Презентація " Творчий шлях Прокоповича"

Житєвий і творчий шлях П. Прокоповича. Підготував учень 5 класу Красненської філії І-ІІ ст . Халимон Тимофій

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

Петро́ Іва́нович Прокопо́вич — український бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва. Автор низки видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва. Завдяки вуликові Прокоповича пасічники стали забирати мед без обкурювання, яке завдавало димом шкоди бджолам.

Хлопець хотів працювати вчителем, мріяв про університет, але роботи не знайшов, тому за порадою тата подався до військової школи Переяславського полку. Чотири роки прослужив Петро Прокопович у війську, брав участь у персидській та кавказькій війни, його вміння відзначав О. Суворов. Та розчарувавшись у військовій кар’єрі 23-річний бравий гусар подав у відставку. Батько не зрозумів, чому син відмовився від військової та цивільної служби і вказав йому на двері.

Вихідної допомоги, отриманої при звільненні, вистачило Петру Івановичу на придбання трьох десятин землі та 37 вуликів, побудував хатинку для себе, примітивну винокурню — для прожиття. І почав відставник шукати бджолярів, розпитував їх, робив записи, навчився сам довбати вулики-дуплянки. Доглядав власні рої бджіл, спостерігав, узагальнював, виписав закордонні журнали: краплина за краплиною збирав досвід кращих пасічників.

Вивчав біологію бджолиної сім'ї, вдосконалював методи бджільництва. 1814 р. створив перший у світі розбірний рамковий вулик. У вулику вчений виділив рамку як самостійну частину житла бджіл. 

Вулик Прокоповича – реальний факт. Проте ситуація з його вуликом виглядає малозрозумілою, навіть загадковою. Петро Іванович не залишив нам опису свого вулика, чим значно ускладнив ситуацію. Чому так склалося? У нього не було такої можливості? Це малоймовірно. Адже, він надрукував кілька статей, де полемізує зі своїми опонентами і критиками, захищаючи свій вулик. Є думка, що Прокопович мав намір описати свій вулик у своїй, як вважають, 12-томній праці «Наука про бджіл», яка не була надрукована, і яка, як вважається, загубилася або була знищена самим автором. 

Конструкція рамкових вуликів в Україні не зазнала істотних змін; вони відрізнялися радше формою та матеріалом. Найчастіше виготовляли дерев’яні вулики, побутували й плетені з соломи (на Поділлі, Слобожанщині) чи лози, обмащені глиною, навіть керамічні – у вигляді великого горщика. Пасіки розміщували поблизу садиби (в саду, на городі чи леваді), влітку вивозили вулики в поле, ближче до медоносних рослин. У Карпатах для оберігання вуликів від звірів, надмірної вологості та снігопадів будували спеціальні споруди (пасіки). Які нагадували замкнені двори (ґражди). Зразки давніх вуликів, а також пнів-колод, знарядь праці нині зберігаються в музеях України.

Ще один визначний винахід Прокоповича — дерев'яна перегородка з отворами, через які проходять тільки робочі бджоли, що дає можливість отримувати чистий мед у рамках. На сьогодні цей винахід вдосконалено і доведено до ідеальних розмірів вуликів які використовує бджоляр.

Сучасні розділюючі решітки у різних системах вуликів

Усвідомлюючи важливість свого відкриття, Прокопович створив першу в Російській імперії та єдину тоді в Європі школу пасічників. Спершу вона містилася в рідному селі пасічника — Митченках Конотопського повіту Чернігівщини, а з 1830 року — на хуторі Пальчики, купленому спеціально для цієї мети]. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників

1839 року — мав майже 3 тисячі бджолосімей, які приносили господарю до 20 тис. крб щорічного прибутку. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі — вона нараховувала 10 000 бджолосімей. Петро не відчував втоми при виконанні щоденних справ на пасіці, він тішився тим що знайшов своє зернятко яке треба проростити і посадити на радість людям ( Бджолярам)

При школі було кілька власних учбово-промислових пасік які працювали над вдосконаленням знань молодих бджолярів. Бджільницьке господарство мало багато маток рекордисток, мало великі поля нектародайних квітів, найчастіше сіяли синяк – медонос, який давав можливість отримувати багато нектору який використовувася бджілками.

