Презентація "Життя та творчість філософа, просвітителя, поета - Г. С. Сковороди"

Про матеріал

Г. С. Сковорода. Життя та творчість філософа, просвітителя, поета. З нагоди 300-річчя від дня народження.

Перегляд файлу

Григорій Сковорода, безсумнівно, найвизначніша, найславетніша постать в Україні доби бароко. Він перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, а в такий спосіб відкрив Європі й світові нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність

Світогляд Сковороди

Знайомство з доробком Сковороди почнемо зі світогляду, пам'ятаючи про те, що перед нами

богослов, християнський філософ. Свої філософські

погляди Сковорода висловлював майже у всіх творах: віршах, байках, притчах, трактатах.

Особливості філософського бачення світу

Г. Сковородою

Античність (двоїстість)

ФІЛОСОФІЯ ЩАСТЯ Життєвий шлях мудреця

Г. Сковороді вдалося зреалізувати найважливіший для педагога принцип: він навчав, як жив, і жив, як навчав.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р. у с. Чорнухах на Полтавщині у козацькій родині.

Непересічні здібності виявилися у хлопчика дуже рано: гарно грав на сопілці і, невміючи читати, з цікавістю розглядав малюнки в книгах.

Навчався Гриць у парафіяльній школі, як і всі сільські діти.

Прагнення знань привело 12-річного хлопця в Києво-Могилянську академію, де навчався з перервами більше 10 р. Досконало опанував грецьку, латинську, польську, староєврейську, німецьку мови.

Славилася академія своїм хором. Оскільки Григорій був обдарований голосом та музичними здібностями (грав на сопілці, флейті, скрипці, бандурі), то відразу став хористом.

На двадцятому році життя Сковороду відрядили до Петербурга співати в придворній капелі. Три роки довелося юнакові потішати співом імператрицю Єлизавету та її вельмож.

При дворі Сковорода добре вивчив вищий світ, сам одержав змогу ввійти в нього, але не спокусився цим.

У серпні 1744 р. царська капела прибула до Києва. Побачивши рідний край, Григорій відмовився повертатися на чужину і домігся звільнення.

Продовжив навчання в Києво-Могилянській академії.

У 1745 р. вирушає в подорож по Європі в складі дипломатичної місії. Юнак слухає лекції, працює в бібліотеках, знайомиться з культурою Західної Європи. За кордоном пробув 5 років.

Подальшу свою долю Сковорода вирішив пов'язати з педагогічною працею. Наприкінці 1750 р. його призначають на посаду викладача піїтики в Переясловському колегіумі. Молодий професор вирізнявся серед викладачів: пояснював просто й дохідливо, вимагав розуміння наукових положень, ходив зі студентами в поле, ліс, на річку, учив спостерігати й розуміти природу.

1753 р. Сковорода стає домашнім учителем у поміщика Тамари із

с. Коврай, вчить його сина Василя. Дуже швидко хлопчик прихилився до мудрого й доброго вчителя. Проте й тут виник конфлікт: учитель надто непоштиво поводиться з їхнім сином. Був звільнений, але незабаром повернувся і знову став домашнім учителем.

Якраз у Коврайський період (1753-1758) відбулося становлення Сковороди як філософа й письменника. Увесь вільний час проводив на природі, спав лише чотири години, прокидався завжди до сходу сонця, їв раз на день, молився опівночі.

1759 р. обійняв посаду професора поетики Харківського колегіуму й попрацював тут з деякими перервами десять років.

У цей час (1762) серед студентів колегіуму Сковорода обрав собі учня й духовного спадкоємця - М. Ковалинського, який одразу після смерті філософа написав найгрунтовнішу біографію "Життя Григорія Сковороди". Саме з листів до Ковалинського, а їх 79, розпочалася філософська творчість мислителя.

1769 р. Сковорода остаточно залишив Харківський колегіум й відтоді поринув у мандрівне життя.

Життя Сковороди оповите легендами. Останні роки переважно жив у гостинного поміщика в с. Паніванівці на Харківщині. Тут і помер, як і належить високодуховній асобистості - тихо, відчуваючи свій останній час.

Сталося це 9 листопада 1794 р. Поховали на березі ставка, який він дуже любив. За заповітом на могилі було написано: "Світ ловив мене, та не спіймав".

Байкарська творчість

Сковорода дуже високо цінував мистецтво, вбачав у ньому, як і в природі, шлях до очищення, просвітлення людської душі. Тому висловлював свої християнські ідеї не лише у філософських трактатах, а й у суто художній формі - у байках та ліричних творах.

Саме Сковорода ввів байку в українську літературу як окремий жанр, тобто став першим українським байкарем. Свої твори цього жанру письменник об'єднав у збірку "Басні Харковскія". У збірку ввійшло 30 байок. Першу половину з них було створено в 60-ті роки, другу - 1774 р. у с. Бабаях. Оригінал рукописної збірки не зберігся. Дійшли до нас лише три копії. Уперше була видана в 1837 р. у Москві.

Стильові особливості байки

усі вони писані прозою, переважно у формі діалогу; складаються з двох частин: фабули (сюжету) і сили (автор називає так мораль), друга частина нерідко більша за першу, переростає в невеликий філософський трактат; тексти переповнені авторськими афоризмами, народними прислів'ями й приказками.

Тематичні групи байок

тема справжньої цінності людини; викриття "сластолюбія" і "славолюбія" - тобто марнославства, прагнення до матеріальних вигод; дружба, товариські взаємини; тема "спорідненої праці".

Ліричні твори

Сковорода - перший поет-лірик в українській літературі. Ліричні вірші він складав усе життя. Найвідоміша рукописна збірка "Сад божественних пісень, що поросли із зерна Святого Письма". Увійшло 30 творів, написаних у 1750-1780 рр.

За жанром це збірка духовної (релігійної) лірики. Кожен текст - справді пісня, що має свою мелодію, складену автором.