Презентація "Тенденції політичного розвитку держав Північної Америки та Західної Європи"

Тенденції політичного розвитку держав Північної Америки та Західної Європи. Всесвітня історія, 11 клас

ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ НА ЗАХОДІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИПісля закінчення Другої світової війни, коли світова громадськість дізналася про злочини нацистського режиму, стала очевидною потреба у виробленні й запровадженні міжнародних стандартів із прав людини. Першим глобальним вираженням невід'ємних прав, якими наділені всі люди, стала Загальна декларація прав людини. У 1966 р. її доповнили актами й протоколами, що завершили Міжнародний законопроект про права людини, який у 1976 р. набув статусу міжнародного права.

ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ НА ЗАХОДІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИЮридичне закріплення прав людини сприяло утвердженню інститутів і принципів демократії та відповідної діяльності державної влади в країнах Заходу. Зокрема, у цей період у всіх країнах Заходу жінки отримали право голосу на виборах. У 1948 р. було відновлено виборчі права жінок у Західній Німеччині (у 1933 р. нацистська влада позбавила жінок виборчого права). У 1944 р. виборчі права отримали жінки Франції, у 1952 р. — Греції, у 1968 р. — Португалії, у 1971 р. — Швейцарії, у 1976 р. — Іспанії. Право участі у виборах більшістю держав надавалося з 18-річного віку.

ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ НА ЗАХОДІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИАктивно розвивалися методи прямої демократії. Так, французькі виборці в 1969 р. шляхом референдуму визначили політичне майбутнє президента Шарля де Голля, шведські виборці в 1980 р. прийняли рішення про закриття атомних електростанцій. У Швейцарії, відповідно до Конституції, усі закони, прийняті парламентом, можуть бути затверджені або скасовані всенародним референдумом. Зміцненню демократії сприяло падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі. У 1974 р. було повалено військовий режим у Греції та відкрито шлях до демократії в результаті «революції гвоздик» у Португалії. У 1975 р. після смерті Франсіско Франко на шлях демократичного розвитку стала Іспанія.

ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ НА ЗАХОДІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИПроявом зміцнення демократії в країнах Заходу стало посилення ролі громадянського суспільства. У цей період влада свідомо створювала можливості для прояву його ініціативи й здатності дієво впливати на політику. Саме активність громадянського суспільства сприяла викриттю фактів корупції та зловживань владою у ФРН (1962 р.), США (1972 р.), Японії (1976—1983 рр.), Італії (1980—1990 рр.) тощо.

Консерватизм як ідейно-політична течія зберігав своє значення і вплив у країнах Заходу в післявоєнний період. Його провідною течією став неоконсерватизм, що сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні заворушення в Європі. Подальшому розвитку цього напряму після Другої світової війни сприяли крах фашизму і нацизму, розпад світової колоніальної системи та поступовий перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМНеоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства, визначає урядову політику й політичний курс деяких провідних країн Заходу в останні десятиліття (наприклад, тетчеризм, рейганоміка).

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМІдеї лібералізму, як і раніше, посідали важливе місце в суспільно-політичному житті країн Заходу. Його принципи закріплювалися в національних конституціях і поширювалися на інші політичні партії. Так, ідеї лібералізму сприйняла післявоєнна соціал-демократія, яка виступала головним ініціатором соціальних реформ. Варіантом прояву ліберальної ідеології в цей час став неолібералізм. Неолібералізм (новий лібералізм) — напрям політичної та економічної думки, що виник у 1930-х рр. і сформувався як ідеологія в 1980—1990-х рр. Соціальне ринкове господарство — ринкове господарство, у якому принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання. Його концепцію розробив у 1947 р. німецький економіст В. Ойкен.

