Сценарій "Андріївські вечорниці"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід на тему

 

«Андріївські вечорниці»

 

 

 

 

 

Підготувала:

Педагог-організатор

Мушкатівської ЗОШ

І-ІІ ступенів

Юркова Олена Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

Мета заходу: поглибити знання учнів про звичаї і традиції українського народу; розвивати вміння творчо осмислювати й відтворювати події, що відбувалися в житті наших предків; виховувати в учнів почуття поваги і любові до своєї родини, української пісні, жартів та народних символів.

 

Форма проведення: народознавчий вечір.

 

Місце проведення заходу і його тривалість: актова зала (1 год.)

 

Обладнання: портрет Т.Шевченка, вишиті рушники, скатертина, хліб, калина, стародавні побутові речі зі шкільного музею, магнітофон, магнітофонні записи українських пісень.

 

Науково-популярна і методична література:

 

1. Бондарчук Г. М. Тимочків М. М. Виховні години: На допомогу класному керівникові. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 80 с.

2. Виховні заходи. Сценарії/ Упоряд. О. В. Гноінська. - Харків: Ранок - НТ, 2007. 54 с.

3. Краєзнавчі свята. – Харків: Вид. група «Основа», 2008. – 288 с.

4. Кадленчук С. Г. Теорія і методика виховання. – К. , 1997.

 

Зміст виховного заходу:

 

І. Вступна частина

 

У святково прикрашеному залі відтворено інтер'єр сільської хати: на стіні портрет Шевченка у вишитому рушнику, на столі, застеленому скатертиною, хліб-сіль на рушнику; лави, накриті тканими килимами, на долівці домоткана доріжка.

Звучить українська народна музика.

 

Вступне слово вчителя

 

Доброго дня, любі друзі!

Україна…Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі могили в степу та прекрасна народна пісня…

 Цікавим було життя на Україні в минулому з його прекрасними звичаями і обрядами, з його співучими дівчатами і парубками, які довгими зимовими вечорами збиралися на вечорниці, посиденьки, толоку.

 Вони переповідали різні легенди, повір'я, приказки. І це була свого роду школа, хоч не все з її знань правдиве, але зернятками людського досвіду не можемо нехтувати і ми.

 

 

 

 

ІІ. Основна частина

 

 

 

Ведуча 1: Добрий день, шановні гості.

 

Ведуча 2: Ми дуже раді вітати Вас на нашому святі – Андріївських вечорниць.

 

Ведуча 1: Народні свята й обряди в художніх образах, ритуальних піснях, відображають життя українського народу. В обрядовості поєднано життєвий досвід народу, творчу силу духу, світогляд, що становить його національне обличчя, мистецьку самобутність.

 

Ведуча 2: Серед осінньо-зимових свят найбільшою поетичністю і неповторністю     виділяється свято Андрія (13 грудня). Воно вважається парубоцьким святом, позаяк дівчата вже відзначили свою покровительку Катерину

(7 грудня). Це є продовження молодіжних вечорниць, де юнаки і дівчата обирали собі суджених. До прийняття християнства свято називали Калитою. Пізніше християнство змінило назву на ім’я святого апостола Андрія Первозваного.

 

Ведуча 1: А чи знаєте ви, що калита символізує згасання сонячної сили й тепла в кінці осені з тим, щоби у свій час відродитися. Саме в день калити відбувалися великі вечорниці – одне з найулюбленіших свят молоді.

 

Ведуча 2: Здавна у нашого народу побутує традиція ворожити у святочні вечори. Молоді дівчата збиралися на Андрія і традиційно варили вареники. Вареники також ставали символом ворожби, коли замість звичайної начинки туди клали щось особливе. Якщо попадався вареник з клоччям – нічого доброго в цьому році не чикайте, якщо з солодкою начинкою – бути щасливим у житті, а якщо вареник без начинки – ніяких змін протягом року не відбудеться. Віриться чи не віриться у пророцтво, але під час ворожіння, оселі наповнюються надзвичайною урочистістю, веселощами. Ворожіння перетворюється на веселу забаву, а результати можна перевірити впродовж року.

 

Ведуча 1: А, може, і ми з вами трішки побуваємо на вечорницях?

