Родинне свято "Роде наш красний, роде наш прекрасний"

Родинне свято "Роде наш красний, роде наш прекрасний"

Учень:

     Земля моя, найкраща і єдина!

     Я спів твій серденьком своїм ловлю.

     Моя найкраща в світі Україна,

     Я щиро й віддано тебе люблю!

                                 Земля співає пісню колискову,

                                 Коли лягаю спати й міцно сплю.

                                    І кожен раз співає іншу знову,

                                  Як я встаю і добре щось роблю.

     Я так люблю усе навколо мене,

     Чудові квіти, річку і гаї.

     Ліси й степи, і полечко зелене,

     І пісню, що співають солов’ї.

                                              Я знаю, що земля моя співає,

                                            Про те, що все приходить для життя.

                                             Усіх вона, як мати, пригортає,

                                            Для всіх нас відкриває майбуття.   

(Лунає пісня "Україна").

Слово класного керівника.

 Доброго дня, шановні батьки та рідні! Я дуже рада, що ми всі тут зібралися на святі «З родини йде життя людини». В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі». Саме в сім’ї дитина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ, навчається любові і добра, тут вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

 Родина – це не тільки родичі, це друзі, наш клас, гімназія й увесь народ.

 Батьки – це найцінніше, що є в кожної дитини.

 Для мене, крім моїх батьків, родина – це мої 28 учнів, з якими ми несміливо 1 вересня 2012 року переступили поріг 5 класу. Спитаєте, чи було страшно? – Так! Але на сьогодні ми – дружня, цікава, єдина родина, частинка родини гімназії. І я намагаюся робити все, аби зберегти родинний вогник у кожного з них.

 Ведучий 1:   Україна – це наш рідний край, наша дорога й мила Вітчизна, земля, де ми народились, уперше побачили й пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку – це наша найдорожча у світі Батьківщина. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, відчуваємо поклик рідної землі. Шановні гості, запрошуємо Вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, мудре, на свято родини "Роду наш красний, роду наш прекрасний!"

Звучить пісня "Ласкаво просимо!"

 Учень:

     Добрий вечір, люди добрі

     Що сидять в нашій господі.

     Ради з святом вас вітати,

     Щастя і добра бажати.

 Учениця:

     Красиво і світло у нашій світлиці.

     І квіти на вікнах стоять вогняні.

     Сьогодні у школі радісне свято,

     І хочеться всіх привітати мені.

Танок "Привітання"( танцюють дівчата з вінками)

 Ведучий 1:

 Родина – найдорожче для кожної людини. "З родини йде життя людини", - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові й добра, у сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

 Ведучий 2:

 З давніх-давен існувала така традиція: кожен повинен знати свій рід до сьомого коліна поіменно. З кожним членом роду були пов’язані цікаві історії, чим більше людина знала про свій рід, тим довше жила пам’ять про померлих родичів, тим більше берегли й підтримували живих.

 Ведучій 1:

 Майже не залишилося в наших домівках необхідних речей, які вважалися оберегами для хати – вишиті рушники, відро з водою на лаві, вишиті подушки, у візерунках яких було "заковано" багато знаків – оберегів, а тіло й душу оберігала вишита сорочка. На стінах висіли родинні портрети, які ніби охороняли сім’ю від усього лихого й недоброго. Бо хата є тим місцем, де все рідне і звичне.

 Ведучий 2:

Родина, рід... Які слова святі!       Вони потрібні кожному в житті.

     Бо всі ми з вами гілочки на дереві,      Що вже стоять віки.

 Учениця

     Це дерево – наш славний родовід

     Це батько, мати, прадід твій і дід.

 Учениця

     Який великий світ увесь - Ти поглядом окинь...

     Один мій дід з Розтік,    А другий із Ріжка.

 Учень      Той, що кремезний – дід Парко,    А той стрункий – Іван.

     А де почавсь твій рід? Звідкіль ?  З яких часів сторіч?

 Учень

 Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинними сім’ями. Для того, щоб річка завжди була повноводною, а велика родина українська щасливою, нам треба любити й шанувати свій народ.                            

 Учень   Я землі цієї паросток зелений,    З цієї висі крапля дощова.

  Заплелось у мене, приросло до мене    Жито і дерева, квіти і трава.                                   

 Учениця

  Я чую твій голос,    Пшеничний твій колос

  У душу мені засіває зерно.   Моя Україно, білявко хатинка,

  Пізнати тебе мені щастя дано.

Пісня "Родино, родино!”

 Ведучий 2:

 Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні й передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка – все це наша родослівна пам’ять, наші символи, наша історія, може, погана й сумна, але в основі своїй величина й  всествердження.

 Ведучий 1: Завжди створювала затишок і лад у сім’ї  жінка, тому й назвали її берегинею сімейного вогнища.

 Ведучий 2:

 Мамо, Берегиня наша! Це ти тихою колисковою оберігала мій сон в дитинстві, це ти навчила жити за законами життя, у вихорі доріг будила совість, берегла від ганьби. І я стою на коліна перед любов’ю й добротою, перед мужністю твоєю. 

 Учениця:

 В хаті сонячний промінь косо  На домівку лягла з вікна.

 Твої чорні шовкові коси  Припорошила вже сивина.

 Легкі зморшки обличчя вкрили -  Це життя турботливого плід.

 Але в кожному русі – сила,  В очах юності видно слід.

 Учень:

 Я таку тебе завжди бачу,  Образ в серці такий несу -

 Материнську любов гарячу  І твоєї душі красу.

 Я хотів би, як ти, прожити,  Щоб не тліти, а завжди горіть,

 Щоб уміти, як ти, любити,  Ненавидіть, як ти, уміть.

 Пісня "Мамине серце”

 Ведучий 1:

 Найкращі дні для наших матерів -  Це дні, коли щасливі їхні діти.

 Від нас залежить, скільки днів таких   Ми можемо для матері зробити.

 Даруймо ж радість нашим матерям,  Бо їм турбот щоденних вистачає.

Сценка

 Дитина:
- Розкажіть мені, мамо, про вишні.
Їх було так багато в саду…
мама
- Були, сину, морози, невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.

Дитина .
- Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були і колись?

Мама:

- А той, сину, хто виріс у горі –
Не часто на зорі дививсь.

Дитина ..
- Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона?
Мама
- Наша доля , мій сину, як море –
Той пливе лиш, хто має човна.

Дитина:.
- Розкажіть мені, мамо, про роки –
Чи спливають помітно вони?
мама:
- Роки, сину, помітні…допоки…
Матерів пам’ятають сини.

Ведучий 2:

 В народі існує така легенда: "Доживши до глибокої старості немічна жінка вирішила доживати свій вік у сина. Син деякий час добре ставився до матері, а коли побачив що вона не може нічого робити, що за нею потрібен догляд, вирішив відвезти її на смітник. Син посадив матір у візок і повіз. Побачивши, що батько везе бабусю у візку, внук поцікавився: "Тату, куди ти везеш бабусю?” Батько відповів: "На смітник”. Тоді син додав: "а коли ти станеш старий, то я теж змушений буду відвезти тебе на смітник?”  

 Пам’ятай, що колись і до вас у гості завітає старість.

 Ведучий 2:

 Послухайте ще одну легенду про матір.

 1-а учениця:

 Дівчину вродливу юнак покохав,    Дорожче від неї у світі не мав,

 І клявся, божився, що любить її      Над сонце, над місяць, над зорі ясні.  

 Учень:

    "Тебе я кохаю. За тебе умру...  Віддам за кохання і неньку стару!”

 2-а учениця:

     Та мила його не боялась гріха:    Була, як гадюка, сварлива, лиха.

     Всміхнулась лукаво і каже йому:

 1-а учениця:

      "Не вірю, козаче, коханню твому.    Як справді кохаєш, як вірний єси,

        Мені серце неньки живе принеси”.

 2-а учениця:

     Юнак, мов стерявся: не їв і не спав,   Три дні і три ночі він десь пропадав.

     І стався о півночі лютий злочин:   Мов кат, витяг  серце у матері син.

     І знову до милої, з серцем в руках,     Побіг, і скажений гонив його жах.

     Ось-ось добігає, не чуючи ніг..   Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

     І серденько неньчине кров’ю стекло,   І ніжно від жалю воно прорекло...              

 Востаннє озвалось до сина в ту мить:

 3-я учениця:

 "Мій любий, ти впав... Чи тобі не болить?

Ведучий 1:

 Слово "мама” росте разом з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. Це – мить, і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас. Важко освідомити все те, що вміщує в себе це звичне і водночас дороге слово – мати. Бо матір – це означає мати все.  Мама ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама жертвує заради нас усім: і сном, і відпочинком.

 Ведучий 2:

 Одного вечора, коли мама готувала вечерю, одинадцятирічний син прийшов до кухні з карткою в руках. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мама витерла об запаску руки і прочитала:

 прибирання у кімнаті – 2грн.

 догляд за сестричкою – 3грн.

 отримання відмінних оцінок – 5грн.

 Мати зворушливо подивилась синові у вічі. Потім взяла ручку і написала:

 за те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0грн.

 за те, що втирала твої сльози – 0грн.

 за ночі, проведені коло твого ліжечка – 0грн.

 за те, що всього тебе навчала – 0грн.

 за всі обіди, сніданки, канапки до школи – 0грн.

 за все, що даю тобі щоднини – 0грн.

 Мати віддала картку синові. Він подивився і написав "Сплачено” і зі сльозами кинувся до матері на шию.

 Ведучий 1:

 Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків – все закінчується. Любов – або безкорислива, або її нема.

 Мати піде – в серці лишить рану. Всохне корінь наш і родовід...

 Заклинаєм: бережіть всі маму! Діти світу, маму бережіть!

 І коли згрубіла ваша мова,    Їй здобудьте ласку із грудей.

 Бережіть її від злого слова,   Бо найглибші рани – від дітей!

 Ведучий 2: У кожного з вас, я сподіваюся, є велика родина. На хвилину пригадайте обличчя тих, кого ви любите понад життя. Я впевнена, що у цю мить перед вашими очами повстав образ коханої матусі. Щоб вам зараз хотілося б їй побажати?

 лиш матір вміє жити, аби світитися, немов зоря.

 материнське щастя твориться дитиною.

 людина у своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати.

 забута могила батьків – твоя бездушність і байдужість.

 про старість треба говорити тільки з повагою.

 шануй батька свого і неньку свою, щоб добре тоді було та щоб довголітнім ти був на землі!!!

 Ведучий 1:

 Наша література сповнена красивими виразами про матір. А чи можете ви пригадати прислів’я, приказки, рядки з віршів про неньку.

( Зал пригадує прислів’я, приказки...)

 Ведучий 2:

 А ще наші українські родини дуже музикальні. Давайте пригадаємо й заспіваємо пісні про родину, про матір ( або пісні найулюбленіші в родині)

 Ведучий 1:

 У кожного з нас незабаром буде своя родина, свої сім’ї, а може у кого й вже є. Давайте складемо доповідь своїм дітям, щодо любові й поваги до мами, тата, родини...

 У тебе єдина в світі мати; у тебе – єдиний в світі батько.

 Серце батьків завжди вражають невдячність, байдужість дітей.

 Як ти шануватимеш своїх батьків – так твої діти шануватимуть тебе.

 Твоє недобре слово – подряпина на нижній душі батьків.

 Обов’язок дітей: платити батькам за їх піклування любов’ю і відданістю.

 Не роби старість батька й матері бідною.

Сценка (мати та син) 

- Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
- Так, синочку, правда.
- А чому так багато зірок на небі?
- Це коли людина приходить на світ, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
- Бачив?
- Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
- Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
- Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
- Старайся, мій хлопчику…

 Ведучий 2:

 У мене теж велика дружня родина, але більш за всіх я люблю свою маму.

 Є в мене найкраща у світі матуся.

 За неї до тебе, Пречиста, молюся.

 Молюся устами, молюся серденьком,

 До тебе, небесна Ісусова ненько.

 Благаю у тебе дрібними словами

 Опіки та ласки для рідної мами.

 Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

 Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

 Рятуй від недуги матусеньку милу,

 Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

 Щоб вивела діток у світ той, у люди,

 Щоб ними раділа – пишалась усюди.

 ( Потім підходить до мами, яка сидить у залі, виводить її на сцену).

 Мати (благословляє її на щастя й долю)

     Живи з собою в злагоді і в мирі,

     Не заздри людям і не проклинай.

     Хай буде радість, щастя у квартирі,

     Люби батьків своїх, не ображай.

     Не зневажай, зла не бажай нікому,

     Ділись останнім і добро твори.

     Будь справжнім, чесним будь в усьому

     І щире слово людям говори.

     Бо в добрім слові є тепло і ласка.

     У світлім серці є любов свята.

(Лунає пісня "Чорнобривці")

 Ведучий 1:

 В українській сім’ї головою родини, за традицією, був батько. Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана, врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. Батьків приклад, батькове слово завжди було законом. Батько має в сім’ї безперечний авторитет. Він уособлюється як захисник, годувальник.

 Учень:

 Батьку любий, тату милий   Нинішньої днинки,

 Ти прийшов до нас на свято    Нашої родини.

 Ми тобі складаєм нині     Щире побажання,

 Щоб прожив ти многі літа, Не зазнав страждання,

 Щоб ти вивів нас у люди   Та пишався нами,

 Щоб гордитись міг своїми   Донями й синами.

Учениця 1

     Ні, легко жить чоловікам не гоже,

     Вони повинні мужньо, як атланти,

     Вселенське небо на собі тримати

     Коли воно грозове чи погоже.

Учениця 2

     Одвічні привілеї чоловічі -

     В суворий час виходити на чати.

     Вітчизну, матір, жінку захищати,

     А доведеться - з мужністю

     Біді дивитись в вічі.

 Учениця 3

     У мирні дні, забувши про утому,

     Плекати хліб духовний і насущний.

     Трудами наближати день грядущий,

     А ставши батьком і главою дому,

     Додати всі незгоди побутові.

Ведучий 2

 А як же долають побутові незгоди наші глави сімейства?

( Виступи батьків у конкурсах)

 "Хто сильніший" ( перетягування канату,  арм-рестлінг)

 "Упізнай свого сина" (батьки з зав’язаними очима розпізнають свого сина серед інших дітей)

 "Коли мами немає дома" ( хто швидше й смачніше приготує бутерброди)

 Гумореска № 1 (Батько, син)

 - А ти, татку, в школі вчився?

 - Учився, Андрійку.

 - А то правда, що ти, татку, був одержав двійку?

 - Було таке, траплялося...

 - Тоді мама правду каже, що я в тебе вдався.

 Гумореска № 2

     На дивані сидить тато, розгадує кросворд. Входить син:

 - Тату, допоможи розв’язати задачу.

 - Прийде мама – допоможе!

 Син виходить, знову заходить:

 - Тату, там на кухні кран порвало, вода тече.

 - Прийде мама – відремонтує!

 Син виходить, батько встає, водить носа. Входить син:

 - Що це пальним пахне?

 - А, на кухні білизна горить.

 - Чому ж ти мовчиш?

 - Прийде мама – погасить! 

 

Ведучий 1:

 У гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з нас люди – ваші бабусі. Вони невтомні трудівниці, скарбничі мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів.

 Ведучий 2:

 Бабусі! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але така ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи нас – онучат. Подивімося в бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів.

 Ведучий 1:

 Цей погляд добра й любові. У кожної бабусі своє життя, своя доля

 Учениця 1:

    Назбираю в лісі квітів сон – трави:

    Дорога бабусю, літ за сто живи!

    У моєму серці – слід твоїх пісень.

    Я кажу: "Добридень! Добрий тобі день!"

         Бабусю кохана, голубко сивенька,

         Добра вам зичу з цілого серденька.

         І щастя бажаю, й здоров’я міцного.

         Прийміть ці бажання від онука малого.

                                               Пробач мені, люба бабуся,

                                                 Провини дитячі мої

                                              Люблю я тебе, моя рідна,

                                            Ласкаві очі твої.

        Як виросту, люба бабусю,

        Дороги твої я встелю.

        Квітками з весняного дива

        За ласку й турботу твою.

                            Любий, дорогий наш дідусю,   Ми, твої внучата,

                                  Прибігаємо до тебе      Щастя побажати.

                   Хоч твій волос сивиною    Густо посріблився,

                   Ти для нас, дітей маленьких,   Другом залишився.

       Ти нас батькові й матусі      Помогаєш вчити,

    Як зростати чесним, добрим    Як по правді жити.

                    Ми твої слова розважні    Пам’ятати будем

                    І в житті твою науку     Пронесемо всюди!

Пісня: " Хай не старять вас роки, дорогі мої батьки…"

 Ведучий 1:

 У світі є батьки і діти. Ваші батьки й матері – діти своїх батьків і матерів, ваших дідусів і бабусь. Рід людський складається з поколінь. Це велика мудрість нашого буття. Повага, шанування старших поколінь – закон життя.

 Ведучий 2:

 Тож будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів.  " Бо три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти"- говорить українська мудрість. Старість – невідворотна, смерть невблаганна. Перед цими нещастями не можна зачинити двері свого дому.

 Ведучий 1:

 А від поганих дітей, дім не можна вберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від Вас – самих дітей.

  Учениця 1:

 Пам’ятайте: як ви, діти, шануєте своїх батьків, так і ваші діти шануватимуть вас. Бережіть здоров’я батьків!

 Учень 2:

 Пам’ятайте, що рано старіють і хворіють ваші батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних хвилювань, кривд.

 Учениця 2:

 Кожне ваше недобре слово – подряпина на ніжній материнській душі. Вона знає все: і кривди, і біль, і горе. Але від кожної подряпини назавжди залишається ранка, - пам’ятайте про це!

(Звучить пісня "Зелене жито, зелене")

Учень і учениця з хлібом і сіллю на вишитому рушнику.

 Учениця:

    Вклоняємось всім вам доземно,

    Як батьківській хаті з далеких доріг,

    Як хлібу, що матінко чемна       Кладе на вкраїнський рушник.

 Учень:

    Бо ж нашому роду нема переводу,

    Хай пісня єднає коріння святі.

    Дай, Боже, нам віру і братню згоду

    На довгі роки, на вічні віки.

(Підносять хліб і сіль найстаршому представникові родин).

 Ведучий 1:

(Він говорить, а всі учасники виходять на сцену на фінал).

 Людське безсмертя з роду і до роду,

 Увись росте з корінням родоводу.

 І тільки той, у кого серце чуле,

 Хто знає, береже минуле

 І вміє шанувать сучасне,-

 Лиш той майбутнє вивершить прекрасне!

 Ведучий 2:

 Рід великий, край багатий,

 Лине пісня з поля.

 Будем долі віншувати,

 Щоб родила доля

 І живлющу воду,

 Нема роду переводу

 І не буде зроду.

( Пісня "Одна  калина")

Класний керівник.     Сім’я, родина і Батьківщина – це єдині поняття. Людина до глибокої старості пов’язана з тією сім’єю, з якої вона вийшла, і все життя пов’язана із землею, де вона народилася, зросла… Куди б не закинула її доля, вона завжди подумки з Батьківщиною

 Завершити наше свято мені хочеться словами:

 Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

 Степом котиться диво – луна.

 Це моя Україна, це моя Батьківщина,

 Що, як мама, як тато – одна.