ЦІЛЮЩІ   СКАРБИ  НАШОЇ    МІСЦЕВОСТІ   Девіз   проєкту:  Земля  -  це   найбільша  аптека,                               А   її    рослини   -   ліки.   Тип   проєкту:    інформаційний,  творчо-пошуковий,  індивідуальногруповий,   міжпредметний,    довготривалий.   Мета:   1.  Ознайомити   з   лікарськими рослинами   своєї    місцевості,                       їх   цілющими  властивостями  та  використанням, походженням               назви  рослин,  легендами,   віршами,    піснями,  прислів’ями,                  загадками  про   них. 2.           Вчити   вирощувати   та  збирати   лікарські  рослини. 3.           Вчити  спостерігати  за   змінами  в  житті  рослин. 4.           Вчити   дітей  працювати   з   науково-популярною                  літературою,   довідниками. 5.           Розвивати   творчі  здібності  дітей,  уміння  дружно   і                    злагоджено  працювати,   розвивати  мислення,   творчу   уяву              учнів. 6.           Виховувати    бажання   оберігати  природу,   бережливо                  ставитися   до   свого   здоров’я.      Завдання:  1.           Вияснити,  які  лікарські  рослини  ростуть   в  нашій                 місцевості. 2.           Зібрати  інформацію   про   лікарські   рослини  своєї                 місцевості:  назва,  походження   назви,   використання,  збір,               легенди,   пісні,   вірші,   загадки,   прислів’я,  народні  повір’я.               3.  Посадити  на   шкільній  ділянці  лікарські  рослини  та               доглядати  за  ними.                4.   Оформити   творчий   звіт  та   провести    свято-звіт                   “Цілющі   скарби   рідного  краю”   Очікувані результати: •          дитина вітається та звертається до інших, дотримуючись норм мовленнєвого етикету, використовує ввічливі слова; •          об’єднується з іншими дітьми у групи, пари для спільної діяльності; •          висловлює та аргументує власну думку, поважаючи позицію інших і дослухаючись до спільних рішень; •          підтримує діалоги з тем, пов’язаних із важливими життєвими ситуаціями; •          зіставляє почуте з власним досвідом, висуває власні гіпотези; •          ставить запитання дорослим і одноліткам щодо інформації,

 

яка викликає сумнів або є незрозумілою; •          самостійно добирає та поширює необхідну інформацію природознавчого змісту; •          порівнює інформацію природничого змісту з відомих їй та запропонованих джерел; •          перевіряє достовірність інформації природничого змісту; •          планує розв’язування проблемної ситуації; •          розрізняє лікарські рослини; •          уміє розподіляти рослини на групи за однією спільною ознакою:; •          спостерігає та доглядає за рослинами ; •          виявляє причинно-наслідкові зв’язки у природі.                                                ЕТАПИ  ПРОЄКТУ   І   етап  -  допроєктна   підготовка   1.           Формування    проєктної   групи. 2.           Формулювання   теми  проєкту   “Цілющі   скарби   нашої   місцевості” 3.    Визначення  проблемного   завдання:   зібрати   інформацію   про   лікарські    рослини   нашої  місцевості,   легенди,   вірші ,   оповідання,   прислів’я   тощо. 4.   Вибір   методів   дослідження: -    робота   з  книгою; -    спостереження   за   рослинами; -    екскурсії   в   природу; -    робота   на   шкільній   ділянці;   -    створення   ілюстрацій; -    усні   повідомлення   на   уроках   природознавства; -    природничі  свята; -    консультативна   робота.   5.  Розробка  плану   дослідження: -    збір   даних   з   використанням   науково-художньої    літератури; -    аналіз    та   обробка   отриманих   даних; -    проведення  усних  повідомлень   на  уроці  природознавства; -    екскурсії   в  природу; -    робота   на   шкільній   ділянці; -    виготовлення   композицій   з   лікарських   рослин; -    проведення   свята  “Цілющі  скарби   нашої  місцевості”; -    консультації   з  вчителем; -    підготовка   зібраних   матеріалів,  фотографій,  малюнків;

 

-  оформлення    творчого   звіту.   ІІ   етап   -   дослідницький   1.     Збір   даних   з   використанням  науково-художньої    літератури. 2.     Аналіз   та   обробка   отриманих   даних. 3.     Проведення   усних  повідомлень   на   уроках  природознавства; 4.     Екскурсії  в  природу. 5.     Робота   на   шкільній ділянці. 6.     Виготовлення   композиції   з лікарських  рослин. 7.     Участь  у   “Святі   осіннього   урожаю”. 8.     Консультації   з   вчителем. 9.     Підготовка  зібраних  матеріалів,   малюнків,  фотографій. 10.Оформлення   творчого   звіту.   ІІІ   етап  -   презентація     отриманих  результатів.   1.   Проведення   свята   “Цілющі   скарби  нашої   місцевості”. 2.   Аналіз   роботи,   виконаної   протягом  проєктного  періоду. 3.   Оцінювання   роботи   учнів   упродовж    проєктного   періоду.

 

 

 

                                   Лікарські  рослини

 

                          Є   на   світі   рослин   так   багато,                           Їх  Земля   віддає    недарма.                           Бо    лікують  людей   дуже   радо,                           Й   кращих   ліків   на   світі  нема.

 

                          Пропонують  здоров’я  нам   чудо,                              Манять   нас   походить  по   росі.                           Їх   відшукують  люди   усюди,                           Ці   цілющі   скарби   на     Землі.

 

                          Первоцвіт   і   барвінок,   калина,

                          Звіробій   і   любисток,  і   хміль,

                          Кропива   і    кульбаба,   й   ліщина                           Поглядають   на   нас   звідусіль.

 

                          Пропонують  здоров’я  нам   чудо,                              Манять   нас   походить  по   росі.                           Їх   відшукують  люди   усюди,                           Ці   цілющі   скарби   на     Землі.

 

                          Жовтим  оком    моргає    ромашка,                           І   волошка   синіє    в  росі.                           І   конвалії   крихітні   чашки  -                           Пропонують   нам  ліки  усі.

 

                          Пропонують  здоров’я  нам   чудо,                              Манять   нас   походить  по   росі.                           Їх   відшукують  люди   усюди,                           Ці   цілющі   скарби   на     Землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З   природою   живи   в   дружбі,      То   буде   вона   тобі    в   службі.                           Народна   мудрість.        Земля   -   це   найбільша   аптека,      А   її   рослини   -   ліки.        Всі   хвороби   можна   лікувати  рослинами.                             Гіппократ        Не    варто   шарітися,   запозичаючи   у   народу   засоби,   що   служать   до   його   зцілення.                             Гіппократ          Якщо   подивитися   на   природу   поглядом   лікаря,   який   шукає   ліків,   то   можна   з   певністю   сказати  -   ми   живемо   у   світі   ліків!                              З  медичних   книг                Аптека   зелена,   зелена   аптека!           Від  тебе   й   від  мене   вона  недалеко.           Зелена   аптека   лежить  навкруги.           Зелені   горби  і  зелені   луги.           Зелена   аптека,   що   бачим  навкруг,  -           Це  наш  помічник   і    хороший  наш  друг.           Зелену  аптеку  слід  кожному  знати:           Крушина,   фіалка,  конвалія,  м’ята,            Вільха,   деревій,  бузина,  кам’яниці,             Черемха   і     пижмо,  шипшина  й  суниці...            Зелені   сади  і  ліси,   і   поля   -            Уся   наша  рідна  квітуча  земля!

   

   З  найдавніших   часів   основним   джерелом   цілющих   засобів  були  природні   речовини,  насамперед,   лікарські   рослини.  Саме  вони   в  медицині   всіх  народів    і   всіх  часів  завжди  були  найпоширенішим   засобом  лікування.   Відомо  з  різних   джерел,  що  кропом   городнім   послуговуються  люди  понад   12  тисяч   років;  валеріаною   лікарською  -   понад   8   тисяч  років,   часником   -    біля  5   тисяч,  а  цілющі    властивості  соку   алое   відомі  понад   3000  років  тому.

     У    давні   часи,  коли    індійці  переходили   від  кочового   життя  до   осілого  землеробства,  вони   знали  до   760   лікарських    засобів,  які  добували   з   рослин.  Лікарі-індійці       тоді  були  у  великій  пошані    у   греків.   Знаменитий  грецький   лікар  Гіппократ  (жив   близько   460-380  років  до  нашої   ери)   згадує   про  медичне  застосування   236  рослин.  У   І  столітті   нашої   ери   грек  Діоскорід   у   своїй  книзі  “Про  лікарські   засоби”   зібрав   усі  відомості  про  лікарські  рослини  того   часу.  У   ІІ ст..   римський  лікар  Гален   дав   докладний    опис  відомих  йому  лікарських  рослин   і   вказав, як  їх   використовувати.

     Наші   предки   скіфи,  які   населяли   частину  території    краю   в  І  сторіччі  до   Різдва   Христового   -   на  початку   І  сторіччя   після  Різдва  Христового  з  успіхом   послуговувались  багатьма  видами  рослин    для   зцілення   од  численних   хвороб.   Особливої   шани   у  скіфів  зажила   солодка   гола.  Вона   була   ведучою,  як  повідомляє  М.С.Думка (1965р.), цілющою  рослиною,  особливо  у   лікуванні   дитячих   та   жіночих   хвороб.  Кореневище   цієї   рослини  було   й   своєрідними  природними  цукерками   -  дитячими  ласощами.  Пліній   Старший  (79-23р.р.  до  Р.Х.)   підкреслив,  що  скіфські   ліки  вживалися  як   найчудовіші   цілющі   засоби  і  в    інших  країнах  -  Греції,  Італії.  Скіфи  вирощували   лікарські  рослини   на   городах   та   в  садах.   Через  антів,   що  їх   замінили,  лікування   рослинами   широко   практикувалося  у   Київській   Русі.

