Проект "Квіти - окраса життя" для початкових класів

Проект

«Квіти – окраса життя»

Підготувала: учитель початкових класів загальноосвітньої школи І –ІІІ ст. с.Брани

Яцейко Оксана Степанівна, спеціаліст І категорії

Анотація проекту

Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, у кімнаті, вони вишиваних рушниках, ними розмальовані печі, стіни оселі, посуд. Засушеними їх кладуть за образи, з них роблять різні напої, відвари. Віддавна вони були для людини символом її почуттів, думок, про них складали легенди, оповідання…

Квіти завжди , а тим більше у часи давні, мали ритуальну значимість, яка нині згадується в обрядах, особливо родинних.

Мова квітів стає відомою у Франції, Англії, поширюється по Європі.

Допомогти учням зрозуміти мову квітів, розповісти про історію виникнення квітів в легендах , оповіданнях, дати змогу їм створити свої поетичні твори, виховувати почуття прекрасного через сприйняття навколишньої природи – основне завдання проекту.

Мета:

- збагатити знання учнів про квіти;

- формувати громадянина-українця засобами виховання особистості елементами народознавчого характеру;

- виховувати інтерес до рослин-символів, розвивати художні та творчі здібності.   

Завдання:

- ознайомити учнів з національною культурою, піснями, віршами, легендами про квіти, виховувати в учнів почуття гордості за свою Батьківщину, продовжувати і примножувати традиції свого народу.

Види діяльності:

- добір матеріалу: легенд, пісень,віршів;

- самостійне складання, віршів, оповідань про квіти;

- проведення «Свята квітів».

Квіти, як і музика, створюють піднесений настрій, надихають на творчість. Чимало художників, письменників, композиторів присвятили квітам свої твори, вклавши в них багато любові, тепла й уваги. Квіти з нами завжди: і в свято, і в будень. Не жилося б так легко і щасливо, якби не було квітів. Різнобарвним килимом чарують вони очі. Це сміливі чорнобривці, хвилюючі маки, пишні півонії, несміливі дзвоники, пристрасні гладіолуси, гомінливі хризантеми і засмучені волошки.

                Квіти України

А у нашому садочку

Квітнуть квіти в холодочку,

Матінка їх доглядає,

Кожний вечір поливає.

Ось стоїть, мов на сторожі

Соняшник стрункий та гожий,

Рожа по драбині пнеться,

Біля неї бджілка в’ється.

Під віконцем пахне м’ята,

Оксамитна, пелехата.

І барвінок невеличкий –

На весілля для сестрички.

Незабудок два рядочки

Насторожили листочки,

А на кущику в куточку

Пахнуть китиці бузочку.

Хто лиш гляне, той зрадіє,

Сонечко крізь віти гріє.

Щастя в наш садочок лине,

Це ж бо квіти України.   (І. Савицька)

Волошки

Легенди про волошки.

   Волошки розповсюдженні скрізь, але найбільше їх на узбережжі та островах Середземномор’я. Саме з тих країв ідуть до нас легенди про рослину. Так, існує чудова легенда про древніх римлян.

   Красивий юнак Ціанус (синій) весь час плів із польових квітів вінки і гірлянди. Прикрашений волошками, він блукав ланами і не залишав їх. Якось Флора, у яку був закоханий Ціанус, знайшла його мертвим серед синіх волошок, якими він весь час милувався. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і назвала ці квіти ціанус.

   В основу російської назви «васильок» покладено таку легенду.

   Якось у полі сільський красень Васильок косив жито. Там бавилися русалки. Одній з них хлопець дуже припав до вподоби. Зачарувала вона його і він пішов за нею. Русалка надумала обернути його на гарну польову квітку, що кольором нагадувала синь води. Так і зробила. З того часу щороку літньої пори вони плетуть віночки і прикрашають ними себе.

   Волошки – цілюща рослина. З напару пелюсток роблять примочки при хворобах очей. Використовується волошка і як барвник: фарбують ним вовну.

