ПРОЕКТ "Геокультурна характеристика Бельгії"

Про матеріал

ПРОЕКТ з предмету: Географія культури, на тему: Геокультурна характеристика Бельгії

Перегляд файлу

ПРОЕКТ

з предмету: Географія культури

на тему: Геокультурна характеристика Бельгії

Студента IV курсу

групи ГОЕ-19

факультету географії, туризму та історії

спеціальності 014

Середня освіта (Географія)

Глазкова Владислава

Кривий Ріг – 2023

ЗМІСТ

1. Географічне розташування регіону (країни): фізико-географічні особливості: рельєф, клімат, природні ресурси

2. Етнолінгвістичний та антропологічний склад населення (мовна сім’я, група, особливості мови та алфавіту)

3. Традиційна архітектура (характер поселень, будинки)

4. Народний одяг

5. Національна кухня

6. Особливості сімейно-шлюбних відносин

7. Традиції та звичаї

8. Усна народна творчість

9. Національні свята

10. Електронні посилання

1. Географічне розташування Бельгії: фізико-географічні особливості: рельєф, клімат, природні ресурси

Королівство Бельгія (нім. Belgien, франц. Belgique, Royaume de Belgiquе, нідерланд. Belgiё, Koninkrijk Belgiё) – держава на північному заході Європи. На Пн. межує з Нідерландами, на Сх. – з Німеччиною та Люксембурґом, на Пд. і Пд. Зх. – з Францією. На Пн. Зх. омивається Північним м. Пл. 30 528 км². Насел. бл. 10,23 млн осіб (2002). Етнічні групи: фламандці – 58 %, валлони – 33 %, французи, німці, італійці, марокканці. Офіц. мови: нідерландська, французька й німецька. Віросповідання: католики – 90 %, протестанти, юдеї, мусульмани. Столиця – Брюссель (959,3 тис. осіб на 2002). Найбільші міста (тис. осіб на 2002): Антверпен (500), Ґент (224,2), Шарлеруа (200,8), Льєж (185,6). Держ. устрій – конституц. парламентська монархія. Глава держави – король, глава коаліц. уряду – прем’єр-міністр. Законодав. орган – двопалат. парламент. Багатопарт. система, гол. партії: соц.-християн., соціаліст. і ліберальна (поділені за мовним критерієм). Від 1993 править король Альберт ІІ. Грошова одиниця – євро (до 2002 бельг. франк).

Назва держави походить від племені бельгів, які заселяли цю територію. У 57 до н. е. завойована Римом, романізована; у 4 ст. н. е. християнізована. З Бельгійської Галлії бере початок Держава франків, яка за часів правління Карла Великого охоплювала практично всю Зх. Європу. Після поділу королівства 843 майже вся тер. Б., окрім Фландрії, що належала франц. королям, стала частиною Лотаринґії, яка 879 була приєднана до Сх.-Франк. королівства (Німеччини). У середні віки Б., зокрема Фландрія, була однією з найрозвиненіших частин Європи, відомою своїм ткац. вироб-вом. У 1384 Фландрія була приєднана до Бурґундії. Від 1477 під пануванням Габсбурґів, від 1556 – їхньої ісп. гілки, від 1714 – австр. гілки. 1789–91 антиавстр. повстання. Наприкінці 17 – поч. 18 ст. внаслідок воєн з Іспанією частина Б. перейшла до Франції, а 1795 Б. була цілком приєднана до Франції. До 1713 Б. називали Іспанськими Нідерландами, від 1713 – Австрійськими Нідерландами. 1815 об’єднана з Нідерландами. Однак католики-бельгійці не бажали перебувати під владою короля-протестанта. Внаслідок антиголланд. повстання та рішення Лондон. конф. 1830–31 здобула незалежність і було утворене Королівство Б. 4 червня 1831 королем Б. обрано Леопольда І. В обох світ. війнах окупована Німеччиною. 1919 на підставі Версал. договору приєднані округи Опен і Мальмеда. 1940 – капітуляція короля Леопольда ІІІ, уряд в еміграції (Лондон).

сторично зумовлений поділ Б. на нідерландомовну Фландрію, франкомовну Валлонію та наявність німецькомовної меншини в провінції Льєж Валлон. регіону. 1963 законодавчо закріплено «мовний кордон» між фламандцями і франкофонами. 1970–93 Б. перетворено з унітарної на федеративну державу й за геогр. та екон. ознаками поділено на 3 регіони: Фламандський (5,9 млн осіб), Валлонський (3,4 млн осіб) і «Брюссель – Столиця» (959,3 тис. осіб). Від 18 ст. і особливо від 1830, коли Брюссель став столицею Б., в ньому поступово починає переважати франц. мова (єдина на той час офіц. мова), витісняючи нідерландську (від 1898 – офіційна). За культурно-мовною ознакою Б. поділено на 3 спільноти: Фламандську (бл. 6,1 млн – насел. Фландрії й нідерландомовні жителі (15 %) регіону «Брюссель – Столиця»), Французьку (бл. 4,1 млн – насел. Валлонії та франкомовні жителі (бл. 85 %) регіону «Брюссель – Столиця») та Німецькомовну. Сучасна Б. відіграє помітну роль у житті Європи: в Брюсселі міститься штаб-квартира НАТО і засідає парламент ЄС. Країна є чл. ООН (від 1945), НАТО (від 1949), Бенілюксу (від 1960), ЄС (від 1993), ОБСЄ.

Бельгія знаходиться у Західній Європі, на узбережжі Північного моря. На південному заході межує з Францією, на сході з Люксембургом і Німеччиною, на північному сході з Нідерландами; на північному заході знаходиться Північне море. На північному заході прибережні рівнини, в центральній частині — пагорби; пагорби й ліси на південному сході; Арденський ліс; річка Шельда (Схелде).

Рельєф. Ландшафт переважно рівнинний, поступово підвищується від приморської низовини на південний схід. Виділяється три природних райони: прибережні рівнини (Низька Бельгія, до 100 м), низьке центральне плато (Середня Бельгія, 100-200 м) і гори Арденни (Висока Бельгія, 200-500 м).

Низовинне узбережжя Північного моря облямоване поясом дюн висотою до 30 м, ширина 1,5-2,5 км. Відливи оголюють смугу піщаних ват, ширина яких досягає 3,5 км. До узбережжя прилягають родючі ділянки (польдери), деякі знаходяться нижче рівня моря (до -2 м) і захищені від нього дюнами і дамбами. За смугою польдерів лежать пласкі алювіальні низовини Низької Бельгії: Фландрська і Кемпен (висота до 50 м); місцями підносяться останцеві пагорби (висота до 150-170 м).

Середня Бельгія простягається від Монса і Льєжа до гірських районів південного сходу. Територія цього природного району зайнята хвилястими рівнинами з ерозійними формами рельєфу. Висота підвищується з півночі на південь від 80-100 до 180 м. Долини річок Маас і Самбр, розташовані у великій депресії, розділяють Середню та Високу Бельгію.

У межах Високої Бельгії розташований давній масив Арденн, який є західним продовженням Рейнських Сланцевих гір. У результаті тривалої ерозії й денудації вершини Арденн мають платоподібні форми.

Масив складний переважно вапняками і пісковиками палеозою; в альпійську епоху гори зазнали підняття, особливо східна частина - плато Тай і Високий Фенн, вершина якого - гора Ботранж (694 метри над рівнем моря) є найвищою точкою країни. На крайньому південному сході країни є вапнякові куестові гряди висотою до 460 м.

Геологічна будова

На півдні країни розвинені герцинські складчасті споруди, які зазнали сильної денудації. Північніше вони занурюються під товщу відкладів середнього кайнозою, оголюючись місцями по долинам річок. На крайній півночі під потужним осадовим чохлом залягає докембрійський кристалічний фундамент. У плейстоцені територія Бельгії неодноразово зазнавала дії талих льодовикових вод, великого поширення набули процеси лесонакопичення.

На території Бельгії виділяють: Брабантський масив (центр країни), з півдня і сходу його обмежує синкліналь Намюр. Південніше і південно-східніше Намюру розташовані вариські споруди Арденн. Північніше Брабантського масиву розташований прогин Кемпен.

Плато Брабантського масиву складене теригенними і (рідше) карбонатними породами раннього кембрію і пізнього силуру. В період каледонської складчастості і на початку девону вони були сильно дислоковані. Осадові товщі прорвані ранньосилурійськими діабазами і кератофірами, а також постордовицькими кварцовими мікродіоритами. Каледонські утворення масиву перекриті малопотужними осадами крейди, в Арденнах – девонськими та кам'яновугільними відкладами включно з вугленосною світою середнього і верхнього карбону. В Арденнах каледонський фундамент виходить на поверхню в підняттях Рокруа, Ставло, Жівон, Серпон. На заході країни вариські структури ховаються під чохлом відкладів верхньої крейди та палеогену-неогену і знову виходять на поверхню тільки у Франції (узбережжя Ла-Маншу).

