Пригоди Михайлика. Літературна казка.

Пригоди Михайлика

Літературна казка

Автор:

Оксана Анатоліївна Єременко, учитель української літератури Харківського ліцею № 31

    Михайлик навчається в п’ятому класі. Як завжди,  після обіду  він сів за виконання дистанційних завдань. Підготував аркуш та нові яскраві фарби. Відкрив дошку Падлет. Почав розглядати роботи інших дітей- які чудові казкові персонажі!!! Перейшов за покликанням вчительки та опинився у програмі «Зоряне небо», де можна робити інтерактивні малюнки. 

«Мабуть, краще зроблю зірковий малюнок!!! –вирішив хлопець. Почав малювати мишкою.  Зірки на екрані монітору поволі перетворювалися на чарівне видиво: учень захопився.

 Раптом… Щось слизьке та холодне доторкнулося руки хлопця… Що це??? Михайлик побачив дивне створіння: не вовк, не собака, щось схоже на лисицю, вайлувате, кошлате, синювато-руда шерсть стоїть дибки,  реп’яхи висять на ній, як іграшки на новорічній ялинці, вуха подряпані, очиці жалісні, сповнені жаху, а зубищі цокотять від холоду, як дрібний осінній дощ.

«Тиии щщооо засстииг, малиииий?- запитало створіння,- рушник та їжу мерщій! Царю снідати пора!»   Так це ж Лис Микита!!! 

-Тебе не розірвали звірі? - схвильовано зарепетував Михайлик.

-Цур тобі, хлопче! Я вмію викрутитися. І ще одна дівчинка з твого класу написала нову казку, що я втік та перефарбувався в рожевий колір. Знову став до трону. До речі, у тебе є рожева фарба?

       Михайлик не встиг відповісти, як побачив Лиса, що однією лапою тримав шматок м’яса з холодильнику, а другою пензлик, вмочений в золотисто-рожевувату фарбу. Мить- і перед здивованим хлопцем- сухе, сите, яскраво-золотаве поважне створіння, на голові якого  блискітки Михайликової сестри, а в хвості - мамине намисто. Лапа «царя» замість скіпетра впевнено тримала батьків гайковий ключ.

-Як тобі новий образ? Тепер я Новий Цар! Ще більш  загадковий.

-Ти ж не можеш бути на троні! Ти береш хабарі! Це несправедливо!- вигукнув Михайлик.

-Несправедливо???А ти знаєш, хлопче, що робить зараз Чорний Птах з казки «Чотири сестри»? Він тепер- Біла Лелека, літає до зірок, на якій живуть Хухи, та розносить їхнім дітям насіння квітів. Ти знаєш, які це квіти? Це звичайнісінькі українські РОМАШКИ.

 -Це моя улюблена квітка,- прошепотів Михайлик.- І вона не зовсім звичайна.  Хоча справжній дім цієї квіточки — у величезному різнотрав’ї українського поля, але маленькі Хухи-трудівниці, мабуть, знають, що там, де падає зірка, розквітає ромашка. Послухай, який твір я про неї написав.

Михайлик відкрив зошит і став читати.

Опис ромашки

    -  Стебельце ромашки тоненьке та струнке, невисоке, із різьбленими невеличкими листочками. Її білесенькі й тремтливі, наче вії у дівчини, пелюсточки міцно тримають в своїх обіймах золотисте  мале «сонечко»- серединку.

  Ці маленькі красуні  особливо схожі на парасольки, коли до заходу сонця закривають свої ніжні пелюсточки. Вранці жовтоокі чарівниці знову мрійливо усміхаються та радіють сонячному світлу.

Це- квітка ніжності та чистоти і пахне вона степовим вітерцем. Яке витончене, дивовижне  та водночас скромне створіння природи!

-Красивий твір,-сказав Лис. А я буду дбати про своїх звірів та Хух, які вирощують дивні ромашки, ремонтувати хушине житло! Я стану Зірковим царем! Вези мене мерщій до зірок. Везиииии, вееезиии,- ображено, мов мала дитина, почав смикати Михайлика за руку «новий цар».

Михайлик раптом відчув, що трясеться на возі, збоку в нього –козацька шабля, а нагорі тихе та мирне нічне небо, яскраво сяють  мільярди зірок, на яких живуть добрі  Хушки-помічниці, що ніби  маленькі янголи-охоронці прямують козаків на шлях-дороговказ, а попереду- славний кошовий Сірко співає пісню.

-Михайликуууу- намагається розбудити хлопця отаман,- прокидайся, козачееее!

           Хлопчик прокинувся. Кімната. Дистанційне завдання виконане. Батьки Михайлика залюбки роздивляються картину чарівного зоряного неба. На столі - пензлик із залишками золотавої фарби, рушник та м’ясна кістка. Оце так диво-сон! Фантастика.