ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРІВ В.СУХОМЛИНСЬКОГО У ЗБІРЦІ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Секція: українська література

 

 

 

ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРІВ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

У ЗБІРЦІ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1  ПЕДАГОГІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ……………………………………………6

РОЗДІЛ 2   ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ   НЕБОМ»………………………………………………………………….10

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМАТИКА ЛІТЕРАТУРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТВОРІВ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»………………14

                 3.1. Проблема любові до рідної землі у казках В.О.Сухомлинського...14

3.2. Проблема філософії життя у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»....................................................................................................16

                3.3. Пізнавальність казок В.О.Сухомлинського………………………...17

                3.4. Працелюбність і духовність – виховна основа творів-мініатюр збірки…………………………………………………………………..18

                3.5. Моральне виховання  у казках В.О.Сухомлинського……………..20

                3.6. Сімейна педагогіка як основа морально-ціннісного виховання у літературно-педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського………..21

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………...28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми

    Літературно-педагогічні твори Василя Олександровича Сухомлинського – це яскравий, чарівний світ, який вчить бачити прекрасне у повсякденному, розрізняти Добро і Зло, виховує любов до рідної землі, до матері, повагу до людини як особистості, відповідальність за свої вчинки. Проблеми, висловлені відомим педагогом у збірці «Казки Школи під Голубим Небом», є вічними, але у сучасному світі, серед такої кількості інформації так важко знайти те, що примушує задуматися, як жити, за якими принципами, у що вірити. Великий педагог у своїх творах-мініатюрах, торкаючись найтонших струн  серця, вчить нас бути кращими, справжніми. Ознайомлення з його творами змінює, примушує задуматися над вічними істинами і жити за законами совісті.

 

Мета роботи

    Визначити, які морально-етичні проблеми порушує В.О.Сухомлинський у своїх творах для дітей, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»; на прикладі деяких казок пояснити важливість підняття цих проблем у наш час.

 

Завдання дослідження

•          вивчити, яке місце у педагогічній творчості В.О.Сухомлинського займала літературна діяльність;
•          ознайомитися із творами великого педагога, вміщеними у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»;
•          визначити, яких проблем виховання торкається В.О.Сухомлинський у літературних мініатюрах цієї збірки;
•          проаналізувати казки, у яких висловлені найактуальніші проблеми сьогодення.

 

Об’єкт дослідження

Казки, притчі, оповідання видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, зібрані у збірці «Казки Школи під Голубим Небом».

 

Предмет дослідження

    Проблематика творів В.О.Сухомлинського, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»,  упорядкованої О.Сухомлинською і виданої у 1991 році

 

Методи дослідження

     Вивчення й аналіз казок, притч, оповідань В.О.Сухомлинського, вміщених до збірки «Казки Школи під Голубим Небом».

     Ознайомлення з найвідомішими педагогічними працями вченого.

     Опрацювання критичних статей про теоретичну, літературно-педагогічну творчість і практичну діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970)

 

Гіпотеза

    Знайомство з творчою спадщиною Василя Олександровича Сухомлинського зароджує у дитячій душі високі моральні, гуманістичні почуття – розуміння краси рідної землі, любов до батьків, повагу до людей похилого віку, милосердя до немічних, нещасних, відповідальність за свої вчинки. Проблеми, висловлені ним у літературних мініатюрах, є актуальними і в наш час.

 

Практичне значення одержаних результатів

    Проблеми, яких торкається В.О.Сухомлинський у своїх творах-мініатюрах, вміщених до збірки, хвилювали і хвилюють людей різних поколінь. Вивчення літературної спадщини великого педагога допомагає дітям у вихованні гарних людських якостей: співчуття, відповідальності за вчинки, працьовитості, бачення красивого у буденному. А для дорослого ці казки – мірило, за яким вони звіряють своє життя. Результати даного дослідження можуть використовувати вчителі української мови та літератури для планування та проведення уроків позакласного читання за творами В.О.Сухомлинського, учні як матеріал для написання творів на морально-етичну тему, класні керівники для проведення бесід з етики та моралі поведінки. Ця збірка може стати настільною книгою для кожного, хто хоче жити за законами совісті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 ПЕДАГОГІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

 

 

 

Василь Олександрович Сухомлинський – ви­датний вітчизняний педагог, психолог, дослід­ник і публіцист, громадський діяч, праця і творчість якого набули світового визнання. Педагог-практик, сільський учитель, він будував свою  навчально-виховну  концепцію на повсяк­денній праці з учнями. Говорячи про школу, він насамперед ставив завдання формувати особистість людини, дати кожному свій шанс розкритися, мож­ливість використати весь природний та творчий  потенціал. Висока педагогічна культура, яку культивував Василь Олександрович, є запорукою успіху.