Неоліберальні принципи в економічній сфері в 1950—1960-х рр. реалізував у німецькому «економічному диві» християнський демократ, економіст і політик Людвіг Ерхард. Основою німецького «економічного дива» стала теорія соціального ринкового господарства, яке мало ґрунтуватися на чотирьох принципах:вільна конкуренція без монополістичних обмежень;право підприємців продавати товари й купувати необхідну сировину без обмежень;приватна власність як основа вільної конкуренції та свободи угод купівлі-продажу;повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ«Економічне диво» — образний вислів, який використовують щодо періоду стрімкого економічного зростання деяких країн і регіонів.

Християнські народні партії в післявоєнному західноєвропейському політичному житті поєднали у своїх програмах і діяльності консервативні ідеї з ліберальними принципами в економічній політиці. У західнонімецькому суспільстві провідною політичною силою став блок Християнсько-демократичного і Християнсько-соціального союзів (ХДС-ХСС). Керівну роль християнських демократів у політичному житті ФРН, як вважається, забезпечували неоліберальні ідеї соціального ринкового господарства. При цьому лідер німецьких християнських демократів Конрад Аденауер, який 14 років очолював уряд, був за переконанням консерватором і перемагав на виборах із гаслом «жодних експериментів». ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМСоціалістичний рух у післявоєнних країнах Заходу зберіг свої позиції. Більшість соціал-демократичних партій, ураховуючи досвід тоталітарного режиму в СРСР, відступили від марксизму. Вони виступали за демократичний плюралізм, правову державу та демократичний соціалізм. Соціал-демократи прагнули соціальних перетворень, але вважали, що здійснити їх необхідно шляхом реформ. У післявоєнний час соціал-демократи брали участь в урядах 12 країн Заходу. Комуністи за роки війни здобули значний авторитет завдяки участі в русі Опору. Однак у післявоєнний період в умовах розгортання «холодної війни» комуністи Західної Європи перетворилися на опозиційну владі силу.

Особливості партійно-політичного життя в останній третині XX - на початку XXI ст. У партійно-політичному житті Заходу відбулося відродження консерватизму. Починаючи з 1970-х рр. майже в усіх країнах Заходу набирала сили «консервативна хвиля», яку уособлювали неоконсерватори. У Великій Британії старих консерваторів змінили діячі нової хвилі, очолювані Маргарет Тетчер. Успіхи її уряду започаткували своєрідну ланцюгову реакцію в інших партіях країн Заходу. У Республіканській партії США неоконсерваторів уособлював кандидат у президенти й майбутній президент Рональд Рейган. У Франції президентом став неоконсерватор Жак Ширак, у ФРН еру німецького неоконсерватизму започаткував канцлер Гельмут Коль.

Помітних змін зазнала політика лівих партій. Своєю головною метою вони проголошували захист здобутих досягнень і продовження боротьби за покращення умов життя. Соціал-демократичні сили загалом опинилися в кризі. Це було пов'язано з кризою «держави добробуту», яка після завершення періоду економічного зростання й початку глобалізації економіки мала менше можливостей забезпечити соціальний захист. При цьому падіння комуністичних режимів узагалі змусило сумніватися в перспективах соціалізму. Усе це спонукало європейську соціал-демократію до оновлення. Під впливом неолібералізму соціалізм набув рис соціал-лібералізму. Особливості партійно-політичного життя в останній третині XX - на початку XXI ст.

Особливості партійно-політичного життя в останній третині XX - на початку XXI ст. Загострення екологічних проблем призвело до появи численних екологічних рухів і партій «зелених». У 1971 р. виникла міжнародна екологічна громадська організація «Грінпіс». У 1985 р. до неї входили представники 15 розвинених країн. Перша екологічна партія виникла в 1972 р. в Австралії. Зараз у країнах Заходу діють сотні екологічних партій і груп. Рух «зелених», як їх називають, став вагомим чинником суспільного життя. Акціями на захист природного середовища вони збільшують кількість прихильників, а отже, мають можливість здобувати місця у виборчих органах влади різних рівнів.

