Презентація "Зимове читання"

ЗИМОВЕ ЧИТАННЯ

Василь Сухомлинський«ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ»Оповідання

Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі. Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок. Що воно дзвенить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять. Аж місяць прислухається.

ГРА «ДОПОВНІТЬ РЕЧЕННЯ»ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ

Василь Сухомлинський«ЯК ДІТИ РАДІЛИ, А ЯЛИНКА ПЛАКАЛА»

Наближався Новий рік. Поїхали люди до лісу, зрубали струнку Ялинку. Привезли її у велику світлу кімнату. Поставили посередині, прикрасами та цукерками прибрали. Бігають діти навколо Ялинки, милуються, пісні співають. Радісно дітям. А Ялинці страшно й сумно. Бо немає ні лісу темного, ні зайчика сірого, ні неба синього, ні місяця ясного. Бо в ногах у неї не снігова ковдра, а папірці барвисті всякі. Заплакала з туги Ялинка, та ніхто й не помітив гіркої сльози, що впала з гілки на підлогу. Одна тільки дівчинка синьоока помітила, зітхнула й тихо прошепотіла: "Ялинка плаче..."Закінчилося новорічне свято, Поїли діти цукерки, познімали прикраси. А Ялинку викинули на подвір'я... Біля неї стояла синьоока дівчинка.

ГРА «ПРАВИЛЬНИЙ ПОРЯДОК»ЯК ДІТИ РАДІЛИ, А ЯЛИНКА ПЛАКАЛА

Василь Сухомлинський«ЧОМУ СЕРГІЙКОВІ БУЛО СОРОМНО?»

Настала холодна зима. Запорошило снігом сад. Літають над білим килимом пташки, тривожно пищать, бо нічого їсти. Зробили третьокласники годівницю. Щодня приносять корм — смажене конопляне сім'я, гарбузове та соняшникове насіння. А синичкам — шматочки сальця в сіточках, щоб ворона не вкрала. Завтра неділя. Приносити корм до годівниці випала черга Сергійкові. Він із вечора приготував шматочок сальця, загорнув його в сіточку. У маленький мішечок насипав гарбузового насіння."Уранці, як тільки розвидниться, понесу", — думав Сергійко. Та вранці йому не захотілося вставати. Прокинувся Сергійко пізно. Надворі мела хуртовина.

"Куди я в таку негоду піду?" — подумав Сергійко. Хуртовина вщухла аж перед вечором.— Це ж усі дороги засипало снігом. Та й синички сплять десь у затишку, — заспокоював себе Сергійко, щоб не докоряло сумління. Коли стемніло, Сергійко подумав: "За один день синички не загинуть... Завтра хтось погодує..."Уранці наступного дня вчителька підійшла до вікна й запитала:— Чия була черга вчора синичок годувати?— Моя... — сказав Сергійко й поблід. — Молодець, Сергійко! — похвалила вчителька. — Дивіться, аж два шматочки сала повісив. Ще й досі клюють синички. У класі стало тихо-тихо. Сергійко від хвилювання не міг перевести духу. Він чув, як у грудях б'ється серце — ось-ось вискочить. Йому було соромно підвести очі й глянути на вчительку.

ГРА «ПРАВИЛЬНИЙ ПОРЯДОК»ЧОМУ СЕРГІЙКОВІ БУЛО СОРОМНО ?

Василь Сухомлинський«КОМУ Ж ІТИ ПО ДРОВА?»

Край села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій — підліток Юрко — маленький, тоненький, мов очеретина. Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить — немовби сама до себе, але щоб і сини чули:— Холодно, діти. А дров немає... Кому ж за дровами йти?Мовчать старші сини, нахилили голови, дивляться в землю і піч колупають.— Я піду за дровами, мамо,— сказав найменший син.— А морозу ж ти не боїшся? — питає мати й на старших синів поглядає.

— Ні, не боюсь,— відповідає син і одягається.— Ну, що ж, іди, Юрку,— сказала мати, важко зітхнула й поцілувала сина. Пішов Юрко. І враз стало в хаті так тихо, немов усе живе, що є в світі, прислухалося й думало: що ж воно буде? І вітер надворі затих. Два старші сини підвели голови, подивилися на матір і сказали:— Ми теж підемо в ліс, мамо.— Ідіть, сини,— прошепотіла мати й заплакала від радості.

ГРА «ПРАВИЛЬНО ЧИ НЕПРАВИЛЬНО»КОМУ Ж ІТИ ПО ДРОВА?

Ольга Зубер«НОВОРІЧНЕ ДИВО»

Сутеніло… Потріскував мороз, сніг виблискував сріблом, переганяючи одна одну літали синички, щоб зігрітися. Перехожі поспішали додому зі святковим настроєм. Авжеж! Завтра – Новий рік!Всі були зайняті своїми справами та клопотами і ніхто не звертав уваги на малесеньке кошеня, що сиділо біля будинку. Сиділо воно вже давно. Щоб трохи зігрітися, скрутилося маленьким клубочком і з цікавістю позирало на перехожих. Темніло. Кошеня дивилося на вікна, що запалювалися жовтавими вогниками. Йому видно було людей, які щось робили, бігали, розмовляли, сміялися

… Звідти пахло теплом і чимось смачненьким. То був зовсім інший світ. Не той, в якому жило кошеня. Воно не знало, що таке тепло і ласка, бо ніколи не відчувало цього. І ніколи не пило теплого смачного молочка. Стало зовсім темно. Мороз посилився. Кошеня так змерзло, що не могло вже й поворухнутися. Воно вже не спостерігало за людьми, а заплющивши оченята, сиділо тихо, наче заснуло. Воно не бачило, як у вікно його помітила маленька дівчинка. Лише відчуло, як його підняли теплі й ніжні рученята і понесли в інший світ… Куранти били дванадцять, всіма кольорами блимала ялинка, надворі тріщав новорічний мороз, кружляли холодні сніжинки. А на м’якенькому килимку солодко спало маленьке кошенятко, і біля нього стояла тарілочка з теплим молочком.

