Рольова гра-інтерв’ю з героїнею твору "Дума про Марусю Богуславку".

«Розмова крізь століття»: Інтерактивне інтерв’ю з Марусю Богуславкою».

Журналіст: Доброго дня, вельмишановна Марусю! Дякую, що погодилися на цю таємну розмову. Щиро співчуваю вашій непростій долі на чужині.

Маруся: Мої вітання! Склоняю голову перед вашою сміливістю. Серце моє крається, але я рада чути рідне слово з України.

Журналіст: Скажіть, будь ласка, як вам живеться тут, у турецькому палаці? Чи не затьмарюють шовки та золото тугу за рідною домівкою?

Маруся: На жаль, розкоші пана турецького не можуть залікувати ран моєї душі. Я маю статус і багатство, але моє серце належить рідній землі. Моя душа роздвоєна: тут моя сім'я, але там — моя віра й рідний край.

Журналіст: Що ви відчували, коли бачили 700 козаків-невільників, які вже тридцять років каралися в темниці?

Маруся: Нестерпний біль! Вони — мої брати по крові та вірі. Почуття братерства та обов'язку виявилися сильнішими за страх перед покаранням чоловіка.

Журналіст: Поясніть, будь ласка, чому ви відчинили темницю саме на святий Великдень, але самі відмовилися тікати з козаками?

Маруся: Я хотіла подарувати їм волю у цей світлий день. А залишилася тому, що вже «потурчилась, бусурменилась» ради розкоші турецької і не можу повернутися до батьківського дому чистою.

Журналіст: Прошу вибачити за важкі спогади. Що б ви хотіли переказати на рідну землю?

Маруся: Передайте моєму батькові-священику, щоб не збивав багатств і не збирав викупу для мене. Нехай краще роздає майно бідним. Прошу вас, збережіть пам'ять про мій вчинок.

Журналіст: Щиро дякую вам за мужність і розмову! На все добре, хай береже вас Господь на чужині!

Маруся: Прощавайте! Нехай щастить усій нашій рідній Україні!

Критерії оцінювання (ГР 1 — Усне мовлення)