          Зцілителями   на   Русі   були   волхви,  котрі   чудово   знали   цілющі  рослини.  При   монастирях   перебували  “лечци”,   які   й   підтримували   досвід   фітотерапії.

       Про  широке   застосування  рослин  у   лікарській  практиці   давньої  Русі   свідчить  славнозвісний  “Ізборник  Святослава” (1076р.).  зважаючи на  ці   давні   пам’ятки  письменності  Київської   Русі,  уже  в  ті   часи  було  відомо  про  велику   користь   свіжих  рослин.  Тому   вони  призначалися   хворим  у  “суровому”  (невареному)   вигляді!  У  цьому   збірнику   статей  перевага  надається    рослинним   продуктам   перед  іншими   харчами.

      Через  віки   пронесли  талановиті  народні   зцілителі   досвід  наших  давніх  предків,  передавши   його   з  покоління  в  покоління   і   збагачуючи  своїми  власними   спостереженнями  і  практикою.

       І  нині   лікарські  рослини  не  тільки  не  тратили   свого  значення,  навпаки,  -   їхня  роль  зростає  з  кожним  роком,  з  кожним  днем.  Весь  світ   поринув   у  пошуки  цілющих  засобів  з  рослин.  У  нас  тепер  45%  всіх  лікувальних  препаратів  виготовляється  із   рослинної   лікарської  сировини.  Причому ,   у   лікуванні  серцево-судинних,    шлунковокишкових,   нервових,   ендокринних  і   алергічних   захворювань,  

 

хвороб   печінки   й   нирок   доля   рослинних    препаратів  складає   8090%   їх   загальної   кількості.      Із   більш  як   300 тис.   видів   вищих  рослин    у   світовій   флорі    відомо  понад   20 тис.   видів   лікарських  рослин.      В   наш   час   все   більшої  популярності   набирає   фітотерапія  -   лікування   травами.   Препарати  з   рослин  мають   багатотисячолітню   історію.    Лікування   травами  не   скороминуче.   За   ним   майбутнє.   Особливо  воно   необхідне    тепер  -   у   радіаційну   епоху.      Звичайно,   щоб   дізнатися   про   лікувальні   властивості   лікарських   рослин,   необхідно  читати   книги  з   природної   медицини,   знайомитись  із  рекламною   літературою   в   аптеках,  цікавитися   цим  питанням   у   старших.        Успіхів  вам!   Станьте  справжніми   травознавцями   і  створіть  вдома  домашні  зелені  аптеки,  які  стануть   в   нагоді  вам   і  вашим  рідним.                                                             Помандруйте   в  поле,   в   гай   -               Трав і  квітів   там  розмай.               І  у  цьому  розмаїтті               Ви   знайдете  безліч   ліків.               Як   зустрінуться   вам,   друзі,                 Запашні  ромашки  в  лузі,               Не   забудьте  їм  вклонитись               Й   пелюсток  росою  вмитись,               Бо   ромашкові   відвари  -               То   найкращі   ліки-чари.

 

                                           КРОПИВА   ДВОДОМНА                                                 (Urtica   dioica)

    

       Кропива    дводомна   -   джерело   здоров’я.  Назва   родини   походить від  латинського   urere  -  жалити.   Латинське   dioicus   -  від  грецького “di”  -   двічі,     “oikos”  -  дім.  

*          *     *

      Кропива    дводомна  -   багаторічна   трав’яниста   дводомна   рослина  висотою   60-170 см   з  довгим  повзучим   розгалуженим  кореневищем.  Стебла   прямостоячі,   чотиригранні.   Листя   завдовжки   8-17 см ,  завширшки -   2-8 см  яйцевидної   форми,   що   поступово   звужуються  і  біля  верхівки  загострені.   Стебла  і   листя  покриті  тоненькими  волосинками.  У  її   волосинках  є  мурашина  кислота,  а  гострі  кінчики  містять  кремнезем,  через   що  дуже  ламкі.   Від  найменшого  дотику    вони  відламуються   -   їдка  кислота  потрапляє  на  шкіру  людини,  спричиняючи  опік.

*          *     *

       Тривалий  час  кропива  дводомна  була   відома  як   технічна   культура.   З   її  волокон   виготовляли   нитки,  мотузки,  канати,  грубу   тканину,   риболовецькі   сіті,  які   були  міцними,   легкими,   довго   не  намокали  у   воді   і  не   гнили.   В  ХІХ  ст..   у   Європі  із  кропиви   робили   тканину   і  сита   для  проціджування   меду   і  просіювання  борошна.  

*          *       *

       В  казці  Г. Х.  Андерсена  “Дикі  лебеді”   принцеса   Еліза  за  порадою  феї  із   кропиви   сплела  сорочки  для  своїх  братів   і   тим  врятувала  їх  від  злих   чарів.

       У  народі   кропиву   називають  обереговим  зіллям.   Її  пагони   та  коріння  Петрових  батогів  (цикорію  польового)   розстеляли   напередодні  Івана  Купала  (7  липня)  на  підвіконні,  на  порозі,  у   стайнях.   Зі  свіжим  соком   кропиви  пов’язане   ще   й   таке    повір’я:  якщо   натерти  рук  ним   і  вилити   у  воду   залишки  соку,  то  потім  можна   руками  наловити  багато   риби.

*          *     *

       Кропиву   дводомну   здавна  використовують  у  медицині    як    кровоспинний  засіб   при   різних  кровотечах,   для   лікування   від  анемії,    атеросклерозу,  при  запаленні  сечового   й   жовчного  міхурів,   для   підсилення   лактації  (збільшення  молока  у  матерів -  годувальниць),   і  для  відновлення   функції   нюху.

       Цінується  кропива   і  як   протизапальний,   ранозаживляючий,  протимікробний   і  сечогінний   засіб.   Її  застосовують   у   народі  для   лікування   захворювань  печінки  і  нирок,  а  також  при  подагрі,   недокрів’ї,  водянці,  поліартритах.

*          *     *

    З   лікувальною   метою   збирають   листки  рослини   влітку,  корені   -  пізно  восени.

*          *     *

      Із   молодої  кропиви   можна    можна  приготувати   салат,  пюре,  зелений  борщ,  плов,   биточки,  пельмені,  начинку  для  пирогів;  її   можна   запікати.  Добрі  з   неї    супові  заправи,  добавки  у  вершкове  масло.   Кропива  придатна   й  для  приготування  напоїв,   коктейлів  та  сиропів.

*          *     *

     Кропива   робить  дива:   хоч   вона   і  жалка,   але   дуже   жалівка: людину   пожаліє,   жалячи  -  нагріє,  біль  відведе,   добро   приведе.

 

      Хоч  кропива   й  пече,   та  про  добро  рече.

*          *     *  

                                        КРОПИВА  І    МАЛИНА

                                                      Легенда 

      Напали  на   Київську  Русь   загарбники.   З   квітучого  краю  вона   перетворилася    на   руїну.  Сотня  мон гольців   увірвалася  у   невеличке  село,  що  розкинулось   на  берегах   Славутича.   Грабували,   вбивали,  глумилися   над  молодими   жінками   і   дівчатами.

      Ось  удерлися   п’ятеро   розбійників  до  крайньої  хати,  що  стояла   під самим  лісом.   Жила  у   ній  вдова   Купава  з  донькою  Милавою.        Схопили   Милаву  за   руки,  потягли  надвір   вороги.   Перед   ними  сама  з   сокирою  в   руках   постала   Купава-мати.   Її  розпущене  сиве   волосся   тріпотіло   на    літньому  втрі.  Сокира,   занесена  вгору,   грізно   поблискувала.  Ткнулися  зайди  до  розгніваної   жінки,  і   двоє  з   них   одразу  ж  упали,  спливаючи  кров’ю.   Третій  з  близької  відстані  пустив  смертельну  стрілу   Купаві  в  груди.  Навіть  не  застогнала,  впала мати,  потьмянілим   зором   прощаючись  з  донькою.

        Розлючені  ординці   розправилися  з  Милавою,  скочили   на  коней  та  й  зникли.  Люди,  які   дивом  залишилися   живими,  поховали   стару  Купаву  з   донькою  біля  лісу.  А   на   другу  весну з’явилися    на   могилах    два  кущики   невідомого  зілля.  Росли  вони,  розросталися,  а   влітку  з’явилися  на   них   червоні запашні ягоди.   Нікого   не  підпускали до  себе    кущики   з   тоненькими  волосками   на  стеблах.  Вжалена     рука   червоніла   і  з’являлись   пухирі.

      Відтоді  стали   називати   кущ  з  червоними ягодами    млиною,  а  пекучий  бур’ян  -  кропивою  на  честь  матері Купави  та  її  доньки  Милави.   З   часом   люди  забули   імена   жінок,  а   рослини  зосталися.

                                                    *     *     *

                            Весною   перша  прокидається,                             А   злюща!   Жалиться  й  кусається.                            Як   добре   кип”ятком   ошпариш –                            Зелений  борщ   із   неї   звариш.                                                         Кропива.

 

 

 

 

 

 

 

             ВАЛЕРІАНА   ЛІКАРСЬКА(овер’ян,   котяча  трава,   одолян)

                                       (Valerianaceae    Batsch)

         Назва   походить   від   латинського   “valeo” -  бути  здоровим,   або   “valere”   -   міцний,   сильний.    Слова   “валеріана”,  “валеологія” (наука  про   здоров’я)   і   “валюта” (цінність) -   однокореневі.   Напевно,  це   не  випадково.   Адже   найбільша  цінність  -  це   здоров’я.