   У народі їх називають волошиха, волошечка, волошок, чичинчик, блават, блаватинь, блевить, василечик, васильок, васильковий цвіт. Волошку лугову з рожево-пурпурними квітами називають «сердечною травою», «польовою трояндою», синичником, синцем, синявкою, сирцем, синьотою, синьоцвітом.

Українські поети про волошки.

   Сонячний літній день, аж голубий, і діти біжать у поле, шукають волошок, плетуть віночки.

Веселий, ясний був деньочок,

Пішов я в поле погулять.

Щоб любим дітям на віночок

Волошок в житі назбирать.

                                 (Л.Глібов)

   Синя квітка – це символ краси, вроди, любові:

Ой у мене в городочку дві волошки сині:

Одна буде миленькому, друга буде мені, - …

А в дівчини та чорнії брови,

Як у тії волошки…

Ой в саду, в садочку

Вийди, вийди, моя мила,

Зацвіли волошки.

Погуляєм трошки.

   Є й інше ставлення до волошки – як до бур’яну. Народна мудрість говорить: «Де волошки, там хліба трошки».

   Але у творах письменників, поетів ми бачимо любов до цієї рослини:

Бідна волошко, чому ти у житі,

А не на клумбі волієш рости?

                            (М.Рильський)

І волошкам синім в полі, серед трав

Я казки чудесні і легенди склав.

                                 (О.Олесь)

Мак

   А то ще кажуть: «Нема у світі цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки».

   Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли цвіте мак! У народній свідомості й дотепер побутують перекази і живуть уявлення про високі та пишні трави, які росли в степах український. А серед них цілими плесами процвітали маки.

Ой по горах, а сніги біліють,

А по долинах усе цвітуть маки.

То ж не маки, то наші козаки,

А козаки усе новобранці.

  В таке порівняння вилилась та чудова незрівнянна картина квітучої природи.

Легенда про мак.

   У нашому народі побутують про те, як дівчата-полонянки обпоювали маковим напоєм ординців, ті засинали, а полонянки рятувались втечею.

   Мак сіяли в середині посту, у середу. Інколи ще й сніг лежав. Сіяли рослину тільки дівчата і молоді хлопці, ще й співали:

Край долини – мак, мак;

Край широкий – мак, мак –

Мак чистий, головистий;

Головочки, як ріпочки;

Молодії молодички

Завивали головочки.

Буде мак тут!

Радісна пора сіяння маку оспівана в піснях, коломийках:

В червоному мачку,

Пасла Оксана качку,

А пасучи, загубила,

Шукаючи, заблудила.

Свято Маковія.

    Зерно маку вважалося своєрідним делікатесом в українських селян. Пекли пампушки з маком, медові маківники – коржики з медом і маком.

    Але без маківників і обходитись можна було у народі говорили: «Сім літ маку не родило, проте голоду не було».

    Свято Маковія – перший Спас. Освяченим маком обсипали будинки, коли підозрювали, що покійники ходять. Вважали, що злі духи бояться маку.

  Красу цієї рослини описували письменники, відтворювали на полотні художники.

   Але мак символізує й сумні настрої:

Лягла журба на серденько

Так, як камінь на могилоньку,

Схилилася головонька,

Як маківка на билиноньку.

     І все-таки світла картина природи, осяяна маком, зустрічається частіше.

Бурями сійтеся, бурями,

Маки – червоні вогні!

                                   (В.Чумак)

 

Барвінок.

Легенда.

Барвінок – це дивна квітка. Вона зберігає свій дивний колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його символом життя. Барвінком прикрашали святковий стіл, з нього плели весільні букетики. Взимку відвар барвінку пили від простуди. Барвінок – символ хлопця. Це завжди вродливий, ставний парубок. Барвінок - рослина добра, захисник.

У народі живе чудова легенда про походження рослини. Діялося це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги у село і винищили там усіх людей. Лише один парубок і дівчина сховалися у лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину задушили. От із парубочої крові і виріс барвінок у лісі. Тому і належить у квітнику за барвінком доглядати, насамперед, дівчині.