Проаналізувавши творчу спадщину В. О. Сухомлинського, я зрозуміла, що вчитель  надавав особливо великого значення в навчанні і  вихованні учнів молодшого шкільного віку оповіданням, творам–мініатюрам,  казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами вихо­вання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразного читання творів, оповідань чи казок,  їх інсценізації та  краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формуван­ня духовного світу дитини справляє художній твір, пісня, музика.

Я дізналася, що за своє життя В.Сухомлинський написав багато книг: близько  сорока монографій, біля 500 статей, які друкува­лися у різних виданнях. Творча спадщина Сухомлинського вразила мене своєю багатогранністю. Василь Олек­сандрович був не лише педагогом і вченим, учителем учителів, а й письменником. Його перу належить близько 1200 казок і творів-мініатюр, десятки віршів, багато оповідань і легенд. Працюючи директором школи, В.Сухомлинський дбав про розвиток творчих здібностей своїх ви­хованців. Я переконана, що це була людина з високою поетичною обдарованістю. І не лише тому, що він писав і друкував вірші. Усе, до чого торкалася його рука, його серце, світилося поезією. Павлиська школа була при ньому світлицею серця, світлицею розуму та мудрості поколінь.

Ознайомлення із життям та діяльністю В.О.Сухомлинського дає можливість прослідкувати той факт, що педагогічна праця включала роботу його як директора школи,  як учителя української мови і літератури, як учителя-вихователя шестирічних дітей,  а також як  педагога-вченого та письменника-літератора. Він дуже шанував час, як свій, так і тих, хто його оточував, оскільки в його завдання входило щодня, крім директорських та вчительських обов’язків, писати педагогічні та літературні твори.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і пова­ги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання “Хрестоматії моральних цінностей  людства” та “Хрестоматії з етики”. Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися ним та його колегами і слугували роз­витку у дітей людяності, доброти, гідності.

Центральною у літературно-педагогічній системі В.Сухомлинського, за моїми спостереженнями, є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисе­ртації за сукупністю робіт  під назвою “Проблеми виховання всебіч­но розвиненої особистості”, де  розкриває складники всебі­чного розвитку особистості учня у період його навчання.

 Головна мета – постійно відкривати в людині нове, вражатися новому, бачити людину в процесі його становлення – один з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці. Так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого – любов до дітей, глибока віра в можливість виховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені в ранньому дитинстві помилки. «Я глибоко переконаний, найбільш точним визначенням було б наступне: процес виховання виражається в єдності духовного життя вихователя і вихованців – в єдності їх ідеалів, прагнень, інтересів, думок, переживань», – пише Сухомлинський у своїй книзі «Серце віддаю дітям»[5, С.65].

При вивченні творчого спадку педагога я зрозуміла, що визначною особливістю діяльності та практики В.Сухомлинського є багатогранність, все­осяжність і відносна завершеність структурно-зміс­тових та функціональних параметрів. Це дає підстави розглядати твори-мініатюри, які створені  ним та учнями, як педагогічну систему, яка увібрала в себе найкращі надбання минулого й сучасного в поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі.

Уже в самому доборі  тематики художніх творів, яка включає духовний і передусім моральний світ особистості, виразно виявляється потужний заряд  літературної творчості педагога. Він глибоко розуміє, що розвиток та особистісне становлення дитини великою мірою зумовлюються ступенем її самоактивності, внутріш­німи прагненнями і уподобаннями. Це можна відчути, вдумуючись у поради, з якими він неодноразово звертається у своїх творах-мініатюрах, вони звучать як опосередковано, так і безпосередньо.

В одному зі звернень В.О.Сухомлинського читаємо: «Умій відчути поряд із собою людину, вмій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини»[1, С.223]. Отже, педагогічні казки В.О. Сухомлинського — дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, радіючи разом з ними кожному новому відкриттю.

Я вважаю, що казки В.О. Сухомлинського ніби опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між особистостями.

     Літературна діяльність Василя Олександровича надзвичайно мало вивчена дослідниками, однак  вона, на мою думку, заслуговує на визнання, оскільки  ті художні мініатюри, що він створив для дітей,  є незбагненним явищем, яке потрібно вивчати й знати кожному.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

 

    Збірка казок, притч, оповідань В.О.Сухомлинського «Казки Школи під Голубим Небом» була упорядкована донькою педагога  і видана у 1991 році видавництвом «Освіта». Вона вміщує 222 твори-мініатюри, зібрані у сім розділів: «Кмітливий скляр» (51 казка), «Моя мама пахне хлібом» (32 казки), «Пісня Великого Сірого Каменя» (30 казок), «Коли засинають зорі» (25 казок), «Скільки ж я ранків проспав» (32 казки), «Є ще одне найніжніше деревце» (27 казок), «Бо за морем – чужина» (25 казок). Поділ на розділи, на мою думку, не є тематичним, адже у творах кожного розділу піднімаються різноманітні морально-етичні проблеми, які переплітаються, кожного разу розкриваючи нові грані, торкаючись душі найтоншим і найніжнішим дотиком. Але кожен розділ має своє спрямування:

