Григорій Сковорода, безсумнівно, найвизначніша, найславетніша постать в Україні доби бароко. Він перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, а в такий спосіб відкрив Європі й світові нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність

 Світогляд Сковороди

Знайомство з доробком Сковороди почнемо зі світогляду, пам'ятаючи про те, що перед нами

богослов, християнський філософ. Свої філософські

погляди Сковорода висловлював майже у всіх творах: віршах, байках, притчах, трактатах.

 Особливості філософського бачення світу

Г. Сковородою

Античність (двоїстість)

  ФІЛОСОФІЯ ЩАСТЯ    Життєвий шлях мудреця  

 Г. Сковороді вдалося зреалізувати найважливіший для педагога принцип: він навчав, як жив, і жив, як навчав.

 Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р. у с. Чорнухах на Полтавщині у козацькій родині.

 Непересічні здібності виявилися у хлопчика дуже рано: гарно грав на сопілці і, невміючи читати, з цікавістю розглядав малюнки в книгах.

Навчався Гриць у парафіяльній школі, як  і всі сільські діти.

Прагнення знань привело 12-річного хлопця в Києво-Могилянську академію, де навчався з перервами більше 10 р. Досконало опанував грецьку, латинську, польську, староєврейську, німецьку мови.

На двадцятому році життя  Сковороду відрядили до Петербурга співати в придворній капелі. Три роки довелося юнакові потішати співом імператрицю Єлизавету та її вельмож.

При дворі Сковорода добре вивчив вищий світ, сам одержав змогу ввійти в нього, але не спокусився цим.

 У серпні 1744 р. царська капела прибула до Києва. Побачивши рідний край, Григорій відмовився повертатися на чужину і домігся звільнення.

Продовжив навчання в Києво-Могилянській академії.

У 1745 р. вирушає в подорож по Європі в складі дипломатичної місії. Юнак слухає лекції, працює в бібліотеках, знайомиться з культурою Західної Європи. За кордоном пробув 5 років.

 Подальшу свою долю Сковорода вирішив пов'язати з педагогічною працею. Наприкінці 1750 р. його призначають на посаду викладача піїтики в Переясловському колегіумі. Молодий професор вирізнявся серед викладачів: пояснював просто й дохідливо, вимагав розуміння наукових положень, ходив зі студентами в поле, ліс, на річку, учив спостерігати й розуміти природу.

1753 р. Сковорода стає домашнім учителем у поміщика Тамари із

с. Коврай, вчить його сина Василя. Дуже швидко хлопчик прихилився до мудрого й доброго вчителя. Проте й тут виник конфлікт: учитель надто непоштиво поводиться з їхнім сином. Був звільнений, але незабаром повернувся і знову став домашнім учителем.

Якраз у Коврайський період (1753-1758) відбулося становлення Сковороди як філософа й письменника. Увесь вільний час проводив на природі, спав лише чотири години, прокидався завжди до сходу сонця, їв раз на день, молився опівночі.

1759 р. обійняв посаду професора поетики Харківського колегіуму й попрацював тут з деякими перервами десять років.

У цей час (1762) серед студентів колегіуму Сковорода обрав собі учня й духовного спадкоємця - М. Ковалинського, який одразу після смерті філософа написав     найгрунтовнішу   біографію     "Життя      Григорія Сковороди". Саме з листів до Ковалинського, а їх 79, розпочалася філософська творчість мислителя. 

1769 р. Сковорода остаточно залишив Харківський колегіум й відтоді поринув у мандрівне життя.

Життя Сковороди оповите легендами. Останні роки переважно жив у гостинного поміщика в с. Паніванівці на Харківщині. Тут і помер, як і належить високодуховній асобистості  - тихо, відчуваючи свій останній час.

Сталося це 9 листопада 1794 р. Поховали на березі ставка, який він дуже любив. За заповітом на могилі було написано: "Світ ловив мене, та не спіймав". 

Байкарська творчість

 Сковорода дуже високо цінував мистецтво, вбачав у ньому, як і в природі, шлях до очищення, просвітлення людської душі. Тому висловлював свої християнські ідеї не лише у філософських трактатах, а й у суто художній формі - у байках та ліричних творах.

   Саме Сковорода ввів байку в українську літературу як окремий жанр, тобто став першим українським байкарем.      Свої твори цього жанру письменник об'єднав у збірку "Басні Харковскія". У збірку ввійшло 30 байок. Першу половину з них було створено в 60-ті роки, другу - 1774 р. у с. Бабаях. Оригінал рукописної збірки не зберігся. Дійшли до нас лише три копії. Уперше була видана в 1837 р. у Москві.

Стильові особливості байки

усі вони писані прозою, переважно у формі діалогу; складаються з двох частин: фабули (сюжету) і сили (автор називає так мораль), друга частина нерідко більша за першу, переростає в невеликий філософський трактат;  тексти     переповнені    авторськими    афоризмами,    народними прислів'ями й приказками.

Тематичні групи байок

тема справжньої цінності людини; викриття "сластолюбія" і "славолюбія" - тобто марнославства, прагнення до матеріальних вигод; дружба, товариські взаємини; тема "спорідненої праці".

Ліричні твори  

 Сковорода - перший поет-лірик в українській літературі. Ліричні вірші він складав усе життя. Найвідоміша рукописна збірка "Сад божественних пісень, що поросли із зерна Святого Письма". Увійшло 30 творів, написаних у 1750-1780 рр.

     За жанром це збірка духовної (релігійної) лірики. Кожен текст - справді пісня, що має свою мелодію, складену автором.

  Основні мотиви збірки  

пейзажна лірика ;похвальні (панегіричні) вірші; настрої самотності, печалі;соціальні мотиви.

уславлення свободи;

Значення творчості Г. Сковороди

   Григорій Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками

українську філософію, педагогіку,

літературу. Йому судилась першість у багатьох аспектах вітчизняної культури.