Східні Арденни переходять в прогин Ейфель. Синкліналь Намюр виповнена вугленосною моласою (намюр, вестфаль), до якої приурочені родовища Південного вугільного басейну. З півдня утворення Арденн насунені на вугленосні відклади Південного басейну. Прогин Кемпен (Кампін) виконано вугленосною моласою карбону і складає Кампінський вугленосний басейн. Після завершення вариського орогенезу на території Бельгії розвинулася інтенсивна ерозія в пермі та тріасі, далі відбувалися трансгресії і регресії моря, результатами яких на півночі і півдні країни є відклади тріасу і юри, потужні крейдові відклади. Кайнозойський чохол утворено нерівномірно розташованими товщами піщаних і глинистих осадів, які характерні для центральної та північної частини країни. Неотектоніка проявляється в Арденнах у формі численних порушень (вугільний басейн Кампін).

Корисні копалини

Бельгія порівняно небагата мінеральними ресурсами. Помітне місце займають поклади кам’яного вугілля у по долинах річок Маас та Самбр. Виділяються два вугільних басейни – Південний (Льєзький) та Кампінський. Частка коксівного вугілля мала. В Арденнах є невеликі родовища залізняку та поліметалічних руд (свинець, цинк, мідь), стибію тощо. Станом на початок ХХІ століття загальні запаси вугілля складали – 2115 млн. тон, підтверджені – 715 млн.тон.

Загальні запаси залізних руд – 40 млн.тон, підтверджених – 8 млн.тон. Родовища розташовані в межах Лотарингського залізорудного басейну.

Загальні запаси бариту (тис.т) – 2000, підтверджені – 1000; вміст BaSO4 в рудах - 96%.

Країна має запаси будівельного каменю (граніт, пісковик, мармур тощо).

З півдня на північ країни виділяються такі гідрогеологічні структури: околиця Паризького артезіанського басейну, Арденнська гідрогеологічна складчаста структура, Льєжський артезіанський басейн (приурочений до крайового прогину), Брабантська гідрогеологічна складчаста структура та Нижньорейнський артезіанський басейн. Загальні ресурси прісних підземних вод в країні - 0,9-2,6 млрд м.куб, щорічний водозабір - біля 600 млнм.куб.

Мінеральні джерела відомі в районах Арденн та середньої Бельгії. У вугленосному басейні провінції Ено свердловиною в інтервалі 2400-2600 м відкрито горизонт термальних сульфатно-кальцієвих вод. Термальні залізисті води відкриті свердловиною 2200 м в місті Турне.

Клімат. Клімат морський помірний з вологими західними і південно-західними вітрами та значними опадами протягом усього року. Клімат Кампіна і Арденн має дещо більш континентальний характер.

Найбільша середня температура повітря досягається в липні, найменша у січні. Середні температури січня від 3°C на узбережжі до -1°C в Арденнах. Середня температури липня 18°C. У Кампіні безморозний період становить 285 днів, в Арденнах - 245 днів.

Середньомісячна кількість опадів коливається від 55 мм у лютому і квітні до 78 мм в липні. За 2000-2006 роки що мінімальна середньодобова температура дорівнювала 7°C, а максимальна 14°C. Середньомісячна норма опадів у цей же період склала 74 мм. Це на 1°C і приблизно на 10 мм відповідно вище норми минулого сторіччя.

Літо відносно прохолодне, в липні середні температури складають 18-19°C, в Арденнах - близько 14°C. Влітку часто йдуть дощі з грозами. У Низькій і Середньій Бельгії за рік випадає 700-900 мм опадів, у Високій Бельгії - до 1250 мм. У середньому за рік дощових днів у Брюсселі буває близько 150, в Арденнах - до 200. Сніг випадає зрідка, у окремі роки його не буває взагалі. В цілому характерна значна хмарність. Найбільш сонячні місяці - квітень і вересень. Тривалі періоди спеки - порівняно рідкісне явище для Бельгії.

Гідрографія
Територія Бельгії покрита густою мережею спокійних і повноводних річок, в яку входять дві великі річки Європи - Маас та Шельда. Переважний напрямок течії річок - з південно-заходу на північний схід, більшість рік судноплавні і не замерзають взимку, коли по них проходить основний стік.

Протікаючи по території Бельгії, Шельда поповнюються водами річок Ліс (впадає у Гента), Дандр (у Дендермонде), Дюрме (у Хамме), Рюпел (у Антверпена) і вже в Нідерландах утворює естуарій Західна Шельда. Серед приток Маасу - Ерметон, Самбра (впадає в Намюрі), Меен, Вездре (у Льєжі); спільна дельта Рейну та Маасу також знаходиться в Нідерландах.

У Низькій Бельгії через часті загрози повеней створена система регулювання стоку за допомогою мережі насосних станцій, каналів (канали Гент-Тернезен, Брюссель - Шельда, Альберт-канал та ін) і шлюзів. Озер в Бельгії мало, і всі невеликого розміру. Багато штучних водойм, найбільша з яких - озеро О-Д'ор.

За оцінками 2008 року Бельгія мала 20,8 км.куб поновлюваних водних ресурсів, з яких на рік споживається 7,44 км куб (13% на комунальні, 85% на промислові і 1% на сільськогосподарські потреби).

Грунтовий покрив

Грунти на півночі Бельгії переважно бурі лісові, в Кемпені й Арденнах підзолисті. Вони бідні на гумус і мають низьку родючість. Найбільш родючі грунти Бельгії розташовані в польдерах і в заплавах річок. Перекриті лесом карбонатні грунти центральних плато також дуже родючі.

Рослинність та тваринний світ

Через тривалий вплив господарської діяльності людини на природні біогеоценози видовий склад фауни і флори Бельгії сильно збіднений. Культурний ландшафт у Фландрії включає в себе лісосмуги, живоплоти, сади. Ліси (головним чином дубові й букові) займають близько 19,7% площі країни і залишилися переважно в гірських (південних) районах.

У Низькій Бельгії є дубово-березові ліси, в Середній і Високої Бельгії на підзолистих і бурих лісових грунтах ростуть бук і дуб і граб. На піщаних грунтах Кампіна переважають верещатники, є природні соснові ліси. У заплавах річок та на польдерах представлена багата лугова рослинність.

Орні землі займають до 25% території країни. Зрошується 400 км.кв.

У лісах збереглися: благородний олень, козуля, кабан, лісовий кіт, лісова куниця, заєць-русак. Численні гризуни представлені бурозубками, сонями, полівками. тКабани, лані, косулі, зайці, білки, лісові миші зустрічаються головним чином в Арденнах. У болотистих заростях водяться куріпки, вальдшнепи, фазани, качки. Птахів порівняно багато, включаючи мисливсько-промислові види (фазани, куріпки, вальдшнепи та ін.)

Серед природоохоронних територій - національний парк Хоге-Кемпен (Hoge Kempen), спільний з Нідерландами заповідник Де-Зом - Калмтхаутсе-Хейден, територія Від-Фань тощо.

2. Етнолінгвістичний та антропологічний склад населення (мовна сім’я, група, особливості мови та алфавіту)

Кількість та густота населення. Станом на 2011 рік У Бельгії проживає біля 11 млн.осіб. Бельгія відрізняється високою щільністю населення (342 людини на км.кв), поступаючись за цим параметром в Європі тільки Нідерландам і деяким державам-карликів, таким як Монако.

Найвища щільність населення по країні спостерігається в районі, обмеженому містами Брюссель-Антверпен-Гент-Льовен (так званий "фламандський ромб", нід. Vlaamse ruit). Найнижча щільність населення - в горах Арденни (провінція Люксембург). На 2006 рік Фламандський регіон мав чисельність населення близько 6078600 жителів (щільність населення 459,4 осіб/кв.км).

Валлонія мала чисельність 3413978 жителів (щільність населення 205,1 осіб/кв.км). Щільність сільського населення в Бельгії на 2005 рік - 34,76 осіб/кв.км.

Демографічна ситуація

Демографічна ситуація в Бельгії типова для розвинених країн Західної Європи: характерні низька народжуваність та низька смертність (біля 10 осіб на 1000 жителів), причому смертність трохи перевищує народжуваність. Дитяча смертніть одна із найнижчих у світі - 4,3 осіб/1000 народжених. Показник фертильності - 1,6 дітей на жінку репродуктивного віку. Вікова структура населення: від 0 до 14 років - 15,9%; від 15 до 64 років - 66,1%; старші 65 років - 18%. Середній вік населення високий - 42,3 років (чоловіки - 41 рік, 43,6 років). Очікувана тривалість життя населення - 79,5 роки (чоловіків - 76,4 років, жінок - 82,8 років). На 100 жінок припадає 96 чоловіків.

Урбанізація

Майже все населення Бельгії становить міське населення - 97% у 2004 році. Щорічний приріст міського населення - 0,4%. Найбільш густонаселені міста Фламандії - Антверпен (457,7 тис.осіб), Гент (231,0 тис.осіб) і Брюге (117,3 тис.осіб). Найбільш густонаселені міста Валлонії - Шарлеруа (201,4 тис.осіб), Льєж (185,6 тис.осіб) і Намюр (107,2 тис.осіб). У Брюсселі проживає 1 млн 19 тис.чоловік (щільність населення 6458,7 осіб/кв.км) у 19 столичних окружних муніципалітетах, два з яких мають більше 100 000 жителів. Сумарне населення згаданих великих міст приблизно дорівнює 2,3 млн людей. Всього в країні налічується 13 міст з населенням більше 85 тис. мешканців.