•          казки із першого розділу «Кмітливий скляр»  на основі пояснень явищ природи, розуміння краси рідного краю розкривають моральні вчинки людини стосовно природи і людини;
•          у другому розділі «Моя мама пахне хлібом» основу становлять твори про сімейне виховання;
•          третій розділ «Пісня Великого Сірого Каменя» присвячений вихованню почуття людяності, особливістю його є винесення проблеми казки або притчі у заголовок;
•          у четвертому розділі «Коли засинають зорі» зібрані твори, які на основі народної мудрості вчать пізнавати світ у всіх його проявах;
•          п’ятий розділ «Скільки ж я ранків проспав» присвячений  вихованню працелюбності і засудженню ледарства;
•          у казках шостого розділу «Є ще одне найніжніше деревце» основним спрямуванням є виховання відповідальності за свої вчинки;
•          у заголовок сьомого розділу «Бо за морем – чужина» винесено головну проблему – любові до рідної землі.

    Чому ж збірка має таку назву? Ось як говорить про це сам автор: «Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники… Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро. Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає.

     Це і є наша Школа під Голубим Небом. Діти приходять у світ казки. У ці прекрасні літні вечори ми стаємо поетами – складаємо казки. Все, що ми бачимо, здається нам у ці дивовижні години казкою.

     Школа під Голубим Небом – це джерело живої думки й слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними й сердечними, мудрими мислителями»[2, С.1].

Зазначимо, що тематика творів збірки торкається різноманітних сторін формування людини як особистості. Через оповідання, казки, притчі, легенди В.О.Сухомлинський визначає ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Проблеми, порушені автором, допомагають зрозуміти навколишній світ і себе в ньому, виховують найкращі людські почуття.:

роздуми над плином життя – «Куди ж воно поділося – учора й позавчора?», «Як же все це було без мене?»;

взаємодопомога – основа життя в колективі – «Сонце і Сонечко», «Дівчинка і Синичка», «Гроза у лісі»;

почуття совісті та сорому, нелюбов до хитрощів – «Петрик і Павлик», «Від верби до тополі, від тополі до верби», «Як Наталя у Лисиці хитринку купила»

Виховання  почуття патріотизму у дітей – «Бо за морем – чужина», «Деркач і Кріт», «Колиска», «Не забувай про джерело», «Ластівки прощаються з рідним краєм»;

справжня, дієва любов до матері – «Сьома дочка», «Прийшла мама», «Мамин кавун»;

повага до старших, виховання любові до стареньких – «Перестелимо постіль дідусеві», «Протоптали стежку», «Тихо, бабуся відпочиває», «Іменний обід», «Бабусин борщ», «Хай я буду вашою, бабусю»;

доброта серця та співчуття до всього живого – «Хай будуть і Соловей, і Жук»;

працьовитість та самостійність – «Висока гора до неба», «Коли засинають зорі», «Права й Ліва рука», «Бабуся і Петрик», «Велике відро», «Борщ із свіжою скибкою хліба», «Як Федько відчув у собі Людину»;

погані вчинки караються – «Як котові соромно стало», «Зрубали вербу»;

взаєморозуміння між дітьми у школі та колективі – «Мишкові купили велосипед»;

любов до природи, навколишньої дійсності, рослин, тварин; неповторність і цінність у природі кожної живої істоти – «Маківка і Джміль», «Який музика Цвіркун», «Та й поклала кладочку», «Краплинка роси», «Клен зітхнув», «А вона усміхається», «Шматок літа», «Святкове вбрання», «Дід Осінник»;

краса природи, вміння виділяти її ознаки на практиці, якості подібності і відмінності – «Кмітливий скляр», «Лисиччині ліхтарики», «Ніч та біла сорочка», «Осінні сни клена», «Пурпурова квітка»;

єдність людини і природи – «Дівчинка і Ромашка»;

збереження природи – «Дуб на дорозі», «Хлопчик і Дзвіночок Конвалії», «Чого синичка плаче», «Дуб під вікном», «Соромно перед соловейком»;

людина – творець прекрасного -  «Оля-чарівниця», «Сергійкова квітка»;

перемога добра над злом – «Пісню нікому не вбити!»;

суть дружніх стосунків, гуманістичні взаємовідносини, доброта – «Хризантема й Цибулина», «Лагідна рука», «Горбатенька дівчинка»;

важливість книг у житті – «Усі книжечки гарні», «Як Дівчинка Буквар образила»;

соціальна суть праці – «Не загубив, а знайщов», «Суперечка двох книг», «Чому дід Максим так рано встає», «Пекар і Кравець»;

