Презентація "Життєвий і творчий шлях Михайла Старицького"

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО

Творчість Михайла Старицького — значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму. М. Рильський

Михайло Старицький народився 14 (2 за ст. ст.) грудня 1840 року в селі Кліщинцях, колишнього Золотоніського повіту на Полтавщині (нині – Черкащина) в небагатій поміщицькій родині.

Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було 8 років. 1852 року померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

Микола Лисенко

У 1851–1856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих. Полтавська гімназія

У 1858 році Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а у 1860-му переводиться на фізико-математичний факультет Київського університету. Харківський університет. Київський університет

1861 року повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. Красицький Ф. Портрет Михайла Старицького

1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною.

Софія Старицька (Лисенко)

Будинок, у якому жила сім’я Старицьких

1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність.

На відкритті пам'ятника Івану Котляревськомув Полтаві, 1903 р. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

М. Старицький і Марко Кропивницький У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об'єднаної української професійної трупи. У 1885 році через низку причин залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. З 1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.

Рід Михайла Старицького

Старша донька – Марія Старицька (актриса, режисер)

Людмила Старицька-Черняхівська (письменниця)

Оксана Стешенко (Старицька), викладала музику

Зліва направо: Юрій Старицький, Сергій Іон,Єлизавета Іон (родичі Старицьких), Марія Старицька. Поч. 1900-х рр. 

ТВОРЧІСТЬ Перші твори Старицького були надруковані у 1865 році. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр. Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював об'єднану українську професійну трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», “За двома зайцями” та інші.

Пам’ятник Проні Прокопівні Сєрковій і Свириду Петровичу Голохвастову, героям фільму «За двома зайцями», на вулиці Десятинній біля Андріївської церкви у Києві

Поезія та переклади Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Адама Міцкевича та ін., сербських пісень та ін. Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки  в його перекладі (псевдонім М. Старченко) М. Андерсена (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883)та інші. Значною подією було видання «Гамлета»  Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882). Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями (“Ніч яка, Господи, місячна, зоряна”, “Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).

Драматургія Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893). Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890). Особливе значення мають його історичні драми: “Богдан Хмельницький”(1897), «Маруся Богуславка» (1899). В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

Кадр із фільму “Циганка Аза”

Кадри із фільму “За двома зайцями”

Проза В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурей» (1897), “Молодість Мазепи” (1898), «Разбойник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою. «Разбойник Кармелюк» вперше опубліковано у газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві у 1908 році. Українською мовою роман виходив у Львові (1909–1910) та у Чернівцях (1927). У  1927–1928 рр. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». У  1965  р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а у 1971 році — українською мовою під назвою «Кармелюк».