Відомий барвінок як і приворотне зілля. Казали, що ця рослина оберігає від нечистої сили і чаклування. Барвінок вішають над дверима й вікнами, щоб злі духи не проникали в дім.

Цвіти, барвіночку,

Стелися листочком.

Прийди, козаченьку,

Не сам, з товариством.

Прийди у неділю,

Прийди в понеділок,

Як зацвіте м’ята,

Хрещатий барвінок.

Барвінку хрещатий,

Буяй біля хати,

Буду тебе поливати,

Цвіт блакиті шанувати.

Веснянки про барвінок

   Коли   скресали   сніги,   дівчата   на   Україні  починали  співати веснянки. І серед пісень – чимало про барвінок.

Да весна, весна, днем красна,

Да що ти нам, весна, принесла?

Да принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко

Да хрещатий барвінок,

Да замашненький васильок

Барвінок – символ вродливого, статного парубка.

Ой Янку мій, Янку,

Хрещатий барвінку.

   Про барвінок співається в піснях, коломийках, веснянках, колядках, колисанках.

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!...

Звила ж я віночок вчора звечора

З зеленого барвіночку

Та й повісила на кілочку…

   Коли вибирають молоду, плетуть вінок і співають:

У Василечку запашнім,

У барвіночку зеленім

Дівка Наталка вінок в’є.

   У купальських піснях:

Де Купало ночувало?

Ночували в барвіночку.

Деревій

Деревій - це біленькі дрібненькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Коли квітки зацвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця квітка, вона завжди цвіте. Народні назви: білоголовник, деревник білий, дівочі пупки, зеленець, серпій, серпоріз. В області зустрічається декілька видів цього роду.

Міжнародна назва роду - "ахіллея". Рослину названо на честь героя Ахіллеса, який вперше довів її цілющу силу, вилікувавши нею від ран Телефуса.

Російська назва "тисячелистник" відбиває значну посіченість листя рослини, українська "деревій" - вказує на прямостояче, як стовбур деревця, стебло.

Деревій - старовинний народний цілющий засіб. Його сік застосовували для лікування ран, зупинки кровотечі. Користуються його листям, коли необхідно кров зупинити при різаних ранах.

Деревій звичайний - трав'яниста рослина висотою 15-80 см з родини складноцвітних. Кошики зібрані у щитковидні суцвіття, квіти білі або рожеві. Росте на схилах балок, степових ділянках, узліссях, вздовж доріг.

Ромашка.

Легенда

У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить. Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла їй

квіти: “Зроби з них відвар і напої синочка”. “А як же звуться ці квіти?” – запитала жінка. “Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина”. Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: “Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!”.

Дрімає всесвіт на травиці,

Підперши зіркою щоку,

Стоїть по пояс в Україні,

Ромашка в білому вінку.

Радіє ромашка,

Мов квіточка пташка,

Розметнула крила,

Радосинь зустріла.

На ромашці білій про любов питають:

Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.

Не скуби ромашку, їй цвісти весною,

Говори з красою вічно мовчазною.

В ромашковім полі жайвори співають,

І росу пахучу ночі сповивають.

Скроплена дощами, вимита водою,

Це світилка чиста в косах молодої.

Від весни до літа і в порі осінній

Нею пахне купіль, нею пахне сіно.

І в морози зимні пелюстки ті самі

 

Змалював Художник у віконній рамі.

Бог її плекає і вітри голублять,

Як її полюбиш, то й тебе полюблять.

Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,

Це любові квітка у зеленім храмі.

Пісні

Ромашка -народна пісня-

РУ  великому  натхненні

побіжу  до  тебе  в  гості

понадкушувать  цілунки,

попідслухувать  торкання,

тихе-тихе  шовковисте

шарудіння  двох  долонь.

У  великому  натхненні

танцюватиму,  як  дощ,

повитоптую  зелені

паростки  всіляких  зваб.

