Профорієнтаційна бесіда "Будівельник. Історія професії"

Профорієнтаційна бесіда на тему:

«Будівельник.

Історія професії»

      Підготувала бібліотекар Полтавського професійного ліцею Косточка Валентина

 Будівельник- це покликання, нескінчена творчість і пошук. Прекрасно усвідомлювати, що твоя праця необхідна людям всіх професій, що плоди твоєї праці переживуть століття. 

Здавалося б, що спільного між будівництвом та творчістю? Та будувати - це синонім дієслова творити. На відміну від людей інших професій, які будують лише своє життя, будівельники створюють по крупицях весь той світ, в якому ми живемо. Майже все, що робить наше життя легким і зручним, існує завдяки будівництву: будинки, палаци, собори, дороги, мости. Це не картини, не музика - це будівельні споруди.

Люди будували  завжди. Історія будівельного мистецтва бере свій початок  з найдавніших часів і нерозривно пов’язана з історією розвитку людського суспільства. Адже недарма прислів'я говорить: «Бог створив життя на Землі, а все інше зробили будівельники»…

Із усіх будівельних професій професія муляра найбільш  древня, вона є одним з найдавніших людських занять. З того самого часу, як людина усвідомила, що є людиною, вона будує.

Історію  виникнення професії муляра  неможливо від’єднати від історії будівництва.

У пошуках захисту від непогоди і ворога людина спочатку використовувала лише те, що знаходила в природі готовим для укриття - виступи нависаючої гори, печери, гроти, і лише на певному рівні розвитку знарядь праці навчилася будувати штучне житло – вириті ями, землянки тощо. Тобто, вже перша людина на землі була будівельником: захищаючись від стихійних лих, палаючого сонця, пронизливого вітру, дощу і снігу, на зорі свого існування( близько 2 млн. років тому) первісна людина побудувала хатину - споруду зі стінами, дахом, входом, а іноді й  з каркасом, заклавши принципові елементи будівель майбутнього. Першим вчителем будівничих була природа, яка їх оточувала.  Колода, що впала через рівчак, розкривала людям принцип балкового покриття, випадкові лісові завали стали прообразом перших наметів – прототипами майбутніх шатрових і купольних конструкцій. У давні часи люди ще не вміли складати великі і міцні стіни з дрібного каменю і для своїх споруд використовували величезні кам’яні брили, такі важкі, що й досі дехто не може уявити, як люди могли їх зрушити. Залишені первісними людьми примітивні споруди, пов’язані з культовими обрядами - різного роду кам’яні статуї, менгіри і дольмени ( будівництво з необроблених крупних брил і плит), у величезній кількості зустрічаються на території сучасних держав у Європі й Азії.

Від примітивних  культових та побутових  мегалітичних споруд людство поступово переходило до складних і довершених споруд, які вражають сучасників своєю красою та витонченістю ліній, монументальністю та пропорційністю.

Поступово знання людини розширювалися, удосконалювалися її вміння.  З'явилися спеціалісти, які вміли краще за інших визначати, де, з яких мате­ріалів і як будувати. Дбали,  щоб  будівлі були довговічні й красиві. І нині люди захоплюються єгипетськими пірамідами, величчю храмів.              Деякі із цих споруджень пережили сторіччя й навіть, тисячоріччя, захоплюючи сучасних людей красою й грандіозністю. Адже нам дотепер, не зовсім зрозуміло, як можна було, не маючи, практично, ніяких складних інструментів для обробки каменю, таких як, алмазні  диски, спорудити єгипетські піраміди, середньовічні замки, міста. Ми захоплюємося  витворами мулярів стародавності й усвідомлюємо , що при всій примітивності умов  праці в ті часи, перевершити їхню роботу дуже складно.

Стародавня  єгипетська архітектура втілює ідею величі влади фараона та жерців і нікчемність людини перед нею. Архітектура цього регіону і періоду характеризується монументальністю, похмурою пишністю. Висота піраміди Хеопса дорівнює 146,6 м, бік основи - 230м; під  час будівництва в неї було укладено 2,5 млн.  гладко оброблених  кам’яних блоків. Вага кожного з цих блоків сягає 2,5т. Вже тоді будівельники були знайомі з важелями, канатами, блоками, лебідками, що застосовуються зараз.

 Пам’ятники архітектури Стародавнього Єгипту відрізняються не тільки величчю, а й красою. Приклад  тому - Луксорський  храм, побачивши який солдати Наполеона  зупинилися вражені й віддали честь.

Легендарні будівлі Індії, Урарту та Вавилону, храми та вілли Давньої Греції і Риму - достовірні пам’ятники минулих епох.

