Русь-Україна в період правління Володимира Мономаха та Мстислава Великого.

Русь-Україна в період правління Володимира Мономаха та Мстислава Великого.

Мета:ознайомити учнів з політичною особистістю – князем Володимиром Мономахом;визначити особливості зовнішньої і внутрішньої політики за часів князювання В. Мономаха та його сина Мстислава; сприяти формуванню навичок самостійної роботи та критичного мислення учнів; розвивати вміння працювати з текстом; використовувати різноманітні історичні джерела.

Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть: називати дати правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава; оцінювати Володимира Мономаха як особистість і державного діяча; доводити, що за правління Володимира Мономаха Київська Русь зазнала періоду піднесення; удосконалити навички роботи з джерелами інформації, аналізувати матеріал, робити висновки й узагальнення.

План: Володимир Мономах. Київське повстання 1113 р. Володимир Мономах — великий київський князь. «Повчання» Володимира Мономаха. Правління Мстислава Великого.

Володимир Мономах Велике значення для історії Русі-України мало правління онука Ярослава Мудрого Володимира Мономаха (1053—1125). Своє дитинство Володимир провів при дворі свого батька Всеволода в Переяславі. У віці 12—13 років він розпочав військову й політичну діяльність, допомагаючи батькові. Коли Всеволод Ярославич у 1078 р. став князем київським, Володимир отримав в уділ Чернігів, де правив до 1094 р.  Після смерті батька в 1094 р. Володимир добровільно поступився чернігівським уділом на користь Олега Святославича, який мав переважні права на ці землі, а сам повернувся до Переяслава.

Ще будучи переяславським князем, Володимир Мономах виступав із закликами про єднання руських князів та за припинення міжусобних війн. Також він уславився походами проти половців, завдавши їм низку нищівних поразок. Усього Мономах здійснив 83 великі походи, узявши в полон 300 половецьких ханів. Один із великих походів відбувся в 1103 р., під час якого половці не витримали натиску руських князів і кинулися тікати з поля бою.

Ще успішнішим був похід 1111 р., коли руські війська, підійшовши аж до Сіверського Дінця, захопили багато половецьких міст. Володимир Мономах відіграв неабияку роль і в укріпленні кордонів Київської Русі та спорудженні оборонних укріплень на півдні по річках Сула, Рось та Дніпро. Таким чином, Володимир Мономах був не тільки організатором, а й активним учасником боротьби з половцями, чим здобув неабияку славу і популярність серед населення Київської Русі. Недарма київське віче в 1113 р. запросило його на київський престол.

Київське повстання 1113 р. Після смерті великого князя Святополка навесні 1113 р. його дружина за давньою традицією влаштувала роздавання добра князя. Проте кияни сприйняли це як слабкість влади і, зібравшись на віче в Софійському соборі, вирішили запросити на київський великокнязівський престол Володимира Мономаха. Він відмовився, пославшись на рішення Любецького з’їзду. Тим часом озброєні кияни захопили двір київського тисяцького Путяти Вишатича (керівник народного ополчення й міський суддя за князювання Святополка), а слідом почали нищити квартали іноземців, єврейських купців і лихварів. Налякані подіями бояри й купці вдруге звернулися до Володимира Мономаха із запрошенням, і він погодився.

Володимир Мономах — великий київський князь Великим князем київським Володимир Мономах став У 1113 р., коли йому вже виповнилося 60 років. Придушивши Київське повстання, він був змушений піти на поступки невдоволеному населенню та ініціював прийняття нового збірника законів «Статут Володимира Всеволодовича», який доповнив «Руську правду». У «Статуті» він прагнув вирішити найболючіші проблеми тогочасного суспільного розвитку Русі-України — обмеження лихварства; заборона перетворення вільних людей на холопів за неспроможність сплати боргу, якщо це стало наслідком нещасного випадку; заборона панам бити селян-закупів тощо.

Надії киян справдилися: Володимир князював розумно, розважливо,  справедливо.   Він  знову зосередив у своїх руках усі українські землі,  крім Галичини,  оскільки там уже самостійно князювали галицькі князі.  Він завдав остаточної поразки половцям, тому кочовики   більше не турбували Русь, і можна було зосередитися на внутрішніх державних справах. Правління Мономаха стало часом розквіту Київської Русі. Він знову відродив владу великого князя київського, відновив порядок у Києві, підніс його престиж як столиці Київської Русі. Силою свого авторитету він зміг завоювати підтримку бояр та багатих купців. Володимир Мономах здійснював досить активну зовнішню політику. Як і внутрішня діяльність, вона була спрямована на захист інтересів Русі-України та зміцнення особистої влади. У 1116 р. Володимир втрутився в боротьбу різних придворних угруповань за імператорський трон Візантії. Це призвело до конфлікту, і руські дружини рушили на Дунай. Суперечку вдалося владнати мирним шляхом. У наступні роки відносини з Візантією покращилися, і в 1122 р. онука Володимира одружилася з імператором Візантії.

 «Повчання» Володимира Мономаха Володимир Мономах відомий не лише як талановитий полководець і далекоглядний державний діяч, але і як видатний письменник свого часу. Йому належить високохудожній твір «Повчання». Він є зразком поширеного в цей час у Європі жанру літературних повчань та одночасно першою в давній українській літературі спробою життєписної розповіді. Точної дати його створення не встановлено. Імовірно, це відбулося між 1106 та 1116 рр. Найцікавішим у цьому збірнику є «Повчання дітям». У ньому князь пригадує минулі роки, описує воєнні походи та не приховує при цьому помилок, яких припустився на довгому життєвому шляху. 

«Повчання дітям» Усього ж паче убогих не забувайте, але наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його, якщо хто буде достоєн навіть смерті. Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, не хрестітеся, бо не має потреби. Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться . На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Лжі бережіться і п‘янства і блуду, бо всьому душа погибає і тіло. Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні. І чоловіка не миніть не привітавши, добре слово йому подайте.

Правління Мстислава Великого Наприкінці свого життя Мономах поділив землі Русі-України між своїми синами, які стали князями найбільших міст: Новгорода, Смоленська, Переяслава, Турова, Володимира та Ростова. Коли Володимир помер, великокнязівський престол перейшов до його старшого сина Мстислава (1125—1132 рр.).  Він став останнім князем, що утримував єдність Русі-України.

Мстислав продовжував політику батька щодо збереження єдності держави. Успішною була також відсіч князя спробам половців скористатися смертю Володимира Мономаха й повернутися в південноруські степи. Як писав літописець, Мстислав «багато поту утер за землю Руську». У 1129 р. він примусив половців відступити за Волгу. За часів правління Мстислава між князями неодноразово спалахували конфлікти, але Мстислав вправно їх залагоджував. Його влада справді була загальноруською. За це Мстислава назвали Великим. Великий князь дбав про розвиток господарства, провадив велике будівництво.

Існує думка, що він припустився однієї великої помилки, яка дала про себе знати вже після його смерті. Так, у суперечці за чернігівський престол Мстислав підтримав Ольговичів (нащадків Олега Святославича), які згодом стали головними конкурентами Мономаховичів у боротьбі за владу в Русі-Україні. Мстислав помер у віці 65 років і похований у збудованому ним Федорівському монастирі в Києві. Після смерті Мстислава міжкнязівські усобиці спалахнули з новою силою, і Русь-Україна розпалася на землі й князівства, володарі яких безперервно змагалися між собою за першість. Федорівський монастир