                                                      *     *     *

       Валеріана  -  це  багаторічна   трав’яниста   рослина,  яка  росте   майже  по  всій  території   України   на  заболочених   низинах,   луках,   по  берегах   річок,  у  рідких   заливних  лісах,  серед   чагарників.  Рослина   добре  росте  на  присадибних  ділянках   і  культивується  в  спеціалізованих   господарствах  лікарських  рослин.

       У  валеріани  коротке  стрижневе   кореневище,   від  я кого  відходить  багато додаткових  коренів.   Стебло   заввишки   40-100 см,   прямостояче,   циліндричне   з   борозенкою,   порожнисте.   Голе   або   опушене,  у   верхній  частині   розгалужене.

       Цвіте  у  червні-липні.   Квітки   двостатеві,   неправильні,  дрібні,   білі  або   світло-рожеві,   зібрані   в   суцвіття   на    верхівці   стебла   і   в   пазухах   верхніх   листочків.   Плід  -   сім’янка.

        Листки  непарно перисті,  розсічені,  розміщені  супротивно.  Стеблові  листки  сидячі,  із  6-8  парами  сегментів,  а  нижні  -  черешкові   із   4-5  парами   сегментів.  Краї  сегментів   пилчасті,  інколи -  цілісні.

*        *     *

        У   народній  медицині   кореневище   й   корені   використовують   під  час   нервового   збудження,  істерії,   мігрені,   фізичного    або   нервового   перевантаження,   болю  в   серці.  Кореневища  мають  вітровінні  та  протиглисні   властивості.  Настої   з  валеріани  зменшують  збудливість,  регулюють    серцеву   діяльність,  знижують   артеріальний   тиск,   підсилюють   секрецію   залоз   травної  системи.  Їх   

використовують  у  випадках   відчуття    тривоги,  розумової  перевтоми,  мігренеподібного   головного  болю,   безсоння,  а   також   для  профілактики   й  лікування   легкої  форми  стенокардії  і  гіпертонії.

*        *     *

         Валеріану  вивчали   лікарі  минулого:  Валеріан  Пліній  Старший   вважав  її   засобом,  що   збуджує   думку,  а   Авіценна  -  рослиною,    настоянки  і  відвари  з  якої   покращують  роботу  мозку.

         В  Америці  її   додають  у   лікери,  на   Кубі   використовують  для  виготовлення  гаванських   сигар.  

         У  2002  році  японські   вчені  (Осакський   університет)  виявили  в  коренях  валеріани    речовину,  яка  блокує поділ   вірусу  імунодефіциту.  Під  впливом   вал трату  -  противірусної  речовини  -   вміст  вірусу   в  клітинах  знижується   більше   як  на  80%.

*        *     *

      Різноманітні  повір’я,  пов’язані   з   валеріаною,  свідчать   про  велику  популярність  цієї рослини.  У  давніх  травниках   рекомендували  її   використовувати  як  оберіг   сім’ї  та  дому.

                       

   

                           РОМАШКА   ЛІКАРСЬКА  (РУМ’ЯНОК)

                                         (Matricaria   recutita)

 

         Міжнародна   назва  походить   від   грецького  слова,   що  в   перекладі  означає  “мати”(  очевидно,   пов’язана   з  лікувальними   властивостями).  Походить   з   Північної   Америки. 

*        *     *

        Ромашка    лікарська     однорічна  рослина   заввишки    15-30см.   Стебло   в   неї  прямостояче,   гіллясте.  Вся   рослина   гола,  має   сильний   приємний  запах.   Квіти  дрібні.    Крайові   несправжньоязичкові   квітки  її   кошиків   білі,  а   серединні  -   трубчасті  -  жовті. Від   інших   видів   ромашок   вона  відрізняється  опуклим   квітколожем,    усередині  порожнім.

          Росте   у   дворах,   біля   огорож,   на  пустирях,   уздовж   доріг,   іноді   по   берегах    річок   і   струмків. 

*        *     *

          З   лікувальною   метою    використовують   квіткові  кошики    та   ефірне  масло,   яке   добувають  з  них.   Вживають   лікарську   ромашку  як  потогінний,  протисудорожний   засіб   і   такий,   що  поліпшує   травлення.  Ромашка   застосовується   також   для  припарок,  примочок    і  полоскань.   Дуже   цінилася   лікарями  Стародавньої  Греції  та   Риму.

*        *      *

                                           РОМАШКА

                     На   стрункій,   високій    ніжці

                     Біля   річки   на  лужку,                      У  косинці-білосніжці                      Стрів  я   квіточку  таку.                      Ясним   оком  жовтуватим                      Усміхнулася  мені.

                     Я   хотів  її  зірвати,

                     А    бджола  сказала:  “Ні!”

*        *     *

                 Умившись  прохолодною   росою,     посеред   густої   зелені  трав  дрібними   пуп’янками  заяснів  рум’янок.   Його   вузенькі   листочки  виблискували   прозорою  ранковою   свіжістю.   Ось   над   ними   забринів   метелик  -   пелюсточки  квітів   почали  повільно   й   урочисто   розкриватися   йому   назустріч.   Коли   перед   усім   світом  з’явилося   золотисте   квітколоже,   метелик   обережно    опустився   на   нього  й    почав   ласувати   запашним   нектаром.  

*        *     *

       Де   біло   від   рум’янцю,   лихо   не  скосить  тебе,  як  вовк   вівцю.

       Засіявся   двір   ромашкою  -   засіявся   благодаттю   Божою.

*        *     *

       У   купіль   дівчинки   клали  ромашку,   щоб   рум’яною    була.               

*        *     *

        Ромашка   -   символ   кохання,  миру,   ніжності.

 

                                    МАТЕРИНКА    ЗВИЧАЙНА

                                       (Origanum    vulgare)

 

      Міжнародна    назва   роду   походить     від   грецьких  слів,  що   в   перекладі   означають   “гора”   і   “окраса”  (материнка    полюбляє   кам”янистий   грунт).   Українська  назва   пов’язана   з   широким  використанням     рослини,   а   російська   -   душиця  -   із   сильним   ароматом,   зумовленим   наявністю   ефірної   олії.

*        *     *

      Це   багаторічна   рослина   з   родини   губоцвітих.    Кореневище   у  материнки  гіллясте,  стебла   численні  (від   одного  кореня),   прямі,   чотиригранні,  червонуваті,    заввишки  до   80см.  Вся  рослина   пухнасто-шерехата.  Листки   супротивні,  черешкові,  довгасто-яйцевидні,

загострені,   зверху   темно-зелені,  знизу  -   світло-зелені,   з   дрібненькими   чорними  крапками,   що   просвічуються.

      Цвіте  материнка   з   червня   по   серпень,  а   іноді   й   по   жовтень.  Квітки   -   фіолетово-рожеві,  дрібні,  сидять  у   пазухах  приквітків.   За   своїм  ароматом   і   забарвленням  квіток    материнка   схожа   на   чебрець.   Росте   по  всій   території  України   на   пагорбах,  у   сухих   лісах,  на   узліссях,  між   чагарниками    та   в   лісах.

*        *     *

       Застосовують  цю  рослину   у   вигляді   відвару   при  хворобах дихальних   шляхів   як   відхаркувальний   засіб,   а   також   як    такий,   що   зміцнює   і   регулює   діяльність   шлунково-кишкового   тракту,  як   заспокійливий,  протиспазматичний,   знеболюючий,  кровоспинний   і   частково   потогінний   засіб.

*        *     *

          У   слов’янських  мовах   ця  рослина   здебільшого  має   назву,    близьку   до    української.   Чеська   легенда,   для   прикладу,   розповідає  таке.

          ... Померла  мати,  а   діти   часто   прибігали   на  її  могилу.  Якось   вони  помітили,   що   там   виросла   запашна   і  прекрасна   кітка  з   рожево-бузковими   суцвіттями.  Очевидно,   подумали   діти,   що   то   з’явилася   до   них   душа   матері   в   образі  квітки,  тому   й  нарекли  її   материнка:   по-чеськи   -   “душа   матері”.

*        *     *

             ... Гукну   в  далину   -  і   повториться   лунко              Мій    подив,   мій  подих  у   цьому   краю.

             Волинь...  Недокошена  батькова   лука.

             Волинь...   Запашна   материнка  в   гаю.

                                                   Василь   Гей

 

 

 

 

 

 

 

                                    ЗВІРОБІЙ    ЗВИЧАЙНИЙ

 

   (крива вник,   Іванове   зілля,   бождеревок,   плакун-трава,   святоянське   зілля,   божа   крівця)

 

                                     (Hypericum  perforatum)

 

        В   перекладі   з   грецької  означає   “зростаючий   серед   вересу”.   Фахівці   схиляються   до   думки,  що  слово   звіробій  походить    від   казахського   “джерабай”,  що   означає   “цілитель   ран”.

*        *     *

        Звіробій   звичайний   -   це   багаторічна   трав’яниста    рослина  з   родини   звіробоєвих.   Стебло  має    пряме,   гіллясте,  заввишки   до   80см.   Листки   дрібні,  сидячі,  супротивні.   Золотаві   квітки   зібрані   у   великі  розгалужені    суцвіття.   Росте   всюди:  на   галявинах,  у   лісових  посадках,  польових   вибалках   і   схилах  горбів,   обабіч   доріг,  в   лісосмугах,   поміж  чагарниками.   Але   найкраще  любить  селитися  там,  де  були    проведені  зруби   лісу,  старого  саду.    Цвіте   з   червня  по  вересень.   Збирають  під  час   цвітіння.

*        *     *

       Лікувальні   властивості   цієї  рослини  відомі   з   часів  Гіппократа.  Сучасні   вчені  встановили,  що   звіробій   підвищує   рівень   серотоніну  (  так   званого   “гормону   радості”)   в   крові.

