Сценарій до Дня Перемоги "Свято зі сльозами на очах"

 

 

                                          Сценарій               

                                       до

                          Дня  Перемоги

                      

                                                 

                     «Свято

                  зі  сльозами      

                     на очах»

 

 

     Підготувала та провела

 Панич Ірина Дмитрівна

 

 

 

 

 

Звучить тривожна музика. На екрані фото початку війни.

 

Кордон...кордон...
Житнє поле, тиха ніч запашна....
В Україну увірвалась війна
І розчавила поле і сон...
І кордон... наш кордон...

 

      Ворог напав раптово, без попередження. Ніхто цього не чекав. Там на кордоні у Брестській фортеці багато днів сподівалися на швидку допомогу. Але фашисти, не зупиняючись, посунули свої чорні сили на Білорусь , Україну.

 

Ох і жорстоке слово «війна»,

І найстрашніше в житті!

Нищить, руйнує, вбиває вона

Все на своїм путі.

 

Сонце не світить – затьмарилось враз,

Чорна імла навкруги.

Гітлер фашистам віддав наказ –

Напали на нас вороги.

 

Села зелені, міста і поля

Нищить фашистський снаряд.

Стогне у ранах рідна земля.

Кулі летять як град.

 

Та боронити Вітчизну свою

Весь наш народ встає.

-Ворог розбитий буде в бою!

Слово даєм своє!

 

Звучить пісня «Священная война», документальні кадри війни.

 

      Наші війська залишали міста і села. Люди, як тільки могли евакуювались.

Прощай мій Дніпре!

Ще не раз

Я зупинюсь перед тобою.

Зустрівши сонце в ранній час

Твоєю вмиюся водою.

Прощай!..

А може тільки сон?

А може марево безкрає?

Та наш останній батальйон

Похмурий берег залишає.

Далекі відблиски пожеж…

В передчутті, що ворог близько,

Ти і зітхаєш, і ревеш,

Здіймаючи вогнені бризки.

А я схвильований стою.

Якби я міг, то в ці хвилини

Всю воду випив би твою

До дна, до краплі, до цятини!..

 

     Але не всі змогли покинути свої домівки та поїхати. Багато людей залишилося, щоб із середини зломити ворога.

 

Звучить пісня про партизан «Ой туманы мои, растуманы»

 

    Фашисти добре знали, хто такі партизани. Вони боялися цього слова, як вогню.

     За перший рік війни до лав Радянської армії призвали майже всіх молодих чоловіків. Перед від’їздом на фронт кожний з них мріяв про швидку перемогу, про мірне життя після війни.

 

Другий рік, як ми не знали дому.

Живемо зозулиним життям.

Другий рік я не казав нікому

Ніжних слів, бо не до ласки нам.

 

    Але не всім судилося повернутися додому. Немає такої сім`ї якої б не торкнулося холодне крило війни. Захищаючи тільки наше місто загинуло______ наших мирних жителів та _______ військових.

 

Зупинили ненажерливого ворога лише біля Волги під Сталінградом.

 

Ідуть полки. Розмірний брязк металу.

Прифронтових доріг суворий лад.

Над вербами й озерами помалу

Пливуть дими гігантські. Сталінград.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ідуть полки, щоб стати ряд до ряду

На пристанях, в завісі димовій.

І на святих руїнах Сталінграда

Прийнять великий, небувалий бій.

 

  З великим нетерпінням всі чекали гарних новин про звільнені від фашистів міста і села.

     Там, де панували фашисти, такі новини розповсюджували партизани, розклеюючи на будинках листівки.

     В госпіталі приходили діти з концертами та новинами.

 

 

Сорок трудный год.

Омский госпиталь…

Коридоры сухие и маркие.

Шепчет старая нянечка:

«Господи!

До чего же артисты  маленькие…»

 

Мы шагаем палатами длинными.

Мы почти растворяемся в них 

с балалайками,  с мандолинами 

и большими пачками книг.

Что в программе?

В программе – чтение, 

пара песен 

военных, правильных…

Мы в палату тяжелораненых 

входим с трепетом и почтением.

Двое здесь.

Майор артиллерии 

с ампутированной ногой, 

в сумасшедшем бою  под Ельней 

на себя принявший огонь.

На пришельцев глядит он весело…

И другой – 

           до бровей забинтован, - 

капитан, 

          таранивший «мессера» 

три недели назад  над Ростовом.

Мы вошли.

       Мы стоим в молчании.

Вдруг  срывающимся фальцетом 

Абрикосов Гришка отчаянно 

объявляет начало концерта.

А за ним, 

не вполне совершенно, 

но вовсю запевале внимая, 

о народной поём, 

                о священной 

так,  как мы её понимаем.

В ней Чапаев сражается заново, 

краснозвёздные мчатся танки.

В ней шагают наши  в атаки, 

а фашисты падают замертво. 

В ней чужое железо плавится, 

в ней и смерть отступать должна.

Если честно признаться, 

нравится  нам  такая война!

Мы поём.

Только голос лётчика раздаётся.

А в нём – укор:

- Погодите…

       Постойте, хлопчики…

Погодите…

      Умер 

          майор… - 

Балалайка всплеснула горестно.

Торопливо, 

будто в бреду…

…Вот и всё 

           о концерте в госпитале 

в том году.

 

Звучить пісня «На безымянной высоте»

 

Інсценізація уривка з поеми «Василий Теркин» «Гармонь»

Звучить фонова музика (пісня «Эх, дороги»)

 

По дороге прифронтовой,

 Запоясан, как в строю,

Шел боец в шинели новой,

 Догонял свой полк стрелковый,

Роту первую свою.

Шел легко и даже браво

По причине по такой,

Что махал своею правой,

Как и левою рукой.

Отлежался. Да к тому же

Щелкал по лесу мороз,

Защемлял в пути все туже,

Подгонял, под мышки нес.

Вдруг — сигнал за поворотом,

Дверцу выбросил шофер,

Тормозит: — Садись, пехота,

Щеки снегом бы натер. 

Грузовик гремит трехтонный,

Вдруг колонна впереди.

Будь ты пеший или конный,

А с машиной — стой и жди.

С толком пользуйся стоянкой.

Разговор — не разговор.

Наклонился над баранкой,

— Смолк шофер, заснул шофер.

Сколько суток полусонных,

Сколько верст в пурге слепой

На дорогах занесенных

Он оставил за собой...

От глухой лесной опушки

До невидимой реки —

Встали танки, кухни, пушки,

Тягачи, грузовики,

Легковые — криво, косо.

В ряд, не в ряд, вперед-назад,

Гусеницы и колеса

На снегу еще визжат.

— Вот беда: во всей колонне

Завалящей нет гармони,

А мороз — ни стать, ни сесть...

Снял перчатки, трет ладони,

Слышит вдруг: — Гармонь-то есть.

Уминая снег зернистый,

Впеременку — пляс не пляс —

Возле танка два танкиста

Греют ноги про запас.

— У кого гармонь, ребята?

— Да она-то здесь, браток...

— Оглянулся виновато

На водителя стрелок.

— Так сыграть бы на дорожку?

 — Да сыграть — оно не вред.

— В чем же дело? Чья гармошка?

— Чья была, того, брат, нет...

И сказал уже водитель

Вместо друга своего:

— Командир наш был любитель...

Схоронили мы его.

А стрелок: — Вот в этой башне

Он сидел в бою вчерашнем...

Трое — были мы друзья.

— Да нельзя так уж нельзя.

Я ведь сам понять умею,

Я вторую, брат, войну...

И ранение имею,

И контузию одну.

И опять же — посудите —

Может, завтра — с места в бой...

— Знаешь что,— сказал водитель,

Ну, сыграй ты, шут с тобой.

Только взял боец трехрядку,

Сразу видно — гармонист.

 Для началу, для порядку

Кинул пальцы сверху вниз.

 И от той гармошки старой,

Что осталась сиротой,

Как-то вдруг теплее стало

На дороге фронтовой.

 От машин заиндевелых

Шел народ, как на огонь.

И кому какое дело,

Кто играет, чья гармонь.

И, сменивши пальцы быстро,

Он, как будто на заказ,

Здесь повел о трех танкистах,

Трех товарищах рассказ.

Звучить фонова пісня «Три танкиста»

А боец зовет куда-то,

Далеко, легко ведет.

— Ах, какой вы все, ребята,

 Молодой еще народ.

Обогреться, потолкаться

К гармонисту все идут.

Обступают. — Стойте, братцы,

Дайте на руки подуть.

— Отморозил парень пальцы,

— Надо помощь скорую.

— Знаешь, брось ты эти вальсы,

Дай-ка ту, которую...

 Плясуны на пару пара

С места кинулися вдруг.

Задышал морозным паром,

Разогрелся тесный круг.

— Веселей кружитесь, дамы!

На носки не наступать!

И бежит шофер тот самый,

Опасаясь опоздать.?

Крикнул так, что расступились:

— Дайте мне, а то помру!..

 

Група хлопців виконує веселий танок під музику частівок,

супроводжується танок грою на ложках, виконуються частівки:

 

 Лезут к нам фашисты – гады

В наши села, города.

Шею им намылить надо

Один раз и навсегда!

 

Мы к обеду их не ждали,

Но составили меню:

Тонны пороха и стали

На фашистскую свинью

 

На Днепре врага разбили,

Здравствуй, Киев, наш родной.

Ой, не тратьте, фрицы,  силы.

Убегайте все домой!

 

              Не страшны твои машины,

              Поджигатель мировой!

              Покатился с Украины

              Ты кибиткой кочевой»

 

 

А гармонь зовет куда-то,

Далеко, легко ведет...

Нет, какой вы все, ребята,

Удивительный народ.

И с опушки отдаленной

Из-за тысячи колес

Из конца в конец колонны:

«По машинам!» — донеслось.

 

 

 

 

 

 

Діти, що інсценували поему,  виконуючи пісню «Полем вдоль берега крутого», виходять зі сцени.

 

Запилений грім походу.

Солона смага вітрів.

Нам в селах приносять воду

Старенькі чиїсь матері.

 Дорога в мареві тоне,

 Вітрець пробіга по ріці…

 А десь і наша, Антоне,

 Матуся стрічає бійців!

 Питає чи йдуть здалека.

• Моїх не стрічали , бува?

 Зливає їм воду з глека,

Синочками назива.

 

Уривок з оповідання Довженка «Мати» читає вчитель.

 

Почитаю вам  про матір Марію Стоян.

Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?

Хто це стогне біжучи? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед?

Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.

Хто мертвий висить коло хати під небом?

Оце його мати.

Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Погнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп'я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.

— Мамо, де ви? Це я, Василь, живий! Івана вбито, мамо, а я живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сотень... Де ви?..

Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.

— Мамо, матінко моя, де ви? Рідна моя, чому ж ви не стрічаєте мене? Чом не чую вашого тихого голосу? Де ви, голубко, матінко моя сива?

Спинивсь Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір — нема двору. У сад — нема саду. Тільки одна стара груша, а на груші мати.

О тихий жах... О незабутній смутку...

 

Під час окупації Марія Стояниха сховала у себе вдома двох радянських льотчиків, літак яких було підбито. Та не судилося Марії вберегти дітей. Одного ранку наблизився раптом гарматний рев. В село ввалилася на відпочинок пошарпана в боях німецька частина. Заметушилася, забігала німота. Про двох чоловіків  дізналися фашисти. Через дві години зігнали німці на майдан усе село на очну ставку.

   — Люди добрі, адже мої діти Василь і Іван! Погляньте-бо, хіба ж не взнаєте? — билася Стояниха, мов чайка об дорогу.— Кажіть же, що мої! Чого ж ви мовчите? Чи ж вам жалько їх признати? Людоньки!..— благала мати німців і людей.

Люди плакали й признали. Навіть староста й поліцаї не посміли сказати ні.

— Ваше прізвище?

— Ой! — застогнала Стояниха, немов хто її ранив у саме серце. Вона не сказала їм свого прізвища, а вони не спитали по неуважності своїй дурній.

Упавши ниць додолу від удару по голові, вона не скоро підвелася. Але вона чула, мов крізь сон, як гукали до неї льотчики:

— Прощайте, мамо! Спасибі! З вами і вмирати не страшно!

Зчинилась стрілянина.

Вони лежали на снігу, обнявшись обоє. А її взяли під руки й повели, б'ючи по чім попало. Розбили гранатами хату і підвели до груші. Попливла перед очима груша.

 

Довго лежав Василь на снігу коло груші. Ніхто не чув ні стогону, ні туги, ні скреготу зубів. Під самий уже ранок, коли од морозу скаменіло його серце і грізний гук возвістив зорю, Василь примовк, немов заснув од великої втоми. Потім, підвівшися з землі, він поцілував холодну материну руку.

— Прощайте, мамо... Усю свою добрість і лагідну вдачу, що подарували ви мені, я лишаю отут з вами коло груші, мамо.

Потім він підійшов до хатища, взяв жменю попелу і загорнув у хустку.

Вічна слава вашому імені, мамо Маріє.

 

 

 

Акапельно виконується старовинна пісня «Ой на горі ворон кряче».

 

Відняла найдорожче війна –

І народна печаль не минає…

Невідомих солдатів нема,

Безіменних героїв немає.

 

Мали наші бійці імена,

Як чума над землею нависла.

І приймала їх Волга сумна,

І приймали Славута і Вісла.

 

Затамувало подих навіть небо…

У жінки сивої таке в очах,

Що перед ним галактики мовчать.

Не треба слів гучних, не треба.

 

Діти виконують пісню « У деревни Крюково»

 

     Фашистський звір все дужче  злився. Не хотілося йому повертатися в своє лігво. Бо вже занадто розгулявся фашист по планеті.

Саласпілс

     Освенцем

         Бабин Яр

             Бухенвальд

Це ще не всі назви таборів смерті.

 

На кожну назву діти перешиковуються, стаючи клином.

    

Діти виконують пісню «Бухенвальдский набат»

9 травня 1945 року пролунав переможний салют.

В самому серці Німеччини в Берліні розтоптали фашистську нечесть.

 

_Звучить пісня «Казаки в Берлине»

 

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зустрічаєм свято –

Перемоги радісної день.

І живуть у пам’яті  народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної великої війни.

І тому, коли надходить свято,-

Кожен рік у травні, навесні,-

Наші грізні бойові гармати

Салютують миру – не війні.

 

Всі виконують пісню «День Победы»