Розробки конспектів уроків " Людина І світ"

Тема І. ЛЮДИНА. ОСОБИСТІСТЬ. ГРОМАДЯНИН

УРОК 1.

Поняття «людина як біосоціальна істота». Співвідношення понять «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність»

Мета: ознайомитись з різними тлумаченнями понять «людина», «індивід», «особистість»; з’ясувати сутність людини у різних вимірах; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію.

Тип уроку: комбінований.

Епіграф до уроку: Чим більше людина заглиблюється у своє «Я», тим більше відчуває невичерпне значення будь-якої, навіть незначної дрібниці, відчуває, що обрати саму себе не значить лише зануритись у своє «Я» та його значення, але насправді і свідомо взяти на себе відповідальність за кожну свою справу або дію.

Сьорен Кіркегор

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Завдання

— Поміркуйте над словами епіграфа і висловіть свою думку.

Учитель формулює тему та мету уроку.

III. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Що таке природа, природне середовище?

2. Яка роль соціальних явищ та процесів у формуванні людини?

3. Що таке цінність? Духовність?

IV. Вивчення нового матеріалу

Сутність поняття «людина»

Розповідь учителя базується на матеріалі наведеної таблиці.

Сутність людини — найбільш важливе та змістовне в людині, головна риса, завдяки якій людина залишається собою за різних обставин. Розуміння сутності людини може відрізнятися залежно від того, що вважають домінуючим. Найбільш поширеними уявленнями про сутність людини є релігійне, натуралістичне, ідеалістичне та соціологічне.

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ В РІЗНИХ ТЕОРІЯХ

 

Релігійна теорія	Натуралістична теорія	Соціоцентризм	Ідеалістична теорія
Людина є суперечливою єдністю духу(душі) і природи (тіла), якіснопротилежних одне одному як величне і низьке	Людину вважають лише природною істотою, вонанічим особливим не відрізняється від тварин.Сутність людини — у незмінних біологічних чипсихологічних властивостях	Людина є вираженням культурних умов, що формують її, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури	Головне в людині — людська свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від решти живих істот (Р. Декарт: «Я мислю, значить, я існую»)

 

1. Яку теорію ви вважаєте найбільш обґрунтованою?Бесіда

2. Чи можна обмежуватись однобічним розумінням сутності людини?

Таким чином, учні роблять висновок про те, що складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського та індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.

Людина, індивід, особистість

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність» перш за все характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому притаманні неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені, однак, не в усій родовій повноті.

Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки.

Поняття «особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, аж ніяк не стосуються особи.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може і прагне виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде), людська особистість набуває ознак індивідуальності.

Релігійна теорія		Натуралістична теорія	Соціоцентризм	Ідеалістична теорія
Людина є суперечливою єдністю духу(душі) і природи (тіла), якіснопротилежних одне одному як величне і низьке		Людину вважають лише природною істотою, вонанічим особливим не відрізняється від тварин.Сутність людини — у незмінних біологічних чипсихологічних властивостях	Людина є вираженням культурних умов, що формують її, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури	Головне в людині — людська свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від решти живих істот (Р. Декарт: «Я мислю, значить, я існую»)
Людина	=>	Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів
Індивід	=>	Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід
Особа	=>	Суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини
Особистість	=>	Людська особа, що усвідомлює свої якості, унікальність, свої вади та переваги
Індивідуальність	=>	Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати

 

IV. Підсумки урокуПоняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише порівняно із іншими людьми та лише за умови переконаності в тому, що всі люди однакові, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Бесіда

1. Що таке природне середовище і як воно впливає на людину?

2. Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?

3. Порівняйте за змістом поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».

4. Що ви розумієте під соціалізацією людини?

5. Які існують засоби соціалізації людини?

6. У чому ви вбачаєте багатовимірність людини?

Лише живучи у суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявного суспільства. З іншого — вона є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Людина — біосоціальна істота, саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати повідомлення про демографічну політику сучасних держав.

 

Тема II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

УРОК 2

Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; ознайомити з процесом соціалізації (сутність, етапи, проблеми, значення); формувати вміння застосовувати знання з різних навчальних курсів, власного життєвого досвіду для розв’язання навчальних практичних завдань; сприяти формуванню активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграфи до уроку:

Нещасний той народ, який народився па родючих землях. Кожен, у кому сидить Рафаель, повинен мати умови, щоби безперешкодно вдосконалюватися.

Між хортом і лягавою не такі відмінності, як між філософом і каменярем.

К. Маркс

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я пропоную вам послухати оповідку про давньогрецького філософа Діогена.

Одного разу вдень Діоген пішов багатолюдними вулицями Афін з ліхтариком в руках, промовляючи: «Шукаю людину».

Бесіда

1. Кого шукав Діоген?

2. Що для вас здалося дивним у поведінці філософа?

3. Як ви вважаєте, на яких ознаках особистості зосередився Діоген?

4. Які ознаки особистості ви можете назвати?

Робота зі схемою

ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ

Здатна відповідати за свої вчинки		Продукт соціалізації
	Особистість
Контролює свою поведінку		Самостійна у своїх вчинках

Висновок. Саме суспільство, а не природа максимально впливає на особистість.

III. Вивчення нового матеріалу

Поняття соціалізації

Проблемне завдання

В. Шекспір писав: «Увесь світ — театр. У ньому жінки, чоловіки — усі актори. І кожен не одну грає роль. Сім дій у п’єсі тій: немовля, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий!»

У театрі всі ролі визначені, а в реальному житті? Хто режисер сценаріїв театру життя? Що мав на увазі К. Маркс, стверджуючи, що «між хортом і лягавою не такі відмінності як між філософом і каменярем...»?

Третину свого життя людина навчається жити у світі складних суспільних відносин. У театрі ролі грають актори. Ми — актори театру життя. Кожна людина поводиться відповідно до ролі. Суспільство чекає від нас бездоганної акторської гри, щоб за необхідності «зробити з каменяра філософа». Знаючи закони природи, з «хорту лягаву не зробиш». Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.

Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Навчання життя і навчання предмета — поняття різні. До соціалізації застосовуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.

•         Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися за книгами.

•         Соціальних ролей багато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться за реальних умов, протягом усього життя.

Запитання

— Щоб переконатися у важливості соціалізації, уявімо наше життя без неї. Як виглядала би людина? Наведіть приклади.

• У літературі: «Мауглі» Р. Кіплінга

• У реальному житті — в Індії 1940 р. було знайдено двох дівчаток — півторарічну Амалу і Камалу восьми років, які зростали серед зграї вовків. Після повернення до людського середовища Амала прожила один рік, а Камала — 10, проте дівчинка так і не навчилася говорити і сміятися, а пересувалась навколішки.

Висновок:

• У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль.

• Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей. Соціалізація забезпечує збереження самого суспільства: прищеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.

Таким чином, соціалізація — процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.

Етапи соціалізації

У доіндустріальному суспільстві вирізняли лише три етапи людського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано — у 13-15 років, переважно після укладання шлюбу.

Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини — це особливий світ. За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з’явилися перші ознаки вікової різниці — зачіски, одяг... У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф. Масгрейв, юнак був винайдений водночас із паровою машиною (1765 р. з’явився винахід Д. Уатта, а 1762 р. Ж.-Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).

Дитинство — найважливіший етап первинного навчання і соціалізації. «Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері). Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70 %. Не можна спізнитися, втратити час.

Східна притча

Молода мати прийшла до мудреця і запитала ради, коли їй треба починати виховання дитини «Скільки виповнилося вашій дитині?» — запитав мудрець. «Лише 3 місяці», — відповіла мати. «На жаль, ви запізнилися. Ви запізнилися рівно на 3 місяці», — сказав мудрець.

Запитання

— Ми нерідко говоримо — «золота пора дитинства», «безхмарне дитинство», «рожеве» і т. ін. Наскільки справедливі такі твердження? Порівняємо для цього дитячий і дорослий світ і з’ясуємо, чим вони відрізняються.

• Зростання, фізична сила;

• обмін речовин (у дітей — пластичний, у дорослих — енергетичний);

• розумові здібності і вміння їх з вигодою застосовувати;

• обсяг набутих знань;

• вміння приймати рішення і т. д. (продовжити список).

Висновок. Дитина не вміє жити в дорослому світі: не мас соціальних статусів і ролей, чітких прав та обов’язків, не знає, що таке соціальна відповідальність; погано уявляє собі, що таке соціальні норми.

Запитання

— Як діти засвоюють соціальні ролі?

Діти не можуть оцінювати норми, здатні тільки їх засвоювати через стереотипи. Зразками для наслідування є найближче оточення — батько і мати. Батьки є агентами первинної соціалізації. Народна мудрість говорить: «Виховання дітей починається з їхніх батьків».

У дітей ігрове освоєння світу. В які ігри грають наші діти? Які з них найбільш важливі? (Рольові ігри: «Дочки — матері», «Школа».) Те, чого навчаються в дитинстві, зберігається на все життя і багато в чому визначає його.

Тинейджери, підлітки; ранній юнацький вік

Про підлітків і проблеми підліткового віку заговорили лише в 50-ті роки XX століття, коли невідомий журналіст вперше використав у своїй статті слово «тинейджер» і була надрукована повість американського письменника Джерома Селінджера «Над прірвою в житі».

Запитання

— Які події XX століття призвели до «появи» тинейджерів?

• Прискорився темп історичного розвитку, посилився розрив поколінь, загострилася проблема «батьків і дітей».

• Демократизація суспільства, міжнародне визнання прав людини і прав дитини.

Запитання

— Виділення в самостійний етап підліткового віку свідчить про подовження дорослішання. Чому це відбувається? (Ускладнюється життя і діяльність  людини, тому більше знань передається нащадкам, подовжується процес навчання.)

Юність — найважчий період соціалізації. «Роки юності — найважчі роки», — писав ще у XVIII ст. німецький філософ І. Кант.

Вікові рамки: 13-17 — тинейджер, 19-23 — юнак.

Запитання:

— Встановіть зміст слова «тинейджер». Чому цей вік називають важким, перехідним?

• Важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), зростає маса тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збільшується ступінь окостеніння, наростає м’язова сила) і т. ін. Соціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною;

• психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо);

• схильність до інновації і творчості; невизнання авторитетів;

• підкреслене прагнення до незалежності і самостійності;

• формується паралельна система цінностей: батьки-однолітки;

• змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам);

• суперечності між посиленням орієнтації на самостійність і залежністю від думки і поведінки однолітків; закінчується формування фундаменту особистості — світогляду;

• усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті; триває постійний пошук моральних орієнтирів.

Висновок. Рольовий діапазон тинейджерів вкрай обмежений: економічно несамостійні, вимагають соціального захисту, не виступають учасниками правовідносин, не є власниками, виробниками. Вони лише споживачі; хоча психофізично вони уже дозріли для прийняття важливих рішень. Брак життєвого досвіду спричиняє до численних помилок. Але головне не їх кількість, а якість: злочинність, наркотики, алкоголь, статева розбещеність... Це спроба відігравати роль дорослих, підлітки прагнуть туди, де їх вважають дорослими.

Підлітковий вік — це випробування для всіх (власне підлітка, батьків, вчителів). Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми цього віку: треба набратися терпіння...

Зрілість — це розквіт людської особистості. Це тривалий період, він складається з декількох циклів. Нижня межа розмита, приблизно 21-23 роки. За екстремальних умов людина дорослішає раніше, за спокійного життя цей період триває довше. Верхня межа позначена виходом на пенсію — 55 років у жінок, 60 років — у чоловіків.

Завдання

— Головний критерій зрілості: самостійність. Що вважати проявом самостійності?

Доповніть список.

Критерії самостійності

1. Самостійне забезпечення засобами існування.

2. Уміння розпоряджатися грошима незалежно від інших .

3. Самостійність у виборі способу життя.

4. Проживання окремо від батьків.

5. Здатність відповідати перед законом,.

6. Допуск до голосування на виборах.

7. Ускладнення шлюбу.

Висновок. Доросле життя — найактивніший період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння великої кількості соціальних ролей у реальному житті. Зрілість — найактивніший творчий вік. Психолог Г. Леман проаналізував кілька тисяч видатних відкриттів і дійшов висновку, що число кращих, оригінальних ідей, праць падає на вік 29-30 років: Ньютон відкрив закон тяжіння у 24 роки; Лобачевський неевклідову геометрію —у 24; Менделєєв періодичний закон — у 35 років.

Після виходу на пенсію закінчується активний період соціалізації — настає старість.

Старість — це період людського життя, що настає після зрілого віку і ділиться на кілька циклів: до 71 року — похилий вік; 71-90 — старечий; вік людини понад 90 років вважають віком довгожительства. Старість — це фізичний стан, якому притаманне поступове згасання усіх життєвих функцій.

Запитання

«Старий — що малий», — каже народна мудрість. Що спільного між дітьми та старими? У чому відмінність?

• Люди похилого віку перестали бути виробниками матеріальних благ, перетворилися на споживачів; надлишок вільного часу; вимагають до себе уваги (нерідко примхливі, дратівливі, незадоволені);

• діти — мета життя для батьків; люди похилого віку — це тягар для дітей. У дітей — майбутнє, у людей похилого віку немає запасу часу і сил, зникають і життєві плани.

Ґендерна соціалізація особистості

Ґендерні уявлення особистості формуються під впливом ґендерних стереотипів — набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються становища чоловіків і жінок у суспільстві, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають на заваді до змін у сфері ґендерних відносин.

Ґендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Ґендерні ролі — норми і правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Засвоєння індивідом культурної схеми ґендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується за різних соціально-психологічних умов. Ґендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини: опанування прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів; вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок.

Засвоюються насамперед колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов’язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді ґендерних схем. Основні агенти соціалізації — соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізми для здійснення ґендерної соціалізації:

• Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне карається соціальним несхваленням.

• Диференційне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту вкорінені у дитинстві. Так, дівчатка-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки з дорослішанням зростає самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку суспільних установ: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов у молодої людини можливе формування ґендерної чуйності і культури.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

IV. Підсумок уроку

Соціалізація — це процес розвитку особистості протягом всього його життя; проходячи через кризи і долаючи їх, особистість отримує основу для подальшого зростання (Ерік Еріксон). Ми пройшлися по щаблях людського життя. Куди ж вони нас привели? Вгору? Вниз? Вгору сходами, що ведуть вниз?

Кожен з нас — неповторна, унікальна індивідуальність. Чим важче умови життя, тим цінніший попередній досвід для майбутніх поколінь. Людина сама повинна прагнути самовдосконалення, маючи для цього умови. «Обставини такою ж мірою творять людей, у якій люди — обставини». У людському суспільстві завжди можна зробити з каменяра філософа, а філософа каменярем, але перетворити одну породу собак в іншу неможливо.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати комп’ютерну презентацію «Сім’я» та повідомлення про демографічну політику сучасних держав.

 

УРОК 3

Сім’я. Родинна соціалізація

Мета: дати знання про сутність понять «шлюб», «сім’я», історичні форми сім’ї та шлюбу; підвести до висновку про функції сім’ї як соціального інституту; розкрити причини кризи сім’ї в сучасному суспільстві та шляхи його подолання; продовжити формування вмінь аналізувати навчальний матеріал, робити висновки на основі отриманих знань, збирати, накопичувати, зберігати, обробляти і передавати отриману інформацію.

Тин уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Що означає термін « соціальний інститут» ?

2. Наведіть приклади соціальних інститутів.

3. Назвіть ознаки, які характеризують соціальні інститути.

4. Які основні ознаки організованих соціальних систем?

5. Що такс соціальна група?

6. Яку роль у сучасному суспільстві відіграє сім’я?

III. Вивчення нового матеріалу

Розвиток сім’ї як соціального інституту

Сім’я — міні-модель суспільства. Без сім’ї та сімейного виховання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б бурі не вирували над людьми, сім’я завжди залишалася.

Щодо сім’ї та її ролі в суспільстві існує чимало поглядів представників різних течій.

Течія	Зміст
Утопісти	Мріяли знищити сім’ю, виступали за вільну любов, за те, щоб функції сім’ї передати державі
В. І. Ленін	Мріяв побудувати величезні фабрики-кухні, фабрики-пральні та звільнити жінку від домашньої праці
Слов’янофіли	Відстоювали ідеал патріархальної сім’ї, де основна влада належала главі сімейства — батькові. Усі інші члени родини повинні були беззаперечно виконувати його волю. Роль жінки зводилася до народження і виховання дітей і ведення домашнього господарства
Марксисти	Виступали з критикою патріархальної сім’ї як чужої для нових суспільних відносин. «Тиранія, яка панує в такій родині, пригнічує і калічить людську особистість», — писав М. Бердяєв. Він закликав відстоювати більш вільні форми сім’ї: «Євангеліє вимагає свободи від рабства у сім’ї»

 

Сім’я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім’ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім’ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він має передати своє майно. Це сприяло появі парної сім’ї.

Після появи держави і права з’явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові дозволяється мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов’язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у першій половині XX ст. сім’я будувалася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім’я.

Шлюб — основа сімейних відносин

Проблемне питання

— Як ви вважаєте, «сім’я» і «шлюб» — це одне й те саме?

Первісну основу сімейних відносин становить шлюб.

Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні подружні права і обов’язки.

Шлюб — це контракт, який укладають три сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Сім’я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв’язків і взаємодій між членами сім’ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.

Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов’язано з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося по чоловічій лінії. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) було запроваджено податок на безшлюбність.

У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюються сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Регулювання прав і обов’язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.

Функції сім’ї

Виступ учнів з комп’ютерною презентацією «Сім’я».

Завдання

— На основі переглянутих презентацій і власного досвіду спробуйте визначити, які функції в суспільстві виконує сім’я. Що, на ваш погляд, є вищою сімейною цінністю?

ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

Назва функції	Основні задачі
Репродуктивна	1. Громадська — відтворення населення. 2. Індивідуальна — задовольняє потреби в дітях
Виховна	1. Формування особистості дитини. 2. Вплив на розвиток особистості кожного її члена протягом усього життя. 3. Вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї, які спонукають їх активно займатися самовихованням
Господарсько-економічна	1. Забезпечує міцні зв’язки. 2. Підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів. 3. Надає підтримку тим членам сім’ї, у яких виникли матеріальні та фінансові труднощі
Відновлювальна	Відновлення і зміцнення фізичних, психологічних, емоційних і духовних сил людини після трудового робочого дня
Регулятивна	Упорядковує відносини між статями, здійснює пер- винний контроль за дотриманням членами сім’ї суспільних норм особистого, групового та суспільного життя
Соціалізація особистості	Опосередковує зв’язок особистості з суспільством: вона формує у дитини уявлень про соціальні зв’язки і включає в них його з народження

 

Сім’я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу у спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобігає психологічній неврівноваженості, захищає від переживання почуття ізольованості і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім’ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну функцію та функцію духовного спілкування сім’ї.

Криза сім’ї та її майбутнє

Повідомлення учнів про демографічну політику сучасних держав.

Робота з текстом

Лев Гумільов. «Елементи системи: члени сім’ї та предмети їх побуту, у тому числі чоловік, дружина, теща, син, дочка, будинок, колодязь, кішка. Вони становлять сім’ю доти, доки подружжя не розлучаться, діти не відколються, почавши заробляти самі, теща не посвариться із зятем, колодязь не зацвіте і кішка не наведе кошенят на горищі. Якщо після цього вони залишаться в будинку, хоча б туди провели водогін, це буде не сім’я, а заселена ділянка, тобто усі елементи живої кісткової природи залишаться на місці, але система сім’ї зникне. І навпаки, якщо помре теща, буде перезакладено будинок, втече кішка, поїде вчитися люблячий син, сім’я збережеться, незважаючи на зміни в кількості елементів. Це означає, що реально існуючим фактором системи є не предмети, а зв’язки, хоча вони і не мають ні маси, ні заряду, ні температури».

Треба відзначити, що сім’я і зараз еволюціонує, причому, здається, в гіршу сторону. Поступово зникає той «аромат» великої родини, у якому повинні зростати діти.

Завдання

— На прикладі нашої країни чи можете ви сказати, що сім’я перебуває у кризовому стані? Які її ознаки?

1. Зниження народжуваності.

2.Нестабільність сім’ї, розлучення.

3. Свідома відмова від народження дитини.

4. Масові відмовляння від дітей, передання їх у пологові або дитячі будинки, втеча дітей з дому, жорстоке поводження з дітьми.

5. Різке скорочення рівня «шлюбності» і одночасно активний ріст позашлюбної народжуваності.

Постановка проблемного завдання

— У чому причини кризового становища сім'ї?

1. Економічні — втрата роботи, невиплата заробітної плати, низький рівень оплати праці.

2. Соціальні — алкоголізм, дармоїдство, протиправна поведінка. Як правило, причина цього — низький культурний рівень, бездуховність, безвідповідальність перед дітьми.

3. Трудова зайнятість жінок. Професійні інтереси стають серйозним конкурентом сім'ї.

Разом з тим сім'я залишається найвищою цінністю і, щоб зміцнити її позиції, уряди багатьох країн вживають спеціальних заходів. Передбачено різного роду допомогу і фінансові пільги, відпустки для батьків для догляду за маленькими і хворими дітьми, створення дошкільних дитячих установ, режими дня яких пристосовані до потреб працюючих сімей. Відчутним є прагнення суспільства і держави здійснювати демографічну політику, спрямовану на зростання народжуваності.

Запитання

— Чи відчуваєте ви на прикладі своєї сім'ї підтримку з боку держави? У чому вона виражається?

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-роздум за темами: «Роль сім'ї в сучасному суспільстві» або «Майбутнє сімейних стосунків».

 

УРОК 4

Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Мета: дати уявлення про основні поняття теми; пояснити, у чому полягає унікальність підліткового співтовариства і культури, чим вони відрізняються від співтовариства і культури дорослих; вдосконалювати навички самостійної роботи; виховувати, прищеплювати високу, справжню культуру, а також критичне і відповідальне ставлення до свого способу життя, потребу в духовності, свідомому прагненні до самовдосконалення.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграф до уроку:

Спільнота розвиватиметься лише тоді, коли її члени контролюватимуть спілкування між собою.

Франц Фенон

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів із творами-роздумами за темами «Роль сім'ї в сучасному суспільстві» та «Майбутнє сімейних стосунків».

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Кого, на вашу думку, можна вважати молодим?

2. Що означає « громадянське повноліття» ?

Проблеми, що хвилюють старшокласників нашої школи

• Отримати цікаву професію.

• Проблеми з власними грошима.

• Фінансові проблеми сім'ї.

• Стосунки з батьками.

• Стосунки між батьками.

• Відносини з однолітками.

• Конфлікти з педагогами.

• Проблеми із засвоєнням навчального матеріалу.

• Проблема вільного часу.

• Особисте життя.

• Здоров'я членів сім'ї.

• Відсутність модного одягу.

• Майбутнє.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття «культури». Види і функції культури

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову й національну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Запитання

1. Що належить до матеріальної культури?

(Це культура праці, матеріального виробництва, культура побуту, культура відносин до власного тіла, фізична культура.)

2. Що належить до духовної культури?

(Ця культура несе в собі пізнавальний розвиток, вплив на розум і душу людини, її інтелектуальне становлення.)

Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов'язані. Головне завдання культури — всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.

Сьогодні на уроці йтиметься про молодіжну субкультуру. Вступаючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприймає молодь. Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна говорити про культуру окремих соціальних груп. Підлітки — найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, створених старшими поколіннями. Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліткових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом. Спільноти підлітків можна розділити на формальні (шкільні класи, спортивні клуби, секції, театральні та предметні гуртки) і неформальні (позашкільні) групи (дворові компанії, субкультури).

Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура. Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, захопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, що відмінні від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов'язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.

Робота зі схемами

Основні ознаки молодіжної субкультури
↓	↓	↓	↓
Виклик цінностям дорослих та експерименти з власним способом життя	Входження до різних груп однолітків	Своєрідні смаки, особливо в одязі, музиці	Це, швидше, культура дозвілля, ніж роботи

 

Байкери	Репери		Готи		Скінхеди		Панки
↑	↑		↑		↑		↑
Основні види молодіжної субкультури
↓		↓		↓		↓
Растамани		Фріки		Граффітери		Рольовики

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ГРУП МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона виявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс.	Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо, вищих за себе
Готи	Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі особи. Захоплення даною субкультурою — це спосіб накопичити енергію. А їх вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру	Занепокоєння викликають сатаністи. їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані
Скінхеди	Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого»
Панки	Плюси виділити неможливо	Там, де з'являються панки, — бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю
Растамани	Досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...»	По суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у соціальному житті
Фріки	Не виявляють негативного ставлення ні до чого	Власне їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом...
Граффітери	Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально розвинені люди стають рольовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства

 

5. Дуже складно визначити лідера.Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв'язки.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд:

• виклик суспільству, протест;

• виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї;

• небажання бути як усі;

• бажання затвердитися в новому середовищі;

• привернути до себе увагу;

• нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

• копіювання західних структур, течій, культури;

• релігійні ідейні переконання;

• данина моді;

• відсутність мети в житті;

• вплив кримінальних структур, хуліганство;

• вікові захоплення.

IV. Підсумок уроку

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культури попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер. Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру». Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців. Джерелом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійснилася мрія дисидентів, хіпарів, неформалів... Настала цілковита свобода і безкарність, що переросла в безлад. Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на молодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започаткувати нову хвилю відродження національної культури України.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію на тему «Сучасна молодіжна субкультура».

 

Тема III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

УРОК 5

Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Толерантність. Ксенофобія. Расизм

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; визначити сутність понять «стереотипи», «толерантність»; формувати вміння застосовувати знання з різних навчальних курсів і власного життєвого досвіду для розв'язання навчальних практичних завдань; сприяти формуванню в учнів активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф до уроку:

Не все однаково придатне для всіх.

Римський поет ІІроперцій

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з презентаціями «Сучасна молодіжна субкультура».

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Стереотипи нас супроводжують щоденно. Уявіть собі, яким є уявлення про: відмінницю, вчительку, циганку, бізнесмена, ділову жінку, бомжа. Виберіть 2 стереотипи і запишіть їх характерні ознаки.

А тепер об'єднайтеся в групи та обміняйтеся своїми характеристиками.

1. Чи у всіх були однакові стереотипи?

2. Якщо так, то чому?         

4. Чому у вас виникли саме такі стереотипи?

5. Як ви вважаєте, які чинники впливають на формування стереотипів у суспільстві?

Вправи, які ми будемо виконувати сьогодні на уроці, ознайомлять вас з основними складовими «піраміди ненависті» — забобонами і стереотипами, дискримінацією, насильством. Ви зможете навчитися розпізнавати їх у собі та інших, розуміти їх причини і шкоду, яку вони завдають суспільству і кожному з нас. Наявність стереотипів не є провиною людини. Стереотипи є в кожного з нас, і це — природний спосіб пізнання світу.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Стереотипи

Стереотипи — це неправомочні узагальнення, які ми робимо з приводу тих, про кого ми мало знаємо.

Людський мозок влаштований таким чином, що він постійно класифікує все, що зустрічає в реальності. Коли у нас не вистачає інформації про якийсь предмет, ми відносимо його до певної категорії і приписуємо йому певні якості. Так ми вирішуємо, що «всі росіяни багато п'ють», а «всі підлітки вживають наркотики».

Завдання 1. Усі яблука червоні

Мета: ознайомити учасників з поняттям «стереотип».

Прочитайте історію про Еллі в країні фруктів і овочів.

Історія про Еллі

Ви всі знаєте Еллі з книжки про Чарівника Смарагдового Міста. Ви тільки не знаєте, що Еллі ніколи в житті не бачила ніяких овочів і фруктів, оскільки в Канзасі вони не росли, а в Чарівній Країні вони їй просто не траплялися. Якось в Канзасі знову розпочався ураган. Тільки цього разу він доніс Еллі не до Чарівної Країни, а до країни овочів і фруктів. Спочатку Еллі побачила велику червону кулю. «Хто ти?» — запитала Еллі. «Помідор», — відповіла куля. І Еллі пішла далі. Тут їй трапилась велика жовта куля, яка відрекомендувалася: «Лимон» — і запропонувала Еллі спробувати шматочок себе. Еллі покуштувала шматочок лимона, але він був таким кислим, що вона ледь не заплакала. Дівчина образилася на лимон і пішла далі. Тут вона побачила довгий фрукт, який теж запропонував їй скуштувати шматочок себе. Вона спробувала, і їй дуже сподобався смак. «Я хочу запам'ятати як тебе звати», — сказала Еллі. «Банан», — відповів фрукт. І Еллі пішла далі. Вона присіла на галявині. З дерева звисала інша червона куля. «Гей, помідоре, давай поговоримо», — сказала Еллі. «Я не помідор, я — яблуко», пролунав скривджений голос. Однак дівчина не повірила: «Еге ж, я тебе знаю, ти круглий і червоний. Ти — помідор, і годі мене дурити». Яблуко дуже занервувало і впало з дерева. Про балачки вже не могло бути й мови.

Еллі пішла далі, аж раптом їй захотілося їсти. Вона перебувала на полі, яке рясніло від жовтих куль. «Скуштуй нас, ми такі солодкі», — шепотіли вони. «Знайшли дурну. Ви жовті, отже, ви кислі», — сказала Еллі. Вона залишилася голодною, а солодкі дині лише здивовано кліпали очима. Але ось на стежці вона побачила довгий плід. «Треба скуштувати», — сказала вона. Гіркий перець ніколи не користувався популярністю. Він був радий пригостити Еллі. Від гіркоти й подиву Еллі знову заплакала.

1. Хто зрозумів проблему Еллі?

2. У чому була її помилка?

3. Чому Еллі неправильно думала про різні фрукти?

4. Від цього вона виграла чи програла?

5. А фрукти?

Те, що ми спостерігали у випадку з Еллі, називається словом «стереотипи». Розкажіть на прикладі Еллі, як стереотипи виникають у житті. Наведіть приклади стереотипів.

Запитання

1. Яку позитивну роль стереотипи відіграють у житті?

2. У чому негативна роль стереотипів?

Завдання 2. Християни — мусульмани

Мета: дослідити стереотипи щодо різних етнічних і релігійних груп, їх зміст, види їх вияву в житті.

Кожна група буде працювати з одним з робочих аркушів. На робочих аркушах треба записати ваші уявлення про християн та мусульман. Спочатку члени груп самостійно заповнюють робочі аркуші. Потім знову об’єднуються в групу та обговорюють відповіді. Можна працювати з тими національними групами, які є актуальними для вашого регіону, класу, міста і т. ін.

Обговорення

1. Чи важко було заповнювати робочі аркуші?

2. Якщо деяким групам це було легше, а іншим важче, то чому це сталося?

3. Чи збігаються думки всієї групи?

4. Чи справді усі мусульмани/росіяни/євреї є такими, як написано в робочих аркушах?

5. Яким чином у вас сформувалося саме така думка?

6. Чи впливають на вашу думки стереотипи?

Робочий аркуш

Християни (або українці)

• Українці люблять...

• Ми всі знаємо, що українські...

• Українців можна відрізнити за...

• Українці завжди вчиняють...

• Усі вважають, що українські...

Мусульмани

• Мусульмани люблять...

• Ми всі знаємо, що мусульмани...

• Мусульман завжди можна відрізнити за...

• Мусульмани завжди вчиняють...

• Усі інші вважають, що мусульмани...

Євреї

• Євреї люблять...

• Ми усі знаємо, що євреї...

• Євреїв можна відрізнити за...

• Євреї завжди вчиняють...

• Усі інші вважають, що євреї...

►► Забобони

Забобон — негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте. Це ставлення формується на підставі не особистого знайомства з людиною, а думки (стереотипу) з приводу групи, до якої він належить.

Забобони зазвичай з'являються у нас тому, що вже прийняті в тому суспільстві або групі, де ми перебуваємо. Існують різні види забобонів. Вони можуть бути пов'язані зі статтю, віком, національною приналежністю, прихильністю до певної релігії, походженням, рівнем доходу, сексуальною орієнтацією або інвалідністю людини.

Завдання 3. Залізничний експрес

Мета: виявити забобони в групі; усвідомити неминучість наявності упереджень і навчитися жити з ними. Вам знадобиться: список пасажирів.

Кожному учаснику буде надано список. Питання звучить так: «З ким із цих людей ви б найменше хотіли опинитися в одному купе поїзда?» Учасники повинні визначити три найбільш небажаних для себе особи і три найбільш бажаних. Потім учасники діляться на групи по три особи. Кожна група — купе. Мета — проранжирувати список з тим, щоб обрати четвертого супутника. Після цього група збирається разом. Обговоріть різні варіанти вибору.

Список:

• циганка;

• явний гомосексуаліст;

• скінхед;

• молодий чоловік, хворий на СНІД;

• неохайно вдягнена жінка з маленькою дитиною;

• кавказець-мусульманин;

• людина з села з великим мішком;

• африканський студент;

• підліток, схожий на наркомана;

• колишній ув'язнений;

• таджик у національному одязі;

• міліціонер;

• інвалід зі складеною коляскою;

• кришнаїт;

• китаєць, який споживає їжу з дивним запахом;

• людина, що говорить незрозумілою мовою.

Обговорення

1. Чи важко було дійти спільної думки?

2. Чому у різних груп відповіді виявилися різними?

3. Чому іноді відповіді усіх груп збігалися?

4. Чому ви не хотіли їхати з людиною в одному купе?

1) Коли нами керує страх, коли — бридливість, коли — неприязнь?

2) Наскільки вони у кожному випадку обґрунтовані?

5. Чи можемо ми щось зробити з нашими почуттями в таких випадках? А чи треба з ними щось робити?

6. Чи може будь-хто відмовитись їхати з нами в одному купе? А якщо справа відбувається в іншій країні?

7. Як ми чинимо, коли потрапляємо в одне купе з небажаною людиною? Чи траплялися ситуації, коли ви (або хтось у вашій присутності) поводились ганебно з людьми, які вам не подобаються?

8. Чи винні ті, з ким ми не хочемо їхати?

9. Що вони відчують, якщо побачать наше невдоволення?

10. Як найкраще вчинити в таких випадках?

►► Толерантність

Сучасна культурна людина — це не лише освічена людина. Цього замало. Це людина, що має почуття самоповаги і поважає оточуючих. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства в цілому.

Генеральною конференцією ЮНЕСКО 1995 р. була прийнята Декларація толерантності. Відповідно до Декларації принципів толерантності, ми розуміємо, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності... це гармонія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру... У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств... тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотикання».

До того ж толерантність як якість особистості, допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі до несподівано нових для нього умов життя. Люди, що не мають цієї якості, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя.

Значення слова «толерантність» у різних народів відчутно різниться:

• Іспанською це означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки;

• французькою — ставлення, за якого допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам;

• англійською — готовність бути терпимим, поблажливим;

• китайською — дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших;

• арабською — прощення, поблажливість, м'якість, милосердя, співчуття, прихильність, терпіння, прихильність до інших;

• російською — здатність терпіти щось і від когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будь-чого і будь-кого).

Бесіда

1. Яке з визначень вам імпонує найбільше?

2. Чому, на ваш погляд, у різних країнах ці визначення значно різняться?

3. А що є спільного у цих визначеннях?

4. Чому толерантність дуже актуальна в наш час?

Завдання

Учням пропоновано закінчити речення «Бути толерантним — це означає...»:

• бути терпимим до оточуючих; поважати людей, їхні думки, релігію;

• сприймати інших такими, якими вони є;

• розуміти різноманіття культур нашого світу.

Запитання

1. Чи притаманні вам якості, що характеризують толерантну людину?

2. Чи вважаєте ви себе толерантною особистістю?

Робота з таблицею

— Ознайомтесь зі змістом порівняльної таблиці «Толерантна та інтолерантна особистості» і зробіть висновки.

Толерантна особистість	Інтолерантна особистість
Поважне ставлення до думки інших	Нерозуміння
Доброзичливість	Ігнорування
Бажання будь-що робити разом	Егоїзм
Розуміння і сприйняття	Нетерпимість
Чуйність	Виявлення зневаги
Допитливість	Дратівливість
Поблажливість	Байдужість
Довіра	Цинізм
Гуманізм	Невмотивована агресія

Чому толерантність настільки актуальна в наш час? Тому, що ми часто чуємо такі слова, як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм»; тому, що у підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поширення всіляких форм антигромадської поведінки; тому, що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.Таким чином, не існує абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. Так само в сучасному світі немає прикладів абсолютно толерантних суспільств, оскільки людство так і не виробило імунітету проти інтолерантності. Сьогодні важливо, чи є в нас прагнення до толерантних відносин, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали.

►► Ксенофобія і расизм

Ксенофобія (від грецьких слів (ксенос) — «чужинець», «незнайомець», та φοβος (фобос) — «страх») — неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав'язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Уперше зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841 р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об'єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos— сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців зазвичай не віщувало нічого доброго, оскільки всі вони претендували на поля і пасовища, на майно, на дружин. У кращому випадку їхній вплив був неруйнівним і нерідко змінював усталений спосіб життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, яку вважають чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об'єктом іншої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури зазнають чужоземного впливу, але культурна ксено- фобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для певної країни релігії.

Расизм у загальному випадку розглядають як одну із форм ксенофобії — віри в те, що об'єкт ворожості є чужим.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження дехто піддає сумніву.

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи (раси) на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільнот залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, неправдиві узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

IV. Підсумок уроку

Основна шкода від суспільних стереотипів в тому, що вони у суспільній свідомості зводять штучні кордони, і, відповідно, обмежують можливості для її діяльності виключно бажаними для суспільства варіантами. Будь-яке відкриття та винахід, взагалі, будь-яка принципово нова думка — це подолання якогось стереотипу; будь-яка творчість у рамках стереотипів неможлива.

Для подолання в собі суспільних стереотипів можна започаткувати таку практику: вчиняти за можливості не так, як це зазвичай роблять. Тобто використовувати предмети не за їх прямим призначенням, ходити і їздити не звичайними маршрутами, виявляти емоції у не притаманний тобі спосіб. І ще: виключити зі своєї мови слова «привіт», «дякую», «будь ласка» та їх синоніми.

Любителям міркувати про честь і шляхетність: пограйте у стару Шапокляк. Робіть дрібні капості оточуючим (можете почитати журнали «Хакер» і «Хуліган», якщо бракує фантазії) і вважайте це благородними вчинками.

Якщо чинити так хоча б раз на тиждень — відчуєте, що багато чого у вашому ставленні до життя змінилося.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

 

УРОК 6

Ґендерні стереотипи

Мета: розвивати в учнів критичне ставлення щодо стереотипів, успадкованих нами з культури, та щодо образів, тиражованих засобами масової інформації; проаналізувати поширені в суспільстві упередження про те, що означає бути чоловіком чи жінкою; визначити характер стереотипів, що стосуються мужності і жіночності у нашій спільноті; показати, як впливають ці стереотипи на життя; ідентифікувати аспекти даних стереотипів, пов'язаних із насильством.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

1. Невміння приймати себе такими, якими ми є, може спричинити появу серйозних проблем.

2. Бажання мати такі ж м'язи, як Ваня, або стати такою ж стрункою, як Наташа, може привести нас до біди, якщо тип нашої конституції не відповідає цим форматам.

3. Але стереотипи, порівняно з м'язами і вагою тіла, не можна виміряти чи помацати.

4. У міру того, як ми зростаємо, наша культура впливає на нас через уявлення про мужність і жіночість за допомогою образів, тиражованих у ЗМІ.

Сьогодні ми з'ясуємо, що означає поводитись у суспільстві як чоловік або жінка, що таке ґендерні стереотипи і як ці стереотипи впливають на наші взаємини з іншими людьми.

Бесіда

1. Що для вас означає слово «стереотип»?

2. Наведіть приклади найтиповіших стереотипів? («Якщо в магазин зайшла група підлітків, значить, вони зараз що-небудь вкрадуть», «Білявки дурні», «Чоловіки не плачуть» тощо).

Стереотипи настільки глибоко укорінені в нашій свідомості, що ми вважаємо ґендерні ролі природними і не піддаємо їх сумніву. Але навіть якщо ми вирішимо свідомо не дотримувати цих ролей у своїй системі переконань, то наша культура продовжуватиме тиснути на нас своїми уявленнями про те, що значить бути чоловіком або жінкою. Сьогодні на уроці ми спробуємо зрозуміти, як стереотипи впливають на наше почуття особистої значущості.

Ми не повинні обмежувати своє мислення штампами, шаблонами, нав'язаними стереотипами. Ми досить сильні, щоб робити власний вибір.

III. Вивчення нового матеріалу

Метод «Мозковий штурм»

1. Що означає поводитися як чоловік?

2. Які слова або фрази вам спадають на думку?

Почніть «Мозковий штурм», адресувавши це питання юнакам. Дівчата підключаються пізніше. Якщо відповіді хлопців занадто багатослівні, попросіть спростити їх для запису. Якщо на це йде багато часу, попросіть учнів обговорити дану тему в парах або підготувати навідні запитання: «Що означає поводитися себе як чоловік (у спорті, бізнесі, на побаченні) і т. ін.?».

Назвемо цей список стереотипами, адже в ньому перераховано те, як ставляться до хлопчиків і якої поведінки від них сподіваються в нашому суспільстві. Чоловіки і хлопчики не народжуються такими, як зазначено в цьому списку: вони починають виконувати ґендерні ролі в процесі соціалізації.

3. Що означає поводитися як жінка?

Дівчатка, як і хлопці, вчаться підкорятися дуже специфічним рольовим очікуванням упродовж дорослішання.

4. Що таке ґендерні ролі?

►► Ґендерні ролі та їх різноманіття

1. Як ви вважаєте, що таке соціальна роль?

Соціальна роль — це набір норм, що визначають, як мають поводитися люди у певній соціальній ситуації.

2. Які ролі виконує людина? (Записуємо на дошці або ватмані.)

Наприклад: чоловік, жінка, керівник, підлеглий, службовець, робітник, учитель, вихователь, вихованець, учень, учениця, директор, чоловік, дружина, батько, мати, син, дочка, брат, сестра, друг, подруга, бабуся, дідусь, домогосподарка, господар і т. ін.

3. Кожна людина виконує безліч ролей. Виділіть ролі, виконання яких залежить від статі. Учні називають, ведучий записує в таблицю.

 

Чоловічі ролі	Жіночі ролі
Чоловік	Дружина
Батько	Мати
Син	Дочка
Керівник	Домогосподарка
Шанувальник (коханець)	Коханка (утриманка)
Брат	Сестра
Друг	Подруга

Ґендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок, що випливають з понять, оточуючих ґендер, а також поведінки у вигляді мови, манер і жестів.Ролі, виконання яких залежить від статі (ґендеру), називають статевими, ґендерними ролями.

Визначеність поведінки, пов'язаної з ґендерними ролями, особливо очевидна в поділі праці на чоловічу і жіночу.

Ґендерна роль — диференціація діяльності, статусів, прав та обов'язків індивідів залежно від їх статевої приналежності. Ґендерні ролі — вид соціальних ролей, які виражають певні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності. Ґендерні ролі завжди пов'язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює і переломлює у своїй свідомості та поведінці.

Запитання

— Чи можна якось об'єднати за сферами ґендерні ролі, які ми з вами виділили?

Усі описані в літературі ґендерні ролі можна умовно розділити на:

1) загальнопрофесійні, або професійні, розпорядчі: які сфери діяльності більш прийнятні для чоловіків, а які — для жінок (водій, міліціонер, вихователь, вчитель, шахтар, продавець, лікар і т. ін.);

2) сімейні, які, у свою чергу, діляться на подружні і батьківські; вони визначають норми відносин, поведінку партнерів, батьків і дітей (чоловік, дружина, мати, батько, брат, сестра, дядько, тітка, бабуся, дідусь);

3) сексуальні, які диференціюють сексуальну поведінку чоловіків і жінок, що визначають стосунки між ними в сексуальній сфері (коханка, коханець, альфонс, утриманка і т. ін.).

Запитання

1. Де ми навчаємося ґендерних ролей?

2. Яким чином ми засвоюємо стереотипи? (У разі, якщо учні називатимуть телебачення або фільми, попросіть їх навести конкретні приклади і запишіть.)

3. Звідки таку інформацію отримують жінки? (Якщо згадають мам, то можна запропонувати обговорити це питання).

4. Хто ще впливає на наше навчання ґендерних ролей?

5. Де ще в суспільстві ми чуємо подібні повідомлення?

6. Якими словами чи принизливими прізвиськами називають хлопчиків, якщо вони не відповідають тим стандартам, що наведені у списку?

7. Як називають жінок, які виходять за рамки цих стереотипів?

8. Як ці клички й прізвиська посилюють вплив стереотипів?

9. Як ми почуваємось, коли нас обзивають?

10. Як ви вважаєте, що відчуває людина, яка обзиває іншу? (Ці слова використовують для того, щоб образити людину, зачепити її емоційно, і наша перша реакція на них —повернутися в безпечний простір стереотипів.)

Оцінюємо ґендерні стереотипи.

Запитання

1. Прошу підняти руку тих хлопців, що жодного разу не плакали. (Твердження «Чоловіки не плачуть» взято зі списку стереотип- них чоловічих рис. Якщо учні не запропонували таку фразу під час «Мозкового штурму», виберіть іншу запропоновану ними фразу.)

2. Чи означає це, що ті з вас, хто не погоджується з цим, тупі або нездари?

3. А зараз питання до дівчат. Хто з вас хоче бути лагідною і ніжною?

Суть у тому, що стереотипи вирізняються руйнівною дією, оскільки вони обмежують наш потенціал! Проте ми знаємо, що чимало людей прагнуть поводитись відповідно до стереотипів. Скільки ми з вами втрачаємо через це! Хлопчики не народжуються для того, щоб бути жорстокими чи дуже погано ставитися до дівчат. Ми вчимося такого ставлення і поведінки через стереотипи, через уявлення суспільства про те, як має поводитись справжній чоловік. Ми можемо позбутись обмежень, нав'язаних стереотипами, як тільки зрозуміємо, що маємо справу з недосяжними ідеалами. Із цього починається процес змін.

Тому не варто говорити, що захоплення дівчат спортом або технікою, а хлопців вишивкою чи кулінарією — це погано. Стереотип посилює переконання в тому, що якщо ти чоловік або жінка, то маєш поводитись певним чином, виконувати певну роль. Таке переконання позбавляє нас особистого вибору у визначенні власних інтересів і навичок. Воно також заважає чоловікам спробувати себе сили в «жіночій» ролі, такій, наприклад, як складання композицій з живих квітів, або обмежує можливості жінок у виборі ролей, які традиційно вважаються чоловічими.

IV. Підсумок уроку

Запитання для дискусії

1. Наскільки жорстко у нашому суспільстві визначено ґендерні ролі?

2. У якій сфері спостерігається збіг жіночих і чоловічих ґендерних ролей?

3. Чи є домашнє насильство обов'язковим проявом чоловічої ґендерної ролі?

Мені б хотілося, щоб із сьогоднішнього нашого уроку ви винесли для себе декілька правил.

ТРЕБА:

• бути свідомим того, що спроби відповідати стереотипам потенційно небезпечні і можуть призвести до насильства і жорстокості як щодо самого себе, так і щодо інших;

• розуміти, що бути, як усі, значить жертвувати своїми власними принципами (розрізняти фантазії (те, що пропагують по телебаченню, в кіно та рекламі) і реальністю (те що відбувається в реальному житті));

• розуміти, що досконалість, нав'язана ґендерними стереотипами, ілюзорна і нереальна;

• розуміти марність і шкідливість прагнення досягти досконалості за шаблоном;

• цінувати переваги своєї індивідуальності.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе «Вплив ґендерних стереотипів на життя сучасної молоді».

 

Тема IV. КОНФЛІКТИ

УРОК 7

Поняття «конфлікт». Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Мета: забезпечити засвоєння моделі конфлікту; показати, які існують шляхи виходу з конфліктів; розвивати вміння відстоювати та аргументувати свою позицію; працювати в групах; аналізувати документи; публічно виступати; формувати конфліктну компетентність і здатність до толерантної поведінки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф до уроку: Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс. Ч. Ліксон

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступи учнів з творами-есе «Вплив ґендерних стереотипів на життя сучасної молоді».

Метод «Мозковий штурм»

1. Що ви розумієте під поняттям «конфлікт»?

2. Чи можна дати однозначне визначення поняття «конфлікт»?

3. Якими бувають види конфліктів?

4. Яким чином можуть бути розподілені ролі в конфлікті? (Підбурювач, свідок, посібник, посередник)

Висновок. Конфлікт — це зіткнення окремих людей чи соціальних груп, що виражають різні, часом протилежні цілі, інтереси

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Ми живемо у світі, де сонячне світло порозуміння часто заступають темні хмари образ, холодний вітер підозр, блискавки конфліктів. ...Як зберегти прекрасну погоду в нашій душі, жити в мирі і радості? Як не «змокнути» під дощем нерозуміння і як допомогти в цьому іншим?

Однією з актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв'язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д. У 80-ті роки XX ст. у багатьох країнах світу виникли конфліктологічні центри, а 1986 р. в Австралії за ініціативою ООН було створено міжнародний центр розв'язання конфліктів. Останнім часом наука конфліктологія набуває дедалі більш практичного значення. Можливо, невдовзі цей предмет вивчатиметься в школі.

IV. Вивчення нового матеріалу

У конфліктології вироблена певна модель конфлікту.

Конфлікт
↓	↓
Конфліктна ситуація	Інцидент
↓	↓
Наслідки конфлікту (вихід з конфлікту)

Щоби закріпити модель конфлікту, учні виконують завдання.Робота в групах над завданням

Ситуація 1

Між двома співробітниками не склалися стосунки. У приватній розмові один висловився не зовсім коректно стосовно свого співрозмовника. Той образився, грюкнув дверима і написав скаргу на першого. Вищий керівник викликав кривдника і примусив його вибачитися. «Інцидент вичерпано», — заявив керівник задоволено, маючи на увазі, що конфлікт розв'язано. Чи це так?

1. Зверніться до моделі конфлікту і визначте:

а) що є конфліктом;

б) конфліктною ситуацією;

в) інцидентом.

2. Які наслідки конфлікту?

Ситуація 2.

Цікава конфліктологія

Група підлітків зібралася послухати музику. Думки розділилися: одні хотіли слухати поп-музику, а інші були любителями «металу». Зав'язалася суперечка. Пристрасті вирували...

— Якими можуть бути шляхи розв'язання конфлікту?

Кожна група має запропонувати вихід із ситуації, що склалася, і відповісти на запитання.

Після виступів груп вчитель підводить учнів до розуміння того, що існує три шляхи виходу з конфлікту

1. Конструктивний (гумор, поступки, компроміс, співробітництво, усвідомлення позиції сторін).

2. Деструктивний (погроза, насильство, брутальність, приниження, перехід на особистості, розрив відносин).

3. Ігнорування (відхід від розв'язання проблеми).

Розв'язуючи конфлікт, люди беруть на озброєння певну стратегію.

Робота в групах над завданням

Кожна група повинна порівняти надані тексти девізів з назвою стилів у конфлікті і правильно співвіднести девіз і стратегію.

Девізи:

• «Ніхто не виграє у конфлікті, тому я уникатиму його». (Уникнення)

• «Щоб я переміг, ти повинен програти». (Конкуренція)

• «Щоб ти виграв, я повинен програти». (Пристосування)

• «Щоб кожен з нас щось виграв, кожен з нас має щось програти». (Компроміс)

• «Щоб виграв я, ти повинен теж виграти». (Співробітництво)

Завдання

— Як успішно розв'язати конфлікт?

Існує три шляхи виходу з конфлікту.

1. Переговори — це процес, під час якого сторони намагаються розв'язати конфлікт шляхом безпосереднього обговорення між собою. Сильна сторона переговорного процесу полягає в тому, що все залежить від самих сторін — як процес, так і результат безпосереднього обговорення.

2. Медіація. Під час медіації в процес вступає третя сторона — посередник, мета якої — допомогти опонентам домовитися. Виконуючи роль стороннього спостерігача і допомагаючи їх спілкуванню, медіатори намагаються сприяти пошуку сторонами рішення типу «виграш — виграш». І хоча медіатор бере на себе відповідальність за процес, все ж опоненти контролюють предмет дискусії та її результат.

3. Арбітраж. У випадку арбітражу третя сторона контролює не тільки процес, але й результат. Арбітри вирішують, що саме сторонам необхідно зробити для розв'язання конфлікту, і зазвичай наділені владою, здатною примусити сторони виконати відповідне рішення. У суперечках між дітьми арбітрами часто виступають батьки.

Запитання

1. У разі розв'язання конфлікту трьома способами, якими можуть бути наслідки?

2. Як почуватимуться себе учасники конфлікту в різних випадках. (За конструктивного рішення, деструктивного та ігнорування)І

3. Який шлях, на ваш погляд, найбільш оптимальний і завдасть менше потрясінь?

Конфлікт — це і руйнування, і творення водночас, оскільки суперечності, що лежать в його основі, мають бути осмисленими, натомість мають бути створені нові відносини. Замість того, щоб боятися і прагнути уникнути конфлікту, слід сміливо вникати в його суть, управляти його творчою силою.

Завдання

— Розробіть правила поведінки під час конфлікту.

Учні розробляють правила поведінки під час конфлікту «Кодекс поведінки», записують їх на ватмані і вивішують; відбувається загальне обговорення.

Шість правил, дотримання яких

дозволяє подобатися людям (за Дейлом Карнегі)

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтеся.

3. Пам'ятайте, що ім'я людини — це найбільш солодкий і важливий для неї звук будь-якою мовою.

4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Навіюйте вашому співрозмовнику думку про його значущість і робіть це щиро.

V. Підбиття підсумків

Запитання

— Чи змінилася ваша думка про конфлікт?

Учитель. Психологи пропонують безліч варіантів виходу зі стресу або розслаблення. Один із них — подивитися на палаючу свічку і розслабитися.

Проживаючи життя, ми знову і знову потрапляємо в конфліктогенні зони, але ми не повинні лякатися цих об'єктивних обставин. Нам необхідно вирішувати конфлікти так, щоб ніхто й не здогадувався, що вони були.

І на завершення хочу сказати: використання конструктивних шляхів вирішення конфлікту допоможе вам зберегти друзів і не мати ворогів.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал уроку.

2. Написати твір-есе на тему епіграфа сьогоднішнього уроку.

 

 

УРОК 8

Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу

Мета: з'ясувати значення понять «міжнародний конфлікт», «солідарність»; ознайомитися з типологією та причинами міжнародних конфліктів; з'ясувати основні шляхи розв'язання міжнародних конфліктів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують свої твори-есе до епіграфа попереднього урока «Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс» (Ч.Ліксон).

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Приклади яких міжнародних конфліктів сучасності ви можете назвати?

2. Які причини цих конфліктів можна виділити?

3. Які механізми врегулювання міжнародних конфліктів ви знаєте?

4. Як міжнародні конфлікти загрожують людству?

У сучасній політичній науці під конфліктом прийнято розуміти зіткнення інтересів, дій, поглядів, позицій тих чи інших суб'єктів конфліктної ситуації, до яких належать окремі особистості, що мають достатню значущість у сфері політики, або різні соціальні групи, політичні партії, військово-політичні та економічні блоки та спілки, соціально політичні та економічні світові системи. Будь-який конфлікт має свій об'єкт, на який він спрямований. Він може бути внутрішньополітичним, зовнішньополітичним, закріпленим у сфері економіки, соціальних відносин, культури. Його предметом можуть бути територіальні, міжетнічні, регіональні, расові відносини. Політологія вивчає конфлікти, що виникають у сфері суспільних відносин, пов'язані з проблемами повалення або збереження влади, її зміцнення або підриву.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття конфлікту. Міжнародний конфлікт

Поняття «конфлікт», «розв'язання конфліктів», «попередження конфліктів», «врегулювання конфліктів» повсюдно вживаються в міжнародно-політичній сфері, соціології, психології, але набагато рідше в джерелах сучасного міжнародного права.

Вживання терміна «конфлікт» у політології, на нашу думку, має бути обумовлено його загальним визначенням — ситуація граничного загострення існуючих суперечностей, що проявляються в поведінці сторін. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути суб'єкти: первинні — держави і нації і народи, що борються за своє самовизначення, а також вторинні — міжнародні організації, державні утворення, інші загальновизнані суб'єкти, а також особи у разі грубого порушення їх невід'ємних прав і свобод. Міжнародний характер конфлікту виводить внутрішній конфлікт за межі однієї держави і прямо або опосередковано зумовлює участь одного із суб'єктів міжнародного права у конфлікті в разі, якщо він виступає як носій публічних міжнародно-правових прав і обов'язків. Поняття «міжнародний спір» і «спірна ситуація» не є видами конфлікту, перетворення їх у конфлікт залежить від ступеня інтенсифікації суперечностей і характеру поведінки сторін. В основі «спірної ситуації» і «міжнародного спору» лежить суперечність, що не завжди наявна в конфлікті. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути усі суб'єкти, а не тільки держави і нації (народи), що борються за незалежність як первинні суб'єкти й на врегулювання спорів між якими завжди орієнтувалось сучасне міжнародне право. Враховуючи ці особливості під час розв'язання конфліктів, необхідно виходити з дещо іншої, на відміну від способів розв'язання міжнародних суперечок, запропонованих у ст. 33 Статуту ООН, методики, наукової та нормативної бази, міцної правової основи.

У міжнародних конфліктах основними суб'єктами є переважно держави. Виходячи з цього виділяють:

• міждержавні конфлікти;

• національно-визвольні війни (одна зі сторін — держава), антиколоніальні, війни народів, проти расизму, проти урядів;

• внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти (держава — помічник однієї зі сторін на території іншої держави).

Існує декілька типологій міжнародних конфліктів: залежно від кількості учасників — двосторонні і багатосторонні; за географією охоплення — регіональні і глобальні; за часом перебігу — короткострокові і тривалі; за рівнем прояву ворожості — збройні і без застосування зброї та ін.

Серед особливостей міжнародних конфліктів слід відзначити їх подвійний характер. Навіть за умов найжорстокішого збройного конфлікту існують елементи співробітництва (наприклад, обмін військовополоненими). Міжнародні конфлікти є ситуацією зі змішаними інтересами, у яких інтереси сторін водночас і збігаються, і різняться.

Види міждержавних конфліктів:

• конфлікт ідеологій;

• конфлікт через політичне панування; територіальний конфлікт;

• релігійний конфлікт.

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Необхідно проводити чітку межу між війною і державним конфліктом.

• Військові конфлікти менш масштабні. Цілі — обмежені. Причини — спірні питання. Причина війни — глибинні економічні та ідеологічні суперечності між державами. Війни більш масштабні.

• Війна — стан усього суспільства, що бере участь в ній, військовий конфлікт — стан соціальної групи.

• Війна частково змінює подальший розвиток держави, військовий конфлікт може призвести лише до незначних змін.

►► Поняття врегулювання міжнародного конфлікту

Не викликає сумніву, що загальновживане значення терміна «врегулювання конфлікту» відсилає нас до стадії його позитивного завершення. Термінологія, яку використовують для позначення завершального етапу в динаміці конфлікту, не є сталою в науці.

У конфліктології найбільш загальним терміном, що позначає завершальний етап в динаміці конфлікту, називають «розв'язання конфлікту». Він означає усунення або мінімізацію проблем, що розділяють сторони, і досягнення згоди між учасниками. У цьому випадку поняття «розв'язання конфлікту» розуміють у широкому сенсі. У вузькому сенсі цей термін вживаємо у значенні «усунення суперечності учасниками конфлікту». Воно відрізняється від врегулювання і є одним із способів завершення конфлікту. Завершення — це будь-яке завершення, припинення конфлікту. Воно може бути результатом як взаємного примирення сторін, досягнення певного порозуміння між ними, так і поступового загасання протистояння чи переростання його в інший конфлікт. Основна передумова завершення конфлікту — усунення об'єктивних і суб'єктивних причин, що породили конфліктну ситуацію.

Випадкове завершення конфлікту трапляється, коли включаються випадкові механізми, тобто дії, які не можна передбачити заздалегідь. Наприклад, серйозне стихійне лихо в країні, що веде агресивні військові дії, завершує конфлікт, після чого держава змушена кидати всі сили на порятунок життя власних громадян. Вирішальне значення у випадковому завершенні конфлікту також може відіграти смерть або хвороба лідера однієї зі сторін конфлікту.

Згасання конфлікту — це тимчасове припинення протидії за умов збереження основних суперечностей, що лежать в основі конфлікту. Причинами згасання можуть бути: виснаження ресурсів обох сторін, втрата мотиву до боротьби, переорієнтація інтересів і мотивів, що сперечаються. Згасання конфлікту може відбуватися як через об'єктивні причини, тобто без участі або особливого волевиявлення сторін, так і через суб'єктивні, тобто залежні від волі сторін, за їх участі (наприклад, сторони поступово втрачають мотиви до боротьби, переорієнтовуючи свої зусилля на більш значущі цілі).

Як уже зазначалося, розв'язування конфлікту в широкому розумінні передбачає врегулювання конфлікту, а у вузькому — передбачає діяльність його учасників, спрямовану на припинення протидії і розв'язання проблеми, яка призвела до зіткнення.

Під час врегулювання конфлікту в усуненні суперечностей бере участь третя сторона. Суттєвою ознакою у розв'язанні та врегулюванні конфлікту є активність сторін конфлікту або третьої сторони щодо зміни умов взаємодії та усунення причин конфлікту. Третьою стороною у врегулюванні конфлікту можуть виступати будь-які суб'єкти та їх представники: держави, народи і нації, що борються за свою незалежність, міжнародні організації та ін., наділені відповідною компетенцією (особливо це стосується меж правоздатності міжнародних організацій та її органів).

►► Поняття мирного способу врегулювання міжнародних конфліктів

Врегулювання, у тому числі усунення, конфлікту може відбуватися із застосуванням таких традиційних методів:

• мирних;

• силових;

• інших або змішаних, зі складною структурою.

Перевага зазвичай надається застосуванню мирного способу врегулювання конфліктів. Під час мирного розв'язання відсутнє застосування примусу в будь-якій формі.

Історично силові методи виконували переважну роль у врегулюванні конфліктів. Близько половини криз розв'язували саме силовим способом. 15 % криз у період з 1929 по 1979 роки було розв'язано шляхом проведення мілітаризованих акцій без застосування сили. Тільки у 16 % криз були використані переговори — основний мирний засіб для розв'язання міжнародних суперечок. Економічні та інші заходи без застосування збройної сили і посередництво були використані в 4 % (1 % і 3 %) всіх випадків.

Незважаючи на згадувану ефективність силових методів розв'язання конфліктів, розв'язувати суперечності між державами в такий спосіб не дозволено. Більш сильна держава примушує слабку сторону конфлікту прийняти свою позицію зі спірного питання. У разі зміни співвідношення сил на міжнародній арені нерозв'язаний конфлікт з латентної фази переходить у реальну і породжує нові.

До інших способів розв'язання (врегулювання) конфліктів вчені відносять засоби, у яких силу безпосередньо не застосовують, але використовують для залякування супротивника. Трапляються випадки, коли одночасно використовують і мирні, і насильницькі засоби розв'язання спору разом.

1. Змішані, без застосування сили — наприклад, приведення збройних сил у бойову готовність, переміщення їх до кордону з державою та ведення одночасно з цим переговорів.

2. Тиск без використання збройних сил — застосування економічних санкцій.

3. Мілітаризовані акції без застосування сили — маневри, переміщення військ, за допомогою письмових чи усних заяв повноважних представників держави про можливе застосування сили у разі невиконання вимог.

4. Змішані акції, що включають застосування сили — розгортання активних військових дій і одночасно застосування економічних санкцій.

За загальним визнанням вчених і політиків, найбільш оптимальним і ефективним засобом врегулювання міжнародних конфліктів за обсягом витрачених ресурсів, стійкістю позитивного результату є мирні засоби.

У XXI ст. у зовнішній політиці має закріпитися прагматичний підхід у дусі дипломатії згоди, закріплення в міжнародних справах принципу безпеки для всіх. Побудовані на такій основі міжнародні відносини спроможні запобігти новій «холодній війні», відчутно оздоровлять обстановку у світі.

►► Поняття солідарності

Соціальна солідарність як характеристика цілісності суспільства має певну актуальність в умовах формування світової цивілізації.

Актуалізація цієї теми також пов'язана з політичною кризою в Україні навколо проблем єдності політичної еліти і суспільства в цілому.

Солідарність — єдність переконань і дій, взаємодопомога членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільності інтересів і необхідності досягнення загальних цілей; спільна відповідальність.

У цьому визначенні єдність звужується лише до групи, але солідарність стосується і загальнолюдського, суспільного. Найбільш важливим у цій дефініції є єдність переконань і дій, не потенціальна, а актуалізована у меті та відповідальності.

Якщо спробувати узагальнити основні аспекти визначення солідарності, то виділяють такі характеристики:

• солідарність — це ідея гармонізації індивідуального та колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного;

• солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб'єктів (сім'ї, групи, держави, суспільства та інше);

• солідарність виявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, загальність цілей, відповідальність;

• солідарність є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Спираючись у подальшому науковому пошуку на ці основні аспекти, критеріями класифікації можна вважати такі:

• масштабність солідарності — групова, суспільна, міжгрупова, загальнолюдська;

• за носієм — особистісна, суспільна;

• за проявом — солідарність ідеї, дії, у потребах, інтересах, мотиві, відповідальності.

Таким чином, солідарність — це соціально-філософське поняття, що відображає ідею гармонізації індивідуального і колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного, є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб'єктів, проявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, цілей, відповідальність.

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Знайти у ЗМІ інформацію про результати розв'язання міжнародних конфліктів.

 

Тема V. СОЦІУМ (СУСПІЛЬСТВО ЛЮДЕЙ)

УРОК 9

Поняття соціуму.

Історичні типи стратифікованих суспільств

Мета: визначити закономірності історичного розвитку; сприяти формуванню вмінь розрізняти види соціальної стратифікації; розвивати вміння комплексного пошуку, систематизації соціальної інформації з теми; формувати вміння аналізувати, робити висновки, критично ставитися до соціальної нерівності; розширювати міжпредметні зв'язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Повідомлення учнів про результати розв'язання міжнародних конфліктів.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я хочу, щоб ви прослухали одну притчу і поміркували, чому саме її ми взяли для вивчення сьогоднішньої теми.

Один вельможа у скромному буденному жупані вирушив на свято до знатного городянина. Там він опинився серед людей у вишуканому вбранні, які, однак, із зневагою дивилися на буденний одяг пана. Вельможу навмисне не помічали, морщили ніс і тіснили від столу, на якому було безліч чудових страв. Тоді він пішов додому, одягнув свій найкрасивіший каптан і повернувся на свято, сповнений гідності, наче володар. Гості одразу ж почали підлещуватися до вельможного пана. Кожен намагався поспілкуватися з ним або принаймні запам'ятати одне з його мудрих слів. Можна було по- думати, що святковий стіл приготували лише для нього. Звідусіль йому пропонували найсмачніші страви.

Але замість того, щоб їсти, вельможа розкладав страви у широкі рукави жупана. Гості здивовано його запитали: «О, пане, що ви робите? Чому ви не їсте того, що ми вам пропонуємо?» А вельможа, продовжуючи набивати свій каптан стравами, відповів спокійно: «Я справедлива людина, і якщо говорити по правді, то гостинність ви виявили не мені, а моєму каптану. Тож він повинен отримати те, на що заслуговує».

Запитання

1. Про що ця притча?

2. Що ж таке соціальні відносини, за якими критеріями людей відносять до тих чи інших груп?

Про різні соціальні групи, про ставлення до них ми будемо говорити сьогодні на уроці.

Повідомлення теми та мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття соціуму

Прагнучи пізнати суспільне життя людей, соціальна філософія стикається з багатьма труднощами, перша з яких — багатозначність власне терміна «суспільство».

Розкриваючи газети, вмикаючи радіо або телевізор, ми постійно чуємо міркування про «інтереси суспільства», «перспективи суспільства», «кризу суспільства» і т. д. При цьому нікому з нас не спадає на думку подивитись довідкову літературу, щоб з'ясувати зміст цього поняття. Більшості людей воно видається «самоочевидним», інтуїтивно зрозумілим. Біда, проте, в тому, що саме «очевидні» поняття зазвичай важко піддаються визначенню і роз'ясненню.

Існує чимало визначень терміна, який нас цікавить. Дійсно, у сучасній лексиці товариствами можуть називати і національно-державні утворення, які існують на політичній карті світу, і добровільні об'єднання людей за професіями та інтересами («Товариство філателістів», «Товариство порятунку на водах « і т. ін.). Про товариство кажуть, коли мають на увазі соціальне оточення людини, коло його спілкування (застерігаючи від потрапляння до «поганого товариства»). Раніше суспільством («опчеством» за Далем) російські селяни називали сільську громаду, а аристократи — бомонд, вищі соціальні верстви.

• Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей за якихось певних відносин.

• Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об'єднання людей. У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

• Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюються свідомо людьми, а формуються під впливом об'єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

Запитання

1. Наведіть приклади видів спільнот (виробничий колектив, суспільний клас, соціально-професійна група; нації, народності; сім'я, рід, плем'я).

2. Як виникли ці спільноти?

3. Що об'єднує такі спільноти?

4. Що таке група?

• Група — відносно стійка сукупність людей, які мають спільні інтереси, цінності норми поведінки.

• Під соціальною групою розуміють сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують необхідну громадську функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.

Класифікація груп

За чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до 30 осіб). За характером взаємовідносин: первинні (сім'я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).

За способом організації та регулювання взаємодії: формальні (юридично оформлені); неформальні.

• Умовні групи — довільні об'єднання людей за будь-якою спільною ознакою.

• Реальні групи — такі об'єднання людей, для яких характерною стає єдність діяльності, умов, обставин, ознак і в яких люди усвідомлюють свою приналежність до цієї групи.

Ознаки:

1. Стать.

2. Дохід.

3. Національність.

4. Вік.

5. Спорідненість і шлюб.

6. Професія.

7. Місце проживання.

За типом ідентифікації:

а) групи членства;

б) референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном);

в) аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).

Квазігрупа — слабко організоване, нестійке, короткочасне об'єднання людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).

Статусні групи — виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль у визначенні соціального стану, статусу особистості.

Номінальні групи — їх виділяють для статистичного обліку населення:

а) пасажири приміських потягів, автобусів;

б) перебувають на обліку в міліції;

в) бездітні, багатодітні родини, родини де виховують одну ди- тину;

г) які мають постійну або тимчасову прописку.

Агрегатні групи сукупності людей виділені на основі поведінкових ознак (аудиторія, публіка). «Агрегат» — випадкове скупчення людей.

Робота у групах

1. Охарактеризувати і навести приклад кожного типу соціальних груп.

2. Визначити поняття «спільнота». Назвати, які спільноти вам відомі та їх спільні ознаки.

3. Охарактеризувати основні тенденції розвитку соціальних відносин у Україні.

4. Яким чином соціальні інститути керують поведінкою членів спільноти? (Через систему санкцій і нагород.)

Спільнота — сукупність людей, що характеризується певними єдиними ознаками (інтерес, умови життя і діяльності, близькість поглядів, спільна віра).

►►    Види спільнот

1. Етнічні, територіальні, релігійні.

2. Стійкі (етнічні, територіальні).

3. Нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).

4. Особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна спільнота (ТО) — сукупність людей, що живуть на одній господарськи освоєній території.

У кожному суспільстві існує соціальна нерівність.

Запитання

1. Назвіть причини соціальної нерівності.

(Факт наявності соціальної нерівності означає, що люди групи мають нерівний доступ до ресурсів суспільства та його благ, різняться ступенем впливу і влади, мають неоднакові можливостями для особистісного та професійного зростання.)

2. Які види нерівності вам відомі?

(Статева, вікова, національно-етнічна, релігійна, політична, економічна, культурна, освітня)

Передумови соціальної нерівності:

а) нерівність здібностей і можливостей;

б) обмеженість ресурсів суспільства.

Соціальна нерівність — система відносин у суспільстві, яка характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами, або верствами населення.

Соціальна нерівність є причиною і наслідком соціального розшарування (соціальної стратифікації).

Стратифікація (лат. stratum — шар, пласт і facere — робити) — процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні прошарки, що відрізняються за своїм суспільним статусом.

Страта — сукупність сімей та індивідів, що мають певний соціальний рівень за доходами, добробутом, владою або престижем.

Запитання

— Якими цінностями керуються люди, які відіграють певну роль у соціальній стратифікації? (Влада, престиж)

Завдання

1. Доведіть, що соціальна стратифікація ототожнюється з процесом розподілу основних цінностей у суспільстві. На прикладах покажіть, що поділ суспільства на класи пояснюється нерівним доступом до таких цінностей, як влада, престиж.

2. Доведіть і покажіть на прикладах, що нерівність є потужним стимулом суспільного розвитку, прогресу.

3. Доведіть, що в разі, якщо економічна нерівність стає занадто сильною, у суспільстві може виникнути соціальна напруженість.

►► Соціальна стратифікація

Основні категорії соціальної стратифікації

Соціальний прошарок — великі групи, члени яких не можуть бути пов'язані ні міжособистісними, ні формальними груповими відносинами, не можуть ідентифікувати своє групове членство і пов'язані з іншими членами таких спільнот на основі близькості інтересів, специфічних культурних зразків, мотивів і установок, способу життя і стандарту споживання.

Соціальний прошарок — соціальна спільнота, яку виділяють за одним або декількома ознаками диференціації суспільства — доходами, престижем, рівнем освіти, культури і т. ін.

Соціальний прошарок — це безліч людей, які в суспільстві перебувають в однаковій ситуації.

Соціальний клас — велика соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і характеризуються специфічним способом отримання доходу.

Отже, ми з'ясували, що суспільство складається з різних груп. Розподіл же суспільства на групи називають соціальною диференціацією. Як ви вважаєте, диференціація властива будь-якому суспільству? Щоб відповісти на це питання, розіб'ємося на групи і виконаємо таке завдання: уявімо певні суспільства з точки зору соціальної диференціації.

1-ша    група. Первісне суспільство.

2-га     група. Рабовласницьке суспільство.

3-тя група. Феодальне суспільство.

4-та група. Капіталістичне суспільство.

Розглядаючи структуру суспільств, яких висновків ви дійшли?

1. В усіх без винятку суспільствах, навіть у первісному, спостерігається соціальне розшарування, або соціальна диференціація.

2. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося, ставало дедалі очевиднішим.

3. Відмінності у групах зумовлені їх неоднаковим доступом до економічних ресурсів.

4. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до політичної влади. 

5. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до освіти та інших соціальних благ.

Робота зі схемою

Перед вами схема середньовічного суспільства. Прокоментуйте її з точки зору соціальної диференціації.

 

На сьогодні велика група людей, що перебуває на певній позиції, дістала назву страта (прошарок), а сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних верств — соціальна стратифікація. Термін «стратифікація» узятий з геології, де він означає розташування пластів Землі по вертикалі. Соціологія уподібнила будову суспільства до будови Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по вертикалі. Основою тут служить драбина доходів: бідняки посідають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті — верхню.

Запитання

— Як ви вважаєте, чому деякі дослідники вважають, що «геологічний» образ можна застосовувати до структури людського суспільства?

Не всі згодні, що можна проводити аналогію між структурою людського суспільства і структурою гірської породи. На думку критиків цієї точки зору, специфікою соціальної стратифікації є те, що вона відображає принцип нерівності.

Пригадайте і назвіть причини виникнення нерівності.

1. Відмінності у здібностях.

2. Відмінності у ставленні до праці.

3. Дискримінація на ринку праці.

4. Майнові відмінності.

5. Успіх і нещастя та ін.

IV. Підсумок уроку

Завдання

— Уявіть, що ви присутні на засіданні дискусійного клубу, який обговорює проблему нерівності. На обговорення винесена думка сучасного англійського політолога: «Уся історія людства засвідчує, що нерівність необхідна для досягнення якогось ідеалу людської досконалості, як індивідуального, так і колективного».

Клас ділиться на дві групи «критиків» і «прихильників», які мають обговорити проблему нерівномірного розподілу багатства між людьми, навести аргументи на захист своєї позиції.

Запитання

1. Чи треба позбавлятися нерівності?

2. Чи треба цього прагнути?

Висловіть свою думку, підкріпивши її аргументами.

Отже, людство з давніх часів замислювалося над цими проблемами. І шляхи їх вирішення не були однозначними.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

 

УРОК 10

Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність

Мета: визначити сутність понять «суспільна стабільність», «соціальні загрози»; з'ясувати, які чинники сприяють забезпеченню суспільної стабільності; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв'язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Які види небезпеки сучасного суспільства ви могли б назвати?

2. Як їх можна класифікувати?

3. Наведіть приклади відомих вам соціальних загроз.

4. Які державні структури повинні забезпечувати суспільну безпеку в державі?

III. Вивчення нового матеріалу

►► Суспільна цінність стабільності та безпеки

Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруження — це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів. Якщо на Заході їх активно обговорювали і вони лягли в основу відповідних політологічних концепцій, то в країнах, де панували командно-адміністративна система і тоталітарні режими, ці проблеми замовчувались взагалі.

Стабільність — характеристика стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Незалежно від існуючого режиму важливою функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан (лат. stabilis — постійність) суспільства без втрати здатності до динамічності, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.

Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства — горизонтальною і вертикальною, його диференціацією — утворенням відповідних спільнот, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням цих інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про інтеграцію людей для досягнення певних цілей, розв'язання тих або інших завдань на основі поділу праці і обов'язків, а отже, і відповідної ієрархічної структури суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних. Можливі різні підходи до аналізу політичної стабільності. На відміну від традиції, яка наголошувала на вивченні класових суперечностей як джерела соціальних змін (за недостатньої уваги до питань функціонування суспільства, що вже склалося), політологія США та інших країн Заходу акцентує увагу не на з'ясуванні природи конфліктів. Головне її спрямування — збереження стабільності і цілісності суспільної системи. Наука передбачає пошуки шляхів згуртування цінностей та інтересів. Теорія ставить за мету вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій. Звідси і відповідні концепції. Так, згідно з концепцією «соціальної інтеграції», в основі стабільності лежить інтеграція суспільства. Мається на увазі стан зв'язаності окремих диференційованих частин суспільства в ціле, а також процеси, які ведуть до цього.

Погляди щодо факторів інтеграції існують різні. Наприклад, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето вважали, що інтеграція відбувається на ґрунті спільних для всіх членів суспільства цінностей і норм. Сучасні функціоналісти, зокрема Т. Парсонс, вважають, що інтеграція забезпечується такими механізмами, як універсалістська правова система, добровільні асоціації, розширення прав членів суспільства та ін.

Політична стабільність — одна зі сторін соціальної стабільності, її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, за якого жодна з них не може істотно змінити політичну систему на свою користь, тобто забезпечується її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин.

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, усіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її певний авторитет. Вона виявляється також у виконанні законів та інших регулятивних нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктивною стороною стабілізації та її складовою частиною є відсутність політичного напруження.

Характер політичної стабільності визначає суспільна система та її політичний режим. В умовах демократичного ладу всі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соціально-політичних інтересів, зрозуміло, виходячи із потреб панівних кіл. Формується механізм саморегулювання, у тому числі політичних відносин. У цьому механізмі провідна роль належить державі, яка покликана регулювати усю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу. По суті, існує механізм адаптації політичної системи до зміни умов існування суспільства. Це сукупність певних інститутів, процесів і відносини, за допомогою яких забезпечують найбільш оптимальні умови нормального функціонування політичної системи, підтримки принаймні мінімального рівня її життєдіяльності на різних етапах розвитку. Йдеться про різноманітні економічні, соціально-політичні, організаційні, правові, психологічні та ідеологічні фактори розвитку політичної системи, її пристосування до середовища, що змінюється.

Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне відносно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність є динамічною, її можна вважати «живою», конструктивною. Вона виступає умовою для самовідтворення демократичних режимів.

►► Соціальні небезпеки та їх характеристики

Соціальні небезпеки — це дії одних класів, груп, шарів, особистостей, спрямовані (навмисно чи несвідомо) на знищення інших, а також позбавлення їх життєво важливих умов і об'єктів, заподіяння шкоди, що призводить до фізичної і духовної деградації, руйнування особистості, етносу, суспільства, держави.

Умовно соціальні небезпеки можна звести у три групи:

1) походять з інших сфер суспільного життя — політики, економіки, військово-оборонних справ тощо;

2) випливають із соціальної сфери для економіки, політики, військової та екологічної безпеки та ін.;

3) закріплені в соціальній сфері.

Найбільш руйнівні небезпеки для соціальної сфери йдуть у першу чергу від політики і економіки. Реальні і потенційні удари політики «шокової терапії» по національному промисловому комплексу (втрачено близько 50 % економічної потужності), системі охорони здоров'я, освіти, дозвілля і т. ін. негативно впливають на становище і здоров'я людей, ведуть до втрати продовольчої, медико-фармацевтичної, духовно-культурної незалежності, до підпорядкування України у найважливіших питаннях життєзабезпечення народу. Деякі політики Заходу вважають, що той, хто володіє продовольством, володіє зброєю, рівнозначною атомній бомбі, і може розмовляти зі світом силою продовольства. Продовольча і товарна інтервенція завдали непоправної шкоди сільському господарству країни: більше 50 % потреб населення країни задовольняють імпортне постачання.

Друга група соціальних небезпек пов'язана з антагонізацією, затвердженням недосконалої соціальної структури і відносин. Формування і зростання агресивних, експансіоністських, екстремістських соціальних груп і прошарків (великих власників, фінансових, торгових і мафіозних ділків), поділ суспільства на бідних і багатих шляхом пограбування більшості меншістю (це, як говорив Платон, рівнозначно появі двох ворожих держав всередині одного), виникнення принижених і пригноблених груп, посилення потенціалу ворожості — все це свідчить, що всередині соціальної структури народжується безліч соціальних небезпек для суспільства в цілому, а також його основних сфер — політики, економіки, науки і техніки, військової безпеки. Соціальні причини лежать в основі багатьох, у тому числі збройних конфліктів.

Соціальні загрози класифікують за такими ознаками:

• за спрямованістю проти соціальних інтересів (потреб) громадян, груп, прошарків й усього суспільства;

• за об'єктами, інститутами, галузями соціальної сфери, яким вони загрожують (система продовольчого постачання і харчування, охорона здоров'я, комунальних послуг і т. ін.);

• за масштабами (руйнівний потенціал небезпек, просторово-часові характеристики — загальні, регіональні, місцеві, короткострокові, довгострокові і т. п.);

• за формами прояву (навмисно організовані, стихійні і т. п.);

• за джерелами і причинами;

• за засобами (насильницькі, ненасильницькі, військові і т. ін.).

Джерелами соціальних небезпек є:

• несправедливий розподіл власності, доходів, життєвих благ, влади;    

• реставрація антагоністичної соціальної структури, що складається з класів, груп, верств і політичних сил, які мають непримиренно протилежні інтереси і цілі й серед яких виділяються за своєю природою агресивні, експансіоністські;

• різке зниження соціальних можливостей держави внаслідок зниження виробництва, а також значні прорахунки і від початку антисоціальна спрямованість політики «радикальних реформ», їх примусовий характер; погіршення глобальної соціальної обстановки.

Соціальні небезпеки проявляються у вигляді масових протестів, заворушень, соціальних вибухів і т. ін. Головними показниками соціальних загроз є темпи наростання несприятливих процесів у соціальній структурі і відносинах суб'єктів, сфері соціального забезпечення життєдіяльності людей.

Цілями соціальної безпеки є:

• забезпечення міцного громадянського миру, що ґрунтується на справедливості, свободі, рівності можливостей і солідарності людей, цілеспрямованому формуванні соціально безпечної держави, суспільства, особистості;

• збереження і розвиток соціуму: надійна охорона життя, відновлення і поліпшення здоров'я і побуту людей, створення умов і стимулів для високоефективної творчої праці, вдосконалення здібностей і талантів, утвердження високої духовності та культури;

• формування і здійснення соціально орієнтованої політики модернізації суспільства, покликаної відновити і забезпечити в майбутньому сталий соціально-економічний розвиток країни в ім'я загального блага народу і кожної особистості;

• сприяння з боку держави поліпшенню глобальної соціальної обстановки, участь у формуванні світової політики і будівництві міжнародних структур, покликаних подолати несправедливість, експлуатацію, бідність, голод, масові епідемії, соціальні хвороби і т. ін.

Усі види безпеки (військова, політична екологічна і т. д.) значною мірою залежать від оздоровлення виробництва, підвищення життєвого рівня народу, відновлення та зміцнення його здоров'я, розвитку культури, підвищення його соціальної активності, особливо у сферах економіки і політики. Навряд чи хтось заперечуватиме твердження, що соціальна безпека людини, середовища її проживання — найважливіша характеристика якості життя і найважливіша складова національного багатства.

Наведемо приклади соціальних небезпек.

1. Алкоголізм. До 50 % смертей від нещасних випадків і травм пов'язані з уживанням алкоголю. На кордоні між задоволенням і хворобою немає попереджувальних знаків, і людина, не помітивши, переходить цю межу. Проте існують певні ознаки, які засвідчують, що людина перетворилася на алкоголіка. Найбільш загальні: споживання алкоголю починається не для задоволення, а щоб позбутися незадоволення, що охопив організм. Без алкоголю людині вже нічим зайнятися, важко їсти, спати, спілкуватися з друзями. Потім з'являється похмільний синдром — поганий настрій, тремтіння рук та ін. Усю історію цієї хвороби ілюструє відоме японське прислів'я: «Спочатку людина п'є вино, потім вино п'є вино, а потім вино п'є людину». Людина, яка постійно вживає алкоголь, потерпає на різного роду хвороби, але вони не йдуть у порівняння з головною проблемою алкоголіка — розпадом особистості. У нього з'являється своєрідне мислення, де оточуючі діляться на тих, хто допомагає випити (друзів), і тих, хто заважає випити (ворогів). У алкоголіка виникає синдром випередження: у компанії він більше за усіх піклується про застілля, квапить якомога швидше випити. У разі появи подібних ознак у близької вам людини слід негайно вживати заходів. Рідним і близьким людини, яка потерпає від алкоголізму, слід мати на увазі: без підтримки його подолати дуже складно.

2. Військові дії. Як вціліти під час перестрілки і вибухів.

Коли ви опинилися в тихому провулку (найбільш небезпечне місце, оскільки там зазвичай відбуваються чи то злочинні зіткнення, чи то міліцейські операції із затримання злочинців), до якого несподівано заїхало декілька машин і ви бачите, що з них виходять люди, повертайте негайно в сторону! Тут, вочевидь, відбуватиметься «стрілка», яка може закінчитися стріляниною. Так само слід вчинити, якщо поряд з вами з'явилось декілька міліціонерів або група захоплення у традиційно чорних масках. Якщо перестрілка розпочалася, а сховатися ніде — негайно падайте! Краще забруднитися багнюкою, ніж своєю кров'ю! Спробуйте знайти укриття, яким може виявитися будь-яка масивна деталь — ліхтарний стовп, стіна будівлі, паркан, пам'ятник, тільки не автомобіль. Куля може влучити в бензобак автомашини, який може вибухнути.

Щоб не наразитися на вибуховий пристрій, слід звертати увагу на невідомі предмети: теки, що лежать біля або під машиною; натягнутий дріт; ділянки свіжевикопаної землі; сліди ремонтних робіт; свіжопофарбовані предмети; полишені сумки, коробки, портфелі.

3. Терор поштою.

4. Масові терористичні акти.

IV. Підсумок уроку

Запитання

1. Чи можемо ми продовжити цей список? (Поштовий терор, масові терористичні акти)

2. Що необхідно робити державі, кожному громадянинові, щоб попередити соціальні загрози і забезпечити суспільну безпеку?

Висновок. Забезпечення національної безпеки — пріоритетне завдання будь-якої держави. Коли суспільство постає перед новими глобальними викликами, значення цієї функції зростає. Якщо суспільство втрачає відчуття безпеки, то держава стає нежиттєспроможною.

В основу безпеки людства покладена оптимальна організація ресурсів. За нових історичних умов, коли формується унітарний антропокосмічний науково-технонатурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і самозміни, суспільно-політичні процеси, для яких характерні втрати ресурсів, вкрай небезпечні, бо можуть стати неконтрольованими й спричинити ланцюгову реакцію руйнації соціальної матерії у глобальних масштабах. Тому суспільству потрібна практична політика, яка має бути мистецтвом гармонізації та стабілізації, на противагу дисгармонізації та дестабілізації.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Записати в зошиті десять кроків щодо попередження соціальних загроз у сучасному суспільстві.

 

УРОК 11

Природні та техногенні явища як фактори загрози суспільній безпеці. Подолання та попередження наслідків глобальних проблем

Мета: сформувати уявлення учнів про специфічність глобальних проблем людства; акцентувати увагу на їх соціальних та економічних аспектах, на необхідності консолідації зусиль людства для їх розв'язання; розвивати навички групової роботи, навчати аналізувати отриману інформацію; продовжити формування вмінь формування власної точки зору на підставі документальних матеріалів, використовуючи наявні знання; виховувати у дітей толерантність, повагу до різних культур, любов до світу, у якому вони живуть, почуття відповідальності за його майбутнє.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф до уроку: Цивілізація на нашій планеті досі жива завдяки тому, що люди, ставши сильнішими, навчилися бути мудрішими. О. Назаретян

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Протягом XX та на початку XXI ст. сталося чимало революційних за своєю глибиною та радикальністю змін, які посилили фактори ризику та глобально вплинули на розвиток світової цивілізації.

Це пояснює актуальність теми сьогоднішнього заняття «Виживання людства і людини — нагальна проблема сучасності». Нам необхідно осмислити новий рівень глобальних проблем людства та відповісти на проблемне запитання.

Постановка проблемних питань

1. Крах людської цивілізації через глобальні проблеми є неминучим?

2. Що необхідно для подолання або запобігання наслідкам глобальних проблем сучасності?

III. Вивчення нового матеріалу

Людство пережило трагедію двох найбільш руйнівних і кровопролитних світових війн, було покінчено з колоніальними імперіями та колоніалізмом, зазнали краху тоталітарні режими. Згодом було створено умови для цивілізаційної єдності світу; науково-технічна революція та новітні технології змінили матеріально-технічну основу сучасного суспільства.

Сучасне людство — це 6 млрд. землян, тисячі великих та малих народів, понад 200 країн, багатоманітність економічних укладів, форм соціально-політичного та культурного життя.

Одна з причин багатоманітності світу — різні природні умови, фізичне середовище існування. Ці умови впливають на багато аспектів суспільного життя, у першу чергу на господарчу діяльність людини. У різних державах проблеми життя людей, їх добробуту та прав людини розв'язуються в рамках історичних особливостей.

Різноманітний				Взаємопов'язаний
	←	Сучасний світ	→
Взаємозалежний	←		→	Суперечливий

 Перед сучасним суспільством стоїть низка складних глобальних проблем. Над цим ми з вами і поміркуємо сьогодні.

Запитання

— Що таке глобальна проблема?

До середини XX ст. в політичному словнику було відсутнє поняття «глобальні проблеми» на позначення загальних проблем світової цивілізації. Поступово у науковому світі почали з'являтися вчені і філософи, що пов'язували загальні проблеми зі станом біосфери. Російський вчений В. І. Вернадський висловив припущення, що діяльність людини набуває масштабів, які не поступаються за потужністю силам природи. Він також поставив питання про перебудову біосфери на ноосферу (сферу діяльності розуму).

Запитання

1. Чому до середини XX ст. у розвитку людської цивілізації не існувало глобальних проблем?

2. Що породило глобальні проблеми?

3. Які причини, на вашу думку, призвели до виникнення глобальних проблем сучасності?

(Глобалізація світу, катастрофічні наслідки людської діяльності, нездатність людства раціонально використовувати свої сили.)

4. У чому, на ваш погляд, полягають особливості глобальних проблем? (Див. схему)

Таким чином, глобальні проблеми — це сукупність проблем людства, які виникли в другій половині XX віку та загрожують існуванню світової цивілізації.

ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Породжені діяльністю людства				Загрожують усьому людству
	→	Земна куля	←
Вимагають ефективних рішень	→		←	Вимагають колективних зусиль всіх землян

Практична робота

Клас поділяється на групи, кожна група отримує текст з інформацією, опрацьовує її та виконує завдання.

1. Ознайомтесь з поданим текстом і визначте, до якої групи глобальних проблем належить подана інформація.

2. Визначте, як можна подолати або попередити цей глобальний конфлікт.

3. Заповніть таблицю «Типи глобальних проблем».

Текст 1

За період з 3500 р. до н. е. і до сьогодні відбулось 1 430 війн. І лише 294 роки люди жили на землі у мирі.

У війнах загинули мільйони людей: XVII ст. — 3,3, XVIII ст. — 5,5, XX ст. — понад 120 млн. людей.

Накопиченої зброї вистачить, щоб п'ять разів знищити все живе на Землі.

На війни прямо чи опосередковано припадає 10 % смертей в сучасному світі.

На воєнні потреби у світі щорічно витрачається понад 1 млрд. доларів.

Текст 2

За різними оцінками у світі голодують та недоїдають від 0,8 до 1,2 млрд. людей, більшість яких проживає в розвинених країнах.

Сьогодні 75 % населення світу проживає в бідних країнах, що розвиваються, на них припадає лише 25 % світових благ, тоді як 25 % населення провідних країн споживають 80 % цих благ.

Понад 2 млрд. людей не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою. Через недоїдання постійно потерпають 500 млн. людей, від голоду щорічно помирає 30-40 млн. людей.

Текст З

Сучасний етап глобалізації відрізняється від попередніх своїми масштабами та інтенсивністю. Сучасна глобалізація здійснюється не через війни, а внаслідок утворення гігантських імперій. Головну роль в її розвитку відіграє економіка, технічною базою якої являються нові промислові та інформаційні технології. Інформаційна революція та створення глобальної інформаційної мережі — найважливіший фактор світової інтеграції.

У глобальному інформаційному просторі люди, які живуть у різних куточках Землі, можуть спілкуватися один з одним завдяки Інтернету, комп'ютерам, телекомунікаціям, аудіовізуальним засобам зв'язку.

Становлення взаємозалежної у глобальних масштабах економіки — одна з найважливіших тенденцій сучасності. Практично жодна країна не може бути повністю економічно незалежною, тобто розвиватися поза світовими економічними зв'язками.

Дедалі більшу роль у світовій економіці відіграють транснаціональні корпорації та компанії, які контролюють понад 60 % світового валового продукту.

Виникають світові промислові лінії: багато видів товарів виробляють там, де це вигідно, де можна звести до мінімуму витрати на транспорт і оплату праці.

Глобалізація економіки — складний процес, наслідки якого дуже суперечливі. З одного боку, участь у світових економічних зв'язках може прискорити розвиток тієї або іншої країни. З іншого — розвиток національної економіки тепер залежить від різного виду зовнішніх обставин.

Текст 4

Деякі дослідники вважають, що зростання кількості населення на Землі триває і перевищило норму. Найближчим часом можливі такі сценарії:

• країни свідомо запровадять обмеження народжуваності;

• зростатиме кількість померлих від голоду;

• одна з ядерних держав спробує захопити джерела невідтворюваних ресурсів, що, у свою чергу, може призвести до ядерної війни.

Темпи зростання населення протягом останніх 150 років набули загрозливого характеру. Мільярдної межі населення планети досягло 1830 року, а в подальшому тривалість періоду, упродовж якого кількість населення збільшувалася на мільярд, почала помітно скорочуватися. Чисельність у два мільярди людство досягло через 100 років, три — 30, чотири — 15, п'ять — 12 років. Зараз населення планети щорічно збільшується на 90 млн.

ЗРОСТАННЯ НАСЕЛЕННЯ У 1970-2000 РОКАХ

Регіон	Зростання населення, %
Європа	16,1
Північна Америка	30,2
Азія	76,1
Африка	140,4

 

Текст 5

Світовий океан «хворіє», у нього щорічно потрапляє 1 млн. тонн нафти, а також відходи промисловості: важкі метали, радіоактивні відходи. Понад 10 тис. Туристичних суден виливають нечистоти в Середземне море.

Значне занепокоєння викликає скорочення лісового покрову планети. Із 1950 року територія лісів скоротилася більш ніж на 12 % . Із 1950 року площа пустель збільшилась на 20 % .

Від кислотних дощів в Англії потерпають 2/3 лісових масивів, у країнах континентальної Європи — більше половини їх площі.

ТИПИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Регіон	Зростання населення, %
Європа	16,1
Північна Америка	30,2
Азія	76,1
Африка	140,4
Назва глобальних проблем	Зміст проблем
Екологічні	«Озонова діра», «парниковий ефект», забруднення навколишнього середовища. Стихійні лиха: тайфуни, цунамі, урагани,землетруси, паводки,засухи. Освоєння космосу та Світового океану
Економічні	Продовольча проблема, полюси розвитку «Північ — південь», економічний глобалізм
Соціальні	Демографічна проблема, проблема охорони здоров'я, поширення небезпечних захворювань, проблема освіти (1 млрд неписьменних, етнічні, міжконфесійні конфлікти)
Політичні	Проблема війни та миру: можливість переростання локальних конфліктів у глобальні, небезпека ядерної війни, різні політичні системи (демократія, авторитаризм, тоталітаризм, тероризм (міжнародний, внутріполітичний, кримінальний)
Духовні	Деградація «масової культури», девальвація моральних цінностей, поринання людей у світ ілюзій, зростання агресії, нервово-психічні захворювання, комп'ютеризація, проблема відповідальності учених за наслідки свої відкриттів

 

Висновок. Глобальні проблеми різноманітні, складні, суперечливі. Вони тісно переплетені та пов'язані між собою, краще говорити про комплекс глобальних проблем.

IV. Підсумки уроку

Бесіда

1. Які глобальні проблеми найбільше впливають на життя людей у нашому регіоні?

2. Що, на ваш погляд, необхідно для успішного розв'язання будь- яких проблем, у тому числі й глобальних?

3. Чи можливе обмеження використання природних ресурсів за постійного демографічного зростання?

4. Як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження росту виробництва та споживання?

5. Яким чином можуть змінюватися цінності машинної цивілізації, яка спочатку була спрямована на розв'язання масштабних перетворень природи?

6. Чому економічне зростання і проблема захисту навколишнього середовища суперечать одне одному, але водночас пов'язані між собою?

7. Як ви вважаєте, у чому причина того, що до глобальних проблем різні суспільства ставляться по-різному?

8. Чи означає це, що вирішувати ці проблеми повинні країни, населення яких краще усвідомлюють загрозу?

9. Як би ви відповіли на питання, поставлене на початку уроку: «Крах людської цивілізації через глобальні проблеми неминучий?»

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе за висловлюванням американського вченого, еколога Лі Таболта: «Ми не успадкували Землю у своїх батьків. Ми запозичили її у своїх дітей».