       У   народі   звіробій   здавна   вважали   ліками   від   99   недуг    і   збирали   жовті   суцвіття  на   Івана   Купала  (звідси  й   назва  “Іванове   зілля”).   А   особливу  магічну   силу  приписували   синьому   звіробою  (ісопу)  -   його  використовували   під  час   замовлянь.

        У   народній  медицині   рослину  використовують   при   застудах,  кашлі,  діареї,   ним   лікують   рани   в  роті  (стоматити),  епілепсію,   безсоння.

*        *     *

        За   легендою,  плакун-трава  виросла  зі   сліз   Богородиці   під  час   хресних   мук   Сина.   За   іншою   легендою,  коли  несли  відтяту   за   наказом  царя   Ірода   голову   Івана  Хрестителя,   на   землі,  де   заблищали   краплини   його  крові,    проріс   крива вник.

*        *     *

                             Ця   земля   не  прекрасна...

                             Втім,   краса   -    це   пусте.

                             Зате   на  ній  рясно

                             Полин   і  крива вник   росте.

                             Тут,   винісши   бій.

                             Україна   пустила   свій  корінь.                              І   жовто  цвіте   звіробій,                              І   синьо   цвіте   цикорій.

                                                 Галина   Гордасевич                                                *     *     *       

 

          Ця  рослина  -   найголовніша    лікарська   з   усіх   нам  відомих.   Щодо   її терапевтичної  сили...   в   нашій   флорі,  я  вважаю,   немає  рослини.  В   цьому   розумінні   подібної   до  звіробою.   Люди   називають його   травою   від   99   хвороб.  Він   входить   в   суміш  проти   хвороб   шлунку   і   кишечника,   печінки   і   сечового  міхура,   жіночих   хвороб  і   ревматизму,    легень   і   шкірних   хвороб,  стимулює   роботу  серця,   підвищує   тиск  крові,  тамує  біль,   лікує   безсоння  і   неврози.  Усюди  він   необхідний...  Як   без   борошна  не  можна   спекти    хліба,   так   без  звіробою    не   можна   лікувати    багато   яких   хвороб...

                                           І.М.Носаль,   знавець    народної   медицини.

 

                                       ЗВІРОБІЙ

                   Жовтеньким   цвітом  я   вітаюсь,                    Росту     на   горах   і   в   лісах.                    Я    звіробій,  і   тим   пишаюсь,                    Що   вилікую   швидко   вас. 

*        *     *

                 Особливої   уваги  заслуговує     звіробійна   олія.   З   літератури   відомо,    що   в   період   Великої   Вітчизняної   війни   такою   олією   лікували     опіки   навіть  при   2/3    пошкодженнях   поверхні   тіла.                 Добре    допомагає   ця   олія при   великих   забиттях   у  груди   й  спину.   Деякі   лікарі   помітили,   що  настойка   й   відвар   звіробою,  коли  їх   вживали   всередину,   допомагали   при  туберкульозі   легень.

*        *     *

                Зважаючи   на   цінність   звіробою,  при   його   заготівлі  необхідно   повсякчас   пам’ятати,  що   запаси   його   рік   у  рік   зменшуються.   То  ж   заготовляти  рослину  необхідно   обдумано,   залишаючи   маточні   екземпляри   для   розмноження,   всяко  сприяти  її  поширенню,   щоб   травиця  від    99   хвороб   завжди  служила  людині   в   боротьбі  за  її   здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

                       ЦИКОРІЙ   ЗВИЧАЙНИЙ  (Петрові   батоги)

                                        (Cichorium    intybus)

 

          В  перекладі  з   німецької    назва   цієї  рослини   означає   “придорожна  варта”.

          Це   багаторічна     рослина  з  родини   складноцвітних   з   прикореневими   довгастими   листками,  виїмчасто-пірчасто-надрізаними, як  у   кульбаби.  Стебло  завдовжки   до  150см   голе,   шорстке.   На   ньому   рідко   насаджені   пучками    квітки(по  дві),   досить  великі,   розкриті,  на    коротких   квітконіжках,  яскравого  синього  кольору.  

Поширена    по  всій   території  України.

         Збирають  її   під  час   цвітіння,  а   заготовляти   корені   краще   восени  або   навесні.

*        *     *

         Цикорій   дикий   популярний   в   Англії,  а   також  в   Японії   та   Індії.  Лікує   шлунково-кишкові   хвороби,   цироз   печінки,   пухлини  селезінки.   Корені  рослини  здавна  застосовують  як   замінник   кави.   З  них   добувають   дуже   цінний   сироп   для     кондитерського  і   консервного  виробництва,  він   є    сировиною   для  виготовлення   медичного   спирту.  Подекуди   листя    цієї  трави   вживають   як   салат.

*        *     *

        Шведський   ботанік   Карл  ліней   використовував  цю  рослину   як  квітковий  годинник.  Оскільки   кошики   цикорію   розкриваються  о   5-6  годині  ранку.   Цикорій   може   бути  й  барометром:  його  квіти   на   дощ  не   розкриваються.

*        *    *

                                                   ЦИКОРІЙ

 

            З   червня   і  до  кінця   вересня   квітує   ця   рослина  на  узліссях,  левадах.  Лиш  спаде   вранці  роса,   на   батогоподібному   стеблі   з’являються   голубі   квіточки,  які   згортаються  тоді,  коли   сонце   повертає  з   зеніту.    Раніше   говорили,  що  то  святий   Петро   гнав   на   пашу   верблюдів,  угледів   дорогою   бур’ян   з  довгим   пруттям   та  й   зламав,  щоб  підганяти   ним  стадо.   Відтоді   цю  рослину   звуть  Петровим  батогом.

*        *     *

           За   легендою,   ходив   Святий   Петро   по   землі  й   дивився,  як-то  християни   живуть.  І   там   злий  дух   напосідає,  і   там   лякає  дітей  Божих.   Замислився   Апостол.  Що  б   то   дати   людям  у   поміч?   І   залишив   батіг:  “Стій ,   нечистий   душе,  сила   Господня  на  цій   землі!”.

*        *     *

       У  Петрів   день(12  липня0  діти   гралися  у   “сватання   батога”.  Хлопчаки   втричі   сплітали   жилаве  стебло   цикорію  і   заперізувалися  ним,   щоб  не   тягнуло   до   лихого   зілля.   До   пиятики.   Їхали   на   “барані”  -  сухій    гілляці,   похльостуючи  її   “гриву”   Петровим  зіллям,   щоб   не   народжувалися  нерозумні  діти.

                         

           ЧИСТОТІЛ    ЗВИЧАЙНИЙ 

         ( бородавник, жовтий молочай,  жовтило,   ластівчина  трава)

                                     (Chelidonium   majus)

 

         Міжнародна  назва   роду  походить   від   грецького   слова   

“ластівка”.    Українська  і   російська   назви   пов’язані    з  використанням  цієї  рослини   для   лікування   захворювань   шкіри.

*        *    *

           Багаторічна   трав’яниста    рослина   з   коротким   корінням   та   жовтогарячим   гіркуватим   молочним  соком.  Листки  має   яскравозелені,  квітки  золотисто-жовті,  зібрані  в   щитоподібні   суцвіття,  тичинки    щільно   облягають   маточку.  Рослина   отруйна.  Тому   при  вживанні   всередину   слід   чітко   дотримувати порад   лікаря.

            Росте   чистотіл  на  смітниках,   занедбаних   місцях,   біля  старих   будівель,  попід   тином,  на   узліссях,  в   листяних   та  мішаних  лісах.   Тіньовитривала  рослина.   Цвіте   у   квітні-вересні.  Поширена  по  всій    території   України.

*        *     *  

          Як  у    минулому,   так   і   тепер   її   використовують   як   засіб  від  бородавок,  для  лікування     печінки   і   жовчного  міхура.  Рослина  містить  вітамін  С   та   органічні  кислоти.   Дослідження   показали,  що   чистотіл   сприяє   підвищенню   гемоглобіну   у   крові,   затримує   ріст    злоякісних   пухлин.

*        *     *

           Траву   також  використовують   для  фарбування   тканин  в   червонувато-жовтий   колір.   А   корені  -  в   жовтий.

*        *     *

            Стародавні   греки  помітили,  що   рослина,  яку   ми  називаємо   чистотілом,  розквітає  з   прильотом   і   вгасає   з   відльотом   ластівок,  тому   її   називають   “травою   ластівок”.

           У    нас   в   Україні   теж   можна   почути:  “Прилетіла   весняної   пори  ластівка,    защебетала   біля   свого   гніздечка   -   знай,   що    зацвів   чистотіл”.   А   коли  зацвів   чистотіл   осінньої  пори   останнім   цвітом    -  відлітає   ластівка  в   теплі  краї.

            А   ще   запримітили   спостережливі   люди,   що   при   хворобі    ластів’ят   ластівка-мати   приносить  для   них   у   дзьобику   свіжу   травичку   чистотілу   чи   краплини   соку   і   так   лікує   своє    ненаситне  потомство.

 

 

 

 

 

 

                                             М’ЯТА     ПЕРЦЕВА

                                             (Mentha   piperita)

 

        Родова  назва    м’яти   походить   від    імені    римської   богині   Менти,   яка   символізує   людський    розум.    За   міфом     вона   була   перетворена    в   рослину    чарівницею   Прозерпіною.   Латинське   piperius   -    пекучий,    від   “piper”   -   перець.

