розробка уроку "Завершення територіального поділу світу.Колоніалізм"

Про матеріал

1.Скласти уявлення про колоніальну експансію європейців, визначити причини й

наслідки колоніалізму.

2.Розвивати вміння оцінювати окремі факти і події, аналізувати текстові та візуальні джерела, працювати з історичною картою.

3. Формувати вміння складати замітку чи репортаж.

4.Виховувати учнів в дусі патріотизму на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Зміст архіву
Перегляд файлу

Інформація для попереднього ознайомлення учнів

 

Репорта́ж — інформація, повідомлення, розповідь в періодичних виданнях, у радіо- і телепередачах про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності, матеріал з місця подій.

Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів тощо.

Термін походить від французького «reportage», яке, у свою чергу, містить латинський корінь «reporto», що означає передавати. Репортажі зазвичай поділяються на телевізійні, газетні та радіо репортажі, а також вони можуть бути опубліковані в журналах та інтернет-виданнях.

Специфіка жанру

В телевізійних репортажах беруть участь, як правило, дві особи  репортер та телеоператор. При цьому розповідь здебільшого ведеться на камеру, а фоном є місце подій, яким присвячений репортаж та має за мету справити емоційне враження, відтворити дійсність, побачену репортером на місці подій та дати побачити, почути (пережити) все те, що було у реальному життя..

Необхідність особистої присутності або участі в подіях, яким присвячений репортаж, часто становить загрозу для здоров'я та життя репортерів. У країнах з обмеженнями свободи слова репортери також можуть зазнавати утисків або страждати від насильства з боку окремих соціальних груп або держави.

Репортаж як жанр досить часто використовують у мистецтві для підсилення ефекту правдивості описуваних подій.

Специфікою репортажу як жанру журналістики є оперативність. Крім того, для цього жанру характерно неупереджене (без оцінок) висвітлення подій і мається на увазі, що репортер є очевидцем або учасником описуваного дійства. Саме факт обов'язкової присутності автора сюжету на місці дії є суттєвою відмінністю репортажу від просто кореспонденції.

Типологічні ознаки

Основні типологічні ознаки репортажу:

  • послідовне зображення події — динаміка оповіді, пов'язана з тривалістю дії;
  • наочність — створення образної картинки за допомогою предметного опису деталей, наведення подробиць, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;
  • максимальна документальність — репортаж не може бути реконструкцією події або творчою вигадкою (можливим у нарисі або фейлетоні);
  • емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;
  • активна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви.

Види репортажу

Існує поділ репортажів на 3 групи:

  1. подіє́ві (новинні);
  2. темати́чні;
  3. поста́вні (здійснюються за сценарієм, як поста́ва в театрі).

— У першому випадку мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого — якомога точніше і докладніше проінформувати про подію. Визначальною є сама подія, її розвиток.

За способом відтворення події подієві репортажі можуть бути прямими — зі спортивних змагань, урочистих засідань, концертів. Тобто репортажі, що транслюються одночасно з подією, яка відбувається. Інша група — записані репортажі, зафіксовані та модифіковані на певному носії інформації, що транслюються через деякий час та є скороченими порівняно з тривалістю дійсної події.

За прогнозованістю виокремлюють плановані репортажі, ситуаційні (репортаж із незапланованої події) та з екстреної ситуації (проблеми відображення події — швидке прибуття на місце дії, передача в редакцію до випуску).

— У тематичному репортажі журналіст підбирає об'єкт показу і події, що відбуваються, відповідно до заданої теми та ідеї твору. Цей вид репортажу ще називають «оглядовим», в інших випадках «проблемним» чи «аналітичним» (може містити міні-коментар). Такий репортаж найчастіше пов'язаний з показом цікавої для глядачів регулярної дії.

Тематичний репортаж теж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії і послідовності показу. Репортер стає учасником дії. Роль репортера — надати зібраній інформації популярної, захопливі форми. Репортаж в жодному разі не повинен бути стандартизованим.

Різновидом тематичного репортажу є так званий неподієвий (пізнавальний) репортаж, що не пов'язаний з актуальною одномоментною подією і допомагає реципієнтам вивчати життя в різних його проявах. Класичним зразком у західній журналістиці пізнавального репортажу є репортажі про життя тварин, екзотичні країни та ін.

— В умовно названому поста́вному репортажі журналіст відверто виступає організатором події. Цей метод одержав назву «змодельована ситуація».

