Розробка свята до Дня вишиванки

Відділ освіти Лисичанської міської ради Луганської області

КЗ «Лисичанська ЗОШ І-ІІ ступенів №29»

 

 

 

 

 

КРАСА УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВАНКИ

 

                                   Підготувала

                                                                                          Кравченко С.В.,                   

                                                                                          вчитель української мови

                                                                                           та літератури

 

 

 

 

 

 

 

2018р.

 

 

Мета уроку:

формувати поняття про культуру одягу; розширити уявлення про українську вишивку й народний костюм та  інтерес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців; показати національну єдність нашого народу;   виховувати любов до українського мистецтва; шанобливе ставлення до національних традицій.

 

Обладнання: вишиванки, ноутбук, проектор, екран, відеокліпи «З історії вишиванки», «Пісня про рушник», «Мамина сорочка», «Ти моя Україна»

ПЕРЕБІГ  ЗАХОДУ

І.Організація класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи.

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.

• Слухання та обговорення легенди

Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

• Хто ти? І чому така сумна?
• Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля… Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.
• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

• Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито - пшениця. У хаті  твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.

Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.

• Розповідь вчителя

Тому тема нашого заходу «Краса української вишиванки».

Вишивка – це один із найдавніших та найпоширеніших видів народної творчості. Прагнення прикрасити свій одяг, свій дім завжди було властиве людині. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва.

        Вишиванка – це наша національна гордість. Ще з сивої давнини відомо, що вишита сорочка є символом здоров’я та краси, оберегом щасливої долі та родової пам’яті. За традицією вишита сорочка передавалася з покоління в покоління, з роду в рід як родинна реліквія. Цей український оберіг пройшов крізь віки й нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до Батьківщини. Тому недаремно українці відзначають  День вишиванки — всеукраїнське свято. Дата проведення — щороку в третій четвер травня.  Саме сьогодні, 17 травня відзначається День вишиванки

        Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку і приходить в ній на роботу, в університет, школу  чи садочок.       

• Перегляд  відеоматеріалу  з історії вишиванки 

• Учень читає вірш

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї – жовті колосочки,

Мов пустотливі братики малі,

Це все – моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло,

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро

1 учень

Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг.

2 учень

Не один рік мати шила сорочку. Вишиванка мала вберегти дитину від меча гострого, від стріли ворожої. Тому обирала мати найміцніші волокна – конопляні. Пряла місячними ночами, тому нитки були срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було легке, але міцне.

(Виступи учнів )

 

1. Проводжала сина у дорогу

І молилась щиросердно Богу.

І казала: «Де б не був, синочку,

Бережи матусину сорочку».

 

2. Гаптувала в пору злив і грому,

 Щоб здоровим повернувсь додому.

Вишивала, укладала чари,

Щоб в полон не брали яничари.

Малювала галки і зозулі,

Щоб летіли мимо вражі кулі.

 

3. Вишивала день і ніч по краплі,

Лиш би тіло не рубали шаблі.

Дарувала сонця щедрі зблиски,

Щоб покласти внука до колиски.

 

4. Щоб вернувсь до рідного порога –

Вишивала і просила Бога:

«Отче Боже і святая Мати,

Хай синочок вернеться до хати!»

 

5. Через роки син прийшов додому,

Наче сонце вишите на ньому.

Поклонивсь, припавши на коліна,

Та й промовив тихо:«Мамо рідна!

Не оця б з молитвами сорочка, -

Не було б ні внука, ні синочка!!!»

 

• Перегляд відео кліпу «Мамина сорочка» Н.Май

• Інсценування балади про вишиванку

 

Одного разу хлопчик запитав у матусі:

- Матусенько, мила! У бабусиній скрині я знайшов ось цю сорочку. Смуток, печаль і журбу навіяла вона у мою душу та серце. Чому всі рушники веселі, радісні, квітучі? А ця сорочка якась особлива - сумна і невесела?
- Добре, синку. Розповім я тобі сумну історію цієї сорочки, яка вишита червоними і чорними хрестиками.

- Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Не жалувала та хвороба ні молодих, ні старих. А жила собі в селі бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловіка і п'ятеро діток. Лише найменша Іванка ще здорова. Пильнує матінка за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла. Почала сохнути Іванка. Тане на очах. А ще просить матінку:

- Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята блищать, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабка старенька. Як і коли прийшла Марія не чула.

- Слава Богові, - привіталася. - Що, помирає остання? - А могла б жити!

- Як? Бабуню сердечна, я Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

Стара взяла до серця той плач і мовила:

- Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягнись, що нікому не розкриєш цієї таємниці.

- Присягаю, - мовила Марія.

- Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато розвелося, зла, заздрощів. На людях хреста нема. А чорти втішаються і всіх на кому не видно хреста убивають. Дам я тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоб чорти здалеку виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки побачиш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дитячу сорочечку. Світять назавтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

- А виший іще терен і калину...

З тим вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає.

А Марійчине серце стискається від болю, як бачить, що люд помирає. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить та цілує донечку, а думи в голові, як чорні хмари...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала:

- Шийте, шийте хрести... вишивайте... Будете жити! Рятуйтесь!

А люди не вірили їй.

Марія взяла на руки Іванку і побігла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю всі зібралися.

- Не повірили! Думаєте, здуріла?

Миттю зірвала з Іванки сорочечку вишиту.

- Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, - та й впала мертвою біля доньки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

- Матусю! То це сорочка бабці моєї?!

-Так-так, синку! Це найдорожча реліквія нашої сім'ї. Ми свято бережемо цей безцінний скарб.

- Тепер, дитино, ти знаєш, звідки прийшла та краса до людей...

• Розповідь вчителя

 Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Вічна пісня барв і кольорів.Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали оселі. Не було (та й зараз немає)жодної хати в селі, в якій би вони не красувалися. Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візитівкою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.           

                                                 ( тримають вишиті рушники)

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

 

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться, і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

 

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінко, що нашила квіти!

Душа мого народу – рушники –

Барвінками і мальвами зігріта.

 

• Слухання та виконання пісні про рушник

Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наш урок  наближається до завершення. Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Мереживом виткане наше життя

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки. 
 

 1 учень

Нехай слова і пісні милозвучні 
 Для вас лунають знов і знов, 
 Хай будуть в серці нерозлучні 
 Добро, надія, віра і любов! 
 Хай вам сміється доля журавлина, 
 Поля розлогі колосом цвітуть, 
 Нехай червоні ягоди калини 
 На  вишиванках осявають путь. 

2 учень
 Людське безсмертя з роду і до роду
 Увись росте з коріння родоводу.
 І тільки той, у кого серце чуле,
 Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне, -
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!

 ( Лунає пісня  «Ти моя Україна»)