Презентація Свічка пам'яті.

Година спілкування на тему: «Голодомор… Пам’ять народу неубієнна» В жахливім сні нехай вам не присниться, Що не від куль в бою, не від хвороб… Від голоду - на матінці-землиці, Вмирав, його величність хлібороб. І. Єжевський (ветеран праці з села Ряшки)

Мета: Ознайомити учнів з історією виникнення голодомору 1932-1933рр. та його наслідками, спогадами очевидців, спробувати розкрити один з найбільших злочинів сталінського режиму; виховувати шанобливе ставлення до хліба та почуття вшанування пам’яті жертв голокосту.   

  Меморіальний знак Свіча пам'яті у Парку Вічної Слави м. Київ

Пам’ятник жертвам голодомору в Обухові

Пам’ятник жертвам голодомору на Запоріжжі

Пекельні цифри та слова У серці б’ють, неначе молот, Немов прокляття ожива Рік тридцять третій. Голод… Голод… Голод… У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах. Мільйонів, мільйонів, Боже мій, Не дорахувала Україна.

На 01.01.1932 року населення Чернігівської області складало 2 971 317 чоловік. А на 17.01.1939 року - 1777000. У Прилуцькому районі також проводиться дослідження періоду Голодомору 1932-1933 років. Складені списки постраждалих, проведено опитування цієї категорії населення, зібрано понад 1000 свідчень. Удалося встановити 2101 прізвище жертв Голодомору (загальна кількість виявлених імен жертв у Прилуцькому районі перевищує 4000 осіб - додалися актові записи про смерть періоду 1932-1933 років, опрацьовані Державним архівом області).

Урожайний 1932 рік

ВЕСНА 1933 року…

Спогади наших земляків

Саєнко Володимир Іванович, 1929 року народження В період голодомору жив зі своєю сім'єю в селищі Ладан. В ті страшні роки в людей відбирали все, що могли; не залишали нічого. Щотижня до кожної оселі «буксирні бригади» приходили і перекидали догори дном все господарство, шукаючи, чи нічого ми не сховали. Ситуація була безвихідна, доводилося їсти гнилу картоплю. Картоплю давили, промивали, просіювали, мішали з висівками і так пекли хліб. Рвали листя з липи, калачики, пасльои і пекли з них оладки. Також рвали кропиву, спориш; ми їх сушили, просіювали і з цього також можна було щось пекти. Діти ходили пухлі, аж шкіра тріскалася. Хоронили мертвих по кілька в одну яму.. .Ось так жилося в ті страшенні роки...

Руденко Ніна Михайлівна 1924 року народження В період голодомору проживала зі своєю сім'єю в селі Малківка. Не можу без сліз згадувати ті темні часи... довгий часговорили, що все це видумки, що не було голоду в українському селі. Але ж було те страшне лихоліття, яке ми звемо «Голодомор 1932-1933 років». Довгий час ми боялися навіть згадувати про це. Та і тепер робиться моторошно. Здавалося, вижити після такого - просто неможливо. В сусідів було 9 дітей. П'ятеро померло... Помер і їхній батько Зіненко Олександр Іванович. Людей помирало дуже багато, помирали від голоду, хвороб, фізичної слабкості. Ховали по кілька одразу...

Дзигало Микола Кузьмович 1930 року народження В період голодомору проживав зі своєю сім'єю в селі Турівка.     Батьки згадували, що вижити можна було лише завдяки тому, що знаходили в природі. Ловили і їли горобців, їли траву, липові бруньки. Але цього для організму було замало. Ходили пухлі, бо хліб, зерно - все в нас відбирали... їли, що доведеться: ходили в ліс по ягоди, гриби, збирали жолуді, товкли в ступі, а потім з цієї маси пекли оладки. Варили чечевицю, горох, збирали по городах гнилу картоплю й буряки. Вранці вирушали в ліс і цілий день вишукували там що-небудь їстівне. Очі весь час чогось шукали - чи не залишився на стерні колосок, чи не висить на дереві кислиця чи горіх. Насилу пережили той жахливий час, який здавалося, не закінчиться ніколи. Але ніколи не полишали надії на краще життя.    

Жнива скорботи Жнива скорботи більше вже семи десятків літ Зринають в па’мяті останньої суботи листопада. На підвіконнях свічка пам’яті горить, Сльозами віск, як тінь голодних пада. Хто ж відповість за злочин тридцять третього? Хто перед мертвими спокутує гріхи? Зажур-гора нагадує про кожного померлого І хрест на ній в мовчанні височить. Земля притулок всім дала небіжчикам Без підписів горбочки та імен. Голодних, босих, пухлих і знесилених В скорботі ми сьогодні пом’янем…