*        *     *

      М’ята    перцева   -    міжвидовий   гібрид   м’яти   водяної   і   м’яти   колосоподібної.    Це   багаторічна  рослина  з   родини  губоцвітих.   Стебло   гіллясте,   щетинисто-волохате    або   гладеньке,   заввишки    50-100см.   Листки   темно-зелені,   яйцевидні,   довгастої   форми,   із   зубчастими   краями.   Квітки   у    неї   фіолетові   або   червонуватбілувато-рожеві,   невиразно-двогубі,   зібрані   в   колосовидні   суцвіття.   Корінь   тоненький,   розгалужений,  з   багатьма   колінцями,   від   яких   відходять   бокові  корінці.   

     Цвіте   рослина   в   червні-липні,   дуже  пахуча.   Поширена   по   всій   території   України.   Великі   плантації   розміщені   у   спеціалізованих  господарствах  Полтавської,   Сумської,    Чернігівської,   Київської,   Хмельницької   та   інших   областей.  М’яту   широко   культивують   аматори.   Збирають    м’яту   на   початку   цвітіння.

*        *     *

       Учені   довели,   що  м’ята   і   кориця    допомагають   людині   підбадьоритися.   Їх   п’янкий   аромат    підвищує   концентрацію   уваги   водія   та   частково   знімає  втому.   Альдегіди   саме   цих   рослин   стимулюють   нервову   систему,   покращують   мотивацію,  працездатність.

       У   Стародавньому   Римі   м’ятною   водою   окроплювали    кімнати,     самою   рослиною  натирали   столи,   щоб   у    гостей   створити   життєрадісний   настрій.

       Вінки  із  м’яти    носили   на    щорічному    червневому   святі   богині   в   Капітолії,   а   в   будні   дні      рекомендували   носити   учням,   які   вивчали  філософію.   Стародавні   греки   та   римляни   вважали,   що   запах  м’яти   підвищує  розумові   здібності.   У    середньовіччі   студенти  клали   на   голови   вінки   із  м’яти   під  час   екзаменаційних   диспутів.

*        *     * 

      Перцева  м’ята   цінна  тим,   що  в   її    листках  є    ефірна    олія,   яка   має   широке   застосування   в   хіміко-фармацевтичній,   парфюмернокосметичній,   харчосмаковій   та  в   лікеро-горілчаній   промисловості.   Крім   ефірної   олії   ця    м’ята   містить  у   собі   і   дубильні   кислоти.        М’ята   перцева   є   засобом,   який  збуджує   нерви    й    поліпшує   травлення,  а   також   має   вітрогінну,  потогінну,    противоблювотну,  проти спазматичну,   заспокійливу,  болетамувальну,   зміцнювальну   і  навіть   жовчогінну   властивості.

 

 

    ЧЕРЕДА   ТРИРОЗДІЛЬНА (жидики,   бабині   воші,    дідові   воші)

                                           (Bidens    tripartitus)

 

           Міжнародна   назва   походить   від   латинських   слів,  що   в   перекладі   означають   “двічі”   і   “зуб”  (по   два   зубці   на   сім’янці).

*        *     *

         Череда   три роздільна   -   прибережна   однорічна  рослина  з   дуже  розгалуженим   стеблом   заввишки   до  1м    з   рідкими  волосками,   часто   червонувате,    особливо    в   місцях   гілкування.   Гілки   супротивні.    Листки   глибоко   три роздільні.   Квітки   дрібні,   зібрані   у   невеликі  поодинокі   кошики,   сидять   на   кінцях   стебла   й   гілок,   трубчасті,   жовтого  кольору.   Кожний   кошик   оточений   дворядною дзвоникуватою    обгорткою.   Сім’янки   малі,   з   двома   зазубленими    гачками,   якими   вони   чіпляються   людям   за   одяг   або  тваринам   за   шерсть,    тож   недарма   ця   рослина   має   українські   народні   назви  “причепа”   і   “собачі   реп’яхи” .

         Цвіте   ця   рослина  з   липня   по  вересень.   Збирають  її  під  час   цвітіння.

*        *     *

       Ця   рослина   дуже   популярна   в  народній    лікувальній  практиці   завдяки  своїй    проти золотушній   властивості.  Препарати   з   неї  вживають   всередину   й   застосовують   як   зовнішній    засіб (купання   у   відварі).

        Ліки  з  череди   застосовують   при   шкірних   хворобах,   при   рахіті,  від   ревматичного   запалення   суглобів (артритів)    зі   спотворенням,   а  також   при   подагрі.

*        *     *

      За   давньою  легендою,   як   жиди    Ісуса  розіп’яли,   то   вирішили   винищити   й   усіх   християн.   Християни  руки   до  неба   здійняли,   благаючи   порятунку.   То   Бог   всіх   тих   невірних   перетворив   на   рослин   і   знак   на   них  залишив  -   християн  чіпаються.   А   люди   назвали  ці   рослини   жидиками.

 

      У   давнину   в   день  Святого   Луки  (31   жовтня),   коли  земля   на   зимовий   спочинок   вкладалася,  і   мале,  і   старе   нишпорили   лугами   -   кущі    череди   палили,   піддавали   їх   очищувальній   силі   вогню.

                                            За   Гарафіною   Маковій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                ДЕРЕВІЙ    ЗВИЧАЙНИЙ (крива вник,   тисячолисник)

                                             (Achillea    millefolium)

 

       Видова   назва   деревію   утворена  від   грецьких   слів,   що   в   перекладі   означають    “тисяча    листків”   -  звідси   й   російська   назва   рослини  -   “тисячолисник”.   Українська  ж   назва   “крива вник”  пов’язана   з   наявністю  в  ній  великої  кількості   дубильних   речовин,   які  покращують   стійкість   шкіри.    Латинська   назва  рослини   “Ахілла”  походить    від   імені   Ахілла,  який,   згідно   з   грецькою   міфологією,   був   учнем   кентавра    і   вперше   використав   цю  рослину   для   лікування   ран.   Вилікувавши  Телефуса  (правителя   тогочасної  Греції)   від   рани,  завданої   мечем,  Ахілл   довів   цілющу   силу   цієї   рослини.

*        *     *

       Деревій   звичайний  -   багаторічна  рослина   з   родини  складноцвітних.   Стебла   прямі,   звичайно-прості,  пружні   і,     подібно   до   листків,   більш   або  менш  шерстисто-волохаті,   заввишки   до  50см. Ця   рослина   пускає   підземні   пагони.   Листки   двічі   пірчасторозсічені,   з  суцільним   стрижень ком  і  з   частками,   по   обидва  боки   надрізаними.  Квітки  трубчасті    й   язичкові,   в   дрібних   кошиках,   зібрані   вгорі   рослини   в   щитковидну   волоть,   мають   біле,   рідше   червонувате  або   рожевувате,  з   фіолетовим  відтінком,   забарвлення;   пахучі;   на  смак   гіркі.

          Деревій  містить  багато   ефірної   олії,  і   тому   пахнуть   не  тільки  квітки,   але   й   листя   його.   В   ньому    багато  в’яжучих   речовин,  є   гірка   екстрактивна  речовина,    органічні  кислоти  та   інші  речовини.  є  в   цій  рослині    також  і  вітаміни  А  і  С  та   фітонциди (речовини,   що  вбивають   шкідливих   хвороботворних  бактерій).

           Головна   дія  деревію   звичайного   на   організм  -   надання  крові   здатності  зсідатися.

*        *     *

           Використовується   деревій  звичайний   при  кровотечах,  погіршенні   апетиту,  захворюванні   шлунку,   легень.   Нирок,   головних  болях,   а   також  при   діареї.

*        *     *

                      Спинюся  я   і   довго  буду   слухать,                       Як   бродить  серпень   по  землі  моїй.                       Ще   над  Дніпром   клубочиться  задуха,                       І  пахне   степом  сизий   деревій.

                      Та   верби  похилилися   додолу,

                      Червоні   ружі   зблідли   на   виду,

                      Бо  вже   погналось  перекотиполе

                      За   літом  -

                      По   гарячому  сліду...

                                                    Ліна   Костенко

                  ПОЛИН   ГІРКИЙ   (не хвоща,   євшан-зілля)                                    (Artemisia   absinthium)

 

        Латинська    назва   (Artemisia)    вказує   на   те,  що   назва  цієї   рослини    пов’язана    з   іменем   древньогрецької   богині   місяця   і   покровительки   мисливства   Артеміди,   рідної  сестри  Аполлона.

*        *     *

        Полин   гіркий   -   багаторічна   трав’яниста  рослина   з   родини  айстрових,   заввишки   до   1   метра,   сірувато-срібляста   від   густого  опушення,   з   міцним,   пряним  запахом   та   гірким  смаком.  Листки  сірі,   розсічені,  чергові.   Суцвіття  -  кулясті  кошики,    зібрані   в   однобоку  волоть.

        Цвіте   в   липні-серпні.   Заготовляють   листя   до  цвітіння,   траву   -   під   час   цвітіння.

*        *     *

          Полин   -   одна   із  прадавніх   відомих   лікарських  рослин.   Ще   в   Єгипетському   папірусі   3500  років  тому   згадується  полин   як  лікарська   рослина.   В   Древній  Греції,   Європі   часів  середньовіччя,  Римі   ліки   з  полину   широко   використовували   для  поліпшення   травлення   і   регулювання   виділення   жовчі.

         В   науковій   медицині  полин  використовують   здебільшого   як   гіркоту  для  збудження  апетиту   і   лікування    гастриту   з  пониженою   кислотністю   шлунка.   Входить  він   до  складу   апетитних   і   жовчогінних   чаїв;   виготовляють    спиртову   витяжку   і   темно-бурий   густий   екстракт  полину.