Трудові ресурси

У сільському господарстві зайнято 1,3% економічно активного населення. Сільське господарство на 100% управляється сучасними фермерами. У промисловості зайнято 24% економічно активного населення. За даними на 2009 рік серед усього зайнятого населення самозайняті особи складали - 720 тис.чол., наймані працівники - 3718, зокрема в сільському господарстві - 29, у промисловості - 571, у будівництві - 206, у сфері послуг - 2911, зокрема у сфері комунікацій - 895, фінансів, нерухомості, оренді, консалтингу - 615, державна службі, освіті - 788, інших послугах - 614.

Етнічний склад населення

Дві головні групи, що становить населення країни - фламандці (близько 58% населення, 6 млн чоловік) і валлони (близько 31% населення, 3,400 млн чоловік). 11% складають представники інших національностей. Фламандці живуть в п'яти північних провінціях Бельгії і говорять нідерландською мовою та її численними діалектами (головним чином фламандським). Валлони живуть в п'яти південних провінціях, складових Валлонії, говорять французькою, валлонською і деякими іншими мовами.

Після незалежності Бельгія була франкоорієнтованою державою, і єдиною державною мовою спочатку була французька, хоча фламандці завжди складали більшість населення. Навіть у Фландрії французька довгий час залишався єдиною мовою середньої та вищої освіти.

Після першої світової війни в Бельгії виник рух за емансипацію нідерландськомовного населення. Результатам його стала так звана "мовна боротьба" (нід. taalstrijd). Боротьба стала приносити плоди у шістдесятих роках XX століття. У 1963 році було прийнято пакет законів, що регламентує використання мов в офіційних ситуаціях. У 1967 вперше був створений офіційний переклад конституції Бельгії на нідерландську. До 1980 обидва головні мови країни були фактично зрівняні в правах

З 1993 Бельгія була розділена на округи, що є суб'єктами федерації. Єдиною офіційною мовою на території Фламандського округу є нідерландська. Незважаючи на досягнуті успіхи, мовні проблеми до цих пір призводять до ескалації напруги між двома головними етнічними групами населення країни.

Найважливіша національна меншина Бельгії - німці. Їх число становить приблизно 73 тис. осіб. Місця компактного проживання німців (на сході Валлонії) входять до складу німецькомовного співтовариства, що має велику автономію, передусім у питаннях культури.

Інші найбільші національні меншини - італійці (172 тис.осіб), французи (125 тис.осіб), нідерландці (117 тис.осіб), іспанці (43 тис.осіб), німці (38 тис.осіб), турки (40 тис.осіб); вихідці з Демократичної республіки Конго, Марокко (81 тис.осіб), Алжиру та інших арабських країн. Загалом у Бельгії проживає 8,9% імігрантів від загальної кількості населення.

Мови Бельгії

Офіційні мови — нідерландська, французька й німецька. На півночі, у Фландрії, розмовляють здебільшого нідерландською (58% людності країни), на півдні, у Валлонії — французькою (32%), 10% бельгійців двомовні. на крайньому сході Валлонії представлена німецька мова (0,6 %). У Брюссельському регіоні розмовляють французькою й нідерландською мовами. У Фландрії за офіційну мову править тільки нідерландська, у Валлонії — французька (на землях Німецькомовної громади ще й німецька), а в Брюсселі за офіційні вважають французьку та нідерландську мови.

Релігія

Конституція Бельгії гарантує свободу віросповідання. Більшість віруючих (близько 75% населення) - католики. Офіційно визнані також іслам (250 тис. осіб), протестантство (близько 70 тис. осіб), юдаїзм (35 тис. осіб), англіканство (40 тис. осіб), православ'я (20 тис. осіб). Протестанти живуть в основному в Брабанті та Генті. Єврейська громада зосереджена в Брюсселі та Антверпені.

3. Традиційна архітектура (характер поселень, будинки)

Архітектура Бельгії (нід. Belgische Architectuur, фр. Belge Architecture) — розвиток архітектури на території сучасної західно-європейської держави Бельгія як складова бельгійської культури, що сформувався і активно тривав у 2-му тисячолітті н.е., до середини XVII століття у рамках нідерландської архітектури (див. Архітектура Нідерландів), маючи певні стадії, як загальноєвропейські, так і з місцевими особливостями.

Землі Південних Нідерландів (нині Бельгія ) виробилися в значний культурний і мистецький осередок ще в добу середньовіччя. Практично до кінця 16 століття культура і мистецтво Фландрії було тісно пов'язане з мистецтвом Північних провінцій, що увійшли до складу Голландії. Розмежуванню і національному відокремленню сприяли події Нідерландської буржуазної революції. У 1579 р. сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій. Під час війни з Іспанією їм і вдалося відстояти свою незалежність. Іспанські загарбники помстилися убивством 10.000 громадян міста Антверпен, що привело до масової еміграції в « Об'єднані Провінції» з територій Фландрії, контрольованих Іспанією. Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність «Об'єднаних Провінцій», які стали відомі як Голландія. Після цих подій художня культура Бельгії і Голландії остаточно розділилася і пішла кожна власним шляхом. В 17 столітті Бельгія була утримана в лоні католицизму, а на її мистецтво мали впливи католицькі Італія та Іспанія.

Ск. Жером Дюкенуа молодший. Барокова група, ц-ва Нотр-Дам дю Саблон, Брюсселю 1714 року землі Бельгії відійшли до Австрійської імперії. Почався етап компромісного поєднання впливів територіально близької Франції і Австрії з могутніми національними традиціями 17 століття. Назва «фламандське мистецто» - неточна і неповна, бо є розбіжності в мові і культурі фламанців і валлонців, найбільших національних спільнот країни. Країна оголосила незалежність за результатами так званої Брабантської революції 1789 - 1790 рр. Але країну наново підкорили вояки Наполеона Бонапарта, який авантюрно кроїв мапу Європи в намаганні створити нову Французьку імперію. Лише буржуазна революція 1830 року надала уряду можливість відновити державність і створити незалежну Бельгію. Бельгійська архітектура пройшла таким чином значний історичний шлях і пишається визначними досягненнями, архітекторами і пам'ятками, зокрема готики, ренесансу, бароко, еклектики, сецесії і постмодерну.

Архітектура Бельгії бере початок у нідерландському середньорічному мистецтві. Найранішими пам'ятниками архітектури Бельгі є готичні собори в Брюсселі (12—15 ст.), Антверпені (1352—1518), Брюгге (1239—97), Мехелені. Архітектура Відродження представлена багатьма житловими й адміністративними спорудами, зокрема ратушею в Антверпені (1561—65, арх. К. Флоріса). В кінці 16 століття створюється так звана фламандська школа, що існувала до кінця 18 ст. Своєрідна архітектура Бельгії того періоду поєднала в собі пластику бароко і давно вироблені форми національної готики (будинок гільдій в Брюсселі, архітектор Г. де-Брьойна, будинок Рубенса в Антверпені, сакральні споруди архітекторів В. Кобергера, Ж. Франкара, П. Хейєнса, В. Хесіуса і Л. Фрайхербе).

Фламандське бароко в архітектурі мало значні впливи єзуїтів, які часто ініціювали створення барокових сакральних споруд чи самі виступали архітекторами. Поширення отримали тринавні базиліки з тричастинним фасадом. Будували монастирі і шпиталі, бегінажи (приміщення для жіночих релігійних товариств), ломбарди, іноді - заміські палаци. Особливо розкішно розробляли фасади, використовуючи увесь репертуар архітектурного декору - пілястри і колони, розкреповані карнизи, трикутні і лучкові фронтони, рельєфи, волюти, вази, канделябри. Пишний декор парадного фасаду переносили і на інтер'єри, які вражали синтезом мистецтв : архітектурного декору, скульптури і живопису, останній переживав новий розквіт після 16 століття. Готичний каркас сакральних споруд був вдало інтерпретований архітекторами бароко, перетворившись на урочисті, повнокровні композиції, схильні до папетики і перебільшень. Це були справжні апофеози синтезу мистецтв. Навіть використання (нібито стриманого) класичного ордеру не заважало вкривати стіни і вівтарі кольоровим мармуром, золоченням, висіченими чи різьбленими орнаментами в супроводі динамічних композицій картин. Розкішно вбрана церква чи собор з'явилися майже в кожному великому місті, серед яких -

церква єзуїтів, Антверпен
церква Сен-Жан-Батіст-о-Бегінаж (Івана Хрестителя, Брюссель, 1657-1676 )
церква Сінт-Каролюс-Борромеускерк (Антревпен, 1577-1637 )
церква Сінт-Міхілскерк (Льовен, 1601-1690)
церква Онзе-ліве-Фрау-ван-Хвансвейк (Мехелен)
базиліка Богородиці в Монтегю тощо.

В бароковому стилі виконували і каплиці аристократичних родин (каплиця родини Рубенсів в ц-ві Св. Якова, Антверпен, портал каплиці графа Тур е Тассіс в ц-ві Нотр-Дам-дю-Саблон, Брюссель.)

Якщо декор фасаду був дещо стриманий, сакральні споруди зберігали підвищену пластичність використанням хвилястих об'ємів, веж, куполів, іноді - ротонд. Як і серед представників інших мистецьких шкіл або художніх течій, антверпенська школа має власних універсально обдарованих митців. Серед них - Пітер Кук ван Альст, що працював автором картонів до вітражів і аррасів-килимів, перекладач з французької книг про архітектуру, скульптор і художник релігійних картин. До складу антверпенської школи логічно зараховують художника і архітектора Корнеліса Флориса де Вріндта (1513/14 - 1575), що робив проекти ювелірних виробів і оздоби - орнаменти до надгробків, займався меморіальною скульптурою, працював архітектором на будівництві ратуші Антверпена та Ганзейського будинку в його портовій ділянці, знакових споруд свого часу. До антверпенської школи належить і художник, представник нідерландського маньєризму - Венцеслав Кобергер (1557 - 1634), який більше уславився як архітектор і в Італії, і у Фландрії, представник фламандського бароко в архітектурі.

