Номер слайду 3
І, майнувши пухнастим хвостиком, вона прудко пострибала вглиб лісу. Сніжинка зітхнула, розгойдала свій листочок і приземлилася з ним додолу, на камінець.— Обережно! — почула вона. На неї сунулось щось велике і колюче з очима-гудзиками та видовженим носиком.— Ой, ти хто? — запитала Сніжинка.— Я їжачок — колючий бочок, — відповів той.— Їжачок? А я Сніжинка! Хочеш, я порадую тебе?— Ні, — відказав їжачок, — я не маю часу, мушу збирати ягоди та фрукти на зиму. А сніжинкам тут взагалі не місце, ще осінь. І побіг собі, шурхотячи опалим листям.— Що ж це таке? — забідкалася Сніжинка. — Як же я принесу кому-небудь радість, якщо всі поспішають і не мають на це часу? Ніхто й трохи не хоче порадіти зі мною. Чи я зайва тут? І з очей Сніжинки покотилися кришталеві сльози. Аж раптом налетів рвучкий осінній вітер і підхопив листочок, на якому сиділа Сніжинка. Її закрутило, захитало, понесло крізь високі кущі та дрімучі хащі й винесло на галявину. Листочок з розгону вдарився об щось високе, Сніжинка не втрималася і впала… на дитячу долоню. Хлопчик підніс долоню до очей:— Дивись, матусю, перша сніжинка! Яка ж гарна! Це означає, що осінь скоро скінчиться і прийде зима, можна буде кататися на санчатах! Він радісно посміхнувся, розглядаючи сріблясту красуню-Сніжинку. А та дивилася на хлопчика і тішилася, що їй вдалося нарешті принести радість. Вона повільно розтанула, перетворилася на крапельку води та впала з долоні долі на травичку. Але на цьому її історія не скінчилася. З крапельки вона випарувалася та повернулася на небо, до братів і сестер, до Мами-хмаринки, щоб наступного року знову принести радість іншій дитині.