         В  народній  медицині   полин   гіркий  використовується   набагато  ширше.   Відвар  з  полину  вживають при    безсонні  і   від   лихоманки,  як  глистогінне  і  при   отруєнні   їжею,  при   розладах   шлунку   і   при   жовтяниці,  при  катарах   кишок  і  коліках   у  печінці.   Та   найбільше   шанує  народ  полин.  Як  засіб     для   підсилення  апетиту   та   зовнішньо  -  у   вигляді  компресів   при   ударах  для   зняття   болю,   синяків,   при  розтягуванні  сухожилля,   вивихах   суглобів.

*        *     *

      Здавна   люди   вірили,   що  стебла   полину   мають  снагу   збирати   негативну   енергію.   Полин   неси   на  млин,   під  млином   закопай   -   і   нічого   не  гадай,  як   кажуть  гуцули.   Полиновим  та   ще    вербовим   віночком  обмітали  стіни  від   павутиння.

      У   народних  піснях   ця  рослина  символізує   неприємності:

“Ой,  як   тій  дитині   в   не хвощі,   так   мені    гулять  у   тій  Польщі”,  “Ой  у  полі   дереза,  в  степу   не хвоща.   Бодай  наших  парубків   напала   короста”.

       Високою   поезією    виблискує  легенда   про  степове   Євшан-зілля  (полин   гіркий),   аромат  якого   може   повернути  людині  пам’ять  про   Батьківщину.   

                                                 ЛЬОН-ДОВГУНЕЦЬ        

                                             (Linum  usitatissimum)       

          Назва  походить  від  грецького  слова   “лінон”,   що   означає  -   нитка.

*        *     *       

         Льон   -   трав’яниста   однорічна  рослина.   Стебло   пряме,   циліндричне    висотою   60-150 см.   Квіти    на   довгих   квітконіжках    світло-голубого  кольору   зібрані   на   верхівці  стебла.   Вирощують   на  Україні   як  волокнисту   й  олійну  рослину.

*        *     *

          У   науковій  медицині  використовують     насіння  льону   всередину  як   легкий  проносний   засіб  у  вигляді   слизу,   який  одержують від   збовтування   товченого   насіння   з  гарячою  водою,  а   також   і   як   обволікаючий    і  пом’якшувальний  засіб.   Порошок   з   насіння   застосовують   для   припарок.

           У   народній  медицині   всередину  вживають  відвар  з  насіння  льону-довгунця  при   бронхіті(як   відхаркувальний   засіб)   та  при   хронічних   катарах   шлунка,  а   при   болі  в   ньому   від  проковтування  чого-небудь   їдкого  -   олію з  насіння.

*        *     *

             Батьківщина   льону   -   Індія.  В   Індії    9 тис.  років   тому  було  виготовлено   першу   тканину  з  льону.   За   5000   років   до  нашої  ери   ця  рослина  була відома   жителям  Месопотамії,  Ассирії,  Єгипту.  Льон   вважали   рослиною   давньоєгипетської  богині   плодючості  і  материнства   Із іди.

*        *     *                      Льон   зелений  ріс   у  полі,                      На  веселому   роздоллі.

                     Він  весною   народився,

                     В  синє   небо  задивився,

                     Довго,  довго   розглядав,                      Доки  й  сам   блакитним  став.

                                                    Людмила   Лежанська

 

                     При   дорозі,   де   тополі,                      Синій   льон   зацвів  у  полі.                      Біля  льону   синя   річка,

                     В   небі  синьому   -    синичка.                      Стільки   цвіту-синьодзвону,                      Засиніло  все   від  льону!

                                                     Анатолій   Камінчик

 

 

 

 

 

 ШИПШИНА   ЗВИЧАЙНА  (дика   троянда,   сверби вус,  собача   троянда)

                                              (Rosa   canina)           

 

          Назва  утворена   від    грецького   слова   “rhodon” ,   що   означає    -  рожевий.

*        *     *

         Шипшина   звичайна   -   це   висока,   негуста ,   гілляста   кущова   рослина   з   зігнутими   дугою   гілками.   Кора  в   цієї  рослини    зелена   або    червоно-бура.   Шипи  рідкі,   біля   основи   дуже   широкі,  серповидно   загнуті.  Квітки   рожеві   або  блідо-рожеві,   з   непарно пірчастими   листками.  Плоди  -   довгасто-овальні,   гладенькі.  Яскраво-  або  світло-червоні ,  схожі   на  ягоди,  з  волохатим   насінням,  яке   коле,  якщо  його  взяти  в  рот,  або  “кусається”   за  тіло,  якщо  попаде   під  одяг.

           Збирають  плоди   шипшини  звичайної,  коли  вони   повністю   дозріють,  поки  не  настануть  морози.  Застосовують  їх   дуже  широко  і  в  народній  медицині,  і  в  кондитерській  промисловості,  і  в  народній   лікувальній  практиці.

*        *     *

          Палеоботаніки (вчені,  які   вивчають  рештки  рослин)   встановили,  що  близько  40  млн.  років   тому  шипшина  росла   на   нашій  планеті.  Плоди  цієї  рослини   з   лікарською   метою  люди  почали   використовувати  близько  5  тис.  років  тому.  З  усіх  рослин  кущ  містить  найбільше   вітамінів:  С,  Р,  К,  Е,  В2,  солі   калію,   магнію,  заліза,  фосфору,  а  також   цукор  та   органічні   кислоти.

         Використовується  при  хворобах  печінки,  серця,  виводить  каміння  з    нирок.

         Крім  того,  із  плодів   одержують    концентрований  сік  і  джем,  пюре,  повидло;  у  процесі  переробки   втрачається   не  більше  35%  вітамінів.  Пелюстки  шипшини  -   чудова  сировина   для  ефіроолійної  промисловості,  парфумерії.  А  корені  застосовують  для  фарбування  тканин  у  коричневий  колір.

*        *     *

                         Шипшина  важко  віддає  плоди.

                         Вона   людей   хапає  за   рукава,                          Вона  кричить:  “Людино,  підожди,

                         О  підожди,  людино,  будь  ласкава.

                         Не  всі,   не   всі,  хоч  ягідку  облиш!

                         Одна   пташина  так  мене  просила!

                         Я  ж  тут   для  всіх,  а   не   для  тебе   лиш.

                         І  просто  осінь  щоб  була  красива”.

                                                        Ліна  Костенко

 

 

                               КОНВАЛІЯ   ЗВИЧАЙНА  (любка)                                        (Convallaria    majalis)    

          У   перекладі   з  латинської   означає  “лілея   долин” .

*        *     *

           Конвалія -   багаторічна   квіткова   рослина   з  родини   лілійних.  Це  рослина   з   двома-трьома   великими   еліптичними   листками,  з   білими  дзвоникуватими  невеликими  квітками   на   голому   стеблі,   заввишки   15-30 см,  з  повзучим  кореневищем   і  численними   дрібненькими   корінцями  і  пагінцями.  Квітки   в  неї  білі,  запашні,   зібрані   в   нещільну  однобоку  китицю   на  повислих  квітконіжках (завдяки  цьому   квітка   рятується  від  прямого  проміння  сонця  та  від  дощу.

          Поширена  всюди.  Росте    у  лісах,  у  тінистих   місцях,  у  заростях,  здебільшого  у  долинах   річок.

*        *     *

        Конвалія   -   отруйна   рослина,    тому  ліки  з   неї  треба  обережно   дозувати.   Ліки   з   цієї  рослини  визнані   добрим   засобом  при  всіх  серцевих  і   навіть  нервових  недомаганнях,  а   також   при  пороці  серця.

*        *     *

         У  минулому  конвалія  була  символом  медицини.       

         Під  час   цвітіння   конвалії  у   Німеччині  відбувалося народне  гуляння  у   лісі:  у  багаття   хлопці   і   дівчата  кидали  ці  квіти   у   жертву  богині  весни.   

          У  Франції    навіть існувало свято   конвалій.  Навесні   перед  першою  неділею  травня   йшли  в  ліс   за  квітами,  якими  потім  прикрашали  вікна,  двері  будинків.

          Оскільки   зараз  конвалії  стає  все  менше  і  менше,  її  занесено  до  Червоної   книги  України.

*        *     *

                                              КОНВАЛІЯ

                                      (Антична   легенда)

                   Діана  -  богиня  мисливства -  у  своїх    лісових  мандрівках  любила   підійматися  високо  в  гори.   Одного  разу  її   підстерегли  злі  боги  лісів  і  полів.  Вони   вирішили  полонити  її.   Та   красуня   врятувалася  втечею.   Бігла  так   швидко,   що  аж  піт  стікав  з   її   лиця   рясними краплинами.  І  де   ці  краплини  падали,  там  проростали  чарівні  конвалії.

                                         Інша   легенда

                    Красень   Ландиш  безтямно  покохав  красуню   Весну.  І  як   не   благав,  щоб  та   назавжди  з   ним   залишилася,  Весна  зробити  цього  не   змогла.  А  коли  вона  пішла,  то  Ландиш  плакав  такими   гарячими  слізьми,   аж  кров   йому  виступила  із  серця  і  забарвила  зелені  сльози  у  червоний   колір.  Тим  і  пояснюється,  що  зелені  плоди конвалії  після  достигання   червоніють.

                         БАРВІНОК   МАЛИЙ (хрещатий  барвінок)

                                            (Vinca   minor) 

       У   перекладі    слово  барвінок  означає   “перемагати”.

*        *     *

        Барвінок  -   багаторічна   вічнозелена   рослина  з   родини  барвінкових.    Квітучі  пагони   у  барвінку  стоячі,   до  15 см  заввишки,  неплідні  ж  пагони    бувають    простягнуті   по  землі.   Листки  в  нього   голі,  довгасті,   темно-зелені,   шкірясті,   блискучі.  Квіти  з  чашовидним    п”ятироздільним    синім  віночком   і  чашечкою.  Смак  листків  дуже  гіркий  і  терпкий.  Вважають,   що  ця  рослина   містить  у  собі  гірку  дубильну  речовину.