Унікальною по значенню для фламандського мистецтва 17 століття була діяльність П.П. Рубенса. Напади хвороби і дипломатична діяльність часто дошкуляли митцю, спонукали залучати до виконання творів чисельних учнів і помічників. Це сприяло як поширенню настанов бароко в національному мистецтві, так і створенню колосальної кількості творів мистецтва, серед яких -

титульні листи до антверпенських видань друкаря Плантена
вівтарні композиції
портрети
картони до аррасів
вироби зі скла та шкіри
парадна зброя
меблі
ювелірні вироби зі срібла
скульптура з мармуру, бронзи, дерева, слонової кістки
гравюри з картин Рубенса, які робили брати Больверт, Понтіус, Ворстерман.

Специфічною ділянкою архітектури 17 ст. залишались тимчасові споруди з нагоди зустрічей іспанських віце-королів, іспанських перемог чи свят. Їх робили у вигляді тріумфальних воріт, брам, невеликих храмів, прикрашених рельєфами, картинами, написами, прапорами, гірляндами. Тимчасові тріумфальні споруди ставали виявами політичної підтримки іспанських володарів заради виживання в скрутних умовах іспанського гноблення, але сприймалися як державне завдання. До їх створення залучали найкращих архітекторів, скульпторів-декораторів і художників. В роки перебування в Антверпені Рубенса, останній очолював бригади митців по побудові тріумфальних споруд, власноруч розробляв численні ескізи і проекти до них. По закінченню свят їх безжально розбирали і знищували. Свідоцтвами їх існування і вигляду ставали лише ескізи і гравюри.

Барокова архітектура з національним забарвленням також ще один «персонаж» багатьох картин художника алегоричного спрямування, що не пов'язана з конкретними тріумфальними спорудами

Катедра, дерев'яна різьба. Церква Івана Хрестителя і бегінаж, Брюссель.

Стилістика бароко мало використана в пересічній забудові, хоча і вплинула на декор фасадів, особливо будинків гільдій. Міський будинок з вузьким, але високим фасадом мав три - п'ять вікон, декілька поверхів, але отримав зручніше внутрішнє розпланування. Перший поверх - великий вестибюль зі сходами наверх. Але волю дали в розмаїтті фігурних фронтонів, орнаментів і ліплених деталей, більш дешевих за мармурову скульптуру. Розпланування майже всіх міст довго зберігало ще середньовічний характер, в деяких містах не розбавлений навіть в 19-20 століттях (Брюгге, Гент, Мехелен). Сільська забудова контрастувала надзвичайною примітивністю, спрощеністю, практично повною відмовою від декору, дивовижною при потягу декоративно-ужиткового мистецтва доби до пишноти, рослинних візерунків, складних архітектурних орнаментів в катедрах, споведальнях, церковних лавах, численних барокових надгробках, в уславлених аррасах Фландрії навіть з провінційних Ауденарде, Гента, Льежа чи столичних Антверпена і Брюсселя.

Лише на зламі 17-18 століть церковне будівництво припиняється, національна традиція слабшає під могутнім тиском модних зразків Франції і, частково, Італії.

Брюссель, гільдійські будинки, початок 18 ст.

В другій половині 17 ст. армія Людовика XIV зробила спробу випередити інші держави Європи в могутності. Французькі вояки захопили Ено та Західну Фландрію. Не пощастило і Брюсселю. 1695 року брюссельський Гранд-плас три дні трощили гарматами, перетворивши на суцільні руїни. За Рейсвейкською мирною угодою від 1697 року французів зобов'язали покинути бельгійські провінції. В роки Війни за іспанський спадок ( 1701 — 1714 ) влада в Південних Нідерландах перейшла до австрійських Габсбургів. Гранд-плас і колишню площу Сен-Мішель відбудовують, але з урахуванням зразків архітектури Франції. Це - симетрія, руст першого поверху, пілястри, черга вікон, центр споруд підкреслено або пишним порталом, або простим портиком. Бароковий декор заміняють аскетичним, запозиченим з класицизму ( Арх. Я. Баурсхейдт, Королівський палац в Антверпені, 1743 - 1745 рр., арх. К. Фіско, забудова площі Сен-Мішель в Брюсселі, 1772 - 1775 рр., нині Пляс-де-мартір.).

Панівним стилем кінця 18 ст. - першої третини 19-го залишався пізній класицизм. Його настанов дотримувався архітектор Л. Руландт (1786-1864), якому доручили будівництво Палацу юстиції в місті Гент. Використана знайома стилістика - руст, широкі сходи, римський портик. Досить вільна інтерпретація форм класицизму використана в палаці для принца Оранського в Брюсселі (арх. Ш. ван дер Стратен, 1823-1826 рр., пізніше переданий Академії). Симетричний, видовжений фасад палацу не має підкресленого центру - замість нього довга галерея, облямована бічними павільйонами. Ніяких колон, портиків, трикутних фронтонів. Замість них - горизонталі карнизів, аттик без скульптур, доволі плаский дах, що функціонально незручно в країні з туманами і підвищеною вологою.

Ск. Жозеф Ламбо. Монумент-подяка будівничим собору Антверпенсьскої Богоматері.

В другій половині 19 століття в бельгійській архітектурі запанувала еклектика. Фасади споруд - перевантажені декором, запозиченим то з французьких споруд 18 століття, то з французької доби маньєризму чи відродження - Національний банк (арх. Беярт), Брюсельська біржа (арх. Л. Сьойс), Палац юстиції (арх. Пуларт), Королівський музей (арх. А. Бала́). Відновлене і сакральне будівництво - церкви будують в візантійському, неоготичному, необароковому стилях.

Пересічна забудова в порівнянні з пафосом буржуазних споруд, навпаки, дивує обмеженістю і міщанською стриманістю навіть в помешканнях забезпечених верств населення - темно-червона чи жовта цегла, обмаль вікон, два-три поверхи. Це обумовлено значним подорожчанням навіть малих земельних ділянок і капіталістичним податком на кількість вікон-дверей на фасаді. Перший поверх тут - кухня, верхні - кімнати і спальні. Мансарди з щипцовими дахами - спальні або склади. Традиційні будівельні матеріали і типове розпланування зберігали поширення до кінця 20 ст.

Але хижацький капіталізм могутньо впливав на містобудівну ситуацію, на появу заводів і фабрик. Поряд виникають нетрі, якими сумно уславився буржуазний Антверпен. Навколо промислових околиць виникають хаотичні, щільно забудовані робітничі і бідняцькі райони з велетенськими територіями, позбавленими благоустрою. Замовники наполягають на економії - архітектори масово відмовляються від виразності, естетики промислових споруд. Використання нових будівельних матеріалів ( чавунні колони, довгі балочні перекриття, скло ) лише іноді прикривають більш-менш виразними оболонками в історичній стилістиці. Містобудівні проекти мають надто обмежений характер і стосуються лише центрів міст або вокзалів чи небагатьох площ ( площа з Колоною Конгресу в Брюсселі. арх. Я.П. Кльойсенар, 1850-1859 рр.) Річку Сенн, що тече крізь центр Брюсселю, сховали в тунель, поверх якого створили буржуазні бульвари в 1867 - 1874 рр. В Антверпені модернізують порт, не чіпаючи його районів-нетрів. Їх щільна і незграбна забудова контрастувала з пафосною забудовою банків( цих палаців для грошей), бірж, державних установ, небагатьох театрів і музеїв в столиці.

Буржуазним світом середини і кінця 19 ст. покотилася хвиля створення універсальних магазинів і пасажів. Аби привабити покупців, вони поєднують під одним дахом магазини, склади, кафе, кімнати для чоловіків, поки жінки вештаються крамничками, перші туалети. Розроблені і стратегії довгого утримання відвідувачів в універсальних магазинах з родинами і дітьми, аби продати якомога більше товарів від продуктів і модного одягу - до нікчемних дрібниць. Набуває безсоромності, міці і люті реклама - на фасадах, в буржуазних виданнях, плакатах і газетах тощо. Заклалися умови для формування і продажу бажань, умови для нової хвороби - шопінгу, коли відвідувач починає нестримно купувати навмисно непотрібні речі, умови для перевиробництва товарів, безробіття і економічних криз. Буржуазна архітектура діяльно бере в цьому участь (арх. Кльойсенар, пасаж Сен-Юбер в Брюсселі та ін.)

Готель і майстерня художника Еміля Фабрі.

