Презентація з біології на тему: "Вовки"

Проект на тему : «Вовки у природі»Підготував учень 7-Б класу Гаврилюк Юрій

Хто такі вовки ? Ми добре знаємо, що вовки це дуже небезпечні тварини, яких треба як говорять «остерагатся» , про те, що вони їдять зайців, і постійно хочуть в ліс. А що про це все думає наука? Вовк, пес дикий (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, дикий собака або дикий пес.

Вигляд вовка. Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай більший за вівчарку: довжина тіла з головою, але без хвоста досягає 135—160 см, хвоста —40—52 см. Висота в плечах 80—95 см. Маса зазвичай 45—60 кг. В літературі згадуються вовки вагою, начебто, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північної Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини.

Чому вовка називають вовком До всіх слів ми звикли і називаємо ми їх як сказали нам дорослі і ніколи не задумували чому це так проходить. Українське слово «вовк» походить від прасл. *vьl̥kъ. Схоже звучать назви цієї тварини в інших слов'янських мовах: давньорус.вълкъ, біл. воўк, рос. волк, стцерк.-слов. влькъ, болг. вълк, серб. ву̑к/vuk, словен. vȏɫk, чеськ. і словац. vlk, пол. wilk, полаб.våuk, в.-луж. wjelk, н.-луж. wel'k[1][2].

Розповсюдження вовків. Вовк розповсюджений досить широко. Він трапляється на Піренейському півострові, в Італії, скандинавських країнах, в країнах Балканського півострова, Румунії, і далі — практично в усій північній та центральній Євразії аж до Чукотського півострова; але в багатьох частинах ареалу є досить рідкісним. В історичні часи вовк мешкав в Японії, та був там знищений. На північноамериканському континенті сучасна південна межа ареалу вовка приблизно збігається із кордоном США та Канади (див. карту). В Україні вовк трапляється на всій території за виключенням Кримського півострову, але більш-менш звичайним є тільки в лісовій зоні та в Карпатах.

ВОВКи теж у ЄвропіШвеція — 270 особин. Тенденція зростання. Виплата компенсацій за збитки і коштів для забезпечення захисту.[4]Польща — 700—800 особин. Тенденція зростання. Вид, що охороняється. Полювання дозволено тільки в Бещадах. Компенсації не платять.[5]Латвія — 600 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 900 особин. Компенсаціі не платяться. Словаччина — 350—400 особин. Вид охороняється за рядом винятків. Компенсація виплачується. Естонія — 200 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 500. Компенсація виплачується.[6][7]Німеччина — 35–60 вовків. Вид, що охороняється. Компенсацій немає.[8]Франція — 80–100 особин. Вид, що охороняється. Компенсації виплачуються. Білорусь — 1500—2000. Мисливський вид. Компенсації не виплачуються. До недавнього часу виплачувалися винагороди за здобич, але треба уточнювати, адже пройшов цикл внесення змін до законодавства. Україна — 2600—2700. Мисливський вид. Компенсація за завдані збитки не виплачується. Фінляндія — 120—140 вовків. Полювання дозволено в місцях розведення оленів. Компенсація виплачується. Великий приплив вовків з території Карелії. Чехія — 20–30 особин. Захищений вид. Компенсації збитків немає.

Проживання вовків. Вовк відрізняється великою екологічною пластичністю. Він живе в найрізноманітніших ландшафтах, віддаючи перевагу відкритому степу, напівпустелі, тундрі, лісостепу, і за можливості уникаючи суцільних лісових масивів. Причиною того є достаток корму, насамперед наявність диких та свійських копитних тварин, а також умови полювання на них, особливо взимку, коли на розподіл та чисельність хижака вирішальний вплив завдає висота снігового покриву. Справа в тому, що в пухкому глибокому снігу в лісах вовки сильно провалюються та не можуть догнати лося або оленя. Ситуація змінюється тільки навесні, під час витривалих настів, котрі легко витримують хижаків, але провалюються під копитними тваринами. Загалом, полювання вовків на відкритій місцевості в середньому є набагато ефективнішим, ніж в суцільному лісі.

Активність вовків. Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із аналізаторів у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.

Швидкість вовка. Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують шанси цього хижака у боротьбі за виживання. Він без видимих зусиль може нести в зубах вівцю, тримаючи її перед собою або закинувши за спину. Зазвичай вовк розвиває швидкість до 55—60 км/год, але на полюванні його швидкість може бути і 65 км/год, в екстремальних випадках заледве може розвинути і 70–75 км/год, а стометрову відстань перед нападом може подолати за 4,5 секунди тобто зі швидкістю в 85 км/год, але довго з такою швидкістю бігти хижак не може[9] . Вовк здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км.

