СИСТЕМА ОБРАЗІВ, СТВОРЕНИХ В.СУХОМЛИНСЬКИМ У ЗБІРЦІ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

СИСТЕМА ОБРАЗІВ, СТВОРЕНИХ В.СУХОМЛИНСЬКИМ

У ЗБІРЦІ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕЗИ

1. Літературно-педагогічні твори Василя Олександровича Сухомлинського – це яскравий, чарівний світ, який вчить бачити прекрасне у повсякденному, розрізняти Добро і Зло, виховує любов до рідної землі, до матері, повагу до людини як особистості, відповідальність за свої вчинки.
2. Мета роботи - визначити, які художні образи створює В.О.Сухомлинський у своїх творах для дітей, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»; на прикладі деяких образів пояснити важливість їх як виразників морально-етичних  проблем, важливих і у наш час.
3. Завдання роботи - визначити, яку систему образів використовує В.О.Сухомлинський у літературних мініатюрах цієї збірки
4. У творах-мініатюрах збірки «Казки Школи під Голубим Небом» В.О.Сухомлинський використовує образи-персонажі, персоніфіковані образи-персонажі, образи-пейзажі, образи-речі, образи-символи, образи-алегорію.
5. Кожний образ, створений уявою відомого вчителя, несе в собі заряд добра, справедливості, натхнення, вчить читачів бути працьовитими, любити рідну землю, оберігати природу, виховувати в собі почуття відповідальності за тих, хто поряд: рідних, близьких, друзів, за кожну рослинку і тваринку. Художні образи його творів допомагають зрозуміти навколишній світ і себе в ньому, виховують найкращі людські почуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                          4 

 

РОЗДІЛ 1  ПЕДАГОГІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО                                                                     7

Висновки до першого розділу                                                                                     10

 

РОЗДІЛ 2   ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ   НЕБОМ»                                                                                                      11

Висновки до другого розділу                                                                                       15

                                                                                             

РОЗДІЛ 3  СИСТЕМА ОБРАЗІВ, СТВОРЕНИХ В.СУХОМЛИНСЬКИМ

У ЗБІРЦІ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»                     16

                 3.1. Образи-персонажі творів В.Сухомлинського                                      18

                3.2. Персоніфіковані образи-персонажі творів В.Сухомлинського           20

                3.3. . Образи-пейзажі, створені В.Сухомлинським                                     20

                3.4. Образи-речі збірки «Казки Школи під Голубим Небом»                    21

                3.5. Алегоричні образи казкових персонажів збірки В.Сухомлинського 22

Висновки до третього розділу                                                                                      25

               

ВИСНОВКИ                                                                                                                   26

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                      30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми

    Літературно-педагогічні твори Василя Олександровича Сухомлинського – це яскравий, чарівний світ, який вчить бачити прекрасне у повсякденному, розрізняти Добро і Зло, виховує любов до рідної землі, до матері, повагу до людини як особистості, відповідальність за свої вчинки. Кожний образ, створений уявою відомого вчителя і зібраний у збірці «Казки Школи під Голубим Небом», несе в собі заряд добра, справедливості, натхнення, вчить читачів бути працьовитими, любити рідну землю, оберігати природу, виховувати в собі почуття відповідальності за тих, хто поряд: рідних, близьких, друзів, за кожну рослинку і тваринку. Ознайомлення з його творами змінює, примушує задуматися над вічними істинами і жити за законами совісті.

 

Мета роботи

    Визначити, які художні образи створює В.О.Сухомлинський у своїх творах для дітей, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»; на прикладі деяких образів пояснити важливість їх як виразників морально-етичних  проблем, важливих і у наш час.

 

Завдання дослідження

•                      вивчити, яке місце у педагогічній творчості В.О.Сухомлинського займала літературна  діяльність;

•                      ознайомитися із творами великого педагога, вміщеними у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»;
•                      визначити, яку систему образів використовує В.О.Сухомлинський у літературних мініатюрах цієї збірки;
•                      проаналізувати образи, за допомогою яких автор висловлює найактуальніші проблеми сьогодення.

 

 

Об’єкт дослідження

Казки, притчі, оповідання видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, зібрані у збірці «Казки Школи під Голубим Небом».

 

Предмет дослідження

    Система образів художніх творів В.О.Сухомлинського, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»,  упорядкованої О. Сухомлинською і виданої у 1991 році

 

Методи дослідження

     Вивчення й аналіз казок, притч, оповідань В.О.Сухомлинського, вміщених до збірки «Казки Школи під Голубим Небом».

     Ознайомлення з найвідомішими педагогічними працями вченого.

     Опрацювання критичних статей про теоретичну, літературно-педагогічну творчість і практичну діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970)

Опрацювання праць з теорії літератури.

 

Гіпотеза

    Знайомство з творчою спадщиною Василя Олександровича Сухомлинського зароджує у дитячій душі високі моральні, гуманістичні почуття – розуміння краси рідної землі, любов до батьків, повагу до людей похилого віку, милосердя до немічних, нещасних, відповідальність за свої вчинки. Образи, створені ним у літературних мініатюрах,  примушують задуматися над вічними істинами і жити за законами совісті.