Бельгійська сецесія виникла в художніх гуртках «Товариства двадцяти» ( 1884-1893 ) та «Вільна естетика» (1894-1913). Активісти гуртків забажали відмовитись від засилля ордерної архітектури, пошлості історичних стилів, розкрити можливості нових будівельних матеріалів і форм. Логічно, що в Бельгії цей рух отримав назву «нове мистецтво» (art nouveau - ар нуво). Теоретиком нового художнього напрямку став Анрі Клеменс ван де Велде ( 1863-1957 ). Він був практикуючим архітектором, але вибудував небагато споруд. Тому в творчому доробку майстра на перші місця вийшли літературна і педагогічна діяльність, а також практика дизайнера інтер'єрів. Не менше значення мала архітектурна практика іншого митця - Віктора Орта́ ( 1861-1947 ). Вибудуваний ним в 1892-1893 рр. особняк інженера Тассела в місті Брюссель полонив сучасників відмовою від ордерної архітектури, заокругленим скляним еркером і асиметрією розпланування, бо Орта відкинув умовну красу плану заради комфорту і зручності житла. В порівнянні зі спорудами доби класицизму( симетрія, краса плану, оріентація на італійську архітектуру з ігноруванням інших кліматичних умов Бельгії ) це було революційним вчинком.

Хвилясті лінії полонили Віктора Орта́. Він переніс ці природні ліній і в металеві конструкції, і в камінь, і в декор інтер'єрів, в стінописи. Але власні, могутні обмеження вносило матеріальне розмежування суспільства. Орта́заробляв на побудові розкішних приватних будинків чи унікальних, суспільно значущих об'єктів, не втручаючись в пересічну забудову. Звідси потяг до чудернацьких рішень, надмірної декоративності, обмеженості використання рішень митця. Архітектори і теоретики цього періоду прийшли до усвідомлення вартості не тільки унікальних споруд і обслуговування попиту багатіїв, а й до вартості пересічної забудови, до прав на комфортне житло середнього класу, який виник і почав впливати на суспільне, економічне, згодом і на політичне життя країни. Молоді архітектори відроджували традиційні фламандські форми і викристовували давно відому цеглу, відмову від орнаментів, зовнішньо суворі, аскетичні форми з міркувань економії.

Національний виставковий комплекс

Архітектура міст Бельгії була значно поруйнована в роки 1-ї світової війни. В повоєнний період уряд підтримав не архітектурних авангардистів, а консервативні тенденції до відновлення традиційних форм, до прав на священну приватну власність, до бажання відновити давній вигляд поруйнованих споруд. Поруйновні споруди відновлювали на тих же місцях, практично з тим же традиційним розплануванням, а це відновлювало ще середньовічне розпланування міст. Закладалося ігнорування нових вимог 20 століття до освітлення, гігієни, якості житла. Використання електрики лише частково вирішувало ці проблеми, бо на порозі була відмова від коней і гужевого транспорту, поширення автомобілів і нових будівельних матеріалів тощо.

Стан справ в архітектурі Бельгії початку 20 століття став загрозливо критичним. На ситуацію почав впливати уряд, особливо в галузі містобудівництва. Однак в умовах приватної власності на землю містобудівні плани тривалий час мали лише теоретичний характер, а пізніше - незначну реалізацію. Найвідомішим стало будівництво селищ «Національним товариством дешевого житла», заснованого 1920 року. Обмеженість коштів спонукала бельгійських архітекторів до створення типових проектів, до стандартизації і механізації будівництва. Це притаманно і двом найкращим селищам, реалізованим на околицях Брюсселя, де ситуація була найбільш загрозливою. Селища Селзате (арх. Хейбрехт Хосте) та «Сучасне місто» (арх. Віктор Буржуа) мають вільне розпланування. Житлові квартали і стежки для пішоходів розташовані серед рослинності і відокремлені деревами від транспортних шляхів. Селища мають власні адміністративні центри, мережу крамниць, майданів для дітей, шкіл, зон відпочинку. Але відновилося і будівництво приватних будинків, вілл, буржуазних прибуткових будинків. Завелика ціна на земельні ділянки, особливо в містах, спонукала до висотного будівництва. 1931 року в розвиненому Антверпені вибудували перший в Бельгії висотний будинок Торенгебау. Але доля промислового та транспортного будівництва все ще залишалась невеликою. Серед помітних споруд доби - портові споруди та аеровокзал в Антверпені (арх. С. Ясинскі), судноплавний канал Альберта (1930 - 1939 рр.) Протиріччя архітектурної практики мали місце і в спорудах для Міжнародної виставки 1935 р. в Брюсселі (Великий палац Століття, арх. Ж. ван Нек)

Бельгія наново постраждала від бомбардувань і німецько-фашистської навали в роки 2-ї світової війни. В повоєнні роки містобудівну ситуацію почав контролювати уряд. Частка житлового ресурсу була відновлена, частка вибудувана наново. Почалося усунення нетрів, виведення промислових підприємств за межі міст, благоустрій житлових районів (обводнення, зелене будівництво тощо). Історичні міста зберігали тісну забудову, але в мережу старих і вузьких будинків дозволили вбудовувати сучасні споруди, які значно «випадали» з історичного оточення через спрощений декор, сучасні матеріали, аскетизм фасадів. Аби хоч якось розв'язати транспортні проблеми в Брюсселі, в місті перед Всесвітньою виставкою створили мережу тунелів та віадуків. Підземним шляхом з'єднали місто і аеропорт в Мелсбруку (арх. Бренфо та ін.), що став одним з найбільших в Західній Європі. Сільські райони Бельгії змінили нові готелі для туристів, нові шосе і автостради, крамниці в підкреслено осучасненому вигляді. Архітектори Бельгії не цураються іноземного досвіду і запозичують вдалі рішення в архітектурі Нідерландів чи Великої Британії.

4. Народний одяг

Народний костюм бельгієк зазнав явного впливу сусідніх країн: Голландії на півночі (у Фландрії), Франції на півдні (у Валлонії). Фламандки вважали за краще шити спідниці темніших кольорів, з воланами по низу; а валлонки - світлих і без оборок. І ті, й інші часто використовували смугасті тканини. Шалі, дуже часто картаті, любили обшивати бахромою. Для виходу до церкви фламандки одягали колоколоподібний чорний плащ-накидку з величезним капюшоном, а поверх блузи-кофти носили темні корсажі, замість верхнього одягу одягали довгу кофту з баскою з строкатого ситця.

Головні убори

І фламандські, і валлонські мереживні чіпці з «вушками» були прості та витончені. Капори із соломки шапо-а-бовалі валонки зав'язували довгими картатими стрічками. А фламандки на свята приколювали до чепців пуффер — прикрасу з букетиків штучних квітів із мереживом, намистом та стрічками. У будні вони прикривали свої білі чіпці строкатими хустками. Фламандське мереживо завоювало всесвітню славу ще XVI в. Мереживо обшивали коміри полотняних сорочок, подоли нижніх спідниць і фартухів, з нього виготовляли ошатні чепці і прикрашали їм капори

Чоловічий костюм

Традиційним одягом усіх бельгійців був бургундер — синя блузка, яку носили навипуск. У Фландрії її шили на кокетці, у Валлонії — плісованої. Головні убори бельгійців - чорні капелюхи, циліндри, маленькі круглі шапочки.

При цьому, як і національні мови Бельгії, одяг також різний, у валлонів один, у фламандців інший. Національний одяг Бельгії чимось схожий на голландський, що не дивно ці країни тісно пов'язані спільною історією. Жіночий національний костюм Фландрії складається з білої полотняної кофти, корсажа, кількох мереживних спідниць, шалі та чепчика, розшитого візерунками та мереживами. Чоловічий костюм простіше, він представляє сукняний сюртук синього кольору.

У валонок костюм відрізняється більшою яскравістю. Він складається зі смугастої спідниці та яскравої кофти, поверх якої зав'язується велика хустка. Для чоловічого костюма обов'язковою є наявність берета та синьої суконної блузи.

Такі костюми фламандці та валлони одягали у святкові дні. Та й сьогодні напередодні національних свят на вулицях можна побачити людей, одягнених у такі костюми. Це вкотре свідчить у тому, що у житті бельгійців велике значення грають традиції та історія їх народу.

5. Національна кухня

Бельгійська кухня дуже різноманітна. Вона подібна до французької, але менш вишукана і ситніша.

Бельгійці віддають перевагу сезонним і регіональним продуктам, тому навіть у такому невеликому королівстві помітні відмінності в регіональних кухнях. У прибережних регіонах переважають страви з риби і морепродуктів, в Арденнах частіше використовують дичину. Регіональні кухні обох конфліктуючих між собою регіонів — Фламандського і Валлонського — мають свої особливості і різноманітність страв. У кожного регіону — своя фірмова страва. В Остенде — це морський суп із молюсків; в Антверпені — варений вугор із зелениною; у Льєжі — смажений заєць із вишневим сиропом; а країна загалом славиться безліччю сортів картоплі-фрі.

Бельгійська кухня знаменита в першу чергу шоколадом, вафлями, картоплею фрі та пивом. У Бельгії знаходиться найбільша кількість зоряних ресторанів на квадратний кілометр. Адже є ще і трюфельні цукерки. І відома мінеральна вода з курортного містечка Спа, і ялівцева самогонка «Женевр». Нічого й говорити про славнозвісне бельгійське пиво — тут налічується більш ніж 1000 його офіційно зареєстрованих сортів, причому чи не на кожен сорт існує окремий різновид кухлю.

Бельгійська кухня має багато компонентів, заснованих на стандартах французької та німецької кулінарних традицій - активно використовуються м'ясо, морепродукти, овочі, картопля, масло, сир, вершки, пиво і вино, при цьому і донині простежується вплив середньовічної кулінарії - широко використовуються гірчиця , трави, спеції і змішування солодкого з кислим або солодкого з солоним.

