ПРИРОДА, СЛОВО, ПРАЦЯ,ТВОРЧІСТЬ – БАЗА ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ.

ПРИРОДА,  СЛОВО, ПРАЦЯ,ТВОРЧІСТЬ – БАЗА  ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ.                                                                

Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли

дитина пізнає і розкриває її таємниці, примножує її багатства, оберігає її. Вихованню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою В.О. Сухомлинський надавав першочергового значення. Адже, спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ,  вони вчаться розуміти прекрасне. І чим ближче будуть до неї діти ,тим глибше вони зрозуміють її,стануть духовно багатшими .Я помітила,що природа шліфує характер дітей, робить його м’якшим,   поетичнішим ,народжує почуття любові до навколишнього світу.                                                                                                                   В.О. Сухомлинський вважав прогулянки дітей у ліс не розвагою,а справжніми уроками, на яких дитина пізнає  оточуючий світ. Уроки екскурсії, які я впроваджую у свою практику,вчать  учнів спостерігати, порівнювати, бачити необхідні об’єкти,знаходити приклади взаємозв’язку організмів один з одним і з  умовами навколишнього середовища, розвивають почуття прекрасного,виховують естетичні почуття, діти починають розуміти єдність й цілісність природних комплексів, відчувають свою відповідальність за все живе на Землі.

 Після таких уроків можна помітити, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і дерева, доглядають за сіянцями та саджанцями. Ці особливі почуття не влади людини над природою, а бажання зберегти і примножити її красу. Адже сформований екологічний досвід не дається з народження, він здобувається в процесі пізнання, а тому удосконалення цієї важливої якості сучасної людини продовжується все життя. Тож формування екологічно досвідченої людини, гармонії її взаємовідносин з природою повинно стати пріоритетним напрямком виконання Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) .

«Природа – не тільки середовище навколо нас, а й всенародне добро й багатство, за яке кожний громадянин нашого суспільства відповідає. Це червона нитка світоглядних переконань, від яких залежить соціально – політичні позиції людини»(В.О. Сухомлинський).

  В екологічному вихованні поряд з моральним значну роль відіграє й естетичне. В.Сухомлинський підкреслював,що краса природи рідного краю, навколишнього світу розвивають мислення дитини,пробуджують думку й почуття прекрасного.  Краса природи –  це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, що пробуджує і ліниву, і інертну думку. Перед красою кожна дитина така ,якою  вона є насправді; під впливом краси вона стає такою, якою повинна бути. Коли дитина опиняється віч – на – віч з природою – дайте волю дитячим вчинкам, саме через вчинки ви найкраще зможете спостерігати, як сприймає навколишній світ кожна дитина.

           Людина народжується на світ  для того, щоб  лишити по собі слід вічний. І слід у вічності має вказувати наступним поколінням на шлях  гармонії з довкіллям.  Для того, щоб активно впливати на формування в дітей ціннісного ставлення до природи, спілкування з природою, необхідно використовувати різні форми:  слово, працю, творчість,  спостереження.  В системі виховання В.О. Сухомлинського природа є і об’єкт,  і сутність діяльності людини. Перші «уроки мислення» в школі проводилися в природі.  Природу Василь Олександрович обґрунтовано вважав невичерпним джерелом знань. І хочу відмітити , що правильне сприйняття й осмислення природи –  крок на шляху ціннісного ставлення до неї.

          «Як без скрипки музика, без фарби і пензля – живопис, без мармуру й різця – скульптура, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – це ніби місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність».(В.Сухомлинський).

          Я намагаюсь  створити на уроці таку конкретно – чуттєву атмосферу, знайти такі колоритні, образні слова, щоб учні немов відчули себе на місці поета.   «Моя влада над дитиною – писав Василь Олександрович,- це здатність дитини реагувати на моє слово ,яке може бути теплим і ніжним,ласкавим і тривожним,строгим і вимогливим .І завжди мусить бути правдивим і доброзичливим.

          Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою,довірою і добром».

         «…Хочеться, - пише В.Сухомлинський у статті «Слово про слово», - порадити вчителям: якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово. Шукайте в невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах. Знаходьте найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості, говоріть дітям красиво про красу навколишнього світу. Слово – це найтонший різець , здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити  її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з – під наших рук виходила тільки краса!»

Якщо дитяча думка виливається в поетичне слово, якщо в цьому слові затремтіли ніжні барви квітів,  заграли переливи тіней  лісового сутінку – значить затремтіла дитяча думка, значить розум дитини черпає  сили з   вічного джерела життя і пізнання – з природи.

             Проводячи засідання юних лісівників я пропоную дітям згадати,що асоціюється у них від слова «ліс». І чую у відповідь:лісова прохолода ,спів пташок,смак ягід ,грибне полювання ,чисте повітря,це ще і натхнення до творчої праці,краса,  здоров’я  для людей,майбутнє лісу у наших руках.

Чутлива до слова дитина, як правило, найбільш піддатлива виховному впливові. Серед  дійових засобів виховання чутливості до слова та його відтінків у шкільних умовах Василь Олександрович виділяв самостійний виклад учнями власних думок,  розповідь про враження і почуття, які виникають під впливом чарівного світу природи. В лісі,на березі озера,під шум осіннього дощу я вчу учнів висловлювати свої думки і почуття. І саме в цей час діти глибше відчувають красу, аромат, найтонші відтінки рідного слова,а згодом  складають оповідання-мініатюри про природу,пишуть вірші.

 «… Кожне слово має свій зміст, - нагадує вчений, - невміння вибрати потрібне слово – те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом.»