Розмноження вовків. Гін у вовків буває взимку, в різних районах ареалу — з грудня до березня. У старих вовків гін звичайно протікає в досить мирній обстановці, якщо їхня пара збереглася або якщо не з'явився інший, самець-одинак. Коло молодих та самотніх старих вовчиць може збиратись група самців. Між ними часто виникають жорстокі бійки за право стати партнером самки, часто із смертельним результатом для найслабкіших. Цьому сприяє надлишок самців, що часто спостерігається в популяціях вовків Євразії та Північної Америки. Вагітність у вовків продовжується від 65 до 75 діб. У виводку в середньому нараховують 5—6 вовчат, зрідка до 14—15, а інколи — лише 1—2 (у старих або молодих вовчиць). Відповідно до спостережень за канадськими тундровими вовками, у вихованні вовчат часто окрім батьків може брати участь молодий самець-одинак, що цього року залишився самотнім (в художній літературі це явище описане в книзі канадського натураліста Фарлі Моуета «Не кричи „Вовки“!» (Farley Mowet: «Never Cry Wolf»)). Вовки досягають статевої зрілості на другому році життя, а самиці — тільки в трирічному віці, та й то часто на перший рік не здатні знайти собі пару. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років, але вже у віці 10—12 років в них виявляються ознаки старіння.

Проживання вовків. Лігвом вовкам звичайно слугують різні природні притулки — під вивернутим корінням дерев, серед бурелому, в нішах, на схилах яруг та балок, у скельних розщелинах і т. ін. Іноді вовки пристосовують для себе нори борсуків, песців, лисиць та шакалів шляхом їх розширення та поглиблення, рідше — риють нори самі. Своє лігво вовки влаштовують звичайно в глухих, важко досяжних місцях, обов'язково неподалік від водойм, ретельно його маскуючи; при підході до лігва вони вдаються до різноманітних мір безпеки, щоб не видати місцезнаходження потомства. Але, на відміну від цього, відомий цілий ряд випадків, коли вовчат знаходили в цілком несподіваних місцях: в старих скиртах соломи, штабелях дров, складах снігозахисних щитів повз дорогою, і навіть в хлібному полі за кількасот метрів від села.

Захист вовка. Вовк має права, чи ні?Статус вовка в Україні Згідно з Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, вовк є строго охоронюваним видом. Закон України «Про Приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», щодо вовка містить застереження, передбачене Конвенцією, згідно з яким допускається регулювати його чисельність в обмеженій кількості за умови відповідного контролю. До охорони вовків закликає Маніфест МСОП з охорони вовків. Проте вимоги міжнародних документів і Закону України не враховуються в іншому Законі України — «Про мисливське господарство та полювання», де вовк необґрунтовано внесений до списку «шкідливих видів». В результаті полювання на вовків дозволене в Україні на протязі всього року і практично без обмежень кількості відстріляних вовків. Їх знищують навіть на території заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду[13]. У результаті, за офіційними даними, щорічно в країні знищується до половини популяції вовка[14][15]. Незважаючи на те, що вовк також занесений до списку мисливських видів, такси за його незаконне знищення в Україні відсутні.

Різноманітність вовків Пес свійський Динго. Вовк тибетський Арктичний вовк

Головний підпредставник вовків – звичайний пес. Пес сві́йський або сві́йський соба́ка (Canis lupus familiaris або Canis familiaris) — культигенна тварина. Термін застосовують як для домашніх, так і для бездомних тварин. Свійський пес був одним з найбільш широко застосовуваних службових та компанійських тварин протягом всієї історії людства. За різними оцінками, одомашнення вовка відбулося від 100 000 до 15 000 років тому. m. DNA тестування показує, що еволюційний розкол між собаками і вовками відбувся близько 100 000 років тому. Собака швидко став незамінним у всіх світових культурах та був дуже цінним в ранніх людських поселеннях. Зокрема вважають, що успішна еміграція через Берингову протоку могла б бути неможливою без їздових собак. Собаки виконують багато видів робіт для людей, таких як полювання, охорона, служба в поліції та військах, а також собаки допомагають пасти стада худоби, допомагають інвалідам та служать компанійськими сімейними собаками. Ця універсальність, більша ніж практично в будь-якої іншої відомої людству тварини, дала собаці прізвисько «найкращий друг людини». За підрахунками, на планеті на 2015 рік проживало близько 525 мільйонів собак[1]. Завдяки селекції, було розведено сотні різноманітних порід, та зараз виявляють більше поведінкових та морфологічних відмінностей між собаками різних порід, ніж в будь-яких інших наземних ссавців. Наприклад, висота в холці може варіювати від кількох сантиметрів (чивава) до майже метра (ірландський вольфгаунд, великий данець); забарвлення — від білого до чорного, включаючи світло-жовте, сіре, коричневе з великим розмаїттям відтінків.

Тематичний перегляд. Німецький вівчар. Біґль. Шар-пей

Дякую за увагу