Традиційними закусками вважаються креветки з помідорами під майонезом "ла томат-креветт", крокети з сирих креветок і плавленого сиру пармезан, сервіровані листочками смаженої петрушки "Крокетт-о-пармезан", спаржа по-фламандські з соусом з олії зі збитим сирим яйцем і рубаною петрушкою "асперж а-ла Фламанд", найрізноманітніші бутерброди з скибочками білого сиру, прикрашені редискою і цибулею, салати і легкі закуски з картоплі і маринованих овочів, а також пікантні сири "ле ЕРВ", "ле фромаж де брюссель" або "марою" і т. д. Перше блюдо найчастіше представлено супом з риби, а також устрицями у відварі селери.

Всюди запропонують смажений стейк під різними соусами, до якого можна замовити "фріти" - золотисті скибочки картоплі. Дуже популярні "фламандський карбонад" - обсмажена в пиві буженина або вирізка з чорносливом, Арденнський окіст "жамбон д'арденн", кролик в пиві "ле-Лапен а-ла бьер", солоні пироги з сиром "ла-тарт аль-Джото" і "фламіш" - тушкований курча з виноградом, м'ясо з медом і гірчицею в пряному фруктовому соусі, вугри з овочами і зеленню "ліз-Ангій про вер", смажені мідії "ле-муль Фріт суперстар" і сирі мідії "ле-муль парку ", Арденн форель" ла-труіт арденнез ", фарширована копченою шинкою і скибочками сала, а також мехеленская зозуля" ла-куку де-малин "або брюссельська пулярка" ла-пулярд де-брюссель "та ін.

На солодке в кожному місті пропонуються свої страви, такі як вершкові безе в Мальмеді, солодкі бісквіти "кук" в Дінане, мигдальні тістечка і карамельні бісквіти в Брюгге, вафлі "гофр", маленькі сухі тістечка з Гента - "гентсе-мокко" і, звичайно, знаменитий брюссельський "Пралін ". Шоколад вважається істинно бельгійським продуктом, його найвідоміші марки - "Корн ла-Тусон д'Oр", "Годива", "Нойхаус" і "білий" шоколад "Леонідас".

Національний напій бельгійців - пиво. Сьогодні в країні налічується понад 1000 марок, а нові сорти пива створюються майже кожен день. Найбільш відомими є Gueuse, Jupiler, Maes, Stella Artois, Leffe, Hoegaarden, Lambic і Trappist. Можна навіть знайти пиво з додаванням вишневого ( "крик") і малинового соку ( "фрамбуаз"), а також кисло-солодке пиво "Гуден-банд". Виноград вирощують на схилах Самбра, в Торні, Ено і в околицях Брюсселя, тому в країні досить багато власного високоякісного вина, але чимало його ввозиться і з-за кордону.

Типова бельгійська сім'я приймає їжу тричі на день: сніданок між 6.30 і 9.00, обід в 12.00-12.30 і вечеря в 18.00-20.00, при цьому на сніданок і вечерю сім'я зазвичай збирається разом, а обід їдять в школі або на роботі. Як і в інших європейських країнах, в Бельгії прийнято використовувати європейські столові прилади.

Сніданок являє собою звичайний континентальний сніданок, що складається з бутербродів з сиром і ковбасою або джемом і медом, яєчні або варених яєць і чашки кави/чаю.

У Бельгії немає чіткого поділу на обідні страви та страви на вечерю, хоча вечеря зазвичай більш ситна. До цих прийомів їжі додається кухоль пива або вина та хліб. Як основну страву зазвичай подають м'ясо, рибу або морепродукти, на гарнір — картопля і овочі, причому перевага надається сезонним овочам, вирощеним в Бельгії. Популярні також супи-пюре або ситні густі юшки, як ватерзой. На десерт подають солодкі страви або ж сири. Типовим фастфудом є картопля фрі, яку бельгійці зазвичай їдять з майонезом. Також у кіосках продають бельгійські вафлі, морепродукти та приготовані равлики.

При згадці про Бельгії відразу виникає асоціація з чимось елітним і високоякісним. Адже Бельгія - країна, яка відрізняється високою якістю, забезпеченим абсолютно у всіх сферах діяльності. Особливо це стосується шоколаду.

Бельгійський шоколад можна сміливо назвати еталоном смаку. Звичайно, багато країн світу виробляють смачний шоколад вищої якості. Але коли мова заходить про бельгійському шоколаді, його ассоцііруешь лише з «королівським смаком».

Жителі Європи вперше познайомилися з шоколадом, завдяки завоюванням конкістадорів. Ось тільки розпещені європейці оцінили всю красу оксамитового смаку шоколаду далеко не відразу. Але коли шоколад все ж почав користуватися великою популярністю, завдяки дружині Людовика XIII, іспанці і великий любительку гарячого шоколаду, шоколадна лихоманка Бельгію не потривожить. Причина такого стану справ навіть не в тому, що в Бельгії зовсім не їдять шоколад, немає. Просто тут їм ласували з обережністю, і навіть вважали його ліками від ряду хвороб. Що, до речі, недалеко від істини. Таке ставлення до шоколаду в Бельгії зберігалося приблизно до середини XIX століття. Поки житель Брюсселя Жан Нойхаус, разом з родичем-аптекарем, що не вирішив заснувати сімейний бізнес. Так була відкрита перша в Європі «фармацевтична кондитерська», де поряд з лікарськими препаратами торгували виробами з шоколаду. Жан Нойхаус відрізнявся колосальним працьовитістю і прагнув до досконалості у всьому. Він експериментував з рецептами шоколадних солодощів і доводив їх до стадії надання надзвичайно задоволення. Так з'явилися перші традиційні солодощі від Нойхауса.

Після смерті Жана шоколадне виробництво перейшло до його наступника Фредеріку Нойхауса, який в 1895 році офіційно зареєстрував «Кондитерську і шоколадну фабрику Neuhaus-Perrin». Тепер це вже була аптека, а солідний заклад, що продає шоколад, який не соромно подати на стіл королю!

Справжню революцію у виробництві бельгійського шоколаду зробив син Фредеріка Жан Нойхаус-молодший, який в 1912 році придумав, як вкласти начинку в плитку шоколаду. Новий кондитерський шедевр отримав назву «праліне». Мелений мигдаль і раніше застосовували в кондитерській промисловості. Тільки до цього нікому і в голову не приходило начинити мигдальної сумішшю цукерки. Звичайно, можна припустити, що такі спроби робилися і раніше. Ось тільки Жан-молодший здійснив спробу начинити цукерки першим і дуже вдало. Новинку запропонували споживачеві і вона йому припала до смаку. З цього часу експерименти з шоколадною начинкою велися безперервно.

Розторопна чоловіка кондитера вирішила теж не відставати від чоловіка. Вона придумала привабливу упаковку для цукерок і запатентувала свій винахід. Тепер праліне випускали у фірмовій коробочці - ballotin. Точність і акуратність бельгійців і в цьому випадку пішла на користь виробникам цукерок. Оскільки праліне випускали в упаковці, яку за привабливість можна було сміливо називати подарункової, цукерки стали традиційною частиною презенту і виглядали цілком респектабельно. Так з'явилася ще одна традиція - упаковувати цукерки в подарункові коробки, завдяки якій в них стали пакувати не тільки праліне.

Зараз, через десятиліття, шоколад можна вважати однією з візитних карток Бельгії. Адже бельгійський шоколад є одним з найсмачніших в світі. Для туристів бельгійські шоколадки стали прекрасними сувенірами, які можна привозити з поїздок по країні.

Шоколад в Бельгії те саме пристрасті в масштабах країни. Кондитерські, які торгують неймовірною кількістю видів шоколаду, в Бельгії можна зустріти мало не на кожному кроці. Тут чимало бутиків, де продають цукерки, виготовлені вручну.

Як і раніше, упаковці шоколаду в цій країні надають особливого значення. Вона повинна бути обов'язково якісною і досить привабливою. У подарунок можна отримати коробку цукерок або окрему шоколадну плитку. Але це традиційно. А від традицій, як відомо, завжди можна відійти. Наприклад, якщо Ви вибрали кілька різних цукерок (ручної роботи або масового виробництва - не важливо), кожну цукерку Вам можуть загорнути в окрему унікальну обгортку. А після скласти вибрані ласощі в спеціальну коробочку, вибір яких теж досить великий.

Логотип фірми Нойхаус є еталоном високої якості продукції. Ця торгова марка відома далеко за межами Бельгії. Не поступається їй брюссельська торгова марка Leonidas, яку заснував грек американського походження. Багатьом знайома торгова марка Godiva. І, звичайно, всі ласуни безпомилково вгадають приналежність шоколадних морських коників, рибок, зірочок, черепашок та інших морських мешканців до торгової марки Guylian. Проблема покупки шоколаду високої якості в Бельгії відсутня. Навіть у найвіддаленіших гірських селищах, на самих крихітних кондитерських фабриках пишаються традиціями виготовлення прекрасного шоколаду за старовинними рецептами.

Отже, чим примітний бельгійський шоколад? Перш за все, в ньому дотримано баланс смаку: він не дуже гіркий, але і не нудотно солодкий. Якщо повільно смакувати шоколадної цукеркою, то з кожною секундою оксамитовий смак шоколаду стає все яскравіше. Секрет чарівного смаку таїться і в обробці какао бобів. Помел какао повинен бути настільки тонким, щоб на дотик какао порошок здавався натуральним шовком. Бельгійський шоколад - це не просто знаменита солодкість. Це бренд, який представляє країну на світовій арені. А значить, і якість місцевого шоколаду відповідає всім світовим стандартам.

