Сценарій виховного заходу «Хай буде легко. Дотиком пера»

«Ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!»

(присвячено 88-річчю від дня народження

Ліни Костенко)

Звучить лірична музика

Читець1

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Ведуча                                                    

Такими ось рядками хочеться розпочати нашу зустріч, наше знайомство з талановитою поетесою - Ліною Василівною Костенко. Кажуть, що талант, якщо він є — то проявляється в усьому. Це ж можна сказати і про геніальність поетеси, нашої сучасниці, якій 19 березня виповнилося 88 років. Такою людиною може пишатися будь-який народ, бо вона є спадкоємцем кращих традицій своєї нації.

 

Ведуча

У молодості категорично відмовлялася друкувати нову збірку, якщо її просили забрати хоча б один вірш. І так само впевнено вона давала ляпас директору філармонії, коли той заборонив співакам виконувати її твори. Не сприймає вона і хвалебних од від влади. Коли Віктор Ющенко хотів вручити їй орден Героя України, відмовилася, мотивуючи, що публічної біжутерії не носить.

 

Ведуча. Сьогодні ми побуваємо в гостях у Поетеси,  яку знають, люблять і обожнюють мільйони людей в Україні.

 

Ведуча. Поговоримо про надзвичайну особистість, яка досконало володіє талантом – складати вірші.

 

Ведуча. Слухаючи її поезію, неможливо приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову. Ліну Василівну справедливо називають однією з предтеч поетів-шістдесятників. Її новий талант шукав нові теми, проблеми, нові барви, тони й напівтони для своєї творчої палітри.

 

Ведуча. Ще Ліну Костенко називають «Царицею поезії в Україні». Щира й безкомпромісна,  вона ніколи не продавала свого таланту, відстоювала чесність і високу художність поетичного слова.

 

Читець2

Не треба думати мізерно.

Безсмертя є ще де-не-де.

 

Хтось перевіяний, як зерно,

 у ґрунт поезії впаде.

 

Митцю не треба нагород,

його судьба нагородила.

 

Коли в людини є народ,

тоді вона уже людина.

 

Ведуча. Якось розповідаючи про чергове громадське зібрання, один з його організаторів підкреслив, що в ньому брала участь ворохобна Ліна Костенко. Що означає слово «ворохобна»?

 

Ведуча. Словник тлумачить його як «непокірна», «бунтівлива», «бентежна». Кажуть, що ці епітети доволі точно характеризують поетесу.

 

Ведуча. Шлях поетеси у літературі був складним, неоднозначним, бо вибрала вона його сама.

 

Читець3

Ти знов прийшла, моя печальна музо.

 Не бійся, я не покладаю рук.

 Пливе над світом осінь, як медуза,

 і мокре листя падає на брук.

 А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

 твій плащик ледь прип'ятий на плечі.

 О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

 така одна-однісінька вночі!

 Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

 Яким вікам світилася вві млі?

 І по якій несповідимій карті

 знаходиш ти поетів на землі?

 Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

 Твоє чоло шляхетне і ясне.

 Поети ж є і кращі, й щасливіші.

 Спасибі, що ти вибрала мене.

 

Ведуча. Мудрими людьми мовлено, що нація не існує без людей які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має такий цвіт. Крізь духовну порожнечу тоталітарного режиму, що зовсім недавно існував в Україні, ми чули мужній, совісний, жіночий голос Ліни Костенко.

 

Читець4

Шукайте цензора в собі.

Він там живе, дрімучий, без гоління.

Він там сидить, як чортик у трубі,

і тихо вилучає вам сумління.

Зсередини, потроху, не за раз.

Все познімає, де яка іконка.

І непомітно вийме вас - із вас.

Залишиться одна лиш оболонка.

 

Ведуча. Її вірші не назвеш ні трибунними, ні модними, але вони завойовують всенародне визнання, бо глибоко ліричні за своїми внутрішніми ознаками. Поетичні вечори збирають тисячні аудиторії.

 

Ведуча. У поетеси слово – вчинок, а життя як слово. Вражає в творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, одночасно може бути такою ніжною та недосяжною.