 

        (Ведучі йдуть зі сцени, з’являється жінка)

 

Жінка: О, слава Богу! Хоч тут немає тої старої відьми, а то покрала в мене бідної кури, яйця, тай каже, що я кури порізала і юшки зварила. А яйця під квочку поклала, ви виділи таке цудо? Бідна моя головонька. А - а - а!!!

 

Господиня: О, ти тут вже є? Вона вже певне вам похвалилась? Та язиката хвеська своїм язиком такого людям наплела, що мене тепер всі зневажають! А я добра, хоч до рани тули.

 

Жінка: Кажеш добра? Та як взяла в мене пацє з стайні, то вже 7 років господарка не ведеться.

 

Господиня: То може ще скажеш що я й злодійка?

 

Жінка: Злодійка!

 

Господиня: Злодійка?

 

Жінка: Злодійка! Що забула, як по чужих городах шасталосі і в фартусі огірки носила?

Господиня: Я? Огірки? А бодай би вони тобі рогами поставали!

 

Жінка: А ти цілий вік в мою межу все лізеш, лізеш, і все тобі мало і мало. Вже тебе чорт нагодує.

 

Господиня: То я злодійка?

 

Жінка: Злодійка!

 

Господиня: А ти хто? Ти волоцюга! Ти цілий вік на мого Грицька баньки витріщала, поки не сконав небога. Мабуть наврочила відьма.

 

Жінка: Я? На твого Грицька?! Та потрібен він мені як 5-те колесо до воза.

 

Господиня: Ніяке не 5-те! Я виділа як він до тебе на 2-х ногах дибав.

 

Жінка: Може й дибав кудись, тай дивниці йому нема. Бо ж хіба він може любити таке кривоноге, горбате як ти?

 

Господиня: Ой, Маріє, хватить сваритись, сьогодні ж Андрія. Скоро дівчата прийдуть, будемо калиту випікати, на долю ворожити. Ходімо лишень до хати.

 

Жінка: Ну йдем вже.

 

Господиня: Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Що то за молодь, цілу ніч прогуляли б, тільки б музики та пісні. А ми колись, як згадаю. Літа-літа летять наче орли сизокрилі, старі Маріє ми вже стали. А я тут молодість згадала, та так тужно стало. Ні з ким й словом перемовитись, хоч би дівчата прийшли та розвеселили б трохи.

Жінка: Не треба, Олено, не край мого серця.

 

(Тим часом на вулиці)

 

Дівчина:1: Дівчата, у кого сьогодні збираємось на вечорниці?

Дівчина:2: А тітка Олена запрошувала нас, каже, що сумно їй у хаті.

Дівчина:3: То ходімо до тітки Олени та розвеселимо її!

Всі: Ходімо.

Дівчина 4: Добрий вечір у вашій хаті!

Господиня: Доброго вечора, любі гості.

Жінка: А ми вже вас зачекались.

Господиня: Прошу заходити до господи! Сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті, на нашій лаві.

Дівчина 5: Чи не пристало нам сідати, нам пристало справу робити.

Дівчина 6: Тітко Олено, а розкажіть нам як випікати калиту, бо ми про неї багато чули. І чули, що вона пов’язана якось з святом «Андрія»

Господиня: Калита – це найвеличніша ознака нашого свята. Кожна з вас повинна взяти участь у готуванні коржа (підходять до господині). Робиться калита із прісного тіста, солодкого, з медом, у вигляді тонкого коржа. Місити тісто треба по черзі, починаючи від найстаршої дівчини і завершаючи наймолодшою. Додавайте до борошна меду, маку, аби наша калита була смачна. Ви дівчата розкачуйте тісто, а ви (показує на других) ліпіть узори – колоски, промінчики, зубчики. У нас сьогодні буде багато гостей, то й більше зубців треба на калиті, а ще прикрасимо її калиною, щоб сяяла на весь вечір. (коли зробили несе до печі).

Дівчина 7: Гори вогонь ясно, спечи нам калиту красну! Щоб ми її кусали і горя не знали! Ой, піч вже вогнем надихалась і напалилась, пора й калиту саджати. Таню, ану окропи перед калитою дорогу!

Дівчина 8: Водиця - студениця, окропи калиті дорогу до печі від порогу, а від печі до стелі, щоб ми були гарні та веселі.

Господиня: А водичкою, що залишилася, умиваю ваші личка, аби були гарні та красні (вмиває).

Жінка: Поки печеться калита, розкажу і я вам, що часто згадую розповідь ще моєї матері про те, що і в них були вечорниці, де вони і пряли, і вишивали, і пір’я дерли. І обов’язково жартували, веселились.

 

(Стукають у двері)

 

Хлопець 1: Дівчата, пустіть до хати, бо з дороги збились!

Господиня: Заходьте.

Хлопець 2: Добрий вечір, всім у хаті!

Дівчина 4: Доброго здоров’я!

Хлопець 3: Боже помагай!

Дівчина 6: Спасибі, дякуємо!

Хлопець 4: З калитою будете здорові!

Хлопець 1:З калитою золотою, з пресвітлим праздником!

Дівчина 1: Спасибі, будьте і ви здорові.

Хлопець 4: А гарні які дівчата! Мов писані! Дякуємо вам, дівчатонька, що врятували нас від холодної смерті, а то геть закоцюбли б.

Дівчина 2: Як кажете?

Хлопець 4: Закоцюбли б, кажу. А де ваша коцюба?

Дівчина 3: Наша коцюба там, де їй і належить бути, біля печі, біля тепла.

Дівчина 5: А де ж це ви, хлопці, до нині вешталися? Чи не забули, де вам у вечір святого Андрія треба бути?

Хлопець 1: Ні, не забули! Ми також прийшли туди, де нам і належить бути – до тепла, на ваш привітний вогник у вікні. А коцюбою ми сьогодні такий вогник розведемо, що довго палатиме.

Дівчина 7: Ви тільки й можете що коцюбою.

Хлопець 3: Ні не тільки коцюбою! Можемо по-всякому! (ловить її і обіймає).

Дівчина 9: Хлопці! Якщо бешкетуватимете, то закоцюбнете на вулиці.

Хлопець 2: У кожному разі! Ми поводитемемось чемно, гарно і ніколи не з гонором.

Господиня: Ану дівчата і хлопці, розвеселіть трохи моє серце. Пожартуйте.

 

 

Дівчина 1: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                   Сидить гуска на  воротях, вирячила очі.

                   Він до неї: гиля - гиля, вона й полетіла,

                   Коли б не втік осокою, була б Гриця з їла.

 

Хлопець 4: У Хмелівці густо хати, вітер не повіє,

                    Сама мати ложки миє, бо донька не вміє.

 

Дівчина 1: Ішов Гриць з вечорниць вночі Слободою,

                   Сидить сова на воротях, крутить головою.

                   Він сердега, як побачив – та й через городи,

                   Заплутався в бур’янах та й наробив шкоди.

 

Хлопець 3: Ой у горах сніги впали, а я в капелюсі,

                   Який з мене ґазда буде, як я оженюся?

 

Хлопець 4: У Хмелівці нема дров, лише самі поліна,

                    У Хмелівці такі дівки – хлопцям по коліна.

 

Дівчина 1: Ти гадаєш, дурний хлопче, що я тебе хочу,

                   Я такими парубками коноплі волочу.

 

 

 

 

Хлопець 2: Дівчата! А що то за аромат від печі йде? Чи бува, корж не готовий?

Господиня: Ой, людоньки! Та мабуть, уже спікся. А ми ще пана Калитинського не визначили.

Дівчина 6: Дивіться, який славний удався, круглий, як сонце, ясний, як місяць.

Хлопець 3: А добрий та ніжний, як наші дівчата.

Господиня: Ну що ж, час настав підносити калиту.

 

        (Дівчина 6 і дівчина 9 виносять калиту на стрічці червоній).

 

Всі дівчата: Сонце заходить, а калита сходить. (Господиня йде напроти з горнятком каші).

Господиня: Сонце заходить, а калита сходить. Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й сили, щоб ми в світі славно жили.

 

        (Хлопці прив’язують калиту на стрічці до сволока, підвішують високо, щоб її можна було дістати лише тоді, якщо добре підстрибнути).

 

Хлопець 2: Нумо хлопці беріться за сволок. Будемо визначати пана Калитинського. Подивимось чий кулак буде верхній. (Виграє хлопець 4).