Якщо є бажання познайомитися з історією бельгійського шоколаду ближче, обов'язково відвідайте музей шоколаду в Брюгге. Тут кожен з Вас знайде багато цікавого не тільки для дорослих, але і для дітей. Збагатившись знаннями, Ви подивіться на шоколад і його виробництво з нової точки зору. А після долучитися до великих традицій шоколадного виробництва в Бельгії , Покуштувавши оту і ще ту і цю цукерку, захочеться ще більше!

Ось так порівняно молода історія виробництва шоколаду в Бельгії за короткий для історії термін стала візитною карткою країни!

6. Особливості сімейно-шлюбних відносин

Через прагнення рівноправ’я та свободи для всіх без винятку 10 років тому в Бельгії стали цілком законними одностатеві шлюби. Водночас соціологи та фахівці з планування сім’ї констатують, що сьогодні серед бельгійців майже половина дітей народжується від батьків, які не перебувають в офіційних подружніх зв’язках. І це тільки деякі приклади змін, що їх переживають традиційні та нетрадиційні місцеві родини. Загалом, порівнюючи з минулим, інститут сім’ї у Бельгії зазнав чималої еволюції.
У країнах Заходу в сімейних стосунках та цінностях ось вже декілька десятиріч тривають величезні перетворення. Офіційних одружень стає все менше, народжуваність скорочується, множаться шлюби між гомосексуальними парами, зростають обсяги бездітних сімей і невпинно збільшується кількість розлучень.

При цьому бельгійські фахівці у сфері сімейного планування констатують: починаючи із 70-х років минулого століття, кількість дітей, народжених батьками, що не перебувають у шлюбі, значно зросла. Причому таких дітей сьогодні у Бельгії народжується майже 46 відсотків. Для порівняння: 40 років тому на світ з’являлося лише близько трьох відсотків таких «позашлюбних дітей»..

Тобто родина далі залишається засадничою клітиною суспільства, яка відповідає за передачу культурної, виховної та матеріальної спадщини, додає бельгійський експерт. Сучасні європейські сім’ї дуже розмаїті. Поруч із класичними родинами все частіше зустрічаються родини, що складаються з одного з батьків, добровільно бездітні родини чи одностатеві сім’ї, каже Дельфін Шабер.

Якщо у сусідній Франції точиться боротьба за легалізацію гомосексуальних одружень, то у Бельгії гасло французьких борців за рівноправ’я «одруження для всіх» – це реальність вже протягом десяти років. За цей час правом вступати до офіційного шлюбу представників нетрадиційної сексуальної орієнтації тут вже скористалися тисячі людей.

Мер містечка Дінан Рішар Фурно також належить до категорії цих людей. Він свого часу й боровся за легалізацію шлюбів і право усиновлення дітей гомосексуальними парами. Нині, опираючись на десятирічний досвід, він каже, що такий закон був правильним кроком бельгійського сенату.

Ще тоді ми мали можливість на реальних прикладах пересвідчитися, що повсякденне життя такого подружжя було повністю аналогічним життю традиційних гетеросексуальних пар, – пояснює бельгійський мер. – Тому, якоюсь мірою, ми цим законом зняли «містичний наліт» та вразливість цієї теми».

Шлюб із примусу в Бельгії заборонений, за подібний шлюб людина несе кримінальну відповідальніст

Тим часом науковці з Брюссельського вільного університету звернули увагу й на інші тенденції еволюції бельгійських родин. Скажімо, те, що бельгійки у середньому нині стають матерями доволі пізно. Колись у 70-х, тут народжували першу дитину приблизно у віці 20–25 років. Сьогодні мамами стають у майже 30-річному віці.

Інший характерний факт загальноєвропейського масштабу: виявляється, що близько 10 відсотків жінок, що живуть у країнах співдружності, залишаються бездітними аж до 40–45 років. Як підрахували соціологи Лондонської школи економії, якщо ця тенденція триватиме, то кількість бездітних сімей у деяких державах Європи може зрости до 20, а подекуди – й до 30 відсотків. А головна причина цього явища – прагнення до незалежного способу життя.

7. Традиції та звичаї

Бельгія - казкова країна з багатим минулим, традиції якої, в більшості, будуються на протиріччях. Особливостей світогляду, культури та побуту у місцевих жителів існує дуже багато і всі вони дуже цікаві!

Будинки будують витягнуті, і часто фарбують в незвичайні кольори: рожевий, жовтий, молочний. На дахах поміщають флюгери із зображенням півня.

Внутрішні інтер'єри воліють облаштовувати в стилі мінімалізму. За принципом: як можна менше меблів - якомога більше простору.

Живуть досить замкнуто. Спонтанні контакти на вулицях є чимось «з ряду геть». Виняток становлять, хіба що, більш відкриті жителі невеликих бельгійських сіл.

У гості один до одного додому ходять вкрай рідко - частіше зустрічаються в кафе. Якщо ж все-таки планується подібний візит - до справи підходять надзвичайно серйозно. Строго дотримується періодичність зустрічей, їх взаємність і тривалість. Характер заходу обумовлюється заздалегідь: якщо запрошують «зайти» - пригостять холодним аперитивом, запрошують «зайти на каву з тортом» - дадуть строго кави і торт.

Запросити в ресторан в Бельгії означає показати вам, де смачно годують, а не сплатити загальний рахунок!

Вітають один одного при цьому по багато разів на день. Фактично при кожній зустрічі, навіть якщо бачилися 5 хвилин тому. Люди, таким чином, підкреслюють, що небайдужі один до одного.

У спілкуванні уникають певних «інтимних» тем: не говорять про здоров'я, політиці, фінансах і особистому житті. Із задоволенням обговорюють облаштування будинку і подорожі. Ніколи не сперечаються (в цьому плані традиції спілкування в Бельгії дуже нагадують перуанські традиції).

Бельгійці завжди дякують один одному за телефонний дзвінок. Будь-, офіційний або неофіційний. Дзвінок для них - знак уваги.

Більшість батьків надзвичайно стурбовані питанням освіти своїх дітей. Багато хто прагне прилаштувати чадо до престижного королівський коледж.

Найважливіше місце в житті бельгійців займає музика: бурхлива суміш фламандських, валлонских і німецьких мелодій. Бельгія має всесвітню популярність завдяки різноманітним музичним карнавалам, парадів і ходів, які проходять тут досить часто і з великим розмахом.

Надзвичайно цікаві і святкові традиції бельгійців. Наприклад, має сенс згадати Різдво, яке тут завжди відзначають «на широку ногу»:

Свято тут тільки для людей, а й для тварин! Собак, котів і хом'яків прикрашають яскравими шовковими стрічками і пишними бантами. Вітають нарівні з рідними і близькими, дарують подарунки, пригощають «вишуканими» ласощами.

Будинок в святковий напередодні прикрашають гірляндами і бельгійським мереживом, сплетеним на особливий манер. В інтер'єрі розставляють фігурки Діви Марії, Святого Йосипа і пастухів. У більшості сімей різдвяні статуетки вважаються сімейною реліквією і передаються з покоління в покоління. У молодих сім'ях поруч з «класичними» композиціями персонажів можна зустріти «какао знаменитостей», які, по - доданню повинні зробити землю багатшими. «Фішка» прийшла з розташованої неподалік Іспанії.

У центральній частині міста обов'язково заливають і прикрашають ялинкою каток. Відкривають і парк крижаних скульптур - демонструють визначні пам'ятки різних країн і фігури відомих людей. Поруч починає працювати бар, в якому все, включаючи посуд, зроблено з льоду.

Подарунки на Різдво дітям дарує Сінтаклаас або Синтерклаас. Найдавніший зі своїх «колег» традиційно зображується у вигляді старця з густою білою бородою і добрими очима. Подібно до нашого діда Мороза, одягається в червону шубу. Але зберігає і деякі національні особливості: на голові у нього не шапка, а єпископська мирта, на плечах - біла мантія. Живе в маленькому будиночку, в лісі. Весь рік майструє подарунки. Їздить на віслюку, в супроводі помічників маврів - Черних Пітів в оксамитових камзолах, які носять з собою не тільки подарунки, а й блокнот із записами про всі поганих і хороших вчинках дітей. Бельгійці знають: хто дасть притулок старця і Пітів, отримає в подарунок золоте яблуко.

На святковому столі завжди багато страв зі свинини - вважається, що це саме плідне з усіх тварин. Готують також рис, пудинги, На десерт подають «різдвяний вінок» - мигдальне печиво з зацукрованими фруктами.

У святкову ніч можуть сурмити в вигнутий ріг над колодязем, обходити будинок зі свічками або з факелами і т.д.

До слова, бельгійці вірять в те, що весь рік буде як дві краплі води схожий на перший день січня. Тому, в цей день вони ніколи не беруть грошей в борг і обов'язково купують що-небудь нове.

Є в Бельгії незвичайні традиції і в інші свята. Наприклад, в останній день Масляної тут виступають чоловіки в дротяних окулярах, все обвішані дзвіночками. На свято «Kattefeest» з дахів кидають вниз тропічних котів (до 1817 року кидали живих тварин!) І т.д.

