Сценарій виховного заходу до 30 річниці трагедії на ЧАЕС " Чорнобиля гіркий полин"

Чорнобиль не має минулого часу 

Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів. 

 

На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок. 

 

Уч.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Уч.Ти відомий сьогодні кожному — 
Не ім'ям своїм, а бідою. 
Тою вулицею порожньою 
Понад Прип'ятською водою... 
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе! 
У якому ти жив сторіччі? 
Запеклись перестиглі ягоди, 
Наче кров на твоєму обличчі. 

 

Уч. Чорнобильська трагедія. Це повість, що зіткана із правди, скорботи, мужності людей, зібраних у Зоні неприборканої стихії. Конкретні факти: діти, що грають у дворі, не знаючи про дозу радіації, яку вони одержують. Покинуті пустуючі будинки, неподалік від яких розкидані заражені радіацією собаки. Рудий, помираючий ліс. Провал четвертого енергоблоку АЕС, оплетений сріблястим  смертоносним димом... - все тут сприймається як докір нашій безвідповідальності, як перестереження світу, що крокує в грізне атомне століття.

 

Уч. Милуюся Україною, потопаючою в квітучих садах. Гарна річка Прип'ять! Вода в ній коричнева, мабуть, тому, що витікає із торф’яних поліських боліт, течія мідна, бистра. Зачерпнеш рукою терпку коричневаву воду, і шкіру відразу стягне від болотних кислот. Це вони згодом після вибуху реактора і радіоактивного викиду стануть добрими коагулянтами - носіями радіоактивних часток та одиниць ділення.
Тут, в Чорнобилі, земля - древня. Тут князь Святослав
наречену собі вибирав. Більше тисячі років цьому маленькому
містечку.

 

Уч. Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. 

Уч. 26 квітня 1986 року. 
О 1 годині 23 хвилині, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я. Мирна, щаслива весна перестала існувати. 

 

Уч. І засурмив третій янгол - і велика зоря
впала з неба, палаючи, як смолоскип, і спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій - Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...

 

 

Уч. Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь;

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава — не полин.

 

Уч.Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько,

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

 

Уч.Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю,

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

 

Уч.Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою.

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

 

Чути звук серцебиття, що поступово перетворюється на звук радіаційного випромінювання. Виходить 1-й учень. У нього, як і в наступних учасників, на руці пов’язано жовту хустку.

1-й учень

Я — Зона. Чорнобильська зона. Скалічена, спотворена, непридатна до життя місцевість. 30 років тому я була щедрою врожайною землею, обраною нашими пращурами із часів Київської Русі.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Вона ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Виходить 2-й учень.

2-й учень

Я — біль, Чорний біль. Я народився з вибухом реактора в ніч з 25 на 26 квітня.

Ведучий

Болю! Тобі вже 30 років.Чи не притупився ти?

2-й учень

Звичайний біль проходить, а я — особливий, чорнобильський, на все життя.

Ведучий

Ти приніс людям горе, страждання. Втратили життя землі й ріки, спустіли донедавна мальовничі села, поселилася скорбота в «мертвому місті» Прип’яті, радість покинула людей. Хто буде відповідати за кожне страждання дитини, за кожну сльозу матері, за кожну людську душу? Хто в цьому винен?

2-й учень

Ви, люди! Ваші байдужість, легковажність, бездумність, безвідповідальність, некомпетентність — ось хто винен! Чорнобиль — важкий, болісний урок, і забути його неможливо.

На сцену виходить 3-й учень.

3-й учень

Я — Станція. Чорнобильська атомна. В мене гірка, як полин, слава. Але ж все починалося чудово у 1977 році. Саме до 60-річчя Великої жовтневої революції було увімкнено мій перший енергоблок, а в 1981 — уже третій. Із запуском четвертого моя потужність складала 4 мільйони кіловат, в березні 1986-го я зустріла велику комісію Міністерства енергетики, яка працювала над початком роботи п’ятого енергоблоку.

Але не так сталося, як гадалося.

На сцені з’являється 4-й учень.