Є ще одна система градації різних типів репортажу, запропонована французькими вченими:

  • гарячий репортаж (про несподівану подію, про передбачувану подію, яку треба висвітлювати негайно і яка має несподіваний фінал);
  • теплий репортаж (про подію, яку починають висвітлювати в процесі її розвитку — на другий день катастрофи: організація допомоги або пошук причин катастрофи; про подію, яка триває в часі і яка може повторитися знову);
  • холодний репортаж (про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори). З-поміж холодних репортажів вирізняються такі, які вертаються на сторінки преси певного числа щороку.

 

Замітка - жанр інформаційної журналістики. Основою замітки є новина, яку журналіст описує, відповідаючи на запитання: "що трапилось?", "де трапилось?", "коли це трапилось?", "хто брав у цьому участь?", "як це трапилось?", "чому це трапилось?". У журналістиці замітка вважається неавторським матеріалом, згідно із журналістськими стандартами вона не повинна містити думки автора.

Етимологія

Слово "замітка" означає "звернути на щось увагу, виділити одне явище із низки інших явищ, фактів, тобто не пропустити щось важливе, помітити, відзначити", говорить В. Пельт. Він також пропонує розглядати це слово у широкому значенні, замітками можна назвати різноманітні літературні ескізи, "нотатки для себе". У науковій літературі з журналістикознавства синонімами до слова "замітка" можна вважати "повідомлення"/"інформаційне повідомлення. Замітку називають також "новиною", наприклад, у професійних колах, коли говорять "поставити новину на сайт" або "опублікувати новину". У деяких підручниках також вживають "новину" як синонім до "замітки" . З. Вайшенбег, наприклад, вживає словосполучення "коротка новина" і в дужках уточнює "замітка". Проте варто відзначити, що слово "новина" є більш широким за "замітку", новина - це "сировина"  або ж матеріал, з якого може бути побудована не лише замітка, а й інші журналістські жанри.

Основні риси замітки

  • Лаконічність. Як зазначає М. Василенко, розмір замітки не більше 15-20 газетних рядків (у рядку 25 знаків).. Замітка називає основні ознаки події, що сталася, аби читач отримав загальне уявлення про неї
  • Оперативність. Замітка має бути написана й оприлюднена якомога швидше. Із появою інтернет-журналістики від авторів вимагають наблизитися до синхронізації події та повідомлення про неї .

Замітка дуже швидко старішає, оскільки вона містить тільки новину. На думку І. Куляса, "неоперативно подана новина одразу викликає підозру в політичній ангажованості... до того ж існує небезпека, що "спізнена" новина дезорієнтує читача й може підштовхнути його до хибної дії" .

  • Побудова за шаблоном. Щодо структури замітки існують досить жорсткі умови. Г. Штромайєр говорить про те, що замітка будується із трьох блоків:
  1. суть
  2. джерела і подробиці
  3. передісторія (бекграунд) і конктекстні зв'язки .

Проте тут потрібно згадати і про те, що у деяких замітках, може використовуватися й інша структура. Зазвичай це стосується так званих "м'яких" новин, які виконують рекреативну функцію. Г. Штромайєр називає їх "неточними новинами" і вважає, що вони мають будуватися із розрахунком на те, "щоб досягти якомога кращої розважальної дії" [12]. Лаконічність та побудова за шаблоном якраз і дозволяють журналістам досягти під час написання заміток максимальної оперативності.

Жанрові види замітки

  • Подієва замітка. Замітки даного типу складають, так би мовити, основний потік інформаційних публікацій в пресі. Основним змістом таких заміток є фактологічний опис. Виділення їх у самостійній жанровий різновид. Можливо, на основі своєрідності предмета відображення. Як такий, в подієвій замітці зазвичай виступають різноманітні події. А також положення справ у тій або іншій сфері діяльності.
  • Анонс - це замітки, які повідомляють про майбутні події: культурні заходи, виставки, концерти та ін. Назва «анонс» перекладається з англійської «announce» як «повідомлення», «сповіщення», «оголошення».[13] Анонс має схожі риси із рекламним текстом. Проте, на відміну від нього анонс не ставить за мету залучити до «заходу» якомога більше публіки, розписуючи його якості. Основна мета анонсу дати коротку, але об'єктивну інформацію про час і головні сторони запланованої події, про найбільш важливі його передумови і етапи.[14]
  • Анотація. Предметом відображення в таких замітках виступає певне інформаційне явище, (передусім - книги, статті). Назва даного жанру перекладається з англійської «annotate» як «примічати». Мета публікації даного типу не стільки в тому, щоб проінформувати аудиторію про появу, існування будь-якого нового видання, скільки в тому, щоб коротко описати його якості. 
  • Міні-рецензія. Вона являє собою оціночну замітку, предметом якої виступає якесь інформаційне явище (книга, кінофільм, п'єса і т. ін.). Мета публікації даного типу полягає в тому, щоб повідомити читачу про враження, отримане її автором під час знайомства з відображеним предметом. При цьому таке враження, яке є свого роду оцінкою переваг твору, в міні-рецензії не підтверджується будь-якими доказами, а являє собою простий виклад емоцій автора.
  • Міні-порада. Замітка, в якій автор викладає можливий порядок дій, необхідний для досягнення якої-небудь мети. Але подібні публікації аж ніяк не претендують на розгорнуте обґрунтування та аналіз. Довіра до подібного роду матеріалу обґрунтовується лише авторитетом автора. Ними частіше виступають експерти.

