького художника І. Корнмаера, створеними у 1828 році. На західній частині вівтаря був збережений надпис щодо авторства художника.
Дерев'яна церква св. Миколи (Нижня Апша) — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Нижня Апша, Хустського району, Закарпатської області. Тригранний вівтарний зруб з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною. Такі ж архаїчні віконця прорізають бічні стіни. Усі частини церкви вкрито спільним двосхилим дахом з виносом над входом і стрімким поворотом площини над вівтарем. Центральну і східну частини перекрито арковими склепіннями, над бабинцем – плоске перекриття.
Справжня ж реліквія знаходиться на горищі самої церкви – це старовинний тріскотник. Він виглядає як дерев’яний ящик із решіткою, проте є незвичайним інструментом. Ще коли будували церкву, його зробили з ялини та ліщини. Почути його можна лише раз у році – перед Великоднем, коли люди готуються до свята.
У червні 2013 року Церква Вознесіння Господнього (Струківська) увійшла до числа українських дерев'яних церков, включених до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. В Україні збереглося близько 2 тисяч об'єктів дерев'яної сакральної архітектури, найбільше на Заході — лише на Закарпатті їх понад 120.
Сьогодні налічується 110 закарпатських дерев’яних церков, з яких 43 збудовані в першій половині XX ст. До цього числа можемо додати ще кілька кращих храмів із збудованих впродовж 1990-х та на початку 2000-х років. Цікавими з архітектурного погляду є близько 100 дзвіниць, із яких 33 занесені до списку пам’яток. Абсолютна більшість церков – це цінні твори народного мистецтва, хоча немало їх перероблено, вкрито бляхою тощо. Зруби церков у Колодному і Середньому Водяному датують XV сторіччям. 19 церков були споруджені у XVII ст., 29 церков і 9 дзвіниць постали у XVIII ст., 4 церкви і 32 дзвіниці представляють XIX ст. У першій половині XX сторіччя були споруджені 47 дерев’яних церков різної архітектурної вартості та 71 дзвіниця. З 1947 р. до 1990 р. в умовах СРСР церкви не споруджували.