Спілкування — процес взаємодії між людьми, який виникає через потребу в спільній діяльності. Цей процес відбувається за наявності певної мети: обмін інформацією, досвідом, цінностями й навичками, результатами праці, формування відношення до себе й твого оточення, порозуміння між людьми. Привіт!Рада знайомству!Розкіш людського спілкування - одне з найвищих людських благ, але цим благом треба вміти користувати- ся! (Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник). Поясни, як ти розумієш цей вислів?
Спілкування надзвичайно різноманітне за своїми формами та видами. Зокрема, існує формальне спілкування, яке регламентується усталеними нормами й має стереотипний характер. Сторони такого спілкування виконують певні, заздалегідь визначені ролі. Наприклад, вчитель — учень, керівник — підлеглий, банкір — підприємець. Таке спілкування є офіційним. Вербальне спілкування - спілкування за допомогою мови; невербальне - за допомогою жестів, міміки
За формою існування мови розрізняють усне й письмове спілкування. Письмовий текст вимагає обміркування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом із ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дає змогу щось не сказати, не припускає переробки, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»).1. Як ти розумієш особливості формального спілкування?
Рідна мова — це життя народу, нації! Коли згасає мова — втрачається історична пам’ять, гине нація, без мови вона розчиняється серед інших людських спільнот!«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Це – мова великого народу, великої культури». (В. Сухомлинський )Як ти розумієш ці слова?
ПРИТЧА ПРО МОВУКолись на землі жив могутній народ, який відрізнявся від інших своєю силою та мудрістю і був дуже дружнім. Люди разом вирощували врожай, рибалили й розводили худобу. Вони були багатими й мали всього вдосталь. Однак люди не спілкувалися між собою, бо в них не було мови. Вони не ділилися радістю та не могли висловити співчуття, співати пісні чи розповідати смішні історії. Через це на їхніх обличчях рідко з’являлася посмішка. Багато років тому цей народ образив добруфею Мову. Вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши із собою слова-квіти. Люди довго шкодували про свій вчинок, але змінити нічого не могли. Тому змирилися.
У містечку по сусідству жили хлопчик і дівчинка. Хлопчик зворушливо грав на сопілці, а дівчинка виготовляла вишиванки. Вони не могли висловити одне одному свої почуття, тому хлопчик вирішив знайти Мову. Він хотів вибачитися за свій народ і повернути слова-квіти. І от дівчинка разом із хлопчиком вирушили в далеку путь. Хвилювало одне: як Мова дізнається, що до неї прийшли. Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові. А хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полинула чарівна мелодія, якою всі зачарувалися. Побачили діти фею посеред заквітчаного поля. Пахощі квітів простягалися на велику відстань від поля. Все це були слова-квіти, які доглядала фея. Діти підбігли до Мови та показали їй свої дари. Мова все зрозуміла без слів. Узяла вона ціліоберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми — понесла Мову людям. Люди в містечку були дуже щасливі, адже знову могли говорити. Пісні й вірші полилися рікою. Відтоді вони бережуть Мову.