Поряд із будівництвом житла, культових споруд старожитності високої досконалості досягло мистецтво зведення кам’яних фортечних стін, оборонних споруд. На цілих 550 км від берегів Рейну до Дунаю протягнулася величезна кам’яна стіна, зведена за наказом імператора Домініана для захисту Римської імперії від нападу німецьких племен. Римес ( по латинськи  «межа»)- так називали цю стіну древні римляни. Будували її з 83 по 138 рік нашої ери- майже 55 років. Ця стіна складалася із системи валів, ровів, більш ніж 1000 високих спостережних веж. Римські інженери винайшли бетон, що складався із вапна, щебіню та пуцоланового вулканічного піску, який мав гідравлічні якості. Там, де його не було, римляни в розчин добавляли товчену цеглу -  цум’янку .  Цегла стає одним з основних будівельних матеріалів.   Подібні  Лимесу спорудження римляни будували й у інших завойованих ними  місцях, зокрема, Британії, Дакії (Румунія) і Мезії (Сербія).

 В епоху Середньовіччя   іншим стає характер будівництва, яке ведуть уже вільні майстри. Стає непотрібним римський бетон, хоча залишаються римські типи мурування з цегли і каміння. Головна технічна проблема- перекриття за допомогою цегляних склепінь - блискуче вирішується  візантійськими майстрами, в цьому вони досягають неперевершеності. Товщина склепінь не перевищує 40- 60 см при діаметрах куполів до 15-20м, а купол Софійського собору в Константинополі має в діаметрі 31,36м.

І в нашій країні збереглося багато найпрекрасніших пам’яток древнього мистецтва, що досягло високого розвитку вже в середині першого тисячоліття. Нетлінні витвори зодчих, кам’яних справ майстрів - величезні собори, замки і храми, цивільна забудова древнього Києва,  Львова, Ольвії, Чернігова, Кам’янець - Подільського - складають своєрідний кам’яний літопис нашої Батьківщини, є свідоцтвом високої майстерності і працьовитості нашого народу. Навіть зараз, у час науково - технічної революції, такі споруди вражають людей своїми масштабами, надзвичайною гармонією, досконалістю форм, витратами людських сил, вкладеними в їх створення. Які потрібні були бути знаряддя і матеріали, щоб створити подібні шедеври? З тієї пори, як людина будує, її думки невпинно працюють над створенням нових, поліпшенням існуючих знарядь праці, над пошуками складних форм споруд, над зведенням їх у короткі терміни, із меншими витратами засобів і зусиль.

Проте не варто думати, що нашим далеким предкам був відомий лише грубий, необтесаний камінь . З покоління в покоління, від батьків до синів передавалися таємниці мулярської майстерності.  Вже в далекі часи були добре відомі техніка ручної обробки каменю, засоби одержання обпаленої і сирцевої цегли, глазурованого каменю і багатьох інших будівельних матеріалів, що широко застосовуються в сучасному будівництві. Будівельники епохи Ренесансу поруч з такими традиційними матеріалами, як цегла, природний камінь, широко використовували будівельні розчини. Їх застосовували не лише для з’єднання цегли, а й у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки.

  Чим більше досліджуються споруди різних епох, тим більше  сучасники дивуються, як багато знали  майстри минулого. Кожна деталь споруди – чи – то обтесаний кам’яний  блок, чи – то  профіль  карниза, чи – то капітель колони – вражає неперевершеним виконанням. Кожний робітник був висококваліфікованим будівничим.  І щоб ним стати, потрібно було здобути освіту.

У Давньому Єгипті будівельник повинен  був здобути обов'язкову загальну освіту в "школі писарів", а майстерності він вчився в сім'ї: навики передавалися з покоління в покоління.

У Древній Греції визнаний фахівець відкривав приватну школу, де громадяни могли проходити навчання. До речі, діти майстрів не були зобов'язані продовжувати справу батьків, якщо не відчували до цього покликання. Наприклад, Сократ, хоча і був сином каменотеса, став надалі філософом. Учні здобували не лише теоретичну освіту, але і повинні були допомагати майстрові на об'єктах. Великого значення набувала спадкоємність. Наприклад, архітектор Каллікрат, один з творців Парфенона, був учнем майстра Аполонія. За переказами, вони навіть подорожували до Індії для вивчення архітектури цієї країни. До речі, будівельники Греції часто бували в інших країнах, наприклад, в Єгипті, щоб удосконалювати свою майстерність.

У Древньому Римі освіта будівельника включала не лише знання в області будматеріалів, будівельної справи, конструкцій будівель, але і відомості з геометрії, астрономії, історії, філософії і інших наук. Для підготовки архітекторів створювалися спеціальні школи. Нам відомі також підручники, по яких займалися майбутні будівельники, - наприклад, праця римського архітектора Вітрувія "Десять книг про архітектуру".

У Середньовіччі підготовка будівельників протягом декількох століть була сконцентрована в монастирях. З розвитком міст з'явилися світські будівельники, які отримували підготовку в цехових майстернях. У них досвід передавався переважно по спадку.

