Презентація "Священна Римська імперія"

Священна Римська імперіяІмперії народжуються з мрій про велич і тримаються на вірі у свою місію

843 р. Верденський договір, за яким землі східних франків віді­йшли до Людовіка Німецького. Країною правили нащадки Карла Великого, але їхня влада була слабкою.911 р. Династія Каролінгів припинила існування (останній з Каролінгів Людовік Дитина помер, не залишивши на­щадків). Уперше королем було обрано представника міс­цевої знаті — Конрада (911-919 рр.).919 р. Герцог Саксонський був оголошений королем Генрі­хом І (919-936 рр.). Всі німецькі князівства об'єдналися й утворилося єдине Німецьке королівство, до складу якого увійшли герцогства Саксонія, Баварія, Швабія, Франконія. Утворення Німецького королівства

Генріх I Птахолов (близько 876–936) — перший німецький король За легендою, отримав звістку про коронацію, коли лагодив пташині тенета (птахолов). Захистив країну від набігів угорців, розбудував фортеці (бурги), започаткував завоювання полабських слов'ян, зміцнив королівську владу. Перед смертю Генріх скликав з'їзд князів у Ерфурті і назвав своїм наступником сина Оттона.

Оттон I Великий — король Німеччини, герцог Саксонії та засновник Священної Римської імперії (перший імператор з 962 року). У 962 році папа Римський Іоанн XII коронував його імператором, що започаткувало структуру, яка проіснувала майже тисячу років. Політику «Райхскірхе »: покровительство церкві, забезпечуючи її підтримку в обмін на політичну та військову підтримку королівства, У 955 році в битві на річці Лех остаточно зупинив навали угорців, що забезпечило йому репутацію рятівника християнського світу. Кафедральний собор єпархії Ахена, в якому коронувалися імператори Священної Римської імперії.

ХІ — початок ХІІ ст. - протистояння правителів Німеччини з папами римськими за право призначати і затверджувати духівництво на посади єпископів та абатів.«Ходіння до Каносси» У січні 1077 року імператор Священної Римської імперії Генріх IV прийшов до замку Каносса, де перебував Папа Римський Григорій VII, і три дні стояв під воротами у покаянному вбранні, благаючи пробачити за конфлікт щодо інвеститури (призначення єпископів).

Фрідріх II Гогенштауфен — імператор Священної Римської імперії, король Сицилії та Єрусалиму, відомий як "Stupor Mundi" (Диво світу). Був відомий своєю боротьбою проти Папи Римського за владу в Італії, через що був декілька разів відлучений від церкви. Очолив Шостий хрестовий похід (1228–1229), під час якого без кровопролиття, шляхом дипломатії, повернув Єрусалим під контроль християн. Видав "Конституції Мельфі" (1231), які зміцнили королівську владу в Сицилії та обмежили феодалів. встановлює рівність громадян перед законом, захищає слабких від баронської зарозумілості, скасовує суд Божий, організовує судочинство та канцелярії..

Фрідріх ІІ був освіченою людиною, розмовляв кількома мовами, підтримував мистецтво, філософію та поезію. Заснував університет в Неаполі (1224) для підготовки державних чиновників без впливу папства. Підтримував медичну школу в Салерно, вимагаючи від лікарів наукової кваліфікації. При дворі в Палермо сформувався інтелектуальний центр, де перекладали твори Арістотеля, Ібн Рушда та інших арабських, грецьких і єврейських вчених, що сприяло проникненню античної філософії. Фрідріх II та його оточення активно розвивали поезію народною італійською мовою (сицилійським діалектом), що стало важливим етапом у формуванні італійської літературної мови. Захоплювався природознавством, астрономією та полюванням. Написав відомий науковий трактат про полювання з птахами — «De arte venandi cum avibus» («Про мистецтво полювання з птахами»), який вирізнявся спостережливістю та емпіричним підходом.

Чинники територіальної роздробленості Священної Римської імперії Імператори не успадковували трон автоматично, а обиралися великими князями-виборцями (курфюрстами). Місцеві князі посилювали свої вотчини, що призводило до незалежності та зменшення впливу імператора на регіони. Слабкі економічні зв'язки між регіонами. Управління величезними територіями, населеними різними народами, було важким, що сприяло децентралізації. Постійні конфлікти між вищою світською та церковною владою послаблювали обох, дозволяючи князям здобувати більше самостійності.