"Простягнімо руку доброти".

 

«ПРОСТЯГНІМО РУКУ ДОБРОТИ»

 

 

                                

                                                                      Підготувала: вчитель

                                                                         зарубіжної літератури

Тимочків Людмила Петрівна

ПРОСТЯГНІМО РУКУ ДОБРОТИ

Виховувати любов, доброту і шанобливе ставлення до людей похилого віку, почуття вдячності, повагу до старших себе; зміцнення сімейних відносин через творчу діяльність учнів.

Вед.1. Тихо та непомітно падає листя з дерев, відчутна  вранішня прохолода – так до нас приходить осінь.

Вед. 2. Мабуть недаремно старість людини ще називають осінню життя.

Спакувала  валізу іще одну осінь.

Стало важче нести. Стало більше «було».

Ще одна павутинка заплуталась в коси.

Ще одна борозенка зорала чоло.

У букетику «буде» поменшало квітів.

У молитвах ранкових побільшало слів.

Щиро дякую Богу за роки прожиті,

За щасливі хвилини і ночі без снів.

Із-за обрію сонце надії виносить.

Будуть весни і літо, і квіти в саду.

Ще не фініш,  я просто іще одну осінь

Спакувала в валізу і далі піду.

Вед.1  Людське життя... Життя  людини – найвища цінність. Людина народжується для того, щоб власним життям залишити особливий слід на землі.

Вед.2  Людське життя…

Це:народження і виховання дітей; працею примноження земних багатств і навколишньої  краси  довкілля; наповнення світу мистецтв його шедеврами.

Вед.1 Все, що нас з вами оточує, створено Природою і невтомною працею людини.

Вед.2 Все, чого досягає людина в житті, бере свій початок  в сім'ї.

Пісня «Моя сім’я» Музика і слова О. Рудик

Вед.1 Сім'я – початок життєвої стежки, на яку ступає першим самостійним кроком маля; доріжки – яку торує дитина на шляху до Країни знань, алеї самостійності юних громадян на шляху у виборі майбутньої професії  і, звичайно, стрімкої автостради дорослого самостійного життя.

Вед.2 А згодом ця швидкоплинна траса переходить у невеликий путівець, що веде кожного з нас до тихого й неспокійного старечого «заходу»- стежки за горизонт.

Вед.1  Осінь багата на свята.  Кожен рік 1 жовтня відзначається як Міжнародний  день людей похилого віку, проголошений 50 – сесією Генеральної асамблеї ООН. В Україні цю дату відзначають з 1991 року. Але старенькі люди  потребують уваги не тільки у цей день, а завжди – щодня, щогодини, а декотрі і щохвилини.

Вед.2 А 13 листопада відзначається Всесвітній день доброти.  Відзначати це свято вперше запропонували учасники волонтерського руху “За доброту”, що виник в Японії у 1997 році. Старенькі люди так потребують цієї доброти.

Похилий вік  - заключний етап людського життя. Це зріла пора, коли людина, пройшовши довгий шлях у житті, багато знає, вміє та має цінний скарб - життєву мудрість.

Читець1. Легенда

В одній із країн у минулому був звичай: коли людина старіла, її скидали у прірву, щоб не їла задарма харчів. Та один син надто любив батька, щоб це вчинити. Отож він поселив свого батька на горищі, куди завжди приносив їжу. Та настав у цій країні неврожай. Голод панував серед людей. Бачить батько, що син чимось заклопотаний, чимось зажурений. От він і питає сина: "Що ж ти, любий сину, такий засмучений? Що трапилося в тебе? Ти увесь аж почорнів, напевно, від горя якогось?" Розповів тоді син про своє нещастя та про те, що нічим засіяти поля. А батько порадив: "Зніми снопи з хати, якими вона накрита, та й обмолоти ще раз. Зібраним зерном засій землю."

  Послухався син і зробив саме так, як велів батько. І вродило збіжжя у них так, як у нікого. Дійшли слухи і до царя про добрий урожай на полі того сина. Покликав він його до себе та питає: "Хто навчив тебе такої мудрості?" Нікуди було діватись тому чоловікові. Розповів цареві всю правду.

З того часу старі батьки доживали зі своїми дітьми до старості у шані та повазі."

Читець2. ШАНА"

Неправда — все мов, продається:

Давай готівку — і неси

А як людське гаряче серце

Ти покладеш на терези?

Не все, не все міняти можна —

Спинись, задумайся на мить.

Є заповідь одвічна Божа,

Що краще золота блищить.

Шануймо батька, шануймо матір,

І нам воздасться теж добром.

Хай буде шана в кожній хаті

І дух родини за столом.

Шануймо батька, шануймо матір —

Нам каже Біблія свята, —

І щастям будем ми багаті

На всі часи, на всі літа.

Слова ті треба повторяти,

Бо в них основа доброти.

Коли б не батько і не мати,

Чи був би на цім світі ти?

Слова ці треба змалку вчити;

В' них світить істина стара: 

Коли в добрі батьки і діти —

Тоді всім вистачить добра.

 

Вед.2. Не залежить ДОБРОТА від зросту,Не залежить ДОБРОТА від віку. ДОБРОТА з роками не старіє,ДОБРОТА, як сонце, гріє

 

Пісня «Батькам» («Люба матуся і любий татусь»)

Вед.1 Щасливий той, у кого є дідусь та бабуся. Вже став крилатим вислів : «Є бабуся і дідусь – є діти!».  Кажуть, що бабусі і дідусі більше люблять онуків, ніж власних дітей.

Вед.2 Ви тільки вслухайтеся: бабуся, бабусенька, бабуня –солодуня!  Дідусь – солодунь.  Які ніжні, красиві, лагідні, пестливі й теплі слова! А чому?

Вед.1 Бо ти їх – онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко.

Вед.2 . Бо ти їх пташенятко, ластів’ятко, козенятко. Нехай іноді телятко, буває, що і поросятко.

Вед.1  І коли це бабуся з дідусем називали мене поросятком?

Вед.2 . Напевно тоді, коли ти була бруднулею?

Вед.1 Згадала!

Це було тоді, коли я забруднила чоботята 

і до бабусі й дідуся утікала, щоб сховатися від тата.

А бабуся з дідусем не сварять, не кричать,
Поцілують лагідно,та й мовчать.
 

 

Читець3. Гумореска   Про Петю, бабусю та інтернет

З ранку старшокласник Петя

Вже блукає в інтернеті.

 На курорті мама з татом,

За онуком приглядати

Ще учора прибула

Бабця здалеку, з села.

Вранці Петю пригостила,

Посуд гарно перемила,

 І хотіла ще, як слід,

 Борщ зварити на обід.

 Але що ж його робити?

Треба дещо докупити…

 – Збігай, Петрику, благаю.

Я ж нічого тут не знаю!

 Відповів бабусі Петя:

– Не турбуй мене дарма,

 Бо коли я в інтернеті,

Хоч я й тут, мене нема!

– Що ж воно така за штука?

– Запитала бабця внука.

– Ти, бабусю, темнота…

Інтернет, це – красота!

Бо, якщо він є у тебе,

То й борщу варить не треба.

 Бабця трішки засмутилась:

 «Бач, які тепер діла!»

На портрет перехрестилась,

Відпочити прилягла.

 А годині десь о третій

Захотілось їсти Петі.

Він бабусю став будити:

– Думаєш мене кормити?

 А бабуся здивувалась,

І зпросонку аж злякалась:

– Ти ж сказав, що в тім «тернеті»

 Є готове чисто все.

Думала, що звідти, Петю,

Хтось і їсти принесе!

 

 

Читець 4.— Лягай спати вже, онучку, —
Дід говорить басом. —
Я, як був такий маленький,
Лягав з курми разом.
А онучок зуби скалить:
— Як же ви там спали?
Як же, діду, ви додолу
З сідала не впали?

Пісня «Зачекайте літа»

Вед.1  Знали б ви, скільки людей живе сьогодні у злигоднях,скільки людей мешкають у напіврозвалених халупах або взагалі навіть не мають даху над головою. Вони жебракують і раді хоча б шматочку черствого хліба.

 

Читець 5. Простягає руку, молиться натхненно

У благенькім платті, хусточці рябій,

А у шибку вітер стукає студений:

— Що, мовляв, бабусю, треба тут тобі?

Людям на вокзалі клопітно і тісно,

Скоро розвезуть їх вдалину авто.

Потемніло небо, хмари сиві виснуть.

А тебе, бабусю, захистить же хто?

Випрошені гроші, дві-чотири гривні

На шматочок хліба, може, ще й на квас…

Україно-нене! Простягни долоні,

Від лихої долі захисти всіх нас.

Вед.2  Друзі, ми живемо з вами добре, і нам важко уявити, що тисячі людей страждають не тільки від холоду, голоду, а ще й через те, що не чують теплого слова, їм немає з ким поговорити.

 

Читець 6. Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану

(Чи перший біль, чи то останній —

Коли б то знати наперед!).

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів

 

Вед.1  Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя.

 

Вед.2  Ми всі з вами такі різні люди. Є серед нас добрі, є і злі.

Та якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а добра — на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Якби кожний, хто може, допоміг би хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим.

 

Читець 7. Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі.

Несімо правди непогасний стяг,

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських —

Джерела віднайдімо лиш цілющі…

Мов подорожником торкнімося до них,

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, нечерстве,

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.

 

Вед.1  Старість — не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та вона все ж несподівано підкрадається, і ти вже з печальною розсудливістю розумієш, що все найкраще вже було, усе в минулому.

 Вед.2    А з тобою лише спомини та недуги. Добре, коли поруч тебе живуть твої  рідні — діти, онуки. А якщо їх немає?

                         Пісня         «А роки летять»

Вед.1  Діти любі,— каже мати,—

Треба старших шанувати!

То дасть Господь всього світа

Вам прожити довгі літа.

 

Вед.2  Варт пошани сивий волос

І старий тихенький голос.

До тих зморшок придивіться,

Станьте ближче, поклоніться!

 

Читець 8.Любіть маму, коли молода,

Любіть маму, коли постаріє,

Бо матуся дала вам життя,

Любіть маму, коли посивіє.

Коли в зморшках її лице,

І в очах її вицвілих втома,

Любіть маму, бо час іде,

Поки поруч із вами , вдома.

Не дратуйтеся на слова,

 Що з матусиних вуст лунають,

На поради з її життя,

Мами доньок завжди повчають.

І не сердьтесь, коли не так

Може мама сказати часом,

А цінуйте щодня той час,

Коли можете бути разом.

В край далекий в свій час піде,

Найрідніша у світі людина.

Мама – сонце, що гріє тебе,

І турботу дарує єдина.

Любіть маму,ніхто не знає,

Коли прийде розлука навіки,

То ж не сердьтесь, що мама повчає,

Бо для неї ви завжди діти.

 

 

Вед.1   Людська доля… У кожного вона своя – комусь посміхнулася більше, комусь – менше. Старість – така ж частина життя, як і молодість, як дитинство… Вона неминуча для кожної людини

 

Вед.2   Чи всі люди здатні віддячити любов’ю своїм близьким за їх любов до себе? Часом навіть близькі і рідні душі черствіють, не співчувають горю ближнього, його хворобам, неприємностям і розчаруванням.

Читець9. А ви знаєте, що таке старість?

Це самотність біля вікна.

Тільки в спогадах щастя й радість,

Сльози виплакані до дна.

На столі – корвалол у склянці,

Зупинивсь на годиннику час,

Пахне старість молитвою вранці.

Тихо-тихо так «Отче Наш».

Голосами, що чуються всюди,

Рідних тих, кого бачиш у снах.

Не дай Боже вам старості, люди,

В самоті, край вікна у сльозах.

 

 Читець 10.    В житті Людина чуйна

 Й пса не вижене з двору,

Коли він проживає

Десяток-другий літ,

Охороняючи садок його й комору.

 Притулок дасть,

 Поїсти дасть, як слід.

А зла – І рідну матір виряджає,

 Коли немає вже користі від неї.

Зате на людях

Розточа єлею:

Він рідний син,

Вона ж чомусь – чужа ..

Інсценізація балади «Король Лір та його дочки»

Король Лір і його дочки

Автор 1

У Англії колись був король Лір
І панував собі на честь і славу,
Мав повагу він, і в сусідів мир,
І забезпечену державу.
Між іншими достатками його
Були також три доні гожі,
Прегарні й свіжі, що перевищали
Красою три червоні рожі.
Та королю подобалось старому
Раз їм питання предложити:

 

Король
"Котра з дочок моїх найбільш
Мене потрафить ублажити,
Потіха старості моєї — ви,
Тож по черзі хай кожна скаже,
Яку найбільшую любов мені
Вона ділами своїми докаже".

Регана
Регана я – найстаршая  ваша дочка .
"Мій отче, як мені вас не любити?
Якби яка пригода надійшла,
Готова я за вас і кров пролити.
А хоч і серце би моє криваве
На штуки посікти хотіли,

Воліла б я, ніж малась допустить,
Аби яку ви прикрість потерпіли".

Гонорелля
"А я, середняя ваша донька,
— Волю хоч би найтяжче бідувати,
Прийняти муки й ганьбу, ніж би ви
Біди якої мали зазнавати.
Я день і ніч готова вам служить,
Стать вам найменшою слугою,
Щоб віку свого ви могли дожить
У радощах та супокою".
 

Король

"Тепер мені яснішою будучність стала.
Та ще ти,Корделіє, наймолодшая моя,
Свойого слова не сказала".

 

Корделія
— "Я рада свій довг дитячий все сповняти,
Послушна бути вам у всім,
А більш не в силі я нічого вам сказати".

 

Король
"Так ти не можеш більш нічого
Дать, ніж повинність повелить дитяча?

То видно, що твоя любов до мене
Не так-то вірна та гаряча.
То ж будь прогнана з мого двору!
Не хочу знать нелюбої дитини.
З мойого царства не дістанеш ти
По моїй смерті ні частини.
Лиш твоїм сестрам, що за мене раді
Хоч голови свої покласти,
Розділю я свою державу й дам
Обом по рівній части.
Дарую їм предківськую корону,
І власть, і королівськую подобу,
Аби мене в любові своїй за те
Пропильнували аж до гробу".

Автор 2
Отак дві старші сестри підійшли

Старого короля облесними словами,
Найменшу ж через королівський гнів
Сей час з двора протурено за брами.
Мов сирота, пішла Корделія,
Блукаючи від міста до села,
Ні в Англії в селі, ні в місті жаднім
Собі притулку не знайшла.
Аж як до Франції дісталася,
Скінчилася її недоля;
На кращім ґрунті запишалася,
Мов гарний цвіт з чужого поля.
Король французький як пізнав її,
Не дбаючи на гнів вітця старого,
За королеву взяв її до себе
На радість королівства свого.

 

Автор 1
В дочки найстаршої живе
Старий король тим часом;
Що зразу там було мов медове,
Та незадовго стало квасом.
Регана при своїм дворі його
Держати з невеликим почтом мала,

Та почет той у скорому часі
Увесь від нього відібрала.

 

Король
"Чи се ж така твоя заплата
За те, що царство все своє
Я вам віддав? Тепер донька для тата
Й малої дрібки того не дає!
О ні! Ще до своєї Гонореллі,
Сестри твоєї меншої піду.
Вона не буде так, як ти, лукава
І зглянеться на батькову біду".

 

Король
О Гонореллє, зглянся на мою біду,

Регана про мене зовсім перестала дбати…

 

Гонорелля
"Так вам і слід!

— Сестра вам жодну не вчинила шкоду.
У мене захисту для вас нема,
Хіба що з слугами на кухні жити,
Захочете та теє їсти й пити,
Що не доїм та не доп'ю сама".

 

 

 

 

Король
"О най же світ увесь почує, до чого
Веде батьківська нерозвага!
Та верну до Регани я ще раз,
А чей вона людськеє має серце,
Раз відпихнувши, схаменеться в час
І приязніш прийме мене, як перше".

Регана
«Геть!. Геть із мого двору.

Слуги!. І на поріг його не смійте ви пускати!
Не ліпший буде він тепер
Коли вперед не вмів себе тут шанувати".

 

Король
О Гонореллю, знов вернув до тебе

Я згоден  з слугами на кухні жити,
І їсти все, що подадуть мені,
Аби лиш вік свій продовжити!

 

Гонорелля
"Не хтів за першим разом те принять,
Тепер і доступу до мене вже немає!"

Автор 2
Так обі донечки по двічі
Його відправили без жодного пардону;
Жебрацький кий узяв у руки той,
Що королівськую носив корону.
Тоді про наймолодшої дочки
Слова згадав і заповіт гарячий:
Завсіди буть послушною йому
І сповняти вірно довг дитячий.
Та він не важився тікать до неї,
Бо королівства мучило похмілля,
Що він ганебно так прогнав її,
— Й перемогло його, нарешті, божевілля.
На голові сніжне волосся рвав,
І в груди бивсь, і дер лице до крові,
І на дочок він помсту визирав
За брак у них дитячої любові.