Інтеграційні процеси в Західній ЄвропіВідбудова Західної Європи досить часто потребувала узгодження міждержавних рішень. Це стало поштовхом до початку економічної інтеграції регіону. У 1951р. представники Франції, ФРН, Італії і держав Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) уклали угоду про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Завдяки цьому об’єднанню були ліквідовані всі обмеження, що перешкоджали вільному пересуванню продукції вугільної і сталеливарної промисловості між державами, які підписали угоду. Держави Бенілюксу запропонували перетворити ЄОВС на зону вільної торгівлі. У 1957р. було підписано Римську угоду про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, Спільний ринок) та договір про створення Європейської комісії з питань атомної енергії (Євроатом). Так сформувалися перші форми економічної інтеграції шести країн так званої «МАЛОЇ ЄВРОПИ».

Інтеграційні процеси в Західній ЄвропіКриза 1973—1975 рр. спонукала держави — учасники ЄЕС до об'єднання зусиль для її подолання. У 1979 р. вони утворили єдину валютну систему. У 1985 р. країни Бенілюксу, Франція та ФРН підписали Шенгенську угоду про скасування паспортного митного контролю між ними. Угода набула чинності в 1995 р. Розпочалось розширення Спільного ринку: у 1973 р. до ЄЕС увійшли Велика Британія, Данія та Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія та Португалія. Результатом обговорення учасниками ЄЕС перспектив співробітництва стало підписання в 1986 р. Єдиного європейського акта. Цим документом було задекларовано майбутнє створення Європейського Союзу.

Інтеграційні процеси в Західній Європі7 лютого 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) було підписано угоду про створення на основі існуючих європейських співтовариств Європейського Союзу (ЄС). Угода передбачала, що ЄС матиме спільні органи управління, скоординовану економічно-монетарну і зовнішню політику. У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція. Із 1 січня 2002 р. з'явилася спільна грошова одиниця ЄС — євро.