 

Виходять читці.

Читець

Як легко плюнути в велике –
У нього точно попаде.
Усе бридке й усе безлике
Тоді собі ціну складе.

Як легко висміяти вчинок,
Як просто – знищити талант.
Щоб обезкровити людину,
Достатньо слів – не треба ран

 

Читець

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

 

Читець

А буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину.

Ще і стебла від рук гарячі.
Озирнешся на неї здаля
і збагнеш - на промінь багатша
стала раптом твоя земля.

 

Читець

Нехай підождуть невідкладні справи 
я надивлюсь на сонце і на трави 
Наговорюся з добрими людьми 
Не час минає, а минаєм ми

 

Читець

Поезія – це свято, як любов
О, то не є розмова побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, - на користь чи в дорогу.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народ
і гнітючий тягар гіркоти... 
Та нема тягаря страшнішого 
невагомої пустоти. 

 

Звучить пісня «І все на світі треба пережити» 

 

Читець

Не бійся прикрого рядка
Прозрінь не бійся,бо вони, як піки
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
 

 

Читець

Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигаю, не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!

 

Читець

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

у колективних нетрях самоти.

 

Читець

І сум, і жаль,і висновки повчальні, 
І слово непосильне для пера. 
Душа пройшла всі стадії печалі. 
Тепер уже сміятися пора. 

 

Читець

Пишіть  листи  і  надсилайте  вчасно,

коли  їх  ждуть  далекі  адресати,

коли  є  час,  коли  немає  часу,

і  коли  навіть  ні  про  що  писати.

Пишіть  про  те,  що  ви  живі-здорові,

не  говоріть,  чого  ви  так  мовчали.

Не  треба  слів,  навіщо  бандеролі?

Ау!  -  і  все,  крізь  роки  і  печалі.

 

Читець

Скорочуймо дистанції до істин, 
Даруймо людям крихітку розради. 
А коли хто не встиг вам відповісти 
- То що ж, не це уже немає ради. 

 

Читець

І тільки злість буває геніальна. 
Господь, спаси мене від доброти! 
Така тепер на світі коновальня, 
що треба мати нерви, як дроти... 

 

Читець

Маю день, маю мить, маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.

 

 

Читець

Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.

Звучить музика. Читці йдуть зі сцени. Виий. Справді, до чого б не зверталася вона в своїх поезіях, все оживає і проявляється несподіваними гранями. Увесь світ Ліна Костенко пропускає через себе. Це дуже важливе і складне завдання в боротьбі за цілісність людської душі.

 

На екрані йдуть кадри, де Богдан Ступка читає вірш Ліни Костенко «Крила»

 

 Ведуча.  На початку 80-х з-під пера поетеси народжується історичний роман у віршах «Маруся Чурай», названий українською енциклопедією середини ХVІІ ст., який наробив справжній переполох. Твір редагуватимуть аж шість років. Та навіть у м’якій палітурці й на газетному папері він став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга.

 

Ведучий. Своїми віршами поетеса стверджує, що тільки почуття любові гарантує вічну тривалість життя на землі. Поетеса оспівує велике таїнство любові як могутнє джерело й оновлення людської душі, втіливши душу в народній поетесі Марусі Чурай.

 

Інсценізація уривку з роману у віршах «Маруся Чурай»

На сцені світлиця, стіл,на стінах рушники. Біля столу стоїть Маруся. До неї підходить Грицько, падає навколішки. Грицько говорить, благально дивлячись на дівчину. Маруся не дивиться на коханого.

 

Гриць

— Марусю! — Я прийшов навіки,

Я на коліна стану, ти простиш?

 

Маруся

— Я найдорожчі сплакала літа

Чого вернувся до моєї хати?

Ми ж розлучились... Матінко свята!

Чи я ж тебе примушую кохати?

Коли своїм коханням поступився

Заради грошей і багацьких нив,

Чи ти тоді од мене одступився,

Чи сам себе навіки обманив?

 

Гриць

— Себе, Марусю. Не дивись вороже.

Мені ті дні повік не одболять.