Лиш  одне  туге  стебельце

із  розкішним  білим  цвітом

піднесу  до  вуст  чудових

для  палкого  поцілунку!

Ромашка

Був вечір холодний, хоч літо буяло,

А в серці неждано весна розцвіла

Ти білі ромашки мені дарувала,

Три білі ромашки, навіщо слова.

Приспів:

Любить – не любить

і з жалем до болю,

немов у безодню летять пелюстки..

Любить – не любить,

та, що це зі мною,

навіщо марную чарівні квітки .

Три білі ромашки, збагнути не важко,

Які це жадані слова, чарівні.

Ти ніжно горнулась, а серце, як пташка,

З грудей виривалось на волю мені.

Приспів.

Отак ворожив я, а зорі сміялись

І раптом – нема вже ромашок в руці.

Пелюсточки білі траву прикрашали,

Мені ж залишились стеблинки одні.

Приспів:

Любить – не любить

і з жалем до болю,

немов у безодню летять пелюстки,

Любить – не любить,

та, що це зі мною,

я знову шукаю чарівні квітки.

Ромашки - О. Синютін

        В осінньому полі леліють ромашки,

А вечір з-за гаю іде крадькома.

Затихла вже пісня останньої пташки,

І я серед поля сама.

Приспів:

Ромашки, ромашки на житній стерні.

Хоч літо минуло, цвітуть.

То що ж наворожать ромашки мені,

Коли на долоні впадуть? | (2)

І стеляться тіні на білі ромашки,

Що сонце за обрій так швидко пливе.

А я все чекаю щасливої казки,

Скажіть де та казка живе?

Приспів.

Калина

Легенда

Колись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив: – Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Відкозакуй,

 повернешся – відсвяткуємо весілля! Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина: – Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи! Дівчина простягла вишивану хустину: – Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання! Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом.

Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітнули сади і тьохкали соловейки на село з дикими гудками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були нападники. Біля хати, де жив батько козака, шаленіла січа. Мов розлютований лев боронив батько господу, бо в хаті переляканою горличкою заховалася синова наречена. Та ось з-поперед чужинців вискочив дужий вояка. Підняв батько шаблю, та й закляв:– Ти, сину, привів чужинців до свого села? Зрадник?! – А що б я мав, козакуючи? Злидні, рани, а чи й смерть… А тут… З невимовною мукою мовив батько: – Так згинь же, виродку! Хай і земля тебе не прийме – ніде щоб не мав ні спочинку, ні зупинку!…

Останні слова замерли на посинілих губах зітнутої голови, – бо молодий вояка виявився спритніший за батька… На це лихо вилинула з хати дівчина, мов зоря зійшла. Чужинці схвально загули – така врода! Дівчина пізнала коханого, не зваживши, що він у чужинському одязі. Кинулась до нього, залебеділа: – Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і запнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!! – Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись!

Та дівчина вже все зрозуміла: – Проклинаю тебе, зраднику! – Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам. – Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику… Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубанув, та кущ тільки схитнувся і знову приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заясніли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло: – Проклинаю…проклинаю…

Кажуть, що і небо не витримало такого злочинства: налетіла буря, зчорніло небо, вдарила блискавка, – і замість зрадника покотило вітром перекотиполе. Збулося батьківське прокляття – без спочинку-зупинку прокотило по землі і вижбурнуло геть у море. Замість зайд-чужинців – розбіглися дикі пси, чи вовки. А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю

У калиновім гаєчку,

Соловейко звив гніздечко,

Усміхається калина,

Ллється пісня солов’їна.

- Беріте калину, червоні корали,

Ці кетяги сонце і небо ввібрали,

Напоїть матуся калиновим чаєм,

Недугу ураз, як рукою, знімає.

Калина

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський білий цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Рід наш дуже любить волю.

Хай же воля любить нас!

Синє небо, злоте поле...

Посадіть калину коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

 

Білим цвітом красує калина... - Максим Богданович

Білим цвітом красує калина,

за калину біліша Марина.

«Ти чого, як той місяць, ясна?»

