Презентація "Сонце В.О.Сухомлинського"

СОНЦЕ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО Він створив школу, яку назвав школою радості, островом чудес, куточком краси. Вчитель говорив, що діти повинні жити у світі творчості, гри, казки, музики, фантазії. Без цього дитина – засушена квітка. Часто він проводив уроки під відкритим небом, у зелених класах. Діти створювали казки про природу, малювали. У школі виховували любов до Батьківщини, до матері, до книги і до праці, а ще – навчали дітей мислити і творити.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський у селі Василівка Кіровоградського району в незаможній сім’ї. Батько працював столярем і теслярем, майстрував колеса і музичні інструменти. Мама, Оксана Юдівна, працювала у колгоспі, а зимовими вечора-ми сиділа над своїм шитвом і розказувала дітям казки. У цій родині, крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій і Меланія. Розповідають, що батьки ніколи не карали дітей. Може, тому усі вони вибрали професію педагога

Василько ріс жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. Але зошити, фарби і пензлі можна було придбати тільки за лікарські рослини. Та бажання малювати було таке сильне, що хлопець цілими днями пропадав у лісі. За склянку насіння акації одержував два зошити. Одного разу Василь із товаришами пішки пройшли 45 кілометрів, аби купити фарби. 

Сімнадцятирічним юнаком почав Василь Олександрович викладати українську мову та літературу, одночасно навчався у Полтавському педагогічному інституті. У сім‘ї були важкі матеріальні умови, потрібно було працювати. Закінчив інститут з відзнакою у 1939 році, у цьому ж році одружився.

Про нього розповідають багато незвичайних випадків. Одного разу, за два тижні до початку навчального року, він захотів познайомитися зі своїм 6 класом. Пройшовся по домівках, але нікого не застав. Матері знизували плечима, мовляв, хто його знає, де носяться їхні чада. Можливо, біля річки за селом? Василь Олександрович пішов туди – так і є. Ватага хлопців бавилася “у війну”. Молодий вчитель одразу приєднався до них. А коли всі вже потомилися, почалося спілкування. 

Під час Великої Вітчизняної війни був на фронті. Двічі пережив важкі поранення. Особливо постраждала рука. Хірурги боялися, що її доведеться ампутувати. Перед операцією повідомили про це Василя Олександровича. “Ой ні, руку будь що треба залишити!” “Навіщо тобі рука? Ти що, артист?” – запитав старенький хірург. “Ні, я вчитель”. Операція була складною, хірурги зробили усе можливе. Рука залишилася, але після операції стала на шість сантиметрів коротшою. Важким було й поранення в груди, але вчитель все одно повернувся до школи. Дуже важко переживав смерть дорогих рідних – дружини Віри Петрівни та 10-місячного сина, яких замучили фашисти. Декілька років прокидався о другій годині ночі, і більше не міг заснути. Від горя рятувався роботою: багато читав, писав наукові статті, вів педагогічний щоденник, де записував свої роздуми про виховання. Вивчав іноземні мови: досконало оволодів німецькою, вивчив польську, чеську, болгарську, іспанську, французьку і навіть зовсім чужу нам японську.

З 1948 року працював Василь Олександрович Сухомлинський директором сільської Павлишської школи в якій навчалися звичайні сільські діти.

Але завдяки Василю Олександровичу вона стала незвичайною. У шкільному домі всі діти знали один одного.

Школу оточував чудовий сад, виноградник, їх посадили і доглядали діти та вчителі.

Між садом та виноградником була теплиця, де вирощували квіти та овочі, ставили досліди.

Тут була пасіка, голубник, дитячий театр та кінозал, а на ставку – маленька водна станція. Діяло багато різноманітних гуртків. У шкільній бібліотеці було 18 тисяч книжок. Всі діти школи дуже любили читати. Василь Олександрович вів своїх учнів не до дрібного, а до майже неможливого. До Павлиша приїздили педагоги з різних країн світу, щоб повчитися у скромного директора сільської школи.

Учні під керівництвом педагогів постійно щось майстрували: збудували майстерню, робили станкі та інструменти, сільськогосподарську техніку, створили діючу модель автомобіля та багато інших корисних речей.

Традиції Сухомлинського тут бережуть і сьогодні. Діти доглядають каштанову, дубову, бузкову алеї, які садив Василь Олександрович, сад та виноградник. Щороку у школі відзначають День хліба, придуманий вчителем: засівають поле, збирають врожай і випікають короваї. Більшість дітей школи добре і відмінно навчаються, багато читають.

Сьогодні у стінах школи діє музей великого вчителя

Стенди музею розповідають про життєвий шлях цієї чудової людини з прекрасною душею і великим серцем, яке він віддавав дітям.

У залах музею проходять шкільні свята та урочисті події

Трепетно зберігають пам’ять про великого педагога павлишівські учні та вчителі

На стендах представлено журнали, щоденники, написані Василем Олександровичем

Деякі особисті речі та документи вчителя

На числених фотографіях – прекрасні і неповторні миті життя Павлишської школи, її учнів та педагогів

Колись школи будували так, що в ній була одна чи декілька квартир для вчителів. Так було і у Павлишській школі. У шкільній квартирі оселилася сім‘я Сухомлинських: Василь Олександрович, його дружина Ганна Іванівна та донька Ольга

Скромним і строгим був інтер‘єр кімнат.

А вітальня почала поступово перетворюватись на бібліотеку…

Її стіни до самої стелі займали полиці з книгами

Із вітальні можна було потрапити у кабінет директора школи

У цей кабінет протягом 22 років Василь Олександрович заходив щодня о четвертій ранку, а бувало й раніше. Запалював гасову лампу, бо електрика з‘явилась у Павлиші лиш на початку шестидесятих років і працював, працював…

Світло з цього вікна линуло далеко за межі Павлиша

О восьмій ранку Василь Олександрович вставав з-за столу і виходив у шкільний коридор – зустрічати учнів. Пильно вдивлявся в обличчя кожного – з яким настроєм дитина йде до школи.

Для нього не існувало різниці між особистим життям і життям школи

Уже перебуваючи у лікарні, важкохворий, вчитель не переставав думати про школу. Другого вересня 1970 року у своєму щоденнику він записав: “Діти йдуть до школи, а я йду із життя…” Це був останній його день на землі… Похований учитель на кладовищі всього за 300 метрів від школи, якій віддав усе своє життя.

«Не позволяй душе лениться! Чтоб в ступе воду не толочь, Душа обязана трудиться. И день и ночь, и день и ночь! « – Ці свої улюблені рядки з віршів Миколи Заболоцького часто повторював Василь Олександрович

І

І він невтомно трудився все своє життя. Написав 48 монографій і брошур, більше 600 статей, 1500 оповідань і казок. Його твори видані 59-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 мільйонів примірників. А книга “Серце віддаю дітям” перекладена на 32 мови світу і витримала 55 видань. Книга була удостоєна Державної премії. А Василь Олександрович став першим у країні педагогом, удостоєним високого звання Героя соціалістичної праці.

На ранковій зорі у своєму кабінеті на чисті аркуші паперу із глибин свого сонячного серця Сухомлинський виливав для нас потоки своєї мудрості істинну глибину яких нам ще треба буде осягнути. Пішов у вічність мудрий учитель, але його сонце продовжує світити. Давайте і ми спробуємо віддзеркалити це світло у своєму серці.