Презентація "Василь Стус"

Василь Стус. Життя та творчість. Виконала Юриста Мар’янаІст-14 О“Як добре те, що смерті не боюсь я…”

Василь Семеновоч Стус – український поет,літературознавець,правозахисник. Народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині в селянській родині.1939 року батьки – Семен та Ілина –переїжджають на Донбас у місто Сталіно ,влаштовуються працювати на один із хімзаводів.1940року перевозять до міста дітей 1954 року Василь закінчує зі срібною відзнакою школу,вступає до Сталінського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет .

1959 три місяці викладав українську мову та літературу в Таужнянській школі Кіровоградської обл., потім два роки служив у війську на Уралі. Після служби Василь Стус працював літературним редактором ґазети "Социалистический Донбасс". 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Початок дисиденства У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність. 

1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.  Дмитро, нині літературознавець, дослідник творчості батька.

Стус критикував панівну систему. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. 12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах.

Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку, Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі.

Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.

Манера письма Василя Стуса гармонійно поєднала українську традицію із найкращими зразками світової, особливо європейської, спадщини. Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видали збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992)Говорячи про тематику його творiв, неможливо оминути проблему вiчностi. Є у Стуса теж, як в кожної людини, роздуми про смерть. Вони розсипанi по рiзних вiршах у рiзних формах. Моменти песимiзму, пов'язанi з настроєм природи. Стус бачить дiйснiсть без рожевих окулярiв, глибоко її iнтерпретує i шукає позитивної розв'язки. Творчість Василя Стуса

Збірки віршів«Круговерть» (1965)«Зимові дерева» (1970)«Веселий цвинтар» (1971)«Час творчості» (1972)«Палімпсести» (1977)

28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами. Надгробок Василя Стуса на Байковому кладовищі в Києві. Автор М. Малишко. Смерть поета

Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет (1954–1959)Пам'ятник Василю Стусу у Вінниці, на майдані Василя Стуса

І знов Господь мене не остеріг,і знов дорога повилася. Тож — до побачення — у просторіі — до побачення у часі. В. Стус Останній вірш. Дякую за увагу!