щастя пізнання світу – «Які ж ви щасливі !», «Краса, Натхнення, Радість і Таємниця», «Що краще?»;

спонукання дитини до добрих вчинків, виховання кращих якостей – «Людина принесла життя», «Людина з Гарячим Серцем», «Велике відро», «Як хлопці мед поїли», «Скажи людині «Доброго дня!»», «Навіщо кажуть «Спасибі»», «Бо я – Людина», «До діда Федора по лопату», «Як Сергійко навчився жаліти»;

родинна педагогіка – «Народився братик», «Вороненя і Соловей», «Татусь – це не борода, а очі», «Мама послала», «Сива волосинка», «Кам'яне серце», «Материне поле», «Він зненавидів красу», «Найщасливіша людина на землі», «Блакитні журавлі», «Усі могили – людські»;

добрі вчинки роблять людину щасливою – «Який слід повинна залишити людина на землі», «Намисто з чотирма променями»;

 правила поведінки у школі, дружба – «Бабуся Мотря й Андрійко», «Цікава наука – арифметика!», «Лялька з відбитою ручкою», «Пісня Великого Сірого Каменя»;

виховання відповідальності за свою працю – «Легенда про Золоте Зернятко Істини», «Висока гора до неба»;

виховання відповідальності за свої вчинки – «Чому заплакав Петрик», «Сашків корабель», «Є ще одне найніжніше деревце», «Знайшов винного», «Яблунька і літо»;

засудження зарозумілості, пихатості – «Півень і сонце», «Як дівчинка побачила себе», «Біла пір'їнка»;

суть життя, для чого людина живе на землі – «Тополі в степу над шляхом», «Життя»;

значення книг – «Дві сторінки книги», «Сяюча Вершина й Кам'яниста Стежина»;

казка, яку потрібно закінчити – «Як здивувався Мурко», «Коли засинають зорі».

 

 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМАТИКА ЛІТЕРАТУРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТВОРІВ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

 

      Я вважаю, шо успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-пе­дагогічній діяльності В.О.Сухомлинського сприяло глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям та батькам брати в користування все цінне, створене на­родною педагогікою і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В.О.Сухо­млинський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів’я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчи­тельській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці «Серце віддаю дітям» він надає казці таку роль: « Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Па­тріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розу­му дитини могутній творчий дух трудового народу, його погля­ди на життя, ідеали, прагнення.»[5, С.134]

     Йдучи за цими принципам, В.О.Сухомлинський створював такі художні твори-мініатюри, які розкривають вічні проблеми людяності й несуть виховний потенціал протягом десятиліть.

    

  3.1.  Проблема любові до рідної землі у казках В.О.Сухомлинського

      Однією з найважливіших проблем виховання Василь Олександрович вважав проблему любові до рідної землі. У творах збірки вона виражається по-різному: це і краса рідної природи, і почуття гордості за мудрі вчинки простих людей, і щастя пізнання світу.

     У казці «Деркач і Кріт» [2,С.163]  порущується проблема виховання любові до своєї землі, до Батьківщини. Деркач щорічно прилітає з теплих країв, щоб вивести вдома своїх пташенят. У діалозі з Кротом, який запитує, чому Деркач не залишився на африканській землі, останній відповів коротко: тут його Батьківщина. Одне слово, а яке вагоме воно для Деркача, воно, як євшан-зілля, змушує щорічно повертатися у рідні краї, бо йому тут все миле: і запах трав, і голубінь неба, і  променисте сонце, і повноводні струмки, і рідне гніздечко. Без цього Деркач не мислить свого життя. Так і людина, де б не була, а подумки лине до рідної землі.

    У оповіданні «Дідова колиска»[2, С.170] педагог формує  поняття Батьківщини опосередковано, побутовим предметом - дитячою колискою, в якій колись колисали дідуся сучасного хлопчика. І від думки про єдність поколінь, через зберігання памяті про предків педагог-письменник проводить таке просте, але таке вагоме і водночас доступне для дитячої свідомості метафоричне узагальнення: «Наша сучасна колиска - це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. Із рідної хати починається для нас наша Батьківщина».