Тут двоє матерів, твоя і Божа

Хай нас на шлюб вони благословлять.

Я зрадив, так. Але це біль чи злочин?

Скажу всю правду, ми тепер одні.

Кому з нас гірше? Я одводжу очі, а ти у вічі дивишся мені.

Тобі дано і вірити, й кохати, А що мені?

Які такі куші? Нелегко, кажуть, жити на дві хати.

А ще не легше — жить на дві душі!

Як хочеш знати, - так, я їм продався,
але в душі на тебе я молюсь.

 

Маруся:

Йди собі, іди!
Йди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

 

ІІ Ведучий

... Лежала тінь від столу і до печі.

Лампадка тріпотіла в божнику.

А він сидів, зіщуливши ті плечі

І звісивши ту голову тяжку.

 

Гриць

— Як не хочеш, моє серце, дружиною бути,

То дай мені таке зілля, щоб тебе забути.

Буду пити через силу, краплі не упущу.

Тоді я тебе забуду, як очі заплющу...

 

 ведучий

Торкнувся шклянки білими вустами.

Повільно пив. І випив. І погас.

 

Маруся

Ой, сонце, сонце, промінь твій останній!

Оце і є вся правдонька про нас.

 

ІІ ведучий

Не помста це була, не божевілля,

Людина спроста ближнього не вб'є.

 

Маруся

Я не труїла. Те прокляте зілля -

Він випив сам. Воно було моє.

 

Звучить пісня «Очима ти сказав мені люблю»

1 ведучий. Згадуючи поетичні твори Ліни Костенко, не можна пройти повз її перлину – інтимну лірику. Вона просто пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі.

 

Читець 1

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обірви.

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

І не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

Важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг.

Бо кості перевернуться в гробницях

Гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

І від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена.

Та що поробиш, тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

І дзвін мечів до третьої весни... Моя любове!

Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни

 

2 ведучий. Кохання в ліриці Ліни Костенко – це симфонія почуттів. Свято. Полон. Шаленство. Наслання. Хвороба. Сон. Чаклунство… Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сила, безмежжя ніжності, викликаною співзвучністю двох душ, які озиваються одна одній.

 

( Звучить лірична мелодія.  Хлопець і дівчина виходять із протилежних куліс, наближаючись, але нібито не помічаючи один одного.)

 

ІНСЦЕНУВАННЯ

 

Дівчина    Я дуже тяжко Вами відболіла.

Хлопець  Це все було як марення, як сон.

Дівчина    Любов підкралась тихо, як Даліла,

Хлопець    А розум спав, довірливий Самсон.

(Стають спинами один до одного)

Дівчина     Тепер пора прощатися нам. Будень.

Хлопець     На білих вікнах змерзли вітражі.

Дівчина      І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні.

Хлопець     І такі чужі.

Дівчина     Ця казка днів — вона була недовгою.

Хлопець

Цей світлий сон...

Пішов без вороття.

Дівчина      Це тихе сяйво...

Разом          Над моєю долею! —

Воно лишилось на усе життя.

 

Ведуча. Тому, коли до вас прийде кохання – справжнє, взаємне, - бережіть його, а якщо воно буде нероздільним, нещасливим, то не проклинайте», – радить поетеса.

 

Читець

Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?

Спасибі Вам, спасибі за цей пріоритет.

Поетам всіх віків  була потрібна муза.

А жінці хто потрібен, якщо вона -  поет? 

 

Ведуча.

Ліна Костенко скромна і нечестолюбна, рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані. Тому наводимо інтерв’ю, яке кореспонденту пощастило взяти у 1990 р. в її доньки, відомої поетеси Оксани Пахльовської.

 

Ведуча. ,, Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли кострубатий молоток репресії у грубих руках розбив на уламки цілісінький і чистий кристал української культури     60-х. Власне, чому Ліну Костенко не друкували шістнадцять років, бо мамина поезія уже з перших віршів була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу.

Усі ці роки мама мені здавалась хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. «Я умирала серед вас, отут під небом України». Це не тільки про Марусю Чурай. Це мама і про себе. Вона писала історію. Історію свого народу. Мама торкнула той шар історії, який залягає в генах,,.