Ну Андріє ти виграв, але кому, ще як не тобі панувати на святі Андрія.

Хлопець 4: Дякую вам, друзі! Але вибачте якщо когось доведеться мазнути віхтем із сажею. Виграє той вершник, який зуміє відкусити не засміявшись, шматок калити (Бере в руку квач , умочений у сажу, стає під калитою і запрошує).

Я пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати! Хто перший до сонця-калити поїде?

Хлопець 3: Діду, діду, калиту кусати їду.

Дівчина 6: Звідки ти?

Хлопець 3: З Халигви.

Дівчина 9: Чого хочеш?

Хлопець 3: Калити.

Хлопець 4: А не боїшся чорнити?

Хлопець 3: Не боюся.

Дівчина 1: Тоді присядь!

 

(Присідає порушивши правила).

 

Хлопець 4: Не втанцював коня, не можна, щоб калита була вгорі, а гравець у низу. (Мастить його віхтем. Сідає на коцюбу наступний гравець, хлопець 2).

Хлопець 3: Увага. Розступіться люди. І – гі - гі! Дорогу! Кінь з водою повертається (той розсміявся).

Хлопець 2: Пропав! Не скуштувати мені калити. (Мастить його, дівчина 8 сідає на коцюбу).

Хлопець 2: Наша панна хоче наворожити собі гарного жениха. (Хлопці ведуть хоровод навколо дівчини).

Хлопці хором: Водим - водим хоровод, хто набрав водички в рот, тихо, скромно і без крику вибирає чоловіка.

 

        (Дівчина 8 торкається хлопця 4, ніби вибирає його).

 

Хлопець 4: Мене звати Андрій, хазяйський син. Багатий: маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся б – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно.

(Дівчина 8 відштовхує його).

Дівчина 5: Не хоче вона тебе парубоче. Ти багатий, а вона хоче роботящого.

Хлопець 1: Тетяно! Чим я тобі не жених? Може й не зовсім гарний, та роботящий. Уже як за щось візьмусь, той за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав би до самого сніданку. Вибери мене – горя не знатимеш.

Дівчина 2: Не хоче вона такого! Хоче вона роботящого, розумного та гарного!

Хлопець 3: А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів у купі. Мені б ще таку жінку, як я, а то візьму гіршу, люди сміятимуться. Ти не дивися, що я такий замурзаний. Ти мене вимий, причеши і можна під вінець шкандибати. А цілуватись…, то я готов хоч зараз.

 

(Дівчина сміється).

 

Хлопець 1: Дозвольте мені!

Хлопець 3: Тоді витанцьовуй коня собі! Танцювати треба від порога, якщо зачепиш коцюбу чи зробиш помилку в танці, то вимащу сажею! А якщо при кусанні калити не знатимеш, що відповісти на запитання або засмієшся також позначу чорною сажею. (Хлопець1 танцює з коцюбою).

 Гарно вискакав. Сідлай тепер коня. Запальним танцем ти здобув право на їзду.

Хлопець 1: Діду, діду калиту кусати їду! Їду калиту кусати.

Хлопець 4: А я буду сажею писати.

Хлопець 1: Писнеш чи ні, а я на білому коні і калита мені! (Кусає).Смачна  калита, вкусив так, аж сонцем душа засяяла!

 

(Стукіт).

 

Господиня: Хто там іще в такий час? Піду подивлюсь (злякано втікає).

 

Чорт: Всі святкуєте?

           Всі гуляєте?

           Мене, красеня Андрія,

           Навіть не згадаєте.

           Я – чорт Андрій,

           Андрій був батько,

           Андрон був дід,

           Анджей був дядько,

           Династія загранична.

           Ану, в цю мить стіл накривайте

           І калитою пригощайте!

(До господині).

           Бо як не станеш пригощати,

           Рознесу всю твою хату,

           Всю челядь я позбираю

           Та в чортенят понаряджаю

           Ну, то як? Готово? Ні?

 

Господиня: Чорте, чорте, постривай,

                     Ти мене не підганяй,

                     Є для тебе калита,

                     Із мукички вилита!

                     Треба ще її дістать,

                     Гарно в гору пострибать,

                     Як дістанеш її там

                     То з їси її всю сам!

 

        (Дівчата і хлопці піднімають калиту).

 

Чорт: Ой! Ой! Ой!

           Ви мене піддурили –

           Мої зуби обломили.

 

        (Ловиться за зуби і плаче).

 

Господиня: Ну годі тобі чорте плакати!

Жінка: Чом, ви хлопці, зажурились? Сумують дівчата!

Дівчина 5: Розкажіть нам щось гарненьке. Пожартуємо тихенько.

Хлопець 1: Кажуть, цього року зима буде.!

Хлопець 2: Невже?

Хлопець 1: Так, страшенні морози будуть!

Хлопець 2: Та ну!

Хлопець 1: Так буде холодно, що аж-аж!

Хлопець 2: А звідки ти знаєш?

Хлопець 1: Бо в мене ж кожуха немає!

Жінка: Ну ви хлопці молодці! А чому дівчата мовчать?

Дівчина 1: Тітонько Маріє, я хочу вийти заміж за Петруся. Він же має такі гарні вуса!

Жінка: Ой, цього замало, доню ,замало!

Дівчина 1: О, то він ще й бороду відпустить.

 

(Жінка і всі сміються).

 

Хлопець 4: Тітонько Олено, а приходьте в неділю на мій день народження.

Господиня: Дякую за запрошення.

Хлопець 4: Тільки, коли стукатимете ногами, глядіть, не забрудніть дверей!

Господиня: Чому – ногами?

Хлопець 4: А руки ж у вас будуть зайняті подарунками! (Сміх).

Хлопець 3: Свататиму тебе Мотря!

Дівчина 6: А як же ми будемо жити? Ні ти, ні я працювати не вміємо! Та нас же кури загребуть!

Хлопець 3: А ми не будемо заводити курей серденько.

Хлопець 2: Ой хлопці, щось ми засиділись, зажартувались. Чи не пора нам побешкетувати трішки?

Хлопець 1: Пора! Пора!

Хлопець 3: Ходімо насамперед до Пороха. Помстимося за те, що Гафійку на вечорниці не пустив.

Хлопець 4: Ну йдем, вже, йдем!

Хлопець 3: Спасибі Вам тітко Олено. За те, що прийняли нас на вечорниці.

Господиня: Спасибі й вам дорогі гості. Приходьте ще, не забувайте мене.

Хлопець 4: До зустрічі й ви дівчата.

Всі дівчата: До зустрічі!

Чорт: До зустрічі!

Хлопець 1: Е ні чорте, ти йдеш з нами.

 

        (Беруть чорта всі за руки і ноги і виносять, він тріпається і кричить).

 

Чорт: Ні-ні-ні!!!

 

Жінка: Ой, задивилась я на вас дівчатка таких гарних та й згадала оце давнє повір’я про дівочу красу.

Дівчина 8: Розкажіть, розкажіть, це так цікаво.

Жінка: З давніх-давен, коли в хаті підростала дівчина, мати ретельно стежила за її волоссям: щедро розчісувала, вмивала в пахучих травах ,прикрашала стрічками. Згодом, підрісши дівчина сама вчилась доглядати за своєю косою. Це були її перші кроки праці. Про охайність дівчини судили її коси: яка коса – така й краса; подивись на косу, а подумай про господиню. Коса була символом дівочої чистоти й вірності. Адже на весіллі й досі хвилюючим є обряд розплітання коси.

Дівчина 9: Коса! Коса! Як тебе треба берегти і доглядати! (Гладить косу).

Господиня: Дівчата, а розкажіть і ви щось нам, що чули від старших людей.

Дівчина 1: Моя бабуся розказувала, що багато повір’їв пов’язані з Покровою – святом завершення хліборобського року.

Жінка: Так, колись люди свято шанували хліб. Адже хліб – життя. Народжувалась дитина – йшли з хлібом, виряджала мати сина в далеку дорогу – ув’язувала в рушник окраєць хліба, справляли весілля чи будували хату – неодмінно зустрічали гостей хлібом-сіллю. Бережіть, шануйте хліб наш насущний, бо він – святий.

Дівчина 7: А мені бабуся розповідала, що ще колись на Андрія вони з дівчатами ворожили і що з цим святом пов’язано багато звичаїв.

Дівчина 2: А спитаємо в тітки Олени та Марії, що вони про це знають.