4-й учень (звертається до 2-го учня)

Чи мав ти колись друга, а той, твій друг, зрадив тебе? А чи мав ти колись сім’ю, яка б зреклась тебе? А може, мав ти запеклого ворога, що згодом став для тебе найдорожчою людиною? Якщо ти відповіси «так», то зрозумієш, про що я говорю. Якщо твоя відповідь «ні», то вислухай мене, бо це моя сповідь, моє каяття, моя покута. Я — Атом! Я — вбивця. Я став би на коліна перед своїми жертвами. Та не можу. Я колисав би тих скалічених мною діточок на своїх руках, та не вмію жаліти.

Ніхто не знає, скількох я вбив. Цього не знаю навіть я сам.

До нього підходить 5-й учень.

5-й учень

Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна. Адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

Наперед виходить 6-й учень.

6-й учень

Я — працівник Чорнобильської АЕС. Я був свідком того, як усе починалося. Ми бачили плоди своєї праці, і нас це ще більш надихало. Ми не могли навіть замислитися над тим, що ми побудували небезпеку для людства.

Лише деякі вчені розуміли небезпеку АЕС, пов’язану з дефіцитом кваліфікованих кадрів, зниженням якості матеріалів та обладнання. Але вони не могли запевнити наше керівництво в цьому — йому потрібна була ця енергія. А на те, що стоїть за її здобуванням, вони не зважали.

 

Ведучий

Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю

 

Учениця 
Чорнобиля гіркий полин 
На серце ліг незримо й тяжко, 
І плине над землею дзвін 
Із тихим стогоном протяжно. 
То дзвонять дзвони не Хатині, 
Де слід лишила свій війна, 
Це стогнуть землі України, 
Де мирний атом не мина. 
Він впав смертельною росою 
На рай дібров, на зелень трав, 
Своєю чорною косою 
Провів по розмаїттю барв. 
І попелом покрились села, 
І згинуло усе живе. 
Пропали усмішки веселі, 
Замовкло птаство лісове, 
Лиш на отруєній землі 
Небачена розкрилась квітка - 
Про допомогу крик німий, 
Між попелом остання іскра, 
Запала тиша….. 

 

Уч.

Кохану землю вбили без ножа, 
Витає смерть невидима над нами, 
Волає криком зболена душа, 
Димить реактор горя небесами. 

З колючим терням на чолі вінець. 
Земля у зоні — як у домовині... 
Хоч лжепророки дзвонять про кінець — 
Жива ж душа, і жити в Україні.

Кривава тінь від чорного хреста 
Лягла степами аж на хвилі моря. 
Пекельна зона — дика і пуста, 
Гірка, як полиновий присмак горя. 

Ще б'ється серце, бо ж душа жива. 
Хоч рясно зародила садовина — 
Та смертю дихає отруєна трава 
І плаче стронцієм поранена калина. 

Хати скресають болем у селі, 
Жевріє ранок в голубім віконці, 
І півень на трухлявому щаблі 
Курчаток будить грітися на сонці. 

Зіржавіє, згниє колючий дріт, 
Натомлена краса зітре кайдани, 
Проб'є кровинка товщу чорних літ, 
Жива роса загоїть земні рани. 

 

Звучить сумна музика. 

Ведуча. Поля і луки, ліса і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п'є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом. 
 

Інсценівка вірша В. Бурім «Чорнобиль-трава» 
Входять дитина і учень. Звучить  сумна музика

 

Дитина. Намалюй, будь-ласка, радість і красу. 
Учень 
І малюю я веселку, квітку і росу, 
З посмішкою на обличчі дівчину в вінку 
І хлопчину, що кружляє з нею у танку. 
Дитина. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу. 
Учень 
Я малюю лист осінній, схилену вербу. 
Що спустила свої віти голі до землі. 
І ключами в синім небі ринуть журавлі. 
Дитина. Намалюй мені ще ніжність. 
Учень Тема не проста. 
І малюю я рожеві мамині вуста, 
І метелика, і сонце, й квітку лугову, 
І зелену шовковисту молоду траву. 
Дитина. Намалюй, будь-ласка, намалюй біду. 
Учень 
Як її намалювати? Спосіб не знайду. 
Чи поранену пташину, може, ледь живу? 
А рука сама малює чорнобиль-траву... 
Дитина 
Нащо ти траву малюєш? Це біда така? 
Учень Цю траву зовуть «чорнобиль», 
ця трава гірка.. 
В ній отрута, смерть, і сльози, 
і брудна вода. 
В ній хвороби, сум, неспокій. 
Це страшна біда! 
Дитина Краще намалюй щось гарне. 
Намалюй життя. 
А гірку траву чорнобиль 
Викинь на сміття. 
Учень 
Так, дитино, намалюю я життя тобі. 
І надії намалюю, й мрії голубі. 
Намалюю синє небо, чисте джерело. 
Намалюю я лелеку, поле і село, 
Намалюю, віру, розум, доброту й любов. 
Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

 

Ведучий.

 Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Україну. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді. 

 

Ведуча. А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов'язок до останнього подиху. 
Запам'ятайте їхні імена. На все життя запам'ятайте. 

 

Ведуча. Це Віктор Дибенко, Володимир Правик, Микола Ващук, Володимир Тищура, Микола Титенок, Василь Ігнатенко... Усього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб із Радянського Союзу, зокрема, українців — 350 тисяч. 
Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців. 

 

Уч.
Ті, що згоріли в огні 
В перші хвилини двобою, 
Землю прикрили собою, 
Як наші діди на війні. 
Не залишили пости, 
Мужньо стояли на герці, 
Пам'ятник їм вознести 
Треба у кожному серці. 

 

Ведуча. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів. 
Хвилина мовчання, хвилина мовчання... 
Це мить не прощання, а вічне стрічання 
Із тими, кого вже не стрінемо ми. 
Коли наступає хвилина мовчання, 
У пам'яті нашій клекочуть громи. 
Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії. 

 

Чути звук метронома. Хвилина мовчання.
Сценка «Молитва» 
Входить мати з дитиною. 
Мати. Дитино моя! 
Ромашка цвіте — не доторкнись. Трава буяє — не доторкнись. 
У бджіл на крильцях доза смертельна. Не доторкнись. 
Мати й дитина стають на коліна перед образом Матері Божої. 
Дитина 
Пречиста Маріє! 
Чого твоє серце не вміщують груди,. 
Неначе в нім плачуть і стогнуть всі люди? 
Чого твоє серце так полум'яніє, 
Що кров'ю стікає й сказати не сміє? 
Мати 
Благаю: відверни незриме, 
Невідворотне і страшне: 
На цих приречених низинах 
Ніхто не сіє і не жне. 
Отруєна квітка сльозою стікає, 
Дочасно згорають живі пелюстки.... 
У пеклі земному живем — не вмираєм, 
Благаю, Пречиста, людей захисти! 
Мати обнімає дитину за плечі. Обоє виходять

 

Ведуча. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. 
 

Ведучий. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. 
Чи знаєш ти, світе, 
Як сиво ридає полин, 
Як тяжко, як тужно 
Моєму народу болить! 
 

Педагог-організатор Минуло уже 30 років, а чорний день в історії нашої Батьківщини, день Чорнобильської трагедiї, продовжує хвилювати людей: тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi.
Чорнобильська трагедія - це жорстоке і, мабуть, останнє попередження людству про те, що час розкидати каміння вже минув і настав час каміння збирати.

Чорнобильська катастрофа фактично нездоланна, оскільки головним її наслідком є радіація, незрима й невідчутна, здатна діяти протягом тисяч років і на величезних територіях. Саме тому тема Чорнобильської трагедії близька не лише українцям, а й людям усього світу. Однак час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем згадуємо сьогодні. І хочеться, щоб більше ніколи й ніде у світі не повторилось подібне лихо.

 

Учениця Нам милосердя, Господи, подай

Для всіх стражденних і незахищених.

Ми ще від страху і злі, і сліпі.

В душах у нас ще багато що знищено.

 

Учень Благослови рід людський на Добро!

Душі відкрий нам для злагоди й миру!

Щоб на Вкраїні незгод не було.

Нас сохрани. І спаси. І помилуй!

 

Звучить пісня Т.Петриненка ,,Господи, помилуй нас,,