В Західній Європі виникли відокремлені один від одного мулярські цехи, що мали власні устави, штандарти та інші атрибути професійного уособлення. В цех приймали “кожного, хто хоче», як писалося у статуті, але після складання певних іспитів.
Про кам’яне  будівництво на Русі перша згадка в «Повісті временних літ» відноситься до 945 р.: «Був за містом двір теремний, і другий, де є двір де месників (церковних співців), там був терем  кам’яний. Велике кам’яне будівництво розпочинається після прийняття християнства.Про це докладно пише літопис : « В літо 6497 (989)… Володимир… задумав створити церкву пресвятыя  богородиці, і послав за ними, привів майстрів від греків.Почав її будувати, і коли закінчив, оздобив її іконами».Більше даних сповіщає пізніший літопис «Степенная книга»: «… прийшли від греків у Київ до самодержавного христолюбця Володимира мудрі майстри, котрі були досконалі в будівництві кам’яних церков і палат, з ними же й каменосечці й інші трудівники». Камінь - один із найбільш поширених у природі матеріалів, з найдревніших часів він застосовується у будівництві. Його довговічність, міцність, вогнестійкість і, звісно ж, дешевизна і доступність - це якості природного каменю, оцінені ще первісною людиною і такі, що анітрохи не втратили свого значення донині.

 Новий етап кам’яного будівництва на Русі починається в 1037 р. при заснуванні нової частини міста («города Ярослава») і Митрополичого собору св.. Софії. Про це літопис пише так: «В літо 6545(1037) заклав Ярослав місто велике, у цьому же місті є Золоті ворота, заклав же і церкву святої Софії, і після цього церкву на Золотих воротах святої Богородиці  благовіщення і потім святого Георгія монастир і святої Ірини».

У епоху Відродження  будівельну майстерність перестали передавати по спадку. Освіту учні здобували на практиці. Працюючи в бригаді під керівництвом майстра, поступово ставали заступниками  майстра,  а згодом працювали й самостійно  Доба Відродження - чи не найсвітліші сторінки світової історії, коли розвіявся морок Середньовіччя і бурхливо розвинулися наука, література, філософія, мистецтво. Рішучі зміни відбулися і в будівництві

У 1584 році,  певно за ініціативою Бориса Годунова, в Москві утворюється «Приказ кам’яних справ», тобто своєрідне міністерство будівництва. Це була державна установа, яка взяла на себе фунції керівництва всіма будівельними справами в країні, а також підготовкою будівельних кадрів.

 ХІХ століття відкрило еру технічного прогрессу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване  залізо, згодом сталь. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло .

 Крім металу у другій половині ХІХ століття починають застосовувати інші прогресивні матеріали- бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальший розвиток світової архітектури.

 ХХ століття- «атомне століття», «космічне століття», століття наукових відкриттів і технічного прогрессу, століття швидкостей і розвитку міжнародних зв’язків. Бурхливо ростуть міста. Будівлі  дедалі більше набувають функціонального характеру. Лідер нової архітектури- французький архітектор Ле Корбюзьє у 30- х роках висунув п’ять принципів сучасного стилю: стовпи(будівлі споруджують на стовпах); плоский дах (його використовують як сад); вільне планування (використання каркасних систем); вільне оформлення фасаду; подовжене вікно(стрічкове засклення).

Принципи ці не нові, але ,об’єднані в цілісну систему, вони стали программою для архітектури ХХ століття.

У незапам’ятні часи будівельники - муляри будували складні інженерні споруди (фортеці, вежі, аркові мости й ін..). При цьому майстер – муляр сам виконував усі підготовчі роботи: готував розчин, доставляв його й інші будівельні матеріали на робоче місце вручну. У зимовий час кладку припиняли.

Сучасні муляри із честю підхопили естафету, запалену своїми древніми колегами. Правда, умови праці зараз набагато легші , ніж сотні років тому. Сьогодні мулярам не доводяться всі технологічні процеси виконувати вручну: місити розчин, підносити його до робочого місця, тепер ці роботи механізовані. Практично, всі підсобні роботи виконуються за допомогою спеціального устаткування й машин. Та й асортименти матеріалів, з якими доводиться працювати мулярові, істотно розширився - тепер це не тільки натуральний камінь, але й штучний, декоративний, а так само, цегла. До того ж, штучні камені й цегли не вимагають ніякої додаткової обробки, огранювання й шліфування, адже вони відразу робляться необхідних розмірів і форм.

Муляр наших днів - це будівельний робітник, що  споруджує будинки і споруди з природних і штучних будівельних матеріалів. Якості природного каменю, оцінені ще первісною людиною, використовують будівельники - муляри при  спорудженні багатьох унікальних  споруд ХХІ століття.  І тут потрібна висока якість будівельних робіт і спритні, вмілі руки мулярів. Щоб  вийшов чудовий каменяр, потрібно володіти теоретичним і практичними знаннями а головне – уміти гармонійно їх об'єднувати в процесі роботи.
Потрібно  пам'ятати  – успішний каменяр не може собі дозволити допустити помилку в роботі. Тим більше, якщо налаштований  на успішну кар'єру.

 Праця будівельника  ХХІ століття організована на науковій основі із використанням новітніх досягнень теоретичних і прикладних наук. У лексикон будівельника міцно ввійшли такі поняття, як комплексна механізація, автоматизовані системи керування,наукова організація праці . Професія муляра  сьогодні дуже популярна – нерухомість викликає величезний діловий й особистий інтерес у населення. Темпи будівництва постійно зростають, тому ця професія завжди буде затребувана на ринку праці.