Призначення замітки

Замітка є базовим журналістським жанром, російський дослідник Л. Кройчик називає її "провідним оперативно-новинним текстом ЗМІ". Вона виступає "атомом, з якого згодом конструюються інші газетні матеріали". Саме тому важливо, щоб у ній автор дотримувався усіх журналістських стандартів: ретельно перевіряв факти, дотримувався стандартів об'єктивності, повноти та відокремлення фактів від коментарів. Як зазначає російський дослідник О. Тертичний, "головне для замітки - саме короткий виклад результату вивчення, "сигналізування" про існування (або відсутність), основних рис якогось явища, події, людини, проблеми. Причому ці події, явища, проблеми, сторони особистості людини мають виступати для аудиторії як новина, тобто потенційна інформація, яка перевищує те, що вже відомо читачам". Замітки у випуску новин знайомлять з інформаційною картиною дня, називають або ж "позначають" основні події, вводять у курс справи. За З. Вайшенбергом замітка як і вся інформаційна журналістика загалом "виносить за дужки причини та інтерпретацію подій, описує лише те, що на поверхні" Незважаючи на те, що замітка тільки називає, вона має називати усі деталі, які потрібні для розуміння ситуації (тобто її автор має дотримуватися стандарту повноти). Якщо уявити собі замітку про смерть Сократа, повідомлення про сам факт смерті було б недостатньо. Для розуміння справи потрібно зазначити, що йому винесли смертний вирок, а також і те, що він добровільно випив отруту. Якби ми повідомили тільки про факт смерті й смертний вирок, наша аудиторія б не мала повного уявлення про те, яким насправді був Сократ

 

 

 

 

 

 

 

ЗАВЕРШЕННЯ  ТЕРИТОРІАЛЬНОГО  ПОДІЛУ  СВІТУ.

КОЛОНІАЛІЗМ

 

Очікувані результати

Післяуроку учні зможуть:

1. Розпізнавати на карті країни Сходу, Африки, колонії та залежні території колоніальних держав.

2.Назвати світові колоніальні імперії.

3.Визначити  цілі колоніальної політики європейських держав та антиколонніальну боротьбу, характеризувати наслідки колоніальної політики європейців.

4. Висвітлювати становище народів Африки, Азії, Латинської Америки.

5.Застосовувати поняття: “колоніалізм”, “колоніальна політика”, “метрополія”.

Мета уроку:

    1.Скласти уявлення  про колоніальну експансію європейців, визначити причини й    

наслідки колоніалізму.

    2.Розвивати вміння оцінювати окремі факти і події, аналізувати текстові та візуальні джерела, працювати з історичною картою.

   3. Формувати вміння складати замітку чи репортаж.

    4.Виховувати  учнів в дусі патріотизму на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: урок- практичне заняття.

Інтеграція  предмету: географія, українська мова.

Обладнання:  підручник, посібник, історична карта, зошити, електронні мультіілюстрації колоніалізму, картки з додатковою інформацією, мультіпроектор, флешка.

Хід  уроку

І. Організаційний момент

   Повідомлення теми та мети заняття, ознайомлення з вимогами та особливостями написання репортажів і заміток.

 ІІ. Актуалізація опорних знань

  •           вступне слово вчителя; 
  •           бесіда за запитаннями:
  1.    Який історичний процес зображено на картосхемі?
  2.    Укажіть хронологічні межі  Великих географічних відкриттів.

Відповідь: Великі географічні відкриття. Друга половина ХV століття – середина ХVІІ століття.

Назвіть країни, які першими утворили колоніальні імперії.

   Відповідь: Португалія та Іспанія, пізніше Голландія та Велика Британія.

   Учитель пропонує учням методом «Мозковий штурм» сформулювати мету, яку переслідували держави, збільшуючи свої колоніальні володіння.

Передбачувані відповіді учнів:

1. Промисловий переворот викликав необхідність у сировині й паливі.

2. Необхідність збуту готової продукції.

У ч и т е л ь. Колонізатори встановили на підпорядкованих землях свої порядки. Але деякі держави і народи Сходу — Китай, імперія Османа, Афганістан, Персія — зберегли певні ознаки незалежності.

   Вони мали уряд, законодавство, армію, поліцію, можливість підтримувати відносини з іншими державами. Колонізатори ж нав’язали їм нерівноправні договори, які обмежили їхню самостійність у галузі торгової, фінансової, митної політики, фактично пере

творивши їх на напівколонії.

 

  1.    Як поводили себе європейці на новозахоплених територіях?

Відповідь: 1.Встановлення монополії в торгівлі зпідкореними територіями.

2.Загарбання та розграбування цілих країн.

3.Використання або насадження феодальних та рабовласницьких форм експлуатації місцевого населення.

ІІІ. Основна частина

   Клас заздалегідь поділяється на 4 групи. Учні в групах працюють з підручником та додатковими матеріалами і готують репортаж чи замітку згідно свого завдання.

  1.             Колоніалізм:

Завдання: на основі роботи з підручником, додатковою літературою, аналізу візуальних  джерел скласти репортаж чи замітку про цілі колоніальної політики.

  •           робота  з термінами та поняттями: колоніальна політика, колоніалізм, колонія, метрополія, технічні культури.
  •        записи в зошити понять;
  •        аналіз зображень на слайдах, підготованих учителем.

Розгляньте шляхи колонізації: група І — насильницький, група ІІ — іспанський, ІІІ — договірний, IV — англійський.

Шляхи колонізації

Насильницький шлях — захоплення території однієї країни іншою Договірний шлях — панування однієї країни в результа-ті укладання договору

Іспанський шлях — поширення католицизму та іспансь-кої мови через енком’єнду Англійський шлях — через проведення політики апарте-їду — вигнання місцевого населення.

Якщо на першому етапі зі Сходу везли прянощі, коштовне каміння, витвори східного мистецт-ва та коштовні метали, то на другому етапі колонії перетворюються на ринки збуту продукції та стають джерелами сировини. До колоній ввозять продукцію легкої промисловості та машинобуду-вання, а вивозять — пшеницю, бавовну, вугілля, залізну руду, тютюн, каву тощо. У колоніях бу-дуються шахти та залізниці, прокладаються телеграфні лінії. Для скорочення шляху з Європи до Азії був споруджений Суецький канал.

На третьому етапі колоніальної політики відбувається зміна напрямку колоніальної політи-ки — до колоній переносяться виробництва. Вартість праці в колоніях була мізерною, витрати на видобуток ресурсів також були незначними, що дозволяло виробляти дуже дешеву продукцію. Проте машинобудування та інші високотехнологічні виробництва залишалися в метрополіях, що давало змогу утримувати колонії в підпорядкуванні, крім того не виникала необхідність у високо-кваліфікованих робітниках.

  1.             Основні цілі колоніальної політики:

Завдання: на основі роботи з підручником, додатковою літературою, аналізу візуальних та текстових  джерел скласти репортаж чи замітку про цілі колоніальної політики.

  1.                Експлуатація природних та людських ресурсів.
  2.                Безпека торгівлі – ліквідація країн – посередників.
  3.                Формування професійної цівільної та військової колоніальної адміністріції.
  4.                Застосування сили при вирішенні місцевих конфліктів – спосіб підтримки боєздатності збройних сил.
  5.                Отримання дешевої або взагалі безкоштовної  робочої сили.
  6.                Випробування нових цивільних та військових технологій (ноу – хау), експорт шкідливих відходів своїх виробництв.
  7.                Досягнення стратегічних зовнішньополітичних інтересів, формування в ключових точках світу своїх  військових баз.
  8.                Культурна, мовна експансія.

Або:

Основні риси:

принципова нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією),

відмінності в порядку формування і функціонування державних інститутів метрополії і колонії,

домінування одного етносу або нації,

обмеження населення колонії в правах,

політичне панування метрополії,

економічна експлуатація,

руйнування культури корінного населення як примітивної,

нівелювання етнокультурних і релігійний особливостей,

нав’язування офіційної метрополітальної культури,

формування ідеології, що виправдовує панування (расизм, месіанство тощо) та поширює імперські міфи й стереотипи.

Текст 1.

Наприкінці XIX ст. різко збільшилося надходження капіталів до колоній. У Південній Африці значні капітали вкладалися у видобувну промисловість, створену на базі родовищ золота та алмазів.

С. Родс у 18 років вперше зійшов на африканський берег. Цей заповзятливий англієць створив монополію з видобутку, обробки й продажу алмазів «Де Бірс», яка до сьогодні контролює світовий ринок алмазів, а також компанію з видобутку золота у Південній Африці. Селище старателів з декількох наметів сьогодні перетворилося на одне з найбільших міст Південної Африки Йоґаннесбурґ.

С. Родса називали «маленьким Наполеоном» Африканського континенту. Йому належать слова: «Світ майже весь поділений, а те, що від нього залишилося, зараз ділиться, завойовується й колонізується. Шкода, що ми не можемо досягти зірок, які сяють над нами вночі у небі! Я б анексував планети, якби зміг. Я часто думаю про це. Мені сумно бачити їх такими ясними і разом з тим такими далекими».

Текст 2.

З промови статс-секретаря Німецької імперії фон Бюлова у німецькому рейхстагу. 6 грудня 1897 р.

Ревякин А. В. Всеобщая история. История Нового времени, 1800–1900: Учеб. для 8 кл. общеобразоват. учреждений / А. В. Ревякин; под ред. А. О. Чубарьяна. — 2-е изд., дораб. — М.: Просвещение, 2007. — С. 296.

«Ми дотримуємося тієї думки, що Німеччину не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які володіють багатими перспективами. Часи, коли німець одному із сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де царює чиста теорія, давно минули. Ми вважаємо однією з наших найважливіших задач заохочення й розвиток нашого судноплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії...

   Ми повинні вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель так само поважалися в Китаї, неначебто вони належали іншим державам...

   Одним словом: ми не хочемо нікому заважати, але ми претендуємо на наше місце під сонцем».

 

  1.                Колоніальна експансія європейців у ХІХ ст – 16 хв.
  •           робота учнів в групах з текстом  підручника, роздатковим матеріалом, з історичною картою перегляд слайдів;
  •           звіт учнів про роботу в групах – ознайомлення з матеріалом, складеним учнями.

Завдання: визначити за підказками країни, які володіли колоніями чи залежними територіями, характер їхньої політики щодо підкорених територій.

.Колоніальна політика Великої Британії.

   В ході тривалої боротьби з Францією, Нідерландами, Іспанєю та Португалією Велика Британія захопила частину їх колоній, Індію, Сингапур та значну частину країн Африки.

Колоніальна політика Франції.

   Франція підкорила: Алжир, В’єтнам, Камбоджу, Лаос, Туніс, Марокко, країни Тропічної Африки. Застосовувала в них методи прямого правління та політику асиміляції.

Колоніальна політика Німеччини.

   Німецька експансія на Схід отримала назву “Дранг нах Остен”. Німеччина захопила: в Африці -Того і Камерун, в Азії – частину Китаю, в Океанії –Нову Гвінею.

 В поділі Африки брали участь і інші країни Європи:  Італія, Бельгія,                                 Османська імперія             

   Берлінська міжнародна конференція у 1884 – 1885 роках, в роботі якої брали участь представники 14 держав, виробила угоду, що будь – яка країна здобуває ті або інші території, якщо вона їх “ефективно окупує” та “своєчасно направить іншим державам відповідні повідомлення.”

   У результаті на початок ХХ століття Африка була повністю розділена між метрополіями і стала континентом класичного колоніалізму.

 

  1.    Наслідки колоніальної політики європейців.

Завдання: на основі роботи з підручником, додатковою літературою, аналізу візуальних  джерел скласти репортаж чи замітку про наслідки колоніальної політики європейців:

  •           робота учнів з текстом підручника, аналіз наочності, таблиці;

Колоніальне панування адміністративно виражалося або у формі домініону (прямого управління колонією за допомогою віце – короля або генерал – губернатора), або у формі протекторату.

Після завоювання колоній європеці почали інтенсивно освоювати їх:

  •           Метрополії направляли до цих територій значні капітали.
  •           Були закладені основи спеціалізації сільського господарства у виробництві експортних (технічних) культур.
  •           У колоніях будувалися залізниці.
  •           Створювалася система освіти.
  •           Кількісно і якісно зростала місцева бюрократія.
  •           Панування європейських країн стримувало зростання злочинності і розвиток міжнаціональних та міждержавних конфліктів на етнічному та релігійному грунті.

   Процес формування всесвітнього ринку був невід’ємним від процесу створення колоніальної системи.

Колоніальні пограбування та загарбання, національне гноблення, нерівність, свавілля та насильство, колоніальне рабство й національне безправ’я.

Урешти – решт, боротьба між найбільш “цивілізованими” націями за панування “нецивілізованими” народами – ось ті форми, у межах яких відбувався процес зближення народів.

   Таким чином, колоніальна експансія європейських держав і США гальмувала соціально – економічний розвиток країн Азії, Африки та Латинської Америки, негативно вплинула на історичну долю їхніх народів. ЇЇ наслідки відчуваються й досі.

Разом із тим вторгнення колонізаторів до країн Азії, Африки та Латинської Америки, незалежно від їхньої волі чи бажання, мало й певні позитивні наслідки.

Вимушене залучення країн Азії, Африки та Латинської Америки до світового ринку сприяло розвитку в них товарно – грошових відносин і формуванню нових, притаманних Європі та Америці соціальних груп і соціальних відносин.

   У країни Азії, Африки та Латинської Америки почала проникати передова техніка й технологія виробництва: залізниця, телеграф, телефон, кіно тощо.

Виник взаємозв'язок усіх ланок світового господарства, які вже не могли існувати одна без одної.

   Розвиток світового господарства й транспортної системи сприяв відвідинам європейцями екзотичних країн, де вони знайомилися з культурою та мистецтвом інших цивілізацій. Це справило великий вплив на європейське мистецтво. У другій половині XIX ст. виникає мода на китайський та японський живопис, індійське танцювальне мистецтво, персидську поезію.

   Найвизначніші художники, зокрема П. Гоген, включають у свої твори східні мотиви («Таїтянки», «Жінка, що тримає плід» та інші). Композитори пишуть опери (Дж. Верді«Чіо-Чіо сан») з використанням східних сюжетів. Виникають школи з вивчення йоги та східної боротьби, європейці звертаються до тибетської медицини. Прагматичні англійці, сентиментальні німці, гонористі французи та палкі італійці, відкривши для себе світ східної філософії та вишуканого мистецтва, були в захваті. Дуже цінувалися люди, які знали східні мови, тому їх активно почали вивчати в університетах. Таким чином, наприкінці XIX ст. не лише зросла економічна взаємозалежність, а й посилився культурний взаємовплив народів Європи та Сходу.

 

Робота із візуальним джерелом

Розгляньте зображення монет — це рупії 1890 р. Німецької Східної Африки (Вільгельм ІІ). Монета карбувалася у 1890—1900 рр., срібло 917′ проби, вага 11,8 г — і дайте відповіді на запи-тання.

1) Про що свідчить карбування таких монет?

2) Що зображено на монеті? чому?

 

Робота з документом

Прочитайте уривок із наукового тексту та дайте відповіді на запитання.

ІГОР ФЕДЮКІН «ШКОДА ТА КОРИСТЬ КОЛОНІАЛІЗМУ»

Джеймс Фейрер і Брюс Сейкердот із Дартмутського коледжу наводять дані про демографічні аспекти колонізації. Учені відзначають, що кількість тубільного населення Пуерто-Ріко, колоніза-ція якого іспанцями почалася в 1505 р., у той момент оцінювалася в 60 тис. осіб. До 1515 р. вона скоротилася до 14 400, до 1530-го — до 1500. Те саме відбулося і на Ямайці: до приходу іспанців на острові проживали десятки тисяч осіб, а в 1655 р., коли острів перейшов під владу Британії, на ньому не було жодного тубільця. Шокуючий рівень смертності від віспи та інших хвороб спосте-рігався і через сторіччя — при колонізації тихоокеанських островів.

Потім учені вирішили з’ясувати, як тривалість колонізації позначається на нинішньому стані економіки колишніх колоній. Учені склали базу даних, до якої увійшли 80 невеликих островів у різних морях і океанах, які були на той чи інший момент своєї історії колоніями європейських держав. Оскільки острови ізольовані, міркували дослідники, інші чинники, наприклад війни з су-сідніми державами, не будуть чинити на їх поточний стан такого впливу, як у випадку материко-вих держав. Відповідно, саме острівні держави дають найбільш точну картину того, що відбува-ється з економікою внаслідок колонізації. Як виявилося, у середньому кожні зайві 100 років, про-ведених в якості європейської колонії, додають сьогодні додаткові 40 % до ВВП острова. Те саме і з іншим важливим показником, що відбиває рівень розвитку економіки і суспільства, — дитячою смертністю: чим триваліший час острів був колонією, тим нижчою там зараз є дитяча смертність. Висновок напрошується: тривала колонізація сприятливо позначається на стані острівної економі-ки. Однак і цей висновок потребує, як виявляється, серйозних уточнень. [Журнал «Комерсант. Влада», № 31 (735), 13.08.2007]

Запитання до документа

Як ви вважаєте, колоніалізм — це шкода або добро? Відповідь обґрунтуйте.

 

ІV. Заключна частина

1. Групи знайомлять з результатами роботи.

2. Заключне слово вчителя.

Політика колонізації проводилася ще за часів виникнення держав. Давній Єгипет і Вавилон мали власні колонії, а фінікійські та грецькі колонії виникли в Середземномор’ї та Причорномор’ї ще в VI ст. до н. е. Розвиток держав приводить до подальших змін — змінюються відносини, розвивається економіка, наука та техніка, натуральне господарство заступають товарно-грошові відносини, зростає кількість населення — усе це посилює колоніальні прагнення європейських держав.

Новим поштовхом до розвитку колоніальної системи стали Великі географічні відкриття XV—XVII ст., які привели не тільки до прокладення шляхів до нових земель, а й до світових змін — виникає світова торгівля і починаються капіталістичні перетворення. У ці часи закладаються під-валини величезних колоніальних імперій — Іспанії та Португалії, Голландії, Великої Британії та Франції — сотні кораблів вирушають із Європи до нових колоній в Африці, Америці та Азії.

Накопичення величезних коштів у Європі створило умови для промислового перевороту та формування світового ринку, а також до колоніального переділу світу. Лідерство в колоніальній «гонці» отримала Велика Британія, яка наприкінці ХІХ ст. перетворилася на імперію, «у кордонах якої не заходить сонце». Величезні території стали англійськими колоніями (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія й інші території входили до складу англійської колоніальної імперії). Франція вела активну колоніальну політику в Африці та Азії (Індокитай). Після об’єднання німецьких зе-мель новостворена Німеччина захопила в Африці землі й створила на них колонії.

Практично всі економічно розвинуті країни ХІХ ст. намагалися мати власні колонії. І якщо ра-ніше колонії були в основному центрами збагачення для метрополій, то ХІХ ст. внесло свої корек-тиви. Експлуатація колоній перейшла на новий рівень — починається економічна експлуатація за рахунок нерівноцінної торгівлі, перетворення колоній на аграрно-сировинні придатки (часто з монокультурним напрямком розвитку), відбувається перехід колоній від приватних колоніальних компаній до державного управління.

Колоніальна політика європейських держав стала причиною знищення місцевої самобутності народів, розорення місцевого населення та консервації найвидатніших форм суспільних відносин. Колонії суттєво відставали у своєму історичному та економічному розвитку і нещадно експлуату-валися метрополіями.

У ХІХ столітті продовжилася колоніальна експансія європейських держав, започаткована в роки Великих географічних відкриттів. Але в цей час вона мала вже інші рушійні сили.

Ними була промислова революція. Промисловість потребувала нових ринків збуту та джерел сировинних ресурсів.

Англія, яка мала промислову першість і була “володаркою морів”, створила найбільшу колоніальну імперію, над якою “наколи не заходило сонце”.

Колоніалізм мав суперечливи наслідки як для колоній, так і для метрополій.

Для відповіді на це питання пропонується використовувати метод «Прес».

• Я вважаю, що...

• Тому що...

• Наприклад...

• Таким чином...

Або скласти сінквей до поняття теми (на вибір).

 

Оголошення оцінок учням.

Завдання додому:  

Опрацювати матеріал підручника, підготувати повідомлення на тему:

«Релігії в Індії», «Касти в Індії», «Повстання сипаїв».