        Росте  барвінок  переважно  в  гаях  Правобережжя.

*        *     *

        За  народним  досвідом,   барвінок  застосовується  як  зміцнювальний,  кровоочисний,  в’яжучий,  кровоспинний(злегка)   та  послабли вий (також  частково)  засіб.   Рослину  вважають  отруйною (серцева  отрута),  а  тому   потрібне  суворе дозування  ліків  з  неї.

*        *     *

                                                    БАРВІНОК

                                                   (легенда) 

          Жив  колись  чоловік  із  жінкою,  і  був  у  них   синок-одинак   на  ім’я  Бар.   От  виріс  він  і  став  дуже  гарним  парубком.  Покохав  він  дівчину  на  ім’я  Вінка.   А   Бара  кохала  ще  одна  дівчина,  у  якої  мати  була  відьма.  Хотіла  вона  причарувати  хлопця,  та  ніякі  чари  не  допомагали  їй.  Бар  та  Вінка  мали  одружитися.  І  ось  у  день  весілля   ішли  вони  до   церкви,  щоб  узяти  шлюб.  Раптом  з’явилася    зла  відьма,  окропила  їх  якимось  відваром  зілля,  і  виголосила  прокляття.  За  мить  на  місці,  де  стояли  молодята,  нікого   не  було.  Впала  Барова  мати  на  те  місце  і  скропила  землю  слізьми.   Сталося  диво:  

зазеленіли  дрібні  листочки,    квітчані  голубим  цвітом.  І   назвали  ту  рослину  Барвінком.  З   того  часу    тягнеться  він  до  людських  осель,  до   батьківських  могил.  А   дівчата  вплітають  його  у  свій  весільний  вінок.

*        *     *

           Барвінок   називають  хрещатим  від  слова    “Хрест”.   Бо   його  стебла   перехрещуються  одне  з  одним.

*        *     *

       Барвінок   заздрив  фіалці,  тому  й  попросив  богиню   рослинності  Флору  дати  його   квіткам  такі  ж  пахощі.  Але  богиня  не  могла  створити  щось   більш  загадкове,  як  фіалка,  тому  вирішила    нагородити  барвінок   двома  іншими  перевагами:  його  квіти  зробила  більшими,  а  час  цвітіння   тривалішим.  І  дала  Флора йому  ім’я,   що   означає  переможець,  вічний.

                                         КУЛЬБАБА    ЛІКАРСЬКА                                           (Taraxacum   officinale)

 

            В   перекладі  з   грецької  мови   означає  “   лікую   хворі  очі”.

*        *     *

           Кульбаба  -   багаторічна  рослина  з   родини складноцвітних. Корінь   у   неї   товстий  ( з  палець),  прямовисний,   переходить  у  коротке,  іноді гіллясте   кореневище.   Має   гіркуватий   смак.   Листки,  що  йдуть  від  основи  кореня,   численні,  ланцетні,  звужені   до  основи,  пірчасті,  виїмчасто роздільні,   неправильно    зубчасті,   з   червонуватою,  іноді   знизу  волохатою   головною   жилкою.

         Квіткова  стрілка   у кульбаби  частіше  буває   одиночна,  пряма,  порожня,   трубчаста,   несе  один  великий  (2 см  у  діаметрі)  квітковий  кошик.  Листки,  верхня  частина  квіткової  стрілки  та   основа  обгортки  трохи  павутинисті. Язичкові  квіти яскраво-жовті.    При  дозріванні  кошик   цих  малих  язичкових   квіток   утворює   кулю   з  насіння.   Це   насіння  легко  розлітається,  як   тільки  подме  вітер.

        Всі  частини  цієї   рослини   містять  у  собі   молочний  сік.

*        *     *

        Народна   медицина  назвала  кульбабу   еліксиром  здоров’я.    Особливо  цінять  її  в   народі  як  кровоочисний  і  заспокійливий засіб(допомагає   при   безсонні).    Вона  покращує    травлення,   апетит  людини,  підвищує   імунітет,  регулює  обмін  речовин   організму.          З  неї   варять  варення,  яке   допомагає   від  кашлю,  а   відварами  квітів  зводять бородавки  і  ластовиння.

*        *     *

      В   давнину   кульбабу   використовували  від  веснянок   і   печінкових  плям  на   шкірі.   У  Німеччині  -  як  заспокійливий  і  снодійний  засіб. 

Рослина  багата   на  вітаміни   С,  Е,  солі  заліза,  магнію  і  фосфору.

*        *     *

                                  КУЛЬБАБА                        Розквітають   у  траві                        Сонечка   маленькі.                        Це   кульбаби   золоті,                        Зірочки  кругленькі.

 

                       А  як   мине   трохи  часу,                        Вони стануть  всі  пухнасті.                        Вітер  з   ними  бешкетує                        І  з  пушинками  мандрує.

 

 

 

 

 

 

                                                      ЧОРНОБРИВЦІ

 

      Українська  назва  цих  квітів  пов’язана  з  однойменною    назвою  одного  з  видів   народної  вишивки  -  чорнобривцем.

 

       А    інша  легенда  говорить  так:  у  давнину   українські  майстричоботарі   шили   надзвичайно  гарні   жіночі  чобітки,  які  мали   яскравочервоні   халяви  та  чорні  голівки.   Назвали  такі чобітки  “чорнобривцями”.  Отож,  подібність   цього  взуття   до  суцвіття    згаданої  квітки,  мовляв,  і  обумовила  її  назву.

*        *     *

       Примандрували  до  нас  чорнобривці  з  далекої  Америки,  де  тамтешні  жителі   вирощували  їх  для лікування   недуг   та  пошанування  своїх  божеств.   Українцям   припали      до   душі  оксамитово пелюсткові   квіти,  а  квітам  -  українська  земля  і  клімат.        Найбільше  їх  цінують   літні  люди.  Може  тому,  що  своїм   цвітом   чорнобривці  вінчають   вершину  літа,  а   можливо,   тому,   що   цвітуть довго і  яскраво.   Образ  цих  квітів,  як  погляд  матері,  промовляє   до самого  серця.

*        *     *

       Чорнобривців  є  близько  20  видів.  Це  квітка  із своєрідним   запахом,   що  допомагає  позбутися  головного  болю.  Тому  букетики  із  чорнобривців,  свіжих  чи  сухих,  завжди  прикрашали    українські  хати.

*        *     *

       Чорнобривці   виділяють  фітонциди,  які  вбивають   мікроскопічних  черв’яків  (нематод),  що  висмоктують  соки  з  полуниці  і  садової  суниці,  картоплі   та  інших   рослин.

*        *     *

      Карл  Ліней  у  своїй  книзі  “Види  рослин”  дав  їм  назву  “тагенес”  -   від  імені  етруського   божества  Тагета,  сина  генія  та онука  Юпітера.       В   античній  міфології  Тагет  -   гарний  хлопчик,  що  був  наділений  розумом  неабиякого  мудреця.  За  легендою  він  з’явився   несподівано  з  борозни  під  час  оранки.  Чутка  про  це диво  миттю  облетіла   навколишні  поля,  і  з  усіх   кінців  сюди  почав  сходитись  народ.  Так  ось.  Тагет  нібито   відкрив  етрусам  багато  таємниць  буття,  навчив  їх  передбачати  майбутнє.  Ліннею цей   міф асоціювався  з  несподіваною  появою   чорнобривців  у Європі,  тому  й  виникла  така  назва.

*        *     *

                           Чорнобривці,   чорнобривці                            Квітнуть   в тиші   вечоровій.                            Чорнобривці   чарівні                            Так   і  просяться  в  пісні.

 

 

 

                                             ВОЛОШКА   СИНЯ

                                           (Centaurea   cyanus)

          

                     Назва  цієї  рослини  в  перекладі  з  грецької   означає   “синій”.

*        *     *

                Волошка  синя-  однорічна   рослина  з   родини  складноцвітних,  яка  росте   серед  посівів   жита  й  інших  польових  культур.   Вся  рослина  сіро пухнаста,  з  прямостоячим   гіллястим  стеблом,  заввишки  30-60 см.   Листки   в  неї   чергові ,  сидячі,  лінійно-ланцетні.  Кошики   квіток  на  довгих  квітконосах.  Крайові квіти  в  кошику,  лійкоподібні,  сині  або  голубі,  нерівномірно  п”ятизубчасті,    а  серединні -   трубчасті,  фіолетові.   Сім’янка   з  чубком  із   цупких  волосинок.  Цвіте  волошка  в  червні-липні.

*        *     *

           У   народній  медицині цю  рослину   вживають  як  жовчогінний,  сечогінний  і  потогінний  засіб;   від   водянки,  жовтяниці,  при  запаленні  нирок  і  сечового   міхура   та  при  простуді,  а  також  у  вигляді  примочок   для  очей  при  деяких  хворобах.

*        *     *

                                     ВОЛОШКА

                                     (легенда)

        Якось  небо  дорікнуло  колоссю   хлібного  поля,  мовляв,   усе,  що  є   на  землі  вдячне  йому,   небові:  квіти  посилають  свій  аромат,   ліси  -   таємничий  шепіт,  птахи  -  спів,  тільки  колосок   не  складає  йому  подяки,  хоча  саме  небо  напуває   коріння   життєдайним   дощем. -   Навпаки,  ми  дуже  вдячні   тобі,  -  сказало  колосся.  -   Бо   прикрашаємо   поле  морем  зелені.  А  в  інший  спосіб   не  можемо   виразити  тобі  вдячність.

-   Гаразд,  -  відповіло  небо,  -  якщо  ви   не  можете  піднятись  до  мене,  я   зійду   до  вас.

