Родинне свято "Вклонімось Майстрині"

Родинне свято “Вклонімось Майстрині!”

 

Мета: ознайомити учнів із звичаями і обрядами українського народу;

           розвивати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх

           промислів; сприяти розвитку творчих здібностей дітей;

           виховувати повагу до людей праці, формувати потребу примножувати

           традиції старших поколінь.

 

                                   Хід заходу

1-ий вед.: Добрий день, люди добрі!  

Що сидять в нашій господі.

Раді з святом вас вітати,

Щастя й добра бажати.

 

2-ий: Красиво і світло у нашій світлиці,

І квіти на вікнах стоять вогняні.

Сьогодні мамине й бабусине свято,

І хочеться всіх привітати мені.

 

1-ий:  Збиратись разом, співати, гуляти

Про Україну- неньку розмовляти.

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Творчості навчитись завжди раді.

 

2-ий: Сьогодні до нас в гості прийшли найдорожчі для нас люди- наші мами та бабусі. Вони- невтомні працівниці, берегині мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів.

 

1-ий: На святі присутні Потоцька Ганна Іванівна, Пермякова Тетяна Миколаївна, Глупак Людмила Олександрівна, Михайлик Раїса Миколаївна, Христенко Ірина Анатоліївна. Трикоз Наталія Григорівна.

Запрошені учні в ролі редактора газети, журналіста, фотокореспондента).

 

2-ий: Давайте задумаємось, чим славиться народ України, яке його основне багатство і скарб?

 

1-ий: Є така легенда. Наділяв Господь людей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці- любов до господарювання, німці- дисципліну і порядок, поляки- здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. А що ж дісталось українцям?

 

2-ий: Неоціненний дар України, який славить її на цілий світ- це пісня.

 

1-ий: Я своїй бабусі пісню заспіваю,

Вона для мене  сонечко й краса.

Подібної до неї я не знаю,

Коли б зшукав всю землю й небеса.

 

(Пісню про бабусю виконують учні класу)

 

2-ий: Не можна уявити українську хату без рушника. Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь простий шматок полотна ставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не обходилося. Він завжди був під рукою. Тому назву дістав від слова “ рука”- ручник, тобто рушник.

 

1-ий: Із давніх- давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго чудодія, що берегтиме від всякого лиха. Спитаєте, звідки ж взятись такій силі? А сила рушника- у візерунках, вишитих на ньому. Рушник можна читати як книгу. Треба лише розумітись на орнаментах.

(майстер- клас  від Потоцької Ганни Іванівни, інтерв’ю від редактора газети).

 

Пісня “Червона калина” у виконанні учнів класу.

 

2-ий: Дивлюся мовчки на рушник

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута- м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло- тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що бабця вишивала.

 

1-ий: Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними хату,

То обереги від біди.

Шануйте те, що дала мати.

 

2-ий: Годуйте діток з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники.

 

1-ий: Є у нашого народу ще одна добра традиція- частувати гостей стравами української кухні.

 

2-ий: Милі гості!

Вас чекають у макітрі

Варенички дуже ситні.

 

1-ий: Пухкесенькі, круглолиці,

Із добірної пшениці.

Пригощайтесь, просим щиро,

Залишайтесь завжди з миром!

 

Журналіст: Наші бабусі знають секрет приготування смачних вареників. Розкажіть, будь ласка, хто Вас навчив такі добрі вареники варити?

(Майстер- клас від Трикоз Наталії Іванівни).

 

2-ий: З давніх- давен танець прикрашав життя людей. Танок- це рухи людського тіла, які підкоряються визначеному ритму.

 

1-ий: Але чи кожний розуміє, що таке мистецтво танцю? Це не просто рухи під музику, це- яскравість, краса, захоплення, це- мова тіла, вираження музики і образу через жести і пластику.

 

2-ий: Справжній український танок- це прояв емоційних почуттів народу з необмеженою фантазією думок. Танець заворожує, надає відчуття довершеності та самореалізації.

 

1-ий: Танець ніжний і звабливий.

Танець світлий, дійсно щирий,

Танець, в котрім ти і я

Відчуваєм звук життя.

 

2-ий: Якщо у тебе сьогодні не все виходить правильно, завтра буде краще, а післязавтра ти помітиш різницю й посміхнешся... Танцюйте, насолоджуйтесь, відпочивайте, адже рух- це життя і енергія.

 (Майстер- клас від Глупак Людмили Олександрівни)

 

1-ий: Дивну, чарівну, майже магічну силу має українська пісня - невід’ємна частка історії, суспільно-політичного життя, побуту народу, нації, повсякденна супутниця кожної сім’ї, кожної людини.

 

2-ий: Послухай, як бринить народу мова-

вся кольориста, сонячна й дзвінка.

А пісня, пісня... що за розкіш пісня?

Ти кажеш, смутком віддає?!- Дарма!

У ній, мов у колисці на вервечках,

Гойдається дитинство тих батьків,

Сини яких вже встали із колиски,

 І чути їх тепер прекрасний спів.

(Пісні у виконанні родини  Пермякових- Христенко).

 

1- ий: Ось і добігає кінця наша зустріч. Від імені усіх присутніх хочемо низько вклонитись і подякувати майстриням, що продемонстрували таланти й передали свої вміння нам, молодому поколінню.

 

2-ий: Бережімо бабусю. Як фіалку в росі бережімо!

Щоб не сипались сльози так щедро, щоб не в’яла вона.

Бережімо з любов’ю, усім серцем: і зримо й незримо,

Усією душею бережім, бо бабуся- одна.

 

1-ий: Бережімо матусю і худенькі бабусині плечі,

Не згинаймо своїми турботами нижче землі.

Не обтяжмуймо плечі розкриленим сміхом малечі,

Обернімо їх щиро піснями дзвінких журавлів.

 

2-ий: Бережімо матусю й бабусині стомлені руки,

Вони теплі й шорсткі, ніби тільки-но спечений хліб.

Хай ще довго ці руки колихають кирпатих онуків,

Тільки їх бережімо... бо в бабусі вони золоті.

 

1-ий: Бережімо матусю й бабусині стоптані ноги,

Скільки ходжено ними по важких крутоярих стежках!

Для дітей вони стали за широку життєву дорогу,

І бабусині ноги вже онукам протоптують шлях.

 

2-ий: Бережімо бабусю і очей її чисті озерця,

Дві цілющі криниці, два глибокі ясні джерела.

Бережімо бабусю, бережімо бабусине серце,

Щоб бабуся ще довго, щоб ще довго із нами жила.

 

Заключна пісня “Вишиванка — Україна” у виконанні Булатової Катерини.