   Живе слово – то найтонший інструмент, здатний найглибше проникнути до найпотаємніших куточків людської душі. « Слово – найтонше доторкання до серця, - ділиться своїми роздумами Василь Олександрович, - воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, надумане  і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й ожити, поранити й вилікувати, посіяти траву й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру  в людину і зародити невіру, надихнути  на працю і скувати сили … Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може вразити, приголомшити людину»(ІІ,279).

      На думку В.О. Сухомлинського, кожен учитель незалежно від того, який предмет він викладає, повинен бути і словесником. Вчений вимагав, щоб діти змалку і в школі, і поза школою вчилися дорожити кожним сказаним словом, шанувати його. «У школі не повинно бути пустослів’я і пустодзвонства, - застерігає В.О. Сухомлинський – Бережіть слова!.. Будьте дуже обережними і обачними, спонукаючи дітей висловлювати свою думку. Не вкладайте в уста дитини слова, змісту яких вона ще не може осягнути! Не допускайте,щоб високі,святі слова перетворювалися в розмінну монету…

Нехай кожне слово, вимовлене в школі, дає плід, а не залишається

пустоцвітом»(ІІ,332-333).                                     Рідне слово є тим невичерпним джерелом ,з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ,про свою родину ,про своє селище, про  весь свій край. «Любов до Батьківщини,- пише Сухомлинський,- неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу,велич і могутність Батьківщини,хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова,хто дорожить ним,як честю рідної матері,як колискою,як добрим ім’ям своєї родини . Людина,  яка не любить мови рідної  матері,якій нічого не промовляє рідне слово,- це людина без роду й племені».

                Одним із вагомих методів екологічної освіти є праця на користь природи. Розкриваючи значення трудового навчання і виховання, як найважливішої складової педагогічного процесу школи , В.О.Сухомлинський відзначав: « Праця стає великим вихователем, коли вона входить в духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товаришування, розкриває допитливість і любов до навчання, породжує хвилюючу радість подолання труднощів, відкриває все нову і нову красу в оточуючому світі, породжує перше громадянське почуття – почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини» . В.Сухомлинський вдало поєднував виховання в природі і праці. У своїй практиці я намагаюсь дотримуватись цього:діти з великою радістю висівають насіння сосни звичайної,а потім сумлінно доглядають посіви,а восени та весною висаджують і в цей час відчувають радість від цього,адже вони створюють красу для майбутніх поколінь.  Однією з форм здійснення трудового навчання і виховання,  формування в учнів екологічної культури, залучення до науково-дослідницької  діяльності, сприяння професійній орієнтації учнів є шкільні лісництва. На базі нашої школи воно було створено у 2008 році.

Учнівське лісництво – це добровільне об’єднання школярів для творчої роботи в  зеленій лабораторії під відкритим небом,де проявляються закони природи.  У процесі своєї діяльності, наше, шкільне лісництво  надає велику практичну допомогу лісовим підприємствам у справі охорони лісу, виконанні різних лісогосподарських робіт. Учнівське лісництво відіграє роль і               в  профорієнтації.  Ось чим ми займаємося :

1)охорона лісу від пожеж,  охорона  диких звірів і птахів, облік та  охорона мурашників, виявлення і охорона пам’яток природи, рідкісних видів дерев, кущів і трав’янистих рослин;

2)відновлення лісових ресурсів: проведення лісовідновних робіт, догляд за лісопосадками і лісо-насінними плантаціями,  збір насіння, вирощування посадкового матеріалу, посадка лісу, озеленення  селища.

  3)використання лісу: заготівля лікарської сировини,  збір грибів та ягід, насіння дерев і чагарників;

4)дослідницька робота за завданням спеціалістів лісового господарства, проведення фенологічних спостережень;

5)організація  дозвілля (екскурсії).

      Василь Олександрович вважав, що щасливою може бути лише та людина, що живе справжнім трудовим життям. Тому і у вихованні школярів дотримуюсь принципу:не гратися,а працювати і бачити  радість досягнутої мети. Праця і знання, вважав В.Сухомлинський,- дві невіддільні складові становлення  особистості,які доповнюють одна одну. Праця наснажує,збагачує духовне життя,якщо в ній знаходять вияв засвоєних знань і на їх основі розвиваються здібності учня. Трудова  діяльність  породжує нові інтелектуальні  інтереси,щоб глибше проникнути в таємницю процесів на основі знань.                                         

«Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається з своїм духовним надбанням». – писав В.О.Сухомлинський.  Завдання вчителя – виявити, допомогти, підтримати творчу дитину у цьому бурхливому життєвому калейдоскопі.

Розвитку творчих здібностей неодмінно сприяє й стиль самих уроків: творчий, доброзичливий клімат, атмосфера поваги і співробітництва вчителя та учнів, увага до кожного учня, заохочення навіть маленького успіху. Вчитися на таких уроках цікаво і радісно, а це є необхідна умова для якісного і творчого навчання. У статті «Творчість – майбутній стимул духовного життя» В.О.Сухомлинський стверджував, що проблема творчості – одна з ділянок педагогічної цілини, а «творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається з своїм духовним надбанням». Своєчасно знайти,  виховати, розвивати задатки  і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати  в кожному його покликання -  це кредо  моєї педагогічної роботи.

 ЛІТЕРАТУРА:

1.Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Вибрані твори:В 5- томах –К.1976 Т.2.

2.СухомлинськийВ.О.Слово рідної мови.

3.Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям. Вибр. тв.1997р.

4.Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах. К.вид  «Радянська  школа»1976 р.