       І  небо  наказало землі  виростити  серед  колосків  сині  квіти -   часточку   самого  неба.   Відтоді    стебла   хлібних  злаків,   при  кожному   подиху   вітру,  нахиляються   до  посланців  синього  неба  -    волошок   і   нашіптують  їм   ніжні  слова   любові.

                                          ВОЛОШКА   І   ЛЮБИСТОК

                                                     (легенда)

       Колись  давно  в  Україні   жили  два  птахи  -  Любисток  і  Волошка.   А  що   були    вони  гарні,  то  люди  виловили  їх.    Залишилася   у    гущавині   лісу   одна   пара  птахів,  і  жили  вони   дуже   дружно,  і  всі   ставили  їх   за  приклад,    бажаючи  кожному   такої  злагоди   й  відданості,  як   у   Любистка   і  Волошки.  А  коли   померли  ці  птахи,   то  проросли   двома  пахучими  квіточками.

 

 

 

 

 

 

                            МАТИ-Й-МАЧУХА(підбіл)

                                    (Tussilago   farfara)

 

            Наукова  назва   цієї  рослини   в  перекладі   на   нашу  мову   означає  -  “рослина,    що  виводить  кашель”.

                                            *     *     *

      Мати-й-мачуха -  багаторічна  рослина з  родини  складноцвітних.  

Росте  у  ярах,  по  ровах,  а    здебільшого   по   берегах   річок.       У   неї  повзуче  коріння  з   численними  лускатими  листками  на  стеблах  і  дрібні  жовті  квітки,  зібрані  на   кінцях   квіткових  стебел   в  одиночні  кошики,  що   перетворюються   при  дозріванні   в   пухові  головки,  як  у  кульбаби.

        Стебла  прямостоячі,   заввишки  5-25  см,  шерстисто-опушені,  густо  покриті   яйцевидно-довгастими  листковими  лусочками,  часто  бурувато-червонуватого  кольору.   Цвіте   підбіл  до  появи   листя,  жовтим  цвітом.  Листки   прикореневі,  з’являються  після  цвітіння:  округло-серцевидні,  кутасті,   нерівно зубчасті,  з  розкриту  долоню,  різної   величини,   за  формою  схожі   на  нижню  поверхню  кінського  копита.

       Відмітною   особливістю  цієї  рослини  є  те,   що   листки  у  неї   зверху   голі  й  гладенькі,  а   знизу  -  білоповстисті.  При   дотику  до  листка   він  здається  зверху  холодним,  а   знизу  -  теплим.  Тому   рослина  в  народі   називається  “мати-й-мачуха”.

*        *     *

          В  народі  ліки  з  мати-й-мачухи   вживають  при   всіх  грудних  і  простудних   хворобах  (ларингітах,   бронхітах,  запаленнях)  як   протизапальний,  відхаркувальний засіб;    дезинфікуючий  -   при  наривах;   в  усіх  випадках  запалення  внутрішніх  органів  (катарактах   шлунку  і  кишок,   сечового  міхура   і  нирок).   Корисна  рослина  при  золотусі,  початковій  стадії   туберкульозу,  хронічних  ранах,   хронічній  пневмонії,  допомагає    навіть  при  зубному   болі  та   бронхіальній астмі.

*        *     *

                                   МАТИ-Й-МАЧУХА

                                     (легенда)

          Жили  колись  чоловік  та  жінка.  І  була   в  них   донька.   Одного  разу  захворіла   жінка  та  й  померла,  а   батько   одружився  вдруге.   Незлюбила  зла  мачуха   дівчини.   Найменшої   зачіпки    шукала,  щоб   докоряти,  лаяти.  Поїхав  чоловік   в  поле,  а  зла  мачуха  почала  бити,   лаяти  дівчину   і  вигнала   нещасну  з    дому.  Побрела   дівчина   темрявою,   боязно,   холодно  їй  було.  Спіткнулась  об  камінь   і  впала.  Кашель  почав  роздирати     груди,   дихати   не   давав. Раптом  почула   вона  голос   матері:  “Доню  моя  люба,  підійди  до  мене”.   Підвелась  дівчина  і  побачила   свою  неньку,  яка  простягла  їй  жовту  квітку  з  великим,   круглим   листям.  Заварила   дівчина  напій,  видужала.   А  цю  квітку  люди  назвали  мати-й-мачухою.

 

КАЛИНА   ЗВИЧАЙНА                                         (Viburnum   opulus)                    Російська   назва  рослини  походить  від  кольору  плодів.   Латинська назва    від    слова  “вити,  плести”. *        *     *       Калина  звичайна   -   кущова   рослина  або  невелике  деревце   з   родини   жимолостевих.  Росте  по  лісах   і  чагарниках  помірної   зони.  Калина  досягає  5 м  заввишки.   Листки  у  неї   трилопатеві,  гілки   голі,   суцвіття   не   густе,  віночки   білі.  Плоди   ягодоподібні,   овальні,  яскраво-червоні,  з    однією  кісточкою.   Запах  слабкий,   неприємний,  смак  у  ягід  і  в  кори   гіркий  і   терпкий.  Кора  має   зеленувато-сірий   колір. *        *    *          Калина  звичайна   знижує   артеріальний  тиск,   зупиняє  кровотечі,   лікує   кашель. *        *     *           Був   звичай   над  могилою   дівчини  садити  калину   як  символ   чистоти  і  суму.   Ця  рослина  є   одним  із  символів  України.  Вона   оспівана  у  багатьох   піснях,  про  неї  складена   велика  кількість  легенд. *        *     *                                                КАЛИНА                                              (легенда)                   Кущ  калини   назвали  на  честь   мужньої  української   дівчини   -   Килини.  Вона,   тікаючи   з  полону   від   турецьких  загарбників   і   несучи  звістку   своїм   односельцям,  ранила  босі  ноги.  На   тому  місці,  де  проливалася  кров  дівчини,   виростали  прекрасні  кущі  калини   з   червоними  кетягами   ягід. *        *     *                     У  калини  китиці   червоні,                     У   калини   білі-білі  квіти.                     Я   тримаю  гілочку   чудову,                      А   здається   усміх  України. *        *     *                      Гей   у  лузі   червона  калина,                      Гей,  гей  похилилася,                      Чогось   наша  славна   Україна                      Та й   засмутилася.                      А   ми   тую   калину   та   й   піднімемо,                      Нашу  славну  Україну  та  й  прославимо.

ВИКОРИСТАНА    ЛІТЕРАТУРА

 

1.           Бібліотечка   вчителя   початкової  школи.  -   №8,   2002;   №11,  2002;   №5,   2003.

2.           Барна   М.,   Барна   Л.,   Яцук   Г.    Декоративні   лікарські   рослини.  -  Тернопіль:   Підручники   і  посібники,   2006.

3.           Бутрин   Л.   Рослинна   орфографія:   Картки  з   української   мови.   5  клас. -  Тернопіль: Підручники  і   посібники,  2007.

4.           Вихру щ  В.О.  Природознавство   в  цифрах  і   фактах.   Довідник   для  вчителів   та   учнів  початкових   класів.  -   Тернопіль:  “Богдан”,  1998.

5.           Вихру щ  В.О.  Природознавство.   Цікавий   світ  навколо  нас.  Книга  для  читання.  І  частина.-  Тернопіль:   “Навчальна   книга  -  Богдан”,  1998.

6.           Вознюк   Л.   Тисяча   загадок.  -   Тернопіль:   Підручники  і  посібники,  2005.

7.           Данилко  О.   Природа   навколо  нас.  Сценарії  шкільних  свят  для  учнів  1-4  класів.  -  Тернопіль:  Підручники  і  посібники,  2000.

8.           Демонстраційні  матеріали:   Уроки   екології.   Дерева,  кущі,  трави.   Трав’янисті  рослини.   Зелена   аптека.  -  Харків:  Видавництво  “Ранок”. 9.   Запорожан  З.Є.   Екологія  в  початковій  школі.    Дидактичні   матеріали   з  методикою  їх    використання. -  Кам’янець_-Подільський:  Абетка,  1999.  

10.    Ковальчук  О. В.  Українське  народознавство.  Книга   для  вчителя.  -  К.:  Освіта,  1994.

11.    Макаренко  О.  Барвінковий   край:   Навчальний   посібник.-  Тернопіль: Навчальна  книга  -  Богдан,   2004.

12.    Попов   О.П.   Лікарські  рослини  в   народній  медицині.  -  К.:   Здоров’я,   1965.

13.    Початкова   освіта.  Газета.  -  №16,   2006;   №40,  2006.

14.    Природо знай:  Матеріали   для  організації   позаурочної   роботи  з  

учнями  молодших  класів   та  дитячих  садків/  Л.І.  Слива,  Н.І.Романцова.  -  Харків:  Торсінг,  2002.

15.    Розкажіть   онуку.  -  №17-18,   2003;   №25-26,   2004;   №5-6, 2006; №11-12,    2006;    №5,  7,   2007.

16.    Скуратівський  В.   Місяцелік:   український   народний  календар.  -  К.:   Мистецтво,   1992.

17.    Смик  Г.К.  Знайдеш  в   рослині  порятунок.  -  2-е  видання.  -   К.:  Тво  “Знання”   України,  1992.

18.    Шандарівська   Г.,  Лясковська   М.  У   нашому   довкіллі.  Книга   для 

читання  з  природознавства   для  учнів  початкових   класів.  -  Тернопіль:  Підручники   і  посібники,  2004.

19.    Шевчук    В.Й.   Зелений  дивосвіт  Поділля:  Розповіді  та  поради  травозная.  -  Вінниця:  Державна  картографічна   фабрика,  1997.