Проєкт. Технологія виготовлення прямої спідниці. Організаційно-підготовчий етап

Марганецький ліцей №11

Марганецької міської ради Дніпропетровської області

 

 

 

 

ПРОЄКТ

«ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПРЯМОЇ СПІДНИЦІ»

Організаційно-підготовчий етап

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етапи виконання проекту

Організаційно-підготовчий

1.Розробка технічного завдання

1.1  Вибір теми проекту

1.2. Історичні відомості

1.3. Обґрунтування теми

        1.3.1. Призначення виробу

        1.3.2. Вимоги до конструкції

• обгрунтовання конструкції виробу з точки зору  його призначення
• вибір відповідної конфігурації виробу
• вимоги до основних частин виробу

        1.3.3. Вимоги  до матеріалів

1.4. Розроблення критеріїв виробу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організаційно-підготовчий

1.Розробка технічного завдання

1.1  Вибір теми проекту

Тенденція моди сьогодення  дуже різноманітна. Перевагу віддають виробам, яки створені власними руками. Для когось – це хобі. Час від часу, захоплений тією чи іншою справою вертається до  бажаного. Як що людина творча  для  неї захоплення переростає у творчий процес. Люди рукоділля – стиль життя. Як приємно мати у своєму гардеробі багатоплановий одяг. Велику роль у цьому відіграє спідниця. Яка жінка не має спідниці у власній колекції одягу? А дві, а три ? И усі вони різні за довжиною, силуетом, ступенем прилягання та призначенням. Це можуть бути костюми: жакет, жилет, спідниці; жакет, спідниця. Комплекти: блузи,спідниці; топи, спідниці;блузони, спідниці.            Ці поєднані види одягу виготовляють з різних за якістю тканин у однієї кольорової гамі або контрастні; Пропоную разом зі мною зануритись у світ створення однієї з практичних та сучасних моделей одягу – спідниці.

1.2. Історичні відомості

Спідниця  (фр. jupe)   — один з найпопулярніших предмет верхнього жіночого одягу. Спідниця є шматок тканини, обгорнутий навколо талії та покриває нижню частину тіла. Вона еволюціонувала з пов’язки на стегнах зі шкір (мал. 1) тварин та листя рослин. Пов'язки, фартухи( мал. 2), подібність спідниць служили прикриттям тіла незалежно від полу, віку і соціального положення. Якщо у Європі спідниця традиційно вважається елементом жіночого одягу, проте в Шотландії зустрічається чоловіча спідниця до сьогодення. Спідниця може бути як окремим, самостійним виробом, так і частиною сукні, костюма, пальто.

Історичні сходинки розвитку спідниці беруть свій початок з тисячолітньої давнини, коли люди навить не думали розподіляти одяг на жіночий і чоловічий.

Спочатку спідниця була частиною суто чоловічого одягу, причому, за допомогою довжини спідниці чоловіки намагалися підкреслити свою значущість у суспільстві. Жінки ж носили ще довші спідниці. Основу гардеробу жінок Древньої Греції і Древнього Риму складали туніки і плащі.

Проте з часом спідниця стала предметом виключно  жіночого гардеробу це відбулося п'ять століть тому.  Виключення складає лише шотландський килт*.

Поговоримо про еволюцію спідниці. Термін « спідниця», від арабського                 «Джуба» - одяг  довжиною до коліна зібраний у ворота і підперезаний на талії (мал. 3).

           Мал. 1      Мал. 2       Мал. 3

Відокремлення спідниці від сукні відбулося у XV столітті.

В Іспанії, в XVI століття-в моді спідниці неосяжної ширини з декількома ярусами або набиті кінським волосом. Великим недоліком ціх спідниць була їх масивність тому жінкам було дуже важко їх носити. У пригоді став винахід каркаса з обручів.

Пані почали хвалитися пишнотою та шириною своїх спідниць. Такі фасони називали « вирдугадо», від іспанського слова « Вердуго» -  « обруч». Спідницю ставили на підлогу і « входили» в неї та пристібали до корсету.

        

На зміну об’єму приходять численні нижні спідниці. У XVII столітті вони були вільні та зручні. При цьому панянки стали надівати декілька спідниць одночасно, взимку їх число доходило дюжина.

 Але мода мінлива, настає час легкого флірту та кокетування. Верхню і нижню спідниці стали шити з шовку та прикрашати мереживом. У 70-х роках XVIII століття шлейфи увійшли в моду. Історія спідниці коротко зберегла відомості про найдовший в світі шлейф. Сукня для коронації королеви Катерини Другої було доповнено сімдесятиметровим « хвостом», який несли п’ятдесят пажів.  

