Презентація «В'ячеслав Чорновіл – буревісник української незалежності»

В'ячеслав. Чорновіл – буревісник української незалежності

«Україна починається з тебе!»В. Чорновіл«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі»

«Ще переорем негаразди доліРозквітнуть ниви колосом добра.І Україна буде, Чорноволе!!!Яку так тяжко першим ти орав.»Галина Хмільовська

24 грудня 1937 року у с. Ярки Звенигородського району Черкаської області в сім`ї вчителів прийшов у світ В'ячеслав Чорновіл. Батько – козацького роду, мати – з династії Терещенків. Славко почав читати у чотири роки. Учитися пішов одразу в другий клас. Живучи поряд із Шевченковим селом, Славко захопився Кобзарем, вивчив усе напам'ять. І пізніше я чула прекрасне декламування Чорноволом поезії Тараса "Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…", поеми Сосюри "Мазепа", "Третя рота". Із золотою медаллю 1955 року закінчив Вільхівську школу.

Хлопець подався до столиці, де вступив до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Своїм профілем він обрав філологію, але швидко розчарувався і вирішив перейти на факультет журналістики.

Студентські роки

У радянських тюрмах та таборах Чорновіл провів близько 10 років. Засуджений 4 рази. В один із років витримав 83 допити і ніколи не свідчив супроти друзів.  Його так боялася влада, що під Олімпіаду-1980 ініціювала кримінальну справу, звинувативши у замаху на зґвалтування.

У житті В’ячеслава Чорновола була одна подія, яка фактично вирішила його подальшу долю — 4 вересня 1965 року В’ячеслав Чорновіл виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.

Після виступу його звільняють з роботи, не дають навчатися в аспірантурі, куди він вступив за конкурсом, на нього всіляко тиснуть КДБшні інформатори. А Чорновіл… пише листи до керівництва комсомолу, викриваючи несправедливість і тих самих «стукачів» КДБ.

Матеріалів відносно першої кримінальної справи небагато. У 1996 році матеріали цієї справи повернуті з архіву самому Чорноволу.  Але окремі документи та цікаві  факти можна знайти у матеріалах "другої справи 1967 року" (вирок від 15 листопада 1967 року). Безпосередньо в судовому засіданні, вже відносно Чорновола 8 липня 1966 р. за відмову давати покази, він знову підтвердив свої слова. Вироком народного суду Ленінського району міста Львова від 8 липня 1966 року, Чорновіл засуджений на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Чорновіл, відбувши покарання виправними роботами, не припинив правозахисної діяльності. Журналіст мав зухвалість перенаправити листа політичного в’язня Валентина Мороза із Мордовських таборів до депутатів Верховної Ради УРСР.

1967 року в Парижі вийшла друком книга "Лихо з розуму або портрети 20 злочинців". Документальна збірку “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)”, де описав історії репресованих українських інтелігентів. Видання стало надзвичайно популярне закордоном, а для автора коштувало свободи – тоді він уперше був засуджений до позбавлення волі.

“Гонораром” за підпільний часопис “Український вісник” стали 6 років колонії суворого режиму та 3 роки заслання. Покарання він відбував у Мордовії та Якутії (1972 рік).

З 1970 року Чорновіл видавав підпільний часопис "Український вісник". У 1970-1972 рр. вийшло 6 випусків журналу, де була інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, про судові репресії в Україні, справжнє становище політичних в'язнів у таборах. І на сьогодні п'ятий випуск вісника зберігається десь в КДБ, бо він за кордон не попав, а у нас десь пропав. У ніч з 12 на 13 січня 1972 р. – арешт, але Чорновіл не бажав ні каятися, ні перевиховуватися. Його засудили вдруге за ст.62-1 на шість років ув’язнення в колонії суворого режиму і три роки заслання. Покарання відбував у Мордовії та Якутії.

1980-го Олімпійського була дана вказівка нейтралізувати найбільш небезпечних для влади націоналістів за ганебними статтями. Так 26 травня 1980 року за ст.15-117-1 КК РРФСР Чорновіл одержав ще 5 років таборів. Після звільнення з 1985 р. працював у Львові кочегаром. Чорновіл їздив до Вільнюса, Риги, де друкували часописи й переправляли через Білорусь.