 

Ведуча. ,,Короткі і сумні спогади… Шістдесяті. Я у Ржищеві в дідуся. А мама у Львові – на судах. Кидає квіти політв’язням , їй крутять руки, вона б’є кулаками по «воронках»… я жду її.

Сімдесяті… В цей час на руках у мами – маленьке дитя, мій молодший братик Василько, який зіпнеться на ніжки і почне ходити й говорити в роки маминого літературного небуття. Це мужність мами як жінки – народити дитину в розгул чуми. Це правічний інстинкт, віра в перемогу життя і його непереможність.

1980: після всіх кіл видавничого пекла вихід збірки  «Неповторності» все одно під загрозою. Останній спосіб: мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після шістнадцяти років мовчання публікації в «Літературній Україні» влітку 1976 року. Наш тато каже: «Ліно, у тебе ж діти!» Мама відповідає: «Діти мені простять».,,

 

Читець

Я в людей не проситиму сили,

я нічого в житті не просила,

як не просять гранітні схили,

щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри

в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук не студених.

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко « Між іншим»

 

2 ведучий. Поетеса не просто згадує минуле або пише про сьогодення. Вона намагається примусити замислитись сучасних українців про те, якою повинна бути справді незалежна держава, як треба ставитися до рідної мови, традицій, чи повинні шанувати й пам’ятати ми власних героїв. Особливо важливого значення набувають її твори сьогодні, коли наша країна переживає нелегкі часи – йде війна за справжню незалежність рідної землі.

 

Читець 1

Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,

від копит, що у душу б’ють,

від чужих, що тебе скуповують,

і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,

і віки безголів’я вогонь, –

хай він спалить усе це нікчемство,

українського пекла вогонь!

 

1 ведучий. Не дивлячись на свій поважний вік, поетеса не мовчить, а реагує на події так як робила завжди – звертається до українців своїми поезіями, які надають наснаги й мужності всім нам.

 

 

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-нес холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

 

Ведуча. Так говорить Ліна Василівна про господаря Кремля. Цей ще не надрукований вірш пані Ліна власноруч написала на збірці, яку передала бійцям не передову. Вона постійно шле свої поезії на фронт, але робить це без зайвих слів і очей, зазначаючи, що саме захисники є зараз душею нашої країни, її лицарями.

 

Ведуча. На своєму літературному шляху Ліні Костенко довелося пережити різне: нереалізовані задуми, шістнадцятирічне мовчання, докори критиків, невизнання. Але вона не скорилася. Не зламалася, не занепала духом, а писала, шліфувала своє поетичне слово.

 

Ведуча. Мудрими людьми сказано, що нації не існують без поетів величезного творчого початку, без людей, які є Совістю, цвітом усього народу. Добре, що наш народ має такий цвіт.

 

Читець
Подаруй мені, доле, у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно,
не завдавши ні смутку, ні сліз.
А натомість я мушу. Усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі грунти.
Тут не можна пройти, не поранивши душу.
Тут свобода не сходить, тут сходять хрести.

 

Ведуча. Ще в 1987р. Ліна Василівна отримала Шевченківську премію за роман у віршах «Маруся Чурай» і за збірку «Неповторність». У 1992 отримала «Почесну відзнаку» від президента Л. Кравчука. У 2000р. стала першим лауреатом міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги. За книжку, видану в Італії в перекладах Луна Кальві, їй присуджено премію Франческо Петрарки, якою нагороджує Консорціум венеціанських видавців.

 

Ведуча  В історію літератури вона увійшла як загальнонаціональна поетеса. Виставлена нею планка духовності стає дороговказом наступним поколінням творчої інтелігенції. Сьогодні Європа рівної їй поетеси не має.

 

Ведуча Тож зичимо Ліні Василівні многих і благих літ, міцного здоров’я, творчого  натхнення, І нових мистецьких звершень.  А Вам шановні наші глядачі бажаємо  ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко , неповторною, мудрою і пристрасною.