АНАЛІЗ ТВОРУНазва твору. Автор твору. Жанр твору. Головні герої твору. Другорядні герої твору. Головна думка твору. Власне ставлення

Володимир Нагорняк«ЗИМА»

Було в ЗИМИ три сини-управителі, три місяці – ГРУДЕНЬ, СІЧЕНЬ та ЛЮТИЙ. ГРУДЕНЬ збирав землю в грудки, так вона, бідолашна, менше промерзала. СІЧЕНЬ же покривав землю білою сніговою ковдрою. ЛЮТИЙ – та що там твій пройдоха ЛЮТИЙ?! – бешкетував снігом з хурделицями та лютував, і оце все. На весь білий світ лютував. Та ну його! ... Біло, як біло, все біло… Аж сліпить очі!.. Е-е ні, не все: ось – та ось же! – на розмальоване інеєм дерево не поспішаючи, по-господарськи, всідається снігур… другий… третій… Червонобокі: прямо тобі, спілі яблука. Так і тягнеться рука зірвати.

Ага, а біля ставка, глянь, скільки їх! Побігли… Стій же, стій!.. Не яблука то, і не снігурі – розпустила по вітру китиці свої калина. Листя ще з осені розгубила – розтринькала, а китиці… Китиці горять! А який смачний той вогонь – калина з морозу. Ставок наш узимку бачили? Велетенський телевізор! Не по льоду – здається, по самісінькому дну ставка ходиш: гне водорості вода, подивися, як дерева вітер. Вліво, вправо, прямо, знову вправо, закручує… О… а… та куди там, хлопці уже шайбу ганяють…

Ото була, скажу тобі, зима: Ми на лежанці грілися?! Нема, Та й бути не могло… Ми – на ставку! А ключка в мене, бачили таку? А наш, хоч раз наш бачили хокей? О-кей! Чи ось – на лижах залюбки… Ех, дні які, які роки… Сказать вам, дітки, хочеться мені: - Шануйте дні!

Що робили сини Зими?

Анатолій Давидов«КОЛИСКА СЕРЕД СНІГУ»Оповідання

Недарма один з місяців року називається лютим. Навіть тоді, коли заметілі стихають, і в лісі стає тихо-претихо, морози не спадають. Трісь-трісь! Трісь-трісь! — тільки й чути довкола. То дерева, великі й малі, тріщать на холоді. І птаство, і дрібні й великі звірі туляться тоді до людських осель, шукаючи і захистку, і порятунку від голоду та холоду. А у невеличких пташок клестів виводяться в цей час пташенята! Еге ж дивно? Так, але придивіться лишень до їхніх гніздечок. Вони ж неабиякі. Зроблені з паличок, а потім обшиті мохом, шерстю і пір’ям. Вітер не продимає таку хатинку, а щоб і дощ чи сніг не потрапляли до неї, клести влаштовують житло під розлогою ялиною.

От вам і дах! У такій хатинці пташенята почувають себе у безпеці, а за «батареї опалення» — мамині й татові крильця.— А чому,— скажете ви,— клести надумали виводити пташенят узимку, навіщо їм здалося отак суворо випробувати своїх дітей? Чи не краще було б вивести їх улітку?В тім-то й річ, що для клестів найбільше їжі взимку. Недаремно-бо їх називають ще й шишкарями: адже найдужче смакує клестам насіння ялини, сосни та інших хвойних дерев, що визріває восени і тримається на гіллі аж до весни. Отим насінням і годують шишкарі своїх пташенят.

СКЛАДИ СЕНКАН Лютий Шишкар

Галина Демченко. СПАСИБІ ЛІСНИКОВІ!Оповідання

Нахвалявся мороз усіх в лісі поморозити. Холодних вітрів, лютих хурделиць накликав. Завивали вітри, шаленіли хурделиці. Снігом усе замітали. Скрутно, голодно стало птахам і звірам. Навіть білочка й та засмутилася. Були в неї сякі-такі припаси, та вийшли. А до весни ще далеченько. «Добре їжакові,— думає білочка,—добре борсукові й ведмедеві: позасинали у своїх схованках під снігом і горя не знають. А тут, мабуть, доведеться, по чужих лісах поживи шукати». Дострибала білочка до узлісся. Аж чує: хтось шурх-шурх, рип-рип!Глянула, а то лісник на лижах пробирається. За плечима в нього тугий мішок, при боці — верболіз та осика, в пучечки пов'язані. Підійшов лісник до крислатого дуба. Розклав на снігу свої вінички. Це — для зайців. Потім відступив трохи і в простору дуплянку, що висіла на сучку, поклав жолудів, соняіпникового насіння, житніх сухарів. Це вже для білочки. Тепер їй не доведеться свою домівку й рідний ліс полишати.

ІДЕЯ ДЛЯ ПИСЬМЕННИКІВПридумай продовження історії.

https://mala.storinka.org/%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8 C-%D1%81%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8 C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B5-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8 F-%D1%8 F%D0%BA-%D0%B4%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8 F%D1%82%D1%8 C-%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8.htmlhttps://wordwall.net/uk/resource/103841813/%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8 C-%D1%81%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8 C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%8 F%D0%BA-%D0%B4%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8 F%D1%82%D1%8 C-%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8https://wordwall.net/uk/resource/103843758/%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8 C-%D1%81%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8 C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%B6-%D1%96%D1%82%D0%B8-%D0%BF%D0%BE-%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0