     Краса рідної природи показана В.Сухомлинським яскраво, багатогранно. У своїх казках він допомагає зрозуміти явища природи ( «Кмітливий скляр», «Лисиччині ліхтарики», «Гаряча квітка», «Сині оченята»); вчить бачити прекрасне в буденному («Метелик і квітка», «Дід Осінник», «Вранці на пасіці»). Бережливе ставлення  до природи, взаємозв’язки людини і природи знайдемо у казках „Камінь”, „Дуб під вікном”, ”Флейта і Вітер”, „Весняний вітер” та ін. Розуміння величі  природи В.О.Сухомлинський висловлює вустами хлопчика Сергійка в оповіданні «Які вони бідні…»[2, С.11]. Батько із сином приходять вдосвіта на поле, щоб послухати пісню жайворонка: «Небо на сході порожевіло. Небосхил щохвилини світлів, зорі згасали. Десь із далекої ниви піднялася сіра грудочка й понеслася у височінь. Ось вона спалахнула, ніби вогник серед блакиті, і тої ж миті Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хто натягнув срібну струну – й вогняна пташка, доторкаючись до неї крильцями, розсипає над степом небесну музику». Хлопчик щиро співчуває тим людям, що не знають цієї музики. У заголовок оповідання автор виносить проблему  нерозуміння величі того багатства, що маємо ми на рідній землі.

     Картини природи у літературних творах Василя Олександровича навчають нас бути уважними до кожної рослинки і тваринки, зберігати й примножувати багатства Батьківщини. І це питання є дуже актуальним у наш час прогресивних технологій, коли машини й механізми заглушують спів пташок, шепіт листя, звук дощових крапель, а збереження рідної природи часто залишається тільки пустопорожніми висловлюваннями наших можновладців.

 

  3.2. Проблема філософії життя у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»
      Відомо, що одним із найбільш значущих людських почуттів, яке робить людину особистістю, є совість. Непросто сформувати уявлення про це почуття, розуміння його сутності. Досягається це поступово, у результаті переживання різних морально-етичних ситуацій, у яких проявляється совість. Василь Олександрович засобами оповідання-казки «Як Наталя у Лисиці хитринку купила»[2, С.153] дає уявлення про совість у протиставленні з хитрощами, які між собою є несумісними.

      Цілу низку оповідань і казок В.О.Сухомлинський присвячує проблемі філософії життя, місцю кожного у цьому житті на землі. Письменник-педагог дитячими вустами ставить запитання, на які треба шукати відповідь разом з учителем, батьками, своїми ровесниками. Наприклад, дівчинці важко збагнути, як це могло бути, що її колись не було (оповідання «Як же все це було без мене?»[2, С.94]). Це питання актуальне і вічне в дитячому світі.

     Яскравим прикладом художнього розвязання філософської проблеми є оповідання «Хай будуть і Соловей, і Жук»[2, С.25]. Гордий, самозакоханий Соловей виявляє нетерпимість до Жука, який не співає, а гуде: «Перестань гудіти. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було». На це Жук, сповнений власної гідності, відповів зухвалому Солов'ю: «Ні, Солов'ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов'я». І дівчинка, якій за сюжетом казки довелося стати арбітром у суперечці між тваринами, також робить дитячий, але по-дорослому правильний висновок: «Хай будуть і Соловей, і Жук». Потім подумала і додала: «Як же можливо без Жука?»

     Такі ж проблеми ми  маємо уже не в дитячому, а в нашому дорослому житті. Це є стрижнева, дуже важлива проблема нашого суспільства, суспільства, яке тільки спирається на ноги у набутті справжнього демократичного обличчя, вигляду. Казки В.О.Сухомлинського вчать об’єктивно сприймати життя, уміти робити правильний вибір.

    

3.3. Пізнавальність казок В.О.Сухомлинського.

   Я побачила, як багато у Василя Олександровича пізнавальних казок. У них висловлені гуманістичні почуття любові до людей, прагнення бути потрібним, повна самовіддача в праці, житті. Саме ці риси і роблять людину добрішою, відвертішою й чеснішою. Про це казка «Горбатенька дівчинка»[2, С.107]. У ній автор піднімає проблему добра і зла. Адже тільки любов народжує любов, а горбатенька дівчинка поспівчувала дівчаткам-красуням, які не зрозуміли її любові до Мерехтливої Зірочки, що відповідала взаємністю.         
       Шанобливе ставлення до батька і матері віддзеркалено в багатьох творах-мініатюрах, наприклад, у таких, як «Для цього треба бути Людиною» [2,С.81] та «Казка про Гуску» [2, С.58]. У  першій казці розповідь про чоловіка, що доглядає  за могилою Батька. Бабка не може цього зрозуміти, питає – навіщо? Тоді чоловік відповів: «Для цього треба бути Людиною» Тут порушена проблема стосунків між дітьми і батьками, повага до старих і пам’ять про них, яку так важливо сформувати ще  у дитинстві. Любов материнська не знає меж, «Казка про Гуску» цьому яскраве підтвердження. Коли гусенят застає дощ і град, вони ховаються під материнське крило, а після грози – знову граються, і тільки найслабше гусеня спитало, чому у мами поранені крила. Любов матері до своїх дітей завжди безкорисна. Це ми бачимо і в казках  «Лисиця й Мишка»[2, С.44], «Мій жайворонок у віконце полетів»[2, С.47], «Сива волосинка»[2, С.53],   «Кому ж іти по дрова?»[2, С.142]

    Художні твори видатного педагога-письменника спонукають і дітей, і дорослих до роздумів, морально-етичного аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. У зверненні до дітей В.О.Сухомлинський писав: «Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину» [1, С.217]. Зміст та ідеї казок В.О.Сухомлинського наголошують, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати складні ситуації, які виникають у житті людей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися у життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б до найпростіших, але самостійних рішень, бо лише таким чином у неї може розвиватися «внутрішнє бачення» і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості.

    

    3.4. Працелюбність і духовність – виховна основа творів-мініатюр збірки.

Працелюбність і велика духовність – ось одна з ознак національної свідомості українців. В.О.Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим, довершеним інструментом, який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця і розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. Якщо у сім'ї дитина набуває досвіду особистісних демократичних взаємовідносин, то у майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті, ця людина буде жити у згоді з моральними цінностями.

      Так, у казці «Ледача подушка»[2, С.122] на прикладах повсякденного життя Василь Олександрович допомагає дитині подолати маленькі труднощі. Не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. «Увечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати, щоб хотілося вставати і йти у садочок». У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто «школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин». На питання Яринки дідусь любязно відповідає: «Це подушка у тебе ледача». «Знаю я таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача». Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається».Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращою.

     Моральні почуття і вчинки пробуджуються та вдосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки «Не загубив, а знайшов»[2, С.123] Василь Олександрович допомагає усвідомити особистісну й соціальну значимість праці як необхідного обовязку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: «Дав батько синові новий заступ і сказав:

- Йди, сину, в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто впоперек та скопай.

   Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився... Наприкінці робота пішла все краще і краще. Та коли син загнав заступ у землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламався. Прийшов син додому, сказав батькові, що зламав заступ.

- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

- Отже ти не згубив, а знайшов.

- Що ж я знайшов, батьку?

- Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка».

     Зміст казки, крім трудової активності, працьовитості як високої моральності, виховує також почуття совісті, обовязку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності.

     Процес формування почуття відповідальності у дітей розглядається В.О.Сухомлинським на основі внутрішніх властивостей дитини, її свідомих і добровільних вчинків, коли дії оцінюються особистою совістю, усвідомленням обовязку й відповідальності. У оповіданні «Вогник у вікні»[2, С.147] хлопчик Микола за велінням серця у лютий мороз серед ночі поспішає до школи, щоб врятувати рибок. Робити це його змушує власна совість, а найбільшою нагородою для нього стали слова учителя: «Ти став мужній, Миколо».

     

  3.5. Моральне виховання  у казках В.О.Сухомлинського.

    У морально-ціннісному вихованні найголовніше - формування духовної серцевини особистості: поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла. Людина повинна зрозуміти суть того, що зветься вимогами моралі, більше того, це повинно стати її духовною потребою, мірилом її вчинків.

    У художніх творах В.О.Сухомлинського міститься значний освітній і виховний потенціал. Проблематика  казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість їх полягає в тому, що повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Мене приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Читаючи, я емоційно сприймаю текст, у якому добро перемагає зло, переживаю горе, нещастя ображених. Твори В.О.Сухомлинського переконують читачів у тому, що необхідно допомогти людині висловити свої почуття, наснажитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують.

      Моральна, духовна ідея, розкрита перед розумом і серцем в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджує глибокі морально-естетичні почуття. «Почуття, - говорив В.О.Сухомлинський, - це духовна енергія того, що називається життям переконань, яке виявляється в яскравих, морально насичених вчинках»[7, С.294]. У своїх літературних творах він відображає ситуації, взаємовідносини, зіткнення, протиборство, які дивують, вражають величчю, красою моральної доблесті й одночасно пробуджують почуття нетерпимості до скверни, мерзенностей. Яскравим прикладом виховання відповідальності за свої вчинки є оповідання «Ліхтарник»[2, С.179]: «Серед зелених луків і густих лісів текла ріка. Повноводна, глибока, але тиха, спокійна. Багато віків несла вона свої чисті води. Жив на березі ріки старий ліхтарник. Увечері він сідав у човен, плив на середину ріки, запалював ліхтар. До світанку мерехтів вогник, показував шлях мандрівникам. Ласкаво хлюпались об берег хвилі – раділа ріка: люблять її люди і вона їм потрібна.

     Але ось людям знадобилось багато дощок для столів і стільців. Повирубували вони ліси вздовж берегів ріки. Здавалось також людям, що зелені луки – це нікому непотрібна розкіш. Негайно повсюди розорали луки, посіяли кукурудзу.

    Повисихали прохолодні джерела, задихнулась від спраги ріка й померла. Перетворилось річище в капустяне поле. Про річку нагадував тільки стовп, на якому ліхтарник кожного дня запалював ліхтар.

     Маленький Сергійко спитав одного разу:

•          Дідусю, для чого ви запалюєте ліхтар? Адже ріки давно немає.
•          Щоб люди краще бачили свою дурість.»

    Ця притча про відповідальність кожного за свої вчинки перед майбутнім. Вона, як ніколи, є актуальною сьогодні, коли так бездумно нищиться найкраще, створене поколіннями наших предків. Ми не задумуємося над тим, що втрачає наша нація через бездумність і недалекоглядність і наших керівників, і нас самих. Тому частіше треба звертатися до казок В.О.Сухомлинського, щоб нагадувати собі про відповідальність за все, що ти робиш у цьому світі.

 

      3.6. Сімейна педагогіка – основа морально-ціннісного виховання.

    Норми і правила моралі є критерієм для оцінки вчинків та дій людей із точки зору таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість, чесність і безчестя.

     У основу морально-ціннісного виховання особистості, на мою думку,  В.Сухомлинський поклав не ідеологію, а організовану і цілеспрямовану діяльність учителів і батьків, зорієнтовану на формування у школярів моральної свідомості, моральних почуттів, навичок і звичок поведінки. Завдяки моральному вихованню і через нього людина прилучається до загальнолюдських цінностей, засвоює правила і норми поведінки, відповідні звички. Завдання морально-ціннісного виховання - забезпечити перетворення знань про духовність, моральність, красу як систему ціннісних понять у духовно-ціннісні переконання. Важливе місце у цій системі належить художнім творам, які на прикладі звичайних життєвих ситуацій формують ці переконання.     Першорядного значення у становленні особистості Василь Олександрович надавав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим - залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом, правдою і справедливістю, любов'ю й шаною до людей.

     Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько й мати щиро, по-справжньому люблять один одного, люблять і поважають людей. Великий педагог відразу бачив дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано любили одне одного. У такої дитини мир і спокій на душі, стійке моральне здоровя, щиросердна віра в добро, віра в людську красу.

       Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім'я. Сім'я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у створенні й вихованні нової особистості, що відбувається насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал.

    Дуже важливим, соціально значущим почуттям є батьківська любов до дітей. Яке воно те почуття? Це залежить від емоційного спілкування в сімї, яке дитина сприймає ще в роки раннього дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Психологічний клімат сім'ї - це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину.  У оповіданні «Блакитні журавлі»[2, С.75] В.О.Сухомлинський яскраво, на рівні дитячого розуміння показує, як на сприйняття навколишнього світу впливають стосунки у сім'ї. Герої твору – Зоя і Дмитрик. Зоя радісна і весела, бо учора ввечері тато й мама довго сиділи біля її ліжка, розповідали казки, а на прощання поцілували й побажали гарних снів. «Зої й снилося ясне сонечко. А її однокласник Дмитрик вийшов із дому смутний і задумливий. Учора ввечері тато й мама сварилися. Мама плакала. Коли він заснув, побачив уві сні заплакані матусині очі». Дорогою до школи діти помічають у небі журавлів. Зоя бачить їх блакитними, а от Дмитрик – сірими. Тільки мудрий учитель зумів зрозуміти дітей, він підбадьорив хлопчика: «Не впадай у відчай, Дмитрику, прилетять і твої блакитні журавлі».

      Від атмосфери в сім'ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить, якою людиною виросте дитина, її позитивне або негативне самопочуття, характер стосунків з оточуючими її людьми. Сім'я - перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності є найглибшими, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. У багатьох творах із збірки «Казки Школи під Голубим Небом» Василь Олександрович порушує ці проблеми й демонструє їх розв'язання на прикладі життя звичайних українських сімей. Оповідання  «Подарунок бабусі»[2, С.73] – найкращий, на мою думку, тому приклад: «Увечері Олег, онук-першокласник, сказав бабусі: -Завтра у нас останній день занять. Найкращих учнів будуть нагороджувати книжками». Хлопчик не знав, чи отримає нагороду. Наступного дня бабуся з хвилюванням чекала онука із школи. Ось він відчиняє двері, кладе на стілець сумку. Очі хлопчика не випромінюють радісних вогників.  І тоді бабуся повела онука в сад. «Прийшли вони до густих хащів дикого винограду. Бабуся розсунула чагарник і показала гніздо. Олег побачив у гніздечку дивовижну пташку – вивільгу. Таким радісним свого онука бабуся ще ніколи не бачила».

     У комплекс засобів творення системи особистісних цінностей Василь Сухомлинський включає любов, красу, турботу і повагу, обовязок, працю, особистий приклад, істину, надію. Саме вони творять людське в людині, роблять людину людиною. Герой оповідання «Як Сергійко навчився жаліти» [2, С.77] зустрічає сліпу дівчинку. І тільки вночі, коли його розбудив шум за вікном, у шибки стукав дощ, а в хаті було темно, хлопчик зрозумів, що може відчувати сліпа дівчинка. «Тепер він уже не дивувався – його серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві?»

   Здатність розуміти душевний стан іншої людини є важливою основою доброго, гуманного спілкування. У книзі «Як виховати справжню людину» автор звертається до дітей: «Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... не будь байдужим.»[7, С.359].

    Головну мету сімейного виховання В.О.Сухомлинський вбачав у тому, щоб дати дитині щастя. Під цим розумілося, що батьки зобовязані зробити бажання дітей морально виправданими. У збірці творів-мініатюр є оповідання, які стосуються питань надмірної опіки батьками своїх дітей («Він зненавидів красу»[2,С.79], «Кам'яне серце»[2,С.73] ). Ті батьки, що не зуміли правильно виховати своїх дітей, відчувають на собі, як їхні діти стають моральними потворами.

     Василю Олександровичу належить створення морально-етичної концепції культури людських бажань, що пронизує всю його творчість. На противагу нинішній моралі потреб, яку насаджує телебачення, В.О.Сухомлинський пропагував високо етичні, моральні стосунки, які об'єднують чоловіка і дружину, дітей і батьків.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

    Отже, вивчивши, яке місце у педагогічній творчості В.О.Сухомлинського займала літературна діяльність, ознайомившись із творами великого педагога, вміщеними у збірці «Казки Школи під Голубим Небом», визначивши, яких проблем виховання торкається В.О.Сухомлинський у літературних мініатюрах цієї збірки, я зрозуміла, що знайомство з творчою спадщиною Василя Олександровича Сухомлинського зароджує у дитячій душі високі моральні, гуманістичні почуття – розуміння краси рідної землі, любов до батьків, повагу до людей похилого віку, милосердя до немічних, нещасних, відповідальність за свої вчинки. Проблеми, висловлені ним у літературних мініатюрах, є актуальними і в наш час.

      У збірці «Казки Школи під Голубим Небом» Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця. Великий педагог говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм; про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.

       Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди гарно почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав'язувати свою думку, залишаючи іншим свободу вибору.

    Ми завжди раді доброму, добру. Але часто, розкриваючи це поняття, ми зустрічаємося з ситуацією, коли немає що сказати, пояснити. Загальною формулою добра є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значуще для життя людини та суспільства. Добро є те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватися, досягати гармонії та досконалості, воно асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодіяльністю. Добро - це те, що є гарним, прекрасним та гідним будь-якої похвали.

     Основна ознака добра - безкорисливість. Це  здатність поступатися власними інтересами і амбіціями заради блага інших людей, воно позбавлене егоїстичності. Добро - якість, яка втілюється у практичному житті, в поведінці людей: не можна бути добрим у душі, а в поведінці, спілкуванні з іншими - жорстоким, грубим.

    Найвищий рівень добра там, де впроваджуються та удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, свобода, рівність, верховенство народної культури, краси у житті.

     Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Тому справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного благородства. Віддаючи турботу, увагу, любов, не потрібно боятися, що залишишся без нічого. Хто щедро робить добро - у відповідь отримує ще більше. Але розраховувати на це не можна, бо воно твориться без розрахунків, із потреби дарувати світові любов.

    Усі ці слова про життя і творчість Великого Педагога, людину, яка творила Добро і вчила інших це робити. «Людина, - стверджував В.О.Сухомлинський, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісно пилинкою, а для того, щоб лишити по собі слід вічний»[3, С.318]. І якби Василь Олександрович сторив тільки «Казки Школи під Голубим Небом», його імя залишилося б в памяті тих, хто доторкнувся разом із Педагогом до людської душі Сонячним Промінчиком Казки.

       Таким чином, зробивши власне дослідження, я визначила, які морально-етичні проблеми порушує В.О.Сухомлинський у своїх творах для дітей, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»; на прикладі деяких казок пояснила важливість підняття цих проблем у наш час. Педагогічно-літературна спадщина В.О.Сухомлинського багата і різноманітна. На мою думку, через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у близькому для серця читача викладі, він формує ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Твори видатного педагога допомагають комфортно входити у світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості.

      Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго захоплюватимуть читача музичністю  слова, мальовничістю образу, своїми простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1976.- Т.1.- С.207-400
2.  Сухомлинський В. Казки Школи під Голубим Небом: Казки, притчі, оповідання / Упоряд. О.В.Сухомлинська; Худож. М.В.Перевальська, - К.: Освіта, 1991. – 191 с.
3. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1977.- Т.3.- С.281-582
4. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1977.- Т.4.- С.5-390
5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5 т.-   К.: Рад.школа, 1977.- Т.3.- С.5-279
6. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1976.- Т.2.- С.417-654
7. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1976.- Т.2.- С.147-416