 

Практичне значення одержаних результатів

    Художні образи, які створює В.О.Сухомлинський у своїх творах-мініатюрах, вміщених до збірки, формують у читачів найкращі людські якості: чесність, скромність, сердечність. Вивчення літературної спадщини великого педагога допомагає дітям у вихованні гарних людських якостей: співчуття, відповідальності за вчинки, працьовитості, бачення красивого у буденному. А для дорослого ці казки – мірило, за яким вони звіряють своє життя. Результати даного дослідження можуть використовувати вчителі української мови та літератури для планування та проведення уроків позакласного читання за творами В.О.Сухомлинського, учні як матеріал для написання творів на морально-етичну тему, класні керівники для проведення бесід з етики та моралі поведінки. Ця збірка може стати настільною книгою для кожного, хто хоче жити за законами совісті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 ПЕДАГОГІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

 

 

 

Василь Олександрович Сухомлинський – видатний вітчизняний педагог, психолог, дослідник і публіцист, громадський діяч, праця і творчість якого набули світового визнання. Педагог-практик, сільський учитель, він будував свою  навчально-виховну  концепцію на повсякденній праці з учнями. Говорячи про школу, він насамперед ставив завдання формувати особистість людини, дати кожному свій шанс розкритися, можливість використати весь природний та творчий  потенціал. Висока педагогічна культура, яку культивував Василь Олександрович, є запорукою успіху.

Проаналізувавши творчу спадщину В. О. Сухомлинського, я зрозуміла, що вчитель  надавав особливо великого значення в навчанні і  вихованні учнів молодшого шкільного віку оповіданням, творам–мініатюрам,  казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, образів, доступних дітям за змістом і формою, виразного читання творів, оповідань чи казок,  їх інсценізації та  краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє художній твір, пісня, музика.

Я дізналася, що за своє життя В.Сухомлинський написав багато книг: близько  сорока монографій, біля 500 статей, які друкувалися у різних виданнях. Творча спадщина Сухомлинського вразила мене своєю багатогранністю. Василь Олександрович був не лише педагогом і вченим, учителем учителів, а й письменником. Його перу належить близько 1200 казок і творів-мініатюр, десятки віршів, багато оповідань і легенд. Працюючи директором школи, В.Сухомлинський дбав про розвиток творчих здібностей своїх вихованців. Я переконана, що це була людина з високою поетичною обдарованістю. І не лише тому, що він писав і друкував вірші. Усе, до чого торкалася його рука, його серце, світилося поезією. Павлиська школа була при ньому світлицею серця, світлицею розуму та мудрості поколінь.

Ознайомлення із життям та діяльністю В.О.Сухомлинського дає можливість прослідкувати той факт, що педагогічна праця включала роботу його як директора школи,  як учителя української мови і літератури, як учителя-вихователя шестирічних дітей,  а також як  педагога-вченого та письменника-літератора. Він дуже шанував час, як свій, так і тих, хто його оточував, в його завдання входило щодня, крім директорських та вчительських обов’язків, писати педагогічні та літературні твори.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання “Хрестоматії моральних цінностей  людства” та “Хрестоматії з етики”. Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися ним та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.

Центральною у літературно-педагогічній системі В.Сухомлинського, за моїми спостереженнями, є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт  під назвою “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, де  розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання.

 Головна мета – постійно відкривати в людині нове, вражатися новому, бачити людину в процесі його становлення – один з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці. Так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого – любов до дітей, глибока віра в можливість виховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені в ранньому дитинстві помилки. «Я глибоко переконаний, найбільш точним визначенням було б наступне: процес виховання виражається в єдності духовного життя вихователя і вихованців – в єдності їх ідеалів, прагнень, інтересів, думок, переживань», – пише Сухомлинський у своїй книзі «Серце віддаю дітям»[5, с.65].

При вивченні творчого спадку педагога я зрозуміла, що визначною особливістю діяльності та практики В.Сухомлинського є багатогранність, всеосяжність і відносна завершеність структурно-змістових та функціональних параметрів. Це дає підстави розглядати твори-мініатюри, які створені  ним та учнями, як педагогічну систему, яка увібрала в себе найкращі надбання минулого й сучасного в поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі.

Уже в самому доборі  тематики художніх творів, яка включає духовний і передусім моральний світ особистості, виразно виявляється потужний заряд  літературної творчості педагога. Він глибоко розуміє, що розвиток та особистісне становлення дитини великою мірою зумовлюються ступенем її самоактивності, внутрішніми прагненнями і уподобаннями. Це можна відчути, вдумуючись у поради, з якими він неодноразово звертається у своїх творах-мініатюрах, вони звучать як опосередковано, так і безпосередньо.

В одному зі звернень В.О.Сухомлинського читаємо: «Умій відчути поряд із собою людину, вмій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини [1, с.223]». Отже, педагогічні казки В.О.Сухомлинського — дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, радіючи разом з ними кожному новому відкриттю.

Я вважаю, що казки В.О. Сухомлинського ніби опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між особистостями.

     Літературна діяльність Василя Олександровича надзвичайно мало вивчена дослідниками, однак  вона, на мою думку, заслуговує на визнання, оскільки  ті художні мініатюри, що він створив для дітей,  є незбагненним явищем, яке потрібно вивчати й знати кожному.

 

 

Висновки до першого розділу

 

Василь Олександрович Сухомлинський – видатний вітчизняний педагог, психолог, дослідник і публіцист, громадський діяч, праця і творчість якого набули світового визнання. Він  надавав особливо великого значення в навчанні і  вихованні учнів молодшого шкільного віку оповіданням, творам–мініатюрам,  казці, музиці, живопису, дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, образів, доступних дітям за змістом і формою, виразного читання творів, оповідань чи казок,  їх інсценізації та  краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє художній твір, пісня, музика.