Інтеграційні процеси в Західній ЄвропіПоглиблення євроінтеграційних процесів сприяло вступу до ЄС нових держав. У 2004 р. його членами стали Естонія, Латвія, Литва, Кіпр, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина і Чехія, у 2007 р. — Болгарія і Румунія, у 2013 р. — Хорватія. Складною ситуацією в розвитку ЄС стала проблема виходу Великої Британії з його складу — «брексіт». У 2016 р. у Великій Британії було проведено референдум, і 51,9 % опитаних підтримали вихід країни з ЄС. При цьому жителі Шотландії і Північної Ірландії висловилися переважно проти, а Англії та Уельсу — за.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМЕтносоціальні проблеми, які вимагали врегулювання:проблема мігрантів. Інтеграція до середовища нових країн спричиняла численні культурні, мовні, релігійні та інші проблеми. Зараз в етнонаціональній політиці країни Заходу дотримуються принципів етнічного плюралізму й мультикультуралізму, відповідно до яких єдність нації в державі передбачає розвиток культур усіх народів, із яких вона складається, за умови визнання ними основних принципів демократичної традиції та поваги до загальнодержавних інтересів.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМПереселенців з інших країн не влаштовує жорстка імміграційна політика. Залишається складним питання рівних можливостей і доступності для мігрантів престижних професій. У другій половині XX — на початку XXI ст. у країнах Заходу відбувалися конфлікти, пов'язані з проявами етнонаціоналізму, або етнічного націоналізму. Етнонаціоналізм — різновид націоналізму; на відміну від громадянського націоналізму (належність людини до нації визначається її громадянством), його прибічники вважають, що націю об'єднує спільна спадщина — мова, релігія, традиції, історія, кровна спорідненість тощо.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. Проблема ОльстеруІз кінця 1960-х рр. і до 1998 р. тривала проблема Ольстеру — місцеві націоналісти Північної Ірландії, що належала до Великої Британії, бажали об'єднатися з незалежною Ірландією. Їх переслідували юніоністи, які прагнули залишитися у складі Сполученого Королівства. Взаємна ворожнеча призвела до збройної боротьби, у якій загинуло понад 3,5 тис. осіб. Конфлікт завершився укладенням Белфастської угоди 1998 р. За її умовами Північна Ірландія залишилася частиною Великої Британії, але населенню краю було гарантоване право в майбутньому більшістю голосів вирішити справу об'єднання острова. На наступному референдумі угоду підтримала більшість населення Північної Ірландії та Республіки Ірландія.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. Проблема Квебеку. Найбільшою провінцією Канади є Квебек, який займає понад 15 % території держави. Проблема Квебеку пов'язана з бажанням значної частини місцевих франкомовних жителів, які становлять 81 % його населення, досягти такого статусу, який би дозволив їм зберегти свою національну ідентичність. На початку 1960-х рр. активність у цій справі виявляла радикальна націоналістична організація «Фронт визволення Квебеку», яка виступала за незалежність Квебеку й перетворення його на соціалістичну державу.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. Проблема Квебеку. Для досягнення своєї мети організація чинила теракти та вбивства. У 1970-х рр. ідея суверенітету й незалежності провінції стала досить поширеною. Було проведено два референдуми — у 1980 р. щодо суверенітету провінції і в 1995 р. — за незалежність. На обох квебекські сепаратисти зазнали поразки. Однак радикальні сили Квебеку не втрачають надії реалізувати свою мету.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. Проблема басків. Складною проблемою для Іспанії стала ситуація в Країні Басків. Рух місцевих етнонаціоналістів за незалежність тривалий час, але без успіху намагався придушити режим Франсіско Франко. Місцева сепаратистська організація ЕТА з 1959 р. розгорнула в краї та за його межами кампанію боротьби з іспанською адміністрацією й тими, хто її підтримував. ЕТА заборонили й оголосили терористичною організацією, але це не зупинило конфлікт. Його жертвами стали тисячі осіб. Намагаючись урегулювати Баскський конфлікт та уникнути інших, в Іспанії в 1978 р. прийняли Конституцію, яка гарантувала право автономії для всіх регіонів і національностей, що населяють країну. Проте це не задовольнило етнонаціоналістичні кола Країни Басків, які вимагали повної незалежності та продовжували збройну боротьбу. Одночасно більшість басків схвально зустріла надання владою Іспанії автономії регіону. Лише у 2011 р. ЕТА заявила про «остаточне припинення своєї збройної діяльності».

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. Проблема басків. Влада Іспанії оголосила, що цей крок є «перемогою демократії, закону і розуму». При цьому обидві сторони залишилися на різних позиціях. Іспанська сторона визначає Баскський конфлікт як «дії терористичної організації проти правопорядку», а баскська стверджує, що «він має політичний характер між різними суб'єктами в Країні Басків». Навіть деякі іспанські політики погоджуються, що «конфлікт дістався у спадок від диктатури Ф. Франко, чия жорстокість призвела до появи ЕТА. Він неприпустимий для плюралістичного суспільства та принципів демократії».

ВИСНОВКИДля політичного життя тогочасних країн Заходу головними стали розвиток демократичних принципів і їх подальше утвердження в усіх сферах життя. Еволюція партійно-політичних систем відображала зміни у світоглядних уподобаннях і прагненнях населення тогочасних країн Заходу. Розгортання процесів економічної і політичної інтеграції в Західній Європі відображало прагнення її населення бачити «Європу без кордонів». Це був історично обумовлений процес, що відповідав потребам континенту. Етносоціальна проблематика — невід'ємна складова життя сучасного західного суспільства. Уміння шукати шляхи гармонізації етносоціальних відносин стало необхідним для розвитку полікультурного й толерантного західного суспільства.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯОпрацювати детально зміст параграфа 5, с. 29 - 37 Підготувати повідомлення чи презентацію (на вибір) про проблему Ольстеру, Квебеку, басків. Напишіть есе за темою «Позитивним чи негативним є етнічний націоналізм для суспільства?».