Синяк звичайний — дворічна рослина (життєвий цикл рослини становить два роки і цвісти починає тільки на другий рік) заввишки до півтора метрів. Цвіте з середини червня і триває до двох місяців. Коренева система має стрижневу форму і глибоко йде в грунт. Рослина отруйна!Медопродуктивність від 300 до 800 кг з гектара

Петро Іванович написав 60 праць, серед яких «Грамота бджоляра» (1836), «Школа бджолярства» . Багато з його праць актуальні й сьогодні (наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо). Тішить те що всі праці Прокоповича працюють на пасіках України а також за її межами

В 1843 році школу Прокоповича відвідав Тарас Шевченко. Під час перебування він намалював начерк картини «На пасіці», на якій зобразив одного з майстрів Прокоповича разом з дочками. Також Шевченко згадував Прокоповича у повісті «Близнюки», де називав його «славным пчеловодом».

Його мед набував великої популярності. Він відправляв рамки до Києва, Петербурга, Москви. Пасічник навіть уклав договір на постачання меду до царського двору. Крім того, великим попитом користувався віск – його найбільшим покупцем стала Києво-Печерська лавра.

Пасіку Прокоповича відвідав імператор Микола I, після чого наказав укласти угоду про постійні поставки меду до царського двору. Якось Прокопович надіслав на ім’я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проект залізниці Москва-Київ, щоб замість Глухова і Батурина вона пролягла через Конотоп і Бахмач. Цар дозволив – і Прокопович із власної кишені оплатив перенесення залізниці. Нагороджений орденом Святого Володимира 4 ступеня.

Помер 75-річний Прокопович 3 квітня 1850 року й похований у склепі під 200-річними липами у Пальчиках. Син Степан продовжив справу батька, упродовж 29 років утримував школу. Після його смерті уряд одразу ж наклав арешт на шкільне майно, не описавши його. Через це школу фактично було пограбовано — разом зі зрізаними липами та зниклими пасіками загинули рукопис невиданої книги Петра Прокоповича й навіть його портрети. Тому немає впевненості, що на відомому портреті Прокоповича зображений саме він.

Найперший і найоригінальніший пам'ятник бджоляру встановлено 1935 року у Львові. Він точно відтворює винайдений Прокоповичем рамковий вулик. Пам'ятник виготовлено з вапняку й прикрашено бронзовим медальйоном із профілем видатного вченого й роками його життя.Іменем Прокоповича названо Український інститут бджільництва. В 1975 році в Батурині в парку «Кочубеївський» встановлено пам'ятник Петру Прокоповичу, скульптор І. Коломієць.8 липня 2015 до 240 річчя народження Прокоповича НБУ випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Вулиці, названі на честь Петра Прокоповича, існують в Києві, Ніжині й Батурині.

Пасіка імені бджоляра Петра Прокоповича в Батурині

Дуже шкода що Пам'ятник, встановлений на могилі Петра Прокоповича біля с. Пальчики Чернігівської області був викрадений мисливцями за кольоровими металами.

1. Прокопович Петро Іванович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 361.2. Патріарх українського бджільництва: до 240 річчя від дня народження П. Прокоповича (1775—1850) // Дати і події, 2015, друге півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 11–13.3. Петро Іванович Прокопович // «Бджільництво»: журнал. - 1947. - № 11 . Архівовано 6 лютого 2015 року.4. Прокопович, Петро Іванович // Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона : в 86 т. (82 т. і 4 дод.). - СПб. , 1890-1907. Посилання: Нарис про життя П. І. Прокоповича. Біографія П. І. Прокоповича. Список використаної літератури та інтернет ресурсів: