Розробка заняття "Предмет астрономії та його особливості. Галузі астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками. Розвиток астрономічної науки в Україні" .

Про матеріал

План-конспект заняття на заявлену тему, мета якого - зацікавити студентів наукою – астрономією, дати початкове уявлення про дану науку, її зв'язки з іншими науками; коротко розповісти історію астрономії, повідомити про внесок відомих вчених-астрономів у її розвиток; ознайомити студентів з розділами астрономії, методами, інструментами, які використовують вчені для проведення досліджень.

Перегляд файлу

Тема.  Предмет астрономії та його особливості. Галузі астрономії. Зв’язок астрономії з                   іншими науками. Розвиток астрономічної науки в Україні.  Мета:  

Ø  навчальна: зацікавити студентів наукою – астрономією, дати початкове уявлення про дану науку, її зв’язки з іншими науками; коротко розповісти історію астрономії, повідомити про внесок відомих вчених-астрономів у її розвиток; ознайомити студентів з розділами астрономії, методами, інструментами, які використовують вчені для проведення досліджень;

Ø  розвиваюча: розширити знання студентів про навколишній світ, узагальнити знання отримані раніше, в єдине ціле й встановити міжпредметні зв’язки;

Ø  виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнаваність світу, діалектичний шлях пізнання – від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики; розкрити важливість знань про природу небесних тіл, їхній рух і розвиток для практичної діяльності людини. Нові поняття: 

Студенти повинні знати: сучасні галузі астрономії, причини, які обумовили й стимулювали зародження і розвиток астрономії

Студенти повинні вміти: наводити приклади внеску видатних вчених світу та України в астрономічну науку, використання астрономічних знань в життєдіяльності людини; описувати головні етапи розвитку астрономії; пояснювати зв’язок астрономії з іншими науками та її значення у формуванні світогляду людини, називати способи й інструменти астрономічних досліджень.

Міжпредметні зв’язки: астрономія, небесні тіла (планети, зорі і т. ін.), телескоп, обсерваторія, спостереження, астрометрія, небесна механіка, астрофізика, зоряна астрономія, космологія, космогонія.  Тип заняття: вступна лекція.

Обладнання та наочність: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран, карта зоряного                     неба, порівняльні розміри Сонця, зір-гігантів і зір-карликів, фотографії                     Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера та ін. зображення сузір’їв на давніх картах                     зоряного неба, презентація «Вступ до астрономії», «Віртуальний музей Всесвіту»,                     відеофільм «Найдавніша наука».

План заняття

Час 

Метод навчання

Зміст роботи 

Наочне приладдя,  ТЗН

 

Бесіда

Організаційний момент

Ознайомлення з метою і задачами курсу астрономії, з вимогами до заняття астрономії: кількістю зошитів, рефератів, видів контролю; підручником і додатковою літературою

 

 

Лекція

Пояснення нового матеріалу

 

 

Перегляд в/ф

Закріплення нового матеріалу Перегляд відеофрагменту «Найдавніша

наука», робота з підручником

 

 

 

Перевірка знань студентів Робота з тестами

 

 

 

Домашнє завдання Читати §1,2*

 

 

 

 

Хід заняття

 

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Проведення нестандартного першого заняття астрономії дозволить сформувати в студентів початковий пізнавальний інтерес до цієї науки. Головна мета заняття – розкрити практичне загальнолюдське значення астрономії і показати студентам необхідність освоєння основ астрономічних знань. На початку заняття студентам необхідно повідомити про вимоги до підготовки, оголосити теми рефератів (проектних робіт), які заздалегідь розмістити на стендах у фізичному кабінеті.

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Для мотивації студентів на вивчення нового курсу можна запропонувати короткий фрагмент, який супроводжується музикою на космічну тематику та демонструє різні об’єкти Всесвіту. Вірш Ф. Тютчева заздалегідь написаний на дошці.

 

 

 

ІІІ. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛ

План вивчення теми

1)      Розвиток астрономії як науки

2)      Розділи астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками.

3)      Астрономічні знання та розвиток цивілізації.

4)      Розвиток астрономічних знань в Україні.

 

1. Розвиток астрономії як науки

Астрономія (від грец. «астрон» — «зоря», «номос» — «закон») — наука про небесні світила, про закони їхнього руху, будови і розвитку, а також про будову і розвиток Всесвіту в цілому. Астрономія вивчає всю сукупність небесних світил: планети та їхні супутники, комети і

метеорні тіла, Сонце, зорі, зоряні скупчення, туманності, галактики, а також речовину та поля, які заповнюють простір між світилами.

Астрономія істотно відрізняється від інших галузей природознавства. В основі інших природничих наук лежить експеримент. Фізик чи хімік можуть штучно створювати ті чи інші умови і досліджувати, як зміна цих умов впливає на перебіг певного процесу. Основа астрономії — спостереження. Вивчаючи потоки електромагнітних хвиль від небесних світил, астрономи не тільки змогли визначити відстані до них, дослідити фізичні умови в їхніх надрах, встановити хімічний склад їхніх атмосфер, з'ясувати внутрішню будову, але й накреслити шляхи їхньої еволюції впродовж мільярдів років.

Можна сказати, що сучасна астрономія утримується на трьох «китах»: по-перше, це потужна світлоприймальна техніка, тобто телескопи з найрізноманітнішими допоміжними приладами та світлореєструвальни-ми пристосуваннями; по-друге, вся сукупність законів, ідей і методів теоретичної фізики, встановлених і розроблених за останні триста років; по-третє, весь

складний і різноманітний математичний апарат у поєднанні з можливостями сучасної обчислювальної техніки.

Сучасна астрономія є настільки розвиненою наукою, що поділяється на понад десять окремих дисциплін, в кожній з яких використовуються лише їй властиві методи досліджень, типи інструментів, поняттєвий апарат. Так, астрометрія розробляє методи вимірювання положень небесних світил і кутових відстаней між ними, вона ж розв'язує проблеми вимірювання часу. Небесна механіка з'ясовує динаміку руху небесних тіл. Астрофізика вивчає фізичну природу, хімічний склад і внутрішню будову зір. Зоряна астрономія досліджує будову нашої Галактики та інших зоряних систем. Питаннями походження і розвитку небесних тіл займається

космогонія, а розвитком Всесвіту в цілому — космологія (від грец. «космос» — «Всесвіт»,

«гоне»                 —                 «походження»,                 «логос»                 —                 «вчення»).

Астрономія - одна з найдавніших наук. Перші астрономічні записи, знайдені в давньоєгипетських гробницях, датуються ХХІ-ХVII ст. до н. е. Так, відомо, що вже за 3000 років до н. е. єгипетські жерці за першою ранковою появою найяскравішої зорі земного зоряного неба Сіріус визначали час настання розливу річки Ніл. В давньому Китаї за 2000

років до н. е. видимі рухи Сонця та Місяця були так добре вивчені, що китайські астрономи передбачали настання сонячних та місячних затемнень.

Було принаймні три причини, що обумовили і стимулювали зародження і розвиток астрономії. Перший і, безумовно, найдавніший стимул - це практичні потреби людей. Для первісних кочових племен, які займалися мисливством, дуже важливою обставиною було чергування темних безмісячних та світлих місячних ночей, що вимагало спостережень за зміною фаз Місяця.

З ритмічною зміною пір року пов'язаний річний цикл життя землеробів. Для народів Межиріччя, Єгипту, Китаю дуже важливим було завбачення розливів великих річок, у долинах яких вони жили. А це вимагало як спостережень за висотою Сонця над обрієм упродовж року, так і зіставлення подій на Землі з виглядом зоряного неба. Спираючись на ці спостереження, люди вже з давніх давен розробили певні системи лічби часу - календарі.

Спостерігаючи схід Сонця вранці і його захід увечері, вони змогли виділити для орієнтації в просторі один із головних напрямків - напрямок схід-захід. Слово «орієнтуватися» походить від латинського «орієнс», що означає «схід», а також «схід Сонця». Для встановлення напрямку вночі люди запам'ятовували розташування на небі яскравих зір та їхніх окремих характерних груп, з'ясовували умови видимості світил на небі впродовж року. Другим стимулом для ретельних спостережень зоряного неба, а загалом - для нагромадження астрономічних знань і розвитку астрономії, були астрологічні завбачення. Вже в III тис. до н. е. давні вавілоняни уважно слідкували за рухом так званих «блукаючих світил», які, на відміну від нерухомих зір, не займали постійних положень на небі, а рухались, переміщаючись із сузір'я в сузір'я. Від давніх греків до нас дійшла їхня загальна назва планети, від римлян - власні назви: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. До числа планет у ті часи відносили ще й Сонце та Місяць, бо вони також «блукали» небом по сузір'ях. Не знаючи справжніх причин руху планет на небі, давні спостерігачі склали уявлення, за яким Сонце, Місяць і згадані п'ять світил є «провісниками волі богів». Наприклад, на клинописних табличках, датованих 2300 р. до н. е., читаємо: «Якщо Венера з'являється на сході в місяці айяру і Великі та Малі Близнята оточують її, і всі чотири, як і вона, темні, тоді цар Елама буде уражений хворобою і не залишиться живим».

Понад 4000 років тому зародилась астрологія - необгрунтоване з позицій сучасної науки намагання за положенням планет на небі передбачати хід подій на землі: погоду та урожай, мир чи війну для держави, долю правителя, а згодом - і кожної людини

Третім, напевно, найголовнішим стимулом для розвитку астрономії було нестримне бажання людської думки проникнути в суть речей, усвідомити справжнє положення Землі й людини у Всесвіті, пізнати закони, за якими рухаються світила і які визначають їхнє народження, будову та подальший розвиток. Тобто астрономія задовольняла потребу людини в поясненні походження та розвитку навколишнього світу.

Відіграючи величезну світоглядну роль, астрономія завжди посідала чільне місце в духовному житті людства. Ось що писав з цього приводу А. Пуанкаре: «Астрономія корисна, тому що вона підносить нас над нами самими; вона корисна, тому що вона велична; вона корисна, тому що вона прекрасна. Вона показує нам, яка нікчемна людина тілом і яка велична вона духом, бо розум її у змозі осягнути сяючі безодні, де її тіло - лише темна точка, у змозі насолоджуватись їхньою безмовною гармонією. Так приходимо ми до усвідомлення своєї могутності, і це усвідомлення ... робить нас сильнішими».

Астрономія зароджувалася в різних куточках планети: у Межиріччі, Китаї, Єгипті - скрізь, де, усвідомивши себе, людина організовувала своє життя у певній спільноті. Ясна річ, у ті часи відповіді на питання про будову й походження навколишнього світу і про місце Землі у ньому люди давали на підставі своїх безпосередніх вражень та відчуттів. Тож не випадково склалось уявлення про те, що Земля нерухома і знаходиться в центрі світу. Як очевидний факт приймалося, що Сонце, Місяць і весь небосхил обертаються навколо неї.

Довгий час у людей не було підстав сумніватись навіть у тому, що Земля плоска. Результати тривалих спостережень, зокрема видимих рухів Місяця, Сонця, планет, передавались із покоління в покоління. З часом вони допомогли змоделювати рухи цих світил і завдяки цьому обчислювати їхні положення серед зір на багато років наперед. Найдосконаліше це вдалося зробити грецькому вченому Клавдію Птолемею біля 150 р. н. е. Його геоцентрична модель світ (Рис.1) була так ретельно опрацьована, що її використовували майже 1500 років.

 

Рис.1

У величну будівлю сучасної астрономії вкладали цеглини сотні вчених усіх країн. Зокрема, Микола Коперник (1473-1543) «зрушив Землю, зупинивши Сонце». Йоган Кеплер (1618-1621) на підставі двадцятирічних спостережень Тіхо Браге (1546-1601) встановив закони руху планет. Галілео Галілей (1564-1642), збудувавши перший телескоп і спрямувавши його в небо, відкрив чотири супутники Юпітера, фази Венери та багато іншого. Ці відкриття утверджували геліоцентричну модель світу (Рис.2) Коперника.

 

Ісаак Ньютон (1643-1727), узагальнивши закони Кеплера про рух планет, відкрив закон всесвітнього тяжіння і заклав основи небесної механіки. Вільям Гершель (1738-1822) створив модель нашої Галактики - велетенської, але скінченних розмірів системи зір. Йозеф Фраунгофер (1787-1826) вперше використав спектральний аналіз в астрономії. Едвін Габбл (1889-1953) довів, що за межами нашої Галактики є незліченне число інших таких же зоряних

систем і що цей світ галактик розширюється. Альберт Ейнштейн (1879-1955) створив теорію відносності, яка стала фундаментом космології.

Сучасна астрономія, залишаючись фундаментальною наукою, має величезне прикладне значення і безпосередньо пов'язана з науково-технічним прогресом людства. Вивчення різноманітних небесних тіл, які можуть перебувати в умовах і дуже високих, і дуже низьких температур, густин і тисків, збагачує важливими даними «земні» науки - фізику, хімію тощо. Закони небесної механіки покладено в основу теорії руху космічних апаратів, а практичну космонавтику уявити без астрономії взагалі неможливо. Дослідження Місяця і планет дозволяють значно краще вивчати нашу Землю.

Крім того, астрономія є однією з найголовніших наук, завдяки яким створюється наукова картина світу - система уявлень про найза-гальніші закони будови і розвитку Всесвіту та його окремих частин. І ця наукова картина світу, більшою чи меншою мірою, стає елементом світогляду кожної людини.

2. Розділи астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками.

Astron – зоря, nomos – закон. Астрономія – вивчає зоряний Всесвіт і закони, що ним керують.

 

 

 

Вступ людства в космічну еру був підготовлений всією його попередньою історією.  Створення спеціальних супутників Землі, здатних збирати необхідну для геології інформацію, дозволило одержати якісно нові дані про багато процесів, що формують будову і склад нашої планети. Космічне фотографування може надавати інформацію для виявлення корисних копалин. При цьому доступною стає будь-яка точка земної поверхні. Дуже багато корисної інформації від штучних супутників Землі одержує сільське господарство. Принципово можливим стало спостереження з космосу за підготовкою полів до сівби, за сходами посівних культур, їхнім цвітінням, дозріванням, збиранням.  Особливу роль космічні засоби можуть відіграти під час охорони лісів від пожеж.  Для подальшого розвитку господарства важливо поліпшити точність прогнозів погоди, передбачень землетрусів, а головне — потрібно уточнити будову надр регіону, виявити нові райони, перспективні для пошуку корисних копалин, нафти, газу. 

Вивчення регіону з космосу допоможе під час планування й реалізації міжнародних проектів, таких як спільна розвідка й експлуатація джерел мінеральної сировини, продуктів океану, раціональне спільне використання ресурсів рік, що протікають територією декількох держав (Дунай). 

Коли ми дивимося на зорі, то нерідко у багатьох постає питання: Яка ж будова або призначення зоряного неба? Яке наше місце в безмежному космосі?  Наш будинок — планета Земля, крихітна біло-блакитна куля, діаметром близько 13 000 км, що висить у безкрайому просторі. 

Земля належить Сонячній системі. Сонячна система складається з єдиної зорі — Сонця — і восьми планет з їхніми супутниками, тисяч астероїдів, комет, незліченних часточок пилу. Усі

вони обертається навколо Сонця. Поперечник Сонячної системи складає приблизно 

13-109                                                                                                                                                км.

Сонце й Сонячна система розташовані в одному з гігантських спіральних рукавів Галактики, названої Чумацьким Шляхом. Наша Галактика містить понад 100 млрд зір, міжзоряний газ і пил, і все це обертається навколо її центра. Поперечник Галактики становить близько 100 000 світлових років (один мільярд км). Наша Галактика — це лише одна з мільйонів галактик, що

заповнюють увесь навколишній простір, аж до краю доступного для огляду Всесвіту приблизно на 12 млрд світлових років (1161021 км). 

«Гуляючи тінистим гаєм, грецький філософ розмовляв зі своїм учнем. "Скажи мені,— запитав юнак,— чому тебе часто долають сумніви? Ти прожив довге життя, маєш безцінний досвід й учився у давніх еллінів. Як же так, що і для тебе залишилося багато нерозв'язаних питань?"  Замислившись, філософ окреслив ціпком перед собою два кола: маленьке і велике. "Твої знання — це маленьке коло. Воно мало стикається з невідомістю. Чим ширше коло твоїх знань, тим більше його межа з невідомістю. І надалі, чим більше ти станеш дізнаватися нового, тим більше виникатиме в тебе незрозумілих питань». 

 

4.                  Розвиток                 астрономічних                 знань                 в                   Україні  

 

В оді, присвяченій астрономії і вміщеній у київському «Євхаристиріоні» 1632 p., її автор Михайло Полубенський писав, що той, хто добре пізнав «звіздарську науку», є «щаслившим над інних». Оскільки сам прихід Христа на землю супроводжувався астральним явищем (Віфлеємська зірка), то астрономія, на думку автора оди, вже цим фактом дістала найвище благословення.

Можливо, саме таке розуміння божественного призначення астрономії спричинило до того, що вона користувалася чи не найбільшою серед природничих наук популярністю в колах освічених верств українського суспільства. Астрономію не тільки вивчали у тогочасних українських школах, а й знаходили зацікавлених людей у позаакадемічному середовищі. Астрономічна проблематика, часто переплетена з астрологією й окультними науками, посідала чільне місце на сторінках полемічної літератури, духовної поезії, літописів і мемуаристики. Бібліотеки культурно-освітніх закладів і приватних осіб поповнювалися книгами з астрономи та астрології, що походили з наукових осередків Західної Європи. Зокрема, маємо свідчення, що в бібліотеках Острога було кілька праць астрономічного характеру: «Космографія» (Антверпен, 1564), «Фізика і сферика» (Франкфурт, 1593) і

«Астрономічний                        календар                        на                        1506                         р.»*. 

Існують нові переклади відомих у нас іще з XV ст. західноєвропейських астрономічних трактатів, зокрема «Луцідарія» Гонорія Отенського та «Сфери» Йоана Сакробоско. Так, до нас дійшов чудово збережений список нового українського перекладу «Луцідарія» з 1636 року.

Виникнення та будова світу подаються у цьому творі за Арістотелем і Птолемеєм. До такого роду книг належала і «Сфера» Йоана Сакробоско. її український переклад, як відомо, вперше з'явився ще в другій половині XV ст. під назвою «Космографія». Однак текст цього астрономічного твору дійшов до нас за списком кінця XVI ст. у так званому Холмському збірнику, що містив ряд праць з астрономічно-астрологічних тем. Цей факт певною мірою свідчить про те, що праця Сакробоско, будучи перекладеною у нас іще в XV ст., залишалася популярною і в наступному столітті. Нагадаємо, що ця праця, як і «Луцідарій», активно поширювала арістотелівсько-птолемеївське вчення про світобудову і не тільки в Україні, айв усій Європі аж до кінця XVI ст. залишалася основним астрономічним твором, незважаючи на існування в той час теорії Коперника. 

Згаданий Холмський збірник астрономічно-астрологічних праць є унікальним явищем в українській астрономічній науці кінця XVI — початку XVII ст. Його анонімний укладач зібрав українську наукову літературу з астрономії різного походження і різної традиції. У ньому поряд з «Космографією», яка мала у нас уже понад столітню традицію, було вміщено і ряд астрономічних статей пізнішого написання. Та найцікавішим у Холмському збірнику виявився переклад однієї з астрологічних праць українського вченого XV ст. Юрія Дрогобича. Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. в Україні не було практично жодного культурного діяча, який би не цікавився питаннями астрономії і особливо астрології. Одна з перших друкованих праць українського культурно-національного відродження кінця XVI — першої половини XVII ст. — «Календар Римський Новий» (Острог, 1587) ректора Острозької академії Герасима Смотрицького — була присвячена саме астрономічно-календарним питанням. Над астрономічно-астрологічною проблематикою працював також інший учасник Острозького науково-освітнього гуртка — поет і математик Андрій Римша. Не оминув цих питань і син Герасима Смотрицького Мелетій Смотрицький. Саме йому приписують авторство рукописного астрономічного твору з початку XVII ст., який умовно можна назвати «Повчання про комети». До його написання автора спонукала поява комети 1618 p., яка спричинила активні пересуди в народі і що було зафіксовано в Київському літописі. За своєю структурою та змістом це повчання є трактатом, у якому автор викладає панівні в його епоху астрономічні та астрологічні уявлення. 

З XVII ст. «звіздарська наука» настільки заполонила духовну атмосферу українського суспільства, що почала відкрито проникати на сторінки богословської літератури, незважаючи на те, що офіційна церква рішуче засуджувала будь-яке «звіздозаконіє». Лаврентій Зизаній, корецький протопіп і вчений-філолог в одній особі, у своєму «Катехізисі» (1627), попри виклад християнського сповідання віри, подав багато даних з природознавства й астрономії. У «Катехізисі» Л.Зизаній, зокрема, писав «о крузех небесних, и о планитах, и о зодиях, и о затмении солнца, о громе и молнии, и о тресновении, и о шибении, и о перуне, и о комитах, и прочих звездах». Коли його московські опоненти, ревнителі чистоти православства, осудили ці астрономічні дані як такі, що походять з «книг острологии... от волхвов и от идолослужителей», Лаврентій виправдовувався тим, що подав «вИдомости ради, чтобн человек ведал, яко то єсть», а не для того, щоб показати, що «звТЬздами правитея житию нашему». 

«Звіздарською наукою» цікавився і Кирило-Транквіліон Ставровецький. У своєму «Зерцалі богословія» (Почаїв, 1618 p.), розмірковуючи про будову землі та її розташування у всесвіті, він наводить погляди «многих філософов и мудрейших богословов», які твердили, що земля кругла, «як яблуко», і не тільки земля, ай небо і весь світ «округлий єсть». Що стосується небесних світил, то про них автор повідомляє: сонце «прехожденієм своїм в дванадесятех доміх нелестншх звізд», тобто рухом по сузір'ях Зодіаку, творить пори року — зиму, весну, літо й осінь. Обертаючись разом з небом від сходу до заходу, воно творить день на верху землі і ніч під нею, а проходячи відтак над землею від заходу до сходу, тут творить день, а на верху землі — ніч. Рух Місяця і планет служить основою для вимірювання часу, «показуєт времена и       лета». 

В іншому своєму творі — «Євангелії учительному» (Рахманов, 1619 р.) — Ставровецький, говорячи про місяць, твердить, що він «має світлість від сонця». Він є причиною сонячних затемнень: оскільки Сонце знаходиться на п'ятому, більш високому небі, а Місяць — на четвертому, тож трапляються моменти, коли місяць займає місце під сонцем, закриває його, наче хмара, і творить тьму на землі. Конструкцію землі і «небес» він пояснює на основі пто- лемеївської системи світобудови. Для нього однозначно земля куляста, «як яблуко», і взагалі увесь всесвіт «округлий єсть». Йдучи за європейською науковою традицією, К.-Т. Ставровецький утверджував погляд про сферичність всесвіту та пояснював рух небесних світил самообертами рухомих сфер, тобто законами природи. В умовах України кінця XVI — першої половини XVII ст. це мало прогресивне значення, оскільки в духовному житті українського суспільства продовжували поширюватися старі візантійські космологічні вчення, що відстоювали уявлення про плоску будову всесвіту. В цьому плані варто відзначити зростання інтересу в середовищі певних суспільних кіл до відомої астрономічно-географічної праці візантійського книжника VI ст. Козьми Індикоплова «Християнська топографія ».  Серед цих вчень, як переконливо свідчать дані, поряд з геоцентричною системою Арістотеля—Птолемея впевнено пробивала собі дорогу геліоцентрична теорія М.Коперника. Серед викладачів Острозької школи були люди, які, навчаючись свого часу в Падуанському університеті, могли слухати лекції самого Галілея. 

Із найновішими досягненями тогочасної європейської астрономічної науки були, без сумніву, обізнані вчителі Львівської братської школи. Один з її провідних викладачів Стефан Зизаній вже відкрито декларував і обстоював погляд про множинність і безмежність світів. «Абовім вся земля, на которой живем,— писав він,— як єдина точка в посередку неба, а пред ся колкоє маєт множество; а небеса небесньїє єще болше безмірную мают лічбу». Твердження про «множество» світів і «безмірную лічбу» небес у кінці XVI ст. було вельми сміливим і межувало з релігійним вільнодумством. 

Уперше задокументований виклад системи М. Коперника в Україні знаходимо під 1647 р. у філософському курсі (в розділі фізики) ректора Києво-Могилянського колегіуму Інокентія Гізеля. У «Повному курсі філософії» (Opus totius philosophiae), прочитаному ним студентам колегіїв 1646-1647 pp., детально викладено «погляд Коперника, який вважав, що небеса і сонце не обертаються, а сонце є нерухомим центром Всесвіту, так що Земля, обертаючись, описує коло навколо Сонця і в такий спосіб творить дні і роки». Хоч І.Гізель ще критично ставився до вчення Коперника, оскільки воно, на його погляд, «суперечить Святому Письму», однак

ознайомлення з ним студентів розширювало їхні пізнавальні горизонти, давало поштовх для пошуків наукової істини. 

Взагалі, українські вчені першої половини XVII ст. були піонерами в поширенні геліоцентричного вчення не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Так, Єпифаній Славинецький, професор Києво-Могилянського колегіуму в 40-х pp. XVII ст., переїхавши 1649 р. з культурною місією до Москви, переклав і видав там (разом з іншим киянином Арсенієм Сатановським) космологічну працю Йогана Блеу «Theatrum orbis terrarum» (Амстердам, 1645), у якій не тільки об'єктивно, а й із належним пієтетом викладено учення Коперника. Наведений вище стислий огляд історії астрономічних вчень в Україні наприкінці XVI — у першій

половині XVII ст. засвідчує, що тодішня українська астрономічна думка розвивалася в загальному руслі астрономічної науки того часу.  Першу в Україні астрономічну обсерваторію засновано 1821 р. адміралом А.С.Грейсом. Обсерваторія була збудована у Миколаєві та мала обслуговувати Чорноморський флот. Другою в Україні була обсерваторія Київського університету, будівництво якої було закінчено 1845 року. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі (1871) та Харкові (1888), 1900 року створено обсерваторію Львівського університету. У Сімеїзі (Крим) 1908 року було організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії, який у радянські часи входив до складу Кримської астрофізичної обсерваторії АН СРСР. У Полтаві 1926 року створено гравіметричну обсерваторію, основним завданням якої було вивчення рухів земних полюсів і

припливів у земній корі. 1945 року в Голосієві, під Києвом, створено астрономічну обсерваторію АН УРСР. 

Важливі астрометричні роботи виконали в Україні І.Є.Кортацці, Б.П.Остащенко-Кудрявцев,

Л.І.Семенов       (Миколаєв),      В.І.Фабріціус,      М.П.Диченко       (Київ),      М.В.Циммерман,

Б.В.Новопашенний (Одеса), Г.В.Левицький, Л.О.Струве, М.М.Євдокимов (Харків), О.Я.Орлов, Є.П.Федоров (Полтава). М.Ф.Хандриков був визначним організатором Київської школи теоретичної астрономії. Важливі дослідження виконав у Києві А.О.Яковкін. У галузі астрофізики значних успіхів досягли С.К.Всехсвятський (Київ), К.Кононович і В.П.Цесевич

(Одеса), В.Г.Фесенков, М.П.Барабашов (Харків), Г.М.Неуймін, Г.А.Шайн, Е.Р.Мустель (Крим), Е.В.Рибка, В.Б.Степанов, М.С.Ейгенсон (Львів) і багато інших. 

 

Запитання до студентів у ході викладу нового матеріалу v Назвіть докази, що астрономія є однією з найдавніших наук.

v  Обгрунтуйте причини,        що       обумовилий   стимулювализародження     й          розвиток астрономії.

v  Назвіть прізвища відомих вам астрономів минулих часів.

v  Назвіть відмінності між небесною механікою та астрофізикою.

v  Поясніть, які чинники спонукали до появи геоцентричної моделі світу.

 

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Студенти опрацьовують матеріал § 1,2 підручника «Астрономія -11», заповнюючи робочий зошит.

1.      Назвіть основні етапи розвитку астрономії. Охарактеризуйте кожен з них. Які важливі відкриття та винаходи були зроблені в цей період?

2.      Встановіть відмінності між небесною механікою та астрофізикою.

3.      Поясніть, чому основним методом дослідження в астрономії є спостереження. Чи існує можливість проведення експериментів? Обгрунтуйте вашу відповідь. 

 

 

Що ми дізналися на занятті

 

· Спостерігання за рухом світил дозволило людині орієнтуватися за зорями. ·        Життєдіяльність багатьох народів, що займалися обробкою землі, узгоджувалася             з явищами, які відбувалися на небі.

·        Було створено календар (місячний, сонячний, місячно-сонячний).

·        Розвиток суспільства сприяв розвитку знань з астрономії:

     До XV ст.— спостереження неба, практична астрономія, астрологія.

     XVІ ст.— астрометрія.

     XVІІ ст.— космогонія.

     XVІІІ ст.— астрофізика, планетологія.

     XІХ ст.— небесна механіка, фізика зір, екзобіологія.

     ХХ ст.— позагалактична астрономія, космологія, всехвильова астрономія. ·        Астрономія — займається вивченням зоряного Всесвіту і законів, що нею             керують.

·        Астрометрія — займається питаннями видимого положення світил, визначення             часу, координат тощо.

·        Небесна механіка — вивчає просторовий рух небесних тіл, траєкторії ракет           тощо.

·        Астрофізика — вивчає фізичні характеристики небесних тіл і фізичних процесів,             що відбуваються в надрах і на поверхні планет.

·        Зоряна астрономія — вивчає будову, кінематику й динаміку зоряних систем.

·        Космогонія — займається проблемою походження й розвитку небесних тіл.

 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Читати §1,2