«Я не знаю»,— сказала вона.

Раз вернулася пізно Марина,

а в волоссі біліє калина.

«Ти чого, як той місяць, чудна?»

«Я не знаю»,— сказала вона.

Та не вік же квітує калина,—

не вплітає вже квітів Марина.

«Ти чого, як той місяць, сумна?»

«Я не знаю»,— сказала вона.

А коли облетіла калина,

отруїлася зіллям Марина,

і, як місяць, бліда і страшна

в домовині лежала вона

Любисток

Любисток і васильок – за народним повір’ям, колись вони були птахами, які вчили людей любити один одного, бути щирими у розмовах. Коли ж померли, то проросли двома пахучими рослинами – любистком і васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. Їх використовують, миючи волосся, купаючи діточок, ними освіжають домівки. Тому у віночку це символ людської відданості, вміння бути корисним.

Край вікна любисток

Пророста весною,

Тягнеться до сонця голубе стебло

Заросла стежина

Рутою травою,

Де моє дитинство вперше зацвіло.

 

Чорнобривці

Чорнобривець – у давнину майстри-шевці шили красиві жіночі чобітки з яскраво-червоними халявками і чорними голівками. І називали їх чорнобривцями.

Чорнобривчиками ще називають красивих чорнявеньких хлопчиків. Люди говорять про такого: “Гарний, як чорнобривчик”, а мама зве сина: “Чорнобривчику мій”.

Легенда

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не просили – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: “Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите. Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”… – Дідусю! А де вони поховані? – А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють. – Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зчудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: “Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Квітів дитинства букет,

Спогадів ніжних тепло,

Знайомої пісні куплет

Нагадує як все було.

Цвіт чорнобривців в саду,

Мама Щаслива й сумна,

З ними до школи іду,

Ось моя юність мина.

Навіть доросла тепер

Цвіт їх чарівний люблю,

Вік анітрохи не стер

За тим, що минуло, жалю

Василь Кравчук – Чорнобривці -

Гарні квіти біля хати

Навесні садила мати.

Чорнобривці чорноброві

Квітнуть в тиші вечоровій.

Чорнобривці чарівні

Так і просяться в пісні

Пісня Чорнобривці - М. Сингаївський-

      Чорнобривців насіяла мати

у моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,

бачу матір стареньку,

бачу руки твої, моя мамо,

твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю.

Бачив я і в чужій стороні

чорнобривці із рідного краю,

що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,

бачу матір стареньку,

бачу руки твої, моя мамо,

твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля

із далеких країв журавлі.

Розцвітають і квіти, і доля

на моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,

бачу матір стареньку,

бачу руки твої, моя мамо,

твою ласку я чую, рідненька.

 

Безсмертник

Безсмертник – дарує нам здоров’я. Через те і славлять цю квітку у піснях.

Легенда

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами. — Нащо засмічувати землю тим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, — категорично розсудили пишні квіти. Почалася справжня квіткoвa війна, і багато цвіту назавжди пропало з лиця землі.

Зібралися якось посланці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доказував Богові свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші — лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не обзивалася навіть словом. Вислухав yсіx Бог, a тоді звернувся до тої Квітки:— А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тої суперечки? — Мені гіpкo слухати ту хвально. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми Твоє творіння, Святий Боже. Бог згідливо хитав головою. — Мене турбує інше, — продовжувала безіменна скромна квітка. — Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам вікy, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік. Бог, схвильований такою любов’ю цієї маленької квіточки до людей, спитав:— А як звати тебе, мудра Квіточко?— Нема в мене імені, Господи.— Імені немає, а пхаєшся до Бога з порадами, — кричали пишні квітки. — Буде тобі ім’я, — сказав Бог. — Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.

Галя Мазуренко - Безсмертники -

Ой, чути! Чи не чути?

Чи неначе за стіною, тою глухою

І шум, і плач, і гомін?

Чи знати, чи не знати? Чи маємо ми доказ?

