Презентація "Життя і творчість В.Стуса"

Життя і творчість Василя Стуса.

Усім нам смерть судилася зарання,Бо калинова кров — така ж крута,Вона така ж терпка, як в наших жилах («Пам′яті А. Г.») Василь Стус - український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).

Стежки дитинства і юності…Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, нині Україна (тоді Українська РСР, СРСР) в селянській родині, був четвертою дитиною в сім'ї. У 1939 році батьки - Семен Дем'янович та Ірина Яківна - переселилися в місто Сталіно (нині місто Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей. У 1944—1954 роках Василь навчався в Донецькій (тоді Сталінській) міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. У 1954 році вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно.

Трудова діяльність, навчання в аспірантурі…Закінчивши в 1959 році навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки проходив службу в армії на Уралі. У 1961—1963 роках викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом працював підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку. З березня по жовтень 1963 — літературний редактор газети «Соціалістичний Донбас». Вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури». Стає одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників.

«Бути радянським громадянином — значить бути рабом…» (В. Стус, із заяви до Верховної Ради СРСР)4 вересня 1965 року, під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві, взяв участь в акції протесту. Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції.12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. На початку вересня 1972 київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у Мордовії та Магаданській області. Увесь термін ув'язнення перебував у мордовських таборах. По закінченню строку, Стуса в 1977 вислали в селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.

«Вирок Стусові – сором радянській репресивній системі…" (російський правозахисник А. Сахаров)Повернувшись восени 1979 року до Києва, В. Стус приєднався до Ґельсінської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. З листопада 1980 перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія)28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. Помер уночі проти 4 вересня 1985 року. Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. Коридор до камери, де помер В. Стус

Народе мій, до тебе я ще верну… (В. Стус)У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, син Тихого Володимир, заступник голови Всеукраїнського товариства репресованих Василь Ґурдзан, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. 26 листопада 2005 року Василеві Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави

В. Стус та Т. Шевченко (зі статті С. Тойми «Шевченко, який не вернувся з неволі»). « З-поміж українських письменників XX ст. доля Василя Стуса найбільш схожа на Шевченкову. Обох переслідувала імперія — відповідно царська та комуністична. Обоє зазнали заслання із забороною на творчу діяльність. В обох життя обірвалося на півдорозі ( 47 років). У народній уяві обоє окреслюються передовсім як борці за зневажені людські права, за зганьблену національну гідність. Сорок сім літ прожив Стус. Тринадцять з них — у таборах. А загальний строк, присуджений йому, — 22 (!) роки — не дала відбути до кінця смерть. Двадцять два роки — не за вбивство, не за розбій — за вірші. Тарас Шевченко за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві (не за поезію! Хоча у віршах своїх і царя, і вельмож його таврував, до бунту закликаючи, і москалям перепадало) був засланий у солдати на десять років.

(зі статті С. Тойми «Шевченко, який не вернувся з неволі»). В. Стус у жодних таємних антидержавних товариствах не був, нинішніх вельмож не таврував, а що вже про «москалів», то й не кажу — такого слова взагалі немає в його поезії. Він просто писав вірші. Але — щирі, розкріпачені. Й говорив про одне — про любов до України, вільної, незалежної... У їхніх долях та поезії напрочуд багато « спільного». І є щось містичне в тому, що обидва прожили рівно по 47 років. Але треба відверто сказати: те, що випало на долю Стуса, своєю нещадністю та жорстокістю, своєю антиукраїнською спрямованістю не можна порівняти навіть з тим, що пережив Шевченко. Стус — це справді Шевченко. Але той, що не повернувся із заслання. Помер у неволі. Тут проліг вододіл. Й у цьому — велич і трагізм його постаті». В. Стус та Т. Шевченко

Т. Шевченко та В. Стус. Т. Шевченко В. Стус. Роки життя: 47 У кріпацтві – 24 На засланні – 10 Під наглядом жандармів - 13 Роки життя - 47 У таборах – 13( із 22)З високою патріотичною громадянською позицією - 26

Літературна творчість. Збірки віршів«Круговерть» (1965)«Зимові дерева» (1970)«Веселий цвинтар» (1971)«Час творчості / Dichtenszeit» (1972)«Палімпсести» (1971—1977, опублікована 1986)Збірки вибраних творів«Свіча в свічаді» (видана 1977 р. за кордоном) «Дорога болю» (1990)«Під тягарем хреста» (1991)«Вікна в позапростір» (1992)