Дівчина 5: Тітоньки, а розкажіть нам про це свято і про ворожіння.

Жінка: Ой слухайте дівчата. Колись давно на Андрія, дівчата ворожили, варили вареники, кликали кота. Якщо кіт з’їсть вареники, то це означало, що чий перший з’їсть, та дівчина перша вийде заміж. Ой, веселі були ті давні часи! А хлопці, збирались ввечері та йшли робити збитки: відривали кілочки від парканів, відчіпляли ворота, кудись їх ховали.

Дівчина 8: А моя бабуся розказувала, що вони ворожили на ложках. Потрібно постукати ложкою об ложку. Від звуку прокинуться собаки і загавкають. В якому кінці, то звідти і старостів чекати.

Дівчина 3: А мені розповідали, що як роззутись та перекинути чобіток, в який бік повернута халява, то й звідти старостів чекати. Ото сміху було.

Дівчина 4: А давайте я попробую. (Кидає чобіток)

Жінка: Ой Параско, тобі мабуть з гору старостів чекати.

Дівчина 2: Та це мабуть від Василя Парасчиного. (Всі сміються).

Дівчина 7: А давайте ще поворожимо. Дівчата ставайте до столу. Тепер по черзі відірвіть два барвінкові листочки. В думці їм дайте ім'я – своє і судженого, та кидайте на воду. Якщо листочки зійдуться, то стати вам на рушник щастя, а якщо ні – то треба шукати іншого хлопця.

(Ворожать).

Дівчина 1: Ой, дівчата, я й забула. Мені також бабуся розказувала. Підготуймо такі речі: намисто, хустку, чарку, квітку, мотузку, 5 мисок. Котрій будемо ворожити, та вийде за двері. А тим часом під миски поставимо ці речі. Дівчина входить, піднімає миску. Якщо там намисто – буде ще дівувати, квітка – добрий буде чоловік, чарка – попаде чоловік пияк, мотузка – битиме, хустку – покриється, вийде заміж. Котрій будемо ворожити? Давай тобі Наталю!

Жінка: Дівчатонька, голубоньки і я ще зі своєї молодості згадала. Щоб з’ясувати хто з дівчат першою вийде заміж потрібно всім дівчатам роззутись, скинути по одному чобітку. Потім по черзі переставляти чобітки в напрямку дверей. Чий опиниться найперший, та дівчина найперша вийде заміж, а далі всі інші в тому порядку, як стоять чобітки.

Дівчина 5: Ану роззувайтесь дівчата та складайте чобітки. (Ворожать)

Дівчина 6: А я ще знаю таке: потрібно взяти 3 стакани: в один налити солодку воду, в інший солону, а в третій просту. Який стакан вибере дівчина, таке у неї й буде життя.

Дівчина 7: Давайте тепер я спробую. (Відвертається, дівчина 6 міняє стакани)

Дівчина 2: Моя старша сестриця розповідала, що коли вона ще дівувала, то вони на Андрія ворожили так: насипали в миску пшоно, і кожна дівчина, яка брала участь, ставила в пшоно свій перстень. Пшоно перемішувалося. Потім по черзі дівчата в пшоні намацували перстень і виймали його. Якщо свій, то перша вийде заміж, коли не свій, то ще дівуватиме. А давайте зараз спробуємо. Давайте перстні дівчата.

 

        (Кладе всі перстні в миску і перемішує, потім дівчата виймають їх).

 

 

Дівчина 5: Ой дівчата уже пізно, пора нам додому.

Всі: Так, так. Пора.

Дівчина 7: Дякуємо вам, за те, що прийняли нас на вечорниці. За смачну калиту.

Господиня: І вам дякую, дорогі діточки, що розвеселили хату старої вдови. Приходьте ще, не забувайте.

Дівчата разом: Прийдемо!

 

 

 

 

ІІІ. Заключна частина

 

Всі учасники виходять на сцену стають в рядочок, виходить вчитель.

 

Слово вчителя

 

Ось і скінчилися наші Андріївські вечорниці. Дякуємо всім за увагу і запрошуємо нашої калити скуштувати, та один одному щастя й радості побажати.

 

 

Свято закінчується пригощанням гостей свята калитою і варениками.