Весільні традиції в Бельгії

Весільні традиції в Бельгії чудесним чином поєднали в собі старовинні звичаї та сучасні віяння, вигадливо й органічно переплітаючи їх. Традиційна бельгійська весілля поєднує і вінчання, і громадянську церемонію. Красиві романтичні бельгійські весільні традиції збереглися донині.

Заручини в Бельгії

Якщо молода людина, нарешті, вирішує зробити пропозицію своїй коханій, він висаджує під її вікном молоду берізку, яку бельгійці називають ще травневим деревом. В очікуванні згоди коханої, він поливає саджанець. Згодою дівчини на пропозицію буде її запрошення закоханого на чай з солодощами.

Коли молоді вирішують одружитися, насамперед вони роблять запрошення на весілля для своїх сімей. Запрошення друкуються на двох аркушах, одне запрошення призначене родині нареченої, інше сім'ї нареченого. Така бельгійська весільна традиція символізує возз'єднання двох сімей.

Весільні традиції Бельгії

В останні роки багато бельгійці люблять влаштовувати весілля в старовинних замках і маєтках. На весіллі молодих наречену і нареченого саджають в крісла-трони, що має на увазі їх особливу роль на торжестві.

Цікава весільна традиція в Бельгії пов'язана з хусткою, якому на весіллі відводиться особливе місце. На хустці вишивають ім'я нареченої, а після весілля молодята забирають хустку в свій будинок. Незабаром ця хустка передають родичці сім'ї, яка виходить заміж і так відбувається з покоління в покоління, а сам хустку вважають сімейною цінністю.

Обов'язковою вважається роздача милостині незаможним, які зібралися біля виходу з церкви, якщо весілля передбачає вінчання. Така весільна традиція обіцяє молодій сім'ї удачу, благополуччя і багатство.

На весільному застіллі особливих надмірностей не буває, адже бельгійці дуже економи і ощадливі. Перед весіллям молоді складають список подарунків, який заздалегідь передається запрошеним на церемонію. Нерідкі випадки, коли гості самі оплачують своє проживання в номері готелю, якщо весілля влаштовується десь за містом.

Саме весільне застілля, як правило, недовго, а молодята залишають його після перших привітань і піднятих келихів з вином - у них починається медовий місяць. До речі, таку назву медовий місяць отримав за те, що в честь його випивали алкогольний медовий напій, яким пригощали родичів нареченої. Вважалося, що таким чином присипляється увагу родичів нареченої, щоб ті не надумали викрасти її з нового будинку.

Крім цього, в країні багато красивих свят з цікавими національними традиціями, що відзначаються не менш широко

8. Усна народна творчість

Протягом декількох сторіч, у середні століття, Бельгія входила до складу Нідерландів. Так що при етнічній і язиковій розмаїтості населення, все-таки фольклорні мотиви й героїчні легенди, що існували на єдиній території, харчували

майбутню літературу. Пізніше, в XIX столітті, коли обоє держави знайшли самостійність, література кожної країни, зрозуміло, придбала національні риси.

Населення Бельгії розділено на дві частини. Одна частина – менша, говорить французькою мовою, інша – на фламандському. Фламандська дитяча література в нас зовсім не вивчена. Навіть бельгійські письменники й літературознавці переважно пишуть про дитячу літературу, що видається французькою мовою. Природно, що на бельгійську літературу через спільність мови вплинула література сусідньої Франції. Втім, у середні століття для всіх європейських країн

були характерні лицарські романи й поезія.

Де Багаття народилося в сім’ї священнослужителя. Юнакові обіцяли блискучу духовну кар’єру. Однак він відхилив всі наполягання ища й надійшов у Брюссельський університет. Відразу ж після його закінчення Шарль Де Багаття цілком присвячує себе літературі. Його цікавлять добутку народної Творчості. Він ретельно вивчає легенди й казки, стародавні рукописи, історію своєї країни. В 1857 році він видає перший збірник – “Фламандські легенди”. У них молодий письменник виступає не тільки як збирач, але і як письменник, творчо переосмисли дающий фольклорні добутки. У цей період Костера цікавлять не тільки самі сюжети, але й архаїчна народна Мова, що він продовжує вивчати й після надходження на службу в Брюссельський архів.

Те, що Багаття вибрав героєм своєї книги Уленшпигеля, свідчить про його демократичні погляди й симпатії до простого народу. ” Легенда про Уленшпигеле й Ламме Гудзаке й про їхні пригоди, відважних, забавній і славетних у Фландрії й інших країнах”, написана Шарлем Де Костером, побачила світло в 1867 році.

Автор надзвичайно талановито відтворює й історичні події, що происшли у Фландрії в XVI столітті, і дух епохи Відродження. Недарма багато дослідників зіставляють “Легенду про Уленшпигеле” з “Гаргантюа й Пантагрюелем” Рабле. Уленшпигель – відважний герой, душа повстання гезов, “дух Фландрії”, як називає його сам автор, і в той же час це типова людина епохи Відродження, що відмітає святенництво, прагне насолодитися всім тим, що дає людині життя. Він цілком тверезо ставиться до життя, спритний, дотепний, весел, непримиренний стосовно ворогів. Попіл Класу стукає в його серце: Це фраза має буквальне й переносне значення. Буквально – Тиль носить на груди мішечок з попелом, що він зібрав, коли інквізиція спалила на багатті його батька, обвинуваченого в єресі. Мішечок ударяється в груди, щохвилини нагадуючи про помсту. У переносному значенні – це гнів проти тиранів. Сам Де Багаття в “Передмові Сови” написав: “Ваше дзеркало – добродії селяни й дворяни, керовані й управителі; дзеркало дурості, нісенітниці й злочинів цілої епохи…” Злочину епохи і є суть оповідання, боротьба проти злочинів – пафос книги й пафос героя.

Хоча легенда присвячена подвигам Уленшпигеля, герой не самотній. З ним поруч настільки ж яскраві особистості, що втілюють людські страсті й трагедії, люди із плоті й крові й ім’я їм – легіон. Але серед цього легіону прорисовуються, як писав Ромен Ролан, типи “високого поетичного й символічного значення”: Клас – батько Тиля, Сооткин – мати, Нелі – кохана й Ламма Гудзак – друг. Вони символізують мужність, розум, серце, відданість.

Грізні події повстання перемежовуються зі сценами чисто возрожденческого характеру – обжерливістю й узливаннями, гульбою й бродяжництвом. Але самі ліричні, самі поетичні й цнотливі сторінки книги – прекрасна, одухотворена любов Нелі й Тиля. Ця поетичність почуттів проходить через всі бурхливі події століття, “тому що любов і дух Фландрії не старіють”. “Легенда про Уленшпигеле” була захоплено прийнята демократичним читачем і стала фактом не тільки бельгійської літератури. Вона надихала письменників і художників, про неї написане багато прекрасних рядків, як про книгу великого значення, що прославляє волю. Про її цивільні й поетичні достоїнства говорили Ромен Ролан і К.. Паустовский, про цю книгу написано багато досліджень. Подібно іншим великим книгам, таким як “Дон Кихот” Сервантеса або ” Робинзон Крузо ” Дефо, “Легенда про Уленшпигеле” стала надбанням юного читача. У нас вона видається звичайно в серії “Шкільна бібліотека” у скороченому перекладі А. Горнфельда.

Поет і драматург, представник бельгійського символізму, Метерлинк був популярний у Росії на початку XX століття. Звернувшись до казкового сюжету, Метерлинк відступає від філософських позицій символізму, пов’язаних із твердженням тлінності життя й невір’ям у людське щастя. “Синій птах” – п’єса, що присвячена проблемі пошуків щастя. Діти бідного дроворуба відправляються на пошуки синього птаха, що символізує щастя. Однак ні в країні минулого, ні в царстві ночі, ні в лазоревом царстві вони не знаходять синього птаха. При світлі дня, тобто в повсякденному житті, птаха втрачають синій колір. Людина знаходить щастя не в чарівних країнах, а будинку, у добрих справах, у чуйності до чужого горя, у радості спілкування з улюбленими людьми.

Жанр казки дозволяє Метерлинку одушевити всі предмети, виявити їх “характери”, віддавши перевагу тим персонажам, які зберігають вірність своїм почуттям навіть у самих небезпечних обставинах (пес Тило, душу Світла, Вода). Завдяки твердженню перемоги добра, радості життя в дусі народної казки, “Синій птах” стала класичною п’єсою для дитячого Iригеля молодшого віку.

9. Національні свята

Бельгії офіційно 10 державних свят. З одного боку, державні свята. З іншого боку, релігійні свята. У ці дні більшість жителів не працюють,закриті школи , банки та адміністрації . Лише кілька підприємств , таких як лікарні чи поліція, залишаються відкритими.

Офіційні свята і вихідні дні в Бельгії:

1-2 січня - Новий рік.

31 березня-1 квітня - Великдень.

1-2 травня - Свято весни і праці.

9 травня - Вознесіння Господнє.

19 травня - День Святої Трійці.

20 травня - Духів День.

21 липня - День присяги короля, Національний День поминання.

15 серпня - Воздвиження.

27 вересня - Національне свято.

1 листопада - День всіх святих.

15 листопада - День Королівської династії, національне свято.

25 грудня - Різдво.

Електронні посилання

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Глазков Владислав Володимирович

Пов’язані теми

Географія, Матеріали до уроків

Додано

27 травня 2023

Переглядів

346

Оцінка розробки

Відгуки відсутні