Сценарій до свята Шевченка "Шевченко - Пророк України"

ШЕВЧЕНКО - ПРОРОК УКРАЇНИ

Пісня «На високій, дуже кручі»

Ведучий 1   Щовесни, коли тануть сніги,

           І на рясті засяє веселка,

           Повні сил і живої снаги,

           Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 Ведучий 2  Благословен той день і час,

           Коли прослалась килимами

           Земля, яку сходив Тарас

           Малими босими ногами.

     Земля, яку скропив Тарас

           Дрібними росами – сльозами.

 Ведучий 3 В похилій хаті край села,

           Над ставом чистим і прозорим,

           Життя Тарасику дала

           Кріпачка – мати, вбита горем.

Ведучий 1 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Черкащині у сім’ї Григорія Шевченка родився син Тарас.

   Не на шовкових пелюшках,

                     Не у величному палаці,

                     В хатині бідній він родивсь,

                     Серед неволі, тьми і праці.

      Нещасна мати сповила

                     Його малого й зажурилась…

                     І цілу ніченьку вона

                     За сина – кріпака молилась.

       І Бог почув молитву ту,

                     І дав душі убогій силу,

                     І в руки хлопцеві вложив

                     Співецьку чародійну ліру.

Ведучий 2 Важко жилося маленькому Тарасикові. Батько і мати тяжко працювали. Пізніше Тарас згадає про дитячі роки.

                     Я в хаті мучився колись,

                     Мої там сльози пролились,

                     Найперші сльози! Там неволя,

                     Робота тяжкая, ніколи

                     Й помолитись не дають.

 Але в таких жорстоких умовах Тарас зберіг добре серце і душу.

Сцена 1

Мати   Як гірко, як нестерпно жаль,

           Що долі не дала дитині,

           Ми вбогі, змучені раби,

           Не маєм радісної днини.

 

 

Катерина  У нас усюди з краю в край

           Панує рабство ненависне,

           Свистить над головами нагай,

           Нема щасливого дитинства.

 Тарас  А я вірю в сонця ясний квіт

            У вольній, збратаній родині,

            Наш рідний край, як зелен цвіт,

            І ми у нім, як листя України.

 Мама  О любі діточки малі,

            Одні залишитесь на світі,

            Ну хто замінить вам мене,

            Коли безжальна смерть зітре

            Мене на довгій панській ниві.

 Катерина Мамо, дай нам сили в бою

            Твердіше стояти,

            Дай нам мамо, огню

            Правді служити, а неправду здолати.

 Тарас І на оновленій землі

             Врага не буде, супостата,

             А буде син, і буде мати,

             І будуть люде на землі.

 

 

Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати   Так, синочку, правда.

 Тарас  А чому так багато зірочок на небі?

 

 Мати  Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 Тарас  Бачив. Матусю! А чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

 Мати  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

 Тарас  Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя зірочка світила дуже яскраво.

 Мати  Старайся, мій хлопчику!

 Ведучий 3  Восьмилітнього Тарасика віддали в наук

                      Ти взяла

                      Мене маленького, за руку

                      І в школу хлопця одвела

                      До п’яного дяка в науку.

Але важке випробування випало на долю Тараса. У 9 років помирає мати.

       Там матір добрую мою

                      Ще молодую – у могилу

                      Нужда та праця положила.

Коли батько привів мачуху, вона незлюбила Тараса. Тому часто батько брав його чумакувати.

 

Сцена 2

 Батько  Сідай, Тарасе, поїдеш зі мною. Покажу тобі степ.

Ось ,синку Гуляйполе. Це Звенигородський повіт. За ним Єлисаветський повіт.

 Тарас  А це вже справжній степ?

 Батько  Так, це вже степ.

 Тарас  Тату, то тут жили запорожці?

 Батько  Так кажуть старі люди. Тут була Запорізька Січ. Вольниця України.

 Тарас  А чи тут є козацькі могили?

 Батько  Є. Побачиш не одну.

Ведучий 1  Тарас бачив багато могил і радів, пишався минулим України.

        Гомоніла Україна,

                      Довго гомоніла,

                      Довго, довго кров степами

                      Текла – червоніла.

                      Текла, текла та й висохла,

                      Степи зеленіють,

                      Діди лежать, а над ними

                      Могили синіють.

 Ведучий 2  Батько Шевченка був бідним селянином. Одягу доброго не мав, свита подерта, вітер гуляв по спині. Під час чумакування застудився. І дуже тяжко захворів.

    Там батько, плачучи з дітьми

                      ( А ми малі були і голі),

                      Не витерпів лихої долі,

                      Умер на панщині! А ми

                      Розлізлися межи людьми,

                      Мов мишенята. Я до школи

                      Носити воду школярам.

Коли виповнилося Тарасові одинадцять років, помер батько. Шевченко залишився круглим сиротою.   Тяжко – важко в світі жити

                      Сироті без роду:

                      Нема куди прихилитися, -

                      Хоч з гори та в воду…

 Ведучий 3  Нічого не залишається сироті. Тарас наймитує. Поганою була наука у дяка. Але Тарас дуже хотів вчитися. Він швидко навчився писати і чит

 Зроблю маленьку книжечку,

                      Хрестами і візерунками з квітками,

                      Кругом листочки обведу

                      Та й списую Сковороду

                      Або “Три царіє со дари”.

                      Та сам собі у бур’яні

                      Щоб не почув хто, не побачив,

                      Виспівую та плачу.

                      Давно те діялось, ще в школі

                      Таки в учителя дяка

                      Гарненько вкраду п’ятака

                      Та й куплю паперу аркуш…

 

Сцена 3

Хлопчик 1  А онде наш відлюдок.

 Тарас  Ніяк не виходить. Так наче бачу того лицаря на коні, а годі нарисувати. А дід так гарно розказував про нього.

 Хлопчик 2 А де твої вівці?

 Хлопчик 1 Ти висипляєшся, а твої вівці зайшли в панський луг.

 Хлопчик 2 Пожди, пожди! Дасть тобі мачуха.

Оксана  І чого ви його ображаєте? У нього вже сльози в очах.

 Хлопчик 1 А ти чого обстаєш за ним? Хай би пильнував свої ягнята, а не спав по бур’янах.

 Тарас  Я ж не спав.

 Хлопчик 2 Не спав, не спав! То що робив? Певно, знову псалтир читав? На дяка хочеш учитися, а ми твої вівці будемо пасти?

 Оксана  І чого ви його ображаєте? І чого ви чіпляєтеся до нього?

 Хлопчик 1 Ото плаксій. І пожартувати не можна.

 Хлопчик 2 А чого він не хоче з нами гратися. Гордує нами. Ми йому не рівня?

 Тарас  Я ж не просив вас пасти мої ягнята.

 Хлопчик 1 Ну і залишайся собі сам.

Оксана  Поганий той Василько. До лайки і до бійки скорий.

 Тарас  Я ж просто малював.

 Оксана  Тарасе! Розкажи щось.

 Тарас  Я краще тобі почитаю:

 Ведучий 1  Коли Тарас виріс, взяли його у панські покої, прислуговувати панам. З ними він побував у Варшаві, Відні, Петербурзі. Шевченко все своє життя мріє вчитися малювати. Він у вільний час вчився сам малювати. Його вчителем була природа.

         Хоче малювати,

                        Прагне він до знань,

                        Та за це багато

                        Зазнає знущань.

          Нишком він малює

                        Статуї в саду,

                        Вночі пише вірші

                        Про людську біду.

Ведучий 2 У Петербурзі знайомиться з художниками Сошенком і Брюлловим. Вони побачили здібності хлопця і вирішили змінити його долю.

 Так в людському морі

                        Стрілися брати,

                        Що зуміли в горі

                        Щиро помогти.

 Друзі викуповують Шевченка з кріпацтва. І у двадцять років він вільно вчиться у Петербурзькій Художній Академії. Але не судилося йому стати художником. Зате він став поетом.

            І виріс він, і кобзу взяв,

                         І струн її торкнувсь рукою,

                         І пісня дивна полилась,

                         Сповита вічною тугою.

             В тій пісні людям він співав

                         Про щастя, про добро, про волю,

                         Будив зі сну, пророкував

                         Їм вищу і найкращу долю.

 Ведучий 3 За бунтарські вірші Шевченка заарештовують і кидають за ґрати.  Перебуваючи у тюрмі, Шевченко згадує про рідну Україну, Дніпро. І мріє повернутися на Батьківщину.

 

                          І довго у степу глухім

                          В неволі жив між москалями

                          Співець самотній, мовчазний

                          З своїми думами й піснями.

Хоч як мріяв Тарас про Україну, не довелось йому жити в рідній землі. Після звільнення йому забороняють жити в Україні. До самої смерті поет живе у Російській імперії.

             Заросли шляхи тернами

                          На тую країну,

                          Мабуть я її навіки,

                          Навіки покинув.

Ведучий 1

9 березня 1861 року Шевченкові минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А на другий день Шевченка не стало. Але його пісні і вірші живуть у серцях людей.

Після смерті ще довгий час наші вороги боялися імені Шевченка. Були часи, коли сліпі співці доносили слово “Кобзаря” до простих українців.

 На розпутті кобзар сидить

                          Та на кобзі грає;

                          Кругом хлопці та дівчата

                          Як мак, процвітає.

 

                          Грає кобзар виспівує,

                          Вимовля словами,

                          Як москалі, орда, ляхи

                          Бились з козаками.

     Як збиралась громадонька

                          В неділеньку вранці;

                          Як ховали козаченька

                          В зеленім байраці.

 

                          Грає кобзар, виспівує –

                          Аж лихо сміється…

                          “Була колись гетьманщина,

                          Та вже не вернеться!

                             

                          Було колись – панували,

                          Та більше не будем!

                          Тії слави козацької

                          Повік не забудем!

 

Сцена 5

Хлопчик 1  Отче, хлібе насущний

                  В щоденній потребі,

                  Хай же святиться ім’я твоє

                  І на полі, й на морі, і на небі.

 Хлопчик 2  Хай буде воля твоя, наш владико,

                   Батько твій чорнозем українського степу,

                  А за матір – Марія селянського роду,

                 Притулимо щоку рум’яну до частинки народу.

Бандурист  Слава Богу.

 Катерина  Добрий день вам, дідусю.

 Тарас  Нате, дідусю, поїжте. Це вам мама передала.

 Оксана  Пригощайтеся яблучками, вони солодкі.

 Хлопчик 1 Звідки ви, дідусю? Розкажіть про себе.

 Бандурист  Здалеку йду. Вертаю в Україну.

     Як то любо, як то мило

              Жити в ріднім краю,

              Рідним словом рідну пісню

              Я щодня співаю.

       Я з дитинства лиш конюшню знав,

              А на галерах – пута,

              Гірку я чашу випив,

              Тоді як ще не був сліпим,

              Залив панам за комір сала.

         Не здох в неволі клятій, в бусурмана,

              В бою не втяла шабелька шалена,

              Душа козацька в пеклі не пропала.

 Катруся  Дідусю! Ви так гарно граєте. Це ви самі склали вірші?

 Бандурист  Ні! То батько Тарас, наш славний поет.

 Оксана  А пригадую. Наша вчителька розповідала про Шевченка.

 Хлопчик 2 Куди ви, дідусю? Що будете робити?

 Бандурист  Розповідати людям про славні часи. Піднімати на боротьбу.

          Було колись – в Україні

                        Ревіли гармати;

                        Було колись – запорожці

                        Вміли панувати.

                        Панували, добували

                        І славу, і волю,

                        Минулося – осталися

                        Могили на полі.

                        Високії ті могили,

                        Де лягло спочити

                        Козацькеє біле тіло,

                        В китайку повите.

                        Високії ті могили

                        Чорніють, як гори,

                        Та про волю нишком в полі

                        З вітрами говорять.

                        Свідок слави дідівщини

                        З вітром розмовляє,

                        А внук косу несе в росу,

                        За ними співає.

Тарасик "Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!"
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!

Бандурист  Ні, недовго, недовго так буде,

                  Прийде час і не стане панів,

                     Розкуються заковані люди.

    Ну бувайте,живіть спокійно,

    Мене не забувайте

    І Шевченка кожний день читайте.

Тарасик      І хліба візьміть окраєць,

                  У жита дух медовий,

                 Життя людині він дає

                  Нам на планеті неозорій.

 Хлопчик 1  “Кобзар” Тараса Шевченка.

 Хлопчик 2  Село! І серце одпочине.

                     Село на нашій Україні

                    Неначе писанка, село

                    Зеленим гаєм поросло.

  Катерина  Тече вода із – за гаю

                     Та попід горою,

                    Хлюпочуться качаточка

                    Помеж осокою.

Оксана         Зацвіла в долині

     Червона калина,

     Ніби засміялась

     Дівчина-дитина

Жандарм    А що то є в вас, лобуряки,

                     Ич, чого задумали читати,

                   Що воно за мара?

                   Давай сюди “Кобзаря”.

 Хлопчик 1  Щоб ти пропав,

                  Наш іроде патлатий,

                  Ми не дамо

                     Шевченка ображати.

 Хлопчик 2   Диви, в шинок він завернув,

                    А сумку забув за дверима,

                     Я вискочу мерщій із  - за тину

                     І заберу торбину.

 Оксана        От спритник, молодчина,

                    Витягай швидше “Кобзар”.

 Жандарм  Пся крев, песиголовці,

                  Усіх вас посаджу я у темниці,

                   Непокори я не потерплю,

                   Всіх у кайдани закую.

Тарасик    Поета не дозволим ображати,

                 Ми будем вірній його заповітам.

           Ведучий 2  Шевченко ціле життя мріяв, щоб всі люди вчилися. Він навіть склав перший “Буквар”, щоб вчити дітей читати.   Але в ці часи українські діти не вчилися з Шевченкового “Букваря”, бо все українське переслідувалося.

Сцена 4

 Батько Катрусю, а йди-но сюди. Покажи,що ти маєш.

Катруся   Шевченка “Кобзар”!

Батько Читай на здоров’я. Читай лише обережно, щоб поліція не дізналася. Ти ж знаєш, що за це може бути.

 Катруся  Знаю, знаю. Я обережно.

 Мама   Бережи книжечку. Катрусю! Візьми рушник і загорни. Ця книжка – святіша за всіх. Заховай, щоб не знайшли. То ж про людей простих книга, про нас. І друзям прочитай Пам’ятай, чого навчав нас поет.

       Учітеся, брати мої,

                            Думайте, читайте,

                            І чужому научайтесь,

                            Свого не цурайтесь.

                            Бо хто матір забуває,

                            Того Бог карає,

                            Того люди цураються,

                            В хату не пускають.

                             Чужі люде проганяють,

                             І немає злому

                             На всій землі безконечній

                             Веселого дому.

 Батько У часи переслідувань, Шевченків “Кобзар” перечитували таємно. Переписували його твори. І вивчали напам'ять.

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

 

 

 

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

 

Жандарм  Бабо! Де та поема, що дочка твоя читала?

 Мама  Яка бо – ге – ма? Що таке богема? Співається чи грається?

 Жандарм   На губах грається! Темнота. Де та книжка, що Катерина читала?

 Мама   Читала, читала, задушевно так, гарно. Всі плакали. Будь – ласка.

 Жандарм  Що ти мені тицяєш? За дурня мене маєш?

Мама  О Боже! Біблію! Святу книгу кидати. Сорому у вас немає. Де ви таке бачили? Я ось батюшці розкажу.

 Жандарм  Цить! Замовкни! Навіжена! Ну й язик!

Ведуча 3  І ті, хто любили поета, вчинили його волю – поховати його в Україні. На початку минулого століття тіло Шевченка привезли в Канів і поховали на Чернечій горі.

Катруся       Стоїть в селі Суботові,

                              На горі високій

                              Домовина України,

                              Широка, глибока.

        Ото церков Богданова,

                              Там то він молився,

                              Щоб москаль добром і лихом

                              З козаком ділився.

 

                             

    Мир душі твоїй, Богдане!

                              Не так воно стало;

                              Москалики, що заздрили,

                              То все очухрали.

 

                              Могили вже розривають,

                              Та грошей шукають,

                              Льохи твої розкопують,

                              Та тебе ж і лають.

Мама        Бандуристе, орле сизий!

                           Добре тобі, брате:

                              Маєш крила, маєш силу,

                              Є коли літати.

                              Тепер летиш в Україну –

                              Тебе виглядають,

                              Полетів би за тобою,

                              Та хто привітає.

 

Батько                 Я й тут чужий, одинокий,

                              І на Україні,

                              Я сирота, мій голубе,

    Як і на чужині.

 

Хлопчик 1     Обніміте ж, брати мої,

                              Найменшого брата, -

                              Нехай мати усміхнеться,

                              Заплакана мати.

 

Оксана        Благословить дітей своїх

                             Твердими руками,

                              І діточок поцілує

                              Вольними устами.

                              І забудеться срамотня

                              Давняя година,

                              І оживе добра слава,

                              Слава України.

 

Тарас      Світе тихий, краю милий,

                              Моя Україно!

                              За що тебе сплюндровано,

                              За що, мамо, гинеш?

                              Чи ти рано до схід сонця

                              Богу не молилась?

                              Чи ти діточок непевних

                              Звичаю не вчила?

 

Хлопчик 2     Молилася, турбувалась,

                              День і ніч не спала,

                              Малих діток доглядала,

                              Звичаю навчала.

                              Виростали мої квіти,

                              Мої добрі діти.

                              Панувала і я колись

                              На широкім світі.

 

 Бандурист      Умер співець! І привезли

                              Його на рідну Україну,

                              І коло синього Дніпра

                              Йому насипали могилу.

 

                              Умер співець! Але живуть

                              В серцях людей слова безсмертні,

                              І тихо по Вкраїні всій

    Бринять його пісні славетні.

 

Ведуча 1             Я маленька українка,

                              Вісім років маю,

                              Про Тараса Шевченка

                              Вже багато знаю.

 

Ведучий 2       Він дитя з – під стріхи,

                              Він в подертій свиті,

                              Він здобув нам славу,

                              Як ніхто на світі.

 

 Ведучий 3         А та наша слава

                              Не вмре, не загине,

                              Наш Тарас Шевченко –

                              Сонце України. 

 

Жандарм  Сходить сонце над пшеничним ланом,

               Вабить очі небо голубе,

                Рідна земле! Волошковий краю,

                Як же не любити нам тебе.

А пісня співала в засланні,

               А пісня розбивала ґрати вщент,

                Вона і кобзою звучала

                Й сопілкою співала теж.

Несімо ж крізь терни років,

                Крізь вогонь

               Тарасове слово в народ,

                Бо доки живе наша пісня,

                Допоки живе наш народ.

Пісня «Уклін тобі, Тарасе!»