Автор 1

Долинам, горам, рікам виливав
Палкії про невдячність їх промови,
Аж ріки, гори та твердії скали
З ним разом, бачилось, ридали і зітхали.

 

Автор 2
Нарешті хворого в тяжкій знесилі
Його до Франції прихильні завезли
Й тут у Корделії та короля
І захист, і підмогу ще знайшли.
Дочка, як лиш про горе батька вчула,
Сей час йому з підмогою прийшла,
Свою зневагу давнюю забула,
Йому потіху й радість принесла.
 

Автор 1
І ласкаво прийняв його король,
Велів кликнуть по краю всіх охочих,

Хто для відзискання держави Лірові
Підняться хоче до помочи.
В товаристві Корделії вернув
Король до Англії з дочками воювати,
І вспів собі в невдовгім часі
Їх із престолів та столиць прогнати.

 

Автор2
І Лір прийняв на старості своїй
Знов королівськую корону,
Та в одній битві замордовано
Корделію, його потіху й оборону.
Та скоро про ту передчасну смерть
Корделії до нього вість прийшла,
Що в нерозважнім запалі за нього
Сама у бій пішла,

 

Автор 1
Впав непритомний і оглушений
На її груди білі

І вмер з тяжким зітханням
Тої самої хвилі.
Вельможі краю серед жалощів
На тіла обоїх гляділи
І обох сестер одноголосно
На кару смерті засудили.

 

Автор 4.
Хто там запанував по них,
У хроніці читайте,
А повість про дитячую невдячність
Собі запам'ятайте!
 

 

 

 

Вед. 1 Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить.

 

Вед. 2 Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для тварин.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще старими, як ви.

 

Вед. 1 Нині люди все частіше впадають у депресію. Часи, кажуть, важкі. Але складні часи були завжди. А у людини завжди є свій особистий вибір.

Про це наша притча.

 

Читець 11. У однієї доброї, мудрої бабусі запитали:

– Бабусю! Ти прожила таке важке життя, а душею залишилася молодшою за всіх нас: завжди весела і привітна, всьому рада – немов і настрою поганого у тебе не буває. Чи є у тебе якийсь секрет?

– Є, милі. Все хороше, що мені зробили, я записую в своєму серці, а все погане на воді. Якби я робила навпаки, серце моє зараз було б усе в страшних рубцях, а так воно – рай запашний. Бог дав нам дві дорогоцінні здатності: згадувати і забувати. Коли нам роблять добро, вдячність вимагає пам’ятати його, а коли роблять зло, любов спонукає забути його.

 

Вед. 1 А чи можливо забути той біль, ті муки , ті страждання, які випали на долю України? Скільки горя, сліз, втрачених надій та скалічених доль принесла війна. Чи можна змиритися з втратами чоловіків, синів, дочок, внуків?

Вед. 2 Найстрашніше, що відбувається під час війни, це те, що переживають наші матері. Їм найтяжче. Кожен день і час вони чекають повернення із війни синів. Чекають… А інколи так і не можуть дочекатись.

Читець12. Ридає мати. Гірко їй.

Як далі жити, одинокій?

Бо син загинув на війні

У двадцять молодечних років.

Плекала кращі риси в нім,

Щоб разом віку доживати.

Невісточку хотіла в дім,

Хотіла внуків дочекатись.

Гуляти з ними у дворі,

В саду на лавочці сидіти,

Всміхатись мило дітворі,

Життю прекрасному радіти.

Все перекреслила війна!

Немає в мами більше сина.

Тепер лишилася сама.

Не прийде більш її дитина.

Не прийде і не запита:

«Як ваше, матінко, здоров’я?»

Не спиться їй, а вже світа.

Всі дні тепер для неї чорні.

Пісня «Мамо, не плач»

Вед. 1  За них щодня молитви промовляєм,

За сивих матерів, за їх синів.

Надати сили їм у Бога ми благаєм

Щоб ангел - охоронець їх беріг.

 

Вед. 2 Дякуємо за увагу!