 Надовго затверджується спідниця – кошик - при ходьбі спідниця погойдувалася і видавала інтригуючий шерех. Цю спідницю називали «крикуньей». Щоб розширити і підняти боки спідниці, придумали спеціальний каркас з китового вуса - фіжми* До 80-го року XVIII століття спідниця набуває неосяжної  ширини.  Вигляд такої спідниці стає химерним. Ззаду нижче пояса підв'язують ватну подушку. Жінки у такому одязі ледве протискалися в двері, у зв'язку з чим з'являється складаний каркас для спідниць.

У Франції на зміну громіздким спідницям на каркасі ( кінець XVIII століття) прийшов одяг давньоримського зразка. При цьому модниці відмовилися від корсету та віддали перевагу тунікам з прозорої тканини, перехоплених поясом під самими грудьми.

Перша половина XIX століття-одна з нижніх спідниць робиться з волоса, щоб інші спідниці трималися на ній дзвоном. Визначена кількість нижніх спідниць-до елегантної сукні вважається 6 штук. Ця частина одягу була біла та кольорова.

 В період Реставрації (1815-1830 рр.) уперше з'явився розподіл жіночих нарядів на денні і вечірні. Дамський торс закутий у корсети, спідниця повертається до металевого каркасу, який згодом змінюється криноліном*. Така спідниця була широкою, шилася з жорсткої матерії або підтримувалася іншою жорсткою спідницею, подушкою, гумовими шлангами, наповненими повітрям.  Особливо модним крінолін був в 1850-1870 роки. Пані обзавелися турнюром*, який підкладали під спідницю нижче талії з боку спини. Згори пишно декорована воланами або стрічками.

 

У історії спідниці простежується також вплив танців. У XVIII - XIX століттях це був вальс,

                                              

на початку XX століття-танго, в 1920-і роки-Чарльстон а в 1960-і-рок-н-рол. Для танго,

                                             

наприклад, винайшли спідниці з розрізом, в який були видно ноги.

«Кульгавий спідниця» або Humpelrock представляє собою дуже довгу жіночу спідницю, що має сильне звужені в області щиколотки. Оскільки через це звуження при ходьбі жінки сильно кульгали та ламали ноги, довго модель не протрималася, хоча в свій час була популярною та вважалася елегантною.

     

До кінця XIX століття мода на жіночий одяг була дуже спрощена. У цей час повсякденні костюми жінки складалися з блузки та спідниці. Та с цього часу стає окремим поясним виробом. Перед Світовою війною жінки одягаються в прозорі тканини, розріз на спідниці відкриває ноги.

Спідниця перших років ХХ ст. мала максимальну довжину — до самої землі. У спідниць був досить складний крій, вони облягали стегна і внизу були сильно розкльошоні. Низ був оброблений воланами.

Після Другої Світової Війни  стає популярним спортивний стиль.

В перші роки війни спідниці костюмів мали довжину трохи нижче колін і стали ширшими.

                                    

В 1923 році костюм складався з вузької спідниці, кольорової блузки і піджака на підкладці з матеріалу блузки. Костюми періоду 1940-1947 років мали довільно оригінальні пропорції: дуже довгий жакет з широкими плечима і коротка спідниця.

Спідниця почала активно вкорочуватися. Коко Шанель зробила прогресивний крок у існуванні моди на укорочені  спідниці. Довжина спідниці поповзла вгору.Її кроїли з розширених внизу клинів або прострочували декоративними променами.

 Революцію спідниці вчинила Мері Куант - вона ввела моду на міні. В  моді 60-х років стала міні-спідниця довжиною на 15-20 см вище від коліна. Наприкінці XX ст. міні-спідниця стала обов'язковим предметом одягу дівчат і деталлю костюма ділової жінки. Мода на міні - спідниці стала швидко поширюватися.

                                 

        

З середини 1960-х роков  з'явилися мікро-спідниці, які ледве прикривають інтимні частини тіла.

                                   

 У 1970-х роках міні-спідниці були потіснені довшими спідницями «максі» і «міді». У 1980-х роках міні почали входити в ділову моду. На теперішній час спідниця стала елементом не тільки ділового, а й романтичного і навіть спортивного стилю.

                        

Спідниці активно використовують модниці у повсякденні: носять їх у школу, на вечірки, на роботу.Спідниця-балон дуже жіночний і модний варіант. Нижня частина спідниці розширена і підвернена всередину, утворюючи балон. Пояс як правило широкий, добре підкреслює талію. Спідниця  зорово зробить вузькі стегна об'ємніше, а повні навпаки, приховає. З 1958 року зустрічається в кінці 80-х і в ретро колекціях 90-х.

                                    

 

 

 

Спідниця в тому вигляді, в якому знаємо її ми, з’явилася тільки в двадцятому столітті. Міні, максі, спідниці з розрізами, олівці і плісе – в арсеналі сучасних жінок присутня величезна різноманітіть такої спокусливої деталі гардеробу.

