Презентація з всесвітньої історії за темою: "Близький Схід та Африка після Другої світової війни"

Країни Африки та Близького Сходу. Всесвітня історія, 11 клас

Дидактичні задачі уроку:охарактеризувати процес здобуття незалежності країнами регіону та розглянути особливості розвитку провідних країн; усвідомити зміст понять «апартеїд», «сегрегація», «інтифада», «палестинська проблема»;розвивати вміння учнів працювати з усіма доступними джерелами знань; працювати з історичною інформацією, порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, на основі альтернативних поглядів на проблему; сприяти вихованню громадянської свідомості, формуванню толерантного, неупередженого ставлення до інших народів, груп та особистостей.

Очікувані результати: Після уроку учні зможуть:характеризувати особливості розвитку країн Африки та Близького Сходу ; пояснювати причинно-наслідкові зв’язки нерівномірності соціально-економічного розвитку країн;висловлювати власні судження стосовно вирішення проблем сучасного стану країн;пояснювати своє відношення до засобів вирішення палестинської проблеми;усвідомлення емоційно наповненого ставлення до процесів збройних конфліктів на Близькому Сході.

Які зміни відбулися на політичній карті Африки після Другої світової війни?

Особливості соціально-економічного розвитку країн Африки. Перевага надається розвиткові ринкової економіки (Нігерія, Камерун та ін.)Економічна залежність від колишніх країн-метрополій. Тривалі громадянські війни. Орієнтація на планову економіку (Конго, Ангола, Танзанія, Ефіопія, Бенін, Мозамбік, Зімбабве та ін.)

Негативні чинники соціально – економічного розвитку африканських країн. Громадянські війни та кризи. Низький рівень розвитку інфраструктури. Високий рівень зовнішньої заборгованостіЗбільшення соціальної нерівностіНизький рівень освіти та професійної кваліфікаціїПоглиблення екологічної кризи. Поширення хвороб

Розвиток ПАРНайбільш розвиненою в Африці країною з ринковою економікою є Південно-Африканська Республіка (ПАР), створена 1961 р. після виходу з Британської Співдружності. Протягом тривалого часу там існувала система апартеїду, боротьбу проти якого очолив Африканський національний конгрес (АНК), створений ще 1912 року. Система апартеїду була сформована на початку 60-х років (мета — створення повністю розділеного в расовому відношенні суспільства). Апартеїд — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін. Сегрегація — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Сегрегація охоплює всі сторони життя, включаючи спорт, культуру, релігію. Проводиться політика роздільного проживання — створення спеціальних зон для чорних («бантустанів»).Із 1989 р., коли президентом стає Ф. де Клерк, відбувається поступове згортання політики апартеїду. У 1994 р., коли в результаті президентських виборів до влади приходить лідер АНК Н. Мандела, політика згортання апартеїду продовжилася, хоча реформи зумовили спротив як білої частини населення, так і радикалів із АНК. ПАР є найбільш економічно розвиненою країною в Африці: світовий лідер у видобутку золота, платини, хроматів, один з лідерів з видобутку марганцю, алмазів. Має розвинену обробну промисловість, машинобудування, суднобудування, воєнну промисловість. ВНП на душу населення складає 3010 доларів. Загалом для країн Африки характерними є проблеми неписьменності, хвороб, безробіття, нестачі ліків і продуктів харчування. Нові технології, які є визначальними для сучасного світу, неможливо використати там, де більшість населення становлять неписьменні, а мільйони людей перебувають на первісній стадії розвитку. Як результат — посилення хаосу на континенті. Втручання військових контингентів ООН у конфлікти, як правило, неефективні: вояки ООН несуть втрати, а замирити ворогуючі сторони не вдається. Серед миротворчих контингентів під прапором ООН у Сьєрра-Леоне несуть службу солдати та офіцери України.

Крах апартеїду на півдні африки. Бантустан — маріонеткова "національна держава", де повинні були жити окремі етнічні групи. 8-й  Президент ПАР  19-й Генеральний секретар Руху неприєднання 10-й  Президент Африканського Національного Конгресу Нобелівська премія миру (1993)Йоганнесбург — одне з найбільших міст Південної Африки

утворення держави Ізраїль. Резолюція № 181 Генеральної Асамблеї ООН29. 11. 1947р. Створення на території Палестини двох держав:єврейської(57%) та арабської (43%)14.05.1948р. Проголошення держави Ізраїль

1948 – 1949 рр. Перша арабо-ізраїльська війна(війна за незалежність ізраїлю)

Підсумки війни 1948-1949рр. 1. Ізраїль відстояв незалежність.2. Виникнення проблеми палестинських біженців.3. Розподіл території між Ізраїлем та сусідніми державами

1956р. Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту. Підсумки:1. Поразка Єгипту.2. Співробітництво СРСР з арабськими країнами.3. Поразка англо-французької колоніальної авантюри.

1967 г. «шестиденна війна»Підсумки:1. Розгром Ізраїлем сусідніх арабських держав.2. Окупація Ізраїлем Західного берега р. Йордан, сектора Газа, Синайського півострова, Голанських висот.

війна на виснаження 1967-1969 pp. Підсумки.1. Провал спроб Ізраїлю виснажити сили арабських держав і забезпечити собі безпеку.2. Зміцнення обороноздатності Сирії та Єгипту.

1973 р. Війна судного дня Підсумки.1. Спростування міфу про непереможність армії Ізраїлю .2. Укладання Кемп-Девідської угоди між Ізраїлем та Єгиптом: Ізраїль вивів війська с території Єгипту.

Палестинська проблема У 1964 р. було створено Організацію визволення Палестини (ОВП). 9 грудня 1987 року в секторі Газа почалась Перша палестинська інтифада. Палестинці ставлять питання про створення своєї держави. З 1988 р. мова йде про Західний берег р. Йордан та інші палестинські землі, окуповані Ізраїлем 1967 р. Ясир Арафат -  лідер палестинського визвольного руху. Учасник арабо-ізраїльських війн 1948–1949 і 1956 рр. Один із засновників і з 1969  лідер Організації визволення Палестини (ОВП). Нобелівська премія миру (1994) Інтифада - «війна каміння», повстання палестинців проти ізраїльтян.

1987 – 1996 рр. Перша інтифада Ізраїль вимушений надати палестинцям обмежену автономію

2000 – 2005 рр. Друга інтифада1. Розробка та початок реалізації плану “Дорожня карта”2. Возведення Ізраїлем стіни вздовж кордону.3. Вивід ізраїльських поселень з сектору Газа.

Спроби розв’язання Палестинської проблеми. Дата. Подія. Кінець 50-х рр. Виникнення Руху за національне визволення з Я. Арафатом у Кувейті1964 р. Створення Організації визволення Палестини (ОВП), голова з 1969 р. — Ясір Арафат1979 р.Ізраїльсько-єгипетська Кемп-Девідська угода: виводила Єгипет з війни, Ізраїль повертався на Синайський півострів. ОВП переміщується до Лівану. 1982 р. це спричинить окупацію Ізраїлем Південного Лівану1987 р. Початок народного повстання палестинців без застосування зброї («інтифада») на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа1988 р. Проголошення незалежності Палестини Національною радою Палестини в еміграції1993 р.Ізраїльсько-палестинська домовленість про надання обмеженої автономії сектору Газа та району Єрихону у складі Ізраїлю1994 р. Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією, автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан1995 р.Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан2000 р. Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні2003 р. Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави

Дякую за увагу