22 січня наступного року В`ячеславу Максимовичу удалося зібрати більше двох мільйонів українців у живий ланцюг. Зі свічками й забороненими тоді прапорами стояли ми від Ніжина – до Крут – Києва – Львова – Івано-Франківська. Того ж року було 500-річчя козацтва. Пам'ятаю, як українці планети босоніж ступали на землю Хортиці, як лунали над Дніпром пристрасні слова Чорновола, якими лелітками грали його сіро-блакитні очі!

Саме Чорновіл ініціював проголошення Декларації про державний суверенітет та Акт проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Він отримав прізвисько в КДБ - "Неугомонный".

Безумовно, однією з ключових подій у біографії В’ячеслава Чорновола стали перші президентські вибори у незалежній Україні 1991 року. Він виступив кандидатом від своєї вже політичної партії “Народний Рух України”. У перегонах він став другим після Леоніда Кравчука, хоча мав всі шанси на перемогу.

В'ячеслав Чорновіл з дружиною Атеною Пашко під час голосування 1 грудня 1991 року. 

1995 довелося Чорноволові відвойовувати місце вічного спочинку біля Святої Софії для свого таборового побратима митрополита Володимира. Незабаром він видав страшний документ – книгу "Чорний вівторок".1996 – одержав Шевченківську премію за книгу "Лихо з розуму". Нарешті було видано "Час/ Time" – кращу аналітичну газету України.

Подією, яка безумовно підкосила Чорновола, став розкол “Народного Руху”. Спроби дестабілізувати партію розпочалися одразу після утворення НРУ, утім 1999 рік став переломним. У січні 1999 року частина керівнцтва Руху відкрито виступила проти В’ячеслава Чорновола. Було організоване зібрання, на якому Юрія Костенка оголосили “головою НРУ”. Крайові організації руху підтримали Чорновола, однак процес вже було запущено.

Це сталося на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль – Золотоноша, коли авто із політиком поверталося до Києва. Автомобіль Чорновола врізався в “Кам. АЗ” з причепом, який розвертався посеред шосе. Трагедію пов’язують з політичною діяльністю, зокрема, президентськими виборами, які мали відбутися 1999 року. Та, за словами Юрія Ясенчука, Чорновіл не планував подавати свою кандидатуру на виборах, а підтримував рухівця Геннадія Удовенка.

Пізніше внаслідок серцевого нападу також за дивними обставинами помер один з трьох пасажирів "Кам. АЗу". Дуже дивно склалася доля у Володимира Куделі, водія КАМАЗу, який нібито був за кермом під час аварії. Слідством було нібито доведено, що він скоїв злочин, тобто ДТП із тяжкими наслідками, однак, несподівано він, не відбуваючи покарання був амністований. Більш того, МВС розповсюдило серед медіа чутки, що він нібито вмер від серцевого нападу. Насправді ж — це виявилося стандартною спецоперацією прикриття, бо Куделя, живий й здоровий, щоправда змінив місце проживання. Колишній заступник генпрокурора Микола Голомша пітвердив, що Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета. Приклад боротьби та життєвої позиції Чорновола є прикладом та настановою для інших як слід боротись за Україну та за свої права.

Похорон В. Чорновола у Києві на Хрещатику 29 березня 1999 р.

Нагороди та преміїЛауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997). Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000) (посмертно) — за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

В'ячеслав Чорновіл змолоду.

Маргарет Тетчер і В’ячеслав Чорновіл

Увічнення пам'яті                                         Погруддя Вячеслава Чорновола в Дрогобичі перед приміщенням центральної бібліотеки для дорослих, яка носить його ім'я. Погруддя Вячеслава Чорновола в Івано-Франківську

Погруддя в садибі-музеї на батьківщиніМеморіальна дошка В. Чорноволу на стіні міського Палацу культури, м. Олександрія

Вул Панаса Мирного, Київ - тут до 1999 р. мешкав В. М. Чорновіл. Пам'ятник на могилі В. Чорновола на Байковому кладовищі в Києві

Пам'ятна марка