Презентація "Сім чудес Дніпропетровщини"

Степові або Скіфські кургани є для наших степів тим, чим для Єгипту піраміди. Більшості з них – чотири – п’ять тисяч років. Мандрівники минулих часів, які серед неозорого степу бачили нескінченні пасма курганів, були не просто здивовані, а приголомшені цим видовищем. Вони й назвали ці кургани Степовими пірамідами.

“ У синюватій далині, де останній видимий пагорб злився з туманом, ніщо не ворушилося; сторожові та могильні кургани, які там і тут височіли над обрієм і безмежним степом, дивилися суворо і мертво; в їх непорушності й беззвуччі відчувалися віки та цілковита байдужість до людини; мине ще тисяча років, помруть мільярди людей, а вони все ще стоятимуть, як стояли, аніскільки не жалкуючи за померлими, не цікавлячись живими, й жодна душа не знатиме, навіщо вони стоять і яку степову таємницю ховають під собою”… ( А. П. Чехов)

Біля верхів’я річки Чортомлик знаходяться колишні Чортомлицькі хутори. Через те й могилу назвали Чортомлик. Це поховання явило світові величезні скарби. Такої кількості оздобленої золотом зброї та кінської упряжі не знаходили досі в жодній скіфській могилі. Могильний курган Чортомлик

Найбільший скарб Чортомлинського кургану – велика срібна амфора.

Товста Могила 22 століття, що знаходиться неподалік міста Орджонікідзе, приховувала у собі чудесні витвори давнини. Тут було знайдено багато дорогого посуду, різного господарського начиння та знамениту на весь світ Золоту пектораль. Товста Могила

Золота пектораль – річ священна. Її на грудях носив цар. Поле пекторалі поділено на три яруси: в нижньому – тварини, в середньому – рослинний світ, а верхній ярус зображує життя людей.

Цей курган знаходиться в урочищі Солоха Запорізької області на колишній території Катеринославської губернії. У ньому теж виявлено чудові скарби. Серед яких знаменитий солоський гребінь. Невеличкий за розмірами, але ж як майстерно передано у ньому сцену бою. Курган Солоха

Скіфське поховання, яке відносять до категорії “царських” ( поховання з великою кількістю коштовних прикрас та предметів побуту), біля села Балки Василівського району Запорізької області, створення якого датують ІV століттям до нашої ери. Гайманова могила

У Гаймановій могилі знайдено один із найкращих витворів скіфського золотарства – срібну з позолотою чашу. На ній відтворено реальні події того часу. З одного боку чаші зображено двох царів, які радяться між собою, з іншого - кумедні сцени. Сюжет тут дуже нетрадиційний.

Хіба можна уявити наш степ без цих рукотворних пагорбів? Знай! Доки стоятимуть скіфські кургани – доти житимуть на нашій землі скіфи. Вони житимуть у нашій пам’яті, яку ми повинні зберегти і як найдорожчу цінність, передати своїм нащадкам. Пройшли шляхами ураганними, Звели із попелу життя. А степ все світиться курганами Й не дозволяє забуття…

В наших степах жило багато кочових народів, які залишили по собі ці статуї. Ще в епоху бронзи люди насипали високі могили і встановлювали на них кам’яні знаки. Називають їх Кам’яними Бабами зовсім не тому, що вони зображають старих жінок. У тюркських народів існувало слово “балвал”, що в перекладі означає “камінь з написом” або “ідол”.

Є фігури, яким близько 2400 років, вони ровесники скіфських курганів і теж виготовлені скіфами. Скіфи досить умовно зображували фігуру й обличчя, зате рельєфно вирізбляли зброю, військові обладунки. Скіфських статуй знайдено найменше.

У середині ІX століття Придніпровські степи стали постійною домівкою для одного з тюркських племен – половців.Половці були язичниками, вони насипали кургани та встановлювали на них кам’яних баб. Половецькі баби відносно молоді, - їм по п’ятсот – вісімсот, а деяким тисяча років.

Половці виготовляли фігури як чоловіків так і жінок. Чоловіки були зі зброєю, жінки – із багатими прикрасами. Ці статуї уособлювали військових ватажків, голів племен та родів, а також їх дружин. За життя ці люди мали владу над своїм народом, а після смерті ставали покровителями – божествами. Статуї перетворилися на своєрідні жертовники: кожен січовик, який проїжджав мимо них, мусив залишити свою жертву. Воїни залишали ідолам бойові стріли, пастухи заколювали овець, жінки жертвували свої прикраси. В народі ці статуї називали “ маріїними каменями”, або “мамаями”. Ці половецькі баби – прямі пращури нашого козака Мамая.

Південь України ще в середині XIX століття називали “краєм кам’яних скульптур”. У нашій колекції їх нараховується понад вісімдесят Це одна з найбільших колекцій кам’яної пластики в Україні.Її початок поклав Катеринославський губернатор Андрій Якович Фарб. Найбільше сил у створенні колекції доклав Дмитро Іванович Яворницький – видатний вчений, історик, етнограф, архіолог, який двадцять років був директором Історичного музею в м. Дніпропетровськ.

Наші найбільші скарби – це Наталівська стела та Керносівський ідол, їм щонайменше по чотири тисячі років. Наталівську стелу знайдено в 1862 році поблизу села Наталівка що на Запоріжжі, звідси пішла її назва. Виготовлена вона з гранітогнесу. Голова позначена досить умовно, зате добре видно руки, пояс, зброю.

Керносівський ідол знайдено в 1973 році в селі Керносівка Новомосковського району. Він надає можливість поглибити знання про духовну культуру людей тієї давньої епохи.

- Про що думають половецькі мамаї? Може згадують ті прадавні часи, коли в степах, вільні, як вітер, гасали дикі коні? Може чують посвист швидких стріл? Може, перед їхніми очима постають картини кривавих битв: іржання поранених коней зливається з брязкотом шабель і криками перемоги?... Мовчать кам’яні свідки минулого… З філосовською байдужістю дивляться на своїх далеких нащадків.

Новомосковський Троїцький собор- – один із найбільших мистецьких витворів українського зодчества. Фахівці відносять його до стилю козацького бароко. Зодчий храму – Яким Погребняк. Храм побудований дуже просто, ні колон, ні ліплених прикрас – рівні білі стіни та зелені купола. Він унікальний тим, що був побудований лише з дерева , без єдиного цвяха.

Собор занесено до списку пам’яток світової культури, яким опікується міжнародна організація ЮНЕСКО. Дух непогасний в стінах цих витає. Тут хтось – з віків – піти не поспіша: Усе літає тут, усе літає Козацька зачарована душа.

Самарський Пустельно – Миколаївський монастир – історична і духовна святиня нашого краю. Йому понад чотириста років. Саме тут з’явилася перша церква на всю Південну Україну. Тут було засновано і перший освітній заклад – монастирську школу. В цій обителі жили видатні діячі козацтва, багато з них поховано на його території . Монастир мав великий вплив на політичне, економічне, культурне життя Запоріжжя.

Історія цієї обителі починається у 1602 році, коли тут з’явився перший настоятель – ієромонах Паїсій. Його стараннями монастир став процвітати. Його вважали заповідною святинею. Саме тоді козацтво і прозвало цю обитель “раєм Божим на землі”.

Життя монастиря не було легким. Протягом століть він зазнав багатьох лих : його грабували, палили, руйнували, спустошували. Лише в наш час він поступово починає відновлюватись. Треба докласти багато зусиль, щоб козацька святиня відродилася і стала, як і раніше, - духовним осередком рідного краю.

Фортеця Кодак – пам’ятка історії. Її побудовано у 1635 році французьким інженером Гійомом Бопланом. Вона повинна була стати перепоною на шляху до Січі. В той час велика частина українських земель належала Польщі. Польська шляхта нещадно гнобила місцеве населення. Багато хто не витримував і втікав на Січ. Найліпше дістатися туди було Дніпром, через пороги. Коли побудували укріплення над першим Кодацьким порогом, шлях Дніпром виявився перекритим.

Не хотіли пани-ляхи попустити й трохи, Щоб їздили в Січ бурлаки тай через пороги – Спорудили над Кодаком город – кріпосницю, Ще й послали в Кодак військо, чужу чужаницю… Зажурились запорожці, що нема їм волі Ні на Дніпрі, на на Росі, ні в чистому полі… Сполучення Січі з іншими українськими землями дуже утруднилося. Тому запорожці і вирішили знищити цей бастіон. Вже у серпні, під головуванням ватажка Івана Сулими, козаки зруйнували укріплення.

Польський уряд виділив кошти на відбудову Кодака. Уже через кілька років Кодацька фортеця стала укріпленням ще більш міцним і грізнішим від попереднього. Однак, Кодакові недовго залишилось бути твердинею ворогів. Уже на початку Національно – Визвольної війни його захопили козаки.

На початку XVIII століття гетьман Іван Мазепа спробував звільнити Україну з – під влади Росії. Спроба гетьмана виявилась невдалою. Петро І лютував і наказав знищити Січ. На шляху до Січі царське військо спалило кілька козацьких укріплень, в їх числі була і Кодацька твердиня. Від фортеці лишилися тільки залишки валів. На тому місці встановлено пам’ятник – невеличку стелу з написом про події, що там відбувалися. Сліди козацької звитяги – В століття зморшка на чолі. Фортеці глиняні зигзаги Навіки сплять у ковилі.

Старий залізничний міст у Дніпропетровську сьогодні є пам’яткою інженерного мистецтва національного значення. Він не тільки найстарший у нашому місті,а взагалі перший залізничний міст через Дніпро. Наш міст воістину золотий. Золотий тому, що на Всесвітній виставці в Парижі 1889 року міст отримав золоту медаль. Золота медаль належить інженерам Белелюбському та Березіну, а ще Олександру Полю.

Катеринослав заснували в ті часи, коли ще не застосовувались наші сучасні матеріали і технології. Не одне десятиліття місто розвивалося лише на правому березі Дніпра, а на протилежному були села, які не входили в межу міста. З берега на берег людей переправляли на човнах. Згодом побудували тимчасовий наплавний міст. Його зводили за проектом видатного вченого , професора Белелюбського. А роботи проводив талановитий інженер Березін.

Міст, зробленний з дерев’яних, вільно скріплених між собою колод, був знаний у Катеринославі, як “живий”. Під вагою возів і карет він прогинався у воду,а коли екіпажі проїжджали, знову ставали на своє місце. На зиму Дніпро замерзав і міст розбирали до наступної весни. Час від часу він вимагав ремонту, і це потребувало немалих коштів.

Завдяки титанічним зусиллям Олександра Поля на Криворіжжі почали видобувати залізну руду. А вугілля, потрібне для виплавки з руди металу, видобували в Донбасі, по інший бік Дніпра. Виникла потреба з’єднати між собою ці два регіони. От у Поля і з’явилася ідея побудувати залізницю, яка проходила б через Дніпро.

18 травня 1884 року тисячі жителів нашого міста зібрались по обидва боки Дніпра, щоб побачити урочисте відкриття мосту та Катеринославської залізниці. Міст надзвичайно міцний. Він спирається на чотирнадцять биків та два стояки, що лежать на скелях і частково на бетонних фундаментах. Це дозволило зробити його двоярусним. На основному, нижньому ярусі проклали залізницю,а верхній – для екіпажів та пішоходів.

Міст золотий для усього краю не тільки тому, що його відзначено медаллю Він озолотив Придніпров’я. Залізниця стала однією з головних транспортних артерій Катеринославщини. З її побудовою Катеринослав із глухої провінції перетворився на одне з найбільш розвинених міст імперії, центр півдня України. Він зв’язав донецьке вугілля з криворізькою рудою. Це поєднання сприяло розвиткові металургійної та металообробної галузей. Наш край багатів з кожним днем…Тепер одна з найкращих промислових споруд стала звичним явищем, а колись міст викликав загальну увагу,захоплення його грандіозністю і красою.

Південний машинобудівний завод, без перебільшень, можна вважати чудом нашого краю. Дніпропетровськ гартує сталь, І це з його землі Стартують в зоряний кришталь Космічні кораблі. В нашій країні ракети знали з давніх часів. Є свідчення, що уже у 1516 році козаки застосовували їх при облозі фортець. А їхні нащадки побудували цілий завод, який випускає космічні ракети. Хіба це не чудо рідної землі?

Ще тривала війна, а на південній околиці звільненого Дніпропетровська вже почалося будівництво заводу. Країна лежала в руїнах і потребувала техніки для відбудови господарства. Новий автомобільний завод мав випускати 75 тисяч вантажних автомобілів на рік. З ранку до глибокої ночі на майданчиках кипіла робота. В листопаді 1948 року “Українець” – перший автомобіль нового автозаводу – тріумфально проїхав вулицями міста. А потім пішли автомобілі – амфібії, автокрани, самоскиди, автонавантажувачі, причіпи.

9 травня 1951 року уряд передав Дніпропетровський автомобільний завод Міністерству озброєння. Цивільний завод – гігант зник, а замість нього виникло обнесене високим кам’яним муром та колючим дротом секретне підприємство із загадковою назвою “ Завод №586”. Мало хто знав, що віднині тут вироблятимуть бойові ракети.

Тоді саме у розпалі була “холодна війна”. Стратегічні бомборбувальники Сполучених Штатів були націлені на всі найбільші міста нашої держави. Тому потрібно було створювати свою зброю, могутнішу, яка могла б у разі потреби захистити країну. За розпорядженням уряду “Завод № 586” мусив якнайшвидше налагодити випуск ракет і виготовляти їх до двох з половиною тисяч на рік. У 1959 році Дніпропетровськ став “закритим” містом. Усім іноземним громадянам заборонили в’їзд до Дніпропетровська.

Діяльність заводу пов’язана з іменами Михайла Янгеля та Олександра Макарова. Олександр Максимович Макаров – директор Південмашу. Він працював на заводі мало не сорок років і чверть століття ним керував. За цей час став одним із найвідоміших організаторів ракето – космічного центру. У 1954 році при заводі створили Особливе конструкторське бюро і головним конструктором призначили Михайла Кузьмовича Янгеля. З тієї миті почалася нова історія Південмашу, а разом з ним і нашого міста.

Бюро було створено, щоб налагодити виробництво ракет Корольова, які на той час безнадійно застаріли. Молоді конструктори взялися розробити принципово новий проект бойової ракети. Їх ракета перевершила не тільки корольовську, але й найкращі американські зразки. На базі науково – конструкторської школи Янгеля було розроблено три покоління ракетних комплексів. Сам Янгель став засновником нового напрямку в ракетній науці.

Південмаш давно вже працює для миру. Ще в далекі 60-ті наші конструктори змусили ракети, зняті з бойового чергування, служити людям. Бойові ракети перетворилися на перші супутники космічних ракет – носіїв. На базі ядерних ракет виготовлено космічні носії “Космос”, “Інтеркосмос”, “Циклон – 2”, “Циклон – 3”. Вони вивели на орбіти півтори тисячі космічних апаратів. Отже, Південмаш – гордість не лише наша, місцева. Це в нашій країні - головний завод космічної галузі.

Є сім чудес у нашім краї. Кургани скіфські по степах. Завмерли баби у музеї із сумом й мудрістю в очах. Козацький храм у небо лине, відроджується монастир, Вали Кодацькі снять минулим,а біля них застиг пустир. Старенький міст, помолоділий,працює у новітню зміну. Летять ракети в синю далеч, і славлять рідну Україну. Є чудеса: фортеці й храми, мости, палаци…Тільки знай: Найбільше диво є в цім світі – І зветься просто – рідний край!