Протягом  XX століття форми спідниць продовжували видозмінюватися, в залежності від фантазії модельєрів.

Дизайнеры в своих коллекциях сейчас предоставляют нам юбки на любой вкус и любой длины

     Популярна і в наш час спідниця – бохо ( «богемний шик»), так як вона підходить різним категоріям жінок, завдяки своєму стилю, який полягає в тому, що такі спідниці мають довжину «до п’ят», багато шарів тканини, для її пошиття використовують яскраві тканини.

                                          

     Спідниця- олівець створює дуже спокусливий жіночий силует - подовжує ноги, ідеально облягає стегна, підкреслює талію. Підходить вона для будь-якої фігури, але треба правильно підібрати  довжину  спідниці і посадку. 

                                         

     Вікел (Wickelrock) — спідниця з запахом, носять її, обмотуючи навколо тіла, зав’язується вона на поясі.

                                      

     Купол— пряма, середньої ширини спідниця, силуету якої надається форма купола за допомогою виточок на стегнах.

                                                       

     Пачка — дуже широка, коротка спідниця, матеріал тюль, з рюшами і воланами; увійшла в моду в 80-і роки завдяки Сінді Лопер і Мадонні.

                                           

     Каста (Kastenrock) — спідниця прямого крою, на поясі, що має з кожної сторони — справа і зліва, спереду і ззаду — опуклі подвійні шви, часто прошиті ниткою іншого кольору, через яких вона виглядає геометричним, чотирикутним силуетом.

                                                     

 

 

 

Regenschirmrock — спідниця, схожа на парасольку, що складається приблизно з дванадцяти клинків.

                                                      

Якщо говорити про національну жіночу спідницю, то можна зазначити, що в українському жіночому костюмі другої половини XIX – початку XX ст.. існувало кілька способів його утворення: за допомогою незшитих, частково зшитих та зшитих прямокутних полотнищ саморобної вовняної тканини. Незшитий стегновий одяг складався з одного або двох полотнищ. Удосконалення різних видів незшитого та частково зшитого одягу відбувалося за рахунок розвитку народного художнього ткацтва. Зшитий стегновий одяг – спідниця (сандарак, літник, димка, фартух, шорц). Взагалі поясний одяг прикривав нижню частину фігури та одягався безпосередньо на сорочку.

                              

Андарак – спідниця з вовняної, або напіввовняної  саморобної тканини червоного кольору з закладеними ззаду складками.

Запаска – складалася з двох вузьких пілок вовняної саморобної тканини.

Дерга – прямокутний кусень чорного або брунатного тонкого сукна підрубленого довкола.

                                           

Шорц – смугаста ( на білому тлі) яскрава вовняна спідниця.

Плахта – незшитий поясний святковий одяг, витканого з фарбованої вовни, у клітинку, інколи з вишивкою в клітинках. Плахти виготовляли також із шовку, вишиваючи поверху золотими та срібними нитками. Плахту носили подібно до запаски. До плахти спереду, де був розріз, завжди носили попередницю (фартух).

Фартух ( переднік, попередниця) – передня частина поясного жіночого одягу. На Київщині до плахт носили червоні або сині попередниці, а до спідниць білі вишиті фартухи.

Плахти і запаски завжди підперізували поясом, тканим переважно з вовни, найчастіше червоного, зеленого, синього, білого, чорного кольорів або смугастим.

                                               

Спідниця (літник – смугаста ( на чорному тлі) яскрава вовняна або напіввовняна, спідниця.

димка – спідниця з саморобного полотна з вибій частим малюнком.) -

 була тканою або полотняною, з вибитим узором або без нього, внизу прикрашалися галунами золотистого або сріблястого кольору.

Кожна місцевість України мала свої особливості, традиції у виготовленні й оздобленні одягу, які зберігалися століттями.

             1.3. Обґрунтування теми

        1.3.1. Призначення виробу

Проект буде висвітлювати етапи виготовлення спідниці із запахом з яскравою вишивкою « Маки». Спідниця  призначена  для дівчат,  які захоплюються сценічним мистецтвом. Якщо це театральне дійство чи конкурс художньої самодіяльності, національне свято чи зустріч з видатними людьми – завжди така спідниця буде актуальна та зручна. Оздоблення вишивкою додає дівчині у спідниці жіночності та тендітності. Її можна вдягати як зі звичайною блузою та водолазкою ( в колір основної тканини або вишивки та в контраст) так і з вишиванкою.

        1.3.2. Вимоги до конструкції

• Обгрунтовання конструкції виробу з точки зору  його призначення

Конструкція виробу повинна бути простою та оригінальною, готовий виріб – елегантним, зручним та мобільним в експлуатації. Ці визначення спираються на багатопланове призначення виробу, особливе ставлення підлітків до національних традицій.

• .Вибір відповідної конфігурації виробу

    Швидко плине час та вносить суттєві корективи в моду. Одяг стає більш практичним, зручним і відповідає умовам життя людини. Так і спідниця, переживши велику епоху розвитку, набула багатогранних рис нашого бурхливого життя. Різноманітність моделей задовольняє смаки жінок.  

Обирають фасони спідниць і шиють їх. враховуючи вимоги:

 

•      естетичні - відповідність людині, статурі та віку, правильний добір тканини за кольором і візерунком, оздоблення, додержання пропорцій між частинами одягу;
•      гігієнічні - здатність тканини вбирати вологу (гігроскопічність) і пропускати повітря (повітропроникність), теплозахисні властивості;
•      експлуатаційні - зручність у користуванні, міцність, зносостійкість, здатність зберігати форму.

Якщо розглянути види спідниць їх можна поділити:

•          за призначенням;
•          за силуетом;
•          за довжиною;
•          за кроєм.

                             ↓            ↓             ↓

                                                    

 

Різноманіття фасонів дозволяють підібрати одну цікаву модель:

1 – футляр;  2 – олівець; 3 – трапецієподібна;  4 – саронт;

5 – із запахом; 6 – балон.

Спідниці можуть бути з  застібкою на тасьму « блискавку», г’удзики, оздоблювальні гачки та на півкільця ( без застібки на гумовій тасьмі та із запахом). Мати кишені різних конструкцій або бути без них; можуть мати волани, оборки, рюшиі, додаткові оздоблювальними елементи, драпуваннями, підрізами, кокетками, хлястиками, поясами; можуть виготовлятися на підкладці або бути без неї.  

Пропонується спідниця  зі запахом  з вишивкою технікою художня гладь яка розташована на лівому куті переднього полотнища.

• Вимоги до основних частин виробу

Виріб буде складатися з таких деталей:

•          заднє полотнище;
•          переднє полотнище;
•          пояс;
•          деталь дублювання поясу;
•          клейова павутинка.

        1.3.3. Вимоги  до матеріалів

Обераємо тканину та прикладні матеріали для виготовлення спідниці.

Вимоги до матеріалів придатних для виготовлення спідниці визначається призначенням та вимогами до конструкції.

Тканина для спідниці  повинна відповідати:

• естетичним вимогам - чорний кольор, завжди актуальний, тканина гладгофарбована, приятна  на дотик, має гарний зовнішній вигляд.                                             
• технологічним вимогам – м’яка,  не розтягується, тримає форму, легко прорубається, ускладнень під час різання не спричиняє.
• економічним – не дорого коштує, має вигідну ширину.

 

Клейова тканина ( дублірин) повинна відповідати:

   •  естетичнім вимогам -  проклеєна деталь повинна тримати форму;

   • технологічним вимогам – якісне крапкове клейове покриття на      бавовняній основі;

   •  економічним – має достатню ширину.

Нитки постійного призначення – чорного кольору поліестрові.

Нитки тимчасового призначення – білого кольору поліестрові.

Нитки для вишивки – бордо, червоні, зелені різних відтінків, акрил.

Для розкрою деталей виробу та дублірину.

    1. Ножиці довжиною – 30 см.,

2.Кравецькі шпильки – для сколювання тканини та деталей крою. 

3.Кравецька крейда – для обкрейдування лекал та нанесення ліній для виправлення дефектів на першій примірці.

        Для виконання ручних робіт:

                                           

             Ножиці – для видалення ниток тимчасового призначення.

Голка ручна №3; призначення – для виконання строчок тимчасового та постійного  призначення та постійного. Наперсток №14; призначення – для виконання  правил безпечних прийомів праці.

 

Для виконання машинних робіт:

                                      

 Швейна машина 1022 кл. ПМЗ, з електроприводом; призначення – для виконання строчок постійного призначення.

Для виконання прасувальних робіт:

                                                     

Праска побутова парова – для виконання ВТО ( волого теплових робіт ),

спеціальні колодки,  подушки та пропрасовувач з бавовняної тканини.

Для виконання спец. машинних робіт:

                                    

Спеціальна машина 26 кл. ПМЗ, для виметування прямої петлі з двома закріпками.

Дотримання технічних умов технологічної послідовності обробки виробу,використання прогресивних уніфіцированих технологій   та наявність сучасного обладнання забезпечує високу якість, скорочує термін на виготовлення виробу.                                   

1.4. Розроблення критеріїв виробу

Обрана модель спідниці повинна відповідати певним критеріям, тому що виріб буде необхідним та  носитиметься  із задоволенням.

•      Функціональність;
•      Естетичний вигляд, привабливість, оригінальність, яскравість;
•      Зручність у використанні та догляду;
•      Простота виготовлення;
•      Дешеві та доступні матеріали;
•      Довговічність.