Чого розбивсь термометр та й пропав рукопис?

Розсипалась на ліжко ртуть. Її вже не зберуть!

Або не знав, що діяв, той, що йшов на злочин?

І в’язень після «землетрусу» не воскресне

У лічниці, і «діло шите крите і кінці у воду»

І дійсно все, мов проковтнуло совість,

Шусть і змовкло!

Та потім відгукнулись, як рідня

Стійкі, уперті, чесні люди…

І голову безсмертники оточуть

Ружа, мальва, півонія

Ружа, мальва, півонія – в народі кажуть, що колись Ружа була дуже вродливою дівчиною як і її сестри – Мальва та Півонія, лікували людей від сердечних хвороб. І якось прийшов до них вітер-зимовій. Постукав у двері і питає:

- Чи тут живуть дівчата-красуні, що людей лікують, здоров’я дають?

- Тут, - відповіла Ружа.

- То впустіть до хати.

- А хто ти будеш?

- Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

- А чи не завдасиш нам шкоди?

- Ні.

Відчинила Мальва, і влетів до хати вітер-зимовій.

- На що скаржишся, - запитала Півонія?

- На безсилля з Морозом боролися.

- А чи добре щось ти зробив людям?

- Ні.

- То чому ж тобі співчувати?

- Тому, що я хворий.

- Але ж ми тільки добрим людям допомагаємо, відповіли дівчата.

Тоді дмухнув Зимовій на сестер і перетворив їх на квіти. А людина навесні висадила їх у квітник: мальву – біля вікна, півонію – до води, ружу – до сонця. Відтоді це символи віри, надії, і любові. А ще ці квіти запобігають серцевим хворобам.

Палахтіє Мар’їн корінь

В п’янких пуп’янках півоній

Ой, пестливі пахощі,

Полохливі пахощі.

Ружі тендітна краса

В пелюстках тремтливих роса

Люблю я цю ружу живу,

Ніколи її не зірву.

Від мого віконця

До самого сонця

Стеле мальва стежку,

Квіткову мережку

 

Свято квітів

(слайд 1)

Ведуча.  Сьогодні тепло своїх сердець і душ ми будемо дарувати квітам. У сиву давнину квіти обожнювали, вважали їх уособленням найніжніших почуттів. На острові Таїті й досі всіх дітей до 6-річного віку звуть «гіті», що означає «квітка». У нас дітей часто порівнюють з квітами. У різні часи і в різних народів на честь квітів часто влаштовують свята.

Ведучий. У Греції святкувалися геацинтет, у Стародавньому Римі — розаліт, у Франції — розєри і свято конвалій. Особливо багато квіткових свят в Китаї та Японії. У лютому — свято цвітіння слив, у березні — персиків, у квітні — вишень, якими японці й досі прикрашають будинки, одяг.

Ведуча.  Ми відкриваємо двері до скарбниці богині Флори. У Давній Греції Флора зображувалась у вигляді жінки з квітами в руках, вважалася богинею квітів, весни, цвітіння. Зараз це слово означає весь рослинний світ.

Дівчина   з   квітами (слайд 2)

Флора — давня богиня.

Зелен-роду берегиня.

І вродлива, й сановита,

Вся квітами оповита.

Розвиває квіти всюди,

Аби радість мали люди.

А дерева, трави, квіти —

То її неначе діти.

Одяга їх в різні шати,

Восени вкладає спати,

Будить ранньою весною

Жити в праці й неспокої.

В е д у ч и й. На Землі сила силенна квітів! Але у кожного народу є найулюбленіші — це квіти рідного краю.

Пахне мальвами та любистком,

Свіжим сіном і листом м'яти.

І рум'яняться срібним блиском

Ружі біля старої хати.

Полину сохнуть сизі віники,

Бузина одягнула шати.

Чорнобривцями пахнуть «півники»

І долоні рідної матері.

І жоржини у сріблі-золоті

Знов приносиш ти лиш для мене...

Пахне айстрами моя молодість,

Матіолою та роменом.

Ведуча. Звідки ж узялися квіти на Землі?

З давніх-давен, коли Земля мала тільки сіре та зелене вбрання, Веселка піднялася дуже близько до Сонця і почала танути. її кольорові краплі пролилися вниз — так з'явилися на Землі квіти, кущі, трави. А оскільки барвистих відтінків веселки було дуже багато, то і кольорове розмаїття квітів виявилося дивовижним.

Ведучий. Люди дуже люблять квіти. Багато легенд, казок, віршів складено про них. Сьогодні ми послухаємо, які легенди ви підготували.

Ведуча. Квіти — постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, на газонах, у кімнаті. Вони на рушниках, скатертинах, серветках. Ними розмальовують печі, стіни оселі. А ще квіти — на нашому національному одязі. Та особливим оберегом завжди був вінок. (слайд 3)

Український віночок, оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами, опоетизований майстрами слова. Він був і є одвічним символом добра і надій.

Подивіться, який у мене віночок!

Дівчину завжди по вінку пізнають: який віночок, такий і голосок.

Плетіння віночка своєрідна наука. Потрібно знати, яких квітів і коли плести, яке зілля з яким вплітати поруч. А всього в українському віночку 12 квіток, і кожна з них є оберегом. Дівчата починали носити вінок з 3 років.

Перший вінок сплітала мама. У нього вплітали чорнобривці, щоб позбутися головного болю: незабудки та барвінок покращували зір; ромашка серце заспокоювала. Кожна квітка лікувала дитину

У 4 роки — інший вінок; до нього доплітався безсмертник, листок яблуні.

У 6 років вплітали мак, що дарував сон, і волошку.

Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіток. У центрі — калина-краса, а по боках— незабудки, барвінок, любисток, чор¬нобривці, нагідки, безсмертник.

Усього існує 77 видів вінків.

Ведучий. А зараз ми розповімо вам про кожну квітку віночка.

Серед усіх квіток найпочесніше місце посідає деревій. Ці дрібненькі квіточ¬ки здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насін¬ня далеко-далеко. Та хоч би де про¬росла ця рослина, вона завжди цві¬те. Так і українці. Куди б не закинула їх доля, по яких світах не носила б, а мову й пісню свою зберегли і своїх дітей навчали берегти її. Тому люди вплітають її до віночка — як символ нескореності. (слайд 4).

Чорнобривці. Виявляється, що чорнобривців кілька століть тому не було не тільки в Україні, а й у Європі. А примандрували вони до нас із далекої Америки, де тамтешні жителі вирощували їх для лікування хвороб. Чорнобривці вплітають у вінок чорняві дівчата. (слайд 5)

Виконується пісня «Чорнобривці».

Ромашка.  Ця квітка приносить не тільки здоров'я, а й добро, ніжність. Вплітають її з гронами калини, з вусиками хмелю — символу гнучкості і розуму. (слайд 6)

Виконується пісня «Зацвіли ромашки» (сл. Литвинця, туз. Ведмедери).

Калина. Послухайте легенду...

Це було в той час, коли на Русь на¬пали татарські орди. Одного разу в селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли завойовники побачили цих красунь, почали їх ловити, щоб продати в Царгороді. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.              На тому місці, де загинули дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють із калиною. (слайд 7)

Ведуча  А які ви знаєте загадки, прислів'я про калину?

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Любуйся калиною, коли цвіте,

А дитиною, коли росте.

Виконується українська народна пісня «Ой, є в лісі калина».

Хмель.  Ця квітка здавна цінується в народі, вона оспівана в піснях і легендах. Гарний парубок часто порівнюється з гнучким, сильним хмелем.

Виконується пісня «Ой, хмелю ж мій, хмелю...».

Ведуча.  Квіти ніжно-синього кольору, ніби очі дівчини, вплітають у віночок як символ краси, здоров'я, сили. Це — волошки.

У повному віночку сусідять волошка і любисток. А ще з цих квітів виплітають окремий віночок — віночок відданості. А чому він так називається, зараз дізнаємося з «Легенди про квіти».(слайд 8,9)

Любисток і волошка. Колись давно в Україні жили два птахи: Любисток і Волошка. А тому що вони були дуже гарні, то люди виловили їх. Залишилась у гущавині лісу дружно, і всі ставили їх за приклад, бажаючи кожному такої злагоди й відданості, як у Любистка й Волошки. А коли померли ці птахи, то проросли двома пахучими квіточками. Волошки для синьооких білявих дівчаток — це обереги від злого ока, від недобрих людей.

Безсмертник у віночку — символ здоров'я. Він лікує дуже багато хвороб, хоч на вигляд дуже скромний. Але кожна квіточка, якою б тендітною вона не була, потрібна людям. Про це розповідає давня легенда. (слайд 10)

Виходять Мальва, Ружа, Лілея, Півонія, Любисток, Волошка, Ромашка, Барвінок, Безсмертник.

Був час на Землі, коли поміж квітами точилися незгоди. Запишалися Мальва, Ружа, Півонія та Лілея, що тільки вони потрібні людям.

Навіщо засмічувати землю отим любистком, волошками, барвінком, ромашками?

Ні тобі вигляду, ні запаху!

—  Вся земля має цвісти тільки нами.

Почалася справжня війна, і багато квітів зникло з лиця Землі. Тоді зібралися квіти і пішли до Флори на раду. Кожна квітка доводила свою правоту. Лише одна квітка мовчала.

А ти чому мовчиш? — запитала Флора.  Мені неприємно слухати оту хвальбу,— мовила та.— Оскільки ми живемо на Землі, то мусить бути нам усім

 

місце на ній. Одне лише мене засмучує, що ми людям свою красу даруємо упродовж короткого час.

А як твоє ім'я? — запитала Флора.

Немає в мене імені.

Імені не має, а пхається до Флори з порадами!

Буде тобі ім'я — сказана Флора.—  Віднині й довіку бути тобі Безсмертником.

Ведучий. Маки — символ туги, смутку — вплітали у віночок дівчата, в кого хтось загинув на війні. (слайд 11)

Рожева ружа, або мальва, прийшла до нас з Південної Азії. Назва мальва —латинського походження, рожа — вірогідно запозичення з німецької мови. В Україні цю квітку ще нази¬вають калачиком: форма її насіння схожа на калачі. Високі стебла, густо вкриті лапатими листками, жи¬ою стіною закривають майже кожну сільську хату. (слайд 12)

Біля кожної хатини

Мальви-рожі розцвітають.

Поглядають понад тином,

Всіх привітно зустрічають.

Учень.  Коли з'явилася перша зелень і зацвів ряст, усі поспішали до лісу, щоб потоптати цю рослинку. При цьому примовляли:

Топчу, топчу ряст, ряст.

Бог здоров'я дасть, дасть.

Дай, Боже, діждати,

Щоб на той рік топтати.

Ведуча. Всі квіти перепліталися зеленню барвінка — символу вічності життя. Вінок одягали не тільки для краси, а й як оберіг. Оберегами були й стрічки.

 

Коричнева — символ землі і плодючості.

Зелена — символ весни, пробудження природи.

Блакитна — символ води, що напуває землю і все живе на ній.

Рожева — символ добробуту.

Жовта — символ сонця, яке дарує тепло і зігріває все на землі.

Малинова — символ любові та ніжності, душевної щедрості.

Біла стрічка з вишитими срібними нитками місяцем і золотими нитками сонцем символізувала етнічну пам'ять українського народу.

Учениця В лузі дівчина гуляла,

Квіти рвала, примовляла:

— Раз — ромашка, два — дзвіночок,

Три — і я сплела віночок.

А чотири, п'ять, шість, сім —

До вподоби він усім.

       Люби природу не як символ

 Душі своєї!

Люби природу не для себе,

Люби для неї! Квіти – це історія народу.

Квіти це наша природа.

Квіти – це ми.

 

Презентація додається.