Поезія Стуса – зразок «стоїчної» поезії у світовій ліриці Стоїцизм - вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, яка була заснована близько 300 р. до н. е. Ідеал стоїцизму - мудрець, що досяг душевної незворушності й завжди діє в згоді з природним законом, відповідно до накреслень власної долі. Зразком «стоїчної» поезії вважають вірш-медитацію В. Стуса «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…» (збірка «Палімпсести»)Вірш належить до філософської лірики. Провідний мотив — віра особистості в себе, у подолання всіх життєвих перешкод. Ліричний герой цього вірша прямує до світла, добра й краси. Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,добро і правдо віку. Через стозневір. Моя душа, запрагла неба,в буремнім леті держить путь на стовпвисокого вогню, що осіяннийодним твоїм бажанням. Аж туди,де не лягали ще людські сліди,з щовба на щовб, аж поза смертні гранілюдських дерзань, за чорну порожнечу,де вже нема ні щастя, ні біди.І врочить порив: не спиняйся, йди,То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Екзистенційні ідеї в поезії В. Стуса▪ Екзистенціалізм (фр. existentialisme - існування) - напрям у філософії та літературі, що позиціонує й досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. Основним проявом екзистенціалізму є свобода. ▪ Екзистенційна ідея віри особистості у свої сили звучить особливо переконливо й оптимістично в медитації В. Стуса «Господи, гніву пречистого…».▪ Ліричний герой упевнений у тому, що вистоїть, пройшовши через будь-яківипробування. ▪ Він переконаний, що в усіх життєвих ситуаціях треба залишатися собою, не розгубити людських якостей. Господи, гніву пречистогоблагаю — не май за зле. Де не стоятиму — вистою. Спасибі за те, що малелюдське життя, хоч надієюдовжу його в віки. Думою тугу розвіюю,щоб був я завжди такий,яким мене мати вродилаі благословила в світи.І добре, що не зуміламене від біди вберегти.

Мотиви лірики Василя Стуса♦ любов до України, туги за нею;за друзями й родиною;♦ роздуми про історію України;♦ свобода особистості як найвища життєва цінність; ♦ пошуки людиною себе тасвого призначення, зневага до смерті;♦ мотив самотності, приреченості; ♦відстоювання духовних цінностей особистості;♦ упевненість у подоланні життєвих перешкод; ♦ віра в неможливість знищити народ.

Тема : висвітлення життєвого кредо поета, висловлення останнього слова несправедливо засудженого героя, зверненого до неправедних суддів.Ідея: уславлення людської гідності, утвердження справедливості обраного і пройденого шляху, віра в те,що життя прожите чесно й недаремно. Літературний рід: лірика. Вид лірики: філософська. Жанр: медитація. Віршовий розмір: ямб. Римування: перехресне

Рік написання: 1971-74. Вийшов друком у 1986 Збірка: “Палімпсести” Літературний рід: лірика Жанр: філософська  медитація Вид лірики: філософська і громадянська

Провідний мотив: стоїцизму, незламності, здатності залишатися людиною за будь-яких обставин.

Епітети: тяжкий хрест; недовідомі версти;незле обличчя;Порівняння: як син, тобі доземно уклонюсь;Тавтологія: чесно гляну в чесні твої вічі;Риторичні звертання: перед вами, судді,не клонюся; Народе мій, до тебе я ще верну…Оксиморон: в смерті обернуся до життя;Біблійний фразеологізм: нести свій хрест;Поетичне кільце: смерті не боюсь я... в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Символічні образи: ліричний герой (символ незламного патріота й громадянина); тяжкий хрест (символ страдницьких, подібних Христовим мук, долі), недовідомі версти (символ незнання, але передчуття тяжкого майбуття); судді (символ влади й несвободи); обличчя, очі (символи «дзеркал» душі).

«О земле втрачена, явися!..»О земле втрачена, явисябодай у зболеному сніі лазурове простелися,пролийся мертвому мені!І поверни у дні забуті,росою згадок окропи,віддай усеблагій покутіі тихо вимов: лихо, спи!.. *****Минуле, озовися, де ти?Забуті радощі, жалі. О земле втрачена, явисябодай у зболеному сні,і лазурово простелися,і душу порятуй мені.

Тема: показ щирої розмови ліричного героя-сина з рідною землею; спогади про дитинство і юність.Ідея: уславлення рідної землі, яка живе в серці українського патріота незгасним образом і допомагає йому винести тяжкі табірні випробування. Літературний рід: лірика Вид лірики: громадянська. Жанр: ліричний вірш. Віршовий розмір: ямб. Римування: перехресне

Епітети: зболений сон; усеблага покута; пожиттєві ери; сині ниви; чорне вороння; тіні пелехаті; ранкові нашепти; солодавий запах; розгойдані тарілі; мосянжний перегук; пшеничні руки; спечені уста; вільготні лети; забуті радощі;Метафори: земле, простелись, пролийся; сонця клопочуться в озерах; вороння лісів; райдуга голосів; безберегість полів; Порівняння: запах винниць, як гріх, як спогад і як біль; Риторичні звертання: О земле втрачена, явись; минуле, озовися, де ти?Обрамлення: О земле втрачена, явися /бодай у зболеному сні,/ і лазурово простелися/і душу порятуй мені.rrrrr

Шістдесятники увійшли в історію України та її літератури як оборонці національної честі й гідності рідного слова. Вони відкрили просту і незаперечну істину: людина нового часу - національна. Серед «запеклих націоналістів» особливо вирізнялися українські письменники, які у своїх творах змальовували трагедію рідної мови. Україна повинна пишається своїми синами та дочками, що за свої переконання пройшли Друзі-однодумціІван Дзюба. Алла ГорськаІван Драч Микола Вінграновський. Ліна Костенко Ігор Калинець. Михайло Осадчий Євген Сверстюкдорогами етапів, відсиділи роки в казематах і, відбувши покарання, часто були змушені жити далеко від рідної домівки, під тавром «ворог держави».