 

Джерела:

  1.    Всесвітня історія. 9 клас: Розробки уроків /О.В.Гісем, О.О. Мартинюк. - Х.:  Видавництво «Ранок», 2009. - с. 226 – 234.
  2.    Підручник «Всесвітня історія». 9 клас. Я.М.Бердичевський, І.Я.Щупак, Л.В.Морозова: Запоріжжя, видавництво «Прем’єр»,  2009.- с. 242 – 248.
  3.    Н.М.Морозова .Усі уроки до курсу «Всесвітня історія. 9 клас: Розробки уроків  – Х.: Видавнича група «Основа», 2009. – 254 с.
  4.    Інтернет – ресурс:

 

Зміст слайдів
Номер слайду 1

ПРАКТИЧНА РОБОТА ЗАВЕРШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ СВІТУ. КОЛОНІАЛІЗМ

Номер слайду 2

Репорта́ж — інформація, повідомлення, розповідь в періодичних виданнях, у радіо- і телепередачах про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності, матеріал з місця подій. Типологічні ознаки• послідовне зображення події;• наочність;• максимальна документальність;• емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;• активна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви. Види репортажуІснує поділ репортажів на 3 групи:1. подіє́ві (новинні);2. темати́чні;3. поста́вні (здійснюються за сценарієм, як поста́ва в театрі).

Номер слайду 3

Замітка - жанр інформаційної журналістики. Основою замітки є новина, яку журналіст описує, відповідаючи на запитання: "що трапилось?", "де трапилось?", "коли це трапилось?", "хто брав у цьому участь?", "як це трапилось?", "чому це трапилось?". У журналістиці замітка вважається неавторським матеріалом, згідно із журналістськими стандартами вона не повинна містити думки автора. Основні риси замітки Лаконічність. Оперативність. Щодо структури замітки існують досить жорсткі умови. Г. Штромайєр говорить про те, що замітка будується із трьох блоків:сутьджерела і подробиціпередісторія (бекграунд) і конктекстні зв'язки .

Номер слайду 4

Жанрові види замітки. Подієва замітка. Анонс. Анотація. Міні-рецензія. Міні-порада.

Номер слайду 5

Який історичний процес зображено на ілюстраці?

Номер слайду 6

Формування колоніальних імперій

Номер слайду 7

Номер слайду 8

Азія

Номер слайду 9

Номер слайду 10

Колоніальна політика – це політика загарбання та експлуатації шляхом воєнного, політичного та економічного насильства народів, країн та територій переважно з населенням іншої національності, як правило економічно менш розвинених. Метрополія – а) держава, що здійснює колонізацію; б)держава, що володіє колонією (колоніями). Колонія – країна, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії).

Номер слайду 11

Колонізація – перетворення незалежної країни на колонію шляхом її військового, економічного і політичного поневолення. Колоніалізм – це політика, суспільне явище, яке характеризується загарбанням та організацією експлуатації підкорених територій і народів.

Номер слайду 12

Технічні культури – це сільськогосподарські культури, які є сировиною для промисловості. На основі розвитку плантаційного господарства, примусового запровадження технічних культур у колоніях поширюється виробництво товарної сировини для підприємств метрополій та вирощування гостродефіцитних продуктів, спеціалазація їх вирощування.

Номер слайду 13

Основні цілі колоніальної політики:

Номер слайду 14

Номер слайду 15

Номер слайду 16

Європейці в колоніях

Номер слайду 17

Номер слайду 18

Фраза «Імперія, в котрій ніколи не заходить Сонце» вживалась і вживається (в тому числі у різних варіаціях) для опису глобальних імперій, котрі були або є настільки обширними, що завжди якоюсь частиною їхньої території світить Сонце. Первинно фраза стосувалась Іспанської імперії 16-17 ст., пізніше — Британської імперії 19 та початку 20 століття. Починаючи з 2 половини 20 століття фраза застосовується для позначення Американського імперіалізму.

Номер слайду 19

Країни - метрополії

Номер слайду 20

В поділі Африки брали участь і інші країни Європи

Номер слайду 21

Номер слайду 22

Плакат «Африка в бою за свободу»

Номер слайду 23

П. Гоген. П. Гоген «Таїтянки», «Жінка, що тримає плід»

Номер слайду 24

Результати колоніалізму

Номер слайду 25

Домашнє завдання. Опрацювати матеріал підручника, підготувати повідомлення на тему:«Релігії в Індії», «Касти в Індії», «Повстання сипаїв» (на вибір)

zip
Додано
23 вересня 2018
Переглядів
4110
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку