Саморегуляція біологічних систем Саморегуляція на молекулярному рівні

Саморегуляція біологічних систем Саморегуляція на молекулярному рівні

Саморегуляція — властивість систем зберігати внутрішню стабільність на певному,відносно сталому рівні. Конкретні механізми саморегуляції існують на різних рівняхорганізації живого — від молекулярного донадорганізмового.

Саморегуляція на різних рівнях біологічних систем (ст.42)на молекулярному рівні на клітинному рівні на надклітинному рівні на організмовому рівні на видовому рівні

Процеси, що відбуваються на кожному з рівнів організації біологічних систем, різняться масштабністю, джерелами енергії й своїми результатами, але вони є схожими за суттю. Вони ґрунтуються на однакових методах саморегуляції систем. Насамперед це механізм зворотного зв’язку. Механізм зворотного зв’язку полягає в тому, що система отримує певний відгук на результати свого функціонування, який визначає, що системі робити далі. Наприклад, у голодної тварини виділяються травніферменти, що подразнюють шлунок і спонукають шукати здобич; у кров виділяється адреналін, який підвищує фізичну активність і допомагає полюванню. Після їжі виділяються речовини, що викликають почуття задоволення, і знижується пошукову активність. Таким чином, зворотнийзв’язок керує системою залежно від її стану.

Наведи приклад ст.42-43

Саморегуляція на молекулярному рівні це ферментативні реакції, у якихкінцевий продукт впливає на активність ферментів, що каталізують ці реакції. Саморегуляція на молекулярному рівніВiдео (в зошит)Будова класифікація

Ферменти здатніреагувати на внутрішній стан клітини й назовнішні фактори, що впливають на неї. Такачутливість ферментів дає змогу відреагуватина зміни навколишнього середовища, пристосувати клітину до нових умов, дати відповідьна гормональні сигнали. Рівень активності ферментів регулюється двома шляхами: контролем кількості ферменту й контролем його активності.

Каталіз і каталізатори. Реакції, що відбуваються за участі каталізаторів називають – каталітичними. Розрізняють позитивний та негативний каталіз.Інгібітори. Промотори – це речовини, що самі не мають каталітичних властивостей, проте посилюють дію каталізаторів. Гомогенний та гетерогенний каталіз.

Будова активного центру ферменту. С П Е Ц И Ф І Ч Н І С Т ЬСПЕЦИФІЧНІСТЬ – найбільш важлива властивість ферментів, що обумовлює важливість цих молекул. Розрізняють субстратну та каталітичну специфічність, які визначаються будовою активного центру . Е + S  ES  EP  E + P

10 Фермент-Субстратний Комплекс. Субстрат (реагує) з ферментом як ключ із замком “модель Фішера”Фермент. Субстратпрямує до

Алостерична регуляція ферментної активності базується на зміні третинної структури молекул ферменту. Ця зміна відбувається внаслідок приєднання до ферменту молекули іншої речовини. Алостеричні ферменти мають два активні центри: каталітичний і алостеричний. До алостеричного центру приєднується молекула речовини-ефектора. Це змінює конформацію білка й, відповідно, його ферментну активність

На активність ферментів можна вплинутишляхом їхньої хімічної модифікації. Хімічнамодифікація здійснюється приєднанням доамінокислот білка певних груп: фосфатноїгрупи, залишку жирної кислоти, вуглеводних компонентів.

Зазвичай ферментативні реакції в клітиніоб’єднані в метаболічні ланцюги або цикли. У кожного метаболічного ланцюга єключовий фермент, який визначає швидкість усього ланцюжка реакцій.

Етапи ферментативного каталізу І - етап зближення й орієнтації субстрату відносно активного центру ферменту;ІІ -утворення фермент-субстратного комплексу (ЕS) у результаті індукованої відповідності;ІІІ -деформація субстрату й утворення нестабільного комплексу фермент – продукт (ЕР)ІV - розпад комплексу (ЕР) з вивільненням продуктів реакції із активного центру ферменту та звільнення ферменту.