За своє життя В.Сухомлинський написав багато книг: близько  сорока монографій, біля 500 статей, які друкувалися у різних виданнях. Творча спадщина Сухомлинського вражає своєю багатогранністю. Василь Олександрович був не лише педагогом і вченим, учителем учителів, а й письменником. Його перу належить близько 1200 казок і творів-мініатюр, десятки віршів, багато оповідань і легенд. Центральною у літературно-педагогічній системі В.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Головна мета – постійно відкривати в людині нове, вражатися новому, бачити людину в процесі його становлення – один з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці. Так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого – любов до дітей, глибока віра в можливість виховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені в ранньому дитинстві помилки. «Я глибоко переконаний, найбільш точним визначенням було б наступне: процес виховання виражається в єдності духовного життя вихователя і вихованців – в єдності їх ідеалів, прагнень, інтересів, думок, переживань», – пише Сухомлинський у своїй книзі «Серце віддаю дітям»[5, с.65].

 

 

РОЗДІЛ 2

 ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗБІРКИ «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

   

Збірка казок, притч, оповідань В.О.Сухомлинського «Казки Школи під Голубим Небом» була упорядкована донькою педагога  і видана у 1991 році видавництвом «Освіта». Вона вміщує 222 твори-мініатюри, зібрані у сім розділів: «Кмітливий скляр» (51 казка), «Моя мама пахне хлібом» (32 казки), «Пісня Великого Сірого Каменя» (30 казок), «Коли засинають зорі» (25 казок), «Скільки ж я ранків проспав» (32 казки), «Є ще одне найніжніше деревце» (27 казок), «Бо за морем – чужина» (25 казок). Поділ на розділи, на мою думку, не є тематичним, адже у творах кожного розділу створено такі художні образи, за допомогою яких піднімаються різноманітні морально-етичні проблеми, вони переплітаються, кожного разу розкриваючи нові грані, торкаючись душі найтоншим і найніжнішим дотиком. Але кожен розділ має своє спрямування:

•                      казки із першого розділу «Кмітливий скляр»  на основі персоніфікованих образів явищ природи розкривають моральні вчинки людини стосовно природи і людини;
•                      у другому розділі «Моя мама пахне хлібом» основу становлять твори про сімейне виховання, головними героями є звичайні люди: батьки й діти, вчителі та учні;
•                      третій розділ «Пісня Великого Сірого Каменя» присвячений вихованню почуття людяності, особливістю його є винесення проблеми казки або притчі у заголовок, багато творів цього розділу містять образи-символи;
•                      у четвертому розділі «Коли засинають зорі» зібрані твори, які на основі народної мудрості вчать пізнавати світ у всіх його проявах, основне навантаження у розкритті задуму автора несуть допоміжні образи-речі, образи-явища, метафоричні образи;
•                      п’ятий розділ «Скільки ж я ранків проспав» присвячений  вихованню працелюбності і засудженню ледарства, типові образи людей поєднуються з алегоричними та метафоричними образами-символами персонілізації понять, явищ;
•                      у казках шостого розділу «Є ще одне найніжніше деревце» за допомогою образів людей та персоніфікованих образів тварин виховується відповідальність за свої вчинки;
•                      у заголовок сьомого розділу «Бо за морем – чужина» винесено головну проблему – любові до рідної землі, образи людей, образи-речі, образи-явища допомагають утвердити незаперечну істину: рідна земля — найдорожче у людини, її треба цінувати й берегти.

    Чому ж збірка має таку назву? Ось як говорить про це сам автор: «Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники… Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро. Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає.

     Це і є наша Школа під Голубим Небом. Діти приходять у світ казки. У ці прекрасні літні вечори ми стаємо поетами – складаємо казки. Все, що ми бачимо, здається нам у ці дивовижні години казкою.

     Школа під Голубим Небом – це джерело живої думки й слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними й сердечними, мудрими мислителями[2, с.1]».

Я помітила, що тематика творів збірки торкається різноманітних сторін формування людини як особистості. Через оповідання, казки, притчі, легенди В.О.Сухомлинський визначає ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Кожний образ, створений уявою відомого вчителя, несе в собі заряд добра, справедливості, натхнення, вчить читачів бути працьовитими, любити рідну землю, оберігати природу, виховувати в собі почуття відповідальності за тих, хто поряд: рідних, близьких, друзів, за кожну рослинку і тваринку. Художні образи його творів допомагають зрозуміти навколишній світ і себе в ньому, виховують найкращі людські почуття:

роздуми над плином життя – «Куди ж воно поділося – учора й позавчора?», «Як же все це було без мене?»;

взаємодопомога – основа життя в колективі – «Сонце і Сонечко», «Дівчинка і Синичка», «Гроза у лісі»;

почуття совісті та сорому, нелюбов до хитрощів – «Петрик і Павлик», «Від верби до тополі, від тополі до верби», «Як Наталя у Лисиці хитринку купила»;

виховання  почуття патріотизму у дітей – «Бо за морем – чужина», «Деркач і Кріт», «Колиска», «Не забувай про джерело», «Ластівки прощаються з рідним краєм»;

справжня, дієва любов до матері – «Сьома дочка», «Прийшла мама», «Мамин кавун»;

повага до старших, виховання любові до стареньких – «Перестелимо постіль дідусеві», «Протоптали стежку», «Тихо, бабуся відпочиває», «Іменний обід», «Бабусин борщ», «Хай я буду вашою, бабусю»;

доброта серця та співчуття до всього живого – «Хай будуть і Соловей, і Жук»;

працьовитість та самостійність – «Висока гора до неба», «Коли засинають зорі», «Права й Ліва рука», «Бабуся і Петрик», «Велике відро», «Борщ із свіжою скибкою хліба», «Як Федько відчув у собі Людину»;

погані вчинки караються – «Як котові соромно стало», «Зрубали вербу»;

взаєморозуміння між дітьми у школі та колективі – «Мишкові купили велосипед»;

любов до природи, навколишньої дійсності, рослин, тварин; неповторність і цінність у природі кожної живої істоти – «Маківка і Джміль», «Який музика Цвіркун», «Та й поклала кладочку», «Краплинка роси», «Клен зітхнув», «А вона усміхається», «Шматок літа», «Святкове вбрання», «Дід Осінник»;

краса природи, вміння виділяти її ознаки на практиці, якості подібності і відмінності – «Кмітливий скляр», «Лисиччині ліхтарики», «Ніч та біла сорочка», «Осінні сни клена», «Пурпурова квітка»;

єдність людини і природи – «Дівчинка і Ромашка»;

збереження природи – «Дуб на дорозі», «Хлопчик і Дзвіночок Конвалії», «Чого синичка плаче», «Дуб під вікном», «Соромно перед соловейком»;

людина – творець прекрасного -  «Оля-чарівниця», «Сергійкова квітка»;

перемога добра над злом – «Пісню нікому не вбити!»;

суть дружніх стосунків, гуманістичні взаємовідносини, доброта – «Хризантема й Цибулина», «Лагідна рука», «Горбатенька дівчинка»;

важливість книг у житті – «Усі книжечки гарні», «Як Дівчинка Буквар образила»;

соціальна суть праці – «Не загубив, а знайщов», «Суперечка двох книг», «Чому дід Максим так рано встає», «Пекар і Кравець»;

щастя пізнання світу – «Які ж ви щасливі !», «Краса, Натхнення, Радість і Таємниця», «Що краще?»;

спонукання дитини до добрих вчинків, виховання кращих якостей – «Людина принесла життя», «Людина з Гарячим Серцем», «Велике відро», «Як хлопці мед поїли», «Скажи людині «Доброго дня!»», «Навіщо кажуть «Спасибі»», «Бо я – Людина», «До діда Федора по лопату», «Як Сергійко навчився жаліти»;

родинна педагогіка – «Народився братик», «Вороненя і Соловей», «Татусь – це не борода, а очі», «Мама послала», «Сива волосинка», «Кам'яне серце», «Материне поле», «Він зненавидів красу», «Найщасливіша людина на землі», «Блакитні журавлі», «Усі могили – людські»;

добрі вчинки роблять людину щасливою – «Який слід повинна залишити людина на землі», «Намисто з чотирма променями»;

 правила поведінки у школі, дружба – «Бабуся Мотря й Андрійко», «Цікава наука – арифметика!», «Лялька з відбитою ручкою», «Пісня Великого Сірого Каменя»;

виховання відповідальності за свою працю – «Легенда про Золоте Зернятко Істини», «Висока гора до неба»;

виховання відповідальності за свої вчинки – «Чому заплакав Петрик», «Сашків корабель», «Є ще одне найніжніше деревце», «Знайшов винного», «Яблунька і літо»;

засудження зарозумілості, пихатості – «Півень і сонце», «Як дівчинка побачила себе», «Біла пір'їнка»;

суть життя, для чого людина живе на землі – «Тополі в степу над шляхом», «Життя»;

значення книг – «Дві сторінки книги», «Сяюча Вершина й Кам'яниста Стежина»;

казка, яку потрібно закінчити – «Як здивувався Мурко», «Коли засинають зорі».

 

Висновки до другого розділу

 

        Збірка казок, притч, оповідань В.О.Сухомлинського «Казки Школи під Голубим Небом» була упорядкована донькою педагога  і видана у 1991 році видавництвом «Освіта». Вона вміщує 222 твори-мініатюри, зібрані у сім розділів: «Кмітливий скляр» (51 казка), «Моя мама пахне хлібом» (32 казки), «Пісня Великого Сірого Каменя» (30 казок), «Коли засинають зорі» (25 казок), «Скільки ж я ранків проспав» (32 казки), «Є ще одне найніжніше деревце» (27 казок), «Бо за морем – чужина» (25 казок). Поділ на розділи, на мою думку, не є тематичним, адже у творах кожного розділу створено такі художні образи, за допомогою яких піднімаються різноманітні морально-етичні проблеми, вони переплітаються, кожного разу розкриваючи нові грані, торкаючись душі найтоншим і найніжнішим дотиком. Кожен розділ має своє спрямування.

         Тематика творів збірки торкається різноманітних сторін формування людини як особистості. Через оповідання, казки, притчі, легенди В.О.Сухомлинський визначає ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Кожний образ, створений уявою відомого вчителя, несе в собі заряд добра, справедливості, натхнення, вчить читачів бути працьовитими, любити рідну землю, оберігати природу, виховувати в собі почуття відповідальності за тих, хто поряд: рідних, близьких, друзів, за кожну рослинку і тваринку. Художні образи його творів допомагають зрозуміти навколишній світ і себе в ньому, виховують найкращі людські почуття.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

СИСТЕМА ОБРАЗІВ, СТВОРЕНИХ В.СУХОМЛИНСЬКИМ У ЗБІРЦІ

 «КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ»

 

 

В.О.Сухомлинський писав: «Дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картинки, тим глибше осмислює вона закономірність природи. Клітини дитячого мозку настільки ніжні, наскільки чутливо реагують на об’єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об’єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний реальний образ, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки).

Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалась з наочного образу на „ обробку " інформації про цей             образ[4, с.296]».

      Я вважаю, що успіху у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності В.О.Сухомлинського сприяло глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям та батькам брати в користування все цінне, створене народною педагогікою і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В.О.Сухомлинський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів’я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній учительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці «Серце віддаю дітям» він надає казці таку роль: « Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення[5, с.134]». Йдучи за цими принципам, В.О.Сухомлинський створював такі художні образи, які розкривають вічні проблеми людяності й несуть виховний потенціал протягом десятиліть.

За визначенням літературознавців, художній образ - це узагальнена і разом з тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця.

Мета образу - передати загальне через одиничне, не наслідуючи дійсність, а відтворюючи її.

За об'єктом змалювання художні образи класифікують як образи-персонажі, образи-пейзажі (картина літнього поля в новелі "Intermezzo"), образи-речі (мотовило у повісті "Кайдашева сім'я"), образи-емоції (Моя втома у новелі "Intermezzo"), образи-поняття (ганьба, честь...), образи-події (розгортання конфліктів у творі), образ-інтер'єр, образ-символ (Україна, доля у творах               Т. Шевченка), образ-алегорію.

Твори, зібрані у збірці В.Сухомлинського «Казки Школи піл Голубим Небом» - це за обсягом малі жанрові форми, які містять невелику кількість героїв. Художній образ казок, притч і оповідань несе головне смислове навантаження і втілює головний задум автора — виховувати у  читача кращі людські риси, дати поштовх до аналізу власних вчинків і до зміни ставлення до оточуючих та навколишнього середовища.

 

 

 

 

 

1. .  Образи-персонажі творів В.Сухомлинського

 

   В.Сухомлинський створював свої казки для дітей і разом з дітьми, тому в центрі художнього зображення стоять дитячі образи. Це дівчатка й хлопчики, в діях і вчинках яких я помітила звичайні людські риси. Персонаж казки “Прийшла мама”[2, с.39] дівчинка Зоя боїться завірюхи, тому що відчуває себе одинокою, незахищеною, і тільки з приходом мами заспокоюється. Близнята Оля й Ніна          (“Яблуко в осінньому саду”[2, с.51]) не можуть поділити яблуко, яке знаходять у саду, але не конфліктують, а приймають мудре рішення — віддати його мамі. Маленька Марійка (“Хай я буду вашою, бабусю...”[2, с.57]) розуміє, як важко бути самотнім, тому часто відвідує стареньку й немічну бабусю-сусідку. Школярі Зоя й Дмитрик (“Блакитні журавлі”[2, с.75]), відчуваючи настрій батьків, по-різному зображують журавлів: дівчинка — блакитним кольором, бо вона щаслива, хлопчик — сірим, бо засмучений становищем у сім'ї . Сергійку із оповідання “Як Сергійко навчився жаліти”[2, с.77]   шум вітру, ніч, дощ допомогли зрозуміти сліпу дівчинку. Андрійко (“Бабуся Мотря й Андрійко”[2, с.98]) - звичайний хлопчик, який не дуже старанний у навчанні, але має добре серце, тому інколи пропускає уроки, щоб допомогти старенькій бабусі. Ледачкуватий Петро навчився читати завдяки хитрощам його сестрички Марійки (“Петро і Марійка”[2, с.135]).

     Яскраво зображує автор дитячі образи-персонажі у вчинках стосовно рідної природи. Мужній хлопчик Миколка (“Вогник у вікні”[2, с.147]) серед ночі по морозу йде до школи, щоб врятувати від загибелі рибок у акваріумі. Оля із оповідання “Оля-чарівниця” [2, с.22] створила в теплиці справжнє диво — зустріч осені з весною, бо посаджені нею хризантема й бузок зацвіли одночасно. Мудра дівчинка вирішує, що кожна рослинка й тваринка в природі неповторна, тому повинні бути і Соловей, і Жук (“Хай будуть і Соловей, і Жук”[2, с.25]). Дмитрик — відповідальний, роботящий хлопчик, він посадив свої дубки і весь час їх доглядав, а його товариш Сергійко — ледар, який не задумується про наслідки своїх вчинків (“П'ять дубів”[2, с.120]).

        В. Сухомлинський створює у збірці “Казки Школи під Голубим Небом”  і образи дорослих, що своїми вчинками спонукають дітей до виховання кращих моральних якостей. Так, перший розділ розпочинається оповіданням “Дивний Мисливець”[2, с.7], головний герой якого дід Максим не полює , а підгодовує звірів узимку. Бабуся, розуміючи стан засмученого внука, робить йому подарунок — показує гніздо пташки, цим повертаючи дитині радість від життя (“Подарунок бабусі”[2, с.73]). Мудрий батько із казки “Скажи людині: “Доброго дня!”[2, с.165]  вчить дитину бажати людям добра, а батько і сусід дід Федір навчають хлопчика бути чемним (“До діда Федора по лопату”[2, с.172]). Персонаж казки “Дідусь і Смерть”[2, с.75]  робить добро навіть перед смертю, він турбується про інших, а не про себе, тому смерть відступає.

     Багато творів містять образи мудрих батьків-вихователів, які своїми вчинками, справами, словами допомагають сформувати у дітей кращі людські риси. Та автор створює також і негативні персонажі дорослих, щоб застерегти від наслідків необдуманого виховання.  Яскравим прикладом цього є оповідання “Петрик і Павлик”[2, с.177], головним образом якого є образ матері, що не навчила сина поваги до людей, тому не отримала її на старість ні від сина, ні від онука. У казці “Кам'яне серце”[2, с.72]  мати затуляла сина від життя надмірною опікою, і тому він виріс байдужою, черствою до чужого горя людиною. А герой оповідання “Народження егоїста”[2, с.58]  Андрійко ще першокласник, та він уже егоїст, бо його так виховують рідні: мама, тато, дідусі й бабусі.

    Змальовує автор у своїх творах і образи вчителів. Передусім, це мудрі наставники, які вчать своїх вихованців відповідальності за свої вчинки, а також розкривають перед учнями красу й неповторність рідної землі (“Які ви щасливі!”, Горбатенька дівчинка”, “Чому голуби до Олега прилетіли?”, Велике відро” та ін.). Мене зацікавили образи вчителів Степана Андрійовича та Андрія Степановича із оповідання “Цікава наука — арифметика”[2, с.104]. В Сухомлинський через сприйняття дитини показує різні підходи вихователів до своїх обов'язків, тому й виникає позитивне й негативне ставлення до шкільних предметів.

    Отже, на мою думку, образи-персонажі творів збірки “Казки Школи під Голубим Небом” мають велике виховне значення, вони допомагають дітям сформувати кращі моральні якості, а дорослим задуматися над своїми вчинками.

 

2. .  Персоніфіковані образи-персонажі творів В.Сухомлинського

 

      У казках, оповіданнях, притчах збірки дійовими особами виступають не тільки реальні люди. Я побачила багато образів природи, що наділені рисами живих осіб, ці герої також виховують читачів, допомагають бачити життя у яскравих тонах.

   Найбільше персоніфікованих образів тварин, рослин, явищ природи я зустріла в першому розділі збірки, що має назву “Кмітливий скляр”[2, с.7-36]. Це кіт і курча, Маківка і Джміль, Цвіркун, лисичка, Мурашка, Соняшник, Краплина роси, Сонечко, Дощ, Метелик І Квітка, Клен, Весняний Вітер, Весна, зайчик і місяць, дятел і білка, Сонце і Сонечко, Пурпурова квітка, Верба, Жайворонок, Горобина, Соловей і Жук, Дуб, бабуся Морозиха, Сонячний Промінь, Країна Зелених Луків, тополя, Хризантема й Цибулина, Дзвіночок Конвалії, макове зернятко, співуча пір'їнка. Ці образи мають естетичне й виховне значення, вони несуть ідею нескореності, несхитності, взаємодопомоги, розуму й важливості виважених вчинків, подають красу природи ніби із середини, стверджують думку, що все в природі створене недаремно, все гармонійно поєднане.

     Інколи В.Сухомлинський подає персоніфікований образ Людини, він не показує людину як особистість, а створює узагальнений персонаж. Так, у казці “Для цього треба бути Людиною”[2, с.80]  є два персоніфіковані образи — Людини і Бабки, на прикладі яких автор учить людяності. У оповіданні “Який слід повинна залишити людина на Землі?”[2, с.86]  персоніфікований образ Чоловіка дає читачам розуміння важливості робити корисні справи, щоб після себе залишити слід на землі. У деяких творах подані образи Працьовитого і Ледачого (“Висока гора до неба”, “Борщ із свіжою скибкою хліба”), називаючи персонажі, мудрий учитель уже підкреслює значення цих чеснот у житті людини.

 

3.3.  Образи-пейзажі, створені В.Сухомлинським

 

     В. Сухомлинський — майстер пейзажу, картини природи, зображені ним, дають читачеві можливість побачити, відчути красу рідної землі. Образ-пейзаж чорної хмари, з якої пішов сніг (“Гаряча квітка”[2, с.12]) дає змогу відчути почуття гордості за нескореність квітки троянди. Змальовуючи сон клена, що відпочиває взимку (“Осінні сни клена”[2, с.14]), ми переносимося в зачарований світ живої природи. У казці “Сині оченята”[2, с.14]  персоніфікований образ Проліска підсилюється образом-пейзажем перших весняних днів. Змалюванню приходу весни присвячена й казка “Клен зітхнув”[2, с.17], у якій автор через образи Клена, Весняного Вітру, Весни дає узагальнений образ-пейзаж весняного лісу. Осіння пора року створена у казці “А вона усміхається”[2, с.19]: алегоричний образ заморозку, що не торкнувся ромашки, підсилюється образом осіннього ранку. Персоніфікований образ Діда Осінника[2, с.24]  в однойменній казці є частиною образу-пейзажу Осені, що ходить лісом.

 

 

3.4.  Образи-речі збірки «Казки Школи під Голубим Небом»

 

Зазвичай, образи-речі в художньому творі виконують допоміжну роль у розкритті задуму автора, вони підкреслюють, доповнюють центральний образ. Цікаві засоби змалювання предметів використовує В.Сухомлинський у своїх творах-мініатюрах, що ввійшли до даної збірки, інколи вони виконують роль речі-символу. Шкільний дзвоник звучить дуже сумно на похороні шкільного сторожа («Похорон бабусі Марії»[2, с.76]), більше сорока років бабуся Марія скликала цим дзвінком учнів до класів, весело лунав він у її руках, коли сповіщав про перерву, а от тепер він ніби плаче разом зі всією шкільною сім'єю. Цей образ-річ є ніби символом людської вдячності, поваги до людини за її багаторічну відданість своїй роботі.               

Казка «Намисто з чотирма променями»[2, с.83] має також образ-річ – чарівне намисто, за допомогою якого хвора Дівчинка може ощасливити чотирьох людей. Про всіх рідних подумала вона, а от про себе забула, бо дуже любила і турбувалася і про маму, і про тата, й про бабусю та дідуся -  і стала найщасливішою. Казковий образ чарівного намиста допомагає виховувати почуття відповідальності, любові до рідних, співчуття й самовіддачі, тільки думаючи про інших, отримаєш любов і повагу.

Цікавим є персоніфікований образ книги, а саме Титульної  й Останньої Сторінки («Дві сторінки книги»[2, с.93]). Яскрава Титульна Сторінка хизується своєю красою, почула ці похваляння Остання й порадила запитати думку людей, що хорошого в цій книзі. Але книга виявилася пустою, і люди перестали брати її в руки. Висновок, який озвучив автор, є яскравим прикладом ставлення до змісту, а не до зовнішнього вигляду: «Хай нікого не обдурює красива Титульна Сторінка».

Для розкриття людських характерів В.Сухомлинський використовує різноманітні образи-речі: люстерко, яке допомогло дівчинці Соні побачити свої вчинки ніби зі сторони («Як дівчинка побачила себе»); склянка з молоком («Велика склянка») є мірилом вихованості молодших школярів; пляшка води («По одному ковтку – найслабшим») виховує в дітей терпіння й почуття відповідальності за слабших; образ білої пір'їнки з однойменної казки є символом незвичайного; синій олівець і залізний лев із оповідання «Синій олівець» є символами краси і мрії та приземленості у житті людини.

 

   3.5.   Алегоричні образи казкових персонажів збірки В.Сухомлинського

 

Алегорія — це інакомовлення; наділення тварин, птахів, рослин, предметів рисами характеру людини.  Проте таке визначення алегорії вузьке. У ширшому розумінні алегорія — це спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями.

Використовує алегоричні образи й В.Сухомлинський. У п’ятому розділі «Скільки ж я ранків проспав»  у притчі «Ремісник і Різець» [2, с.116] подано образ Різця як символу творчості, натхнення. Виховне навантаження несуть слова, вкладені у його уста: «Я просто шматочок криці. Я стаю Різцем, коли мене бере в руки Майстер. А коли торкається Ремісник – я не Різець, а просто ножик».

Важливе виховне значення має притча «Людина з Гарячим Серцем»[с.121]. Автор, створюючи головні образи, намагається змусити читача поставити себе на місце героїв – Людини з Гарячим Серцем та Людини з Холодним Серцем, того, хто своєю наполегливою працею змінює світ на краще, хто бачить красу в буденному, і байдужої особи, що «…доторкнулася пальцем до чарівної квітки й промовила: «Так, міцний камінець…». Три крапки в кінці притчі не можуть залишити байдужим нікого, це місце морального вибору особистості.

Моральні почуття і вчинки пробуджуються та вдосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки «Не загубив, а знайшов»[2, с.123] Василь Олександрович допомагає усвідомити особистісну й соціальну значимість праці як необхідного обов'язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: «Дав батько синові новий заступ і сказав:

- Йди, сину, в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто впоперек та скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився... Наприкінці робота пішла все краще і краще. Та коли син загнав заступ у землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламався. Прийшов син додому, сказав батькові, що зламав заступ.

- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

- Отже ти не згубив, а знайшов.

- Що ж я знайшов, батьку?

- Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка».

Образ заступа відіграє роль яскравого алегоричного образу трудової активності, працьовитості як високої моральності, виховує почуття совісті, обов'язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності.

        У художніх творах В.О.Сухомлинського міститься значний освітній і виховний потенціал. Проблематика  казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість їх полягає в тому, що повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Мене приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Читаючи, я емоційно сприймаю текст, у якому добро перемагає зло, переживаю горе, нещастя ображених. Твори В.О.Сухомлинського переконують читачів у тому, що необхідно допомогти людині висловити свої почуття, наснажитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують.

      Моральна, духовна ідея, розкрита перед розумом і серцем в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджує глибокі морально-естетичні почуття. «Почуття, - говорив В.О.Сухомлинський, - це духовна енергія того, що називається життям переконань, яке виявляється в яскравих, морально насичених вчинках[6, с.294]». У своїх літературних творах він відображає ситуації, взаємовідносини, зіткнення, протиборство, які дивують, вражають величчю, красою моральної доблесті й одночасно пробуджують почуття нетерпимості до скверни, мерзенностей. Яскравим прикладом виховання відповідальності за свої вчинки є оповідання «Ліхтарник»[2, с.179]: «Серед зелених луків і густих лісів текла ріка. Повноводна, глибока, але тиха, спокійна. Багато віків несла вона свої чисті води. Жив на березі ріки старий ліхтарник. Увечері він сідав у човен, плив на середину ріки, запалював ліхтар. До світанку мерехтів вогник, показував шлях мандрівникам. Ласкаво хлюпались об берег хвилі – раділа ріка: люблять її люди і вона їм потрібна.

     Але ось людям знадобилось багато дощок для столів і стільців. Повирубували вони ліси вздовж берегів ріки. Здавалось також людям, що зелені луки – це нікому непотрібна розкіш. Негайно повсюди розорали луки, посіяли кукурудзу.

    Повисихали прохолодні джерела, задихнулась від спраги ріка й померла. Перетворилось річище в капустяне поле. Про річку нагадував тільки стовп, на якому ліхтарник кожного дня запалював ліхтар.

     Маленький Сергійко спитав одного разу:

•                      Дідусю, для чого ви запалюєте ліхтар? Адже ріки давно немає.

•                      Щоб люди краще бачили свою дурість.»

    Ця притча про відповідальність кожного за свої вчинки перед майбутнім. Яскравий алегоричний образ ліхтаря є символом людської нерозсудливості, моральної ліні, безвідповідальності. Твір, як ніколи, є дуже актуальним сьогодні, коли так бездумно нищиться найкраще, створене поколіннями наших предків. Ми не задумуємося над тим, що втрачає наша нація через бездумність і недалекоглядність і наших керівників, і нас самих. Тому частіше треба звертатися до казок В.О.Сухомлинського, щоб нагадувати собі про відповідальність за все, що ти робиш у цьому світі.

 

Висновки до третього розділу

 

Твори, зібрані у збірці В.Сухомлинського «Казки Школи піл Голубим Небом» - це за обсягом малі жанрові форми, які містять невелику кількість героїв. Художній образ казок, притч і оповідань несе головне смислове навантаження і втілює головний задум автора — виховувати у  читача кращі людські риси, дати поштовх до аналізу власних вчинків і до зміни ставлення до оточуючих та навколишнього середовища.

В.Сухомлинський створював свої казки для дітей і разом з дітьми, тому в центрі художнього зображення стоять дитячі образи. Це дівчатка й хлопчики, в діях і вчинках яких  звичайні людські риси.

В. Сухомлинський створює у збірці “Казки Школи під Голубим Небом” і образи дорослих, що своїми вчинками спонукають дітей до виховання кращих моральних якостей.

У казках, оповіданнях, притчах збірки дійовими особами виступають не тільки реальні люди. Тут багато образів природи, що наділені рисами живих осіб, ці герої також виховують читачів, допомагають бачити життя у яскравих тонах.

Найбільше персоніфікованих образів тварин, рослин, явищ природи  зустрічається  в першому розділі збірки, що має назву “Кмітливий скляр”

Інколи В.Сухомлинський подає персоніфікований образ Людини, він не показує людину як особистість, а створює узагальнений персонаж.

Зазвичай, образи-речі в художньому творі виконують допоміжну роль у розкритті задуму автора, вони підкреслюють, доповнюють центральний образ. Цікаві засоби змалювання предметів використовує В.Сухомлинський у своїх творах-мініатюрах, що ввійшли до даної збірки, інколи вони виконують роль речі-символу.

Алегорія — це інакомовлення; наділення тварин, птахів, рослин, предметів рисами характеру людини. Проте таке визначення алегорії вузьке. У ширшому розумінні алегорія — це спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Використовує алегоричні образи й В.Сухомлинський.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

      Отже, вивчивши, яке місце у педагогічній творчості В.О.Сухомлинського займала літературна діяльність, ознайомившись із творами великого педагога, вміщеними у збірці «Казки Школи під Голубим Небом», визначивши, яку систему образів використовує В.О.Сухомлинський у літературних мініатюрах цієї збірки; проаналізувавши образи, за допомогою яких автор висловлює найактуальніші проблеми сьогодення, я зрозуміла, що знайомство з творчою спадщиною Василя Олександровича Сухомлинського зароджує у дитячій душі високі моральні, гуманістичні почуття – розуміння краси рідної землі, любов до батьків, повагу до людей похилого віку, милосердя до немічних, нещасних, відповідальність за свої вчинки.

     Літературно-педагогічні твори Василя Олександровича – це яскравий, чарівний світ, який вчить бачити прекрасне у повсякденному, розрізняти Добро і Зло, виховує любов до рідної землі, до матері, повагу до людини як особистості, відповідальність за свої вчинки. Кожний образ, створений уявою відомого вчителя і зібраний у збірці «Казки Школи під Голубим Небом», несе в собі заряд добра, справедливості, натхнення, вчить читачів бути працьовитими, любити рідну землю, оберігати природу, виховувати в собі почуття відповідальності за тих, хто поряд: рідних, близьких, друзів, за кожну рослинку і тваринку. Ознайомлення з його творами змінює, примушує задуматися над вічними істинами і жити за законами совісті.

         У збірці «Казки Школи під Голубим Небом» Василь Олександрович, створюючи яскраві художні образи, звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця. Великий педагог говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм; про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.

       Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди гарно почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав'язувати свою думку, залишаючи іншим свободу вибору.

     Основна ознака добра - безкорисливість. Це  здатність поступатися власними інтересами і амбіціями заради блага інших людей, воно позбавлене егоїстичності. Добро - якість, яка втілюється у практичному житті, в поведінці людей: не можна бути добрим у душі, а в поведінці, спілкуванні з іншими - жорстоким, грубим.

    Найвищий рівень добра там, де впроваджуються та удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, свобода, рівність, верховенство народної культури, краси у житті.

     Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Тому справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного благородства. Віддаючи турботу, увагу, любов, не потрібно боятися, що залишишся без нічого. Хто щедро робить добро - у відповідь отримує ще більше. Але розраховувати на це не можна, бо воно твориться без розрахунків, із потреби дарувати світові любов.

    Усі ці слова про життя і творчість Великого Педагога, людину, яка творила Добро і вчила інших це робити. «Людина, - стверджував В.О.Сухомлинський, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісно пилинкою, а для того, щоб лишити по собі слід вічний[3, с.318]». І якби Василь Олександрович створив тільки «Казки Школи під Голубим Небом», його ім'я залишилося б в пам'яті тих, хто доторкнувся разом із Педагогом до людської душі Сонячним Промінчиком Казки.

       Таким чином, зробивши власне дослідження, я визначила, яку систему образів використовує В.О.Сухомлинський у своїх творах для дітей, розміщених у збірці «Казки Школи під Голубим Небом»; проаналізувала образи, за допомогою яких автор висловлює найактуальніші проблеми сьогодення. Педагогічно-літературна спадщина В.О.Сухомлинського багата і різноманітна. На мою думку, через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у близькому для серця читача викладі, він формує ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Твори видатного педагога допомагають комфортно входити у світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості.

      Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго захоплюватимуть читача музичністю  слова, мальовничістю образу, своїми простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.               Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1976.- Т.1.- С.207-400

2.              Сухомлинський В. Казки Школи під Голубим Небом: Казки, притчі, оповідання / Упоряд. О.В.Сухомлинська; Худож. М.В.Перевальська, - К.: Освіта, 1991. – 191 с.
3.               Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1977.- Т.3.- С.281-582
4.               Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1977.- Т.4.- С.5-390
5.              Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5 т.-   К.: Рад.школа, 1977.- Т.3.- С.5-279
6.               Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори: У 5 т.- К.: Рад.школа, 1976.- Т.2.- С.147-416